Варіант № 4
Назвіть види соціальних послуг, що надаються вдома й на вулиці. Розкрийте їх зміст.
З’ясуйте внесок зарубіжних і вітчизняних учених у дослідження проблем соціального захисту, соціального обслуговування та надання соціальних послуг.
Схарактеризуйте недержавний сектор соціальних послуг. Наведіть приклади суб’єктів цього сектору.
1 Відділення соціальної допомоги вдома надає такі соціально-побутові послуги:
1) приготування (допомога в приготуванні) їжі вдома, годування, доставка гарячих обідів, у тому числі з їдалень, кафе, інших закладів (підприємств) ресторанного господарства;
2) придбання та доставка товарів з магазину або базару, доставка книг, газет, журналів, медикаментів за кошти громадян, які обслуговуються;
3) виклик лікаря, надання допомоги в проведенні періодичних медичних оглядів та госпіталізації, відвідування хворих у закладах охорони здоров’я, організація консультацій лікарів та інших спеціалістів;
4) допомога у прибиранні приміщення, пранні білизни, дотриманні особистої гігієни, виконанні різних видів дрібних ремонтних робіт у приміщенні, ремонті одягу та взуття, забезпеченні паливом;
5) оформлення документів на отримання субсидій на оплату житлово-комунальних послуг та інших видів соціальної допомоги, внесення платежів;
6) читання преси;
7) допомога в обробітку присадибних ділянок (площа обробітку присадибних ділянок визначається разом з місцевим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, але не більш як 0,02 гектара);
8) оформлення документів на санаторно-курортне лікування, влаштування до будинку-інтернату чи стаціонарного відділення територіального центру, геріатричного будинку-інтернату, пансіонату для ветеранів війни і праці, психоневрологічного інтернату, будинку для ветеранів, інших соціальних закладів;
9) сприяння у забезпеченні необхідними технічними та іншими засобами реабілітації;
10) оформлення замовлень та організація контролю за своєчасним і якісним наданням послуг підприємствами торгівлі, ресторанного господарства, побуту, зв’язку, службами житлово-комунального господарства, закладами культури, сільськогосподарськими підприємствами тощо;
11) створення умов для посильної праці, організації трудової терапії вдома;
12) вирішення за дорученням громадян, які обслуговуються, питань у державних органах, на підприємствах, в установах і організаціях;
13) інші соціальні послуги.
Відділення соціальної допомоги вдома може здійснювати обслуговування громадян похилого віку, інвалідів (які досягли 18-річного віку), хворих (з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більш як чотири місяці), які не здатні до самообслуговування, але мають рідних, що повинні забезпечити їм догляд і допомогу
Перелік, умови та порядок надання соціальних послуг відділенням
соціально-медичних послуг територіального центру
Відділення соціально-медичних послуг територіального центру (далі — відділення соціально-медичних послуг) утворюється для обслуговування не менш як 50 громадян на день або за наявності 25-ти ліжко-місць для громадян похилого віку, інвалідів (які досягли 18-річного віку) з частковим порушенням рухової активності, які частково не здатні до самообслуговування.
Відділення обслуговує громадян незалежно від їх сімейного стану, які не мають медичних протипоказань для перебування в колективі та потребують соціально-медичних послуг з метою запобігання виникненню та розвитку можливих органічних розладів особи, підтримки її здоров’я.
Відділення соціально-медичних послуг надає:
соціально-медичні послуги — організація консультацій щодо запобігання виникненню та розвитку можливих органічних розладів особи, підтримка її здоров’я, здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів;
психологічні послуги — організація консультацій з питань психічного здоров'я та поліпшення відносин з оточуючим соціальним середовищем, психологічна корекція, методичні поради;
інформаційні послуги — надання інформації, необхідної для ліквідації складної життєвої ситуації, що склалася;
інші соціальні послуги.
2 До розгляду деяких аспектів соціального захисту
населення розвинених країн зверталися вітчизняні та зарубіжні науковці, такі як: В. Антропов, М. Кашуба,
Р. Корнюшина, Л. Смола,В. Чепінога, Г. Еспін, Андерсен, А. Розеншон та ін., зокрема увага в їх роботах приділялася соціальній політиці у сфері соціального захисту населення.
Однак зазначена проблематика щодо аналізу зарубіжного досвіду здійснення соціальної роботи та забезпечення вразливої категорії населення соціальними послугами й досі залишається не достатньо вивченою.
Вивчення досвіду зарубіжних країн має для України важливе значення для розбудови власної системи
соціального захисту.
На сторінках наукових джерел зазначена проблема
ще не отримала цілісного висвітлення. Світовий досвід
переконливо свідчить, що налагодженість відносин у
соціальній сфері не лише підвищує рівень існування людини в суспільстві, а й багато в чому формує її ставлення до держави та процесів, які в ній відбуваються. Водночас існуючий світовий досвід є важливим чинником,
який слід враховувати для подальшого вдосконалення
правового регулювання відповідних процесів, що на
сьогодні відбуваються в нашій державі. Значною мірою
це стосується інституту соціального захисту та надання
соціальних послуг, який динамічно розвивається в сучасному світі.
Слід зазначити, що соціальна сфера в окремих країнах має певні особливості надання соціальних послуг
не лише з позицій врахування їх кількісних та якісних
характеристик, а й з урахуванням ступеня державного
регулювання.
Під час аналізу системи і особливостей надання соціальних послуг, зокрема і здійснення соціального супроводу сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах, привертає увагу насамперед досвід
розвинених країн, як Франція, Німеччина, Великобританія та Італія, оскільки ці країни не лише входять до
тридцяти країн із найвищим рівнем соціального розвитку, а є також європейськими, що важливо враховувати
з огляду на посилення євроінтеграційних тенденцій сучасної України. Також у статті наведено аналіз здійснення соціальних послуг в США.
О. Березін, М. Безпарточний та Л. Нікілєва визначили особливості французької системи соціального захисту населення, до яких віднесли розгалужену систему
професійно-галузевих схем соціального страхування,
розвинену систему родинних виплат, яка стала результатом тривалої еволюції, значну роль додаткових систем соціального захисту, особливо у сфері пенсійного
й медичного страхування [2, c. 50—51].
У Франції соціальні послуги надаються за такими
напрямами: сфера охорони здоров'я (охорона здоров'я матері й дитини, служби допомоги в хатній роботі,
установи для людей з обмеженими можливостями),
освіта (соціальне забезпечення в школах: сестри-доглядальниці й няні, соціальні працівники й психологи,
соціальні послуги при університетах), правосуддя (служби соціальних послуг та установи для правопорушників,
ув'язнених і їх сімей), молодь і спорт (центри дозвілля,
літні табори відпочинку тощо), містобудування й муніципалітети, сільськогосподарські кооперативи, а також
трудова й професійна підготовка [3, c. 204].
У Франції існує державна програма "Велика сім'я",
яка адресована багатодітним сім'ям. Ця програма існує з 1921 року і в рамках загальної державної політики по
стимулюванню народжуваності пропонує багатодітним
сім'ям субсидування і пільги. Багатодітним сім'ям надаються податкові пільги [14]. Для дітей до шести років
сім'ям надається матеріальна допомога для замовлення послуг вихователя [15].
Отже, у Франції соціальне обслуговування є одним
із найперспективніших напрямів соціального захисту населення. У цій країні має місце розгалужена система
соціального обслуговування зі значним переліком соціальних послуг, які можуть отримувати громадяни в
різних сферах суспільного життя (охорона здоров'я,
освіта, правосуддя, спорт, трудова та професійна підготовка).
Варто зазначити, що у Франції врегулювано питання співвідношення ролі держави й недержавних інституцій у наданні соціальних послуг та контрою за їх якістю. Звернувши увагу на досвід Франції, можна побачити, що управління у сфері соціального обслуговування
в цій країні здійснюється на загальнодержавному рівні
двома міністерствами — Міністерством соціальних
відносин і солідарності та Міністерством охорони здоров'я, зі справ сім'ї та інвалідів Франції [24]. Аналізуючи особливості організації надання соціальних послуг у
Франції, фахівці підкреслюють, що більшість програм
у сфері соціальних послуг координуються з боку кількох
міністерств, а також спеціально створених міжміністерських комітетів. На місцевому рівні дії органів самоврядування в регіонах, департаментах і муніципалітетах часто пересікаються й дублюються. Великі
підприємства, лікарні та урядові організації мають своїх
суб'єктів надання соціальних послуг. Важливу роль у
Франції відіграють приватні (некомерційні) організації,
які вносять ініціативні ідеї в цій сфері до уряду та управляють наданням соціальних послуг за фінансової
підтримки органів держави [3, c. 204—205]. При цьому
на сьогодні саме громадські організації є провідними
суб'єктами надання соціальних послуг у Франції, а принцип децентралізації є одним із провідних у сфері соціального обслуговування.
У Федеральному законі Німеччини про соціальне
страхування від 23 березня 1994 р. міститься перелік
соціальних послуг, які надаються в цій країні. Зокрема
у параграфі 21 визначено, що до них належать допомога на харчування у вигляді одноразових виплат, ремонт
одягу, білизни та взуття, закупівля пального для окремих опалювальних приладів, надання спеціальних
освітніх ресурсів для студентів, ремонт побутових приладів, догляд за квартирою [4].
Зауважимо, що, крім вищевказаного закону, нормативну основу надання соціальних послуг у Німеччині
складають Федеральний закон про соціальну допомогу, Акт про благополуччя дітей і молоді та Закон про
осіб з обмеженими можливостями [5, c. 221].
Враховуючи положення вказаних законодавчих
актів, можна визначити такі види соціальних послуг у
Німеччині: послуги із соціального страхування (наприклад, у зв'язку з безробіттям, пенсійне й медичне), послуги з надання соціальних допомог (у вигляді виплат
для непрацездатних осіб, а також інших громадян, які
не мають права на виплати у зв'язку з непрацездатністю, та інших прав на отримання певного доходу), по слуги із соціальної підтримки окремих верств населення, зокрема сімей із дітьми, жертв війни, інвалідів та
ряду інших категорій громадян [6, c. 509].
Аналізуючи формування систем соціального захисту Німеччини, з'ясовано, що заходи інституту допомоги сім'ям (особам), молоді, дітям здійснюють у Німеччині державні й громадські організації, які тісно співпрацюють на основі принципу субсидіарності, згідно з яким
держава виконує лише ті функції, які не можуть взяти
на себе громадські організації і які не належать до компетенцій місцевих органів, що надає перевагу недержавним організаціям перед державними [16, с. 212]. У
Німеччині до надання соціальних послуг часто залучаються волонтерські організації, які не мають офіційного статусу [5, c. 220].
У параграфі 2 Восьмої книги Соціального Кодексу
Німеччини зафіксовано завдання інституту допомоги
сім'ям та молоді, які поділяють на "соціальні послуги"
та "інші завдання" щодо сприяння молодим людям та
їхнім сім'ям. Соціальні послуги носять консультативний
характер, їх здійснюють переважно громадські організації, а для об'єктів цих послуг існує право добровільності й вибору [17, с. 72].
Інші завдання інституту допомоги молоді, які передбачають, наприклад, надання притулку неповнолітнім,
вилучення їх з сім'ї при загрозі небезпеки, захист
прийомних дітей, посередництво в процесі усиновлення тощо, реалізують переважно державні інституції
відповідно до обов'язку держави здійснювати нагляд
за благом неповнолітніх, також і проти волі батьків. До
соціальних послуг інституту допомоги сім'ям та молоді
належать: соціальна робота з молоддю, превентивний
захист дітей та молодих людей від шкідливого впливу;
сприяння вихованню в сім'ї; підтримка дітей у соціальних родинах впродовж дня та в дитячих закладах денного перебування; допомога у вихованні та інші послуги. Ці послуги безпосередньо стосуються сімейного виховання, оскільки Закон про надання допомоги дітям і
молоді виходить не лише з традиційного поняття "сім'я",
що передбачає одружену пару з дітьми, а розуміє під
ним також родини, в яких наявний лише один з батьків
або нерідні батьки, прийомна чи патронатна сім'я, неодружена пара з дітьми, або ж діти, які виховуються
близькими родичами [18, c. 71—73].
Головним завданням, окресленим у восьмій книзі
Соціального Кодексу Німеччини є підтримка сучасної
сім'ї у її виховних функціях, тому сприяння вихованню в
сім'ї охоплює цілий спектр послуг інституту допомоги
молоді, спрямованих як на батьків, так і молодих людей, що знаходяться в різних життєвих ситуаціях. До них
належать: сімейна освіта (готує молодих людей до подружніх відносин та спільного життя з дітьми, до співпраці
з дитячим садком, групою продовженого дня, соціальною сім'єю, центром матерів); консультації з загальних
питань виховання та розвитку молоді; сімейне дозвілля
та відпочинок (особливо у проблемних родинах, при
потребі включає патронаж дітей) [19, c. 238].
Ці форми допомоги сім'ї надають переважно громадські організації, а місцеві державні органи допомоги молоді приймають рішення щодо виду та рівня допомоги, несуть фінансову відповідальність за їх здійснення.
Велика увага у Великобританії приділяється питанням догляду вдома. Уперше ці питання були врегульовані в 1995 р. в Законі про догляд [8]. У Стратегії виховання від 1999 р. було закріплено засади виховання та
догляду за громадянами, у тому числі й вдома [9]. У
Законі про вихователів та інвалідів від 2000 р. передбачена можливість додаткового соціального обслуговування від приватних осіб за плату [10]. Вказаними законами визначено особливості соціального обслуговування на дому. Зокрема у них містяться цікаві положення,
що в разі, якщо батьки виховують дитину-інваліда, вони
мають право на користування послугами вихователів
вдома на пільгових умовах. При цьому часткова компенсація таких витрат здійснюється за кошти органів
місцевого самоврядування. Передбачено також, що
дітям-інвалідам у віці 16—17 років можуть здійснюватися одноразові виплати для продовження навчання
у вищих навчальних закладах.
Таким чином, у Великобританії надзвичайно пильна увага приділяється питанням соціального захисту, у
тому числі й обслуговування дітей-інвалідів. При цьому
значну роль відіграють державні органи, що хоч і не
відповідає тенденції більшості країн щодо посилення
ролі громадських організацій у соціальному обслуговуванні громадян, однак забезпечує досить високу якість
соціальних послуг, контроль за такою якістю, а головне — їх належне та своєчасне фінансування.
У Великобританії контроль за наданням соціальних
послуг насамперед здійснюється Національною комісією зі стандартів соціального обслуговування, яка
відповідає за реєстрацію й контроль за такими організаціями: установами, що здійснюють догляд із проживанням (установи для людей похилого віку, дітей і людей з обмеженими можливостями); організаціями, що
здійснюють догляд за місцем проживання; центрами
охорони сім'ї з можливістю проживання; добровільними організаціями, що надають юридичні, інформаційні та інші послуги з усиновлення дітей; незалежними патронатними установами [7, c. 82]. Досить специфічним
інститутом контролю у Великобританії виступає оцінка
ефективності діяльності надавачів соціальних послуг.
Суть подібної оцінки зводиться до такого — вона здійснюється за 50 показниками, які об'єднані в п'ять
розділів: завдання; витрати й ефективність; ефективність надання послуг і результати; якість послуг для
користувачів і для тих, хто надає підтримку; справедливий доступ [7, c. 81—82]. Такий підхід, як видається,
значною мірою сприяє реалізації принципу відкритості
та гласності під час функціонування надавачів соціальних послуг, а тому дозволяє об'єктивно оцінити їх можливості щодо надання соціальних послуг, результативність їх діяльності та на цій основі сформувати уявлення про їх професійність і якість відповідного обслуговування. Це важливо також із точки зору повного та
всебічного інформаційного забезпечення споживачів
соціальних послуг, щоб вони могли прийняти найбільш
прийнятне для себе рішення з приводу звернення до тих
або інших суб'єктів надання соціальних послуг.
Діюче законодавство Італії гарантує окремим категоріям громадян та їх сім'ям забезпечення комплексної
системи заходів соціального захисту й соціальних послуг, передбачає проведення універсальної політики
щодо підтримки осіб у складному становищі шляхом
надання ефективних і високоякісних послуг, які сприяють покращенню якості життя, забезпеченню рівних
можливостей, недопущенню дискримінації й звуження
громадянських прав, попередженню, усуненню та зведенню до мінімуму соціального відчуження [11, c. 91].
Законодавчу основу регулювання цієї сфери суспільного життя складають статті 2, 3, 38 Конституції
Італії [12] та Закон Італії № 328 від 8 листопада 2000 р.
"Про реалізацію комплексної системи заходів соціального захисту та соціальних послуг" [13]. Цікаво, що в
статті 3 вказаного закону звертається увага на дотримання принципу гендерної рівності під час надання соціальних послуг. А в статті 16 згадуються такі види соціальних послуг: надання допомоги з догляду та інших
видів допомог на підтримку материнства та відповідального батьківства; навчальні й інформаційні послуги для
підтримки батьків, у тому числі шляхом заохочення взаємодопомоги серед сімей; надання допомоги й підтримки на дому, особливо для сімей, які беруть на себе зобов'язання щодо прийому, догляду за людьми з фізичними, розумовими та сенсорними відхиленнями, прийомних дітей, людей похилого віку; послуги для прийомної сім'ї у вигляді кваліфікованої допомоги з виховання
й освіти дітей. Вказані послуги визнані в якості пріоритетних.
Система соціального захисту сім'ї в США є складною і досить різноманітною, її відмінною рисою є децентралізація. Єдиної загальнонаціональної централізованої системи соціального забезпечення у США не
існує. Вона утворюється з різного роду програм, регламентованих або федеральними органами, або законодавством штату, або їх спільними зусиллями. Окремі
програми приймаються органами місцевої влади. Державна система соціального забезпечення чітко підрозділяється на два напрями: соціальне страхування і соціальна допомога. Різнить їх між собою використання різних джерел фінансування, зокрема державна допомога сплачується виключно з бюджетних коштів: федерального бюджету, бюджетів штатів або місцевих
органів влади. Ця система, якою передбачалося створення структур для допомоги бідним отримала розвиток, починаючи з 60-х років XX ст.
Сьогодні в США існує понад декілька значних і понад 70 обмежених державних програм допомоги. Головними серед них є — програма забезпечення гарантованого доходу, програма допомоги сім'ям з дітьми
(ПФДС), продовольча програма, програма житлових
субсидій і програма медичної допомоги (Медикейд).
Що відрізняє США від інших країн, так це надзвичайно велика кількість приватних (комерційних) соціальних організацій. Вони фінансуються як за рахунок благодійних внесків, надходжень як від приватних осіб, так
і урядових асигнувань на окремі програми. Ці організації відрізняються не тільки характером своєї діяльності, специфікою послуг, але й масштабом дій в межах
громади, регіону і країни. Основною ланкою в цій системі виступають так звані соціальні агентства.
До таких організацій в США відносяться такі. Американська служба сім'ї (Family Service America). Це агентство забезпечує громадські зв'язки і освітні програми,
виступає спонсором досліджень і публікацій в галузі
соціальної роботи з сім'ями, бере участь у формуванні
державної і надає рекомендації законодавчим органам
про потреби американських сімей. Місцеві підрозділи
забезпечують сімейну і шлюбну терапію (особливо для
молодих сімей), розробляють навчальні програми, надають соціальні послуги громадам.
Організація з надання послуг сім'ям (Family Service
Organization), першочерговим завданням якої є надання послуг сім'ї, особливо молодим та багатодітним
сім'ям.
Лютеранська соціальна служба представляє собою
мережу агентств, які надають головним чином допомогу дітям і людям похилого віку. В систему соціального
захисту дітей та молоді входять й так звані неприбуткові організації. Типовим прикладом такої організації
є, наприклад, Американський Червоний Хрест. Не дивлячись на те, що її щорічний бюджет складає декілька
сотень мільярдів, доходи організації не підлягають оподаткуванню, тому що весь отриманий прибуток направляється на розширення благодійної діяльності. До сфер
діяльності подібних структур відносять систему соціального обслуговування (доставка продуктів, дружні візити і консультації сімей, які опинилися у тяжких умовах)
ВИСНОВКИ
Основними тенденціями, які властиві адміністративно-правовому регулюванню соціального обслуговування в зарубіжних країнах, є постійне розширення спектра соціальних послуг; приділення особливої уваги соціальному обслуговуванню дітей, особливо дітейінвалідів та дітей, позбавлених батьківського піклування; звільнення центральних державних органів від багатьох соціальних функцій та їх перенесення на місцеві
органи самоврядування; активна взаємодія з громадськими організаціями; рівний розвиток суб'єктів надання
соціальних послуг різних форм власності; посилення гарантування прав громадян у сфері соціального обслуговування з боку держави, зокрема, шляхом здійснення контрольної діяльності.
Зазначемо, що зарубіжний досвід таких країн, як
Франція, Німеччина, Великобританія, Італія та США переконливо свідчить про те, що соціальна сфера є одним із пріоритетних напрямів державної політики, важливим проявом якої виступає надання сім'ям (особам),
які перебувають у складних життєвих обставинах, ряду
соціальних послуг.
Вважаємо, що подальше вдосконалення інституту
соціальних послуг в Україні насамперед слід пов'язувати з відпрацюванням дієвих та ефективних механізмів
надання соціальних послуг з урахуванням особливостей суб'єктів їх отримання. Необхідно вдосконалювати
механізми здійснення соціального супроводу сімей
(осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах.
Оскільки система соціального захисту України потребує поглибленого наукового аналізу з позицій виявлення нових шляхів і напрямів її удосконалення, доцільно слідувати загальноєвропейській тенденції, коли
держави сприяють активізації діяльності громадських
організацій у цій сфері. При цьому у нормативно-правовому полі передбачити чітке визначення правових
засад взаємодії державних і недержавних інституцій у
сфері надання соціальних послуг, координації їх діяльності, правовий статус громадських об'єднань та їх представників, які здійснюють діяльність із надання соціальних послуг.
Перспективою подальших розвідок порушеної проблематики є, на наш погляд, аналіз проблемних питань
державного регулювання здійснення соціального супроводу сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах.
3 Надавачі соціальних послуг – є юридичні та фізичні особи будь-якої форми власності, які відповідають критеріям, що встановлені Кабінетом Міністрів України (дивись блок 5), та в перспективі будуть включені у Реєстр надавачів соціальних послуг.
Сектори надавачів соціальних послуг:
• Державний і комунальний (установи та
заклади, утворені відповідними органами
влади);
• Недержавний (підприємства, установи та
організації, як прибуткові, так і неприбуткові,
громадські та благодійні, фізичні особи)
Соціальні послуги можуть надаватися також у
установах, які мають інший профіль діяльності
(наприклад, у центрах зайнятості, закладах охорони
здоров’я, освіти, культури тощо).
Надавачі соціальних послуг можуть створювати
громадські об’єднання з метою захисту своїх прав та
інтересів.
ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ З ДОГЛЯДУ НАДАВАЧАМИ НЕДЕРЖАВНОГО СЕКТОРУ
Відповідно до статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» надавачі соціальних послуг провадять свою діяльність відповідно до законодавства про соціальні послуги, на підставі установчих та інших документів, якими визначено перелік соціальних послуг та категорії осіб, яким надаються такі послуги, за умови забезпечення їх відповідності критеріям діяльності надавачів соціальних послуг, встановленим Кабінетом Міністрів України.
З метою встановлення єдиних вимог до надавачів соціальних послуг незалежно від форми власності та господарювання затверджено Критерії діяльності надавачів соціальних послуг (постанова Кабінету Міністрів України від 03.03.2020 № 185 «Про затвердження критеріїв діяльності надавачів соціальних послуг»). Про це інформує департамент соціальної політики міської ради з посиланням на інформацію Міністерства соціальної політики України.
Для надавачів соціальних послуг встановлюються загальні та спеціальнідіяльності. Загальних критеріїв зобов’язані дотримуватися у своїй діяльності всі надавачі соціальних послуг. А спеціальних- надавачі соціальних послуг, які надають соціальні послуги, що передбачають цілодобове перебування / проживання, нічне або денне перебування у приміщенні надавача соціальних послуг, зокрема з харчуванням (догляд, підтримане проживання, притулок та інші), соціальні послуги, що надаються екстрено (кризово), та допоміжні соціальні послуги.
Загальними критеріями діяльності суб’єктів господарювання є:
наявність установчих та інших документів, якими визначено перелік соціальних послуг, що відповідає Класифікатору соціальних послуг, категорії осіб, яким надаються такі послуги;
надання соціальних послуг відповідно до державних стандартів соціальних послуг, що підтверджується інформацією про діяльність надавача таких послуг;
відповідний фаховий рівень працівників надавача соціальних послуг, які надають такі послуги (соціальних працівників, соціальних менеджерів, фахівців із соціальної роботи, соціальних педагогів, психологів та інших);
наявність у працівників надавача соціальних послуг особистих медичних книжок та своєчасність проходження обов’язкових профілактичних медичних оглядів відповідно до Порядку проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок, що підтверджується інформацією про діяльність надавача соціальних послуг;
наявність у надавача соціальних послуг приміщень, які відповідають ДБН В.2.2-40:2018 «Будинки і споруди. Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення», що документально підтверджується фахівцем з питань технічного обстеження будівель і споруд, який має кваліфікаційний сертифікат, або забезпечується розумне пристосування приміщень відповідно до частини другої статті 27 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»;
інформування населення про наявні соціальні послуги та електронні сервіси (перелік соціальних послуг, категорії осіб, яким вони надаються, умови та порядок їх надання тощо) через електронні засоби комунікації та соціальні мережі, смс-інформування, друковану продукцію (буклети, ліфлети тощо) у формі, доступній для сприйняття особами з будь-якими порушеннями здоров’я.
Спеціальними критеріями діяльності надавачів соціальних послуг є:
наявність власного чи орендованого жилого приміщення, яке відповідає:
ДБН В.2.2-40:2018 «Будинки і споруди. Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення» або забезпечується розумне пристосування приміщень відповідно до частини другої статті 27 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»;
санітарним та протипожежним вимогам, що підтверджується засвідченою в установленому порядку копією декларації відповідності матеріально-технічної бази надавача вимогам законодавства з питань пожежної безпеки, - для надання соціальних послуг, що передбачають цілодобове перебування/проживання, нічне перебування у приміщенні надавача.
наявність матеріально-технічної бази, необхідної для забезпечення санітарно-гігієнічних норм, гарячого та холодного водопостачання та водовідведення, каналізації, припливно-витяжної вентиляції відповідно до вимог ДБН В.2.2-9:2018 «Громадські будинки та споруди. Основні положення»;
можливість забезпечення харчуванням отримувачів соціальних послуг - для надавачів соціальних послуг, що надають соціальні послуги з догляду, притулку та інші послуги, якими передбачено таке харчування. Організація харчування здійснюється відповідно до Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів»;
наявність автотранспортних засобів, що підтверджується інформацією про діяльність надавача соціальних послуг, - для надавачів соціальних послуг, що надають соціальні послуги екстрено (кризово) і транспортні послуги;
наявність договору із закладом охорони здоров’я або ліцензії для провадження господарської діяльності з медичної практики
ПРИКЛАД
ПРИВАТНІ БУДИНКИ ПРИСТАРІЛИХ.
ПРИВАТНІ ДИТЯЧІ ОЗДОРОВЧІ ТА ОСВІТНІ ЦЕНТРИ
ПРИВАТНІ МЕДИЧНІ ЦЕНТРИ