3.3. Нетипові форми державного устрою
Деякі автори вважають складними формами державного устрою також конфедерацію, імперію (Британська імперія), унію, співтовариство та співдружність (Співдружність Незалежних Держав).
Конфедерація — тимчасовий юридичний союз суверенних держав, створений на основі договору для досягнення певних цілей.
Ознаки конфедерації:
1. Конфедерація не має власних законодавчих, виконавчих і судових органів;
2. Не має власної армії;
3. Немає єдиної системи податків і державного бюджету (формування бюджету конфедерації шляхом добровільних внесків; відсутність у конфедерації права безпосереднього оподаткування)
4. Конфедерація зберігає громадянство входять в союз держав;
5. Недовговічність;
6. Кожен суб'єкт зберігає свій суверенітет;
7. Конфедерація створюється для досягнення певних цілей;
8. Створення закріплюється договором це може бути військовий, економічний, митний союз або їх сукупність ;
9. Суб'єкти володіють правом нуліфікацій (скасування дії актів конфедерації на своїй території);
10. Члени конфедерації можуть вийти з неї на основі одностороннього юридично обґрунтованого рішення.
11. обмежений круг предметів ведення конфедерації (допити війни та миру, зовнішньої політики, формування армії й загальної системи комунікацій, вирішення суперечок між членами конфедерації, причому розширення переліку можливе тільки з відома всіх членів конфедерації);
З'явилася нова форма асоційованого державного об'єднання, назване співдружністю держав. Співдружність Незалежних Держав (СНД) – міждержавна регіональна організація, що об'єднує 11 незалежних, суверенних держав.
8 грудня 1991 року лідерами Росії, Білорусії та України було підписано двосторонню Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав. 21 грудня 1991 року в Алма-Аті до цих країн приєдналося більшість держав Співдружності.
До складу СНД входять Республіка Азербайджан, Республіка Вірменія, Республіка Білорусь, Республіка Казахстан, Киргизька республіка, Республіка Молдова, Російська Федерація, Республіка Таджикистан, Республіка Узбекистан;Україна і Туркменістан на правах асоційованого членства.
Членом Співдружності може також стати держава, яка поділяє цілі та принципи Співдружності та бере на себе зобов'язання, котрі містяться в Статуті СНД, шляхом приєднання до нього зі згоди всіх держав-членів Співдружності.
Одним з основоположних правових актів, що регламентують діяльність Співдружності Незалежних Держав, є Статут СНД, прийнятий Радою голів держав СНД 22 січня 1993 р. Цим документом визначено мету і завдання Співдружності. СНД не є державою і не володіє наднаціональними повноваженнями. Найважливіше завдання — всебічний та збалансований економічний і соціальний розвиток держав в рамках загального економічного простору, а також міждержавна кооперація та інтеграція.
Особливо виділена необхідність взаємодії в забезпеченні міжнародного миру і безпеки, здійснення ефективних заходів для скорочення озброєнь і військових витрат, ліквідація зброї масового знищення, досягнення загального і повного роззброєння.
Імперія – настільки складне і багатоаспектне явище, що дати їй достатньо повне визначення, що містить всі її сутнісні характеристики, представляється навряд чи можливим. У всякому разі, такий спробі, на наш погляд, повинне передувати виявлення її державно-правових ознак.
По-перше, імперія є держава у всіх сенсах цього слова, що має багато спільного з іншими формами держави. Вона володіє всіма його елементами та ознаками. У своєму зовнішньому аспекті імперія має свою територію, над якою здійснює суверенітет, що дає можливість відмежувати сферу її владарювання від сфери влади інших держав і протистояти їм.
По-друге, на відміну від інших держав, які є формою існування окремих націй і народів або споріднених за походженням і крові етнічних груп, імперія часто виступає як державно-територіальна форма локальної цивілізації, що являє собою історичний організм або історично-культурний тип, тобто таку спільність націй і народів, яка займає певний географічний ареал, «частина світу», має спільну історію, традиції, організацію побуту, менталітет, соціально-моральні цінності та установки, спосіб життя і, тим самим, належить до єдиної історично сформованої культури й в ній існує.
По-третє, імперія – це завжди держава з великою територією. Просторова величина – невідокремний елемент ідеї й практичної організації імперії.
По-четверте, саме територіальний простір імперії є анізотропним [32, c. 105], то є неоднаковим, неоднорідним як за своїми етнокультурним та соціально-економічним властивостям, так і з політико-правових якостей і статусним характеристикам входять до нього територіальних частин. Імперія – не просто велике за своїм просторовим параметрам держава, а таке, територія якого має в собі різно статусні регіональні утворення, що знаходяться в різній мірі політичної, адміністративної та правової залежності від імперської верховної влади зі збереженням в деяких випадках їх політичної автономії й навіть власної державності.
По-п'яте, суверенний центр імперії, втілений в імперських політичних інститутах, територіально та етно соціально утворює автономну одиницю зі своїм особливим статусом, що має гегемонією або що домінує в ній при реалізації імперської влади й управління.
По-шосте, імперія завжди є держава, що має свою систему базових цінностей, переконань, свою «ідею-правительку» [33], релігійну або етичну. І ця головна, панівна риса багато в чому визначає інші особливості та характерні ознаки імперської державної організації.
По-сьоме, це особливості імперського суверенітету, що знаходять свій прояв у способах організації та легітимації верховної влади, а також розподіл суверенних повноважень між верховною владою і периферійними утвореннями.
Таким чином, імперія — є «вищий стан держави» [34, c. 388], має ідеократичного характеру, виступає політико-правовою формою локальної цивілізації, що поєднує у своїй територіальній організації різні принципи державного устрою (децентралізацію, автономію, федералізм, конфедералізм), якщо збережеться тенденція до унітаризму, що використовує непрямі методи контролю стосовно вхідних в його склад етнополітичних утворень і заснованого на безумовному духовно-ідеологічному авторитеті верховної імперської влади.
Висновок до Розділу 3
Форма державного устрою показує з яких частин складається внутрішня структура держави; яке правове положення цих частин і які взаємини цих органів; як будуються відносини між центральними і місцевими державними органами; у якій державній формі виражаються інтереси кожної нації, що проживає на цій території
Форма державного устрою - це національна й адміністративно-територіальна будівля держави, що розкриває характер взаємин між його складовими частинами, між центральними місцевими органами державного керування, влади.
У відмінності від форм правління організація держави розглядається з погляду розподілу державної влади і державного суверенітету в центрі і на місцях, їхній поділ між складовими частинами держави.
Форма державного устрою показує: з яких частин складається внутрішня структура держави; яке правове положення цих частин і які взаємини цих органів; як будуються відносини між центральними і місцевими державними органами; у якій державній формі виражаються інтереси кожної нації, що проживає на цій території .
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Відповідно до поставлених раніше метою і завданнями висловимо кілька загальних висновків по даній роботі.
Державний устрій – елемент форми держави, який характеризує територіальну організацію влади та державного самовизначення населення (нації), що на ній проживає. Державний устрій визначає:
1. принципи поділу території на складові елементи;
2. спосіб організації населення на певній території;
3. рівень врахування інтересів національних меншин шляхом надання територіям їхнього проживання
певних повноважень щодо територіального самоврядування;
4. наявність або відсутність у складових держави ознак політичної самостійності та державності;
5. взаємовідносини між різними рівнями державних органів влади (центральними, регіональними і місцевими).
Оскільки державний устрій – це елемент форми держави, а також він визначає ще й принципи поділу території держави на складові елементи, то проблематика державного устрою належить до загальних проблем конституційно-правових інститутів, які є визначальними для конституційної системи певної держави . Такий підхід визначено в іншому тлумаченні: "Державній устрій – комплексний конституційно-правовий інститут, який об’єднує норми, що встановлюють систему органів державної влади, їх компетенцію, взаємовідношення, порядок формування, а також й норми адміністративно-територіального устрою.
Під формою державного устрою розуміють територіальну або національно-територіальну організацію, тобто то, як влаштована територія цієї держави, з яких частин вона складається і яке їхнє правове становище.
Інакше під формою державного устрою можна розуміти його територіальний пристрій і характер взаємин між його складовими частинами та центральною владою. Існують дві основні форми державного устрою: унітарна і федеративна. В унітарних державах відокремлення частин в основному носить лише адміністративно-управлінський характер, їх органи самостійну політику не виробляють. У федеративній державі є вищі органи державної влади і управління, як у держави в цілому, так і у його суб'єктів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Кульков М. О. Сучасні критерії класифікації форм правління // Питання права і соціології. Межрегіон. навч. видан. Вип. 18. Волгоград, 2004. С. 28-31.
2. Докладніше про це див.: Вопленко Н.Н. Соціалістична законність і застосування права. Саратов, 1983. С. 14-16.
3. Про двох аспектах змісту держави, а також про внутрішньої і зовнішньої форми держави див.: Каск Л. В. Функції і структура держави. Л., 1969. С. 5-6; Петров В. С. Сутність, зміст і форма держави. Л., 1971. С. 65-66, 99.
4. Проблеми загальної теорії права і держави. М: НОРМА, 2004. С. 521.
5. Kelsen H. General Theory of Law and State. N. Y., 1961. P. 208-210.
6. Головистикова А. Н., Дмитрієв Ю. А. Проблеми теорії
держави і права. М: ЕКСМО, 2005. С. 153.
7. Андрєєва Р. Н. Конституційне право зарубіжних країн. М: ЕКСМО, 2005. С. 487.
9. Конституція Російської Федерації. Прийнята всенародним голосуванням 12 грудня 1993 року // Російська газета.1993, 25 грудня.
10. Арановський К. В. Державне право зарубіжних країн. М: ІНФРА-М: ІД «ФОРУМ», 2000. С. 198-199. 11. Бабурін С. Н. Територія держави: правові і політичні проблеми. М.: вид-во МДУ, 1997.
12. Орзіх М. Інноваційна реконструкція адміністративно-територіального устрою України // Право України. 2005. № 7. С. 11-15.
13. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко та ін Київ, 2004. 14. Шуліка Ст. До питання про сутність і значення адміністративно-територіального устрою держави // Місцеве самоврядування. Вісник Центральної виборчої комісії. № 2 (21). 2011.
15. Грицак Ст. Н. До питання про поняття адміністративно-територіального устрою України // Право і суспільство. 2010. № 3.
16. Зелінська Н.С. Вдосконалення механізму упорядкування АТУ: регіональний рівень // Актуальні проблеми державного управління: Зб. навч. праць. Харків, 2009. № 2.
17. Фрицький О. Ф. Конституційне право України. Київ, 2002
18. Копейчиков Ст. Ст. Правознавство. Київ, 1999.
19. Державна регіональна політика України: особливості та стратегічні пріоритети /Під ред. З. С. Варналія. Київ, 2007.
20. Енциклопедичний словник Ф. А. Брокгауза та В. А. Ефрона. – СПб.: Брокгауз–Єфрон, 1890-1907. –URL:http://dic.academic.ua/dic.nsf/brokgauz_efron
21. Чичерін Б.н. Загальне державне право / під ред. і з перед. В. А. Томсинова. – М.: Зерцало, 2006.– 536 с
22. Портал французького права. – URL: http://www.france-jus.ru /index.php? page= fiches&actionfiche&typedroit&droit=394.
23.Ведель Ж. Адміністративне право Франції. – М., 1973. – 512 с
24. Шишова А. Ж.Централізація: які межі? // Законодавство і економіка. - 2007. - № 1. - С. 12-13.
25. Махіна С.Н. Концепція децентралізації державного адміністрування // Адміністративне право і процес. - 2006. - № 1. - C. 10-13.
26. Чисте вчення про право Ганса Кельзена. - М .: АН СРСР ІНІСН, 1987. - Вип. 1. - 212 с
27. Тихомиров Ю.А. Держава: спадкоємність і новизна. - М .: Юриспруденція, 2011. - 80 с.
28. Безверхнюк Т.М. Європейські стандарти врядування на регіональному Рівні: [монографія] / Безверхнюк Т.М., Саханенко С.Є., Топалова Е.Х .; за заг. ред.Т.М. Безверхнюк. - Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2008. - 276 с.
29. Територіальна організація Влад Україні: статус и повноваження місцевіх ОРГАНІВ віконавчої власти та органівмісцевого самоврядування / За заг. ред.А. Зайця. - К .: Видавничий дім «Ін Юре», 2002., 2002. - 928 с.
30. мітку Т. В. Федералізм в системі конституційного ладу Росії: автореф. дис .... док-ра юрид. наук. Саратов, 2010 року.
31. Силіна П.М. Про деякі концепціях федералізму в зарубіжній літературі / П. М. Силіна // Держава і право. 2000. № 5. ISSN 0132-0769.
32. мітку Т. В. Принцип рівності прав суб'єктів Федерації і питання забезпечення єдиного правового статусу громадян в Російській Федерації / Т. В. мітку // Глобальний науковий потенціал. 2014. №4 (37). ISSN 1997-9355
32. Філіппов, А. Ф. Спостерігач імперії (імперія як соціологічне поняття і політична проблема) / А. Ф. Філіппов // Питання соціології. - 1992. - Т. 1, № 1. - С. 89-120.
33. Трубецькой, Н. С. Про ідею-правительку идеократического держави // Історія. Культура. Мова / Н. С. Трубецькой. - М.: Видавництво. група «Прогрес», 1995. - С. 438-443.
34. Смолін, М. Б. Таємниці Російської імперії / М. Б. Смолін. - М.: Віче, 2003. - 432 с
1 2 3 4