Ім'я файлу: Урок 24.doc
Розширення: doc
Розмір: 249кб.
Дата: 27.01.2023
скачати
Пов'язані файли:
вихідні данні для Л.р. 3.docx
2020_Biznes-planuvannja_pidprijemnickoji_dijalnosti.pdf
Розширення: doc
Розмір: 249кб.
Дата: 27.01.2023
скачати
Пов'язані файли:
вихідні данні для Л.р. 3.docx
2020_Biznes-planuvannja_pidprijemnickoji_dijalnosti.pdf
УРОК 24.
Галицько-Волинська держава за наступників
Данила Романовича
Мета:розкрити основні напрямки діяльності нащадків Данила Галицького та причини занепаду Галицько-Волинської держави; сприяти формуванню навичок самостійної роботи та розвитку критичного мислення учнів, сформувати уявлення про роль особистості в історичному процесі, уміння аналізувати історичні факти й події, давати оцінку діяльності галицько-волинських правителів.
Тип уроку: комбінований.
Основні дати: 1325 р.; 1340 р.
Основні персоналії: князі: Василько, Володимир, Мстислав, Шварно, Лев І, Лев ІІ, Юрій І, Андрій Юрійович, Юрій ІІ Болеслав.
Очікувані результати: після цього уроку учні зможуть:
характеризувати становище в Галицько-Волинській державі за наступників Данила Романовича;
показувати на карті кордони Галицько-Волинської держави та міста , якими керували наступники Данила Галицького;
визначати хронологічну послідовність подій історії Галицько-Волинської держави;
називати князів Галицько-Волинської держави та значення їх правління.
на основі джерел інформації:
визначити причини, суть і наслідки основних явищ та подій періоду;
встановлювати роль кожної історичної особистості в історії;
характеризувати культурні досягнення Галицько-Волинських князів;
висловлювати своє ставлення до історичних діячів доби,судження про доленосні події доби.
Хід уроку
І. Організаційний момент
Учитель. Ми продовжуємо досліджувати події історії Галицько-Волинської держави, закінчимо складання таблиці «Діяльність князів Галицько-Волинської держави», будуватимемо лінію розвитку держави.
II. Актуалізація опорних знань
П’ятихвилинка
Одного разу, працюючи в архіві мені в руки потрапив стародавній рукопис. Але йому виповнилося 750 років і деякі місця з плином часу були втрачені. Згадаємо відому гру ,,Реставратор”
Завдання.
Заповніть пропуски в тексті.
«Тривалий час Данило та його брат ......................... боролися за повернення батьківського престолу. У ……… р. йому вдалося повернути князівський трон. Він підкорив собі колишню столицю Київської Русі — місто ............. , завдав поразки рицарям-хрестоносцям під ………………………..Він будував міста,одне з міст засноване в .......... р., він назвав на честь свого старшого сина ............... Місто .............. Данило перетворив на столицю своєї держави. У 1245 р. змушений поїхати на переговори до хана ……… . У ........... р. в місті …………………..... Данило був коронований як король Галицько-Волинської держави. Помер у ............. р. у своєму улюбленому місті ............... ».Усне опитування
Перевірка виконання творчого завдання «Слово-похвала князю Данилові».
III. Мотивація навчальної діяльності.
Слово вчителя
Хто успадкував владу після смерті короля Данила? В якому становищі опинилася Галицько-Волинська держава? Який внесок зробили нащадки Данила Галицького в розвиток держави? На ці запитання ми спробуємо відповісти на сьогоднішньому уроці.
(Учні, отримавши випереджальні завдання, мали підготувати міні-характеристики наступників Данила Романовича - Лева, Мстислава, Шварно, Володимира, Юрія.)
(Завдання класу: по ходу виступів учнів складати таблицю «Внутрішня і зовнішня політика князів Галицько-Волинської держави».
Проаналізувати записи в таблиці, зробити висновок:
- Які помилки в політиці були допущені князями і як це мало вплинути на ситуацію в князівстві?)
По смерті князя Данила (1264) його королівство розпалося. Хоч Василька Романовича, Данилового брата, й пошановували як "отця й господина", влада його поширювалася лише на Західну Волинь зі стольним містом Володимиром.
Галицьке, Перемишльське та Белзьке князівства зберіг за собою старший син Данила Романовича – Лев.
Східну Волинь із Луцьком отримав Мстислав Данилович.
Холмське князівство відійшло наймолодшому Даниловичу – Шварну.
1-й екскурсовод. Шварно Данилович (*бл.1230 — †1269 (?)) — король Русі, князь Галицький, Холмський (з 1264) і Великий князь Литовський (1267–1269), молодший син короля Данила I Галицького.
Близько 1253 року Шварн одружився з дочкою литовського короля Міндовга I. Після смерті батька (1264) володів Галицьким, Холмським, Дорогичинським князівствами і Чорною Руссю. Співправитель короля Лева I (1264–1269).
Король Шварно розбив у 1262 р. мазовшан під Черськом і, таким чином, можна стверджувати, що Дорогочинське князівство повернуло собі усі давні землі бужан аж до Вісли
Шварно був прихильником об'єднання сил Литви і Галицько-Волинського князівства для боротьби проти ятвягів і польських феодалів.
Допоміг великому князеві литовському Войшелкові Міндовговичу (колишньому новогрудському князю) в його боротьбі проти опозиції. В роки правління в Литві Войшелка (1264–1267 рр.) Новогрудок був резиденцією Шварна Даниловича .
Після смерті свого тестя Міндовга у 1263 році разом з сином його Войшелком правив Великим князівством Литовським, а з 1267 року Войшелк передав йому повністю владу над Литвою.
Помер 1269 року (ймовірно, вбитий). Після його смерті влада в Литві перейшла до Тройдена. Королем Русі став Лев I.
Вчитель. Дослідник І. Крип’якевич зазначає, що «Інший тип, як Лев, являв собою волинський князь Володимир Василькович. Визначте внесок Володимира Васильковича в розвиток культури. Дайте власну оцінку діяльності князя.
2-й екскурсовод. Князівський стіл у Володимирі посів Володимир Василькович (1270-1288). Це був дуже освічений, добрий, чесний, справедливий і мужній володар, котрий, уникаючи війн із сусідами, дбав про добробут населення, розвиток ремесел, промислів, торгівлі, сільського господарства. Літописець розповідає про Володимира Васильковича як про видатного книжника й філософа.
Попри важку хворобу займався розбудовою міст, церков і монастирів, опікувався письменством і культурою. Про людяність князя свідчить такий факт: коли в 1279 р. в землі ятвягів, котрі постійно здійснювали напади на Волинь, трапився жахливий голод і їхні посли попрохали в нього порятунку від смерті. Володимир поділився з ворогами припасами збіжжя, хоча самим було сутужно. Перед смертю він заповів князівство Мстиславу.
3-й екскурсовод. Мстисла́в III Дани́лович (? — після 1292) — четвертий син Данила I Галицького, князь луцький, володимирський і берестейський, згодом і волковийський.
До маловідомих і водночас незаслужено забутих фігур давньоруської історії належить князь Мстислав Данилович. Про нього маємо небагато відомостей. Але навіть те, що відомо, дає підстави говорити про нього як про далекоглядного й талановитого політика. Принаймні він зробив чимало для розвитку Луцька й Волині.
Ще в молодому віці зі своїми родичами, князями Волині й Галичини, здійснював походи на ятвягів та литовців. Принаймні, літопис фіксує такі походи в 1274, 1275 рр. У той час походи на литовські землі мали життєво важливе значення для волинських князів. По-перше, литовські племена часто нападали на Волинь. Ці напали були спустошливі й становили велику проблему для місцевого населення. Не випадково про них згадується навіть у фольклорних творах. Напади ж волинських князів на литовців певним чином нейтралізували ці набіги. По-друге, після татарської навали волинські князі шукали для себе земель, які б могли «сховати» їх від набігів ординців.. У Галицько-Волинському літописі говориться, що Мстислав разом із іншими галицькими й волинськими князями, знаходячись у «неволі татарській», змушений був брати участь разом з татарами в походах на Захід. Зокрема, в 1280 р. з ними він ходив на Польщу, в 1285 р. — на Угорщину, в 1287 р. — знову на Польщу.
У Галицько-Волинському літописі згадується, що Мстислав володів Луцьком та Дубном. І, судячи з деяких повідомлень, саме Луцьк був його основною резиденцією. Наприклад, біля Луцька, у селі Гай, Мстислав приймав мазовецького князя Конрада. Ймовірно, за князя Мстислава відбулося формування Луцького князівства. Також була створена Луцька єпархія. Принаймні, до князювання Мстислава згадок про цю єпархію немає. Як правило, в той час межі єпархій збігалися з межами князівств. Тому, судячи з пізніше відомих нам меж Луцької єпархії, можемо говорити, що землі Луцького князівства охоплювали південно-східні території сучасної Волинської області, південну частину нинішньої Рівненської та північні частини Тернопільської й Хмельницької областей. Принагідно варто зазначити, що це були неспокійні землі. Вони межували із територіями, які безпосередньо контролювалися татарами. Ці землі часто ставали об’єктами набігів ординців. І Мстиславу доводилося багато уваги приділяти облаштуванню оборонних споруд у своєму князівстві.
Володимир Василькович бачив у Мстиславі людину, яка б продовжила його політику, котра спиралася не стільки на військову силу, скільки на дипломатію. Ця політика виражалася в поступовому дистанціювання від татар, обережній експансії на північ і захід, а також у розбудові своєї держави.
Тому вибір Володимира Васильковича на користь Мстислава не видається випадковим. І навіть коли Мстислав почав виявляти надмірне владолюбство й чинити дії, що не подобалися Володимиру Васильковичу, той не відступився від свого наміру. Як уже зазначалося, на початку свого правління у Володимирському князівстві Мстиславу довелося зустрітися із складною, конфліктною ситуацією, коли його землі захопив князь Юрій. Проте цей конфлікт він зумів вирішити не військовим, а дипломатичним шляхом.
Із Галицько-Волинського літопису відомо, що і Мстислав, як і його попередник приділяв увагу будівництву оборонних споруд, а також культурній діяльності, зокрема, будівництву храмів. Так, у 1289 р. Мстислав заклав оборонну вежу в місті Чорторийську. Того ж року спорудив церкву на честь праведників Іоакима та Анни, як припускають, на могилі своєї бабці, візантійської княжни Анни Марії. Вдаючись переважно до дипломатичних дій, він зумів розширити свої володіння. У 1289 р. «литовський князь Будикид і брат його Будивид дали князю Мстиславу город свій Волковийськ, щоб з ними він мир держав». У васальній залежності від Мстислава опинилася не лише Мазовія, а й Сандомирське князівство.
Літописець, характеризуючи володіння Мстислава, писав так: «Він держав мир із навколишніми землями: з Ляхами, і з Німцями, і з Литвою, [а] землю свою держав величиною аж по Татар, а сюди – по Ляхи і по Литву». Тобто його держава становила значну частину земель сучасної України.
На жаль, остання частина Галицько-Волинського, де ведеться мова про Мстислава, різко обривається. Проте немає сумніву, що цей князь лишив помітний слід у історії Волині. Дехто з дослідників вважає його «протопластом князів Острозьких». Дійсно, ця версія видається доволі правдоподібною. Адже Острозькі вважали себе нащадками Данила Галицького. Їхнє домоначальне місто Острог знаходилося в межах колишнього Луцького князівства Мстислава й Луцької єпархії. З часом ця єпархія почала іменуватися Луцько-Острорзькою. Як і Мстислав, Острозькі приділяли велику увагу захисту своїх земель, будівництву оборонних споруд, а також культурному розвитку. Очевидно, вони перейняли естафету від свого прапредка.
Вчитель. Дослідник І. Крип’якевич зазначав, що «Лев був талановитим володарем, з незвичайною енергією проводив свої плани, намагався скупчити в своїх руках якнайбільшу територію і вести провід над іншими членами свого роду». Поміркуйте, чому Льву не вдалося відновити єдності Галицько-Волинського князівства.
4-й екскурсовод. Що ж до Данилових синів, то найактивнішим з-поміж них був князь Лев. Він заповзявся об’єднати землі батька під однією рукою. До своїх володінь Лев приєднав Люблінську землю, частину Закарпаття із Мукачевим.
По смерті Шварна він зайняв Холмське князівство, а в 1272 р. переніс свою столицю до Львова. Мав наміри посісти литовський престол, проте здійснити їх не зміг.
У зовнішній політиці Лев Данилович прагнув щонайтісніших відносин із Польщею. Широкі дипломатичні зв’язки підтримував також із Чехією й Тевтонським орденом. У відносинах з Ордою Лев дещо змінив тактику свого батька: він не чинив монголам спротиву, а зважав на їхню волю.
Зокрема, йому доводилося, навіть усупереч власним інтересам, ходити війною на Польщу та Литву.
Та, попри таку поступливість, Лев усе-таки не зміг забезпечити спокій у державі, бо ординці використовували Галицько-Волинське князівство як плацдарм для своїх нападів на сусідні країни. Не мали успіху й відверті домагання Левом волинських земель, що були спадщиною Володимира Васильковича, бо всупереч його бажанням усю Волинь було передано Мстиславу Даниловичу.
Останній помер без спадкоємців, і землі королівства Данила Романовича таки було об’єднано – онуком Данила Юрієм І Львовичем.
Вчитель. Чи згодні ви з твердженням літописця, який зазначає, що за правління Юрія І Львовича «Руська земля тішилася спокоєм і славилася своїм багатством»? Свою відповідь аргументуйте.
5-й екскурсовод. Вольовий, енергійний і талановитий політик, він зробив чимало для зміцнення держави. Найбільшим його успіхом стало відновлення єдності королівства: Юрій зосередив у своїх руках владу над Волинським і Галицьким князівствами, а столицю переніс із Холма до Володимира. Скориставшись послабленням Золотої Орди, він поновив владу над Пониззям, встановив дружні відносини з Польщею й Тевтонським орденом. За його правління переживала піднесення економіка держави .
Правління Юрія І Львовича (1301–1308 рр.) визначають як час розквіту держави, її спокою та економічного добробуту. Свідченням могутності Юрія І було те, що він, як і Данило Романович, прийняв титул «короля Русі».
Цей титул засвідчений його печаткою, де він зображений сидячи на престолі в короні на голові та зі скіпетром у руці. Одні історики вважають, що корону Юрій І міг отримати в обмін на визнання зверхності папи Римського, прийняття церковної унії та за обіцянку хрестового походу проти Орди. Інші наголошують, що коронації могло й не бути, а королем Юрія І називали як володаря держави – за європейською традицією.
Про слушність цієї думки свідчить тонка релігійна політика короля Русі. Відомо, зокрема, що за Юрія І у 1303 р. за згодою Константинопольського патріарха було створено окрему українську православну митрополію – Галицьку.
6-й екскурсовод. Спадщина Юрія І дісталася його синам – Андрію та Льву II, які правили удвох. Вони називали себе «князями всієї Русі», у такий спосіб висловлюючи претензії на наступництво державницьких традицій Київської Русі.
Провідним напрямом зовнішньополітичної діяльності Андрія і Льва була орієнтація на союз із Тевтонським орденом і Польщею.
У такий спосіб князі намагалися ослабити свою залежність від Орди, у битві проти якої вони, можливо, й загинули. На це вказує лист Володимира до Папи, в якому він називає братів « останніми руськими князями-схизмати-ками, які були непереможним щитом проти жорстокого татарського народу»
Оскільки жоден із братів не мав дітей, то з їхньою смертю у 1323 р. династія Романовичів по чоловічій лінії урвалася.
Майже два роки галицько-волинський трон залишався вакантним, хоча претендентів не бракувало.
7-й екскурсовод. Року 1325 галицько-волинські бояри главою держави обрали князя Болеслава, сина Марії, сестри останніх правителів Андрія та Льва II, який прийняв православ’я та ім’я Юрія.
Про наміри відродити часи могутності Галицько-Волинського королівства свідчить і той факт, що у документах Юрій II називав себе «божою милістю князем і дідичем королівства Русі» або «божою милістю уродженим князем всієї Малої Русі» та використовував королівську печатку Юрія І.
У зовнішній політиці він тримався союзу з Тевтонським орденом, знайшовши у такий спосіб противагу Польщі, відносини з якою були ворожими. Юрій ІІ налагодив дружні стосунки із Литвою, зміцнивши їх шлюбом із дочкою князя Ґедиміна.
Проте щасливим князювання Юрія ІІ Болеслава не вважають. Адже йому випало накласти головою від змовників: 1340 р. його було отруєно. За свідченням джерел, така доля спіткала Юрія ІІ Болеслава через ускладнення релігійної ситуації.
Із дитинства католик, він «став розмножати число латинників і їх віру», «принаджував з різних країв католицьких священиків і богословів, бажаючи защепити їхню віру в русинів».
Загибель Юрія II Болеслава мала для Галицько-Волинської держави негативні наслідки.
8-й екскурсовод. Занепадом держави відразу ж скористалися володарі сусідніх країн. Довідавшись про смерть Юрія II, польський король Казимир III у союзі з угорцями вчинив напад на Львів та інші міста. Наштовхнувшись на спротив бояр і городян, поспішно відступив, прихопивши із собою зі Львова «дві корони величезної вартості, оздоблені дорогим камінням і перлами, а також мантію і трон». У Галицькій землі бояри вирішили правити самі, обравши старшим Дмитра Дедька, котрий титулувався «управителем і старостою Руської землі». Волинські бояри запросили на стіл сина великого князя литовського – Любарта Гедиміновича, одруженого з донькою Андрія Юрійовича, котрий став володарем Галицько-Волинської держави (Дедько визнав його владу).
Галицько-Волинським князем був визнаний Любарт, син литовського князя Ґедиміна, дружина якого походила із родини галицько-волинських князів і тому він мав законне право на галицько-волинську спадщину. Проте свою владу Любарт поширив лише на територію Волині.
У 1349 р. похід польського короля Казимира започаткував довголітню війну за галицько-волинські землі.
Закінчилася вона тим, що Галичина із Белзькою землею і Холмщиною опинилася під владою Польського королівства, Волинь – під владою литовської династії.
Гра «Впізнай героя» (слайд 19)
Оцінюємо історичну подію
«Після смерті в бою правнуків Данила Галицького Андрія І та Лева II припинилася династія Романовичів, до влади прийшло боярство. В умовах боротьби іноземців за Галицько-Волинський престол воно вирішило само обрати князя, який би став слухняним знаряддям у їхніх руках. Вибір припав на Мазовецького (польського) княжича Болеслава. Католик Болеслав перейшов у православ’я, узявши ім’я Юрій, й у 1325 р. став галицько-волинським князем Юрієм-Болеславом II».
Питання
1) Коли відбулася подія?
2) Які особливості були притаманні цьому історичному періоду?
3) Згадаємо, що спричинило дану подію.
4) Визначимо характер події (закономірна чи випадкова). Чому?
5) Встановлюємо зв’язки з іншими подіями в цій самій країні.
6) Визначаємо історичне значення даної події і з’ясовуємо, які наслідки вона мала для подальшого історичного розвитку.
IV. Закріплення матеріалу
Запропонувати учням згадати ряд причин, які призвели до занепаду Київської Русі, використавши метод «Прес».
Записати їх на дошці.
Завдання учням
Обрати чинники занепаду Галицько-Волинської держави. Аргументувати свій вибір.
Які ще, на вашу думку, були причини занепаду Галицько-Волинської держави?
а) Боярська опозиція;
б) роздробленість;
в) монголо-татарське іго;
г) внутрішні міжусобиці;
д) більш активна зовнішня політика князів порівняно із внутрішньою;
е) слабо розвинена економіка;
ж) ізоляція країни.
V. Підсумки уроку
Оцінювання відповідей учнів.
VІ. Домашнє завдання
1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.
2. Закінчити заповнення таблиці.
3. Підготуватись до тематичного оцінювання знань.