Ім'я файлу: Курсова Умисне вбивство[871433].docx
Розширення: docx
Розмір: 75кб.
Дата: 16.11.2021
скачати
Розширення: docx
Розмір: 75кб.
Дата: 16.11.2021
скачати
3.2. Характеристика суб’єктивної сторони кримінального правопорушення умисне вбивство.
Суб’єктивна сторона, умисного вбивства характеризується виною у формі умислу (прямого чи непрямого). Мотиві мета злочину підлягають з’ясуванню, оскільки в деяких випадках вони є кваліфікуючими ознаками цього злочину. Злочин, передбачений ст. 119 КК, учиняється тільки з необережності.
Умисне вбивство без обтяжуючих і пом’якшуючих обставин (просте вбивство) – ч. 1 ст. 115 КК – кваліфікують у тих випадках, коли у вчиненому немає ознак вбивств, передбачених ч. 2 ст. 115, статтями 116–118 КК. За ч. 1 ст. 115 КК кваліфікуються вбивства, яке було вчинене в сварках або сутичках або з помсти, ревнощів та інших мотивів, які спричинені особистими стосунками між винним та жертвою.
Умисне вбивство за обтяжуючих обставин (кваліфіковане вбивство) – ч. 2 ст. 115 КК– визначають, встановивши хоча б одну з ознак, передбачених у пунктах 1–13 ч. 2 ст. 115 КК. Якщо в діях винної особи таких ознак вбачається декілька, то всі вони мають отримувати самостійну правову оцінку за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК.
Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув від моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.
Суб'єктивна сторона має важливе юридичне значення, оскільки вона є складовою злочину та частиною основи кримінальної відповідальності за розмежування злочину від незлочинності.
Вина особи — Це головна обов’язкова ознака будь-якого кримінального правопорушення, яке визначає існування суб’єктивної сторони та значною мірою визначає його зміст. Відсутність вини виключає суб'єктивну сторону , а отже, і констатацію кримінального правопорушення. Однак у багатьох кримінальних правопорушеннях суб’єктивна сторона повиненна встановлювати мотив та мету, що є необов’язковим, тобто не завжди є обов’язковим. Крім того, за допомогою суб’єктивної сторони виділяють складові кримінальних правопорушень , складові об’єктивно подібні (наприклад, умисне вбивство та вбивство через необережність).
Суб'єктивна сторона, її зміст значною мірою визначає злочинну поведінку та ступінь суспільної небезпеки суб'єкта кримінального правопорушення, тим самим визначаючи характер відповідальності та ступінь покарання. Як показує спостереження на практиці, більшість помилок і зловживань - це суб’єктивні обмеження злочину.
Під виною, яка є основною й обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони, українське кримінальне законодавство визнає психічне ставлення особи до вчинюваного діяння та його наслідків, виражене у формі умислу або необережності (ст. 23 КК України) [20, с. 179; 12, с. 14]
Закон поділяє умисел на два типи: прямий та непрямі .
Прямий умисел- це психічне ставлення до поведінки та її наслідків, при такій поведінці людина усвідомлює, що її поведінка (дія чи бездіяльність) є соціально небезпечною, передбачає її соціально шкідливі наслідки і сподівається, що це відбудеться. Вид наслідків (Кримінальний кодекс , Стаття 24, пункт 2 Кримінального кодексу).
Непрямий умисел – Стан при якому особа усвідомлює, що її дії ( чи бездіяльність) є соціально небезпечними та передбачає їх соціально небезпечні наслідки. Хоча вона цього не хоче, вона свідомо припускає наслідки свого діяння (ч.3 ст. 24 КК).
Хочу зауважити , що, як зазначає В. Ємельянов: «Винуватість як суттєву властивість злочину необхідно відрізняти від вини у формі умислу або необережності як елемента суб'єктивної сторони складу злочину. Винуватість не можна звести до вини у формі умислу або необережності, вона являє собою більш складну категорію, що перебуває у прямому і зворотному зв'язку з суспільною небезпечністю, підставою виникнення є вчинений особою злочин» [19, с. 94] і за своїм змістом винуватість «сукупність елементів злочину, розглянута під кутом зору того, як вони відображаються свідомістю і як ставиться до них воля винуватого [10, с. 161;9, с. 118]. Наука кримінального права розглядає вину особи, виражену в злочині, як факт об'єктивної дійсності (тобто як об'єктивну істину), яку має встановити слідчий, прокурор чи суд. При цьому теорія кримінального права України відкидає «оцінювальний» критерій розуміння вини, що мав місце в працях деяких вчених. Так, вважаючи невдалим визначення вини в традиційному її розумінні, Б.С. Утєвський запропонував своє визначення, включивши в нього оцінювальний мотив [22, с. 103]..Його концепція про вину як оцінювальну категорію, що виражена в негативному судженні судді про поведінку підсудного, взята на озброєння практиками, могла б мати негативний вплив на діяльність органів правосуддя [10, с. 121-122]. Методологічною основою пізнання психіки особи до вчиненого нею злочину є критерій з'ясування через аналіз діяльності особи, яка вчинила злочин [15, с. 8]. Ось чому суб’єктивна сторона злочину має встановлюватись через перелік юридично значимих ознак об'єктивної сторони складу Злочину, на підставі яких проводиться поділ злочинів із формальним або матеріальним складом. Вони неоднаково відображаються у свідомості винного [24, с. 122]. Тому юридична наука приділяє значну увагу з’ясуванню змісту вини у кримінальних правопорушеннях. У ст. 62 Конституції України закріплено важливий принцип, відповідно до якого кримінальна відповідальність настає тільки тоді, коли буде доведено вину особи у вчиненні злочину. Це конституційне положення втілено в КК. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 2 ст. 2 КК). Законодавче встановлення цього положення є важливою гарантією додержання законності в діяльності правоохоронних органів і суду. З урахуванням цих ознак можна навести загальне визначення поняття умислу. Його зміст полягає в тому, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання. Необережність, як і умисел, — це основна форма вини у кримінальному праві. Необережна форма вини характерна для порушень правил безпеки руху та експлуатації транспорту, порушень вимог законодавства про охорону праці та безпеки виробництва, окремих службових злочинів. Не можна недооцінювати небезпеку необережних злочинів. Як свідчить практика, значна частина матеріальних збитків завдається необережними злочинами, які до того ж часто залишаються безкарними. Аналіз статей Особливої частини КК показує, що в них у більшості випадків передбачена відповідальність за необережні правопорушення у зв’язку з настанням суспільно небезпечних наслідків (див., наприклад, статті 119, 286, 367 КК). Ці норми сконструйовано за ознаками матеріального складу злочину
1 2 3 4 5 6