Уланович Діана
Практична робота 3
Педагогічні погляди С.Ф.Русової. Педагогічні погляди О.І.Дорошенко. Педагогічні погляди А.С.Макаренка. Педагогічні погляди В.О.Сухомлинського.
1.Біографія С.Ф.Русової. Відео «Софія Федорівна Русова. Раз добром нагріте серце»
Народилася Софія 18 лютого 1856 року на Чернігівщині у маєтку Олешня. Батько, Федір Ліндфорс, на той час вже полковник у відставці. Мати, Жанна Жерве.
Батько Софії побудував у 1854р. побудував храм для своєї віруючої дружини, чим порадував не тільки її, а й жителів Олешні. Всего у родині Ліндфорсів було п'ятеро дітей, наймолодша Софія Русова. Коли Софійці не було ще й року померли її сестра Наталка, потім братик Володя, та не витримавши горя померла і мати. Софійку виховував батько та старша сестра Софії. Вони переїхали до Києва, де дівчина вчититься у гімназії. Софійка мала музичний талант, захоплювалася оперою, займалася фортепіано. Коли Софійці виповнилося 16 від туберкульозу помер батько. Після закінчення гімназії Софія вирішила відріктися від музики на користь освіти. У 1871 році разом зі старшою сестрою Марією вони організували перший в Києві дитячий український садок, в якому вчилися діти Старицьких та Лисенків. Завдяки Михайлу Старицькому Софія увійшла до кола Старої громади. Були там М. Драгоманов, М. Старицький, М. Лисенко, М. Чубинський, І. Нечуй-Левицький, П. Житецький та ще чимало світочів письменства, науки, театру, музики. Саме тут Софія познайомилася, а невдовзі й одружилася з Олександром Русовим. Сватом молодій парі був Михайло Драгоманов, а весільним дарунком від Миколи Лисенка його учениці була композиція “Золоті ключі”. Саме тоді імператор Олександр другий підписав Енський указ, він обмежує вживання української мови і забороняє нею викладати. У цей час громадявцями було викрадено твори Тараса Шевченка. Видання здійснили у Празі й й нелегально перепачковували в Україну. У Празі Русова народила, а через 3 місяці втратила свою донечку Людмилу. Після Праги сім'я Русових переїжджає до Чернігова, де Олександр Олександрович працює у земстві, а Софія Федорівна навчає дітей. Софія Русова проявила себе як педагог, практик і теоретик. Вона виступає з лекціями. За справи українські, політичні, за просвітницьку діяльність відсиділа у 5-ти тюрьмах, витримала 15 обшуків. 40-ка річною Софія народила у в'язниці сина Юрія. Побувати довелося і в Лук' янівській в'язниці. А скільки місць проживання змінили: невеличкий хутір на Чернігівщині, Одеса, Херсон, Харків, Полтава. І всюди включалася Софія у громадську роботу: організовувала народні читання, таємні школи. Софія Федорівна стала викладати французьку мову. Крім того, читала лекції з педагогіки у Фребелівському інституті й невдовзі зосередилась на педагогічній творчості. Тільки за 1910-1914 роки у першому українському педагогічному журналі «Світло», співзасновницею і співредактором якого вона стала, було надруковано понад 100 статей, розвідок, рецензій, присвячених проблемам освіти. В тому ж році Софія Русова видала український буквар. В цей же час помер син Михайло, а в 1915 під час нападу астми помер її чоловік. Події Людневої революції 1917 року Софія Русова зустріла в Києві. Від просвітницьких організацій її обрали до центральної ради. Софія Федорівна очолила відділ позашкільної освіти в уряді української народної республіки і взялася до розбудови рідної школи. Усі зусилля приклададися, щоб українській дитині дати українську книгу та українську грамоту. Софія Федорівна відкриє десятки садків та позашкільних курсів, організує бібліотеки., напише підручники і праці з теорії виховання та психології, викладатиме в київських вузах. Після громадянської війни переїхала в Ком'янець Подільський, тут вона викладала ув учительській семінарії та Кам' янець Подільському державному університеті. Та зазнавши переслідувань тепер вже від нової влади, змушена була емігрувати до Праги. У Празі вона веде педагогічну і науково видавничу діяльність. Останні роки були тяжкими. Свій земний шлях Софія Русова закінчила у 1940р. У Празі.
3.Прочитати твір С.Ф.Русової «У дитячому садку». Порівняйте з твором М.Монтессорі «Мій метод наукової педагогіки, застосовуваний до дитячого виховання в Будинках дитини», знайдіть спільні та відмінні риси (письмово).
Спільні риси
Самонавчання. Тут Софія дуже схожа на Монтессорі. Вона вважає, що у дитини самої має пробудитися бажання до навчання та розвитку тіла, розуму і почуттів. Діти мають відчувати свою важливість та потрібність. Тільки навчившись чомусь на власному досвіді, вони здобудуть ті необхідні для повсякденного життя знання.
С. Русова високо оцінювала внесок у дошкільну педагогіку Монтессорівського методу, саме, його основного принципу – вільного розвитку дітей та потреба у забезпеченні умов такого розвитку.
Відмінні риси
Русова дотримувалася тієї думки, що дошкільний вік є важливим періодом розумового розвитку, що здійснюється в процесі занять із «арифметики, граматики, геометрії, природознавства, музики, літературі» та ін.
Русова не погоджувалася, що діти самостійно, під дією лише «вимог психічного росту» можуть скерувати процес свого самонавчання. Відмічаючи гарно продумані підготовчі вправи для письма, методу читання, що заснована на вправах дотику, С. Русова піддавала критиці таку упланованість і систематичність, як занадто технічну та штучну.
Критично ставилася педагог і до дидактичного матеріалу італійки через його автоматичність, штучність, далекість від природи та відсутність естетики. Такий матеріал, вважала С. Русова, «не пробуджує ні уяви, ні власної творчості дитини»
Українська вчена вважала великою прогалиною у Монтессорівській методі відсутність «морально-інтелектуального розвитку дітей», що мали б здійснюватися через читання дитячої літератури та спостереженнями за явищами природи.
4.Прочитати твір О.І.Дорошенко «Дитячий садок», законспектуйте основні положення твору.
У передмові до книги О.Дорошенко «Дитячий садок» визначено «елементи життя дитини», які базуються на особливостях її природи. Першим, головним, на думку О.Дорошенко, елементом є потреба рухатись. Педагог зазначала, що коли дитина має можливість задовольнити органічну потребу в рухах, вона росте і розвивається повноцінно». Тільки тоді весело дзвенить її голос, чути її сміх, бо тільки тоді відчуває дитина радість існування» зазначала О.Дорошенко.На основі цього вона визначила перше завдання організації педагогічного процесу дошкільній установі, яке полягає в тому, щоб рухові дітей відвести належне місце в організації життєдіяльності дітей. Другим важливим елементом життя дитини в дошкільній установі О.Дорошенко вважала гру. Педагог зазначала, що все життя дитини в дошкільний період, все виховання «мусить будуватися на грі». Аргументуючи своє бачення О.Дорошенко опирається на прогресивні ідеї европейських педагогів Ф.Фребеля та Е..Клоцца: «Гра – це початкова сторінка всього послідуючого життя дитини, гра – це є дитяча стихія. (Ф.Фребель); Гра – це є надлишок енергії після задоволення основних життєвих потреб дитини, це одночасно й еквівалент існуючої енергії й засіб для її збільшення. Третім елементом життя дітей в дошкільній установі, на думку О.Дрошенко є малювання, ліплення. Співи. Танки, через які дитина може виявити своє «Я». Педагог зазначала, що особливістю природи дитини є те, що вона думає не словами, а уявленнями і, відповідно, передавати свої думки вона може тільки образами. Тому творча діяльність дітей є головним атрибутом правильно організованого дитячого садка. Для вияву творчих сил. Дітей О.Дорошенко вважала за необхідне організацію праці дітей. Четвертий найцінніший елемент в житті дитини – це нахил до дослідження, користуючись яким, на думку О.Дорошенко, можна виховати дитину й дати всі потрібні для неї знання з найменшою витратою «дитячих сил». Педагог визначила умови, за яких можна зберегти і розвинути потребу дітей дошкільного віку до пізнання : 1) з молодшого дошкільного віку надати можливість дітям перевіряти все, що їх цікавить, накопичуючи при цьому власний досвід; 2) в дошкільній установі треба створити таке оточення, шоб «дитині було чим зацікавитись» і за чим спостерігати; 3) перенести все життя дітей в дошкільній установі на свіже повітря, на природу в теплу пору року, а по можливості – й у зимовий час. П’ятим інстинктом життя дітей в дошкільній установі є соціальний інстинкт. Основним засобом його розвитку, на переконання, О.Дорошенко, є гра.
5.Прочитайте твір А.С.Макаренка «Лекції про виховання дітей». Законспектуйте матеріал.
Виховання дітей – найважливіша галузь нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти – це майбутні батьки і матері, вони теж, будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але й це – не все: наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією країною.
Виховувати дитину набагато легше ніж перевиховувати, тому потрібно виховувати дитину правильно.
Хоч кожна сім'я є колектив рівноправних членів суспільства, все ж батьки і діти відрізняються тим, що перші керують сім'єю, а другі виховуються в сім'ї.
Про все це кожен батько повинен мати цілком ясне уявлення. Кожен повинен розуміти, що в сім'ї він – не цілковитим, безконтрольний хазяїн, а тільки старший відповідальний член колективу. Якщо ця думка буде добре усвідомлена, то правильно піде і вся виховна робота.
Макаренко вважає, що єдина дитина виросте егоїстичною, тому у дітей повинні бути брати та сестри, тому що так любов і опіка батьків розподіляється порівну на всіх дітей, та діти вчаться жити у колективі.
Дуже хворобливо позначається на вихованні дитини, якщо батьки не живуть разом, якщо вони розійшлися. Часто діти стають предметом розбрату між батьками, які відверто ненавидять один одного і не ховають цього від дітей. Треба рекомендувати тим батькам, що з якоїсь причини розводяться, щоб у своїй сварці, у своєму розходженні вони більше думали про дітей. Будь-які незгоди можна розв'язати делікатніше. Можна приховати від дітей і свою неприязнь, і свою ненависть до колишньої дружини. Чоловікові, який покинув свою сім'ю важко повноцінно виховувати свою дитину, тому краще, щоб його забули. Хоч, зрозуміло, свої матеріальні зобов'язання щодо залишених дітей він повинен виконувати, як і раніше.
Друге питання, на яке слід звернути найсерйознішу увагу, – це питання про мету виховання. Кожен батько і кожна мати повинні добре знати, що вони хочуть виховати в своїй дитині. Треба ясно усвідомлювати свої власні батьківські бажання… Також треба пам'ятати, що ви виховуєте дитину не тільки для себе. Вашій сім'ї і під вашим керівництвом росте майбутній громадянин, майбутній діяч і майбутній борець. І якщо батьки погано виховують дитину, то погано від цього буде багатьом людям і всій країні.
Батьківська вимога до себе, батьківська пошана до своєї сім’ї, батьківський контроль над кожним своїм кроком – ось перший і найголовніший метод виховання!
Виховання дітей потребує найсерйознішого тону, найпростішого і щирого. В цих трьох якостях повинна полягати найвища правда вашого життя. Щонайменше додавання брехливості, штучності, зубоскальства, легковажності прирікають виховну роботу на невдачу. Це зовсім не значить, що ви повинні завжди бути надуті, набундючені, – будьте просто щирі, хай ваш настрій відповідає моментові і суті того, що діється у вашій сім’ї…
Справжня суть виховної роботи, полягає зовсім не у ваших розмовах з дитиною, не в безпосередньому вашому впливі на дитину, а в організації вашої сім’ї, вашого особистого й громадського життя і в організації життя дитини.
Про батьківський авторитет
Наш батько і наша мати уповноважені суспільством виховати майбутнього громадянина нашої батьківщини, вони відповідають перед суспільством. На цьому й ґрунтуються їх батьківська влада та їх авторитет в очах дітей.
Авторитет може бути організований в кожній сім’ї, і це навіть не дуже важка справа. На жаль, трапляються батьки, які організовують такий авторитет на фальшивих основах…
Авторитет придушення
Якщо батько дома завжди гарчить, завжди сердитий, за кожну дрібницю вибухає громом, при кожній слушній чи неслушній нагоді хапається за палицю або ремінь, на кожне запитання відповідає грубістю, за кожну провину дитини карає, то це і є авторитет придушення. Він нічого не виховує, він тільки привчає дітей якнайдальше триматися від страшного татуся, він породжує дитячу брехню та людське боягузтво, і водночас він виховує в дитині жорстокість.
Авторитет віддалі — батько або мати тримають дітей на відстані, окремо від дітей обідають, для розмови запрошують дитину в кабінет, окремо розважаються, у батьків своє життя, а в дітей — своє.
Авторитет чванства — батько або мати вважає себе начальством і на роботі, і дома, батьки бундючаться та надуваються, дома тільки й розмови про свої достоїнства, заслуги, зверхньо ставляться до інших людей, дивлячись на пихатих батьків, діти також вихваляються: мій тато — начальник, мій тато — знаменитість.
Авторитет педантизму — батьки переконані, що діти повинні з трепетом їх вислуховувати; розпорядження дають холодним офіційним тоном, виявляють прискіпливість до дітей з приводу найменших дрібниць.
Авторитет резонерства – батьки просто «заїдають» дитину нескінченними повчаннями та повчальними розмовами. Замість того щоб сказати дитині кілька слів, може, навіть і в жартівливому тоні, батьки саджають дитину проти себе і починають нудну і надокучливу промову.
Авторитет любові – у багатьох батьків існує переконання: щоб діти слухалися, треба, щоб вони любили батьків, а щоб заслужити цю любов, слід на кожному кроці показувати дітям свою батьківську любов. Ніжні слова, нескінченні поцілунки, пестощі, признання сиплються на дітей у надмірній кількості. Якщо дитина не слухається, її негайно питають: «Значить, ти тата не любиш?»
Авторитет доброти — дитяча слухняність викликається не поцілунками та ласкавими словами, а поступливістю, лагідністю, добротою, батьки усе дозволяють дітям, уникають будь-яких конфліктів, ладні пожертвувати чим завгодно, аби тільки все було гаразд
Авторитет дружби. Рівноправне спілкування, своєрідне панібратство, часто породжує грубощі в спілкуванні, зневажливе ставлення дітей до батьків, а також інших дорослих.
Авторитет підкупу – слухняність купується подарунками та обіцянками. Батьки, не соромлячись, так і кажуть: будеш слухатись, куплю тобі коника, будеш слухатись, підемо в цирк.
У чому ж має полягати справжній батьківський авторитет?
Справжній авторитет ґрунтується на вашій громадянській діяльності, на вашому громадянському почутті, на вашому знанні життя дитини, на вашій допомозі їй та на вашій відповідальності за її виховання.
Дисципліна
Дисципліна створюється не окремими якими-небудь «дисциплінарними» заходами, а всією системою виховання, всією обстановкою життя, всіма впливами, яких зазнають діти. В такому розумінні дисципліна є не причина, не метод, не спосіб правильного виховання, а результат його…
Але є й вужчий відділ виховної роботи, який найближче стоїть до виховання дисципліни і який часто змішують з дисципліною: це режим. Якщо дисципліна є результат усієї виховної роботи, то режим є тільки засіб, тільки спосіб виховання…
Режим у кожної сім'ї різний. Під режимом не можна розуміти щось стале, незмінне. Режим не може бути сталим щодо свого характеру саме тому, що він є тільки засобом виховання. Виховання має певну мету, причому вона завжди змінюється та ускладнюється. Режим повинен бути розумний і доцільний. Важливою особливістю кожного режиму є його обов'язковість. Тому сімейний режим повинен будуватися, розвиватися й діяти насамперед як ділове установлення. Треба вміти розпорядитися коротко, один раз, розпорядитися з таким виглядом і в такому тоні, щоб ні у вас, ні в дитини не було сумніву в правильності розпорядження, в неминучості його виконання.
Батьки повинні навчитися давати такі розпорядження дуже рано, коли першій дитині півтора-два роки. Справа ця зовсім неважка. Треба тільки стежити за тим, щоб ваше розпорядження відповідало таким вимогам:
1. Воно не повинно даватися злісно, з криком, з роздратуванням, але воно не повинно бути подібним і до упрошування.
2. Воно повинно бути посильним дитині, не вимагати від неї надто великого напруження.
3. Воно повинно бути розумним, тобто не повинно суперечити здоровому розумові.
4. Воно не повинно суперечити іншому розпорядженню вашому, розпорядження батька не повинно суперечити розпорядженню матері...
Якщо режим розвивається правильно з самого початку, якщо батьки уважно стежать за його розвитком, покарання не будуть потрібні, у хорошій сім'ї покарання ніколи не буває, і це – найправильніший шлях сімейного виховання…
Покарання – дуже важка річ; воно вимагає від вихователя величезного такту й обережності, тому ми рекомендуємо батькам по можливості уникати застосування покарань, а намагатися насамперед відновити правильний режим. На це, звичайно, потрібно багато часу, але треба бути терплячим і спокійно чекати результатів…
Так само треба бути обережним і з заохочуванням. Ніколи не слід оголошувати наперед якісь премії для нагороди. Найкраще обмежитися простою похвалою і схваленням. Дитяча радість, втіха, розвага повинні даватися дітям не як нагорода за хороші вчинки, а в природному порядку задоволення правильних потреб. Те, що дитині потрібне, слід дати їй за всіх умов, незалежно від її заслуг, а те, що для неї не потрібне або шкідливе, не можна давати їй як нагороду…
Гра
Гра має важливе значення в житті дитини, має те саме значення, яке в дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, така з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається насамперед у грі...
Дитяча гра проходить кілька стадій розвитку, і в кожній стадії потрібний особливий метод керівництва. Перша стадія – це час кімнатної гри, час іграшки. Вона починає переходити в другу стадію у п'яти-шестирічному віці. Перша стадія характеризується тим, що дитина воліє гратися сама, рідко допускає участь одного-двох товаришів. Якщо дитина грається сама, вона розвиває свої здібності: уяву, конструктивні навички, навички матеріальної організації. Це – корисно. Якщо ж ви проти її волі посадите її гратися в групі, то цим не позбавите її агресивності, себелюбства. Друга стадія дитячої гри важча для керівництва, бо в цій стадії діти уже не граються на очах у батьків, а виходять на ширшу громадську арену. Друга стадія триває до 11-12 років, захоплюючи частину шкільного часу…
У першій стадії матеріальним центром гри є іграшка. Іграшки бувають таких типів:
- Іграшка готова, механічна або проста, це – всякі автомобілі пароплави, коники, ляльки, ведмедики, Ваньки-встаньки та ін.
- Іграшка напівготова, що вимагає від дитини деякого дороблення: всякі картинки з запитаннями, малюнки розрізні, кубики, ящики-конструктори, розбірні моделі.
- Іграшка-матеріал: глина, пісок, шматки картону, слюди, дерева, паперу, рослини, дріт, цвяхи.
Для гарного розвитку їх потрібно комбінувати.
Найголовніше в цій дитячій грі добитись ось чого:
1. Щоб дитина справді гралася, творила, будувала, комбінувала.
2. Щоб не кидалася від одного завдання до другого, не закінчивши першого, щоб доводила свою діяльність до кінця.
3. Щоб дитина вбачала цінність в іграшках, не ломала їх, а при поломці намагалася її полагодити сама, або з допомогою батьків.
На другій стадії від батьків вимагається насамперед уважність. Ви повинні знати дітей, з якими грає ваша дитина, чим вони захоплюються, чого в них не вистачає, що є поганого в їх іграх. Буває дуже часто, що увага та ініціатива одного з батьків допомагає змінити на краще життя цілої групи дітей в тому чи іншому місці.
Виховання в праці
Трудова участь дітей в житті сім'ї повинна починатися дуже рано. Починатися вона повинна в грі. Батьки повинні сказати, щоповинно бути чисто, не повинно бути накидано, налито, на іграшках не повинно бути пилу…. З віком трудові доручення слід ускладнювати і відокремлювати від гри.
Треба виробляти інтерес до праці, щоб дитина розуміла її необхідність.
Коли необхідність або інтерес недостатні, щоб викликати в дитини бажання попрацювати, можна застосувати засіб прохання. Прохання тим відрізняється від інших видів звертання, що воно дає дитині цілковиту волю вибору. Прохання й повинно бути таким. Його треба вимовляти так, щоб дитині здавалося, ніби вона виконує прохання з власного бажання, не спонукана до цього ніяким примусом…
Прохання – найкращий і найм'якіший спосіб звертання, але й зловживати проханням не слід. Форму прохання найкраще застосовувати в тих випадках, коли ви добре знаєте, що дитина прохання ваше охоче виконає.
Коли ж у вас є якийсь сумнів щодо цього, застосовуйте форму звичайного доручення, спокійного, впевненого, ділового. Якщо з раннього віку вашої дитини ви правильно чергуватимете прохання і доручення і, особливо, якщо ви викликатимете особисту ініціативу дитини, вчитимете її, щоб вона бачила необхідність роботи, сама і з власного почину виконувала її, у вашому дорученні не буде вже ніяких проривів. Тільки якщо ви занедбали справу виховання, вам доведеться іноді вдаватися до примусу.
Примус може бути різний – від простого повторення доручення до повторення різкого й вимогливого. В усякому разі ніколи не слід вдаватися до фізичного примусу, бо він найменше дає користі і викликає в дитини опаду до трудового завдання.
Спосіб боротьби з лінощами єдиний: поступово втягувати дитину в сферу праці, поволі викликати в неї трудовий інтерес. Ми рішуче не рекомендуємо застосовувати в галузі праці будь-які заохочування або покарання.
6.Прочитайте твір В.О.Сухомлинського «Серце віддаю дітям». Законспектувати матеріал
«Школа радості»
… Дитинство – найважливіший період людського життя, не підготовка до майбутнього життя, а справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя. І від того, яке було дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що ввійшло до її розуму й серця з навколишнього світу,– від цього значною мірою залежить, якою людиною стане сьогоднішній малюк, у дошкільному й молодшому шкільному віці формуються характер, мислення, мова людини.
Перший рік – вивчення дітей
Рік, що передував навчанню за партою, був потрібний мені для того, щоб добре взнати кожну дитину, глибоко вивчити індивідуальні особливості її сприймання, мислення і розумової праці. Перш ніж давати знання, треба навчити думати, сприймати спостерігати. Треба також добре знати індивідуальні особливості здоров'я кожного учня – без цього не можна нормально вчити.
Школа під блакитним небом
Школа під блакитним небом учила мене, як відкривати перед дітьми вікно в навколишній світ, і цю науку життя і пізнання я намагався донести до всіх учителів. Я радив їм: не обрушуйте на дитину лаву знань, не прагніть розповісти на уроці про предмет вивчення все, що ви знаєте, – під лавою знань можуть бути поховані допитливість і любов до знань. Умійте відкрити перед дитиною в навколишньому світі щось одне, але відкрити так, щоб шматочок життя заграв усіма кольорами веселки. Залишайте завжди щось недомовлене, щоб дитині захотілося ще й ще раз повернутися до того, про що вона дізналася.
Як ми вчилися читати і писати
Сухомлинський вважав, що заохочувати дитину вчитися писати і читати треба через творчість. Він вважав, що оцінки в початковій школі не потрібні. Діти не розуміють чому деяким ставлять гарні оцінки, а деяким ні.. Адже не може семирічна дитина зрозуміти залежність оцінки від своєї праці, від особистих зусиль – цього їй ще не збагнути. І дитини починає вчитися не на радість собі, а заради оцінки.
Сухомлинський проводив з дітьми «подорожі» до джерел слова: відкривав їм очі на красу світу і водночас намагався донести до дитячого серця музику слова. Діти і вчитель брали олівці з аркушем, спостерігали за природою та малювали. Вчитель підписував малюнок і діти вчилися читати, самі підписували свої малюнки.
Дуже важливо, щоб перед дітьми не ставилося обов'язкове завдання вивчити літери, навчитися читати. На першу сходинку пізнання діти піднімалися в процесі гри; їхнє і розумове життя одухотворялося красою, казкою, музикою, фантазією, творчістю, грою уяви. Діти глибоко запам'ятовували те, що схвилювало їхні почуття, зачарувало красою. Мене вражало гаряче бажання багатьох дітей не тільки словами виразити свої переживання, а й написати слова.
Залежно від того, як діти оволодівали грамотою, в їхнє духовне життя все більше входила книжка. Ми створили маленьку бібліотечку книжок-картинок. Діти сідали на галявині і хтось починав читати. Читаючи казку, дитина ніби поринає в світ, зображений на малюнках. Інтонації її читання передають найтонші відтінки почуттів і прагнень доброго Діда Мороза, злої мачухи, працелюбної і щирої падчерки, ледачої і бездушної дочки. Діти глибоко переживають те, про що читають: ненавидять зло, радіють торжеству добра, і от що цікаво: діти десятки разів читали казку й, незважаючи на це, завжди слухали її з великим інтересом.
Уже протягом кількох років учителі, що починають виховання дошкільнят, добиваються того, що їхні вихованці до початку навчання в класі вміють читати. Це значною мірою полегшує весь процес навчання не тільки в початкових, а й у середніх і старших класах. Чим раніше дитина почала читати, чим органічніше пов'язане читання з усім її духовним життям, тим складніші процеси мислення, що відбуваються під час читання, тим більше дає читання для розумового розвитку. У дитини, яка навчилася читати до 7 років, виробляється дуже цінне вміння: її зорове і розумове сприйняття слова й частини речення випереджає вимову вголос. Читаючи, дитина не прикута до слова, вона має можливість на якусь частку секунди відірвати свій погляд від книжки й продумати, осмислити, що буде сказано вголос. Таким чином, дитина одночасно читає і думає, осмислює, міркує.
Ти живеш серед людей, мій сину
Дитяче серце чутливе до заклику творити красу й радість для людей – важливо тільки, щоб слідом за закликами йшла праця. Якщо дитина відчуває, що поруч з нею – люди, що своїми вчинками вона приносить їм радість, то змалечку навчиться узгоджувати свої власні бажання з інтересами людей. А це дуже важливо для виховання доброти й людяності… І тут знову треба підкреслити значення молодшого віку у вихованні людяності. Моральні переконання, погляди, звички – все це тісно пов'язане з почуттями. Почуття – це, образно кажучи, живлющий ґрунт для високоморальних вчинків. Там, де немає чуйності, тонкості сприйняття навколишнього світу, виростають бездушні, безсердечні люди. Чутливість, вразливість душі формується в дитинстві. Якщо прогаяно дитячі роки – цього ніколи не надолужиш.
Ввести дитину в складний світ людських стосунків – одне з найважливіших завдань виховання. Діти не можуть жити без радості. Наше суспільство робить усе для того, щоб дитинство було щасливим. Та радість не повинна бути безтурботною. Коли малюк, зриваючи плоди радості з дерева, дбайливо вирощеного старшими, не думає, що ж залишиться людям, він втрачає найважливішу людську рису – совість… Дитина… повинна навчитися платити добром за добро, створювати своїми руками щастя й радість для людей…
Він радив педагогам і батькам дітей вчити добру, любові, милосердю. Для цього треба, щоб діти постійно бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх оточує: рідних, близьких, вчителів, дорослих. Дитина не повинна виростати байдужою, нечулою, черствою, вона має зростати у постійному піклуванні про навколишній світ рослин, тварин, людей, доглядати і допомагати їм. У своїх праці педагог переконує, що у процесі творення людям добра виховується в юних людяність, сердечність.
Думки напередодні першого навчального року
Закінчувалося життя нашої «Школи радості». Скоро мої вихованці стануть учнями, – від цієї думки було і радісно й тривожно.
… Життя вимагає, щоб оволодіння знаннями починалося поволі щоб навчання – ця найсерйозніша, найкопіткіша праця дитини – була водночас радісною працею, що зміцнює духовні й фізичні сили дітей. Це особливо важливо для малюків, які ще не можуть зрозуміти мети праці, сутності труднощів.
Навчання – праця, і його не можна перетворювати на гру. Та не можна відгородити працю від гри. Для дитини гра – це найсерйозніша справа. В грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі можливості особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку. Оскільки ж праця маленької дитини немислима без естетичного начала, то, отже, й трудова діяльність у молодшому віці тісно пов'язана з грою.
Вчити дітей громатиці потрібно ще в дошкільному році, щоб в школі нове з'являється в її житті поступово і не приголомшує зливою вражень.
Сухомлинський вважав, що подальше виховання уявлялося як дедалі глибше пізнання кожної дитини.
2.С.Ф.Русова про зміст і організацію навчання дітей дошкільного віку. Скласти ментальну карту.