Історія України
Українське поетичне кіно
2021
Українське поетичне кіно –
мистецька течія, що виникла в радянському кіно в середині 1960-тих з виходом «Тіней забутих предків» Сергія Параджанова. На противагу канонічному радянському реалістичному кіно «українське поетичне кіно» виводило на перший план візуальну виразність, сюрреалістичні та етнографічні мотиви. Ця течія залишила по собі ряд новаторських фільмів і спровокувала новий наступ радянської ідеологічної машини на українське кіно, національну свідомість та нетрадиційний художній пошук.
Розквіт «українського поетичного кіно» в Україні припав на 1960-70-ті роки. Авторство терміну «українське поетичне кіно» приписується Янушу Ґазді, який придумав його у 1970 році.
Багато фільмів цієї течії унаслідок ідеологічної цензури було заборонено до показу в СРСР і вони побачили світ лише наприкінці 1980-тих - початку 1990-тих.
Найвпливовішими режисерами цієї течії стали Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Леонід Осика, Микола Мащенко і Борис Івченко.
Українське поетичне кіно як зразок «національного» було розглянуто у двох аспектах: формальному (деякі теми та образи, візуальні маркери «етнічного») та дискурсивному. Аспектом національного в кіно є відображення у ньому значущих для народу/етносу рис. Виділяють такі: етнічна самосвідомість, самоназва, мова, територія, риси психічного складу, культура, побут, форма соціально-територіальної організації, спільне походження, територіальні й економічні зв’язки тощо.
Саме завдяки жанру поетичного кіно, одним з найяскравіших представників якого був Леонід Осика, наприкінці 60-х — початку 70-х років Кіностудія ім. О. Довженка та український кінематограф загалом стали відомими у всьому світі.
Окремо хочу виділити фільм Леоніда Осики «Камінний хрест».
Напередодні від’їзду Івана Дідуха з Галичини в еміграцію до нього в хату пробирається грабіжник. Іван ловить крадія і влаштовує тому нічний сусідський суд. До ранку Іван вибачає злодія, проте його сусіди все рівно вирішують покарати винуватця. Після цього Іван встановлює на горі камінний хрест і йде прощатися з сусідами.
Третій після Параджанова і Іллєнка титан українського «поетичного кіно» Леонід Осика разом з сценаристом-поетом Іваном Драчем в своєму другому повнометражному фільмі об’єднав одразу дві новели Василя Стефаника «Камінний хрест» та «Злодій». Тим самим йому вдалося в одному творі поєднати і моральні погляди галицьких селян і їх тяжке соціальне становище, що змушувало їх масово покидати рідні землі.
Завдяки своїй візуальній виразності стрічка стала однією з емблематичних робіт українського кіно 1960-х років. Саме кадр з «Камінного хреста» прикрасив обкладинку українського видання однієї з найбільш відомих книг про українське кіно «Історія українського кіно» Любомира Госейка.
