УДК
ЗАКЛАДИ ПЕРЕДШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ЯК ПЕРВИННЕ СЕРЕДОВИЩЕ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДИТИНИ ДОШКІЛЬНИКА
магістрантка 5 курсу
Миколаївського національного університету
імені В.О. Сухомлинського
Гасаненко Ганна Геннадіївна
Науковий керівник – Курчатова А.В.
кандидат педагогічних наук, доцент
кафедри початкової та дошкільної освіти
Миколаївського національного університету.
імені В.О. Сухомлинського, м. Миколаїв.
Анотація. У статті проаналізовано особливості соціалізації дитини в умовах закладів передшкільної освіти. Обґрунтовано значення дошкільного віку в подальшій соціалізації особистості. Охарактеризовано основні фактори соціалізації цього вікового періоду. Визначено пріоритетні завдання соціального розвитку дитини в закладах передшкільної освіти. Проаналізовано умови ефективності соціального виховання дитини дошкільного віку. Охарактеризовано показники успішного соціального розвитку дошкільника. Обґрунтовано основні підходи до процесу соціалізації дитини дошкільного віку у закладах перешкільної освіти. Розглянуто підходи до визначення механізмів сприяння особистісному розвитку дошкільнят у сприятливому соціальному контексті, пов’язаному з активізацією в освітньому процесі дитячого співтовариства.
Ключові слова: соціалізація, дошкільний вік, соціальне середовище, дошкільний навчально-виховний заклад.
Актуальність теми дослідження. Проблема соціалізації дітей набуває особливої актуальності. Соціалізація дітей дошкільного віку є тривалим та багатоаспектним процесом. Заклад и передшкільної освіти як потужна соціально-педагогічна система входить до складу соціального інституту безперервної освіти і, виступаючи його важливою ланкою, покликаний результативно вирішувати проблему соціалізації дітей дошкільного віку, а саме, надання дитині допомоги в процесі оволодіння соціальним досвідом і входження в систему соціальних відносин.
Аналіз літератури. Теоретичне основою для успішного розв’язання завдань нашого дослідження, присвяченого формуванню у дітей дошкільного віку позитивного ставлення до закладів передшкільної освіти як вагомого показника й водночас чинника первинної соціалізованості, становлять наукові праці психологів (вони дають змогу окреслити процес становлення особистості в ранньому онтогенезі), соціальних педагогів (для врахування своєрідності різних соціальних інститутів як чинників соціалізації дітей) та педагогічні дослідження, в яких представлено сучасні теорії виховання дітей раннього і дошкільного віку.
У розроблення проблеми соціалізації, її сутнісної характеристики та змістовного наповнення значний внесок зробили іноземні і вітчизняні фахівці: Э. Дюркгейм, Т. Парсонс, Д. Дьюи (щодо розробки суб’єкт-об’єктної концепції соціалізації особистості); Дж. Хоуманс (щодо суб’єкт-суб’єктного підходу соціалізації особистості); Д. Томпсон, Т. Парсонс, Дж. Баллантайн, Э. Мак Нейл, Дж. Е. Перри, Р. Хевигхєрст (щодо проблем соціалізації особистості в зарубіжній науці) та інші [].
Зокрема, проблема соціалізації особистості широко представлена працями соціологів (М. Бугле, Г. Гіддінгс, Г. Лебон, І. Кон, М. Лукашевич,С. Разуваєв, Г. Тард та інші), психологів (Л. Виготський, В. Кудрявцев, Д. Фельдштейн), соціальних педагогів (В. Абраменкова, Н. Голованова, І. Звєрєва, А. Капська, С. Курінна, Г. Лактіонова, А. Мудрик, С. Харченко та інші). Різні аспекти соціалізації індивіда та впливу соціального середовища на її перебіг висвітлюються у працях І. Беха, В. Зеньковського, Т. Кравченко, Л. Куликової, М. Лукашевича, І. Печенко, Б. Братуся. Не меншими є наробки вітчизняних науковців: І. Беха, О. Сухомлинської (щодо соціального виховання і духовного розвитку особистості); А. Богуш, Р. Буре, Н. Гавриш, О. Кононко, В. Кузьменко, С. Кулачківська Т. Піроженко (щодо всебічного розвитку особистості дошкільника). Особливий інтерес вони становлять у зв’язку з дослідженням сутності та особливостей соціального розвитку дитини в умовах сьогодення [1].
Аналіз сучасних досліджень в галузі дошкільного дитинства (Л. Артемова, А. Богуш, З. Борисова, Н. Гавриш, І. Кіндрат, О. Кононко, С. Ладивір, В. Оржеховська, З. Плохій, Т. Поніманська, В. Постовий та інші) свідчить про інтенсивні пошуки вчених і практиків щодо оновлення змісту освіти й виховання дітей, реалізації особистісно орієнтованих виховних технологій, організаційно-педагогічних умов функціонування освітніх закладів різних типів і профілів, психолого-педагогічних умов оптимального розвитку дітей у сім’ї і дошкільних закладах. Г. Бєлєнької, Н. Гавриш, Н. Кирста, Н. Лисенко, Ю. Приходько, І. Сіданіч, П. Щербань та інших свідчить про наполегливі пошуки вченими ефективних механізмів соціального виховання та соціалізації дітей в умовах закладу дошкільної освіти [1].
Мета статті – дослідити особливості соціалізаційного процесу дитини в умовах закладів передшкільної освіти.
Виклад основного матеріалу. У сучасних умовах дошкільна освіта перебуває на важливому етапі розвитку, переходу до більш якісного стану. Вона має свою унікальність та специфічність, які відрізняють її від інших освітніх ланок та виявляються в різноманітті її проявів. Зокрема, альтернативні заклади передшкільної освіти вирізняють мобільність, швидкість реагування на сучасні запити дитини, адже особливістю освітньо-виховного процесу закладів передшкільної освіти є їх побудова на принципах дитячої зацікавленості. Все це можна реалізувати у закладі лише за умови наявності творчого, інноваційного потенціалу педагогічного колективу. Більшість колективів в альтернативних закладах передшкільної освіти можна сміливо віднести до когорти людей, яким не байдуже майбутнє нашої країни, адже саме в цих закладах дитина з радістю розвиває свої творчі здібності та соціалізується, а не просто опановує знання. Педагоги в таких закладах враховують у своїй діяльності, що сучасні діти – не сліпі виконавці чужої волі, і сьогодні саме вони регулюють розвиток закладу, адже стрімкі зміни технологій у наш час призводять до того, що вихованці не бажають обирати між традиційними формами дозвілля, вони прагнуть нових сучасних форм діяльності.
Для означення проблеми нашого дослідження в першу чергу звернімося до навчального словника-довідника «Соціологія. Терміни поняття персоналії де дається визначення поняттю «соціальне середовище». Зокрема в ньому зазначається. Соціальне середовище це суспільні матеріальні та духовні умови що оточують людину забезпечують її існування формування і діяльність. Соціальне середовище як постійне джерело поповнення особистого досвіду знань людини є тим об’єктивним чинником що визначає спрямованість життєвих потреб інтересів цінностей реальну поведінку особи процес її самовизначення і самореалізації [17].
У найширшому розумінні під соціальним середовищем розуміють всю соціальну дійсність державу суспільство у більш вузькому середовище яке безпосередньо оточує дитину і тим самим впливає на її розвиток формування характеру інтересів нахилів ціннісних орієнтацій тощо. Виходячи з такого розуміння природи людини її поведінка і діяльність формування всіх її психологічних функцій нерозривно пов’язані з навколишнім середовищем і зумовлюється ним. Процес соціального розвитку дитини починається з раннього дитинства і проходить у певному соціальному середовищі.
Віддаючи належну роль впливу на соціалізацію дитини дошкільного віку макросередовищу та мезосередовищу необхідно зазначити що найбільший соціалізуючий вплив на особистість на нашу думку здійснює мікросередовище сім’ї та в закладах освіти. В чому ж полягає їх вплив на соціалізацію особистості дитини, яким чином він відбувається.
Головним завданням батьків та педагогів виступає пошук засад гармонізації суспільних та особистісних інтересів вихованців, їхніх актуальних особистісних позицій та майбутніх соціальних перспектив. Виходячи з цього, в сучасних умовах відбувається становлення та розвиток теорії і практики соціально-педагогічної діяльності в різних освітніх та інших установах, організаціях, об’єднаннях, в яких перебуває дитина [2].
На думку багатьох вчених, перші роки життя – це важливий період для соціального, особистісного та інтелектуального розвитку. Саме в дитинстві в людини починає формуватися самосвідомість, закладаються перші уявлення про самого себе і формуються моральні та соціальні норми.
Сучасна соціокультурна ситуація висуває перед педагогічною наукою потребу переосмислення й перегляду звичних настанов у соціалізації та вихованні підростаючої особистості, зокрема цілей соціалізації особистості в період дошкільного дитинства, а також завдань педагогічного впливу на конкретну особистість дитини-дошкільника. Тому, на думку науковців, щодо соціалізації правильніше застосовувати категорії «основна функція» або «результат» як «рівень або стан об’єкта соціалізації, який повинен бути досягнутий у результаті соціалізації». Основну функцію соціалізації розуміють як «досягнення такого рівня розвитку людини, коли вона має змогу активно функціонувати як повноправний член суспільства».
Міжнародні та вітчизняні державні нормативно-правові документи одним із головних напрямів соціальної світової та державної політики визначають стратегічний курс на забезпечення життєздатності дитини дошкільного віку, що передбачає успішну її адаптацію та функціонування в соціальному середовищі. Прийняття Закону «Про дошкільну освіту» та дає новий імпульс розвитку дошкільної освіти. Стаття 4 Закону звучить так: «Дошкільна освіта є обов’язковою первинною складовою системи безперервної освіти в Україні». Цим законодавчо визнано самоцінність дошкільного віку як надзвичайно важливого і неповторного періоду в розвитку особистості [16].
Враховуючи, що нині близько 60% дошкільників з різних причин не відвідують заклади дошкільної освіти, а переважна більшість батьків потребують спеціальної методичної, діагностичної допомоги для здійснення освітньо-виховних функцій (особливо в підготовці дітей до школи) на державному рівні врегульовується таке важливе питання сьогодення, як пошук ефективних організаційних підходів до впровадження нових форм здобуття дітьми дошкільної освіти. Реалізувати це складне завдання можна спільними зусиллями як управлінців, так і практиків. Як відомо, Міністерством освіти і науки України вже дано певні орієнтири щодо варіативних організаційних форм роботи з дітьми, які відвідують і не відвідують дошкільні заклади. Ці орієнтири та наявний практичний досвід дають можливість визначити найбільш ефективні нові форми організації дошкільної освіти:·групи короткотривалого перебування дітей; центри розвитку дітей і т.д.
В Україні варіативні організаційні форми роботи з дітьми, які не відвідують дошкільні заклади, тільки починають складатися. Для збереження системи дошкільної освіти конче потрібно шукати нові, економічно доцільні форми організації. І це не тільки реально, а й перспективно, тому що з’явиться можливість економити бюджетні кошти, зменшити оплату батьків за послуги дошкільних закладів, котрі стануть доступними для широких верств населення.
Науковці підкреслюють роль соціального та культурного середовища, в якому перебуває дитина (С. Гессен). Зокрема, поділяючи соціальне середовище на близьке і віддалене на підставі інтенсивності контактів, сучасний дослідник І. Підласий наголошує, що дитина досягає вищого рівня розвитку там, де близьке й далеке оточення надає їй найбільш сприятливі для цього умови [5].
Незважаючи на унікальну роль родинного виховання і сім’ї як інституту соціалізації, науковці наголошують на неможливості тривалий час залишати незмінною ситуацію соціального виховання, стверджують, що сприятливі умови для усвідомлення дитиною себе людиною, ознайомлення з нормами і правилами людської поведінки створюються саме в закладах освіти. Науковці підкреслюють важливість забезпечення наступності між сімейним і суспільним вихованням в поступовому розширенні соціального досвіду дитини, оволодінні нею повною мірою сімейними стосунками і нормами, засвоєнні елементів соціальної компетентності, головних законів людського гуртожитку, закладенні основ формування системи ставлень до себе, до людського та природного оточення (О. Кононко, К. Крутій, Т. Науменко, І. Макаренко, В. Паніна та інші). Цього можна досягти через створення таких умов у культурному середовищі країни, коли дитина почуває себе людиною, бажаним членом родини, жителем вулиці, міста, країни. Соціальне виховання має відкрити дитині світ, у який вона прийшла, визначити її шлях через сімейну культуру до національної і спрямувати далі до загальнолюдської [4].
Створення технологій соціального становлення дитини, їх практична реалізація щодо введення її в соціальну дійсність має здійснюватися на глибокому знанні і правильному використанні як психологічних закономірностей функціонування і розвитку особистості в період дошкільного дитинства, так і особливостей сучасного соціального середовища, в якому живе і зростає як особистість дитина дошкільного віку і яке слугує своєрідним «матеріалом» для процесу її соціалізації. Тому сучасні заклади передщкільної освіти повинні стати «інститутом соціалізації», призначення якого – забезпечити фізичну, психологічну і соціальну компетентність дитини від народження до шести-семи років, можливість адаптації до унормованого існування серед людей, сформувати ціннісне ставлення до світу, навчити особистісного існування, озброїти елементарною наукою і мистецтвом життя.
Простір освіти сьогодні дедалі більше заповнюється імперативом гуманізму і демократизації, визнанням пріоритетними загальнокультурних та національних цінностей та відповідної сукупності соціально значущих якостей особистості. Це, у свою чергу, вимагає обґрунтування аксіологічних орієнтирів освітнього процесу. Звідси постає проблема пошуку ефективних способів набуття дитиною соціального досвіду, ціннісних орієнтацій, успадкування духовних надбань українського народу, а отже, осмислення педагогічних основ соціалізації [6].
Створення необхідних соціальних моральних та психологічних умов для повноцінного життя дитини, оптимального її розвитку, підготувати її до соціальної активності, ініціативних та творчих звершень, сформувати соціальну впевненість – одне з основних стратегічних завдань дошкільної освіти. Тому заклади передшкільної освіти повинні відігравати особливу роль у процесі соціалізації дитини. Насамперед ця роль полягає у: становленні соціального досвіду, соціальної компетентності дитини; забезпеченні її поінформованості; формуванні певної моделі соціальної поведінки, здатності бути адекватним ситуації, вимогам та очікуванням авторитетного дорослого; розвитку соціальних потреб, мотивів поведінки та діяльності.
Основними напрямами соціального розвитку дитини є: засвоєння правил міжособистісних взаємин; взаємодія суб’єкта з предметом у світі постійних речей.
Умовами соціального розвитку дитини є:посередництво дорослого; рівноправне партнерство з однолітком; збагачене освітнє середовище, насичене діяльністю та взаємодією з однолітками і дорослими на умовах співпраці.
Модель успішної соціалізації дитини,дає можливість уявити складові успішної соціалізації як процес, яким можна управляти в умовах освітнього простору закладу передшкільної освіти. Основні складові запропонованої моделі такі: дитина як результат якісної освітньої діяльності закладу освіти;·соціальне пізнання; емоційне благополуччя; регуляторний досвід; освітнє середовище; взаємодія з однолітками і дорослими.
Дитина як очікуваний результат освітньої діяльності в закладі передшкільної освіти демонструє всі аспекти успішної соціалізації. Цей результат неможливо отримати, застосовуючи лише традиційну модель дошкільної освіти, зорієнтовану переважно на передання дитині знань, умінь і навичок. Новим орієнтиром для освітньої діяльності та педагогічного впливу стає сама дитина як суб’єкт соціального пізнання і діяльності у взаємодії з однолітками та дорослими в соціальному середовищі закладів передшкільної освіти.
Соціальне пізнання – практичні враження чуттєво-емпіричного пізнання соціальної дійсності, отримані дитиною у спільній діяльності з іншими людьми (дітьми різного віку, дорослими). Соціальне пізнання передбачає розвиток соціальної компетентності дитини, що полягає у її здатності ефективно взаємодіяти з людьми в системі міжособистісних взаємин. Процес соціального пізнання дає змогу дитині засвоїти об’єктивно задані норми суспільства та постійно стверджуватися як соціальний суб’єкт.
Емоційне благополуччя – психічний стан максимального емоційного комфорту дитини в природному та соціальному середовищі. Для забезпечення емоційного благополуччя дитини в закладі передшкільної освіти необхідно подбати про: розвиток базового почуття безпеки (відчуття спокою і захищеності, відсутності негативних переживань). Це почуття залежить від близьких людей – дорослих та однолітків, від яких дитина отримує підтримку та допомогу в складних ситуаціях. Почуття безпеки – це впевненість дитини в тому, що завжди можна знайти правильне розв’язання будь-якої проблеми та сподіватися на допомогу. Внаслідок цього дитина відчуває впевненість та довіру до інших дітей та дорослих; формування почуття приналежності (почуття того, що тебе розуміють і приймають, одночасне відчуття винятковості та спорідненості, схвалення та повага інших). У процесі взаємодії з іншими дітьми дитина освоює простір спілкування, демонструє характер емоційної близькості та взаємної зацікавленості, що забезпечує розвиток шляхів її соціального пізнання та позитивні взаємини з партнерами;·створення атмосфери емоційно-забарвленого спілкування як різновиду соціального емоційної близькості та взаємної зацікавленості, що забезпечує розвиток шляхів її соціального пізнання та позитивні взаємини з партнерами; · спілкування, основаного на почуттях та емоціях його учасників (дітей і дорослих). Педагогам важливо працювати над розширенням свого педагогічного репертуару, використовувати різні комунікативні техніки: емпатичного (активного) слухання, використання «Я-повідомлень» і «Ти-повідомлень», елементів ігротерапії, казкотерапії тощо.
Регуляторний досвід – усвідомлення дитиною своєї соціальної ролі в групі як сукупності прав, обов’язків і правил, що визначають її поведінку в певній соціальній ситуації. Для набуття дитиною регуляторного досвіду важливе значення має вміння педагога використовувати педагогічний потенціал соціальних ситуацій, що виникають стихійно, і трансформувати їх у ситуації, що виховують. Це можна назвати «педагогікою моменту», коли виховання дитина отримує не під час занять, а під час взаємодії та спілкуванні з однолітками і дорослими. Педагоги можуть розвивати вміння дитини регулювати свої поведінкові реакції.
Освітнє середовище – насичення середовища простору різноманітними сенсорними стимулами, що спонукають дитину до діяльності у взаємодії з однолітками та дорослими. Складовими освітнього середовища є:· предметно-ігровий простір; соціальний компонент; природний компонент; простір Я дитини. Важливо використовувати всі можливості освітнього середовища для створення пріоритету дитячого буття, різноманітної діяльності у взаємодії з однолітками і дорослими.
Процес успішної соціалізації дитини дошкільного віку не відбувається автоматично. Він можливий, якщо педагог усвідомлює, що має виконувати для дитини роль посередника між її життям у родині та цілим світом, у який він поступово входить. За таких умов педагог має емоційно співпереживати дитині, приймати її установки, виражати щиру віру в її можливості та створити атмосферу взаєморозуміння. Під час створення умов для успішної соціалізації дитини дошкільного віку варто дотримуватися таких правил:
не можна –·давати прямих оцінок особистості та характеру дитини; навішувати ярлики;· давати категоричні накази.
варто –·обережно ставитися до похвали. Вона має бути не прямою (тобто оціночною), а описовою, і стосуватися лише діяльності дитини. Похвала, яка не відповідає дійсності та уявленням дитини про себе, може сприйматися як насмішка чи засіб маніпуляції з боку дорослих або як вияв їхньої нещирості А надлишок похвали може посилити внутрішню невпевненість дитини в собі; уникати негативних висловлювань (наказів, розпоряджень, погроз, попереджень, нотацій, повчань), які можуть перешкоджати взаєморозумінню та спільним діям дітей і впливати на поведінку дитини, обмежуючи її активність та самостійність.
Дорослий може пришвидшити процес соціалізації дитини, зокрема:навчити способів надання допомоги іншим дітям; забезпечити визнання досягнень і талантів дитини; спонукати ділитися своїми почуттями; розвивати навички співпраці, уміння взаємодіяти з партнерами по грі та іншим видам діяльності; залучати дитину до планування та участі у спільній роботі.
Дорослий має спонукати дитину до співпраці в проблемних ситуаціях. При цьому важливо не давати поради, готові рецепти та рекомендації. Варто бути для дитини помічником у пошуках розв’язання проблемної ситуації. Важливою в цьому контексті є внутрішня позиція дорослого щодо дитини, зокрема бажання: чути дитину;· підтримувати дитину в здобутті впевненості в собі; приймати почуття дитини, а не оцінювати та засуджувати їх; вірити в здатність дитини самотужки розв’язати власні проблеми – не варто одразу ж намагатися зробити все за дитину самому; сприймати дитину як самостійну особистість – не слід брати на себе відповідальність за вибір дитини [].
Уміле керування спілкуванням і взаємодією дітей в освітньому просторі закладу передшкільної освіти дає змогу педагогу успішно соціалізувати дитину дошкільного віку. В освітньому процесі основними компонентами соціалізації особистості є: комунікативний, який містить різноманітні форми і способи оволодіння мовою та мовленням, інші види комунікації (словесне, невербальне спілкування, інформаційні технології) та використання їх у різних обставинах діяльності і спілкування; пізнавальний – засвоєння знань про навколишню дійсність, становлення системи соціальних уявлень, узагальнених образів у процесі навчання і виховання, під впливом засобів масової інформації та у спілкуванні. Виявляється в ситуаціях пошуку та засвоєння інформації за власною ініціативою дитини для розширення, поглиблення та уточнення своїх уявлень про світ; поведінковий – засвоєння дій, моделей поведінки: від навичок гігієни, побутової поведінки до умінь у різних видах ігрової, художньої, трудової діяльності, засвоєння різних правил, норм, звичаїв, заборон, що склалися у процесі суспільного розвитку, прилучення до культури суспільства; ціннісний – система проявів мотиваційно-потребової сфери особистості: ціннісні орієнтації, що визначають вибіркове ставлення дитини до цінностей суспільства, розуміння і «привласнення» значення предметів, соціальних явищ, подій [15].
Отже, успішний процес соціалізації дитини дошкільного віку як цілеспрямована і систематична робота педагогічного колективу можливий в різних закладах передшкільної освіти тільки на основі такої моделі, що сприяє усвідомленню всіх її складових та дає змогу керувати соціальною ситуацією розвитку дитини в освітньому просторі закладу передшкільної освіти.
Акцентуація на необхідності та природному бажанні дитини ввійти в безмежний, багатогранний, динамічний і завжди непередбачуваний дорослий світ робить пріоритетною проблему єдності соціалізації та виховання у функціонуванні освітнього простору будь-якої соціальної спільноти. Розв’язання означеної проблематики гіпотетично можливе за умови поєднання особистісно зорієнтованого виховання та педагогічно виваженого процесу соціалізації особистості. Власне такий інтегрований процес взаємодії механізмів внутрішнього розвитку дитини і стимулювання його засобами виховання не тільки створить сприятливі умови для соціального прогресу, але й зумовить поступовий рух до стабільного стану оновленого українського соціуму. Розгляд соціалізації і виховання особистості в межах різних галузей науки, засвідчує стійку взаємну супідрядність означених процесів.
Приймаючи ціннісне ставлення дитини до світу і до самої себе як змістову основу сучасної освіти, яка «повинна сприяти не тільки розквіту особистості, але і зробити її здатною до соціального життя, повинна підготувати її до соціальної діяльності» [6, с. 295], необхідно віднайти науково обґрунтовану систему соціально-педагогічного супроводу, що дозволяє дитині активно проявляти свою суб’єктність. Детальний опис системи соціально-педагогічного супроводу, що є базисною для нашого педагогічного дослідження, зумовлює перегляд характеру функціонування соціальних інституцій дошкільної освіти, оновлення її змісту та вироблення на цій основі інноваційних технологій соціального становлення особистості в дошкільному дитинстві, що окреслює перспективу подальших розробок нашого дослідження.
Таким чином, можна зробити висновки, що особливостями соціалізації дітей дошкільного віку є психологічні новоутворення та умовами соціального середовища. Особливість соціалізації дітей пов’язана не лише із загальними закономірностями розвитку дітей дошкільного віку, але й з особливостями розвитку, що можуть бути допоміжним чинником комфортної соціалізації за умови правильної організації освітнього процесу, де перебуває дитина. Умовами повноцінної соціалізації дітей дошкільного віку є обов’язкове виконання різнобічного розвитку дитини у різних галузях соціалізації: гендерній, економічній, політичній і духовній. На основі аналізу встановлено, що соціалізація дітей може якісно та ефективно здійснюватися за умов правильної організації взаємодії дітей дошкільного віку, а також у процесі різних видів діяльності.
Висновок. Таким чином, соціально-педагогічна діяльність закладу передшкільної освіти повинна спрямовуватись на соціалізацію дитини, що забезпечить їй успішну адаптацію, розвиток та самореалізацію в соціумі. В основі соціалізації дошкільника лежить цілеспрямований процес його соціального виховання. Важливу роль у цьому відіграє правильно організована діяльність дитини в умовах закладу передшкільної освіти. Отже соціальне середовище може як сприяти процесу соціалізації так і стримувати її. За умови відповідності соціального середовища соціальним потребам дитини процес соціалізації дитини відбувається ефективно. У випадку несприятливих впливів соціального середовища процес соціалізації дитини хоча й відбувається але при цьому набуває рис нестабільності соціальної малоцінності навіть злочинної спрямованості. Тому дитина успішно пройде всі етапи соціалізації за наявності відповідного соціального середовища цілеспрямованого виховання і навчання.
Список використаних джерел
Авраменко О. О. Соціалізація дітей у різновікових групах дошкільного навчального закладу / О. О. Авраменко / автореф. дис.. канд. пед. наук 13.00.08 дошкільна педагогіка. Одеса: Південноукраїнський національний педагогічний університет ім. К. Д. Ушинського, 2014. 21 с
Архипова С. Історіографічний аналіз концепції соціалізації особистості / С. Архипова, С. Муксмел // Імідж сучасного педагога (розвиток системи дошкільної освіти). 2006. № 7. С. 3–4.
Бєлєнька Г.В. Вихователь дітей дошкільного віку: становлення фахівця в умовах навчання. К.: «Світич» 2006. 88 с.
Богуш А.М., Варениця Л.О. Діти і соціум: особливості соціалізації дітей дошкільного та молодшого шкільного віку / А.Богуш, Л.Варениця. Луганськ «Альма-матер», 2006. 126 с.
Голованова Н.Ф. Социализация и воспитание ребенка. Учебное пособие для студентов высших учебных заведений / Н.Ф. Голованова. СПб.: Речь, 2004. - 272 с.
Діти і соціум: особливості соціалізації дошкільного та молодшого шкільного віку: моногр. / А.М. Богуш, Л.О. Варяниця, Н.В. Гавриш та ін.; наук. ред. А.М. Богуш; за заг ред. Н.В. Гавриш. - Луганськ: Альма-матер, 2006. - 368 с.
Дуткевич Т. В. Дитяча психологія. Навч. посіб. К.: Центр учбової літератури, 2012. 424 с.
Карнаух Л. Соціальне середовище як чинник соціалізації дітей дошкільного віку в реаліях сьогодення / Л. Карнаух // Соціальна педагогіка: теорія і практика. 2008. № 1. С.4-9
Кононко О. Л. Психологічні основи особистісного становлення дошкільника: дис. …доктора психол. наук: 19.00.07 / Олена Леонтіївна Кононко; Інститут психології ім. Г. Костюка АПН України. К., 2001. 21 с.
Кузьменко В.У. Соціальна компетентність дошкільнят: особливості, показники та шляхи розвитку / В.Кузьменко // Дошкільне виховання. – 2001. – № 9. – С. 11.
Лисенко Н.В., Кирста Н.Р. Педагогіка українського дошкілля: [Навчально-методичний посібник]: У 2-х ч. Ч.І. / Н. Лисенко, Н. Кирста Івано-Франківськ: Плай, 2001. 208 с.
Особистість дошкільника: надії та перспективи розвитку : в 2-х ч. / За ред. Т.О. Піроженко. К.: Копіювальний салон «SIGHATURE», 2002. 50 с.
Печенко І.П. Окремі концептуальні положення соціалізації особистості в дошкільному дитинстві / І.П. Печенко // Педагогіка і психологія. 2006. № 3 (52). С.19-29
Печенко І.П. Соціалізація та виховання особистості в дошкільному дитинстві як комплексна педагогічна проблема / І.П. Печенко // Вісн. Глухів. держ. пед. ун-ту: Серія: Педагогічні науки. - Випуск 9 - Глухів: ГДПУ, 2007. - С.23-27
Соціалізація дітей старшого дошкільного віку в умовах ДНЗ: монографія / Н. Гавриш, О. Рейпольська та ін.; за заг.ред. О. Рейпольської. Кропивницький: Імекс-ЛТД, 2018. 280 с.
Закон «Про дошкільну освіту» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2628-14#Tex/. – Назва з екрана.
Соціологія: терміни, поняття,персоналії. Навчальний словник-довідник. Укладачі: В. М. Піча, Ю. В. Піча, Н. М. Хома та ін. За заг. ред. В. М. Пічі. - К.: "Каравела", Львів: ―Новий Світ-2000", 2002. - 480 с.