У чому полягає зміст поняття «посада державної служби»?
Державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Посада – це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.
Посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.
Державна служба грунтується на таких основних принципах:
служіння народу України;
демократизму і законності;
гуманізму і соціальної справедливості;
пріоритету прав людини і громадянина;
професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;
персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни;
дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;
дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.
Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.
Державний службовець повинен:
сумлінно виконувати свої службові обов'язки;
шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування;
не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.
У чому особливість прав та обов’язків державного службовця?
Стаття 10. Основні обов'язки державних службовців:
Основними обов'язками державних службовців є:
додержання Конституції України та інших актів законодавства України;
забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;
недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;
безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;
збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;
постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;
сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.
Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні – повідомити вищу за посадою особу.
Стаття 11. Основні права державних службовців
Державні службовці мають право:
користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;
брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;
одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;
на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;
вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця;
на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;
безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;
на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;
вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;
на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;
на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;
захищати свої законні права та інтереси у вищестоячих державних органах та у судовому порядку.
Конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.
З якого моменту особа набуває правового статусу державного службовця?
Правовий статус державного службовця – це система правових норм, які регулюють права і обов'язки, особливості та обмеження, заохочення і відповідальність, пов'язані з перебуванням на державній службі та виконанням професійних обов'язків. Правовий статус державних службовців в Україні визначається та регулюється чинною Конституцією України, Законом України "Про державну службу" та іншими нормативно-правовими актами.
Правовий статус державного службовця окреслюють такі основні складові: правове визначення державної служби, державних службовців та посадових осіб; обов'язки державних службовців; права і свободи осіб, що перебувають на державній службі; обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу; обмеження, пов'язані з проходженням державної служби; необхідність декларування доходів для державних службовців; 26 особливості юридичної відповідальності державних службовців; особливості прийняття, проходження і припинення державної служби; правові норми економічного забезпечення державної служби; правові гарантії соціального захисту державних службовців тощо. Деякі фахівці пропонують зараховувати до складових правового статусу державного службовця ще й професійну компетентність, але поки що ця пропозиція не закріплена в чинних НПА.
Особа, яка вступає на посаду державної служби вперше, набуває статусу державного службовця з дня публічного складення нею Присяги державного службовця, а особа, яка призначається на посаду державної служби повторно, – з дня призначення на посаду.
Які підстави притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності?
Відповідно до статті 65 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (із змінами) (далі Закон) підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності, є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов’язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Дисциплінарними проступками є:
1) порушення Присяги державного службовця;
2) порушення правил етичної поведінки державних службовців;
3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу;
4) дії, що шкодять авторитету державної служби;
5) невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень;
6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку;
7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення;
8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця;
9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб;
10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби;
11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення;
12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;
13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;
14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення;
15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.
Державний службовець не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо минуло шість місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався або мав дізнатися про вчинення дисциплінарного проступку, не враховуючи час тимчасової непрацездатності державного службовця чи перебування його у відпустці, або якщо минув один рік після його вчинення або постановлення відповідної окремої ухвали суду.
Які підстави притягнення державного службовця до матеріальної відповідальності?
Загальні положення про гарантії при покладення на працівників за шкоду, заподіяну підприємству, організації матеріальної відповідальності визначені ст. ст. 130-138 КЗпП та деякими підзаконними актами. Матеріальною відповідальністю за трудовим правом є встановлений законом обов'язок сторони трудового договору відшкодовувати збитки, заподіяні іншій стороні протиправними діями.
Підстави і умови матеріальної відповідальності
Підстава матеріальної відповідальності – наявність прямої дійсної шкоди, заподіяної працівником підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
Матеріальна відповідальність покладається на працівника тільки при одночасній наявності наступних умов:
1) пряма дійсна шкода;
2) протиправна поведінка працівника;
3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою працівника і результатом у вигляді шкоди;
4) вина працівника.
За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду: − яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику; − заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами. Стосовно матеріальної відповідальності державних службовців, то відповідно до ст. ст. 80-82 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. матеріальна та моральна шкода, заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави.
Держава в особі суб’єкта призначення має право зворотної вимоги (регресу) у розмірі та порядку, визначених законом, до:
1) державного службовця, який заподіяв шкоду;
2) посадової особи (осіб), винної (винних) у незаконному звільненні, відстороненні або переведенні державного службовця чи іншого працівника на іншу посаду, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв’язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи.
У разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю. Державний службовець зобов’язаний відшкодувати державі шкоду, заподіяну внаслідок неналежного виконання ним посадових обов’язків. Шкодою, заподіяною державним службовцем державі, є також виплачене державою відшкодування шкоди, заподіяної державним службовцем третій особі внаслідок неналежного виконання ним посадових обов’язків. У разі спільного заподіяння шкоди кількома державними службовцями кожен із них несе відповідальність у розмірі, пропорційному ступеню вини.
Під час визначення розміру відшкодування враховуються:
1) майнове становище державного службовця;
2) співвідношення розміру заподіяної шкоди до його заробітної плати;
3) ризик виникнення шкоди;
4) досвід державної служби;
5) надані державному службовцю накази (розпорядження);
6) інші обставини, у зв’язку з якими повне відшкодування державним службовцем шкоди буде необґрунтованим.
Порядок відшкодування шкоди:
1) керівник державної служби вносить державному службовцю письмову пропозицію, в якій зазначаються розмір, порядок і строки відшкодування шкоди, а також обставини, що стали підставою для відшкодування;
2) державний службовець повинен дати відповідь на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди у письмовій формі;
3) пропозиція може бути внесена протягом трьох місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався чи мав дізнатися про обставини, що є підставою для пред’явлення вимоги, але не пізніше ніж через три роки з дня заподіяння шкоди;
4) державний службовець повинен дати відповідь на пропозицію про відшкодування шкоди в письмовій формі протягом двох тижнів з дня отримання пропозиції;
5) у разі ненадання державним службовцем відповіді на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди, відмови від відшкодування шкоди чи невідшкодування шкоди до зазначеного у пропозиції строку керівник державної служби може звернутися з позовом про таке відшкодування до суду.
Стаття 23. Відшкодування моральної шкоди (ЦК України)
1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав
2. Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
3. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
4. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
5. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У чому полягає сутність припинення державної служби
Статтею 83 Закону № 889-VIII передбачені підстави, з яких припиняється державна служба, зокрема:
у разі втрати права на державну службу або його обмеження (ст. 84 Закону № 889-VIII);
у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (ст. 85 Закону № 889-VIII);
за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (ст. 86 Закону № 889-VIII);
за ініціативою суб’єкта призначення (ст. 87 Закону № 889-VIII);
у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (ст. 88 Закону № 889-VIII);
у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв’язку зі зміною її істотних умов (ст. 43 Закону № 889-VIII);
у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом (пункт 7 частини першої ст. 83 у редакції Закону № 1081-ІХ від 15.12.2020);
у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади» (п. 8 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII);
з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (ст. 881 Закону № 889-VIII).
У період дії воєнного стану слід звернути увагу на особливості припинення державної служби за ініціативою суб’єкта призначення, яке допускається у період тимчасової непрацездатності державного службовця, а також у період перебування його у відпустці (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки (ст. 5 Закону 2136-ІХ).
Припинення державної служби у зв’язку із закінченням строку призначення на посаду державної служби
У разі призначення на посаду державної служби на певний строк державний службовець звільняється з посади в останній день цього строку.
У разі призначення на посаду державної служби з укладанням контракту про проходження державної служби державний службовець звільняється з посади в останній день строку дії контракту.
Державний службовець, призначений на посаду державної служби на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігалася посада державної служби, звільняється з посади в останній робочий день перед днем виходу на службу тимчасово відсутнього державного службовця. У такому разі тимчасово відсутній державний службовець зобов’язаний письмово повідомити керівника державної служби не пізніш як за 14 календарних днів про свій вихід на службу (ст. 85 Закону № 889-VIII).
Припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін у період дії воєнного стану
Відповідно до статті 86 Закону № 889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб’єкта призначення у письмовій формі не пізніше як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Також державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб’єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов’язків державним органом.
Суб’єкт призначення зобов’язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
Водночас таке припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін у період дії воєнного стану здійснюється з урахуванням вимог ст. 4 Закону 2136-ІХ.
Припинення державної служби за ініціативою суб’єкта призначення у період дії воєнного стану
Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб’єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
З урахуванням вимог частини третьої ст. 87 ЗУ «Про державну службу» суб’єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення у разі скорочення штату (чисельності, посади), реорганізації чи ліквідації держоргану у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення суб’єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
У разі звільнення з державної служби з вищезгаданих підстав державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
У такому випадку оформлення і видання трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом семи днів з дня звільнення.
Припинення державної служби, за ініціативою суб’єкта призначення за вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення (п. 4 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII)
Звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване у разі вчинення: порушення присяги державного службовця; вияву неповаги до держави, державних символів України, Українського народу; перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення.
Відповідно до частини першої ст. 64 Закону № 889-VIII державний службовець притягується до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому Законом № 889-VIII та Порядком здійснення дисциплінарного провадження, який затверджено постановою КМУ від 04.12.2019 № 1039 «Про затвердження Порядку здійснення дисциплінарного провадження».
Згідно з частиною першою ст. 65 Закону № 889-VIII підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.
Дисциплінарне стягнення має відповідати характеру тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця.
Рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб’єкт призначення на підставі пропозицій/подання дисциплінарної комісії.
Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця.
Проте рішення про накладення дисциплінарного стягнення може бути оскаржено державними службовцями до суду. Скарга подається протягом 10 календарних днів після одержання державним службовцем копії наказу (розпорядження) про накладення дисциплінарного стягнення.