Туберкульоз шлунково-кишкового тракту
Туберкульоз органів травлення - захворювання, поширене у слабо розвинутих країнах і відносно рідкісне в західних.
Туберкульоз може залучати будь-яку частину шлунково-кишкового тракту, від ротової порожнини до анусу (49%), очеревину (42%), брижові лімфатичні вузли (4%), та внутрішні органи, у тому числі печінку та панкреатобіліарну систему (5%) . Найбільш часто ураженою ділянкою при кишковому ТБ є ілеоцекальна ділянка, за нею слідують здухвинна кишка і худа кишка.Симптоми і фізикальні дані
- Симптоми та ознаки шлунково-кишкового і перитонеального туберкульозу неспецифічні, і діагноз може бути пропущений або встановлений із запізненням, що призводить до підвищення захворюваності та смертності.
- Більшість пацієнтів з абдомінальним туберкульозом звертаються щодо симптомів, які турбують їх у термін від 1 місяця до 1 року. Такі пацієнти можуть скаржитися на біль у животі, виснаження, зниження ваги тіла, втрату апетиту, лихоманку, діарею, запори, ректальну кровотечу та набряки . Симптоми зазвичай середньої інтенсивності.
- Наявність супутнього легеневого ТБ значно підвищує частоту лихоманки та нічних потів, втрати ваги та легеневої симптоматики.
- Найчастіший симптом – це біль (приблизно у 85% пацієнтів), втрата ваги (у 66%), гарячка (у 35-50%) та діарея (у 20% пацієнтів).
Туберкульоз рота
Туберкульоз слизової оболонки рота, губ і язика є вторинним місцевим проявом загальної туберкульозної інфекції. Первинне туберкульозне ушкодження порожнини рота як ізольований первинний процес трапляється рідко, передусім у 2-3-річних ослаблених дітей. Ушкодження ротової порожнини можливе і при туберкульозному вовчаку.- Клінічна картина захворювання залежить як від перебігу основного захворювання, зокрема туберкульозу легень, так і від місцевих проявів процесу на губах і в ротовій порожнині. Вони можуть проявлятися у формі інфільтрату (дифузного чи обмеженого) і виразки. Інфільтрати характеризуються потовщенням, припухлістю, можуть бути щільними і мʼякими, набряклими, з гладкою чи грануляційною поверхнею. Колір інфільтрату від яскраво-рожевого до блідо-сіро-рожевого. Виразки мають нерівні, підриті, зубчасті краї, переважно з неглибоким, поверхневим дном, покритим грануляціями та брудно-сірим нальотом. Інколи навколо виразки просвічуються під слизовою оболонкою сіро-жовті горбики, величиною з просяне зерно
Найбільш ефективними засобами лікування є комбінація ізоніазиду в поєднанні з рифампіцином, стрептоміцином; місцево - зрошення 2 % розчином солютизону, присипки ізоніазиду з рифампіцином; вітаміни Д,, С, групи В, патогенетичні, загальнозміцнюючі препарати, місцеві анестетики, ультрафіолетове опромінювання і дієта з обмеженням солі.
- Це надзвичайно рідкісна патологія, оскільки специфічний процес у стравоході спостерігають у 0,04-0,15 % усіх хворих на туберкульоз. Туберкульозний езофагіт є переважно ускладненням туберкульозу внутрішньогрудних лімфатичних вузлів, гортані, легень, рідше - щитоподібної залози і хребта. пецифічний процес частіше локалікується в середній і нижній третині стравоходу, тобто в місцях фізіологічних звужень.
- Розрізняють три форми туберкульозного езофагіту: виразкову, інфільтративну і рубцеву. Частіше зустрічається перша форма. Виразки мають підриті, щільні краї, що нагадує пухлину, яка розпадається. Клінічна картина переважно маскується симптомами туберкульозу внутрішньогрудних лімфатичних вузлів, легень чи гортані. Поряд з цим, нерідко спостерігають різкий, колючий, спастичного характеру біль за грудиною, який посилюється при ковтанні, і дисфагію. Хворі швидко втрачають масу тіла, стають кахектичними, блідими і анемічними.
- основним методом діагностики є езофагоскопія із взяттям біоптату і мазків для гістологічного і бактеріологічного дослідження.
Туберкульоз стравоходу
Основним методом лікування хворих на туберкульозний езофагіт є тривала 6-8-місячна антимікобактеріальна терапія (з використанням ізоніазиду, рифампіцину, стрептоміцину, піразинаміду чи етамбутолу) у поєднанні з вітамінною, десенсибілізуючою, симптоматичною і загальнозміцнюючою терапією. При наявності нориць між стравоходом і трахеєю, бронхами, плевральною порожниною необхідне хірургічне втручання. Корекцію рубцево-виразкових стенозів стравоходу проводять шляхом бужування, а при його неефективності - езофагопластикою.
- Туберкульоз шлунка
- Сприяючими факторами виникнення туберкульозу шлунка є розлади секреторної і моторної його функції і пошкодження слизової оболонки. МБТ попадають із інших органів шляхом інтраканалікулярного, гематогенного, лімфогенного поширення інфекції або при контакті.
- Найчастіше туберкульозна інфекція вражає тіло, антральну і пілоричну ділянки шлунка. Виразки переважно розміщуються по малій кривизні і в області пілоруса. Дуже рідко буває первинний ізольований туберкульоз шлунка. Макроскопічно розрізняють чотири форми туберкульозу шлунка: виразкову, пухлиноподібну, стенозуючу та змішану
- Клініка. Симптоми туберкульозу шлунка малоінформативні: слабість, втрата маси тіла, біль у животі, нудота, блювання. У деяких хворих спостерігається субфебрильна чи фебрильна температура тіла.
- Тривалість захворювання до 8-10 років. Можливе поєднання туберкульозу та раку шлунка.
Діагноз туберкульозу шлунка до деякої міри підтверджується рентгенологічним дослідженням, яке дозволяє виявити виразку шлунка, рубцеву деформацію, а також гастроскопією. Однак і в цих випадках без біопсії цілковитої впевненості в тому, що виразка чи пухлина – туберкульозні немає.
Загалом, клініко-рентгенологічна і ендоскопічна картина доволі схожа на рак шлунка. Однак деякі другорядні ознаки можуть допомогти при встановленні діагнозу ще до операції. Це інтенсивний біль, який посилюється після приймання їжі, без певної іррадіації; відсутність ознак порушення моторної функції шлунка та асциту,
збереження апетиту та перистальтики шлунка.
- Лікування проводять у спеціалізованих протитуберкульозних стаціонарах антимікобактеріальними препаратами, згідно схем і режимів ВООЗ. Хворим на туберкульоз шлунка призначають щадну дієту No la-1 і симптоматичні засоби: вісмуту нітрат основний, спаз-політичні та холінолітичні препарати (в тих же дозах, що і при лікуванні хвороб шлунка та дванадцятипалої кишки). При ускладнен-нях, в окремих випадках, застосовують хірургічне лікування. Методом вибору є, звичайно, резекція шлунка.
- Туберкульоз дванадцятипалої кишки
- Рідкісне захворювання, звичайно виникає у хворих на туберкульоз легень, часто в поєднанні з туберкульозом тонкої кишки, ілео-цекального відрізка кишечника. Туберкульоз дванадцятипалої кишки спостерігається у 2,9 % хворих туберкульозом кишечника, на автопсії померлих від туберкульозу - у 0,5 % випадків
- Клініка і діагностика. Специфічних ознак захворювання немає. Частіше спостерігають слабість, зменшення маси тіла, нудоту і блювання через кілька годин після приймання їжі, біль і незначне напруження мʼязів в епігастральній ділянці. При рентгенологічному дослідженні відмічається звуження просвіту кінцевого відрізка дванадцятипалої кишки і розширення проксимального. Найбільш інформативні при діагностиці - фіброгастродуоденоскопія і, передусім, пробна лапаротомія, при якій виявляють горбики на серозній оболонці кишки та збільшені мезентеріальні лімфатичні вузли. Гістологічне дослідження біоптатів підтверджує специфічну природу захворювання.
Антимікобактеріальна терапія (ізоніазид, рифампіцин, стрептоміцин, піразинамід, етамбутол) дає хороші результати. Патогенетичне лікування таке ж, як при виразковій хворобі дванадцятипалої кишки.
Дієта No la-1, холінолітичні, спазмолітичні, анацидні та обволікаючі препарати; вітаміни групи В, А; внутрішньовенні вливання плазми, альбуміну, крові, білкових гідролізатів. При ускладненнях (перфорація, кровотеча, стеноз) - хірургічне лікування.
- Туберкульоз кишечника
- Ураження кишечника може спостерігатися у всіх періодах туберкульозної інфекції, при первинному і вторинному туберкульозі. Переважно одночасно уражаються кишечник, очеревина і мезентеріальні лімфатичні вузли.
- Морфологічно розрізняють виразкову, гіпертрофічну і змішану форми туберкульозу кишечника. Переважною локалізацією є ілеоцекальний відрізок, його глибокі фолікули і пейєрові бляшки, потім термінальний кінець здухвинної кишки, основа червоподібного відростка, рідше - товста, тонка і пряма кишки.
Першим проявом виразкової форми туберкульозу кишечника є сіруватий горбик, величиною з просяне зерно, який локалізується на фолікулах або пейєрових бляшках. Некротизований горбик стає жовтим, в подальшому може прориватись у просвіт кишечника, і тоді утворюється виразка. Маленькі виразки зливаються між собою і формують одну кільцеподібну, яка є типовою для туберкульозу.
Виразки товстого кишечника більш глибокі, ніж тонкого.
- Розлади функції шлунково-кишкового тракту: пронос, запор, їх почерговість, біль у животі - можуть спостерігатися як при спе-цифічних, так і неспецифічних ураженнях кишечника. Поряд з диспептичними скаргами характерні симптоми туберкульозної інтоксикації: загальна слабість, неміч, втома, підвищення температури тіла,схуднення.
- На початку захворювання зʼявляється локалізований біль невизначеного характеру у животі. Потім він локалізується переважно в правій здухвинній ділянці.
- Біль у животі - найбільш частий симптом туберкульозу кишеч-ника. Иого характер різноманітний: постійно ниючий, нападоподібний, короткочасний, часто не повʼязаний з прийняттям їжі та випорож-ненням. Переважає нестійке випорожнення і схильність до запорів, проноси бувають рідко. Для туберкульозу кишечника, як і для легеневого процесу, характерна зміна періодів загострення і затихання, підвищення температури тіла від субфебрильної до фебрильної. Це підвищення співпадає з посиленням диспептичних розладів і схудненням.
- Туберкульозна виразка в кишечнику локалізується поверхнево, захоплюючи слизову оболонку. Рідко вона проникає в мʼязову чи серозну оболонку, а коли в процес втягуються всі шари стінки кишки, може настати перфорація на місці туберкульозної виразки. При цьому розвивається картина гострого живота: різкий, інколи "кинджальний" біль, спочатку - в ділянці перфорації, потім - поширюється по всьому животі. Це супроводжується блідістю обличчя, холодним потом, гикавкою, блюванням, спрагою, слабим частим пульсом, зниженням артеріального тиску. Живіт напружений, болючий.
- Первинний туберкульоз кишечника часто діагностується на пізніх стадіях захворювання. Вторинне туберкульозне ураження розпізнається легше, зокрема при активному специ-фіному процесі в легенях. Необхідно враховувати результати клінічного, лабораторного, бактеріологічного, ендоскопічного і рентгенологічного методів дослідження. Ендоскопію чи лапароскопію обовʼязково поєднують із прицільною біопсією.
- При туберкульозі кишечника, на відміну від неспецифічного коліту, біль у животі переважно локалізується в правій здухвинній ділянці, зʼявляється схильність до запорів, випорожнення без слизу та гною, нестика температура тіла, зниження ваги, явища туберкульозної інтоксикації. При пальпації - спастичне вкорочення кінцевої петлі здухвинної кишки; щільна, болюча, часто зменшена в розмірах сліпа кишка. При копрологічному дослідженні виявляють порушення травлення їжі. Немає гною та слизу.
- Лікування хворих на туберкульоз кишечника проводять у спеціалізованих протитуберкульозних стаціонарах антимікобактеріальними препаратами, згідно із рекомендаціями ВОО3. Одночасно з туберкулостатиками призначають повноцінне харчування з достатньою кількістю білків, жирів, вуглеводів і вітамінів групи А, В і С. 3 харчування вилучають продукти, які важко засвоюються (консерви,копченості, бобові, свинину, баранину, гусяче мʼясо тощо). У раціон харчування потрібно включати: сир, кефір, овочі, фрукти. Хірургічне втручання показане лише при повній кишковій непрохідності, перфорації виразки та кровотечі.