Трикутник Берлін-Рим-Токіо. Експансія фашистських держав і політика заохочення агресорів.
| Жовтень 1936 | Підписання італо-німецького протоколу про співробітництво, який отримав умовну назву «Вісь Берлін—Рим». |
| Листопад 1936 | Укладення між Німеччиною та Японією «Угода про боротьбу проти Комуністичного інтернаціоналу» (Антикомінтернівський пакт). |
| Листопад 1937 | Приєднання до Антикомінтернівського пакту Італії; завершення формування осі «Берлін-Рим-Токіо» |
22 жовтня 1939 р. вибори до Народних зборів Західної України, безальтернативний список кандидатів; примус
| Договір про дружбу і державний кордон між Німеччиною та СРСР | |
| Дата підписання | 28 вересня 1939 р. |
| Умови | • уточнював розмежувальну лінію між СРСР і Німеччиною по території Польщі; • кордон відсунули на схід від р. Вісли до р. Буг; • Гітлер погодився на передання до радянської «сфери впливу» Литви; • підтверджував долучення західноукраїнських і західнобілоруських земель до складу СРСР. |
| Отже, договори встановлювали сфери впливу. Уряд Німеччини давав згоду на приєднання до СРСР польської частини Західної України, Західної Білорусі, Бессарабії, Литви, Латвії та Естонії. Внаслідок поділу Польщі до СРСР відходило 51,4% території з 37,1% населення (12 млн душ). Частина етнічних українських земель (Лемківщина, Посяння, Холмщина, Підляшшя) опинилися під німецькою окупацією. | |
Здійснення масових репресій органами державної безпеки
Розгортання в новоутворених областях жорсткого політичного терору, метою якого було максимально швидке здійснення «соціалістичних перетворень».
Нагнітання страху та підозрілості серед населення.
Розгром органами НКВС усіх політичних партій і громадських об’єднань, у тому числі й «Просвіт»; оголошення «ворогами народу» та ув’язнення їх керівників.
У січні 1941 р. у Львові відбувся закритий процес над 59 членами ОУН, серед яких були студенти, учні шкіл. Найпомітнішою фігурою на процесі був уніатський священик Р. Берест. Частину підсудних було покарано на смерть, інших засуджено до тривалих строків ув’язнення.
Розгортання репресій щодо власників фабрик і заводів, адвокатських контор, банків, кооперативних об’єднань, чиновників, священиків, відставних офіцерів, представників інтелігенції (студенти, вчителі тощо), великих і середніх землевласників й усіх тих, кого влада визнала «куркулями».
Депортація населення у східні райони СРСР.
Перша фаза РНК СРСР від 29 грудня 1939 р. «Про виселення із західних областей України польських осадників у Кіровську, Пермську, Вологодську, Архангельську, Івановську, Ярославську, Новосибірську, Свердловську й Омську області та Комі АРСР».
Другий етап депортації розпочався прийняттям спеціальної постанови РНК СРСР (№ 289—127 сс) від 2 березня 1940 р
Третя хвиля депортацій відбулась 29 червня 1940 р
16 травня 1941 р. ЦК ВКП(б) і РНК СРСР прийняли постанову «Про виселення ворожого елементу з республік Прибалтики, Західної України й Західної Білорусії, Молдавії», згідно з якою у червні 1941 р. була проведена четверта депортація населення
| Гененальна губернія | Радянська Україна | |
| Політичне становище | Держ.-правовий розвиток Г.г. відбувався в напрямі майбутнього злиття її з Німеччиною. Г.г. було офіційно проголошено побічним краєм (Nebenland) Великонімеччини. Найвища посадова особа – генерал-губернатор, який діяв від імені А.Гітлера. Він одночасно очолював націонал-соціаліст. партію в межах Г.г. Йому належала законодавча влада і підпорядковувався виконавчий орган – правління (уряд) Г.г. Урядом керував держ. секретар – заст. ген.-губернатора. Правління складалося з 12 (пізніше 14) від. (мін-в) і держ. секретаріату. Воно підпорядковувалося МВС Німеччини в Берліні, а у фахових питаннях – відповідним мін-вам. Офіц. друкованими органами правління були "Вісник розпоряджень для Генеральної губернії" та "Урядовий вісник Генеральної губернії". У Г.г. здійснювалася політика знищення євреїв і циган, примусових переселень і депортацій нас. на роботи до Німеччини (до кін. 1944 вивезено близько 2 млн осіб), безоглядної госп. експлуатації. | Продовжувалися репресії проти технічних фахівців, організаторів промислового виробництва, діячів культури, військових кадрів. Багатьох із них було фізично знищено або вислано у табори, деякі працювали в суворо засекречених установах, підпорядкованих НКВС. Висуванці з робітників, що займали керівні посади, не мали відповідної підготовки. Байдужість і некомпетентність, бюрократизація усіх сфер життя були притаманні і військовому відомству. Антифашистська пропаганда заборонялася. Істотні зміни відбулися також у складі партії. На зміну репресованим приходили молоді, малодосвідчені і переважно малописьменні кадри, серед яких було багато пристосуванців, кар’єристів. |
| Соціально-економічне | Грабіжницька експлуатація пром- сті, обкладання величезними примусовими натуральними податками села, вивезення до Німеччини майна держ. установ і приватних осіб призвели до розорення економіки, зубожіння нселення Грошова с-ма Як стверджує Анджей Ґуйський, Рейхсбанк був проти запровадження німецької валюти у Генеральній губернії через небажаний зріст обігу грошей. Тому для організації грошової системи було залучено Кредитову Касу Німецького Рейху (Reichskreditkassen RKK). Спочатку RKK розміщувалася у Лодзі, на її чолі був колишній голова банку у Гданську — Карл-Антон Шефер. Після перенесення установ Генеральної губернії до Кракова з'явилися каси і в інших містах (всі каси відкриті до травня 1940 року). Каси друкували грошові асигнати для використання як платіжного засобу на зайнятих німецькою армією територіях. Курс грошей був 1 рейхсмарка=2 злотих[6]. 8 квітня 1940 року відкрився Емісійний банк в Польщі (Emissionbank in Polen) — спеціальна інституція для емісії грошей у Генеральній губернії. Ця валюта теж називалася злотим. Її курс був 2 злотих=1 рейхсмарка. Після утворення дистрикту Галичина був введений курс для рубля (радянської валюти): 1 злотий=5 рублів. З часом курс злотого погіршився, зокрема на чорному ринку рейхсмарка коштувала 4 злотих (1941—1942) і 3 злотих (1943), а 1944 року було повернено курс 1,8 злотих за марку. Старі банкноти Банку Польського підлягали заміні на нові від Емісійного банку з курсом 1 до 1. | Концентрація зусиль на розвитку військової промисловості. — Збільшення видобутку вугілля, нарощення потужностей машинобудівної промисловості, хімічних підприємств, електроенергетики. — Введення в дію в УРСР 600 нових промислових підприємств. (1938 р. — червень 1941 р.). — Значне місце України в загальносоюзному виробництві (видобуток та виготовлення: 50,5 % вугілля, 67 % залізної руди, 64,7 % чавуну, 48,8 % сталі, 49,7 % прокату). — Відставання легкої та харчової промисловості; загострення дефіциту продуктів харчування й товарів масового споживання. — Використання села як донора для промисловості. — 26 червня 1940 р. — Указ Президії Верховної Ради СРСР, згідно з яким замість семигодинного встановлювався восьмигодинний робочий день, замість шестиденного — семиденний робочий тиждень (вихідні — за змінним графіком). 26 червня 1940 р. — Указ Президії Верховної Ради СРСР, за яким: • самовільне залишення робочого місця каралося тюремним ув’язненням від двох до чотирьох місяців; • прогул без поважної причини карався засудженням до виправно- трудових робіт на строк до 6 місяців з утриманням 25 % зарплати. — Встановлення для кожного працездатного колгоспника обов’язкового мінімуму трудоднів на рік, невиконання якого було підставою для репресій, включаючи арешт. |
| Культурно- духовне | Головні принципи культурно-освітньої політики нацистського режиму в Генеральній губернії визначали сувору регламентацію всіх сфер духовного життя мешканців і зведення цього життя в цілому до найпростіших форм. Основними елементами освітньої системи були початкові та професійні школи, покликані забезпечити мінімальний рівень освіти підростаючого покоління і підготовку його до виконання найпростіших функцій в сільському господарстві, промисловості, ремеслі й торгівлі. | |
Головною воєнно-політичною подією літньо-осінньої кампанії 1941 р. в Україні була оборона Києва.
11 липня — 22 вересня 1941 р. — Київська оборонна операція, яка через некомпетентне керівництво з боку Й. Сталіна та його оточення закінчилася катастрофою для Південно-Західного фронту:
заборона Ставки Верховного головнокомандування відступати;
оточення 665 тис. червоноармійців, із них 60 тис. командирів;
загибель біля урочища Шумейки на Полтавщині командувача Південно-Західним фронтом М. Кирпоноса, члена військової ради М. Бурмистренка, начальника штабу фронту В. Тупикова та сотень командирів.
«Причини поразок Червоної армії»
загальні прорахунки радянського керівництва в оцінці воєнно-політичної обстановки, переоцінка значення радянсько-німецьких договорів 1939 р
фашистська Німеччина, завоювавши більшу частину Європи, разом зі своїми союзниками, воєнно-економічним потенціалом значно перевершувала Радянський Союз. Її армія була належно підготовлена, мала значний досвід ведення бойових дій, була краще укомплектована, мала більш досконалі та в достатній кількості воєнну техніку та озброєння
Воєнна криза та жахливий стан Червоної армії Репресії проти військових кадрів значно послабили Червону армію. Нові кадри не мали відповідної військової підготовки, а також практичного досвіду командування частинами і з’єднаннями. В армії панували підозрілість і доноси. Усе це відбувалося в умовах швидкого зростання чисельності армії. З 1939 по 1941 р. було сформовано 125 нових дивізій. Щодо їх озброєння, то в більшості своїй це були застарілі зразки.
Жорстка централізація й атмосфера страху в країні вбивали ініціативу, гальмували вирішення нагальних проблем.
Міжнародна ізоляція СРСР.