Тестові завдання
Сукупність спеціальних знань, умінь і навичок, якостей, трудового досвіду і норм поведінки, що забезпечують можливість успішної роботи з певної професії – це:
а) професійна підготовка;
б) професійна компетентність;
в) освітньо-кваліфікаційна характеристика фахівця;
г) педагогічна майстерність.
Складовими організації процесу професійної підготовки є:
а) навчальна діяльність, наукова діяльність, практична діяльність;
б) навчальна діяльність, наукова діяльність, виховна діяльність;
в) пізнавальна діяльність, наукова діяльність, пошукова діяльність;
г) навчально-пізнавальна діяльність, науково-дослідницька діяльність, навчально-практична діяльність.
Показником рівня якості праці вихователя є:
а) професійна компетентність;
б) педагогічна компетентність;
в) комунікативна компетентність;
г) компетентність саморозвитку.
Проблемі компетентнісного підходу присвячені дослідження:
а) Н.Бібік, І.Зимньої, Д.Равена, Л.Хоружи, А.Хуторського;
б) В.Бикова, Ю.Жука, Н.Морзе;
в) С.Гончарнеко, М.Жалдака, В.Михалевича;
г) Ю.Бабанського, Е.Карпової, Н.Ничкало.
Компетентність і компетенція – це:
а) тотожні поняття;
б) взаємозумовлені поняття;
в) поняття різні за своєю сутністю;
г) протилежні поняття.
Як зазначає професор Единбурзького університету Д. Равен, компетентність – це:
а) володіння людиною відповідною компетенцією, що включає її особистісне відношення до неї й предмету діяльності;
б) поінформованість, авторитетність;
в) специфічна здатність, яка необхідна для ефективного виконання конкретної дії в конкретній предметній області та включає вузькоспеціальні знання, особливого роду предметні навички, способи мислення, а також розуміння відповідальності за свої дії;
г) коло питань, в яких людина добре розуміється.
Перелік ключових компетентностей був визначений науковцями міжнародної спільноти на Лісабонській конференції:
а) у 1996 році;
б) у 1999 році;
в) у 2001 році;
г) у 2006 році.
Радою Європи визначено п’ять груп ключових компетентностей, до яких належать:
а) соціальні, професійні, інформаційні, комунікаційні, саморозвитку;
б) загальнопрофесійні, громадянські, навчальні, компетентність з інформаційних та комунікаційних технологій;
в) навчальні, громадянські, професійні, соціальні;
г) соціальні; полікультурні; інформаційні; самовдосконалення, саморозвитку та самоосвіти; продуктивної та творчої діяльності.
До складу компетентності особистості (за Л.Петуховою) входять такі компоненти:
а) знання, уміння, мотивація, рефлексія;
б) досвід, спрямованість, якості;
в) досвід, якості, рефлексія;
г) знання, навички, мотивація.
Фундаментальні сутності, що входять до складу компетентності особистості, формуються під впливом:
а) внутрішньої мотивації;
б) зовнішніх факторів;
в) спадковості;
г) вроджених здібностей.
Які методи інноваційного навчання є продуктивними на сучасному етапі викладання історії педагогіки?:
а) репродуктивні;
б) пояснювально-ілюстративні;
в) проблемно-пошукові, дослідницькі;
г) слідування еталонам.
Мета навчання в рамках традиційної методичної системи полягає в:
а) створення інформаційно-комунікаційного педагогічного середовища;
б) озброєння студентів системою знань, умінь і навичок;
в) розвиток творчої особистості;
г) формування професійних компетентностей.
Формами навчання в інноваційній методичній системі виступають:
а) диспут, семінар, конференція, дистанційне навчання;
б) лекція, семінар;
в) лекційне, практичне та індивідуальне заняття;
г) індивідуальне та семінарське заняття.
Які засоби використовуються в інноваційній методичній системі під час вивчення курсу «Історія педагогіки»?:
а) наочні засоби, кінофільми, магнітофон, навчальні пристрої, таблиці;
б) технічні засоби, інформаційно-комунікаційні технології, мережні засоби проведення відеоконференцій і відеолекцій;
в) відеозаписи, радіо- і телевізійні передачі, діафільми;
г) моделі, таблиці.
Які принципи враховуються під час інноваційного навчання у процесі вивчення «Історії педагогіки»?:
а) принцип науковості, принцип наочності;
б) принцип систематичності і послідовності;
в) принцип спрямування навчання на вирішення проблеми взаємозв’язку завдань освіти, виховання і розвитку;
г) принцип активності навчального середовища, принцип забезпечення органічної єдності між мінливими вимогами ринку праці та консервативними можливостями системи освіти, принцип необхідності неперервної самоосвіти.
В умовах традиційного навчання у студентів переважає:
а) продуктивна діяльність;
б) креативна діяльність;
в) пошуково-дослідна діяльність;
г) репродуктивна діяльність.
Трисуб’єктна дидактика – це:
а) педагогічна дисципліна;
б) галузь педагогічної науки;
в) галузь дидактики;
г) напрям педагогіки.
Інформаційно-комунікаційне педагогічне середовище в рамках трисуб’єктної дидактики виступає в ролі:
а) об’єкта;
б) пасивного суб’єкта;
в) освітнього ресурсу;
г) активного суб’єкта.
Інформаційно-комунікаційне педагогічне середовище – це:
а) система засобів спілкування з людським знанням, що служить як для зберігання, структурування та подання інформації, що становить зміст накопиченого знання, так і для її передачі, переробки та збагачення;
б) середовище створення, поширення та використання інформаційних ресурсів суспільства (комп'ютерних і інформаційних технологій, мереж, засобів масової інформації, довідково-пошукових систем, системи освіти в цілому тощо);
в) комплекс системних адаптованих інформаційних впливів, що моделюють вплив джерел природного інформаційного середовища відповідної предметної області, і спрямованих на формування компетенцій, необхідних для самостійної взаємодії із природним інформаційним середовищем предметної області;
г) сукупність знанієвих, технологічних і ментальних сутностей, які в синхронній інтеграції забезпечують якісне оволодіння системою відповідних знань.
Інформаційно-комунікаційне педагогічне середовище виступає суб’єктом навчання за умови дотримання таких груп вимог:
а) технічні, програмні, академічні, соціальні, вимоги до людських ресурсів;
б) загальні, спеціальні, програмні;
в) загальні, соціальні, технічні;
г) технічні, програмні, соціальні, спеціальні.
До основних сценаріїв використання інформаційно-комунікаційних технологій під час викладання курсу «Історія педагогіки» відносяться:
а) ІКТ на лекції, дистанційна освіта, ІКТ у процесі самоосвіти;
б) ІКТ до і після заняття, збір інформації засобами ІКТ, спілкування засобами ІКТ;
в) листування засобами ІКТ, дистанційна освіта, проектна діяльність;
г) ІКТ на занятті, ІКТ до і після заняття, ІКТ на індивідуальному занятті, комплекс, дистанційна освіта.
Структура інформаційно-комунікаційного забезпечення курсу «Історія педагогіки» включає:
а) персоніфікацію, комп’ютерне тестування, електронний журнал;
б) комп’ютерне тестування, електронний журнал;
в) персоніфікацію, комп’ютерне тестування;
г) персоніфікацію, електронний журнал.
Виберіть правильну послідовність розділів web-мультимедіа енциклопедії «Історія педагогіки» є:
а) робоча програма, змістовні модулі, тека творчих завдань, мультимедіа-галерея, глосарій, тестовий контроль, екзаменаційний мінімум, журнал;
б) робоча програма, змістовні модулі, мультимедіа-галерея, екзаменаційний мінімум, глосарій, тека творчих завдань, тестовий контроль, журнал;
в) робоча програма, змістовні модулі, тека творчих завдань, мультимедіа-галерея, екзаменаційний мінімум, тестовий контроль, глосарій, журнал;
г) робоча програма, змістовні модулі, тека творчих завдань, мультимедіа-галерея, екзаменаційний мінімум, глосарій, тестовий контроль, журнал.
Метою курсу «Методика викладання історії педагогіки у ВНЗ» є:
а) оволодіння ґрунтовними знаннями методики викладання історії педагогіки у вищій школі, професійними особливостями викладання дисциплін педагогічного спрямування та управління навчально-виховним процесом у освітніх закладах ІІІ-IV рівнів акредитації;
б) оволодіння професійними особливостями викладання дисциплін педагогічного спрямування;
в) оволодіння ґрунтовними знаннями методики викладання історії педагогіки у вищій школі;
г) ознайомлення з особливостями організації навчально-виховної роботи з курсу «Історія педагогіки».
Основними принципами структурування курсу «Історія педагогіки» є:
а) ретроспективний, компетентнісний, синергетичний;
б) компетентнісний, принцип історизму, принцип науковості;
в) хронологічний, ретроспективний, принцип історизму, принцип цілісності, принцип варіативності, принцип рівневої диференціації;
г) хронологічний, принцип історизму.
Методологічною основою курсу «Історія педагогіки» виступає:
а) педагогіка;
б) історія;
в) історія філософії;
г) філософія.
Основними формами організації навчання з курсу «Історія педагогіки» є:
а) лекція, семінарське заняття, індивідуальне заняття;
б) лекція, лабораторне заняття, самостійна робота;
в) лекція, семінарське заняття, лабораторне заняття;
г) лекція, семінарське заняття, самостійна робота.
Структура лекції з курсу «Історія педагогіки» передбачає таку послідовність компонентів:
а) тема, мета, завдання, обладнання, план, список літератури, виклад основного матеріалу, висновки;
б) тема, завдання, план, виклад основного матеріалу, висновки, список літератури;
в) тема, мета, виклад основного матеріалу, висновки, список літератури;
г) тема, завдання, список літератури, виклад основного матеріалу, висновки.
Предметом історії педагогіки є:
а) історичний розвиток педагогіки;
б) процес навчання та виховання у різні історичні епохи, починаючи з найдавніших часів і до сьогодення;
в) історико-логічний аналіз педагогічної спадщини;
г) вивчення досвіду, накопиченого видатними діячами педагогічної науки.
У процесі вивчення історії педагогіки не використовується такий метод як:
а) ретроспективний аналіз;
б) порівняльно-історичний метод;
в) аналіз і синтез;
г) педагогічний експеримент.
До обов’язкової підсумкової форми контролю під час вивчення курсу «Методика викладання історії педагогіки у ВНЗ» належить:
а) написання рефератів;
б) створення методичного забезпечення з обраної теми засобами інформаційно-комунікаційних технологій;
в) написання контрольної роботи;
г) написання доповіді.
Програма курсу «Історія педагогіки» (автор – викладач Київського ІНО В.Родніков) складалася з таких частин є:
а) історія зарубіжної педагогіки, історія педагогіки Росії;
б) історія зарубіжної педагогіки, історія вітчизняної педагогіки;
в) історія загальної педагогіки, історія вітчизняної педагогіки;
г) історія давньокласичного світу, історія епохи середньовіччя та Відродження, історія педагогіки Нового часу.
Історико-педагогічне знання повинно бути:
а) об’єктивним;
б) суб’єктивним;
в) систематизованим;
г) міжпредметним.
Авторами підручників з історії педагогіки, що були написані наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, є:
а) П.Соколов, М.Демков;
б) М.Даденков, Є.Мединський;
в) З.Васильєва, А.Піскунов;
г) А.Джуринський, В.Родніков.
Застосування web-мультимедіа енциклопедії у процесі викладання курсу «Історія педагогіки»:
а) відволікає увагу студентів під час лекції;
б) вимагає від студентів спеціальних знань та умінь;
в) є неефективним в умовах вищого навчального закладу;
г) сприяє використанню знань історичної та культурної спадщини минулого та сучасності як засобу виховання студентів.