Тема Організація Об'єднаних Націй та міжнародне економічне співробітництво

Тема 2. Організація Об'єднаних Націй та міжнародне економічне
співробітництво.
План
1. Цілі та принципи діяльності ООН .
2. Організаційно-функціональна структура ООН .
3. Соціально-економічні програми і фонди ООН .
Ключові питання:
Цілі та принципи діяльності ООН . Організаційно-функціональна структура ООН .
Соціально-економічні програми і фонди ООН .
1. Цілі та принципи діяльності ООН .
Організація Об'єднаних націй - ООН (United Nations -UN, United Nations
Organization - UNO) була утворена в 1945р. Дата ратифікації її Статуту - 24 жовтня - відзначається як День ООН. Засновниками була 51 держава, серед яких - і Україна. Нині в складі ООН налічується 185 країн-учасниць з234 країн світу. Решта країн не є членами ООН переважно через те, вони не повністю незалежні (наприклад, Фарерські Острови, Норфолк,
Мідуей та ін.). Деякі держави не приєднали-ся до ООН з принципових міркувань. До них належать Ватикан і Швейцарія; але й вони мають в ООН своїх спостерігачів. Крім них, статус спостерігачів надано деяким організаціям (Європейський Союз,Організація африканської єдності, Організація Ісламська конференція, Міжнародний комітет Червоного хреста.
Офіційними мовами в ООН прийняті: англійська,російська, іспанська, французька, китайська, арабська; робочими мовами, що вживаються в повсякденній роботі, є англійська і французька.
За типологічною класифікацією ООН - глобальна,універсальна, багатофункціональна, міждержавна організація.
Головною метою при утворенні ООН передбачалось збереження миру в усьому світі, запобігання військових конфліктів. Але поступово поле діяльності Організації розширювалось, охоплюючи
інші напрями міжнародного політичного співробітництва,економічні й соціальні відносини, культуру, науку, екологію тощо.
Розширились компетенції ООН саме в соціально-економічній сфері.

Серед спеціалізованих закладів є могутні організації, які беззаперечно керують сьогодні найважливішими сферами міжнародної економіки, - МВФ, Всесвітній банк, Світова організація торгівлі. В структурі ООН є органи, що регулюють міжнародні економічні відносини на галузевому рівні (ЮНІДО, ФАО, ІКАО, та ін.)
Чим глибше розвивається МПП, тим тіснішими й різноманітнішими стають міжнародні економічні стосунки, тим складнішою й розгалуженішою стає структура ООН. З'являються нові напрями діяльності, нові органи, програми, фонди. ООН своєчасно реагує на політичні й еко-номічні зрушення, що відбуваються в світі. Так, з розпадом колоніальної системи виникла велика група держав, що розвиваються. Цим країнам необхідна економічна допомога, й ООН взяла на себе основне завдання з вирішення проблеми. В1960 р. було утворено Міжнародну асоціацію розвитку(МАР), головна мета якої - кредитування саме цієї групи країн. В 60-х роках засновано Програму розвитку ООН (ПРООН), що також спрямована насамперед на допомогу країнам, що розвиваються, - Конференцію з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Організацію з промислового розвитку (ЮНІДО) з аналогічними пріоритетами.
Діяльність ООН супроводжується значними витратами коштів, тому для підтримки функціонування Організація утворює відповідні фонди й щороку затверджує бюджет.
Внесок кожної країни відповідає її економічній могутності. Найбільшу частку вносять США
(25% усіх коштів), далі йдуть Японія (21), Німеччина (10), Франція (6,5), Велика
Британія(5,1), Італія (5,4). Частка України становить 0,2%.
Оскільки ООН є універсальною, глобальною організацією,то й цілі її діяльності мають широкомасштабний, узагальнюючий характер.
Цілі організації охоплюють найважливіші сфери й проблеми міжнародних відносин:
- підтримка міжнародного миру й безпеки шляхом прийняття ефективних колективних заходів і мирного урегулювання спорів;
- розвиток дружніх відносин між націями на основі принципів рівноправності та самовизначення народів;
- забезпечення міжнародного співробітництва по вирішенню міжнародних економічних, соціальних,культурних і гуманітарних проблем, заохочення поважання прав людини;
- перетворення ООН на центр узгоджених зусиль для досягнення цих цілей.
Соціально-економічні цілі тут сформульовані дуже стисло, але вони розгалужуються й конкретизуються в структурі цілей окремих органів і організацій системи ООН.

Зміст цілей та їх актуальність. Підтримка міжнародного миру й безпеки була продекларована головною метою після Другої світової війни. Головні зусилля ООН були спрямовані на запобігання третьої світової війни. ООН як на гарант мирного співіснування народів. Проте регіональні конфлікти, в тому числі із застосуванням сили, виникають і досі в різних куточках земної кулі. Можна нагадати війни в Кореї, В'єтнамі, на Близькому Сході
(між Ізраїлем та арабськими країнами, між Іраном та Іраком, Іраком і Кувейтом), між Лівією й Чадом, Ефіопією й Сомалі, громадянські війни в Заїрі, Анголі та ін. ООН докладала зусиль до припинення військових дій, і це здебільшого давало позитивні наслідки.
Значної уваги ООН надає запобіганню війн, тобто усуненню суперечностей до того, як вони перетворяться на збройне протистояння.
Наступна мета - розвиток дружніх відносин між націями - органічно пов'язана з головною метою. Саме через порозуміння між народами можна встановити стійкий мир на Землі. В цьому плані виокремлюються два напрямки подолання протистоянь: Захід-Схід та Північ-
Південь. Протиріччя Захід-Схід базувалось на антагонізмі двох соціальних систем - ринкової (капіталістичної) й соціалістичної. До середини 80-х років воно було головною проблемою в справ із збереження миру на планеті. Найгострішими були 40-ві й 50-ті роки
ХХ ст. Але поступове налагодження зв'язків між обома блоками (причому не тільки політичних, а й економічних,культурних), знімало гостроту протистояння, збільшувало взаємозалежність між країнами, надавало можливість широким колам суспільства по обидві сторони реально, без упередження зайнятися пошуками шляхів до цивілізованого поєднання.
На сьогодні суперечність між Заходом і Сходом майже вичерпано, і чимала заслуга в цьому належить ООН.
Протиріччя по напрямку Північ-Південь грунтуються наіснуванні суттєвої розбіжності в економічних рівнях між розвинутими країнами (Північна Америка, країни Європи, Японія) і країнами, що розвиваються. Уряди й громадськість країн Півдня схильні звинувачувати багаті країни в несправедливій політиці щодо бідних країн. Організація Об'єднаних Націй здійснює суттєвий внесок в подолання цього протистояння. Насамперед, під її егідою створено фонди, програми, комісії, організації, що спря-мовані на допомогу найбіднішим країнам. В 1974 р. було розроблено концепцію й прийнято програму Нового міжнародного економічного порядку (НМЕП), яка була затверджена Генеральною Асамблеєю ООН. Ця програма (докладніше про неї -в п. 3.3.) - наслідок вимог країн, що розвиваються, про перебудову механізму міжнародного співробітництва, зокрема в сферах фінансів і кредиту.
ООН здійснює заходи з вирішення проблеми боргів країн, що розвиваються; значна частина цих боргів скасована, що поліпшує становище найбідніших країн. Завдяки ООН завершився практично процес деколонізації; певну роль тут відіграла Рада з опіки,яка допомогла

адаптуватися деяким колишнім колоніям до статусу незалежності. Завдяки фондам ООН щороку численна група людей з найбідніших країн набуває освіту й високу кваліфікацію фахівців.
У третьому блоці цілей наголос робиться на міжнародному співробітництві для вирішення соціально-економічних і гуманітарних проблем, що стають сьогодні перед людством. Це насамперед проблеми міжнародних економічних відносин. Вже згадувалося, що в структурі ООН діють багато органів,організацій і програм, що регулюють економічні відносини між країнами як на галузевому, так і на регіональному рівнях; загальне керівництво процесом регулювання здійснює ЕКОСОР.
Одним з пріоритетних напрямів функціонування ООН у гуманітарній сфері є збереження й поширення знань про культурні надбання людства. Вона розробляє і втілює в життя програми підтримки розвитку національної культури всіх країн і регіонів. Країнам, що розвиваються, в цьому відношенні надається особлива допомога. Завдяки ООН збережено від зникнення багато унікальних пам'яток історії й культури в (наприклад, Ангкор-Ват у
Камбоджі, Боробу-дур в Індонезії). Велику роль у поширенні знань про культуру народів світу, а також досягнень сучасної науки й освіти відіграє орган ООН - Організація з освіти,
науки й культури (ЮНЕСКО).
Загострення економічних проблем у світі спонукало ООН до розробки заходів щодо охорони довкілля. Світовий океан,повітряний простір, Антарктида були визначені як спільне надбання людства, охорона якого має бути справою всіх народів світу. Для координації зусиль у сфері екології утворено спеціальну Програму з довкілля - ЮНЕП.
ООН дбає про найменш захищені верстви населення. З цією метою в її структурі
існують спеціальні фонди та програми. Серед них - управління по справах біженців; Фонд розвитку для жінок (ЮНІФЕМ); Фонд у галузі народонаселення(ЮНФПА); Бюро з допомоги в разі стихійного лиха (ЮНДРО);Всесвітня продовольча програма (ВПП) та ін. Завдяки гуманітарній допомозі ООН вдалося врятувати від голоду мільйони людей у Східній Африці й зоні Сахелю (напів-пустелі Західної Африки) під час тривалої посухи. Термінова допомога продовольством і медикаментами надається населенню, потерпілому внаслідок бойових дій у різних регіонах.
Важливою гуманітарною метою є забезпечення прав людини. Для координації зусиль
ООН у цій сфері в складі Секретаріату є посада Верховного Комісара з прав людини. Серед гуманітарних програм ООН є також програми боротьби з наркотиками і курінням, боротьби зі СНІДом тощо.

Важливим завданням є розробка такої стратегії ООН, яка поєднала б інтереси націй на держав-ному рівні із сподіваннями широких верств усього людства на стійкий мир, забезпечене життя й справедливе відношення доправ людини. На міжнародному рівні має бути зважений підхід між національним суверенітетом і загальною світовою відповідальністю. ООН, таким чином, набуває наднаціонального статусу. Статут ООН передбачає, що коли зобов'язання держав згіднозі Статутом виявляється в суперечності з їх зобов'язаннями з якихось інших міжнародних угод, то переважну силу мають зобов'язання по статуту ООН.
Принципи діяльності ООН логічно пов'язані з її цілями. Вони є взірцем, еталоном міжнародних відносин для будь-якої країни і відповідають поняттям справедливості й гуманності,які прийняті в людському спілкуванні. Головні принципи:
- суверенна рівність усіх членів;
- сумлінне виконання взятих на себе за Статутом обов'язків;
- вирішення міжнародних суперечок мирними способами і таким чином, щоб не завдати погрози міжнародному миру, безпеці й справедливості;
- утримання в міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування проти
іншої держави;
- надання Організації всілякої допомоги в усіх її діях, які вона застосовує відповідно цим принципам.
Ці принципи можна розглядати як ідеал міжнародних відносин. Проте вони поки що повністю не реалізуються. Вже згадувалося, що принцип суверенної рівності всіх членів недотримується в Раді Безпеки, а також у деяких організаціях(МВФ, МБРР), де голоси членів зважуються відповідно до їх політичної та економічної могутності. Інші принципи також порушуються час від часу окремими державами внаслідок локальних конфліктів. Деякі члени ООН, особливо найбагатші,інколи відмовляються сплачувати свою частку на здійснення заходів ООН, якщо вони з ними не згодні. Все це свідчення того, що відносини між державами, національний "менталітет"на міждержавному рівні ще далекі від ідеалу, а
ООН – поки ще не ідеальна організація.
На початку нового тисячоліття перед ООН постають нові завдання. Стисло найзначніші цінності людства в міжнародних відносинах Генеральний Секретар Кофі Аннан визначив так: свобода; рівність і солідарність, терпимість; відмова від насилля; повага до природи; спільна відповідальність. Основними напрямами діяльності ООН мають стати:

- скорочення наполовину крайнього зубожіння населення найбідніших країн до 2015 р.;
- всі діти мають одержати принаймні початкову освіту;
- боротьба зі СНІДом; до 2015 р. серед молоді захворюваність повинна скоротитись на
25%;
- сприяння розвитку сільського господарства в Африці;
- надання країнам, що розвиваються, додаткових пільг векспорті їх традиційної продукції;
- запобігання конфліктів; найкращим шляхом до цього єсприяння економічному розвитку й забезпеченню прав людини в усіх країнах;
- зміцнення ефективності миротворчих операцій ООН;
- гнучкіше й цілеспрямованніше застосування санкцій;
- скорочення озброєнь;
- ефективне вирішення економічних проблем, особливо пов'язаних зі зміною клімату, дефіцитом водних ресурсів; руйнуванням грунтів і винищенням лісів.
Ці напрями діяльності ООН були сформульовані в "Декларації тисячоліття", затвердженій
Генеральною Асамблеєю у вересні 2000 р. напередодні ХХІ століття. Голови держав і урядів, що зібралися на Асамблею, знову заявили про свою прихильність до цілей і принципів
Статуту ООН, Представники країн - членів ООН висловили рішучість встановити справедливий і міцний мир в усьому світі згідно з метою й принципами Статуту: - забезпечення суверенної рівності усіх держав, поваги до їх територіальної цілісності, політичної незалежності, врегулювання суперечок мирними способами, невтручання у внутрішні справи держав, на міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного або гуманітарного спрямування.
Значної уваги в Декларації було надано проблемам,спричиненим процесом глобалізації та світових глобальних проблем.

2. Організаційно-функціональна структура ООН
ООН має дуже розгалужену організаційну структуру, яка складається з великої кількості керуючих органів, комісій, комітетів, організацій, програм, конференцій, центрів тощо. Але провідна роль у керівництві Організацією належить головним органам. Їх шість:
Генеральна Асамблея. Рада Безпеки. Економічна й соціальна рада (ЕКОСОР).
Міжнародний суд. Секретаріат. Рада з Опіки.
Генеральній Асамблеї й ЕКОСОР організаційно підпорядковано більшість другорядних органів, а також практично всі спеціалізовані заклади ООН. Усі органи, крім
Суду, містяться в Нью-Йорку, Міжнародний суд має штаб-квартиру в місті Гаага
(Нідерланди).
Розглянемо основні функції головних органів.
1. Генеральна Асамблея (ГА) — вищий орган ООН. Вона являє собою своєрідний світовий парламент, у якому є представники всіх членів ООН, тобто майже всіх країн світу.
ГА — найдемократичніший орган ООН, оскільки кожний представник має один голос, незважаючи на розмір країни, її економічну могутність та політичний вплив. Важливі рішення приймаються в ГА кваліфікованою більшістю в дві третини голосів, звичайні рішення — простою більшістю. В цілому резолюції Генеральної Асамблеї рекомендаційні, але практично їх сприймають до виконання всі члени ООН. Навіть у Статуті Організації передбачено позитивне ставлення членів до резолюції ГА. Крім того, в компетенції Асамблеї
є рішення обов'язкові: прийняття нових членів або виключення з ООН, обрання
Генерального секретаря, затвердження бюджету ООН, вибори непостійних членів Ради
Безпеки, вибори членів ЕКОСОР, Ради з Опіки, а також рішення деяких адміністративно- технічних питань. Останнім часом усе більше резолюцій ГА приймається на основі консенсусу.
Найважливіші функції Генеральної Асамблеї:
- зміцнення міжнародного миру;
- пом'якшення міжнародної напруги;
- скорочення озброєнь і роззброєння;
- створення умов для дружніх відносин між державами.
До компетенції Генеральної Асамблеї належать обговорення будь-яких питань у межах
Статуту ООН. Вона розглядає загальні принципи співробітництва в справі міжнародної

безпеки, проблеми співробітництва держав в політичній, економічній, екологічній, науково- технічній галузях. Генеральна Асамблея прийняла низку резолюцій з питань, що мають для людства надзвичайно важливе значення. Це, зокрема:
Загальна декларація прав людини: Декларація про ліквідацію всіх форм расової дискримінації; Декларація про заборону застосування ядерної зброї; Декларація про міжнародне співробітництво з метою роззброєння; Декларація про надання незалежності колоніальним країнам. Втілення в життя цих рішень сприяло тому, що мир у світі став стійкішим, а міжнародні відносини — більш гуманними й справедливим.
Регулярні сесії Генеральної Асамблеї відбуваються у вересні-грудні кожного року.
Крім пленарних засідань, представники працюють у головних комітетах ГА, яких є шість:
- перший комітет — питання роззброєння й безпеки;
- другий комітет — економічні й фінансові питання;
- третій комітет — соціальні й гуманітарні питання;
- четвертий комітет — спеціальні політичні питання й питання деколонізації;
- п'ятий комітет — адміністративні й бюджетні питання; шостий комітет — правові питання.
Генеральній Асамблеї організаційно підпорядковані дві автономні організації —
Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) і Світова туристська організація (СТО).
Крім того, ГА регулює роботу ще низки закладів сумісно з ЕКОСОР
2. Рада Безпеки несе головну відповідальність за підтримку міжнародного миру й безпеки. Вона складається з 15 членів, із яких 5 є постійними (США, Росія, Китай, Велика
Британія, Франція), а решта обирається Генеральною Асамблеєю на дворічний термін за принципом ротації. В 1999 р. непостійним членом була обрана Україна. Непостійні члени обираються за принципом: п'ять від Азії й Африки, два від Латинської Америки, два від
Західної Європи й один від Східної Європи. Для прийняття рішення необхідно, щоб за нього проголосувало не менше ніж 9 членів Ради. Але постійні члени мають право «вето», і якщо хоч один з них проголосував проти, то резолюція не затверджується. Такий принцип голосування був прийнятий із самого початку утворення ООН, коли означені п'ять країн
(замість Росії тоді був СРСР) були вирішальною силою в усіх міжнародних справах. Отже, якщо всі постійні члени згодні з якимось рішенням (незважаючи на розбіжність їх інтересів з

багатьох інших питань), то воно буде втілене в життя без серйозних перешкод. У цілому ця практика себе виправдала; може, саме принцип прийняття найважливіших рішень запобіг
ООН від наслідування сумної долі Ліги Націй, яка розпалася через неспроможність великих держав узгодити свої рішення.
Рішення Ради Безпеки обов'язкові для виконання всіма членами ООН і не підлягають оскарженню в інших органах. В окремих випадках, якщо приймається рішення з дуже складної справи, Рада може звернутися до Міжнародного суду за юридичною консультацією.
Головна функція Ради Безпеки — запобігати збройних конфліктів між країнами або приборкувати їх. Для цього розроблено особливий механізм, систему заходів, яка складається з різного рівня дій, залежно від стадії розвитку конфлікту. До них належать: -
- превентивна дипломатія; осуд агресивних дій; посередництво щодо врегулювання конфлікту; направлення спостерігачів ООН до зони конфлікту; введення миротворчих сил для роз'єднання сторін, що воюють, або для приборкання агресора; економічні санкції.
Найгуманнішим (і нерідко — найефективнішим) методом є превентивна дипломатія.
Це політичні й дипломатичні заходи, спрямовані на запобігання озброєного протистояння конфліктуючих сторін. Рада діє як доброзичливий посередник між ворогуючими країнами.
Часто місію посередництва за дорученням РБ виконує Генеральний секретар.
Якщо превентивні дії не дали позитивного результату і воєнні дії розпочалися, Рада
Безпеки виступає із заявою про осуд обох або однієї з сторін. Осуд не слід розцінювати як просто декларацію морального плану. Він є попередженням про наступні дії ООН.
У разі неможливості врегулювати конфлікт мирними засобами Рада Безпеки вдається до збройного втручання. До району конфлікту надсилаються озброєні угруповання ООН
(«блакитні каски»). Вони або утворюють зону, що роз'єднує війська протилежних сторін, або беруть участь у військових операціях на боці однієї зі сторін.
Одним із заходів, які застосовуються в разі неможливості вирішити конфлікт мирними заходами, є санкції, що не пов'язані з військовими операціями. Насамперед, це економічні
санкції. Якщо уряд країни, що порушує міжнародне право, не прислухається до вимог ООН,
Рада Безпеки може прийняти рішення про обмеження економічних стосунків з країною: ліквідація пільг у торгівлі, припинення кредитування й фінансування, позбавлення технічної допомоги тощо. У деяких випадках уводиться повне ембарго на економічні відносини з країною.
Засіданням Ради Безпеки керує Голова, який переобирається щомісяця.

3. Економічна і соціальна рада (ЕКОСОР) — головний координуючий орган ООН у сфері економіки, соціальних відносин, екології, охорони здоров'я, культури, науки й освіти.
Найважливіші економічні й соціальні проблеми, що постають перед світовою спільнотою, розглядаються й вирішуються в ЕКОСОР та в численних її підрозділах. Вона координує діяльність таких міжнародних велетнів, як МВФ, Всесвітній Банк, Світова організація торгівлі та інших галузевих міжнародних організацій. Через посередництво ЕКОСОР свої відносини з іншими органами й організаціями ООН узгоджують регіональні економічні організації (ЄС, СНД, НАФТА, та ін.), а також неурядові міжнародні економічні організації
(МНЕО). Економічна і соціальна рада перетворилася на форум, де узгоджуються точки зору представників країн світу з економічних й гуманітарних питань.
ЕКОСОР має розгалужену організаційну систему. До її складу входять дев'ять функціональних комісій, п'ять регіональних комісій, шість постійних комітетів; їй також підпорядковано 18 спеціалізованих закладів, програми, центри тощо.
Функціональні комісії ЕКОСОР: Статистична комісія.Комісія з народонаселення й розвитку.Комісія із соціального розвитку.Комісія з прав людини.Комісія зі становища жінок.Комісія щодо запобігання злочинності.Комісія з наркотиків.Комісія з науки й техніки.Комісія зі стійкого розвитку.
Функціональні комісії охоплюють переважно соціальну сферу діяльності ЕКОСОР; принаймні, 6 із них (з 2-ї по 7-му) прямо займаються вирішенням актуальних соціальних проблем. Щодо Статистичної комісії, то її функція полягає в доробці й обробці величезного фактичного матеріалу з економічного й соціального становища всіх країн світу. Завдяки цій комісії людство має найточнішу й найповнішу інформацію про соціально-економічне становище будь-якого регіону, країни, окремих верств населення. Важлива роль належить
Статистичній комісії в підготовці дослідів, доповідей по міжнародних питаннях з економічних, соціальних, екологічних проблем. Комісія з науки й техніки ставить перед собою завдання розповсюджувати інформацію про новітні відкриття в цій сфері та сприяти втіленню наукових досягнень і технологій у виробництво, особливо в країнах, що розвиваються.
Регіональні комісії ЕКОСОР утворені для координації міжнародних економічних відносин на рівні регіонів. Ось ці комісії:
 Європейська економічна комісія (ЄЕК).
 Економічна комісія для Африки (ЕКА).
 Економічна і соціальна комісія для Азії й Тихого океану.
 Економічна й соціальна комісія для Західної Азії (ЕСКЗА).

 Економічна комісія для Латинської Америки і Карибського Басейну.
Крім функціональних і регіональних комісій до складу ЕКОСОР входять постійні комітети й комісії, що координують співробітництво
Ради з іншими організаціями та об'єднанням, а також керують окремими програмами.
Комітетів шість:
1. Комітет з програми й координації;
2. Комітет з природних ресурсів;
3. Комітет по неурядових організаціях;
4. Комітет по переговорах з міжурядовими закладами;
5. Комітет з транснаціональних корпорацій;
6. Комітет з населених пунктів.
Особливу увагу слід звернути на Комітет по неурядових організаціях і Комітет з
транснаціональних корпорацій, оскільки вони координують відносини ООН з об'єднаннями, що не входять до складу Організації. Саме через ЕКОСОР Міжнародні неурядові організації, в тому числі економічні (МНЕО), беруть участь у роботі ООН і спілкуються з міжурядовими організаціями.
ЕКОСОР координує роботу спеціалізованих закладів ООН, які, по суті, є самостійними.
Їх вісімнадцять:
Міжнародний валютний фонд (МВФ). Міжнародний банк реконструкції й розвитку
(МБРР) .Міжнародна асоціація розвитку (МАР). Міжнародна фінансова корпорація (МФК).
Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ). Продовольча й сільськогосподарська організація (ФАО). Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО). Міжнародна морська організація (ІМО). Міжнародна організація праці (МОП). Міжнародний союз електрозв'язку
(МСЕ). Світовий поштовий союз (СПС). Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку(МФСР). Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури
(ЮНЕСКО). Світова організація охорони здоров'я (СООЗ). Світова організація
інтелектуальної власності (СОІВ). Світова метеорологічна організація (СМО). Організація з промислового розвитку (ЮНІДО). Світова організація торгівлі (СОТ).
Економічній та соціальній раді підпорядковані також окремі програми, фонди й центри; деякими з них ЕКОСОР керує спільно з Генеральною Асамблеєю. До них, зокрема, належать: Світова продовольча програма (СПП); Центр з населених пунктів (ХАБІТАТ);
Програма розвитку ООН (ПРООН); Фонд розвитку ООН для жінок (ЮНІФЕМ).

До складу ЕКОСОР входять також органи експертів: Комітет з розвитку планування;
Спеціальна група експертів з міжнародного співробітництва в галузі оподаткування; комітет з транспортування небезпечних вантажів; комітет з економічних, соціальних і культурних прав; комітет з національних ресурсів; комітет з нових джерел енергії; Наради експертів з державного управління й фінансів. Керівництво ЕКОСОР складається з 54 членів, причому щороку з них переобирається третина (18 осіб); отже, за три роки склад повністю оновлюється. Рішення ЕКОСОР приймаються простою більшістю.
4. Міжнародний суд — головний юридичний орган ООН. Його призначенням є врегулювання будь-яких спорів, що виникають між країнами.
Суд складається з 15 незалежних суддів, які обираються Генеральною Асамблеєю й
Радою Безпеки. Критерієм для обрання є компетентність, а не належність до конкретної країни. Кандидатами в судді є висококваліфіковані юристи, які проявили себе в своїй країні чи на міжнародній арені компетентними. Судді обираються на 9-річний строк і можуть бути переобрані.
Процедура звертання до Міжнародного суду добровільна: якщо країна не хоче передавати свою справу до Суду, її не можна примусити. Але якщо дві країни погодилися на вирішення своєї суперечки Судом, його рішення вже є обов'язковим до виконання. Для прийняття рішення необхідно не менше як 9 голосів суддів.
Міжнародний суд функціонує згідно зі своїм Статутом. Усі члени ООН автоматично є учасниками Суду. До його сприяння можуть звертатися навіть держави — не члени ООН.
Суд займається справами, що стосуються міжнародного права. До його компетенції належать тлумачення договорів між державами, делімітація кордонів, порушення міжнародних зобов'язань. Судочинство в Міжнародному суді ведеться англійською або французькою мовами.
5. Секретаріат ООН виконує адміністративну й оперативну роботу. Він перетворює в життя рішення, що прийняті іншими органами, здійснює організаційне й технічне забезпечення конференцій і нарад. Секретаріат виконує практичну роботу щодо миротворчих операцій і санкцій відповідно до рішень Ради Безпеки. Він готує економічні огляди, організує дослідження з актуальних проблем людства. До функцій Секретаріату належить повсякчасна підготовка різноманітної документації, включно переклади з однієї мови на
інші.
Секретаріат очолює Генеральний секретар, якого призначає Генеральна Асамблея за рекомендацією Ради Безпеки. Основні функції Генерального секретаря: керівництво

Секретаріатом; офіційне представництво ООН у глобальному вимірі; постійні контакти з державами-членами ООН; роз'яснення функцій ООН світовій громадськості, неурядовому й приватному секторам; координація в системі ООН; постійне спостереження за розвитком подій у світі; продукування ідей і визначення стратегій; надання послуг конфліктуючим сторонам у критичних міжнародних ситуаціях.
Але й це ще не все. Генеральний секретар як політична фігура повинен влаштовувати керівництво великих держав світу. Ось чому його кандидатура висувається саме Радою
Безпеки, де постійні представники мають право «вето».
Генеральний секретар обирається строком на 5 років, після чого може бути переобраний ще на один строк. За всю історію існування ООН Генеральними секретарями були:
Трюгве Лі (Норвегія, 1946—1953); Даг Хаммаршельд (Швеція, 1953—1961); У Тан (Бірма,
1961 — 1971); Курт Вальдхайм (Австрія, 1971 — 1981); Хав'єр Перес де Куельяр (Перу, 1981
— 1991); Бутрос Бутрос Галі (Єгипет, 1991 — 1996); Кофі Аннан (Гана, 1997—2006); Пан Гі
Мун (Південна Корея, 2007—2011).
6. Рада з Опіки була утворена для допомоги деяким колишнім колоніям, які вже вийшли з-під гніту метрополій, але були ще не в змозі здійснювати цілком самостійне врядування. Таких підопічних територій у системі ООН було 11. До середини 90-х років усі вони стали повністю незалежними, отже, Рада з Опіки (яка складається з Росії, США,
Великої Британії, Франції й Китаю) вичерпала свою функцію. Кофі Аннан запропонував перетворити цей орган на форум колективної опіки над світовим довкіллям.
3.Соціально-економічні організації ООН .
Організація економічного співробітництва й розвитку (оеср) — organization for economic cooperation and development (oecd). Свою назву й сучасну цілеспрямованість ОЕСР здобула в
1960 р. Вона стала спадкоємицею Організації європейського економічного співробітництва
(ОЄЕС), що була утворена в 1948 р. для сприяння реалізації "плану Маршалла". Нагадаємо, що цей план був спрямований на економічну допомогу США країнам Європи, що постраждали внаслідок світової війни. За відомих політичних обставин "планом Маршалла" були охоплені тільки західноєвропейські країни. Вже до середини 50-х років план практично було виконано, Західна Європа не тільки відновила зруйноване господарство, а й перевершила довоєнний рівень. Більше того, найбільші країни цього регіону - ФРН, Франція,
Велика Британія, Італія - за деякими економічними показниками наблизилися до США і не

мали вже колишньої потреби в допомозі з боку США й Канади. Вони вже самі були здатні на економічну допомогу менш розвинутим країнам.
В цих умовах мета організації змінилася. Із регіональної організації, якою, по суті, була
ОЄЕС, нове об'єднання перетворилося на організацію глобального типу, яке об'єднує наймогутніші в економічному (та й у політичному) відношенні країни світу. Нині ОЕСР - своєрідний клуб найбагатших держав. "Перепусткою" до цього клубу є: розвинуті ринкові відносини, високий рівень життя, демократизація країни. Якщо нова країна входить до
ОЕСР, то це означає, що вона вже належить до типу економічно розвинутих країн. Правда, ставити знак тотожності між ОЕСР і групою розвинутих країн, мабуть, не зовсім варто, бо є винятки, про які йтиметься трохи нижче. ОЕСР складається з 29 країн-членів: США,
Швейцарія, Австрія, Японія, Нідерланди, Фінляндія, Німеччина, Бельгія, Нова Зеландія,
Франція, Люксембург, Туреччина, Велика Британія, Португалія, Мексика, Італія, Греція,
Республіка Корея, Іспанія, Норвегія, Польща, Канада, Данія, Угорщина, Австралія, Ірландія,
Чехія, Швеція, Ісландія.
У роботі ОЕСР бере участь також Європейський Союз на правах колективного члена.
Усі західноєвропейські країни (включаючи Туреччину) стали її членами як отримувачі допомоги за "планом Маршалла". США, Канада, Австралія й Нова Зеландія за цим самим планом виступали як "донори". Японія увійшла до "клубу" згодом як високо розвинута держава. Щодо Мексики й Республіки Корея, то це, за типологією, поки що нові
індустріальні держави, правда, з високими темпами розвитку. Польща, Угорщина й Чехія стали членами ОЕСР наприкінці 90-х років як країни, що виявили найвищий рівень економічних перетворень серед країн з перехідною економікою. Останні шість країн у наведеному списку поступаються за рівнем економічного розвитку решті членів ОЕСР; ось чому їх поки ще не можна повністю зарахувати до типологічної групи розвинутих держав.
Але їх членство в ОЕСР визначає перспективу подальшого розвитку. Розширення складу членів ОЕСР означає, що поступово ця організація втрачає свою на-пів закритість і стає дійсно глобальною. Участь в ОЕСР відкриває для країни-члена великі можливості для рівного співробітництва з найбагатшими державами.
Основна мета ОЕСР:
- сприяння стійкому розвитку світової економіки;
- забезпечення високого рівня економічного зростання, зайнятості й добробуту в країнах- членах;

- забезпечення фінансової стабільності як у країнах-членах, так і в усьому світі;
- сприяння розширенню світової торгівлі на багатосторонній недискримінаційній основі згідно з міжнародними обов'язками;
- лібералізація руху капіталів;
- сприяння ефективному використанню економічних ресурсів;
- заохочення досліджень і професійної підготовки в галузі науки й техніки;
- сприяння економічному розвитку країн, що розвиваються.
Цілі ОЕСР виходять за суто корпоративні межі й мають глобальну спрямованість. Це означає, що метою засновників ОЕСР є організація, яка координує й регулює міжнародні зв'язки на великому світовому просторі. Таким чином, ОЕСР набуває рис ООН, дублює її функції в сфері економіки. Проте дієвість її заходів вища, враховуючи політичну монолітність країн-членів і потужні важелі економічного впливу. Рішення, що приймає
ОЕСР, беруться до уваги при розгляданні відповідних проблем економічними органами
ООН.
Організаційно-функціональна структура. ОЕСР складається з п'яти головних органів, двох автономних органів (агентств), Центру досліджень у галузі освіти й Центру розвитку ОЕСР, а також численних комітетів, робочих груп та експертних комісій (їх понад 200).
Головні органи ОЕСР: Рада. Виконавчий комітет. Комітет сприяння розвитку (КСР).
Секретаріат.
Центр із співробітництва з європейськими країнами з перехідною економікою.
Рада - вищий орган ОЕСР. Вона складається з представників країн-членів. На своїх засіданнях Рада розглядає кардинальні питання економічної політики. Залежно від змісту питання, що обговорюється, Рада збирається раз на рік на рівні міністрів фінансів або економіки, торгівлі, закордонних справ. Звичайні засідання відбуваються двічі на місяць на рівні постійних представників. Рішення приймаються консенсусом, вони обов'язкові для держав-членів.
Виконавчий комітет здійснює оперативні й контролюючі функції, готує засідання
Ради. Він складається із 14 членів. З них 7 - постійні члени (від США, Японії, Німеччини,
Франції, Великої Британії, Італії, Канади), а 7 щороку призначаються за ротаційним принципом. Для обговорення питань утворено також Виконавчий комітет в особливому складі, до якого входять вищі посадові особи держав-членів.

Комітет сприяння розвитку (КСР) розробляє програми розвитку країн-членів ОЕСР, а також допомоги країнам, що розвиваються, й країнам з перехідною економікою. Він визначає обсяг ресурсів, необхідних для підйому економіки, боротьби із злиденністю в найменш розвинутих країнах. У 1993 р. Комітет прийняв рішення, згідно з якими допомога, що входить до поняття "офіційна допомога розвитку", поширюється й на країни Центральної та Східної Європи.
Центр із співробітництва з європейськими країнами з перехідною економікою було засновано в 1990 р., коли кардинальні соціально-економічні зрушення в соціалістичних країнах ставали реальністю. Мета Центру: координувати співробітництво ОЕСР з цією групою країн у галузі економічної й соціальної політики; надавати технічну допомогу; організовувати програми розвитку й контролювати їх виконання.
Країни, що співробітничають із Центром, поділяються на дві групи. Перша група складається з Албанії, Болгарії, Казахстану, Латвії, Литви, Естонії, Румунії, Словаччини,
Словенії, Монголії, Росії та України. Для цієї групи діє регулярна програма допомоги.
Друга група складається із країн (переважно Центральної Європи), які швидше всього йдуть шляхом реформування економіки. З цієї групи три держави (Польща, Чехія й Угорщина) вже стали членами ОЕСР.
Центр здійснює підготовку фахівців з таких галузей: конкуренція, ринок праці, соціальна політика, банківська справа, фінансова система, оподаткування, торгівля,
інвестиції, промисловість, сільське господарство, енергетика, освіта, навколишнє середовище, статистика.. Форма підготовки кадрів -семінари, практикуми, технічні місії та
ін. Фахівці, що одержали підготовку через Центр, здатні ефективніше здійснювати реформування національної економіки.
Секретаріат ОЕСР складається з 13 директоратів, що відають основними комітетами: економіка; статистика; навколишнє середовище; співробітництво в галузі розвитку; торгівля; фінанси; податки й підприємництво; наука, технологія й промисловість; інформатика й комунікація; бюджет і фінанси; адміністрація й персонал. Спеціальні програми в структурі
ООН
Спеціальні економічні програми ООН .
Значне місце в системі організацій ООН належить спеціальним програмам. Це перш за все: Програма розвитку ООН (ПРООН), Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), Університет ООН (ЮНЮ) та Навчальний та науковий дослідний інститут ООН (ЮНІТАР).

Програма розвитку ООН була створена рішенням Генеральної Асамблеї ООН 1955р. Це впливова міжнародна організація, яка має багаточисельний штат спеціалістів. В наш час діяльність Програми розвитку ООН ведеться майже у всіх країнах, що розвиваються.
Допомога надається по п’ятирічних орієнтовних завданнях з конкретних проектів в основному в трьох формах: консультації спеціалістів, поставка обладнання та підготовка національних кадрів. Частина фінансування ПРООН складає від 50 до 100% залежно від рівня розвитку країни.
Поки що ПРООН діє через 132 відділення, які обслуговують більше 170 країн. В 1996р. була здійснена нова формула розподілення ресурсів: приблизно 90 % основних засобів програми, тобто 850 млн. дол. виділяють для країн з низьким рівнем доходів. Більш ніж 80 країн було охоплено проектами співпраці управління економікою, скорочення і ліквідації бідності, зміни структури державних витрат.
ЮНІСЕП одна з програм допомоги системи ООН, створена 1946 року з метою організації допомоги дітям у післявоєнній Європі. Поступово функції ЮНІСЕП змінювалися, розширювалися, її діяльність стала орієнтуватись на надання допомоги дітям країн, що розвиваються.
Особливо потрібно відмітити роботу ЮНІСЕП по наданні в 1996р. допомоги в розмірі
921 млн. дол. Сімдесят відсотків засобів було направлено в країни з низьким рівнем доходу.
В системі організації ООН швидко зростає значення ЮНІСЕП. Це автономний орган
ООН, створений 1972р., який координується ЕКОСОР. До функцій ЮНЕП входить дослідження широкого кола проблем: охорона грунтів та вод, рослинного і тваринного світу, соціально-економічні аспекти енергетики, співпраця в галузі освіти та обміну інформацією з охорони навколишнього середовища, аргомізація міжнародних нарад, симпозіумів та семінарів, розробка та реалізація проектів, що забезпечують практичне втілення в життя завдань екологічної безпеки.
Університет ООН створений згідно з рішенням Генеральної Асамблеї ООН (1972р.) і діє з 1975 року зі штаб-квартирою в Токіо. Головна мета університету здійснення досліджень та навчальних програм центрів, в яких ведеться підготовка та перепідготовка спеціалістів.
ЮНІТАР заснований 1963р. як автономний заклад, мета якого підготовка адміністративних та дипломатичних кадрів головним чином для країн, що розвиваються. З цією метою широко використовуються такі форми, як семінари та симпозіуми. Інститут проводить також наукові дослідження з широкого кола гуманітарних проблем.

Сфера економічних відносин віддзеркалюється в третьому блоці цілей. Соціально- економічні цілі тут сформульовані дуже стисло, але вони розгалужуються й конкретизуються в структурі цілей окремих органів й організацій системи ООН.
Розглянемо докладніше зміст цілей та їх актуальність. Підтримка міжнародного миру й безпеки була продекларована головною метою по гарячих слідах Другої світової війни.
Руйнівні наслідки війни були такі очевидні й вражаючі, що народи планети одностайно визначили мир як найзначнішу цінність для людства. Головні зусилля ООН були спрямовані на запобігання третьої світової війни. І ось вже більш як півсторіччя вона справляється з цим завданням, і вже тільки це виправдовує сподівання на ООН як на гарант мирного співіснування народів. Проте конфлікти регіонального характеру, в тому числі із застосуванням сили, виникають і досі в різних куточках Земної кулі. Можна нагадати війни в
Кореї, В'єтнамі, на Близькому Сході (між Ізраїлем та арабськими країнами, між Іраном й
Іраком, Іраком і Кувейтом), між Лівією й Чадом, Ефіопією й Сомалі, громадянські війни в
Заїрі, Анголі та ін. Практично в усіх цих випадках ООН докладала зусиль до припинення військових дій, і це здебільшого давало позитивні результати.