Ім'я файлу: Лекція_Культура_народів_Стародавнього_Сходу.docx
Розширення: docx
Розмір: 739кб.
Дата: 24.11.2021
скачати
Мистецтво та література. Культура Мохенджо-Даро та Хараппа (III тис. до н.е. середина II тис. до н.е.) відома, передусім, завдяки виробам ювелірного та прикладного мистецтва. Серед них — численні печатки з витонченою різьбою, які свідчать про подібність культур Стародавньої Індії та Месопотамії. Мотиви легенди про шумерського героя Гільгамеша зображені на печатках, де вирізьблено фрагмент боротьби між людиною-буйволом та рогатим тигром або сутичку героя з двома тиграми.Розширення: docx
Розмір: 739кб.
Дата: 24.11.2021
скачати
У період хараппської цивілізації були дуже популярними теракотові статуетки. Найпопулярніші з них — фігурки Великої Матері, які символізували матір-землю. На них позначені прикраси, підкреслені химерні зачіски.
У Мохенджо-Даро знайдена велика кількість керамічних виробів, які були розписані чорною фарбою по червоному тлі. На посудини наносили орнамент з зображенням тварин і рослин (подібні візерунки збереглися в індійському мистецтві й сьогодні).
У Стародавній Індії існувала багата релігійна, наукова та художня література численними мовами Індостану. Домінувало поетичне слово: навіть історія подавалася як насичені поезією сказання (пурана), оскільки реальність трактовано в індуїстській релігії як Майю (ілюзію).
Найдавніше літературне слово Індії представлене Ведами. Це, як ми вже згадували, сакральні (священні) тексти, що доносять до нас духовний досвід аріїв. Веди містять гімни богам, ритуальні формули та магічні заклинання.
У І тис. до н.е. Веди отримали своєрідне й вагоме продовження, причому вже в художньому (а не сакральному) епосі: поемах «Махабхарата» і «Рамаяна», які повно та яскраво висвітлюють міфологію Індії та стародавнє життя краю у нерозривній єдності. В цих творах поетичні описи природи та побуту давніх індійців переплітаються з фантастичними подвигами міфологічних героїв, які діють поряд з богами, духами та демонами. Об'єднує ці два твори образ бога Крішни (Вішну), який втілюється то у візничого героя Арджуни, доносячи йому волю богів, то у царевича Раму.
У буддійській літературі чільне місце серед книг буддійського канону посідають поетична книга афоризмів Будди — «Дхаммапада» та «Джатаки» — розповіді про перевтілення Будди в минулих життях, сповнені живого побутового гумору.
Твори образотворчого мистецтва кінця II середини І тис. до н.е. не збереглися, хоча Веди містять згадки про розквіт живопису, музики та архітектури в найдавніші часи.
Архітектура Стародавньої Індії велична та неповторна. Індійський храм був спочатку місцем лише релігійних ритуалів, які урізноманітнювала поведінка священних тварин, що жили при святилищі. В часи конкуренції з буддизмом храми стали багато оздоблювати скульптурою та живописом. Над храмом звівся прикрашений рельєфами широкий конусоподібний шпиль (гопурам). Тут стали розігрувати сцени з «Махабхарати» й «Рамаяни»; зазвучала музика, з'явився танець; богів зображали актори в розшитих золотом шатах і блискучих від самоцвітів вінках; «реалістичними» були жахливі маски демонів; пози танцюристів та їхні жести являли німу, але сповнену змістовності пантоміму. Вражає Храм Сонця, покритий зверху до низу рельєфами, що ілюструють «Камасутру».
Поширення буддизму зумовило нове піднесення монументальної архітектури — будівництво культових пам'ятників нового типу: ступ (релікваріїв), стамбг (колон) та чайтья (храмів, висічених у скелі).
Ступи — споруди із цегли та каменю, будувалися на круглій основі. Купол ступи символізував небо. Вершину її прикрашав кубічний релікварій із кришталю або дорогоцінного металу (золота та ін.). Над релікварієм піднімався стрижень, увінчаний куполами, що зменшувалися у висоту: він символізував духовне піднесення Будди, щаблі пізнання на шляху до нірвани. Ступи будували в місцях, пов'язаних з діяльністю Будди та буддійських святих, і призначалися вони для збереження священних реліквій.
Найбільш рання та цінна пам'ятка архітектури цього типу — ступа в Санчі, споруджена в III ст. до н.е. В І ст. до н.е. ступа була розширена та обнесена кам'яною огорожею з чотирма воротами, які орієнтувались на чотири сторони світу — південь, північ, захід, схід. Огорожа ніби відокремлювала священну територію від мирської суєти.
Стамбга — кам'яний стовп, прикрашений скульптурою (найчастіше символічної тварини). Стамбги також споруджували в місцях, пов'язаних з історією буддизму. На стовпах вирізьблювали написи, принципи буддизму. Таким чином, стамбги, як і ступи, повинні були поширювати вчення буддизму.
Найвідоміша зі стамбг, споруджених за Ашоки, — стамбга в місті Сарнатг. Ця колона увінчана фігурами чотирьох левів, які оберігають чотири сторони світу. На спинах левів — колесо, що символізує вічне повернення, вічне повторення всього. Леви тримають у пазурах квітку лотоса пелюстками донизу, що є символом чистих поривань.
У період правління Ашоки починається також будівництво буддійських печерних храмів чайтьїв, які вирубують у скелях. Чайтьї — це прямокутні зали з напівкруглим завершенням навпроти входу, де пізніше почали ставити статую Будди. Чайтьї прикрашали колонами, за якими розміщували статуї богів, людей, тварин (слонів та коней), а також різьбою по каменю та живописом. Ці печерні храми символізували самотнє життя Будди, який закликав відійти від суєтного світу. Після смерті Будди його послідовники стали засновувати монастирі, які належали до ансамблю чайтья.
З цього типу культових споруд найкраще зберігся храмовий комплекс в Аджанті, що складається з 29 печер, висічених з III ст. до н.е. по VII ст. н.е. Аджантські печери відомі своїми розписами, які вкривають стіни та стелі внутрішніх приміщень. Тут зображення тварин, птахів, квітів, міфологічних героїв та подій із життя Будди, побутові сцени. Розписи вражають різноманітністю тем і сюжетів, а також майстерністю та фантазією художників. Для приладу можна сказати, що на стінах Аджанти зображено кілька сотень жінок, але серед них не знайти двох з однаковою зачіскою. У живописі Аджанти переважають людські естетичні ідеали, що не властиве для сакрального мистецтва давнини.
Особливу увагу при розписі приділяли не тільки передачі емоційного стану, але й кольору. Тут існували свої закони: вибір кольору залежав від того, які фігури потрібно було зобразити. Богів та царів, наприклад, завжди зображали лише білою фарбою, але цією фарбою не можна було змальовувати персонажів, що втілюють зло. Розписи Аджанти свідчать про високий рівень розвитку образотворчого мистецтва в Індії, своєю майстерністю вони продовжують захоплювати й наших сучасників.
Розписи Аджанти, а також інших храмових комплексів, свідчать про те, як змінювався давньоіндійський живопис. Уже в ІIII ст. н.е. з'являються зображення Будди, чого не було раніше. Постать Будди поєднувала фізичну та духовну красу. Важливішою тут є ідеалізація, а не портретність (портретна скульптура в Індії взагалі не була поширена).
В архітектурі Індії ІIII ст. також відбуваються зміни. Ступи набувають більш видовженої у висоту форми та споруджуються на підвищенні, що має сходи, та прикрашаються скульптурами Будди. Підвищення, ступу та огорожу довкола неї прикрашають різьбленням на теми легенд про Будду.
Загалом буддійське мистецтво не є похмурим, відірваним від життя. Навпаки, воно підкреслює скороминучу, плинну красу буття, однак позбавлене трагедійності, бо персонажі цього мистецтва досягли нірвани. Відчутно також, що буддійське (як і взагалі індійське) мистецтво високо цінувало саму людину, яка прирівнювалася до богів.
Музика в Стародавній Індії була в пошані. Серед музичних інструментів в Індії царицею була вина ранньоіндійська ліра на зразок арфи. В основі індійської музики лежить одноголосся, тому велику роль у ній відігравав ритм (найчастіше цей ритм задавався ударними інструментами). Староіндійський музикант мав бути імпровізатором. В мелодії була одна ключова фраза, яку він і варіював по-різному. Поєднання мелодії, ритму, ладу створює певну рагу «мелодію настрою». Існує давньоіндійське сказання про шість раг, кожна з яких відповідає певному почуттю, переживанню, «смаку» (раса): мужність, героїзм, енергія тощо. Кожній расі відповідає не тільки музична рага, але й певний колір: любовній коричневий, комічній білий, патетичній сірий, чарівній жовтий та ін.
Виникає особливий вид індійського живопису на музичні теми ваїніка. Гамма (сім нот) асоціюється з семи кольорами, кожна мелодія з певною графічною формою (чіра). Як результат в Індії «малюють музику», а картину перекладають мовою музики. Окрім цього, кожна рага має поетичний коментар та супроводжується танцювальною позою.
Культура Стародавньої Індії одна з найвищих точок людського духу, спроба зрозуміти світ і з'ясувати місце людини в ньому. Глибина філософсько-релігійного прозріння, однак, поєднується тут з ідеєю суцільної замкненості буття, що породжує культ чуттєвості та водночас прагнення пізнати приховані можливості людини. Закономірним виявом кризи індуїзму став буддизм, який перетворився на світову релігію: він байдужий до метафізики та ідеї Бога й прагне лише допомогти людині звільнитися від страждання шляхом заспокоєння почуття життя. У Стародавній Індії вся культура політика та право, писемність, мистецтво підпорядковувалась розкриттю цього величного духовного пошуку, що становить невичерпний інтерес і для наших сучасників.
4. Культура Стародавнього Китаю
Витоки культури Китаю сягають IVIII тис. до н.е. Для цього часу характерні виліплені від руки або на гончарному крузі посудини. Вони схожі на неолітичну кераміку інших народів, водночас нанесені на посуд ромби, трикутники, зиґзаґи та кола становлять не лише систему знаків, характерну для всього неоліту, але й являють собою початок китайської писемності.
Своє походження китайці ведуть від легендарних часів, коли у I тис. до н.е. було засновано державу Ся на чолі з імператором на ім’я Великий Юй. Формування стародавньої китайської культури як єдиного культурного типу відбулося у VII ст. до н.е., в епоху «Воюючих держав», коли у запеклій боротьбі вижили лише сім наймогутніших державних утворень. Саме тоді склалися передумови для формування Великої китайської імперії, що простяглася від пустелі Гобі на півночі до Південно-Китайського моря на півдні, від Ляодунського півострова на сході до гір Паміру на заході, що проіснувала аж до кінця II ст. н.е.
Тривалий час ця цивілізація розвивалася в умовах свідомої ізоляції, символом чого стала Велика Китайська стіна, якою правителі Китаю «Піднебесної» країни колись хотіли відгородитися від «варварів».
Особливе значення для розвитку Китаю мала Цинь-Ханська епоха. Тоді було закладено основи культурних традицій, які стали фундаментом для подальшої багатовікової культури Китаю та Східної Азії, що потрапила під китайський вплив.
Вірування стародавніх китайців. Найдавніші вірування Китаю ґрунтувались на обожненні сил природи, що пов'язано з землеробством.
В основі всього існуючого, за китайськими уявленнями, лежать два начала: ян та інь. Ян активне, чоловіче, а інь пасивне, жіноче. Саме завдяки взаємодії цих двох сил народився міфологічний Паньгу, який був творцем землі і неба.
Людина, на думку давніх китайців, має дві душі душу тіла та душу розуму. Перша гине зі смертю тіла, друга піднімається на небо. Після смерті, залежно від вчинків, померлий перетворюється або на чорта (чуй), або на божество (шень). Разом з покійним в могилу клали їжу, зброю, вбивали рабів та дружину померлого для того, щоб у потойбічному житті він мав ті ж блага, що й у земному.
Розвинувся культ предків. У кожній родині для них будували жертовник, на якому померлим у дар приносили їжу та пахощі, спалювали спеціальні паперові гроші. Створювалися великі гробниці у вигляді розташованих один над одним підземних залів, прикрашених розписом, які охоронялися біля входу фігурами напівлюдей-напівхижаків тотемними стражами.
Політико-юридична структура. Владу імператора Сина Неба вважали божественною, й лише він мав право одягати жовте, кольору Сонця, вбрання. Небо сповіщає імператорові свою волю, а підлеглі мусять сприймати слова імператора як волю Неба. Це була необмежена монархія, що утверджувала свою владу вкрай жорстокими методами. Так, імператор Цинь Ши Хуанді наказав закопати живцем у землю 100 000 вчених, щоб у державі його вчинки перестали критично осмислювати. Особливо тяжкою була доля простого землероба, який зазвичай мусив наймитувати у багатія, бо не мав власної землі; він їв те, що їли «свині й собаки», носив одежину з соломи чи очерету. Численні народні повстання в історії Китаю свідчать, що влада трималася на тотальному насильстві.
Наукова думка та освіта. Разом з міфами накопичувались і наукові уявлення про світ. Виникають філософські системи даосизм та конфуціанство, які вперше поставили питання про призначення людини, її взаємодію з природою та іншими людьми. Час їх виникнення – VIV ст. до н.е.
Основоположником конфуціанства був Кунцзи, Кун Фуцзи (в лат. транскрипції Конфуцій) мандрівний проповідник, якого пізніше визнали святим. Конфуціанство всі свої сили спрямувало на обґрунтування соціальної ієрархії. Воно пропагувало традиційні давні вірування в надприродну силу Неба як верховного божества, а також священний характер влади земного правителя як Сина Неба, який повинен бути батьком для своїх підлеглих. Послідовники конфуціанства вчили, що Небо визначає поділ на шляхетних людей, здатних до морального самовдосконалення, та простих людей, яким призначено виконувати лише фізичну працю. Завдяки цим міркуванням конфуціанство підтримувалося знаттю та тривалий час залишалося державною релігією. Проте центральними поняттями у Конфуція були незалежні від соціальних спекуляцій Небо, як символ справедливості і добра, та жень гуманність: мудрець розумів волю Неба як вияв прихильності до людини, а закони й ритуали як гарантію цієї волі.
Вчення даосизму пов’язують із ім'ям легендарного мудреця Лаоцзи. Легенда розповідає, що народився він із сивим волоссям, а тому назвали його Лао «старий». Свою назву цей філософський напрям отримав від фундаментального поняття дао, яке означає вічну мінливість світу, що підпорядковується необхідності природи, рівновага якої забезпечується шляхом взаємодії чоловічого та жіночого начал ян та інь. Світ в уявленні даосиста складається з дрібних неподільних часток і постійно змінюється, де все безкінечно переходить у свою протилежність. Даосисти виступали проти обожнення неба, вчили, що небо, як і земля, всього лише частини природи. Соціальним ідеалом даосизму була рівність, яку розглядали як повернення до природного стану.
Великий вплив на освіту мали ідеї Конфуція, який хотів бачити людину розвиненою духовно й фізично. Так, у конфуціанській «Книзі ритуалів» стверджувалося, що кожна освічена людина повинна опанувати ритуал поведінки, грати на музичних інструментах, стріляти з лука, їздити верхи, гарно писати та лічити. У Китаї існували приватні й державні школи, що готували чиновників. За пізньоханської доби в столичній школі Тайсюе першому китайському вищому навчальному закладі навчалося до 30 тис. учнів!
Освіта не обмежувалася школою. У Стародавньому Китаї існувала дуже сувора система екзаменів для чиновників люди, які претендували на державні посади й кар'єру, мусили, наприклад, вміти самостійно написати літературний твір.
Ханські астрономи помітили існування сонячних плям, вміли передбачати місячні та сонячні затемнення, появи комет. Наприклад, в 613 р. до н.е. давньокитайські астрономи вперше зареєстрували появу комети Галлея.
Досягненням світового значення був винахід компаса у вигляді квадратної залізної пластини з магнітною «ложкою», яка вільно оберталася на її поверхні; ручка «ложки» завжди вказувала на південь. Винайдено перший в світі сейсмограф.
Медичний каталог І ст. налічує 35 трактатів з різних хвороб. Були розроблені методи пульсової діагностики та лікування епідеміологічних захворювань.
Китай був єдиною країною стародавнього світу, яка освоїла культуру шовкопрядіння. В імперії Хань розведення шовкопряда було домашнім промислом землеробів. Вивіз шовкопрядів за межі країни карався смертю. Розгадати таємниці виготовлення шовку не вдавалося нікому. Про його походження робилися найрізноманітніші припущення. У творах Вергілія та Стратона, наприклад, говорилося, ніби шовк росте на деревах та з них «зчісується».
Порох (для феєрверків), порцеляна та паперові гроші теж китайські винаходи.
Винахід паперу став важливим етапом у розвитку не лише китайської культури. Виробляти його з відходів коконів шовку почали ще до нашої ери, але шовковий папір був дуже дорогим. Та коли був відкритий спосіб виготовлення паперу із волокна дерева, він зробився дешевим матеріалом для письма. Виготовлення дешевого паперу й туші сприяло вдосконаленню китайської писемності: в ханські часи був створений стиль письма, що заклав основу сучасного накреслення ієрогліфів.
Ієрогліфи відображали особливості китайської мови, де немає слова в нашому розумінні: китайська мова складається з численних окремих «коренів», з комбінації яких виникає те чи інше нове поняття. Ієрогліфів тут тисячі, і знають їх усіх лише вчені.
1 2 3 4