1   2   3   4
Ім'я файлу: Лекція_Культура_народів_Стародавнього_Сходу.docx
Розширення: docx
Розмір: 739кб.
Дата: 24.11.2021
скачати
Політичний лад у Єгипті. На чолі держави стояв фараон, який визначав правителів областей, що спиралися на численне чиновництво й військові сили.

Особлива роль відводилася в Єгипті касті жерців, які були хранителями знань, правлячим класом, творцями писемності та різних наук. До жерців належали талановиті люди із різних верств суспільства. В Єгипті стабільно функціонувала теократія (влада жерців). При цьому жерці не замикалися в межах своєї касти: якщо їхні діти не були достатньо здібними, вони ставали ремісниками, зате обдаровані діти простого люду змалку відбиралися в школи жреців. Такий приплив «свіжої крові» запобігав виродженню: на чолі країни завжди стояли здібні, життєздатні та освічені люди.

Фараона вважали сином бога у плоті (його іменували також «сином Сонця») і верховним жерцем.

Влада трималася на жорстокості. В одному з написів, які збереглися, чиновник вихваляється тим, що викликав у людей жах. Фараони вимагали вбивати тих, хто їм не кориться, знищувати їхні сім'ї та пам'ять про цих людей.

Наука та освіта. Єгиптяни були одним з перших народів, який винайшов писемність. У часи Стародавнього царства починається виготовлення із рослини папірус матеріалу для письма з такою ж назвою з метою увічнення життя та справ фараона. Найдавніше письмо з'явилося тут вже наприкінці IV тис. до н.е. Це ієрогліфічне письмо, назва якого утворилася від грецьких слів, що означали «священний» та «різьбити». Писали єгиптяни на папірусах, довжина яких іноді сягала 3040 метрів.

Домом життя називали єгипетську вищу школу, де навчали головним на той час наукам — астрономії, математиці, медицині. Школи готували чиновників, яким присвоювали звання «писаря, що одержав табличку». В Єгипті існував культ грамотності, що пояснювалося складністю староєгипетського письма. Не кожний міг опанувати його, і той, хто здобував професію писаря, міг розраховувати не тільки на славу, але й на владу.

Єгиптяни поділяли рік не на чотири пори, а на три — по чотири місяці кожна, і називали їх так: розлив, пророщення, спека. Подібний поділ року був пов'язаний з Нілом, тому що більшість населення Єгипту займалося землеробством. Календар налічував 365 днів.

Гідний подиву розвиток інженерії в Стародавньому Єгипті. Нинішні інженери в захопленні від того, як грамотно спорудили єгипетські архітектори поховальну камеру в піраміді Хеопса, складену з 5070-тонних кам'яних блоків. На стінах і підлозі цієї камери немає жодної тріщини, хоча над нею тяжіє кам'яне громаддя вагою у кілька мільйонів тонн. Не розплющилася камера лише тому, що єгипетські будівельники завбачливо розмістили над нею п'ять розвантажувальних порожнин, верхня з яких має фальшиве перекриття з велетенських кам'яних брил.

Мабуть, найбільші досягнення єгиптян — в галузі медицини. В Єгипті з'являється перша в світі жінка-лікар — єгиптянка Песечет. На папірусах перелічені методи зцілення: огляд та лікування ран голови, рук, ніг. Розвиток єгипетської медицини був зумовлений, насамперед, бальзамуванням, завдяки якому єгиптяни добре знали анатомію, вміли робити розтин трупів. Саме єгиптянам належить геніальне відкриття, що керівним центром організму є мозок (а не серце). Водночас єгипетська медицина мала тісний зв'язок з магією, хвороби заговорювали, затанцьовували; наприклад, коли болів зуб, то до нього прикладали живу мишу, бо у мишей чудові зуби.

Досягнення єгипетської медицини, насамперед у хірургії, цінувались при дворах іноземних володарів і слава єгипетських лікарів надовго пережила їх самих. Середньовічні арабські та європейські медичні тексти містять чимало рецептів, запозичених із єгипетських папірусів.

Мистецтво та література. Найбільш вражаючих результатів єгиптяни досягли в архітектурі, яка була тісно пов'язана з їхніми релігійними уявленнями та політичним ладом.

У період Стародавнього царства складаються основні архітектурні форми, які знаходять своє втілення в монументальних спорудах (піраміда і заупокійний храм, сонячний храм з обеліском). Зокрема, створюється найперша з єгипетських пірамід — піраміда Джосера, побудована Імхотепом. Фараон Джосер забажав, щоб його усипальниця «лава за лавою» піднімалася до неба, перевершуючи усипальниці всіх знатних людей. Значно вища та величніша піраміда Хуфу, або Хеопса. Висота її становить близько 147 метрів.

Середнє царство вважають класичним періодом єгипетської культури. Наприкінці XVI ст. до н.е. було споруджено заупокійний храм цариці Хатшепсут. Він дає нам уявлення про загальні принципи храмового будівництва в ту епоху. Всі частини храму розташовані по горизонтальній осі. Три тераси, що піднімаються одна над одною, утворюють три горизонталі, що чергуються. На цих терасах розташовувались водойми, густо обсаджені деревами. Живопис та скульптура прикрашали зали храму, висіченого в скелі. В одному святилищі стояло понад 200 статуй, а його підлога була викладена золотими та срібними плитами. В цей же період споруджується заупокійний храм Аменемхота III, який греками був названий Лабіринтом (до наших днів не зберігся). Він займав величезну територію і являв собою пантеон богів країни.

У цей період остаточно складаються норми давньоєгипетського образотворчого мистецтва. Оскільки, на відміну від короткочасного земного життя, мистецтво вважалося носієм життя вічного, воно мало непорушні правила. Єгиптяни, очевидно, не знали ще законів перспективи: розмір фігур у них залежав не від розташування у просторі, а від значущості кожної з них. Тому на єгипетських рельєфах градація розмірів — це градація цінностей: значущіший суб'єкт завжди більший. Наприклад, в розписі піраміди найбільшою є фігура фараона, господаря гробниці; його родичі — трохи менші, раби та полонені — ще менші. Ці традиції передавалися в Єгипті з покоління в покоління і відступали від них дуже рідко.

Розрив з давньою релігійною традицією в мистецтві Єгипту епохи Ехнатона означав відхід від застиглої ідеалізації царського образу. Виникає підкреслена правдивість зображення, фігури зображають у русі.

У період Нового царства розквітає архітектура храмів. Найграндіозніші будівлі Нового царства — храми Карнакський та Луксорський. Один з головних архітекторів Карнакського храму — Інені. Колонна зала цього храму є найбільшою в світі: 134 колони, розташовані в 16 рядів; висота центральних сягає 23 метрів, на капітелі кожної з них може розміститися 100 осіб. Єгипетська колона своєрідна й різноманітна.

Живопис та скульптура в Єгипті зазвичай становили частину архітектурно-митецького ансамблю. Традиційна єгипетська скульптура — це переважно барельєф; кругла скульптура розвивається в часи елліністичного впливу.

Функціонувало чимало культових фігурок богів з каменю та металу. Богів зображали у вигляді людських фігур з головами звірів (сліди первісного мисливського тотемізму). Колосальний за розмірами Великий Сфінкс у Гізі. Зображення людей мали сталу кольорову гаму: чоловіків малювали брунатним, жінок — рожевим, іноземців — білим, африканців — чорним кольорами. В зображенні людини чи людиноподібної фігури склався так званий єгипетський канон: голова, руки й ноги — у профіль, корпус фігури — анфас; це було спробою зобразити рух. Найкращі зразки давньоєгипетського образотворчого мистецтва — це глибоке духовне осмислення проблем буття людини. Таким був і портрет фараона Тутанхамона на кришці саркофага, виконаний із золота та темно-синього лазуриту: юне, але зболене обличчя, з великими, сповненими сумом очима свідчать про трагізм людської долі.

Любили стародавні єгиптяни й музику. На стінах храмів і гробниць зображено чимало музикантів і музичних інструментів. На рельєфі, присвяченому збиранню врожаю, створено образ флейтиста, який, мабуть, своєю музикою задавав ритм, підбадьорював тих, хто працював.

До наших часів дійшли не тільки зображення, а й самі музичні інструменти: тимпан, систр, барабан та очеретяні брязкальця.

Замість нот єгиптяни використовували хейрономію — жестикуляцію, що визначала ритм і мелодію (диригування). Здебільшого хейрономом для акомпаніатора був сам співак.

Загалом музику в Стародавньому Єгипті вважали розвагою, що підтверджується вже самою її назвою (хі — «задоволення»). Професія музиканта часто передавалася з покоління в покоління. Відомою сім'єю давньоєгипетських музикантів була родина Снефрунофер, з якої походили придворні хейрономи.

В епоху Середнього царства з'являються мелодії різного характеру — філософські роздуми, пісні-танці, пісні-гімни; виконувались вони під акомпанемент арфи.

Багата й різноманітна література Стародавнього Єгипту. Чільне місце тут посідали записи міфів, історії про богів, які складалися спочатку в кожному номі (місті) окремо, а потім узгоджувалися, зазнавали обробок. Слід згадати також сакральний (священний) текст «Книги мертвих», яку жрець — поводир душі — читав при смолоскипі, обходячи по периметру гробницю і зупиняючись біля кожного намальованого на стіні моменту зустрічі душі з загробними чудовиськами. Аби дістатися до царства Осіріса, треба було пройти за допомогою жерця ці тортури жахом.
3. Стародавня культура Індії

Культура Стародавньої Індії зароджується в III тис. до н.е. Від початку вона перебуває в тісних історико-культурних контактах з багатьма країнами Сходу та античним світом, які мали значний вплив на її формування.

Індія була заселена іде з часів палеоліту. Найвідоміші з найдавніших цивілізацій Індії — Мохенджо-Даро та Хараппа — відносяться до бронзового віку і створені споконвічним темношкірим населенням Індостану (дравідами).

У середині II тис. до н.е. Індостан було завойовано білошкірими кочовими племенами із Заходу, які називали себе аріями. Слово «арій», спочатку означало колись «пастух», а після завоювання цивілізації темношкірих набуло значення «шляхетний». Арії мали високу духовну культуру: переспіви, що склалися в період кочування, згодом трансформувалися у Веди (Книги знання) — найдавніші пам'ятки індійської релігійної культури.

Після завоювання Індостану аріями починається період інтенсивного синтезу місцевої та арійської традицій, становлення індуїзму як релігійної панівної системи, що визначила характер класичної індійської культури (середина II тис. до н.е. – І тис. до н.е.).

Останній сплеск розквіту культури Стародавньої Індії відбувається в IV ст., коли вона об'єднується в міцну державу під владою династії Гупта.

Ведична релігія, брахманізм і буддизм. Веди, священні тексти арїїв, уславлюють богів, що уособлюють сили природи: Індра  бог грози, Агні  вогню, Ушас  світанку, Сур'я  сонця, Яма  смерті та ін. Відлуння давнього тотемізму простежується у культі корови як священної тварини.

Веди — це і звернення до богів, і гімни, і магічні заклинання. Складалися Веди як синтез арійських і місцевих вірувань, увібравши уявлення про тисячі богів. Спочатку їх навіть не записували, побоюючись, що неправильна вимова і невідповідні записи священних текстів розгнівають Богів.

За опрацювання текстів Вед узялися брахмани, каста жерців, яка відповідала за виконання ритуалів. Брахмани вважали всі інші класи населення «худобою богів», гідною лише для того, аби приносити жертви. На ґрунті ведичної релігії утворюється брахманізм, який стає панівною релігійною системою на початку І тис. до н.е.

Висунуто було вчення про поділ людей на варни (кольори), тобто на різні класи, здебільшого за кольором шкіри. Вчення про варни освячувалось брахманізмом, пов'язувалося з уявою давніх індійців про загробне життя та переселення душ. Індійці вважали, що людина складається з тіла та душі, вона після смерті стає перед судом, який зважує її погані та добрі вчинки, зроблені протягом життя. Гарні вчинки визначаються ретельним виконанням обов'язків, призначених для кожної варни (карма). Якщо людина протягом життя порушувала їх, вона засуджена на нижчі перевтілення. Тому, якщо людина важко працює, голодує та бідує, це означає, що її душа в минулому належала грішникові.

Віра в переселення душ (реінкарнація) давала змогу піднятися над своєю варною. Якщо людина заслуговувала на це, то в майбутньому житті вона могла не тільки залишитися людиною, а в нагороду — потрапити до вищої варни та бути щасливою і багатою. Отже, раби та бідняки не можуть скаржитися.

Отож, основна маса людей в Індії підлягала важкому соціальному й расовому гніту, а індуїзм посилював цей тягар.

Ситуація мала два виходи: повне звільнення почуттів й створення культу насолод («Камасутра» — навчальний посібник з сексуального життя — типовий продукт цієї ситуації) та повний аскетизм, зречення чуттєвих потягів і бажань; і сьогодні в Індії чимало мандрівних садху («святих»), які роками не миються, не розчісуються або ж надовго застигають у неприродних позах, практикуючи елементи йоги.

У VI ст. виникає та швидко поширюється нова песимістична релігія — буддизм, яка звертає своє вчення до всіх людей, незалежно до якої варни вони належать.

За переказами, засновник вчення Сіддхартха Гаутама був сином князя, що жив в Індії в VI ст. до н.е. Намагаючись з'ясувати, звідки в світі зло й страждан ня, він залишає палац, дружину та сина, і сім років мандрує по країні, шукаючи вчителя, який би пояснив йому причини страждання. За цей час він переконався, що ніхто цього не знає, і почав шукати шляхів звільнення від страждань. Він знаходить цей шлях: не потрібно нічого прагнути, ні до чого бути прив'язаним, навіть до свого життя. Нірвану Гаутама відтак трактує як кінцеву мету цього процесу, як стан повного заспокоєння, вищого ступеня щастя.

По досягненні нірвани Гаутама починає називатися Буддою (тобто «просвітленим»). Подальше своє життя він присвячує проповіді вчення про подолання стражданнь.

Буддизм одразу ж поширився серед нижчих варн, тому що, на відміну від брахманізму, стверджував рівність людей. Він звертався до всіх варн, закликаючи особистість до самовдосконалення, відречення від мирських спокус, і люди, розчаровані в брахманізмі, масово пішли в буддійські общини.

Також буддизм поширився у Південно-Східній та Центральній Азії, Китаї, Японії, перетворившись на світову релігію.

Наука та освіта. Індія з давніх-давен відрізнялась високорозвиненою наукою, багатою повчальною та навчальною літературою, освітніми традиціями.

У III тис. до н.е. була сформована найдавніша індійська писемність — протоіндійське письмо. За ведійської доби поширюється санскрит — граматично та літературно оброблена мова індоаріїв. Водночас існує дравідійська писемність та література місцевого населення.

Індійцями була створена десятинна система числення (із застосуванням нуля) і чимало математичних термінів, які вживаються й сьогодні (синус, корінь, цифра та ін.).

Індійський астроном Аріабхата висловив припущення, що Земля має форму кулі і навіть зробив спробу обчислити її окружність.

Пам'яткою юридичної думки Стародавньої Індії є книга «Велика Артхашастра» (автором вважають сановника на ім’я Чанакья) — науковий посібник з основних принципів права.

У Стародавній Індії сформувалася й одна з найбільш значних у світовому масштабі науково-філологічних шкіл. Літературну мову (санскрит) упорядкували Паніні та інші вчені, сформувалася навіть теорія художньої літератури. Існували теоретичні посібники («Поетичні прикраси» Бхамахи та ін.).

І сьогодні в Індії велику популярність має аюрведа — наука про довголіття, яка зародилася тут ще в сиву давнину. Давньоіндійські лікарі вивчали якості трав, вплив клімату на здоров'я людини, значну увагу приділяли особистій гігієні та дієті. Високого рівня досягла давньоіндійська хірургія: у трактатах згадуються 300 різних операцій та 120 хірургічних інструментів. Давньоіндійські медики вміли оперувати катаракту, робили кесарів розтин, здійснювали пластичні операції.

Освіта в Стародавній Індії тривалий час мала форму мнемоніки (заучування текстів напам'ять). Потрібні тексти (граматику Паніні, словник санскритських синонімів тощо) учням диктував учитель. Учні заучували їх напам'ять. У перші століття нашої ери в країні з'явилися вищі школи, у яких вивчали релігійно-філософські доктрини, граматику, медицину, логіку тощо. Найдавніший університет було засновано в Наланді (згорів 655 р.), у ньому навчалося близько восьми тисяч студентів та викладало понад півтора тисячі викладачів. Конкурс тут становив чотири-п'ять осіб на місце.

Все це дає змогу сказати, що індійська культура була однією з найрозвинутіших культур давнини. Про це ж свідчить і той факт, що про чимало відкриттів, зроблених індійцями, європейська наука дізналася лише в Новий час (XVXVII ст.), заново відкривши їх для себе.


1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас