Отже, до Міжнародних правових документів, які спрямовані на подолання насильства над людьми відносяться:
- Декларація прав людини, 1948 р.;
- Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та з експлуатацією проституції третіми особами, 1950 р.;
- Декларація про політичні права жінок, 1953 р.;
- Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, 1963 р.;
- Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, 1966р.;
- Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, 1966 р.;
- Декларація ООН про ліквідацію дискримінації по відношенню до жінок, 1967 р.;
- Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації по відношенню до жінок, 1979 р.;
- Конвенція МОП 156 про рівні відношення та рівні можливості працюючих чоловіків та жінок, 1981 р.
- Загальна декларація прав людини, 1984 р.
- Конвенція про права дитини, 1989 р.
- Декларація про викоріненні насильства над жінками, 1993 р.
- Зобов'язання, взяті Україною після Четвертої Всесвітньої конференції ООН з питань становища жінок, 1995 р.
- Пекінська декларація Всесвітньої конференції зі становища жінок, 1995р.
На національному рівні в Україні прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, які захищають людину від насильства, а також регламентують діяльність правоохоронців щодо попередження та припинення насильства.
Конституція України є тією юридичною базою, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод та інтересів сім'ї та людини. Це такі статті Конституції України як: право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ст.27); ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.32); право на звернення до державних інституцій (ст.40); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст.41); право на житло (ст.47); принцип рівності кожного подружжя у правах і обов'язках в шлюбі та сім'ї (ст.51); права та свободи людини й громадянина захищаються судом (ст.55); право знати свої права та обов'язки (ст.57).
Кодекс про шлюб та сім'ю України визначає сферу сімейних та родинних відносин. Ним передбачені відповідні правові гарантії з охорони й захисту прав та інтересів сім'ї, регулюється порядок вирішення спорів між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами родини, а також визначені правові наслідки щодо недотримання ними своїх обов'язків.
Особа, яка досягла 14-ти років, має право самостійно подавати заяви про позбавлення батьків батьківських прав.
Основні підстави для позбавлення батьківських прав:
1. Відмова батьків забрати дитину з пологового будинку і не виявлення протягом 6 місяців щодо неї батьківського піклування.
2. Ухилення від виконання матір'ю чи батьком своїх обов'язків по вихованню дитини. Мова йде про навмисне ухилення, коли особа повністю усвідомлює наслідки своєї поведінки.
3. Жорстоке поводження з дитиною.
4. Алкоголізм або наркоманія батьків.
5. Експлуатація дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва.
6. Засудження батька чи матері за вчинення умисного злочину щодо дитини
У законі «Про охорону дитинства в Україні» сказано що кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім’ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватись на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини.
Держава здійснює захист дитини від:
усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання. У тому числі з боку батька або осіб, які їх заміняють;
втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;
залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо.
Висновок до першого розділу
Насильство щодо дітей існує у всіх країнах світу й соціальних групах, не залежить від рівня доходів і етнічного походження, набуває різних форм, часто відбувається під прикриттям закону й держави.
Насильство над дітьми – це реальна загроза для розвитку суспільства. Адже жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім'ю, бути гарними батьками, а також є поштовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.
Основні нормативні документи, які регулюють захист прав дітей це Конституція України, Кодекс про шлюб та сім'ю України, закон «Про охорону дитинства в Україні», Конвенція про права дитини та ін. Ці документи допомагають визначити та долати різні види дискримінації та насильства щодо дитини. Але ніякі документи не допоможуть людині на моральному рівні зрозуміти всю жахливість жорстокого ставлення до дітей. Кожен повинен усвідомити це сам.
сімейний жорстокість діти соціальний реабілітація
РОЗДІЛ 2 НАСИЛЬСТВО НАД ДІТЬМИ В СІМ’Ї
2.1 Масштаби поширення насильства в сім’ї в Україні та їх причини
Проблема насильства в сім’ї є актуальною для нашої країни і кожного громадянина, скільки її суть у порушенні прав людини і прав члена родини у сім’ї. Сім’я повинна бути «колискою демократії», а не насильства, надавати безпеку, затишок, радість наснагу до діяльності, життя, спілкування, що є можливим тільки за умов відсутності в ній насильства будь-яких видів і проявів.
Дані офіційної статистики про насильства в сім’ї в Україні доволі обмежені з ряду обставин. До таких обставин, зокрема, належать: обмеження повноважень міліції на втручання у сферу приватного життя, небажання жертви заявити про насильство в родині, недооцінка злочинів пов’язаних з насильством у сім’ї, небажання правоохоронців втручатися в «побутові інциденти» та ін.
За результатами кримінологічних досліджень, у 57,2 % сімейно-побутові злочини супроводжувались фізичним насильством над жертвою, у 18 % – їх учасники застосовували холодну зброю. Питома вага осіб жіночої статі, які вчинили злочин на побутовому ґрунті, – 26,3 % [18].
За даними Департаменту громадської безпеки МВС України станом на 1 січня 2009 р. на профілактичному обліку в органах внутрішніх справ перебувало 85 085 осіб, які вчинили насильство в сім’ї. З них жінок – 8760, чоловіків – 75 750, неповнолітніх – 575. (див. табл. 1)
Таблиця 1
| | Усього на обліку за насильство в сім’ї | Поставлено на облік з 01.01.2008 | У т.ч. за фізичне насильство | У т.ч. за сексуальне насильство | У т.ч. за психологічне насильство | У т.ч. за економічне насильство |
| УСЬОГО | 85085 | 66119 | 38741 | 2 | 24917 | 2459 |
За 12 місяців 2008 р. на облік поставлено 66 119 осіб. У 2008 році виявлено 10 257 дітей, які є потерпілими від злочинів. Водночас, статистична звітність не фіксує стать потерпілих від домашнього насильства, що ускладнює аналіз виявів цього правопорушення.
Вжиті заходи (див. табл. 2)
Таблиця 2
| Офіц. Попер. за насильство в сім’ї | Офіц. попереджено за віктимну поведінку | Захисні приписи | Знято з обліку | У т.ч. за скоєння злочину | Склад. проток. 173-2: усього | Прийнято судами рішень | Попередження | Штраф | Виправні роботи | Адміністративний арешт | Звільнено від адм. відповідальності |
| 81971 | 2674 | 6394 | 67796 | 257 | 98891 | 90556 | 5104 | 74169 | 350 | 10342 | 591 |
Крім того, варто повторити ще раз, що ця статистика не відображує всіх масштабів домашнього насильства, яке й досі залишається здебільшого латентним феноменом. Варто зауважити, що, на жаль, не всі випадки домашнього насильства належним чином розглядаються працівниками правоохоронних органів, про що свідчать скарги потерпілих.[19]
Статистика також твердить, що третина дітей в Україні щороку спостерігають акти насильства в сім"і. Діти, матері яких зазнали знущань, у шість разів частіше намагаються покінчити життя самогубством, 50% з них схильні до зловживань наркотиками та алкоголем.[18]
Про поширеність жорстокого поводження з дітьми також можна судити по такому показнику як відібраних протягом року у батьків, які були позбавлені батьківських прав. Кількість таких дітей збільшилася за 5 років в 3 рази. За той же проміжок часу число дітей, що відбираються щорічно у батьків без позбавлення останніх їх батьківських прав, виросло в 2 рази. Цей показник відображає як число дітей, що піддалися жорстокому поводженню, так і випадки зневаги основними потребами дітей. Неухильно росте число соціальних сиріт - дітей, що залишилися без піклування батьків. Якщо в 1992 р. їх було враховано 428,4 тис., то зараз офіційні дані дають 662,5 тисячі.
Важливим інтегрованим показником, що відображає поширеність зневаги потребами дітей, є смертність дітей від неприродних причин (нещасні випадки, отруєння, втопили, вбивства, самогубства). У структурі смертності дітей від 7 до 15 років смерть від неприродних причин стійко займає перше місце, складаючи 25% від всіх причин смерті дітей цього віку.
Причин насильства в сім’ї багато. Дослідники наголошують на соціально-економічних факторах або чинниках, пов’язаних з ними. Були виокремлені такі фактори, як соціальна незахищеність, важкий матеріальний стан, економічна криза та негативний вплив середовища, зокрема поширення алкоголізму і наркоманії.
Також експерти вказують на деякі соціально-психологічні та індивідуально-психологічні чинники, що роблять жертв насильства вразливими до насильства. Це фізична слабкість представників жіночої статі, «слабкість психіки», незахищеність малолітньої дитини. Байдуже ставлення з боку оточуючих, які відмовляються надати будь-яку допомогу, зокрема давати свідчення в суді.
Дослідники вирізняють також юридично-правову неграмотність населення, незнання законів як чинники, які роблять жертв насильства вразливими до насилля..
Існує ще одна група причин, які призводять до насильства в сім’ї. Вони пов’язані з індивідуально-психологічними особливостями особи що чинить насильство. Це передусім:
низький рівень особистісної культури;
гіпертрофоване сприйняття гендерних стереотипів;
зловживання алкоголем, наркотиками;
психічна неврівноваженість особи.
Щодо сексуального насильства над дітьми, то як говорить Зігмунд Фрейд, його здійснюють чоловіки які не впевнені в собі і не можуть заволодіти жінкою, тому об’єктом їхніх сексуальних дій стають діти які є соціально вразливою групою.
Весь комплекс причин насильства щодо дітей, можна розглядати в контексті їх біологічних, психологічних та соціальних детермінант.
Як біологічний фактор експерти виокремлюють фізичну слабкість та вік дитини. Зрозуміло що з цим пов’язані й вікові психологічні особливості дитини, і її порівняно низький сімейний статус та залежність від батьків (соціально-психологічний).
Соціальні фактори, що лежать в основі насильства в сім’ї по відношенню до дітей, на думку експертів це: скрутне матеріальне становище сімей, алкоголізм, наркоманія, психологічні розлади у членів сім’ї, матеріальна залежність від батьків.
Всі інші причини можна віднести до психологічних або психолого-педагогічних. Це, насамперед, власний негативний досвід батьків. Очевидно, якщо батьки зазнавали жорстокого поводження в дитинстві, вони значною мірою запозичили виховні принципи батьківської сім’ї, цінності і методи авторитарної сімейної педагогіки. В таких сім’ях до дитини ставляться як до безпомічної, безправної, не вважають її повноправним членом родини.
Таким чином, безправність дітей у сім’ї, їх низький соціальний статус, невиправдані батьківські очікування щодо дітей, а також неефективні методи виховання, невміння та небажання батьків будувати конструктивні відносини з дітьми – все це є тими причинами, що призводять до насильства в сім’ї щодо дітей.
Діти часто є безправним у власних сім’ях насамперед через свої вікові психологічні особливості – адже вони легко піддаються впливу, тиску, фізично слабкі, залежать від батьків матеріально, духовно, емоційно. До того ж вони практично не здатні усвідомлювати своє становище, свої права людини; дівчатка часто бояться сказати навіть матері про випадки сексуального насильства з боку батька, вітчима.
Зловживання батьківською владою часто можна спостерігати у цілком благополучних сім’ях. Якщо ж сім’я соціально неблагополучна, один або двоє з батьків зловживають алкоголем або наркотиками, дитина, як правило, недоглянута, занедбана, педагогічно занедбана, а батьківська увага до неї виявляється у періодичних «виховних впливах» у формі брутальної лайки і фізичного покарання або навіть у сексуальних домаганнях з боку деградованого батька або вітчима.
Причини насильства над дітьми найчастіше полягають в «педагогічному кретинізмі батьків», тобто в виборі неправильної тактики виховання дітей, «конфлікті поколінь», «упередженості батьків щодо дітей», «підвищених вимогах до дітей». Зростає також вплив стереотипів на зразок «дам по шиї – й усе вирішено», і як уже зазначалося, проекція зовнішніх невдач батьків на дітей.
Історично так склалося, що діти повинні мати підлегле, «нижче», залежне становище в родині, бо «я тебе породив» і цим усе сказано. Над дітьми так само, як і над жінками, «нависають» соціальні стереотипи слухняності, відповідно набувають поширення стани спів залежності й віктимна поведінка. Крім того діти часто вдаються до втечі з дому як спроби втечі від насильства в сім’ї.
2.2 Профілактика сімейного насилля та реабілітація дітей , що зазнали насильства в сім’ї
Соціальна профілактика є одним з видів соціальної роботи, що спрямована на попередження аморальної, протиправної поведінки, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров’я дітей, та запобігання такому впливу.
Соціальна профілактика насильства в сім’ї в Україні, виходячи з мети та принципів її здійснення, буде з здійснюватися ефективно якщо буде ґрунтуватися на концепції «допомоги для самодопомоги». Вона розглядає людину як суб’єкт, а не об’єкт соціальної роботи, що означає формування в неї відповідальності за своє життя, свій вибір, уміння свідомо користуватися своїми правами на основі знання про них. Тому ключовим моментом і початком роботи на основі «допомоги для самодопомоги» є опора на бажання (чи його стимулювання) дітей, молоді та членів їх сімей керувати своїм життям, запобігти небажаним впливам та обману. Сьогодні ж більшість дітей, молоді, батьків чули про насильство в сім’ї, але вважають, що з ними такого не може трапитися, розглядають насильство лише як биття, а знань і вмінь розв’язувати подібні ситуації вони не мають. Саме це спонукає соціальних працівників створювати соціальні умови для захисту прав, свобод та інтересів дітей та молоді, їх гармонійного і всебічного розвитку, задоволення їх культурних і духовних потреб. У «допомозі для самодопомоги» це означає:
Вивчення особливостей і проблем дітей, насильників у аспекті запобігання насильству в сім’ї, також вивчення традицій сім’ї.
Формування позитивної мотивації у людей до сприйняття соціальних послуг та стимулювання молоді до засвоєння інформації щодо протидії насильству в сім’ї.
Встановлення контакту з дітьми і членами їх сімей і надання їм соціальної допомоги, тобто такого комплексу соціальних послуг, який сприяє не тільки відмові від насильства, але й підвищенню соціального статусу дітей, їх особистому розвитку на основі оволодіння знаннями про свої права, навчання вмінню ними користуватися та їх відстоювати.
Спрямування молоді і дітей до самоповаги в напрямку запобігання насильству через надання інформаційних послуг про установи та організації, які вирішують такі проблеми; а також розвиток волонтерського руху, студентських соціальних служб і поза аудиторної роботи, підтримку НДО, які займаються профілактикою насильства.
Таким чином, соціальна профілактика насильства в сім’ї у дитячому молодіжному середовищі має на меті:
Здійснення інформаційно-пропаганистської роботи серед дітей і молоді з метою формування поняття «насильство в сім’ї».
Формування в молоді і дітей правосвідомості і правової поведінки, відповідальності за своє життя поряд з розвитком їх активності, самостійності, творчості, створення умов для її самореалізації.
Соціальна профілактика насильства в сім’ї може бути первинною, вторинною і третинною.
Первинна соціальна профілактика насильства в сім’ї – найбільш масова і неспецифічна. Її метою є формування активного, адаптивного, високо функціонального життєвого стилю, що забезпечує реалізацію прав, задоволення потреб і інтересів. Соціальна робота тут носить інформаційний характер, оскільки спрямована на формування в особистості не сприйняття та категоричну відмову від маніпуляцій. Об’єктом первинної соціальної профілактики є вся «нормальна» молодь, діти і члени їх сімей.
Змістом первинної соціальної профілактики насильства в сім’ї повинно бути:
надання інформації про насильство в сім’ї батькам, дітям, молоді, вчителям;
вивчення правових норм стосовно поведінки в реальних життєвих ситуаціях, які можуть привести до насильства;
показ зразків застосування життєвих умінь і навичок щодо спілкування, знайомства, відпочинку, працевлаштування, вибору життєвого шляху, розподілу сімейних обов’язків тощо;
підтримка творчої, інтелектуальної, громадської, спортивної діяльності молоді, організація сімейного дозвілля.
Методами первинної соціальної профілактики є: інформування, приклад, переконання, навіювання, робота в громаді, мікросередовищі, сім’ї.
Вторинна соціальна профілактика насильства в сім’ї є, в основному, груповою. Метою вторинної соціальної профілактики є зміна малоадаптивної дисфункціональної ризикованої поведінки на адаптивну. Іншими словам, передбачає зміну ставлення до себе, оточуючих і навчання поведінки,формування досвіду поведінки в ситуаціях, що можуть призвести до потрапляння в ситуації насильства. Вторинна соціальна профілактика спрямована на дітей та молодь «груп ризику». Це бездоглядні діти, діти з неблагополучних, неповних сімей, вихованці інтернатів.
Вторинна соціальна профілактика передбачає своєчасне виявлення таких осіб і надання їм соціальної підтримки і допомоги у напрямках:
формування знань життєвих умінь і навичок, необхідних для самозахисту від насильників;
формування поняття про установи та організації, які допомагають потерпілим від насильства, про способи потрапляння в ситуації насильства;
зміна ставлення молодої особи до себе, свого місця у суспільстві, усвідомлення нею цінності свого життя і своєї ролі в ньому, а батьків – до дитини як до суб’єкта власного життя.
Основними методами соціальної роботи є: вправи, вимоги, інформування, переконання роз’яснення, драматизація, переклад, розв’язування ситуацій.
Формами, які реалізують ці методи, є: тренінги, цикли занять, вулична соціальна робота, батьківські лекторії, школи молодого подружжя, клуби для вихованок інтернатів тощо.
Третинна соціальна профілактика насильства в сім’ї є індивідуальною і передбачає тривалу роботу і комплекс соціальних послуг. Вона вимагає об’єднання зусиль різних фахівців. Основними методами в третинній профілактиці є: робота в конкретному випадку, рефлексія ситуації та індивідуального розвитку, переключення і перенавчання, створення виховуючи ситуацій, показ перспективи, реконструкція характеру, заохочення, інформування, переконання, включення в різноманітні види діяльності і позитивно соціалізуючи середовище.
Отже основною метою соціальної профілактики насильства в сім’ї є його попередження. Що ж до роботи з потерпілими, то її основною метою є подолання наслідків виявів цього насильства.
Соціальна реабілітація дітей, молоді та членів їх сімей – це вид соціальної роботи, спрямований на відновлення їх морального, фізичного та психічного стану, їх соціальних функцій, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загальновизнаними правилами і нормами. Соціальна реабілітація дітей, молоді та членів їх сімей є особливим напрямком діяльності соціальних служб, який вирішує такі завдання: соціальна адаптація молоді, відновлення соціальних функцій дітей і молоді, які зазнали жорстокості, насильства, потрапили в екстремальні ситуації.
Етапи та зміст соціальної реабілітації потерпілих від насильства:
Діагностичний. Одержання даних про дитину чи молоду особу, які знаходяться у несприятливих умовах, екстремальній ситуації. Діагностика особистості, умов ситуації, оцінка ресурсів і прийняття рішення про:
кризове втручання;
взяття клієнта на соціальну реабілітацію (в притулку, денному центрі соціально-психологічної допомоги для дітей з функціональними обмеженнями, як патронаж на дому тощо);
здійснення окремої роботи з членами сім’ї: корекційної, попереджувально-профілактичної, навчання самодопомозі.
Проективний. Пропозиція соціальних послуг клієнту та членам його сім’ї, визначення мети, завдань стратегії реабілітації, вироблення мети і завдань роботи (спільно з клієнтом, з членами його сім’ї – по можливості, спільно з усіма фахівцями, причетними до проблем клієнта). Моделювання засобів, методів, прийомів соціальної роботи, передбачення можливих труднощів у реабілітації кліїнта.
Організаторський. Залучання фахівців до здійснення соціальної реабілітації (укладення угод, формування групи фахівців з різних спеціальностей для надання допомоги в конкретному випадку). Організація взаємодії між суб’єктами соціальної роботи:
на функціональному рівні (у відповідності до спільної мети, конкретних завдань діяльності, через поділ процесу спільної діяльності між виконавцями);
на міжособистому рівні між суб’єктами або між клієнтом і суб’єктами соціальної роботи: через нараду, конфлікти, суперечки, дискусії як безпосередня трансформаційна взаємодія (спрямована на зміни в клієнті, мікро- та макросередовищі);
на рівні організації: наявність організації (установи) для соціальної реабілітації, керівництва в особі одного з фахівців, наділеного особливими повноваженнями (відповідального за життя і здоров’я людини);
у просторі: в одній установі чи кількох установах одночасно (як дружні клініки для молоді, у реабілітаційних центрах, на дому) через створення єдиного соціалізуючого простору з безпосередніми особистими контактами між учасниками реабілітації, обміну між ними діями, інформацією, із взаємною перцепцією;
вироблення плану соціальної реабілітації з урахуванням думки клієнта, пропозиції фахівців, залучених до реабілітації.
Практично-діяльнісний: надання соціальних послуг клієнту на основі:
кризового втручання в сім’ю і життя людини, яка зазнала насильства, для відновлення її стану і соціального статусу;
«допомоги для самодопомоги» потерпілим від насильства і членам їх сімей для підвищення соціального статусу жертви, подолання агресивності, гендерних стереотипів, самореалізації в позитивний бік тих, хто застосовував насильство в сім’ї.
Оцінка ситуації і стану клієнта, прийняття рішення про завдання і зміст програми роботи з ним і членами його сім’ї.[9 с.106]
Отже насилля над дитиною слід розглядати у певному контексті: дослідити усі супроводжуючі обставини, стан дитини та ситуацію в сім’ї (а саме, чи випадок насильства був поодиноким, чи воно відбувається регулярно; чи не викликане воно стресом, який переживають батьки), алкоголізм тощо, а потім вже приймати рішення.
Висновок до другого розділу
Отже, на вчинення насильницьких дій в українських сім’ях впливають три основні групи чинників, що визначають мотиваційну складову насильства в сім’ї: соціально-економічні фактори; соціально-психологічні та індивідуально-психологічні чинники.
Насильницька поведінка найбільш характерна для конфліктних сімей (між членами сім’ї мають місце постійні зіткнення інтересів, що породжують сильні й тривалі негативні емоційні стани, але можливі випадки конструктивного розв’язання конфліктних ситуацій шляхом взаємних поступок). Зрозуміло, що насильство в сім’ї – явище не специфічно українське, а універсальне, загальне. У різних формах і проявах воно існує в усіх без виключення країнах, незалежно від їх суспільного і державного устрою. Жорстоке поводження з дітьми у сім’ях – не така вже й рідкість. Часто плутаючи методи виховання із звичайним насильством, батьки намагаються бути «розпорядниками» життя власної дитини. Не знаючи іншого ставлення, малюки не можуть правильно оцінити ситуацію, тому самі, вважаючи себе винними навіть не намагаються захиститись. До того ж в українському суспільстві «не прийнято» говорити про такі речі.
ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК
На закінчення роботи можна сказати, що жорстоке поводження з дітьми і нехтування їх інтересами можуть мати різні види і форми, але їх наслідками завжди є: серйозний вплив на здоров'я, розвиток і соціалізацію дитини, нерідко – загроза її життю або навіть смерть. Проаналізувавши дані з цієї проблеми, можна дійти висновків, що жорстоке поводження з дітьми є великою проблемою й потребує подальшого вивчення й розробки профілактичних заходів. Адже близько 40% підлітків вважають що в Україні має місце жорстоке ставлення до дітей (див. додаток А). Тільки половина підлітків при опитуванні відповіли що до них ніколи не ставились жорстоко (див. додаток Б). Але треба також зазначити що не всі діти зізнаються в тому що до них ставились жорстоко.
Зараз проблема жорстокого поводження з дітьми в сім’ї винесена з розряду приватної проблеми родини на держаний рівень. Прийнято ряд законів, які є важливим кроком в боротьбі проти жорстокого поводження з дітьми. Проте, незважаючи на певні позитивні зрушення в проблемі жорстокого поводження з дітьми, механізм правового та соціального захисту дітей залишається недосконалим. Велике значення в боротьбі з насильством має профілактична діяльність. Вона перш за все повинна бути спрямована на попередження аморальної, протиправної поведінки, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров’я дітей, та запобігання такому впливу.
Якщо ж акт насилля відбувся то головним завданням соціального працівника є проведення соціальної реабілітації, яка спрямована на соціальну адаптацію, та відновлення соціальних функцій дитини, яка зазнала жорстокого поводження.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ