125
Диференційна діагностика
Розділ III
мовленнєвих порушень у дітей.
Відповіді в таблицях
Питання диференційної діагностики були та залишаються надзвичайно важливими, адже саме педагогічна діагностика допомагає якнайповніше виявити причини мовленнєвих пору- шень, дати ймовірний прогноз щодо специфіки навчання дітей
із мовленнєвими порушеннями, його оптимізації, визначити умови для організації планомірного корекційно-розвивального освітнього процесу.
Актуальними для теорії та практики сучасної логопедії є такі

завдання:
вироблення системи диференційної діагностики мовленнє-

вих порушень і на цій основі виведення правильних лого- педичних висновків;
створення концепцій та реалізація ефективних шляхів

корекційно-розвивальної роботи.
1. Психолого-педагогічна та клініко-педагогічна класифікації

мовленнєвих порушень
У сучасній науці проблеми диференційної діагностики та корекції мовленнєвих вад розглядаються у кількох аспектах клінічному (або неврологічному), нейропсихологічно- му, психолінгвістичному, лінгвістичному та психолого-педа- гогічному.
Основними завданнями діагностичної роботи вчителя-лого-
педа ДНЗ є:
виявлення відхилень у розвитку усного мовлення дошкіль-

ників;
визначення структури мовленнєвого дефекту;

формулювання логопедичного висновку;


126
Професійний довідник учителя-логопеда дошкільного навчального закладу складання індивідуальних програм корекційно-розвивальної

роботи.
Від своєчасної кваліфікованої діагностики залежить змістове наповнення індивідуальної програми корекційного впливу, а це, усвою чергу, сприятиме результативності логопедичної роботи загалом. Проводячи діагностичне обстеження, слід дотримувати
основних принципів аналізу мовленнєвих порушень:
принцип розвитку

,
що ураховує не лише послідовність фор- мування мовленнєвих функцій та видів мовлення (номіна- тивного, комунікативного, ситуативного, контекстного, зо- внішнього, внутрішнього), ай послідовність формування його структурних рівнів (фонетичного, лексичного, грама- тичного) у нормі;
принцип системного підходу до аналізу мовленнєвих порушень

,
що підтверджує, що мовлення являє собою багаторівневу функ- ціональну систему, складові якої взаємообумовлюють одна одну;
принцип розгляду мовленнєвих порушень у взаємозв’язку з розви-

тком провідних форм діяльності та інших сторін психічного роз-
витку, який свідчить про те, що мовленнєва діяльність тісно повязана з розвитком психомоторики та значно активніше розвивається за допомогою предметно-практичної, зображу- вальної, конструктивної та ігрової діяльності.
Жодне логопедичне обстеження неможливе без знання класифікацій мовленнєвих порушень. Хоча їх витоки сягають х років ХІХ ст, проте й насьогодні це питання залишається актуальним і потребує уніфікації.
Ґрунтовним дослідником проблем дитячої логопедії стала Роза Євгенівна Левіна — професор, доктор педагогічних наук, яка спочатку працювала у клініці мовлення (школа-клініка для дітей із порушеннями мовлення та слуху) при Експерименталь- ному дефектологічному інституті, а згодом завідувала сектором логопедії науково-дослідного Інституту дефектології Академії педагогічних наук РРФСР (Росія, м. Москва, що тепер має на- зву Інститут корекційної педагогіки Російської академії освіти.
Саме Р. Є. Левіна започаткувала дві класифікації мовленнєвих порушень, якими вчителі-логопеди користуються й донині — психолого-педагогічну та клініко-педагогічну.
Найпоширенішою є
психолого-педагогічна (педагогічна) класи-
фікація мовленнєвих вад (див. рис. 3).

127
Диференційна діагностика мовленнєвих порушень у дітей. Відповіді в таблицях
ЗАСОБІВ СПІЛКУВАННЯ
У ЗАСТОСУВАННІ ЗАСОБІВ
СПІЛКУВАННЯ
В СПІЛКУВА
СУВАННІ З
Фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення
Загальний недорозвиток мовлення
Заїкання
ПОРУШЕННЯ
Рис. 3.
Психолого-педагогічна класифікація мовленнєвих вад
Зазначену класифікацію розроблено з урахуванням основних компонентів мовленнєвої системи: фонетико-фонематичного, лексико-граматичного та зв’язного мовлення. Загальні прояви порушення деталізовано в конкретних особливостях мовленнє- вої діяльності, виявлення яких допомагає вчителеві-логопеду зробити правильний висновок і намітити ефективні шляхи корекційно-розвивальної роботи.
Відомою є також
клініко-педагогічна (клінічна) класифікація див. рис. 4).
Дислексія
Дисграфія
Заїк ання
Дис фонія
Брадилалія
Тахілалія
Дис лалія
Ринолалія
Дизар трія
Алалія
Афазія
ПИСЕМНОГО
МОВЛЕННЯ
ИСЕМНОГО
Розлади фонаційного оформлення висловлювання аційного оф
Порушення структурно- семантичного оформлення висловлювання
Порушення
УСНОГО МОВЛЕННЯ
ГО М
М
М
О
О
ОВЛЕН
ПОРУШЕННЯ
Рис. 4.
Клініко-педагогічна класифікація мовленнєвих порушень

128
Професійний довідник учителя-логопеда дошкільного навчального закладу
Завдяки клініко-педагогічній класифікації можна визна- чити:
механізм і форму мовленнєвого порушення (окреслити, що

саме обумовило це виникнення — наприклад, дефект мов- норухового апарату в разі механічної дислалії);
структуру дефекту мовленнєвої діяльності (з’ясувати пер-

винність чи вторинність мовленнєвого порушення — напри- клад, моторна алалія в разі розумової відсталості виступа- тиме вторинним порушенням);
стан мовленнєвих і немовленнєвих психічних функцій

(наприклад, палаталізація, порушення психомоторики й оптико-просторових уявлень у дітей зі стертою формою дизартрії).
Проблему класифікації щей досі не вирішено, тому вчителі- логопеди в мовленнєвих картках представляють багаторівневий логопедичний висновок, поєднуючи медичний, педагогічний, психологічний аспекти кожної класифікації.
Наприклад, логопедичний висновок може виглядати таким чином:
функціональна дислалія, фонетичний недорозвиток мовлен-

ня (ФН, або ФНМ): поліморфне порушення — відсутність сонорних приголосних, призубний сигматизм шиплячих звуків; недорозвиток мімічної та артикуляційної моторики;
артикуляторно-фонематична дислалія, фонетико-фонема-

тичний недорозвиток мовлення (ФФНМ): порушення фонематичного сприймання на перцептивному рівні, поліморфне порушення звуковимови — губно-зубний сигматизм свистя- чих і шиплячих звуків, ламбдацизм, параротацизм (Р — Й порушення слухової уваги та пам’яті, пальчикової та мімічної моторики;
органічна відкрита вроджена ринолалія, загальний недороз-

виток мовлення (ЗНМ) (ІІ рівень мовленнєвого розвитку): у лексико-граматичній складовій — численні експресивні та імпресивні аграматизми, лепетне мовлення; у фонетико- фонематичній складовій — поліморфне порушення: від- сутність шиплячих звуків, сонорів, заміна задньоязико- вих передньоязиковими, виражена назалізація, порушення слухо-вимовної диференціації фонем порушення моторної функції, уваги та пам’яті в зоровій та слуховій модаль- ностях;

129
Диференційна діагностика мовленнєвих порушень у дітей. Відповіді в таблицях моторна аферентна (кінестетична) алалія, загальний недо-

розвиток мовлення (І рівень мовленнєвого розвитку) — пов- на відсутність фразового мовлення, окремі звуконаслідуван- ня, мовленнєвий негативізм, порушення психомоторики, оптико-просторових орієнтувань, невербального інтелекту, підвищена виснажуваність у спілкуванні та ігровій діяль- ності.
2. Медичний аспект міжсистемної взаємодії

мовленнєвих порушень
Ефективний пошук шляхів подолання мовленнєвих вад за- лежить насамперед від наявності в педагога ґрунтовних знань етіології та патогенезу порушень, уміння проводити якісну диференційовану діагностику.
Здавна наявність значної кількості різноманітних мов- леннєвих порушень потребувала своєї класифікації. Проте й досі це питання залишається відкритим, що обумовлено ще недостатньо вивченими механізмами мовлення, різними,
іноді й діаметрально протилежними, поглядами науковців на принципи побудови тієї чи іншої систематизації мовлен- нєвих вад.
Окрім психолого-педагогічної та клініко-педагогічної, іс- нує й медична класифікація, якою користуються не вчителі- лого педи, а лікарі (невропатологи, психіатри). У картках стану здоров’я і розвитку дитини, протоколах засідань ПМПК, поліклінічних довідках досить часто можна побачити той чи інший шифр — латинську букву з певною цифрою. Педагогу вкрай важливо знати, з яким саме пору- шенням прийшла до групи та чи інша дитина.
Саме тому нами, з урахуванням даних нормативного документа вивчення стану здоров’я населення —
«Міжнародної ста-
тистичної класифікації хвороб і проблем, пов’язаних зі здоров’ям»
(МКХ-10) («International Statistical Classification of Diseases and
Related Health Problems») [3], складено таблицю, у якій відо- бражено медичний аспект міжсистемної взаємодії мовленнєвих порушень (див. табл. 6). У колонці Рубрика зазначені медичні діагнози, а в колон- ці «Логопедичний висновок» відповідні, уже знайомі логопедам- практикам терміни.

130
Професійний довідник учителя-логопеда дошкільного навчального закладу
Таблиця 6
МЕДИЧНИЙ АСПЕКТ МІЖСИСТЕМНОЇ ВЗАЄМОДІЇ МОВЛЕННЄВИХ ПОРУШЕНЬ
2526
Блок порушень
Шифр
Рубрика
Логопедичний
висновок
РОЗЛАДИ ПСИХОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ
Специфічні розлади мовленнєвог
о розвитк
у
F80.0
специфічні розлади мовленнєвої арти- куляції (дитяча форма мовлення, по- рушення артикуляції, вади фонологіч- ного розвитку, дислалія
25
)
дислалія, ФНМ або
ФФНМ
F80.1
розлади експресивного мовлення (мо- торна алалія, загальний недорозвиток мовлення І
26
рівня, дисфазія й афа- зія експресивного типу)
моторна алалія,
ЗНМ (І рівень мовленнєвого роз- витку)
F80.2
розлади рецептивного мовлення (дис- фазія та афазія рецептивного типу, несприймання слів, словесна глухота, сенсорна агнозія, сенсорна алалія, афазія Верніке)
сенсорна алалія,
ЗНМ (І рівень мовленнєвого роз- витку)
F80.3
набута афазія з епілепсією (синдром
Ландау-Клефнера)
дитяча афазія
F80.8
інші розлади мовлення (сюсюкання, лепетне мовлення, затримка мовлен- нєвого розвитку внаслідок педагогічної занедбаності, фізіологічна затримка розвитку мовлення)
затримка мовленнє- вого розвитку (ЗМР)
F80.9
неуточнені розлади розвитку мовлення неускладне- ний варіант ЗНМ
(нез’ясованого
ґенезу)
25 Нами виключений термін «недорікуватість» як застарілий і вже практично не вживаний.
26 Нами доданий IV рівень ЗНМ (за Т. Б. Філічевою).