Світогляд може бути буденно-практичним і теоретичним, повсякденним і науковим, індивідуальним і суспільним, прогресивним і радикальним.
Елементи структури світогляду:
Світовідчування
Світосприймання
Світоуявлення
Світорозуміння
Світовідношення
Світогляд – це система людських знань про світ, місце в ньому людини, її ставлення до світу.
Історичні типи світогляду:
Міфологічний: поєднує в собі реальність і фантазію, природне і надприродне, знання і віру, думки і емоції
Релігійний: в основі лежить віра надприродні сили та поклоніння їм
Науковий: раціональність, системність, логічність, теоретична оформленість.
Науковий світогляд є вищим типом світогляду.
Слово «філософія» в перекладі з грецької «любов до мудрості».
Піфагор (VІ ст. до н.е.) був першим хто назвав себе філософом.
Філософія – це вчення про людину, її місце у світі, загальні закономірності природи, суспільства і людського мислення.
Предметом філософії є відношення «Людина-Світ».
Філософське осмислення дійсності передбачає наявність двох протилежностей
Об’єктивна реальність – умовно кажучи світ «зовнішній» відносно свідомості людини;
Суб’єктивна реальність – світ «внутрішній» – психічне та духовне життя людини.
Тут виникають питання ставлення людини до світу, свідомості до буття, суб’єктивного до об’єктивного. Два напрямки філософії давали відповіді на ці питання:
Матеріалізм – первинна матерія, вторинна свідомість;
Ідеалізм – первинна свідомість, вторинна матерія.
У свою чергу, дуалізм визнавав рівність матерії та свідомості
Монізм – все існуюче має єдине джерело (єдиність першооснови)
Матеріалістичний монізм – бачить єдність світу у його матеріальності;
Ідеалістичний монізм – за основу всього сущого приймає духовне начало (свідомість).
Пізнаваність світу
Визнають пізнання світу:
Сенсуалізм (Лок, Кондильяк) – головну роль відводить чуттєвому пізнанню;
Раціоналізм (Декарт, Спіноза) – взяв за основу розум;
Ірраціоналізм (Ніцше, Бергсон) – не заперечує розум, але вважає, що крім нього в людини є й інші пізнавальні здібності
Супротивники ідеї пізнаваності світу:
Скептицизм (Піррон, Горгій) – відкидає можливість достовірного знання світу;
Агностицизм (Юм, Кант) – цілком або частково заперечує пізнаваність світу.
Функції філософії:
Світоглядна
Гносеологічна
Методологічна
Ідеологічна
Гуманістична
Культурно-виховна
Критична
Аксіологічна
Евристична
Прогностична
Крім того, філософія завжди виконує функцію універсального знання.
Саме функції філософії характеризують її роль у суспільстві.
Структура філософського знання:
Онтологія – вчення про буття;
Гносеологія – вчення про пізнання;
Логіка – наука про закони мислення;
Етика – вчення про моральність, мораль;
Естетика – вчення про закони прекрасного;
Історія філософії.
Методи філософії:
Діалектика: на основі протилежностей…;
Метафізика: суще;
Догматизм: через призму догм;
Еклектика: правдоподібне;
Софістика: логічне, але зі спотвореним змістом;
Герменевтика: тлумачення змісту текстів.
Основні етапи античної філософії:
Рання класика (VII –VI ст. до н.е.). У центрі уваги: проблема фізики (природи), Космосу, Всесвіту;
Висока класика (V –IV ст. до н.е.). Відбувається антропологічний поворот: людина в системі інших проблем;
Пізня класика (кінець IV до н.е. – початок VI ст. н.е.). Осмислення та коментування ідей мислителів попереднього періоду.
1 період рання класика або натурфілософія
Натурфілософські ідеї
Субстанціональна модель світу
Мілетська школа:
Засновник Фалес – першооснова всього сущого - Вода
Послідовники:
Анаксімандр – першооснова всього сущого – невизначений початок –«Апейрон»
Анаксімен – першооснова всього сущого – Повітря
Основні філософські принципи мілетської школи були розвинуті Гераклітом Ефеським – першооснова всього сущого – Вогонь
Школа піфагорійців
Засновником був Піфагор, першоосновою світу вважав кількісне відношення – Число.
I-ця – основа всього;
II-ка – створює лінії;
III-ка – створює поверхні;
IV-ка – створює тіла.
Священною декадою є число 10 ,бо це подоба Всесвіту з 10 небесними
сферами і світилами.
Елейська школа. VI ст. до н.е.
Основа світу – Буття.
Парменід ділив світ на: істинний (буття – вічне, незмінне) та неістинний (світ конкретних речей).
Зенон ділить пізнання на: раціональне (істинне пізнання) і чуттєве
(обмежене, суперечливе). Творець логічних ускладнень (відомі як апорії Зенона).
Послідовником був Емпедокл, який заснував школу еволюціонізму,
приймає за першооснову світу всі 4 стихії: землю, воду, повітря та вогонь.
Після школи еволюціонізму виникає школа ноології або концепція
всесвітнього розуму Анаксагора.
Школа атомізму
Визнають буття – Атоми, небуття - пустоту
Левкіпп
Демокріт:
«темний шлях пізнання» – за допомогою чуттів – зір, слух, нюх, смак, дотик;
«світлий шлях пізнання» - за допомогою мислення.
2 період висока класика
Софісти:
Протагор – «Людина – міра всіх речей»
Горгій
Критикував софістів Сократ, за те що вони «навчають мудрості за платню».
Ключова фраза «Я знаю, що нічого не знаю» - є поясненням необхідності
глибшого пізнання самого себе (будова світу, фізична природа речей непізнавані,
пізнати можна тільки самих себе).
Сформував філософський – діалектику – виявлення суперечностей у твердженнях опонента шляхом постановки правильних питань.
Платон(був учнем Сократа)
Засновник філософської школи – Академія;
Перший найвідоміший філософ чиї роботи збереглись до сьогодні, писав їх у формі діалогу: «Апології Сократа», «Банкет», «Держава», «Федр» та ін;
Основні ідеї: натурфілософія, вчення про Космос, теорія пізнання та діалектика, проблеми людини і суспільства, вчення про ідеї (нематеріальні сутності речей), творець об’єктивного ідеалізму, вперше створює концепцію досконалої (ідеальної) держави.
Знання: достовірні апріорні знання дані людині Богом; близькі до достовірного знання – це знання чисел і засновані на числах науки; недостовірні знання – емпіричні, тобто отримані на основі відчуттів.
Аристотель(учень Платона)
Твори: «Метафізика», «Органон», «Про душу», «Політика», «Економіка».
Займається тлумаченням предмету філософії, був першим критиком теорії ідей Платона («Платон мені друг, але істина дорожча»), з’ясування явищ сприйняття і пам’яті людини, дослідження душі людини, критикував скептицизм і стверджував пізнаваність світу, чуттєве і раціональне пізнання
Був учителем Олександра Македонського
3 період пізня класика
Епікуреїзм: засновник Епікур (342-270 рр. до н.е.) (основна праця: «Про природу») сформував 3 види знання: фізику, каноніку, етику; послідовник Тит Лукрецій Кар («Про природу речей») вважав, що основна мета філософії – звільнити людину від страху загробної кари, через пізнання природи та законів її функціонування;
Скептицизм: VI – ІІІ ст. до н.е., представники: Піррон з Еліди, Енесідем з Кноса, Секст Емпірик. Вказували на відносність людського пізнання, ключовими є три питання:
Якими є всі речі?
Як людина має ставитися до світу речей?
Яку вигоду отримує людина від свого ставлення до речей світу?
Стоїцизм. Засновник Зенон з Кітіону, послідовники: Клеанф, Хрісіпп, Сенека, Епіктет, Марк Аврелій. Це філософська школа етичної направленості. Світ – єдине тіло, яке наскрізь пронизано активним началом, яким є Бог (творчий «вогонь»), завдяки якому дія долі неминуча.
Неоплатонізм. Засновники: Плотін, Порфирій, Ямвліх, Прокл. Філософським джерелом є вчення Платона про ідеї і вторинність матеріального світу, витлумачено ними в дусі містицизму.
Філософія Середньовіччя
Теоцентрична (все існуюче від Бога та його волі);
Світ як подвійне буття:
Справжній світ – божественний, небесний;
Несправжній світ – земний, грішний.
Апологетика(два напрями ставлення до філософії античності)
Позитивне: Юстін Мученик, Афінагор, Климент Олександрійський, Оріген;
Негативне: Квінт Тертуліан.
Ідеологія: відпала необхідність захищати і обгрунтовувати своє право на
життя, настав час вказувати шлях і вести світ, що руйнувався, до спасіння.
Патристика: діяльність отців церкви
Найвідоміший представник Аврелій Августин (Августин Блаженний): «Про місто Боже», «Сповідь», «Про Трійцю». Вчення про свободну
волю, нове тлумачення часу (лінійне).
Ієронім Блаженний: переклав Біблію латиною, Марціал Капелла: основою всіх знань є граматика, діалектика, риторика, Боецій: «Про музику», «Про святу тройцю», «Про католицьку віру», «Розрада
філософією» - поєднував грецьку філософію із християнським
світобаченням, Флавій: заснував школу в якій розпочалися переклади та систематизування християнських книг та текстів.
Погляди представників патристики стали основою для наступного
етапу – схоластики.
Схоластика
Рання схоластика ІХ – ХІІ ст.;
Зріла, класична схоластика ХІІ – XV ст.
Перші монастирські школи, перші викладання філософії.
Ансельм «Я вірую, щоб розуміти, а не прагну розуміти, щоб вірити»,
побудував «онтологічне доведення» буття Бога.
Іоанн Росцелін: триєдина сутність ликів Бога: Бог – Бог-Отець – Бог-Син
– Бог-Святий Дух.
П’єр Абеляр «Так і ні», «Листування з Елоізою» звертається до розуму в
пошуках істини, як засобу популяризації християнського вчення.
Фома Аквінський «Сума проти поганців», «Сума теології» - творець томізму
(«покатоличеного» арістотелізму) – вчення про те, що Всесвіт являє собою
ієрархію ступенів буття: нижчий – природа, матерія, вищий – Бог.
Завдання філософії схоластики:
Пізнання Бога;
Співвідношення знання і віри;
Співвідношення волі і розуму;
Співвідношення загального і одиничного (суперечка про універсалії):
реалізм, номіналізм.
Період кризи середньовічної філософії
Роджер Бекон: закликав вивчати природу шляхом спостереження і
досвіду; теологія вчить, для якої мети всі предмети призначені Богом, а
наука – як і через що виконується це призначення.
Іоанн Дунс Скот: на перший план висуває волю, наука є практичною, а
філософія – теоретичною.
Вільям Оккам: вивчення природи і людини можливе без теології,
афоризм «оккамова бритва»: сутності не потрібно приумножувати без
необхідності.
Містичне вчення: це віра в таємничі надприродні сили, Йоган Екхарт –
містичний пантеїзм (жодна річ, у якій Бог присутній, не усвідомлює
його присутності – це дано лише «внутрішній людині», яка наділена
душею).
Середні віки вважають «темними», своєрідним «проваллям», «зупинкою», в розвитку культури людства.
Відродження
Рух до звільнення від панування церкви та релігії в усіх сферах людського життя;
Повернення до античної філософії;
У центрі уваги проблема людини - антропоцентризм;
Гуманізм;
Розвиток натурфілософії.
Гуманісти: Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка, Лоренцо Валла, Марсіліо Фічіно, Джовані Піко делла Мірандола
Гуманістичні ідеї призвели до Реформації
Проти монопольного становища католицької церкви та її вчення в
політиці та ідеології;
Найбільш впливовою стала в 16 столітті: Англія, Шотландія, Данія, Швеція, Норвегія, Нідерланди, Фінляндія….;
Демократизувала церкву, поставивши внутрішню особисту віру понад
зовнішніми проявами релігійності;
Представниками реформації були: Мартін Лютер, Філіп Меланхтон,
Ульріх Цвінглі, Жан Кальвін, Томас Мюнцер.
Натурфілософські концепції:
Представники: Микола Кузанський, Філіп Теофраст, Бернардіно
Телезіо, Джеламо Кардано, Франческо Патріці, Томмазо Кампанелла,
Джордано Бруно.
Пантеїзм;
Усвідомлення нескінченості природи, Всесвіту;
Органістичний (світ, як жива істота) погляд на світ;
Взаємозв’язок мікрокосму та макрокосму;
Наявність елементів діалектики;
Звернення до магії, алхімії, астрономії.
Теїзм: Все під Богом;
Деїзм: Все від Бога;
Пантеїзм: Бог у всьому
Атеїзм: Все без Бога.
Нові тенденції в Природознавстві:
Леонардо да Вінчі: математика найдостовірніша наука;
Микола Коперник: геліоцентрична система;
Галілео Галілей: деїстичне розуміння світу.
Епоха Відродження засвідчує виникнення нового світогляду,
основними рисами якого є натуралізм і раціоналізм, а також має
етапний історичний характер, бо створила умови для переходу
від середньовічної спадщини до філософії Нового часу.
Філософія Нового часу
17 ст.: проблема розробки методів, шляхів і прийомів
дослідження природи
Емпіризм
Раціоналізм
Емпіризм:
єдине джерело пізнання чуттєвий досвід (процес пізнання починається з відчуттів)
Ф.Бекон
Т.Гоббс
Дж.Локк
Емпірико-сенсуалістична гносеологія:
Дж.Берклі
Д.Юм
Френсіс Бекон
«Досліди або повчання моральні і політичні», «Новий Органон», «Про гідність і примноження наук», «Нова Атлантида» (видана посмертно).
Розробляє індуктивний метод: індукція – це рух від одиничного до
загального, від досвіду до фактів – до їх узагальнення та висновків;
Помилкові судження («ідоли»):
Ідоли роду – це хибні уявлення про світ, притаманні цілому людському роду, через недосконалість людського розуму;
Ідоли печери - це спотворені уявлення про дійсність, пов'язані з суб'єктивністю сприйняття довкілля;
Ідоли площі - перешкоди, що виникають внаслідок спілкування між людьми;
Ідоли театру – перешкоди, породжені вірою в авторитети, стародавні традиції, хибні думки, виникають внаслідок некритичного запозичення ідей.
Томас Гоббс
«Левіафан», «Про тіло», «Про людину».
Створив картину механістичного світу, заперечив існування душі як
особливої субстанції тіла – механістичне розуміння людини;
Проблема наукового розуміння суспільства, держави, права, релігійної
віротерпимості;
Людське суспільство: природне («війна всіх проти всіх», «людина
людині - вовк) і громадянське.
Джон Локк
«Дослід про людське розуміння», «Два трактати про державне
правління», «Думки про виховання», «Розумність християнства».
Критика вчення про вроджені ідеї;
Знання походить з досвіту: зовнішнього (відчуттів), внутрішнього
(рефлексії);
Ідея відчуттів: первинні якості (густина, протяжність, фігура, рух…),
вторинні якості (колір, запах, смак, звук…);
Вперше висуває принципи поділу влади на законодавчу, виконавчу та
федеративну.
Емпірико-сенсуалістична гносеологія
Джордж Берклі
"Досвід нової теорії зору", "Трактат про принципи людського знання",
"Три діалоги між Пласом та Філонусом", "Теорія зору чи зорової мови,
захищена і роз’яснена", "Алкіфрон, чи дрібний філософ", "Сейріс".
Засновник суб’єктивного ідеалізму: ототожнював властивості речей з
відчуттями цих властивостей;
"Існувати, значить бути у сприйнятті (Існувати – означає сприйматися
почуттями)".
1 2 3 4 5