Ім'я файлу: семінар кп.docx
Розширення: docx
Розмір: 84кб.
Дата: 28.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Зразки стилів в українській мові.docx
Розширення: docx
Розмір: 84кб.
Дата: 28.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Зразки стилів в українській мові.docx
Стаття 194. Умисне знищення або пошкодження майна
Умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах, -
карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
Те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебез- печним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, -
карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.
(Стаття 194 в редакції Закону України № 270-УІ від 15 квітня 2008 р.)
Предмет злочину - майно, що належить державним, комунальним організаціям, а також приватне майно. Воно може бути рухомим і, на відміну від викрадення, заволо- діння і привласнення чужого майна, нерухомим - будівлі, споруди, обладнання тощо. Майно як предмет злочину повинне мати товарну, мінову вартість. При цьому воно повинне бути для особи, яка вчиняє цей злочин, чужим - тобто належати на праві власності іншій особі і на це майно винний не має ні дійсного, ні передбачуваного права.
Знищення і пошкодження спеціальних видів майна або природних багатств (об’єктів) в їх природному стані вимагає кваліфікації за іншими статтями КК. Зокрема, знищення або пошкодження лісових масивів і зелених насаджень, незаконна вирубка лісу, умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду, за наявності ознак складу злочину, підлягає кваліфікації відповідно за статтями 245 або 246, або 252 КК; пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів - за ст. 277 КК; нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури - за ст. 298 КК. Застосовуються спеціальні норми (статті 290, 292, 347, 352, 399, 411 КК) і у випадках знищення або пошкодження інших спеціальних видів майна. Стаття 194 КК тут не застосовується, за винятком випадків, якщо знищення або пошкодження спеціальних видів майна підпадає під ознаки ч. 2 ст. 194 КК і карається більш суворо, ніж передбачено санкціями статей, що закріплюють спеціальні норми.
Об’єктивна сторона цього злочину полягає у знищенні або пошкодженні чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах.
Знищення чужого майна - це такий протиправний руйнуючий вплив на майно, внаслідок якого воно повністю втрачає свою споживчу або економічну цінність, приведення його до такого стану, за якого воно взагалі не може бути використане за своїм призначенням, причому втрачені майном властивості не можуть бути відновлені: майно (речі, гроші, цінні папери, будівлі, споруди тощо) - внаслідок знищення перестає існувати як таке.
Пошкодження чужого майна полягає в такому протиправному впливі на предмет, внаслідок якого він частково, не в повному обсязі, втрачає свої споживчі властивості та економічну цінність і при цьому істотно обмежується можливість його використання за призначенням. Пошкоджене майно може бути відновлене і знову набути тимчасово або частково втрачених корисних якостей для використання його за функціональним призначенням лише після необхідних фінансових, трудових та інших витрат.
Суспільно небезпечні наслідки як ознака об’єктивної сторони злочину полягають у шкоді у великих розмірах - коли вона у двісті п’ятдесят і більше разів перевищує н. м. д. г. на момент вчинення злочину (див. примітку 3 до ст. 185 КК). Між знищенням або пошкодженням чужого майна і заподіяною шкодою у великих розмірах має бути встановлений причинний зв’язок.
Суб’єктивна сторона характеризується умисною формою вини - прямий або непрямий умисел. Мотив та мета можуть бути різними. Але якщо винний діє з метою ослаблення держави, вчинене має кваліфікуватися за ст. 113 КК.
Суб’єкт злочину - будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку, а за ч. 2 ст. 194 КК - особа, яка досягла 14-річного віку.
Частина 2 ст. 194 КК передбачає відповідальність за те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або таке, що заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки.
Знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу. Підпал - це знищення чи пошкодження майна вогнем, коли створюється загроза життю чи здоров’ю людей або заподіяння великих матеріальних збитків, загроза знищення інших матеріальних об’єктів. Знищення майна вогнем, коли не створювалася така загроза (наприклад, знищення майна вогнем у печі), не може розглядатися як знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу і не може кваліфікуватися за ч. 2 ст. 194 КК (див. коментар до ст. 113 КК).
Ті ж дії, вчинені шляхом вибуху. Вибух - це знищення або пошкодження майна за допомогою застосування вибухових речовин чи вибухових предметів, вибухових пристроїв, що містять порох, динаміт, тротил, інші хімічні речовини і їх сполуки, що можуть вибухнути. При знищенні майна шляхом вибуху завжди створюється загроза життю, здоров’ю людей, знищення або пошкодження інших майнових об’єктів (див. коментар до ст. 113 КК).
Ті ж дії (знищення чи пошкодження майна) іншим загальнонебезпечним способом. Загальнонебезпечний спосіб - це такий спосіб знищення чи пошкодження майна, за якого створюється небезпека для життя і здоров’я людей, а також загибелі чи пошкодження майна фізичних чи юридичних осіб (наприклад, отруєння тварин, затоплення майна тощо).
Знищення чи пошкодження майна, що заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, - коли вона в шістсот і більше разів перевищує н. м. д. г. на момент вчинення злочину (див. примітку 4 до ст. 185 КК).
Загибель людей при умисному знищенні чи пошкодженні майна передбачає настання смерті від цього діяння хоча б однієї людини.
До інших тяжких наслідків слід відносити заподіяння тяжкого тілесного ушкодження одному чи кільком особам або тілесного ушкодження середньої тяжкості двом чи більше особам. Якщо при знищенні чи пошкодженні чужого майна особа бажала або свідомо допускала настання смерті потерпілого або інших тяжких наслідків, вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 194 КК і відповідними статтями КК, що передбачають відповідальність за умисний злочин проти життя чи здоров’я людини (статті 115, 121, 122 КК та ін.).
Між умисним знищенням або пошкодженням чужого майна і заподіяною шкодою в особливо великих розмірах, а також коли ці дії спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, має бути встановлений причинний зв’язок.
Умисне знищення чи пошкодження чужого майна за обтяжуючих наслідків (ч. 2 ст. 194 КК), поєднане з вимаганням, потребує кваліфікації за сукупністю злочинів (ст. 189 і ч. 2 ст. 194 КК).
Стаття 195. Погроза знищення майна
Погроза знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загально- небезпечним способом, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, -
карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від шістдесяти до ста двадцяти годин, або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців.
(Стаття 195 в редакції Закону України № 270-УІ від 15 квітня 2008 р.) реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози. Щодо поняття погрози і поняття знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебез- печним способом див. коментар до статей 129 і 194 КК. За об’єктивними ознаками погроза повинна бути такою (її інтенсивність, обставини дій особи, що загрожує, засоби загрози, особистість винного, серйозність його намірів тощо), щоб були реальні підстави побоюватися з боку особи, якій адресована погроза, здійснення такої загрози.
Цей злочин є злочином з усіченим складом та вважається закінченим з моменту здійснення погрози, за наявності реальних підстав побоюватися її виконання. Якщо після погрози майно знищене, вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 194 КК.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Мотиви і мета погрози можуть бути різними - помста, ненависть, нездорова конкуренція тощо. Якщо погроза здійснюється з хуліганських мотивів у процесі вчинення хуліганських дій, вчинене охоплюється ст. 296 КК (хуліганство) і додаткової кваліфікації за ст. 195 КК не потребує. Погроза знищення майна, поєднана із вимаганням, тобто вимогою передачі чужого майна або права на майно, або вчинення будь-яких дій майнового характеру на користь винного, кваліфікується за ст. 189 КК як вимагання.
Суб’єкт злочину - загальний, будь-яка особа, яка досягла 16 років.
Стаття 196. Необережне знищення або пошкодження майна
Необережне знищення або пошкодження чужого майна, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей, -
карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
(Стаття 196 в редакції Закону України № 270-УІ від 15 квітня 2008 р.)
Об’ єкт, предмет і поняття знищення або пошкодження майна такі ж, як і в злочині, передбаченому ст. 194 КК (див. коментар до ст. 194 КК). Щодо наслідків, то вони можуть виявлятися у спричиненні тяжкого тілесного ушкодження або загибелі людей.
Суб’єктивна сторона - необережність (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість) як до діяння, так і до наслідків.
Суб’єкт злочину - загальний, будь-яка особа, яка досягла 16 років.
Стаття 197-1. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво
Самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику, -
карається штрафом від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.
Самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель, -
карається обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років або позбавленням волі на строк до двох років.
Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині першій цієї статті, -
карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині другій цієї статті, або вчинене особою, раніше судимою за такий саме злочин або злочин, передбачений частиною третьою цієї статті, -
карається позбавленням волі на строк від одного до трьох років.
Примітка. Відповідно до цієї статті шкода, передбачена частиною першою цієї статті, визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
(Стаття 1971 в редакції Закону України № 578-У від 11 січня 2007р.)
Стаття 14 Конституції встановлює: «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону». Згідно із цим визначається і суспільна небезпечність посягань на землю.
Безпосередній об’єкт цього злочину - земельні відносини як суспільні відносини власності щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб’єктами цих відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об’єктами відносин є земля в межах України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). Земельні відносини опосередковуються правом власності на землю і регулюються ЗК та іншими нормативно-правовими актами.
Предметом злочину є земельна ділянка як об’єкт права власності. Земельна ділянка - це частина земельної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами суб’єктів власності. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки (ст. 79 ЗК).
Об’єктивна сторона злочину полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки. Самовільне зайняття ділянки - це активні протиправні дії по заволодінню (захопленню) всупереч встановленому порядку земельної ділянки. Остання належить на праві власності іншій особі (фізичній чи юридичній), яка володіє нею на інших законних підставах (наприклад, на підставі договору оренди). Причому земельна ділянка для винної особи є чужою, вона не має необхідних і достатніх прав на володіння, користування чи розпорядження ділянкою як власник чи як особа, якій надано право постійно чи тимчасово володіти і користуватися нею.
Самовільне зайняття земельної ділянки з об’єктивної сторони може полягати у різних діях - у незаконному огорожуванні ділянки, знищенні і встановленні «своїх» межових знаків, у протиправному використанні землі у своїх потребах: обробка, удобрення землі, насадження насіння, дерев чи кущів, виконання меліоративних, інших робіт, завезення і розміщення будівельних матеріалів тощо. Але у всіх випадках особа протиправно заволодіває земельною ділянкою, вчинює відносно неї певні дії як «власник» чи «законний користувач» і при цьому порушує суб’єктивні інтереси учасників земельних правовідносин у галузі правомірного використання, відтворення та охорони земель.
Аналізований злочин є злочином з матеріальним складом: для встановлення об’єктивної сторони цього злочину слід встановити не тільки самовільне зайняття земельної ділянки, але й настання суспільно небезпечних наслідків - спричинення її власнику чи законному володільцю значної шкоди. Шкода визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує н. м. д. г. (див. примітку до ст. 1971 КК).
Злочин, передбачений ст. 1971 КК, визнається закінченим з моменту самовільного зайняття ділянки і настання вказаних суспільно небезпечних наслідків.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною: особа усвідомлює, що самовільно, з порушенням встановленого порядку займає (захоплює) чужу для неї земельну ділянку, передбачає, що власнику чи законному володільцю буде спричинена її діями значна шкода, і бажає цього. Мотив і мета злочину - корисливі та інші.
Суб’єкт злочину - особа, яка досягла 16-річного віку. Якщо вказаний у ст. 1971 злочин вчинює службова особа шляхом використання службового становища, все вчинене охоплюється ст. 364 КК.
У частині 2 ст. 1971 КК передбачені кваліфікуючі ознаки складу злочину. Тут встановлено кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, якщо воно вчинене особою, раніше судимою за цей злочин, передбачений цією статтею, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель. Зміст їх полягає у такому.
Самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею. Йдеться про те, що злочин, передбачений ч. 1 ст. 1971 КК, вчиняє особа, яка має судимість за розглядуваний злочин, передбачений будь-якою частиною ст. 1971 КК, і ця судимість не погашена чи не знята в установленому законом порядку.
Самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене групою осіб. Під цією кваліфікуючою ознакою слід розуміти дії двох чи більше осіб, які діють як співвиконавці без попередньої змови чи за попередньою змовою між собою (див. частини 1 та 2 ст. 28 КК).
Самовільне зайняття земельної ділянки особливо цінних земель. Під останніми розуміють окремі види земель, що з урахуванням їх агроекологічних, історико-культурних чи інших особливостей (висока родючість, наявність унікальних природних комплексів, історико-археологічних об’єктів або об’єктів культурної спадщини) становлять особливу цінність. Належність до особливо цінних земель наведена у ст. 150 ЗК. На ці землі поширюється особливий правовий режим охорони, який гарантує запобігання їх використання для потреб, не пов’язаних із забезпеченням режиму таких земель. Але у кожному випадку висновок щодо визнання незаконним зайняття ділянки як землі, що є особливо цінною, має вирішуватися на підставі екологічної експертизи.
Самовільне зайняття земельної ділянки, на яку є певні обмеження прав (земель зі спеціальним правовим режимом), земель в охоронних зонах. Охоронні зони створюються: а) навколо особливо цінних природних об’єктів, об’єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів; б) уздовж ліній зв’язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об’єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання пошкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об’єкти (ст. 112 ЗК).
Самовільне зайняття земельної ділянки земель в зонах санітарної охорони. Зони санітарної охорони створюються навколо об’єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об’ єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності. У межах зон санітарної охорони забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об’єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (ст. 113 ЗК).
Самовільне зайняття земельної ділянки, земель в санітарно-захисних зонах. Санітарно-захисні зони створюються навколо об’ єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об’ єктів від територій житлової забудови. У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об’ єктів, об’ єктів соціальної інфраструктури та інших об’єктів, пов’язаних з постійним перебуванням людей (ст. 114 ЗК).
Самовільне зайняття земельної ділянки земель у зонах особливого режиму використання. Зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об’ єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об’єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об’єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об’єктах. Уздовж державного кордону України встановлюється прикордонна смуга, у межах якої діє особливий режим використання земель (ст. 115 ЗК).
У частині 3 ст. 1971 КК встановлена кримінальна відповідальність за самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці. Ця кваліфікуюча ознака розглядуваного злочину вказує на підвищену суспільну небезпечність самовільного зайняття земельної ділянки (ч. 1 ст. 1971), яке супроводжується самовільним будівництвом будівель чи споруд. Самовільним є таке будівництво житлових чи нежитлових приміщень або інших споруд: будинків, дач, гаражів, льохів, сараїв, сховищ тощо, які споруджуються на самовільно зайнятих земельних ділянках. Ці дії спричиняють більш тяжку шкоду земельним відносинам власності. Вони свідчать про те, що особа не лише самоправно зайняла земельну ділянку, а й умисно ставить себе на місце власника, розпоряджається ділянкою на свій розсуд, порушуючи встановлений порядок на зведення будівель і споруд, що безумовно спричиняє більш тяжку шкоду еколого-земельним відносинам. Тому вони тягнуть більш сувору відповідальність.
У частині 4 ст. 197[12] КК передбачені такі кваліфікуючі ознаки, як: а) самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у ч. 2 ст. 1971 КК (особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель); б) або вчинене особою, раніше судимою за такий саме злочин (див. коментар до статей 89-91 КК); в) або злочин, передбачений ч. 3 ст. 1971 КК.
1 2 3 4 5