1   2   3   4   5
Ім'я файлу: семінар кп.docx
Розширення: docx
Розмір: 84кб.
Дата: 28.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Зразки стилів в українській мові.docx

Стаття 191. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

  1.  Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені у великих розмірах, -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

  1.  Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї стат­ті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою, -

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з по­збавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

  1.  З об’єктивної сторони ст. 191 КК передбачає три різних форми вчинення зло­чину: привласнення, розтрата чужого майна або заволодіння ним шляхом зловживан­ня службовим становищем. Їх загальною ознакою є особливе відношення винного до майна, яким він заволодіває. Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні, або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо цього майна. Юридичною підставою для такого відношен­ня винного до майна є цивільно-правові відносини, договірні відносини, спеціальне доручення, службові повноваження. Іншими словами, суб’єкт злочину здійснює по­вноваження щодо майна на законній підставі: наділений правомочністю по розпоря­дженню, управлінню, доставці, зберіганню майна тощо.

  2.  Частина 1 ст. 191 КК передбачає привласнення чи розтрату чужого майна, яке було ввірене особі або перебувало в її віданні.

Привласнення - це незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному, або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Утримання як спосіб привласнення полягає у невиконанні вимог повернути майно у певний строк і вста­новленні володіння ним як власним. Невиконання вимоги про повернення майна у зазначений час (при наявності мети привласнення) свідчить про закінчений злочин.

  1.  Розтрата - це незаконне безоплатне відчуження, використання, витрачення майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його віданні (продаж, дарування, споживання, передача іншим особам тощо). Найчастіше розтрата слідує за привлас­ненням, є наступним після привласнення етапом злочину. Але розтрата може бути і не пов’язаною з привласненням. Наприклад, коли комірник незаконно, з корисливою метою передає чуже майно третім особам, які не мають на нього права. Розтрата вва­жається закінченою з моменту відчуження, витрачення майна. На відміну від при­власнення, при розтраті на момент пред’явлення вимоги про повернення ввірене майно у винного відсутнє.

Не може відповідати за привласнення та розтрату особа, яка мала лише право до­ступу до майна за родом своєї діяльності (охоронець, прибиральниця, водій та ін.).

  1.  Частина 2 ст. 191 КК передбачає привласнення, розтрату або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Спе­цифіка цієї форми в тому, що майно, яким винуватий заволодіває, не ввірене йому, не перебуває в його безпосередньому віданні, але внаслідок службового становища суб’єкт злочину має право оперативного управління цим майном.

 

 

Зловживання службовим становищем як спосіб заволодіння майном означає, що особа порушує свої повноваження і використовує організаційно-розпорядчі або адмі­ністративно-господарчі функції всупереч інтересам служби для незаконного і безоплат­ного обертання чужого майна: незаконно дає вказівку матеріально відповідальній особі, підлеглій їй, про видачу майна; отримує майно за фіктивними документами тощо. Наприклад, службова особа, зловживаючи своїм службовим становищем, неза­конно отримує премії, надбавки до зарплати тощо.

Щодо поняття зловживання службовим становищем див. коментар до ст. 364 КК.

Закінченим злочин у цих формах визнається з моменту незаконного безоплатного заволодіння майном або незаконної передачі його третім особам.

Суб’єктивна сторона - прямий умисел, корисливі мотиви та мета (див. коментар до ст.185 КК).

Суб’єктом привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловжи­вання службовим становищем є особа, яка досягла 16 років. При цьому суб’єктом привласнення та розтрати може бути як приватна, так і службова особа, а суб’єктом заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем - тільки службова особа (див. частини 3 та 4 ст. 18 і примітку 1 до ст. 364 КК).

Кваліфікуючими ознаками цього злочину є: вчинення його повторно або за поперед­ньою змовою групою осіб (ч. 3 ст. 191 КК); у великих розмірах (ч. 4 ст. 191 КК); в осо­бливо великих розмірах або організованою групою (ч. 5 ст. 191 КК). Всі ці ознаки аналогічні тим, які були розглянуті при аналізі крадіжки (див. коментар до ст.185 КК).

Стаття 192. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою

  1.  Заподіяння значної майнової шкоди шляхом обману або зловживання дові­рою за відсутності ознак шахрайства -

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або ви­правними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести мі­сяців.

  1.  Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли майнову шкоду у великих розмірах, -

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

Примітка. Відповідно до цієї статті майнова шкода визнається значною, якщо вона у п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум до­ходів громадян, а у великих розмірах - така, що у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

(Стаття 192 в редакції Закону України № 270-УІ від 15 квітня 2008 р.) договорів і зобов’ язань, внаслідок яких власник мав би отримати дохід (прибуток), - відносини з формування фондів власності.

  1.  Предмет злочину - чуже майно, що незаконно використовується всупереч інте­ресам власника, а також грошові суми (кошти), які мали б надійти в розпорядження власника на підставі тих або інших операцій, договорів, правових приписів тощо, - неодержаний прибуток (упущена вигода).

  2.  Об’єктивна сторона цього злочину характеризується відсутністю ознак шах­райства (ст. 190 КК). Тут особа, яка вдається до обману або зловживання довірою, не заволодіває чужим майном, не обертає його на свою або інших осіб користь, не отри­мує права на таке майно. Власник не позбавляється реально належного йому майна, воно не вибуває з його фондів. Заподіяння майнової шкоди може виявлятися в таких формах: 1) незаконному використанні чужого майна (незаконне користування);

  1. ухиленні від сплати обов’язкових платежів; 3) обертанні на власну користь грошо­вих коштів, які на підставі тих або інших договорів і зобов’язань мають надійти на користь власника.

Незаконне використання чужого майна являє собою протиправне безоплатне ви­користання чужого майна всупереч інтересам власника для отримання майнових вигод.

Майно, що належить власнику, незаконно використовується винним для виконан­ня різного роду робіт в інтересах окремих громадян або організацій, від яких він отримує винагороду (наживу), і таким чином протиправно збагачується (так звані «ліві роботи»). Судовій практиці відомі випадки незаконного використання різних знарядь виробництва: транспортних засобів (автотранспорт, залізничний і повітряний тран­спорт), будівельних машин і механізмів (трактори, автокрани, скрепери, грейдери, бульдозери, екскаватори) та ін. Тут винний, який перебуває в договірних відносинах з власником майна, зловживає наданою довірою (виходить за межі наданих повно­важень), використовує майно всупереч інтересам власника для особистого незакон­ного збагачення. При цьому завжди порушується одна з правомочностей власника - право користування належним йому на праві власності майном.

Ухилення від сплати обов ’язкових платежів полягає в тому, що суб’єкт шляхом об­ману не передає державі, організації або громадянину своє особисте майно - обов’язкові платежі, які він зобов’язаний був передати власнику. Це може випливати, наприклад, із законів (сплата різних обов’ язкових платежів), з цивільно-правових договорів про надан­ня громадянам у користування майна і полягає в обов’язку здійснити (виплатити) платежі за комунальні послуги, користування електроенергією, газом, транспортом тощо (напри­клад, використання підроблених документів щодо наявності на боці особи тих чи інших пільг, за якими вона звільняється частково або в повному обсязі від обов’язку сплатити платежі за отримані комунальні послуги) або з вчинених на користь винного тих або інших послуг немайнового характеру - ухилення від сплати мита за посвідчення нотаріальними конторами договорів, довіреностей тощо. Цю форму заподіяння майнової шкоди слід від­різняти від злочину, передбаченого ст. 212 КК, - ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів. В останньому випадку злочин також вчиняється (або може вчинитися) шляхом обману. Однак тут особа ухиляється від сплати спеціальних видів платежів - податків, зборів, інших обов’ язкових платежів, що входять до системи опо­даткування, за умови, що ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах (в тисячу і більше разів пере­вищують установлений законодавством н. м. д. г.) і передбачене як злочин у сфері госпо­дарської діяльності (див. коментар до ст. 212 КК).

Обертання на власну користь платежів, які мали б надійти власнику від окремих громадян або організацій, характеризується тим, що обов’язкові платежі, які мали б надійти у володіння власника майна за надані ним майнові послуги організаціям або громадянам, винний обертає на свою користь. Такі суспільно небезпечні діяння вчи­няються шляхом обману або зловживання довірою особою, наділеною повноважен­нями використання або контролю за використанням майна, що надається громадянам або організаціям за відповідну оплату у вигляді транспортних, комунальних, видо­вищних і їм подібних послуг. Ці особи, порушуючи свої обов’ язки, протиправно при­власнюють платежі, що мають надходити до фондів власника (провезення провідни­ком залізничного транспорту, водієм автобуса пасажирів з одержанням від них опла­ти вартості проїзду тощо). Проте, якщо на цю особу покладений обов’язок одержання платежів від громадян або організацій за надані їм послуги (кондуктор, касир, бух­галтер), вчинене повинно розглядатися як привласнення чужого майна (ст. 191 КК).

  1.  Способами заподіяння майнової шкоди, як і при шахрайстві, є обман або зло­вживання довірою (див. коментар до ст. 190 КК). Однак у злочині, що розглядаєть­ся, обман на відміну від шахрайства виступає не як спосіб заволодіння чужим майном або правом на нього, а як спосіб ухилення від сплати обов’язкових платежів або обертання на особисту користь платежів, які мали б надійти власнику від окре­мих громадян або організацій за надані їм послуги майнового або немайнового характеру, але ще не надійшли до фондів власності. Зловживання довірою виступає, як правило, у вигляді способу незаконного використання чужого майна. Якщо обман при заподіянні майнової шкоди був пов’ язаний з використанням підроблених до­кументів або їх підробкою, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - за статтями 192 і 358 КК.

  2.  У злочині, що розглядається, обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є сус­пільно небезпечний наслідок, який, як і при шахрайстві, виявляється в майновій шкоді. Але при шахрайстві майнова шкода полягає в позбавленні власника (потерпі­лого) належного йому майна внаслідок протиправного заволодіння ним і обертання його винним на свою або інших осіб користь. При заподіянні ж майнової шкоди, за­лежно від форми вчинення цього злочину, в одних випадках (при незаконному корис­туванні чужим майном) вона полягає у вартості використаного або спожитого майна (газ, електроенергія, паливно-мастильні матеріали, інші майнові витрати), або в розмірі платежів, що мали б надійти, але не надійшли внаслідок обману або зло­вживання довірою до фондів власника. Майнова шкода відповідно до ч. 1 ст. 192 КК має бути значною, тобто у п’ятдесят і більше разів перевищувати н. м. д. г. (див. при­мітку до ст. 192 КК).

Від майнової шкоди як наслідку складу злочину, що розглядається, слід відрізня­ти незаконну наживу (збагачення), отриману винним. Нажива може бути однаковою, більшою або меншою порівняно із заподіяною шкодою і не впливає на кваліфікацію вчиненого. Розмір наживи при призначенні покарання враховується судом при оцінці суспільної небезпеки вчиненого.

Злочин вважається закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслід­ків - заподіяння значної майнової шкоди.

  1.  Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, що поєдна­ний з корисливими мотивом і метою.

  2.  Суб’єкт злочину - будь-яка особа, яка не є службовою. Такі самі дії службової особи слід кваліфікувати за ст. 364 КК - зловживання владою або службовим стано­вищем (див. коментар до ст. 364 КК).

Частина 2 ст. 192 КК передбачає відповідальність за ті ж дії, вчинені за поперед­ньою змовою групою осіб (див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК), або такі, що заподіяли майнову шкоду у великих розмірах, тобто таку, яка у сто і більше разів перевищує н. м. д. г. (див. примітку до ст. 192 КК).

Стаття 193. Незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї

  1. Незаконне привласнення особою знайденого чи такого, що випадково опи­нилося у неї, чужого майна або скарбу, які мають особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність, -

карається штрафом від ста до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шес­ти місяців.

(Стаття 193 в редакції законів України № 270-УІ від 15 квітня 2008р. та № 2518-УІ від 9 вересня 2010 р.)
 

 

мих галузей знання. До таких предметів слід відносити наукові праці, відкриття, вина­ходи, що належать на праві авторства іншим особам, рідкісні колекції та зразки флори і фауни, інші предмети, що становлять винятковий інтерес для різних наук.

Майно, що має художню цінність, - це твори мистецтва, що відтворюють дійсність у творчих образах. До них належать твори художників: картини, малюнки, портрети, фрески, гравюри, естампи, літографії; інші твори: кіно-, фото-, відеоматеріали, скульп­турні, аудіовізуальні твори, унікальні і рідкісні музичні інструменти тощо.

Майно, що має культурну цінність, - це предмети, що відображають досягнення людства в духовних, інтелектуальних, культурних, виробничих відносинах. Це, на­приклад, твори прикладного мистецтва; предмети культового призначення (зокрема ікони); вироби традиційних художніх народних промислів; стародавні книги; вироби, що становлять літературний інтерес; рідкісні рукописи; поштові марки, інші філате­лістичні матеріали; монети, ордени, медалі та інші предмети колекціонування тощо.

Скарб - це зариті в землю або приховані іншим способом валютні цінні речі, власник яких невідомий або внаслідок закону втратив на них право власності.

Скарб може бути визнаний предметом злочину, якщо він є пам’яткою історії чи культури і також має історичну, наукову, художню та культурну цінність і особа, яка його знайшла, згідно із ч. 4 ст. 343 ЦК повинна здати його відповідному державному органу чи органу місцевого самоврядування.

Знайдене або таке, що випадково опинилося в особи чуже майно і скарб повинні мати ознаки особливої цінності. Питання про особливу цінність чужого майна чи скарбу так само, як і належність його до історичних, наукових, художніх або культур­них цінностей, слід вирішувати в кожному конкретному випадку на підставі висновку судової експертизи. Знайдене або таке, що випадково опинилося в особи і привлас­нене нею майно, має бути для неї чужим. Це означає, що така особа не має на це майно ні дійсного, ні передбачуваного права. Воно фактично належить на праві влас­ності (державної, комунальної, приватної), іншій особі - юридичній або фізичній.

  1. Об’єктивна сторона злочину полягає у привласненні особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна. Привласнення знайденого чужо­го майна полягає у тому, що особа заволодіває виявленим нею майном, що вибуло з фактичного володіння власника цього майна. До знахідки слід відносити виявлене і привласнене особою чуже майно, власник якого позбавився його, наприклад, під час перевезення (випало з автомобіля, вагона) або в результаті стихійного лиха (повені) тощо. До знайденого чужого майна належить і скарб, який при його виявленні повинен бути переданий державному органу чи органу місцевого самоврядування. Для такої форми вчинення злочину характерне те, що суб’єкт не вчиняє жодних дій для повер­нення власнику належного йому і втраченого ним майна. Останнє виявляється в його володінні випадково, внаслідок знахідки.

Привласнення чужого майна, що випадково опинилося в особи, полягає у тому, що майно випадково переходить до її володіння. Тут має місце помилка (омана) власника або особи, якій це майно було довірене. Наприклад, привласнення особою помилково направленої йому художньої картини як подарунка, що був адресований іншій особі, тощо. Якщо при цьому були порушені авторське право або суміжні права, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів за статтями 176 і 193 КК.

Привласнення особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна полягає у тому, що винний включає його до фонду майна, що належить йому на праві власності, користується ним як таким, що належить йому на праві влас­ності.

Суспільно небезпечні наслідки злочину полягають у тому, що власник майна, яке має особливу історичну, наукову, художню або культурну цінність, втрачає його і не може здійснювати свою правомочність користування, володіння і розпорядження ним. У цьому випадку знайдене винним або таке, що випадково опинилося у нього, чуже майно протизаконно привласнюється ним і не повертається власнику (скарб не пере­дається державі).

Привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося в особи, чужого майна слід відрізняти від заволодіння чужими речами (майном) у місці, відомому особі, яка їх забула, наприклад, в автомобілі чи іншому транспорті, в якому вони пере­возилися. Тут потерпілий має можливість здійснити своє право власника, але не реа­лізує його внаслідок протиправних дій винного. Подібні дії винної особи слід квалі­фікувати як крадіжку за ст. 185 КК.

Крадіжкою також слід вважати привласнення особою чужого майна, що було зна­йдено або опинилося у неї внаслідок катастрофи літака, автоаварії, аварії поїзда, землетрусу тощо і знаходилося в певному місці надзвичайної пригоди.

  1.  Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, що поєднаний з корисливими мотивом і метою.

  2.  Суб’єкт цього злочину - будь-яка особа. Службова особа, на яку покладений обов’язок з охорони і збереження майна, що випадково вибуло з володіння власника, за привласнення цього майна несе відповідальність за ст. 191 КК.

1   2   3   4   5

скачати

© Усі права захищені
написати до нас