Ім'я файлу: Позитивна психотерапія.docx
Розширення: docx
Розмір: 16кб.
Дата: 16.02.2024
скачати
Пов'язані файли:
Розширення: docx
Розмір: 16кб.
Дата: 16.02.2024
скачати
Пов'язані файли:
Що таке позитивна психотерапія (ППТ)?
Позитивна психотерапія (не плутати із позитивною психологією) — це спеціальний спосіб лікування психічних проблем, створений Носсратом Пезешкіаном у 70-80-х роках минулого століття. Спочатку цей метод називався “диференційний аналіз”, але потім був перейменований у “позитивну психотерапію”, коли Пезешкіан видав свою книгу у 1977 році.
Ця терапія допомагає людям виявити й розвивати їхні здібності та сильні сторони. Вона поєднує в собі кілька підходів, таких як гуманістичний погляд на людську природу, розуміння психологічних розладів, врахування сімейного та культурного контексту, а також практичні методи самодопомоги. Терапія включає п’ятиступеневий процес, який використовує різні техніки лікування (далі про це детальніше).
Термін “позитивний”, який походить від латинського “positum”, що означає фактичний або даний, був використаний Пезешкіаном, щоб підкреслити, що проблеми психічного здоров’я — це не єдине “фактичне”, що стосується людини, яка звертається за допомогою, і що кожна людина має риси, необхідні для конструктивного вирішення конфліктів.
Позитивна психотерапія фокусується на розумінні конфліктів та використанні особистих ресурсів. Цей метод базується на досвіді з більш ніж двадцяти різних культур і є гнучким, поєднуючи структуровані та аналітичні техніки для допомоги людям краще зрозуміти себе та вирішити свої проблеми.
Доктор Носсрат Пезешкіан, засновник позитивної психотерапії, був німецьким лікарем-психіатром і неврологом, що народився в Ірані.
ППТ використовує наукові теорії, подібні до інших терапевтичних методів, але має свої унікальні характеристики. Вона поєднує психодинамічні та гуманістичні елементи, створюючи транскультурний підхід до психотерапії. ППТ також використовує інтегративний підхід, який враховує особисті потреби клієнта, принципи салютогенезу (зосередження на факторах, що сприяють здоров’ю), сімейну терапію та інструменти самодопомоги.
Основні характеристики ППТ:
Інтегративна психотерапія. Використовує комбінацію різних психотерапевтичних методів і підходів.
Гуманістичний психодинамічний метод. Зосереджується на розумінні внутрішнього світу клієнта з гуманістичної перспективи.
Цілісна, інтегрована терапевтична система. Об’єднує різні аспекти психотерапії в єдину систему.
Конфліктоцентричний короткостроковий метод. Зосереджується на вирішенні конфліктів у короткостроковій перспективі.
Культурально-чутливий метод. Враховує культурні та соціальні аспекти життя клієнта.
Використання історій, анекдотів та мудростей. Застосовує розповіді та притчі як частину терапевтичного процесу.
Інноваційні інтервенції та техніки. Використовує нові методи та практики для досягнення терапевтичних цілей.
Застосування в різних сферах. ППТ використовується не тільки в психотерапії, а й в інших медичних дисциплінах, консультуванні, освіті, профілактиці, управлінні та тренінгах.
П’ятикрокова концепція
П’ятикрокові концепції в позитивній психотерапії використовуються як структурований підхід до терапевтичного процесу. Ці кроки слугують як “дорожня карта” як для терапевта, так і для клієнта, спрямовуючи пошук ефективних засобів самодопомоги. Вони включають:
Прийняття, спостереження та дистанціювання. На цьому етапі клієнт змінює свою перспективу на проблему, що допомагає зменшити емоційний тиск та бачити ситуацію більш об’єктивно.
Інвентаризація та диференціація. Тут відбувається аналіз змісту та передумов конфлікту, а також виявлення сильних сторін клієнта.
Ситуативне схвалення. На цьому етапі розвиваються навички самодопомоги та активізуються внутрішні ресурси клієнта.
Вербалізація конфлікту. Цей крок включає обговорення конфлікту, що допомагає клієнту краще розуміти свої переживання та емоції.
Розширення цілей. Останній крок передбачає обдумування, узагальнення та тестування нових концепцій та стратегій, спрямованих на майбутнє.
Ці п’ять етапів в ППТ не тільки структурують терапевтичну сесію, але й готують пацієнта до самостійної роботи над своїми проблемами та внутрішніми конфліктами, особливо після завершення терапії.