1   2   3   4   5   6
Ім'я файлу: семантика (2).doc
Розширення: doc
Розмір: 347кб.
Дата: 21.01.2021
скачати

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ МАС-МЕДІЙНОГО ДИСКУРСУ
2.1. Поняття та різновиди «мас-медійного дискурсу»
Друга половина двадцятого століття характеризується підвищенням уваги лінгвістів до вивчення дискурсу (Т. А. Ван Дейк, В. І. Карасик, G. Cook, J. Cutting). При цьому виділяють два основні напрями дослідження дискурсу, комунікативний та діяльнісний. Представники першого напрямку досліджують шляхи взаємодії мови з екстралінгвальними чинниками (Н. Д. Арутюнова, Ю. М. Караулов). Представники діяльнісного напряму (О. С. Кубрякова, М. Л. Макаров) розглядають дискурс як соціальне конструювання реальності та форму вияву знань. Мова виступає засобом реалізації активності людини.

Останнім часом тенденції глобалізації зумовили виникнення поняття «масмедійний дискурс», а разом із тим, - й інтерес до його дослідження [8, с. 63]. Представники діяльнісного підходу вивчають останній як реальність, створену засобами масової комунікації, що опосередковують продукування, зберігання і поширення суспільно важливої інформації [14, с. 15].

Спершу розглянемо визначення поняття «дискурс» та основних його різновидів. Термін «дискурc» використовується у різних значеннях, що дає змогу вченим стверджувати про “розмитість” його поняттєвих меж. Зокрема, поняття дискурсу асоціюється з усіма виявами комунікації в суспільстві. (комунікативний дискурс) [23] та комунікацією у межах певних каналів (візуальний дискурс) [6]. Крім того, дискурс пов’язують з виявом правил спілкування, способів викладу та втілення прагматичної мети мовців (дидактичний дискурс) [17]. У багатьох джерелах дискурс сприймається як вияв культурної комунікації. Наприклад, виділяють дискурс модернізму [18]. Зважаючи на етнокультурні особливості спілкування виділяють міжкультурний дискурс [25]. Соціальні, вікові та статеві характеристики учасників комунікації також ототожнюються з типами дискурсу. У таких випадках говорять про політичний дискурс [16] та феміністичний дискурс [20].

У лінгвістиці поняттєвий діапазон терміна «дискурс» теж широкий. З огляду на різномаїття його тлумачень існує таке визначення як «тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище, мовленнєвий потік, що має різні форми вияву, відбувається в межах конкретного каналу спілкування, регулюється стратегіями і тактиками учасників. Дискурс є синтезом когнітивних, мовних, позамовних чинників, які визначаються конкретним колом «форм життя», залежних від тематики спілкування. До того ж, дискурс має своїм результатом формування різноманітних мовленнєвих жанрів» [3, с. 138].

В умовах сучасного суспільства, де головною рушійною силою є інформація, ключовим видом дискурсу, що реалізує рух соціальної думки і формує концептуальну картину світу людини, є мас-медійний дискурс, який ще називають медіадискурсом. Його визначають як «сукупність процесів та продуктів мовленнєвої діяльності у сфері масової комунікації у всьому їх різноманітті та складності їх взаємодії» [7, с. 21].

Розглядають це явище і як “тематично сфокусовану, соціокультурно обумовлену мовленнєво-мисленнєву діяльність у мас-медійному просторі” [13, с. 16].

Варто зазначити, що медіадискурс має вигляд ієрархічно організованого континууму текстів, у якому одиниці меншого структурно-змістового об’єму входять до складу більших цілих частин [8, с. 133].

Різновиди мас-медійного дискурсу виділяються залежно від використаних комунікативно-інформаційних каналів і реалізуються завдяки різноманітним мовним засобам і стратегіям.

Відповідно до виконуваної комунікативної функції виділені такі види масмедійного дискурсу, як публіцистичний дискурс, рекламний дискурс, PR-дискурс [24].

Публіцистичний дискурс визначають як різновид інформаційно-орієнтаційного інституційного дискурсу, що реалізується за допомогою засобів масової комунікації та передбачає свідому та явно виражену авторську актуалізуючу позицію [21, с. 5].

Публіцистичний дискурс передбачає наявність двох комунікантів – автора та реципієнта. В першу чергу, публіцистичний дискурс дозволяє охопити значну кількість адресатів. Інформація, що отримана за допомогою публіцистичного дискурсу, сприяє формуванню у свідомості громадськості політичної, мовної, наївної картини світу [9, с. 30].

Метою публіцистичного дискурсу є повідомлення про явища навколишньої дійсності, її конструювання у текстах для передачі широкому колу осіб.

Сучасний публіцистичний дискурс характеризується значною кількістю кліше, готових до сприйняття блоків, зворотів та мовленнєвих стереотипів. З іншого боку, у публіцистиці існує чимало прийомів та форм, що не закріплені у мові та конструюються в умовах певної мовленнєвої ситуації, які використовуються з певною комунікативною метою.

Серед безлічі засобів, що характеризують сучасний публіцистичний дискурс, виокремлюють феномен, що проявляється через підбір альтернативного плану вираження. Він направлений на інформаційно-емоційний вплив на адресата та досягнення позитивного комунікативного результату. Вищезгаданий феномен виникає у тих випадках, коли безпосередня номінація не відповідає вимогам комунікації [21, с. 10].

Іншим видом мас-медійного дискурсу є рекламний дискурс. Представники комунікативної лінгвістики розуміють це явище як комунікативну структуру, фреймові стратегії функціонування якої в комунікативному просторі реклами визначаються комплексною взаємодією фреймів автора, предмета, адресата та мети рекламного дискурсу. Тобто, він має комунікативний потенціал, який дозволяє активізувати різноманітні вербальні та екстравербальні засоби для адекватного відображення антропоцентричних, когнітивних, комунікативно-функціональних, соціальних і культурологічних факторів контекстуалізації. Останні формують жанровий контекст рекламного дискурсу з метою реалізації авторської прагматики та досягнення мети комунікації [22, с. 229].

Отже, метою рекламного дискурсу є вплив на свідомість покупця, щоб спонукати його до виконання потрібної дії – купівлі окремого товару. Завданням рекламного дискурсу є переконання адресата в правдивості та істинності рекламного повідомлення.

PR-дискурс, або дискурс у сфері паблік рілейшнз, – відносно новий тип мас-медійного дискурсу, спрямований на встановлення зв’язків між інституціями, партіями, окремими політиками і суспільством взагалі [3, с. 140]. Такі зв’язки роблять діяльність організації або політика прозорішою, зрозумілою решті суспільства. PR (від англ. public relations “зв’язки з громадськістю”) – комунікація у сфері відносин суспільних інституцій з громадянами, тобто суспільна комунікація. Головне її завдання – створення позитивного іміджу інституції чи окремого політичного діяча, формування зовнішнього та внутрішнього соціального політикопсихологічного середовища, сприятливого для успіху цієї інституції чи цього діяча [3].

За допомогою PR-дискурсу здійснюють плановий і постійний зв’язок між організацією та громадськістю, підтримують нормальні відносини. PR-спеціалісти проводять моніторинг свідомості, думок, ставлень і поведінки як усередині організації, так і поза нею. Іншим їх завданням є аналіз впливу політики на спільноту. PR-спеціалісти апробують нові прийоми політики, дій і впливів на спільноту. Вони здійснюють зміни в ставленнях, поведінці всередині певної організації й поза нею. До того ж, вони формують нові або закріплюють старі зв’язки між організацією і спільнотою [3].

Відповідно до каналу реалізації розрізняють наступні види мас-медійного дискурсу, як теледискурс, радіодискурс та комп’ютерний дискурс [24]. Теле- та радіодискурс передбачають невимушеність, неофіційність. Автори теле- та радіопередач створюють знаковий образ живого мовлення. Мовець (диктор) і слухач (глядач) перебувають у різних точках простору і часу, не можуть коригувати мовлене і почуте (наприклад, перепитати). Темп подавання (відбору) інформації не залежить від слухача (глядача). Статус мовця – офіційний, слухача (глядача) – неофіційний. Теледискурс поєднує слово і зображення, що є особливим семіотичним “синтаксисом” зі складними правилами [3, с. 139].

Під комп’ютерним дискурсом розуміють спілкування в комп’ютерних мережах [5]. При цьому таке спілкування може бути як особистісно-орієнтованим (спілкування за допомогою електронної пошти), так і статусно-орієнтованим (конференції, присвячені різноманітним тематикам: політика, спорт, медицина, наука). Серед жанрів комп’ютерного дискурсу виділяють електронну пошту, синхронні й асинхронні чати, веб-тексти [24].

Як і кожен з різновидів дискурсу, мас-медійний дискурс має свої структурно-організаційні особливості.

Мас-медійний дискурс є процесом та результатом діяльності мовної особистості [19, с. 12]. Останню визначають як сукупність здібностей та властивостей людини, що зумовлюють породження та сприйняття мовленнєвих творів [12, с. 3].

Модель мовної особистості у просторі мас-медійного дискурсу складається з трьох рівнів: медійно-орієнтаційного, лінгвокогнітивного та мотиваційного [11, с. 37]. Ці рівні мовної особистості підпорядковують організацію мас-медійного дискурсу чотирьом структурним етапам діяльності адресата. Серед них такі, як загальне орієнтування; побудова референтів, про які повідомляє медіа; встановлення відношень між даними референтами; конструювання подій та їх послідовностей [19, с. 9].

Ця схема відтворення медіаподій здійснюється за допомогою вербальних засобів, що утворюють відповідні виміри сучасного медіадискурсу. До них належать гіпертекстовий, номінативний, синтаксичний та текстовий, що одночасно знаходяться у гетерархічних відношеннях, що визначаються особливостями орієнтування людини, яке може здійснюватися стосовно будь-якої точки в навколишньому середовищі [19, с. 9].

Гіпертекстовий вимір пов’язаний з розміщенням матеріалів на екрані або на сторінках видань стосовно гетерархічних просторових координат СПЕРЕДУПОЗАДУ, ЗВЕРХУ-ЗНИЗУ, ЗЛІВА-СПРАВА, ЦЕНТР-ПЕРИФЕРІЯ, БЛИЗЬКО-ДАЛЕКО. Йдеться про різну організацію перших, останніх та внутрішніх сторінок великоформатних газет, таблоїдів та журналів, що визначає різне лексичне наповнення назв розділів і заголовків [19].

Номінативний вимір організації медіадискурсу представлений одиницями трьох груп, спрямованими на конструювання референтів, що репрезентують об’єкти позамовної дійсності. До них належать референційні, які називають речі, квантифікативні, які членують референти на складники, та характеристичні, призначені для відображення властивостей референтів [19].

Організація заголовків і заголовних комплексів, покладених в основу розгортання новинних текстів через структурування події реченням представляє синтаксичний вимір організації медіадискурсу [19].

Текстовий вимір мас-медійного дискурсу представлений двома тактиками, а саме – текстотвірними та номінативно-текстовими. Текстотвірні тактики передбачають переміщення у найбільш візуально помітні позиції медіадискурсу (початок заголовків, підзаголовків та абзаців) одиниць, що пов’язані з потребами аудиторії. Номінативно-текстові тактики визначають вибір засобів іменування та характеризації складників подій за умови, коли на позначення різних подій використовуються одні й ті ж самі одиниці [19, с. 10].

Отже, мас-медійний дискурс як сукупність процесів і продуктів мовленнєвої діяльності у сфері масової комунікації має свої особливості. Існують різні типи мас-медійного дискурсу, які виокремлюються за декількома ознаками, серед них такі, як виконувана комунікативна функція та канал реалізації [24]. Крім того, масмедійний дискурс як процес і результат діяльності мовної особистості організований на трьох рівнях, медійно-орієнтаційному, лінгвокогнітивному та мотиваційному [11, с. 37]. Кожен з вищезазначених рівнів має свої особливості, що підпорядковують організацію мас-медійного дискурсу чотирьом структурним елементам, серед яких загальне орієнтування, встановлення референтів та міжреферентних зв’язків, конструювання подієвої послідовності. Ці рівні утворюють відповідні виміри медіадискурсу [19].

Завдяки глобалізаційним процесам та швидкому розповсюдженню інформації за допомогою ЗМІ зростає роль міжкультурної комунікації. Важливим є вивчення ситуацій міжетнічної взаємодії, що продукуються завдяки мас-медійному дискурсу, у різних аспектах, зокрема, і в порівняльному. Тому перспектива подальшого дослідження вбачається нами у зіставному вивченні вербальних засобів відтворення ситуацій міжкультурної взаємодії у англомовному масмедійному дискурсі, а саме його британських та американських практиках.
2.2. Специфіка мас-медійного дискурсу у лінгвістичній теорії
Дослідження масмедійного дискурсу дозволяє визначити особливості мислення окремих мовців та груп людей, що є споживачами тих чи інших медіа-продуктів, а також методи впливу на аудиторію. З іншого боку, сучасний медіа-дискурс є сферою функціонування мови, у якій спостерігається інтенсивний розвиток та стійка тенденція до нових трансформаційних процесів. Реагуючи на будь-які інноваційні процеси, що відбуваються у суспільстві, медіа-дискурс вказує на розвиток соціуму, його позитивні і негативні зміни у визначений період часу. Вибір певної мовної одиниці, граматичної форми або конструкції не лише свідчить про мовний смак, мовні уподобання та звички окремих людей, а й сигніфікує мовні навички окремих класів і соціальних груп, тобто усього суспільства певного історичного періоду [25, с. 220].

Згідно із твердженнями окремих дослідників, термін «медіа-дискурс» безпосередньо ґрунтується на загальному розумінні поняття «дискурс» та основних напрямів щодо його визначення [3; 4]. Наводяться три підходи до тлумачення останнього, які сформувалися на основі системного аналізу різних формулювань (визначень) такого поняття – структурний, функціональний та тематичний. Перший підхід розглядає дискурс як продукт комунікативної діяльності, взятий у сукупності усіх вербальних та екстралінгвальних характеристик, пов‘язаних із його походженням, поширенням та сприйняттям [3, с. 181]. Стосовно функціонального підходу, то головний критерій визначення дискурсу вбачається у зв‘язку мовлення та різноманітних сфер людської діяльності, що і зумовлює особливості комунікації [3, с. 182]. Тематичний підхід групує письмові та усні тексти як продукти мовленнєвої діяльності навколо певних соціально-значущих тем, які в той чи інший момент опиняються у центрі уваги [3, с. 182]. Отже, концепція мас-медійного дискурсу базується на усіх трьох підходах, тому що охоплює не лише вербальне повідомлення та медіа-канал, а й усі екстралінгвальні фактори, пов‘язані з особливостями створення медіа-повідомлення, його отримувача (адресата), зворотного зв‘язку, культурно зумовлених способів кодування і декодування, соціальноісторичного та політико-ідеологічного контекстів.

Для розуміння особливостей мас-медійного дискурсу важливим є його окреслення як специфічного типу у загальній системі дискурсу. Із позицій соціолінгвістики критерієм визначення таких типів нерідко беруться відносини між учасниками комунікації, тобто особистісно-орієнтований та статусно-орієнтований види спілкування [10; 11]. Особистісно-орієнтоване спілкування відбувається тоді, коли співрозмовник добре відомий, а комуніканти статусно-орієнтованого (або інституційного) спілкування реалізують себе за допомогою певних рольових характеристик (клієнт, колега, пасажир тощо). Подальше уточнення та конкретизація обох видів, здійснені на підставі мети та інших характеристик ситуації спілкування, дають змогу виділити художній та побутовий типи особистісно-орієнтованого дискурсу, а також політичний, дипломатичний, адміністративний, юридичний, військовий, педагогічний, релігійний, містичний, медичний, діловий, рекламний, спортивний, науковий, сценічний і масово-інформаційнийтипи інституційного дискурсу [10, с. 14].

З точки зору функціонального підходу критеріями виділення типів дискурсу є суспільнозначущі сфери комунікації та мовленнєвої практики, такі як наука, освіта, політика, медицина, засоби масової комунікації. У цьому випадку медіа-дискурс можна розглядати як сукупність текстів, що функціонують у сфері масової комунікації [3, с. 182].

Отже, значущість мас-медійного дискурсу як вагомого і популярного сьогодні засобу комунікативної дії, наявність у науковому середовищі численних підходів до трактування цього терміну дає змогу подати характеристики його змістових, структурних і функціональних особливостей.

Мас-медійний дискурс – це функціонально зумовлений тип дискурсу, сукупність процесів і продуктів мовленнєвої діяльності у сфері масової комунікації у всьому їх різноманітті та складності їх взаємодії [3, с. 182]. Цей термін розглядають і як тематично сфокусовану, соціокультурно зумовлену мовленнєво-мисленнєву діяльність у масмедійному просторі [14, с. 16]. Мас-медійним дискурсом вважають реальність, створену засобами масової комунікації, що опосередковують продукування, зберігання і поширення суспільно важливої інформації [15, с. 15]. Мас-медійний дискурс трактується і як ієрархічно організований, багаторівневий комплекс текстів, у якому тексти меншого структурно-змістового об‘єму входять до більших текстових цілих (тексти преси, радіо, телебачення, Інтернет) [6, с. 138].

Головними ознаками мас-медійного дискурсу називають групову співвіднесеність (адресант поділяє погляди своєї групи); публічність (відкритість та орієнтація на широкий загал); дісенсну орієнтованість (створення протиріччя з наступною дискусією); інсценування та масову спрямованість, що передбачає одночасний вплив на кілька груп [7, с. 27–40]. Вагомим принципом медіа-дискурсу є і його орієнтація на адресата. Адресанту необхідно враховувати велику кількість складників статусу адресата (віковий, гендерний, професійний, соціальний, культурний та інші фактори), що допомагають уточнити і доповнити поняття «фактор адресата». Деякі ЗМІ орієнтуються на конкретного адресата, його картину світу і мовну свідомість. Таким чином, аудиторія об‘єднується однаковими очікуваннями стосовно форми і змісту комунікативних дій [19, с. 209].

Щодо класифікації видів медіа-дискурсу за каналами реалізації, то відповідно до переважання в тому чи іншому випадку специфічних засобів комунікативного впливу – візуального, ауді- та аудіовізуального – виділяють теле-, радіо- та комп‘ютерний дискурси. Вони володіють структурними, стилістичними, композиційно-мовленнєвими особливостями і є формами загального соціальномовленнєвого контексту епохи. Теле- та радіодискурси передбачають невимушеність, неофіційність. Автори теле- та радіопередач створюють знаковий образ живого мовлення. Мовець (диктор) і глядач (слухач) перебувають у різних точках простору і часу, не можуть коригувати мовлене і почуте (наприклад, перепитати). Темп подання (відбору) інформації не залежить від глядача (слухача). Статус мовця – офіційний, глядача (слухача) – неофіційний [1, с. 139]. Комп‘ютерний дискурс може бути як особистісно-орієнтованим (спілкування за допомогою електронної пошти), так і статусноорієнтованим (конференції, присвячені різноманітним темам: політика, спорт, медицина, наука тощо). Він характеризується різноманітністю суб‘єктів мовлення та варіативністю використаних мовних засобів [16, с. 138].

Окремі науковці пропонують розглядати структуру медіа-дискурсу як процес та результат діяльності мовної особистості. Цю мовну особистість трактують як індивіда, одним із видів діяльності якого є мовленнєва, що включає процеси породження та сприйняття мовленнєвих повідомлень; людину, що реалізує себе у мовленнєвій діяльності на основі сукупності певних знань та уявлень.

У цьому контексті виділяють наявність медійно-орієнтаційного, лінгвокогнітивного та мотиваційного рівнів мовної особистості у просторі ЗМІ. Медійно-орієнтаційний рівень пов‘язаний із різними засобами доступу людини до навколишнього середовища та його сприйняття. Завдяки технологічним, суспільним та особистісним аспектам ЗМІ виводять взаємодію мови та перцепції на якісно новий рівень репрезентації реальної дійсності. Означений рівень розглядає сприйняття як творчий процес врахування того, як людина спрямовує свою увагу та вивчає об‘єкти, відбирає необхідне з доступної інформації [21, с. 16]. Наступний рівень – лінгвокогнітивний – представлений картиною світу (образом світу, відображеним у найбільш загальному плані), членування якої здійснюється за допомогою ментальних структур різного ступеню узагальнення – бінарних опозицій, концептів та фреймів [21, с. 30–31]. Таким чином, концептуальна картина світу визначає місце адресата у світі та дискурсі, концепти структурують картину світу та конструюють референти, а ментальні схеми їх взаємодії відбивають стан речей у визначений момент комунікації. Мотиваційний рівень мовної особистості стосується потреб, що зумовлюють розвиток та поведінку людини, визначають побудову текстів, встановлюють ієрархію смислів і цінностей у мовній моделі світу [12, с. 37].

Три рівні мовної особистості підпорядковують організацію мас-медійного дискурсу чотирьом структурним етапам діяльності адресата: загальному орієнтуванню; побудові референтів, про які повідомляє медіа; встановленню відношень між означеними референтами; конструюванню подій та їх послідовностей [21, с. 9].

Вище вже згадувалися деякі функції публіцистичного дискурсу, які можна віднести до функцій медіа-дискурсу загалом. В узагальненому вигляді виокремлюють наступні основні функції мас-медійного дискурсу:

1) інформативну;

2) регулятивну (поєднує в собі ідеологічну функцію, функції соціального контролю та маніпуляції свідомістю громадськості);

3) освітню;

4) розважальну;

5) фатичну (встановлення контакту між видавцем та аудиторією);

6) рекламну [5, с. 22–23]. Важко стверджувати перевагу однієї функції над іншою. З одного боку, основною цінністю, ключовим концептом мас-медійного дискурсу є поняття «інформація». Саме воно визначальною мірою фігурує у різних контекстах – «право людини на отримання об‘єктивної інформації», «задоволення інформаційних потреб», «інформаційне суспільство» і т. д. [5, с. 25]. З іншого боку, продукування та керування інформацією в умовах сучасного суспільства стає культурним, ідеологічним та маркетинговим проектом, а мас-медійний дискурс бере активну участь у реалізації руху соціальної думки та формуванні концептуальної картини світу індивіда [5, с. 26]. Отже, засоби масової інформації відіграють велике значення у пізнанні світу, у забезпеченні динамічного спілкування, у підтриманні соціальної рівноваги; водночас вони володіють руйнівною силою, стаючи знаряддям маніпуляції свідомістю [25, с. 79].

Отже, можна зробити висновок, що розробка теоретичних аспектів мас-медійного дискурсу, питань впровадження їх у практичну діяльність залишається актуальною у науковому, зокрема лінгвістичному, середовищі. Визначальна увага звертається на з‘ясування змістових, структурних та функціональних особливостей медіа-дискурсу. Зокрема, відповідно до комунікативної функції, що виконується, виділяють та характеризують такі його види, як публіцистичний, рекламний та PR-дискурс. У цьому контексті в подальших наших публікаціях доцільним є – з огляду на тему дисертації авторки статті, що стосується комунікативно-когнітивних стратегій мотивації концепту свій / чужий в текстах англомовних ЗМІ – детальний розгляд особливостей публіцистичного дискурсу, а також здійснення лінгвістичного аналізу медіа-текстів з метою виявлення засобів інформаційно-маніпулятивного впливу на адресата в означеній сфері.
1   2   3   4   5   6

скачати

© Усі права захищені
написати до нас