НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ
КАФЕДРА ГОДІВЛІ ТВАРИН ТА ТЕХНОЛОГІЇ
КОРМІВ ІМ. П.Д. ПШЕНИЧНОГО
КУРСОВИЙ ПРОЕКТ
ТЕМА: « Розрахунок поголів’я та потреби у кормах для тварин при організації цеху заготівельного підприємства »
Київ-2017
Зміст
ВСТУП………..................................................................................................... 3
Розділ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ……………………………………..……… 4
Характеристика швіцької породи великої рогатої худоби............. 5
Характеристика української м‘ясної породи свиней……………... 7
Особливості відтворення поголів’я. ………………………….......... 9
Організація годівля та способи утримання тварин……………….. 13
Розділ 2. РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА……………………………………… 21
2.1. Завдання. …………………………………………………………………….. 21
2.2. Виконання завдання………………………………………………………… 21
2.2.1. Робочі розрахунки…………………………………………………………. 21
2.2.2. Розрахунки витрат кормів для тварин……………………………………. 23
ВИСНОВОК ……………………………………………………………………... 25
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………… 26
ДОДАТКИ.
ВСТУП
Тваринництво України посідає в сільському господарстві України місце своєрідної «переробної» галузі, що переробляє продукцію рослинництва на харчові продукти і технічну сировину.
Скотарство та свинарство є одними з найважливіших галузей тваринництва , тому потрібно приділяти велику увагу особливостям відтворення , годівлі та утримання цим видам тваринництва .
Тваринницький комплекс - один із найважливіших структуризованих , збалансованих і економічно розвинених. Він охоплює сукупність цілих галузей сільськогосподарського виробництва, харчової і переробної промисловості, які займаються виробництвом і переробкою продукції тваринництва. Він являє собою великий комплекс галузей, що виробляють високопоживні, калорійні і дієтичні продукти харчування (м'ясо, молоко, яйця) та цінну сировину (вовну, шкіри, хутро та інші види продукції) .
М'ясопромисловий підкомплекс - це один із найпотужніших спеціалізованих комплексів, формування якого зумовлено наявністю великої кількості поголів'я продуктивної худоби та птиці, призначеного для забою, високим рівнем розвитку м'ясо переробної промисловості, допоміжних та обслуговуючих галузей.
Розділ 1.Огляд Літератури
Характеристика швіцької породи великої рогатої худоби
Походження Швіцької худоби.
Поява даного виду сталося в Швейцарії, але їх предками були короткорогі скоти. Відрізняється порода швидким пристосуванням до погодних умов. Селекціонери в період своєї багаторічної роботи відібрали найбільш витривалих особин. При розведенні даної породи, проявлялося особливу увагу умов вирощування і раціону харчування худоби.
На першій стадії заснування цієї породи, селекціонери ставили за мету отримати не тільки м’ясомолочний вид худоби, але і їх здатність до виконання певних робіт у сільському господарстві. Пізніше бажання залучити ВРХ до праці пішло, і головною метою стало розвиток м’ясо-молочної продуктивності[4].
Фахівці уважно відбирали поголів’я, в цілях удосконалення породи .З часом швіцька порода корів поширилася в Австрії, Італії, Німеччини. І тільки в 20-му столітті представників даного виду стали транспортувати в Європу, Америку[4].
Враховуючи різні кліматичні чинники нашої планети, швіцька худоба змінювала свою продуктивність, забарвлення шерсті[9].
Наприклад, корова виростає в Австрії та Німеччині характеризується, порівняно, невеликими габаритами. В Італії селекціонери працюють в напрямку ще більшої м’ясної продуктивності. Молочну продукцію особин використовують для приготування сирів твердих сортів . Швіцька порода корів вимагала догляд особливу годування, що було дорого для селянських господарств . Швіцьких корів вивели на території Швейцарії[2].
Зовнішня характеристика швіцької худоби.
Зараз швіцька порода наділена високою продуктивність з добре складеним тілом і значними габаритами .Описуючи швіцьку породу, важливо сказати що вона має міцне здоров’я і в поєднанні з швидким дозріванням, дає в результаті високоякісний продукт.[10]
Порода ділиться на три види:
М’ясомолочний – володіє компактним статурою, але погано розвиненим вим’ям.
Молочно-м’ясний –пропорції тіла гармонійно складені.
Молочний – тіло розтягнуто, розвиток мускулатури середня .Такий вид отримують з різних особин худоби високоякісної продуктивності. В цьому і полягає унікальність породи[4].
Якщо узагальнити, швіцька порода корів, виділяється пропорційністю форм. Але зовнішність має наступні характеристики:
Кістковий каркас – потужний;
Тулуб-габаритний;
Холка-середньої ширини;
Кінцівки-правильної форми;
Шкіра-еластична;
Масть – бурий з відтінками.
Швіцькі корови були виведені для утримання в суворому кліматі гір і володіють міцним здоров’ям[2]
Молочна продуктивність корови швіцької на високому рівні. Одна особина може давати 3-3.5 тон молочного продукту, жирністю 3.6-3.8%. Краща результативність у племінних господарств-до п’яти тон молока, жирністю близько 4%. Вміст білка становить 3,2-3,6%. Добірні особини дають в межах десяти тон молочного продукту за рік . Народжуючись , телята важать близько сорока кілограм. Для інтенсивного розвитку молодняку слід дотримувати правильні умови утримання. Тоді до однорічному віком телята будуть досягати ваги 250 кг., 1,6 року -350-370 кг Дорослі корівки досягають маси 500-800 кг, бички набирають вагу близько 1100 кілограм. Правильне годування молодих корів дає приріст у добу 800-1000 грамів. Забійний вага на виході становить 50-60%, залежно від габаритів тварини.[4]
Швіцькі бички досить вгодовані. Вони великих форм зі значною шиєю, великою головою. Бики виробляють високоякісне м’ясо з малим вміст кісток і 60% забійного виходу .Однорічні швіцькі телята важать близько 250 кг
Плюси і мінуси швіцької породи.
Враховуючи фізичні властивості та зовнішні характеристики, швіцькі корівки і бички мають такі плюси:
Витривалість, міцне здоров’я;
Інтенсивне дозрівання;
Добре розвинена репродуктивна система;
Спокійний, врівноважений характер;
Чудове пристосування до будь-яких погодних примх.
Але, швіцькі корови має і мінуси:
Вибагливість в годівлі;
Невисокий відсоток продуктивності молока 1,1-1.3 кг/хв.
Молочні тварини мають нестандартне будову вим’я, тому часто застосовують машинне доїння.
Корова швіцької породи дає близько 3,5 тис. літрів молока на рік
Прижившись до російського і українського клімату, з цією породою постійно селекціонери працюють над вдосконаленням цього виду[5].
Корови бурого забарвлення наділені відмінними фізичними формами, інтенсивної збільшенням ваги і гарної молочної результативністю. З недоліками породи посилено працюють фахівці.
Вдосконалення даної породи, в наш час, здійснюється з похідними їх видами: кавказької, лебединської, костромської[4].
Рис.1.Швіцька порода великої рогатої худоби
Характеристика української м’ясної породи свиней
Порода виведена в результаті цілеспрямованої спільної роботи вчених Інституту свинарства УААН , Інституту тваринництва УААН та Інституту тваринництва степових районів “Асканія-Нова” УААН із спеціалістами базових господарств і племооб’єднань України .
Селекційна робота по створенню української м’ясної породи велася з 1981 р. за розробленою програмою на основі свиней випробуваного в 1978 р . полтавського м’сного типу та помісей різних поєднань харківської , білоруської та асканійської селекції[3].
Породає складним конгломератом поєднань різних генотипів – великої білої , миргородської , ландрас , уельс , п’єтрен , уессекс – седлбекської , української степової білої порід . У ній створено три заводських типи ( центральний полтавський , харківський , асканійський ) з генеалогічною структурою 12 ліній та 25 родин . Методичну роботу по створенню породи очлювали Б.В.Баньковський , В.О.Медвєдєв , І.В. Соловйов та ін.[3].
Офіційно порода ,як селекційне досягнення українських вчених , була затверджена 31 грудня 1993 р . наказом №367 Міністерства сільського господарства і продовольства України . За даними породного обліку загальна чисельність свиней української м’ясної породи становить 67,8 тис. голів . Свиней розводять у 22 господарствах України [6].
Тварини нової породи характеризуються чітко вираженим м’ясним типам: довгим,широким і глубоким тулубом , добре розвинутими окостами і міцною конституцією . За розвитком вони відповідають , а окремі перевищують вимоги класу еліта , мають високу резистентність , стресстійкість і добре пристосовані до умов промислової технології . Жива маса дорослих кнурів становить у середньому 321 кг , довжина тулуба 184 см ; маса гнізда у 2- місячному віці – 182,3 кг [7].
Вік досягнення живої маси 100 кг становить 179 днів , середньодобовий приріст – 827 г , витрати кормів на 1 кг приросту – 3,46 корм.од., товщина шпику – 25,6 мм,маса задньої третини напівтуші – 11,0 кг .
За показниками відгодівельних і м’ясних якостей свині української м’ясної породи перевищують вимоги цільового стандарту[1].
Дослідженнями Інституту свинарства УААН встановлено , що м’ясо і сало підсвинків центрального типу породи при живій мас 100,120 і 140 кг за хімічним складом , вмістом амінокислот , жирних кислот , фізичними та технологічними якостями м’язової та жирної тканин відповідають вимогам , що пред’являють до продукції високої якості [3].
Свині створеного генотипу характеризуються високою консолідованістю . Генеалогічну структуру породи становлять провідні заводські лінії Центра , Цуката , Циклона , Цензура , Цитруса – центрального полтавського типу ; Цінного , Циліндра , Цемента – харківського ; Цикорія , Ціаніта , Цилуса , Цоколя – асканійського типу.
Заводські типи , лінії , родини використовують у системах гібридизації як у батьківській , так і в материнській формах
Провідними племгоспами по розведенню цих свиней є дослідні господарства “Асканія – Нова’’ Інституту тваринництва степових районів УААН , “Чувиріно” Інституту тваринництва УААН, “Миронівський “ Київської , “Журавлівський“ Чернігівської , “Радянська Україна “ Херсонської областей [8].
Рис.2.Українська м’ясна порода свиней
Особливості відтворення поголів’я
Особливості відтворення ВРХ
Велика рогата худоба відрізняється від інших видів сільськогосподарських тварин тривалістю періодів статевого і господарського дозрівання, охоти і тільності. Вік статевої та господарської зрілості у неї залежить від спадковості, породних особливостей, рівня годівлі, умов утримання, а також від кліматичних чинників. Тварини м’ясних порід скоростливі, тому статева зрілість у них настає на 2 - 3 міс раніше порівняно з худобою молочних порід. Недостатня або неповноцінна годівля затримує ріст молодняку, і він у більш пізньому віці досягає господарської зрілості. Тварини південних широт скоростливі, ніж північних[9].
За нормальних умов вирощування статева зрілість у телиць настає у віці 6 - 9, а в бугаїв – 7 - 8 міс. Осіменяти телиць потрібно з досягненням ними господарської зрілості. Такий період для тварин молочного і комбінованого напрямів продуктивності настає в 17 - 20, а для м’ясних порід - у 16 - 18 міс. Крім того, телиці до цього віку повинні мати не менше ніж 70 % живої маси повновікової тварини. Щоб осіменити телиць в оптимальні строки, їх потрібно вирощувати в належних умовах і на фізіологічно обґрунтованому рівні годівлі. Осіменіння у ранньому віці зумовлює тяжкі отелення, народження слабких телят і зниження молочної продуктивності корів, особливо первісток[10].
Вирощування телиць в умовах недостатньої годівлі не дає їм можливості досягти у період господарської зрілості відповідної живої маси. Таких телиць осіменяють у більш старшому віці, а це затримує ріст поголів’я худоби, збільшує кількість повторних осіменінь, знижує надій упродовж життя і збільшує витрати кормів на вирощування корови. У телиць старшого віку більше перегулів, ніж у 18-місячних тварин. За даними О.П. Бегучева, на вирощування корови, яка перший раз отелилась у віці 28 міс, витрачається 3700 - 4500 к. од. Недостатня годівля телиць під час вирощування їх збільшує й інші витрати на 25 - 30 %[2].
Осіменяють телиць і корів у період настання охоти. Проявами її є неспокій тварин, втрата апетиту, у корів знижуються надої, вони стрибають одна на одну, спостерігаються набрякання зовнішніх частин статевих органів, їх почервоніння та виділення слизу. В середньому охота триває 12 - 18 год із коливаннями 6 - 36 год.
Через 24 год після початку охоти відбувається овуляція, тобто вихід яйцеклітини з фолікула. Враховуючи те, що спермії у статевих шляхах самки здатні до виживання протягом 8 - 24 год, осіменяти тварин потрібно два рази з проміжками 10 - 12 год увечері та вранці або ж навпаки[9].
Природне парування застосовують рідко , а в основному осіменяють тварин штучно: телиць - візо- цервікальним методом (за допомогою шприца-катетера і піхвового дзеркала), а корів — мано-цервікальним (із використанням поліетиленової рукавички, балончика й катетера) та ректо-цервікальним (з фіксацією шийки матки через пряму кишку).
Сперма для осіменіння надходить із районних племоб’єднань , де утримують висококласних плідників. Після осіменіння телиці чи корови технік робить запис у журнал осіменіння та одержання приплоду, де вказує кличку, ідентифікаційний номер самки, дату осіменіння, кличку та ідентифікаційний номер плідника. Якщо ж запліднення не відбулося, то через 20 - 21 день із коливаннями від 12 до 40 днів у самки спостерігається повторна охота. Період від однієї охоти до наступної називається статевим циклом[3].
Низькопродуктивних корів, які не запліднилися протягом 5 - 6 осіменінь, вибраковують із стада, а високопродуктивних піддають ретельному ветеринарному обстеженню і лікуванню. Основними причинами вибракування корів із стада є інфекційні та незаразні хвороби, порушення відтворних функцій, захворювання вим’я, вік, низька продуктивність тощо[5].
Після запліднення самки у яєчнику на місці фолікула, який лопнув, розвивається жовте тіло, що виділяє гормон прогестерон . Останній гальмує настання охоти. За його наявністю у крові встановлюють тільність самок.
Тривалість тільності у корів залежить від умов годівлі, скороспілості худоби, статі новонародженого, кількості приплоду, періоду року та індивідуальних особливостей самок. Недостатня годівля подовжує ембріональний період розвитку теляти. Тварини скороспілих м’ясних порід виношують плід меншу кількість днів. Ембріональний період розвитку бичків довший на 1 - 3 дні. Близнят корови народжують на 3 - 4 дні раніше. Взимку тільність триває довше на 2 - 2,5 дні[2].
За 2 міс до отелення корів перестають доїти, їх запускають, зменшуючи кількість доїнь і даванку соковитих та концентрованих кормів.
Годівля нетелей і тільних корів має бути достатньою й повноцінною, особливо їх треба забезпечувати протеїном, мінеральними речовинами та вітамінами. Норми годівлі для таких тварин визначають залежно від їхньої живої маси, вгодованості й планового надою[3].
Годують тільних корів три рази на день із постійною подачею води в автонапувалки. Кращими кормами в стійловий період є злаково-бобове сіно, сінаж, силос, коренеплоди, комбікорм; а в літній — зелені корми і 1,5 - 2 кг концентрованих з урахуванням планової продуктивності.
(1 На 100 кг живої маси грубих кормів дають 2 - 2,5, соковитих )
4 - 5 кг. Тільній корові живою масою 500 - 550 кг із плановим річним надоєм 4500 - 5000 кг за добу згодовують, кг: сіна - 8 - 10, кормових буряків - 5 - 6, силосу - 10 - 12 і концентрованих кормів - 2,5 - 3.
За 7 - 10 днів до отелення з раціону вилучають соковиті корми (силос, коренеплоди), а за 2 - 3 дні припиняють давати і концентровані. За два тижні до отелення корів переводять у родильне відділення, в якому бажано мати клітки-бокси. Тут самки теляться і перебувають із телям 1 - 3 доби. Таких боксів має бути 0,5 - 0,6 % від кількості корів у стаді[4].
Новонароджене теля зважують перед першою годівлею й складають акт оприбуткування приплоду, де зазначають кличку та ідентифікаційний номер матері й батька, масу і кількість приплоду, присвоєний ідентифікаційний номер і кличку. Дані акта заносять до форми № 3-мол - журналу реєстрації приплоду та вирощування молодняку великої рогатої худоби.
Телят мітять татуюванням за допомогою спеціальних щипців із металевими голчастими цифрами, вищипами на вухах за умовним ключем, бирками з номерами, а дорослих тварин - ошийниками, спеціальними таврами з використанням холоду і випалюванням номерів на рогах[5].
Цифрове значення мічення вищипами таке: верхній край правого вуха - 1, лівого - 10, нижній край правого вуха - 3, лівого - 30, кінчик правого вуха - 100, лівого - 200, круглий вищип посередині правого вуха - 400, лівого - 800, круглий вищип ближче до кінчика правого вуха - 1000, лівого - 2000. Сума всіх чисел на обох вухах, починаючи з великих, і становитиме ідентифікаційний номер тварини.
Принцип мічення холодом ґрунтується на знебарвленні волосу під дією низьких температур. Після прикладання до тіла тварини охолодженого тавра у твердому двоокисі вуглецю чи рідкому азоті під дією низьких температур руйнуються клітини, що зумовлюють забарвлення волосяного покриву, і на цьому місці росте знебарвлений волос. Так мітять тварин із темним кольором волосяного покриву[8].
1.4.Особливості відтворення поголів’я свиней
Розведення свиней у фермерському господарстві буде базуватися на таких принципах:
– у племінній групі основного стада свиней буде вестися чистопородне розведення на базі однієї із районованих порід (велика біла, миргородська або інша порода свиней в залежності від району розташування)
– у товарній групі повинне використовуватись промислове схрещування або гібридизація. Для цього необхідно використовувати як материнську породу свиноматок велику білу або миргородську, а породу кнурів полтавська м’ясна або українська м’ясна. При стабілізації виробництва подальша зоотехнічна робота буде вестися згідно схеми[9].
Згідно прийнятої схеми для комплектування племінної групи треба завезти племінний молодняк із провідних племінних заводів відповідної породи, а для гібридизації – кнурців другої породи.
Застосування інбридингу не допускається. Основні вимоги, які пред’являють до свиней – добра пристосованість до умов промислового виробництва і здатність проявляти високий ефект гетерозису в товарному виробництві. З цією метою в товарному свинарстві відтворення поголів’я здійснюють із застосуванням дво – або трипородного промислового схрещування і гібридизації. Гарантований ефект гетерозису можна забезпечити використанням для схрещування відселекціонованих на комбінаційну здатність ліній різних порі [2].
Останніми роками пропонується селекція на спеціалізовані лінії за обмеженою кількістю ознак. У спеціалізованих батьківських лініях селекцію ведуть на одержання високих показників м’ясних і відгодівельних якостей і при помірних показниках відтворних ознак. Селекцію у материнських лініях ведуть на високу відтворні якості при помірних показниках м’ясності. Таким чином, у результаті схрещування спеціалізованих ліній однієї або декількох порід, які поєднуються між собою, створюється товарний продукт – внутрішньопородний та міжпородний гібрид[5].
Відтворення стада необхідно вести за системою турових опоросів, яка передбачає:
– для основних свиноматок перший тур опоросів у січні-лютому, парування у вересні-жовтні,; другий тур опоросів у червні-липні, парування у березні-квітні;
– для перевіряючих свиноматок третій тур опоросів проводять у травні у літніх таборах; парування у січні[1].
Перше парування ремонтних свинок у племінному ядрі проводять у віці 9–10 місяців при досягненні живої маси 120–130 кг. У товарному репродукторі, відповідно 11–12 місяців, 110–120 кг.
Ремонтних кнурів допускають до парування (взяття сперми) при досягненні живої маси 130–150 кг, у віці 11–12 місяців[8].
Техніка парування передбачає визначення охоти у свиноматок кнуром-пробником 2 рази на добу: о 6.00 годині ранку й о 17.00 годині вечора. Час парування (осіменіння) молодих свинок – через 36 годин від початку охоти, дорослих – через 24 години. Початок охоти вважається середина проміжку від часу, коли свиноматка останній раз не прийняла кнура і прийняла перший раз (наприклад, останній раз не прийняла о 6.00, а перший раз прийняла о 17.00, значить, початком охоти можна вважати
Якщо час парування випадає на нічний період, то можна парувати ввечері цього ж дня або зранку наступного дня[6].
Парування проводиться в спеціальному манежі. При паруванні молодих свиноматок з дорослими кнурами з великою живою масою використовують парувальний станок.
Технологія вирощування поросят передбачає:
Відлучення поросят проводяться в племінній групі в 60 днів, в товарній групі в 45 днів. Опороси приймаються в індивідуальних станках, обладнаних захисними перегородками, які застерігають від задавлювання поросят. Після закінчення опоросу, що контролюється виходом посліду з обох рогів матки, поросятам відривають (відрізають) пуповину, залишаючи 5–7 см, дезінфікують розчином марганцю або перекисом водню, обтирають і поміщують в спеціальний ящик. Підсадка поросят для першої годівлі проводиться після закінчення опоросу, але не пізніше ніж через 1,5–2 години після народження.
Закріплення поросят за сосками проводиться з урахуванням молочності сосків і розвитку поросяти: слаборозвинутих поросят підсаджують до передніх сосків (як більш молочних), а міцних – до задніх[7].
1.4 Організація годівля та способи утримання тварин
ВРХ. Для годівлі великої рогатої худоби використовують різні корми рослинного і тваринного походження. Особлива увага під час складання раціонів приділяється вмісту перетравного протеїну та незамінних амінокислот — лізину, метионіну, триптофану. Корми з високим вмістом вуглеводів у раціоні великої рогатої худоби нормалізують процеси травлення, запобігають утворенню в шлунку тварин отруйних газів. Розщеплення клітковини дає речовини, які використовуються в молокоутворюючих процесах.
Для високопродуктивних дійних корів раціони балансуються за вмістом Са, Р, М£, К і Б, а також іншими елементами. В раціоні повинні бути в достатній кількості і вітаміни, нестачу яких ліквідовують вітамінними кормами та синтетичними препаратами[3].
На склад молока і його кількість сприятливо впливають якісні зелені корми, сіно, сінаж, силос, коренеплоди і більшість концентрованих кормів. Деякі корми надають молоку специфічного присмаку і можуть погіршувати якість масла і сиру (наприклад, турнепс, бруква, ріпак, дика редька, полин, дика цибуля і часник)[5].
Потреба дійних корів у поживних речовинах залежить від рівня продуктивності, вмісту жиру в молоці, живої маси тварин, їх віку і вгодованості, а також фізіологічного стану. Для корів виділяють основні чотири періоди фізіологічного стану, різні за умовами годівлі: сухостійний період (60-65 днів); перший період лактації (перші 100 днів лактації); другий період лактації (другі 100 днів); третій період лактації (останні 100-105 днів).
Дійний період у корови розпочинається після народження телят. У день отелення корові дають досхочу високоякісного сіна і до 15 літрів теплої підсоленої води. На другий і третій день до сіна додають 1-1,5 кг концентрованих кормів у вигляді пійла. Потім до раціону поступово включають інші корми з розрахунком, щоб на 10-15-й день після отелення корова одержувала повну їх норму[8].
Влітку роздоювання корів проводять тільки за безперебійного забезпечення їх досхочу зеленою масою і підгодівлі концентратами та мінеральними добавками[2].
Після роздоювання корів до наміченої продуктивності годівлю організовують так, щоб досягнутий рівень протримався якнайдовше. Не рідше двох разів на місяць раціони для молочних корів слід корегувати відповідно до їх продуктивності поступовим зменшенням даванки концентрованих кормів.
Норми годівлі дійних корів встановлюють з урахуванням живої маси, добового надою і жирності молока. Тільним коровам в останні два місяці лактації в зв'язку з підвищеним обміном речовин і ростом плода норми годівлі збільшують на 5-10 %. Коровам нижчесередньої вгодованості і первісткам необхідно збільшувати норму на одну і більше корм. од. Збільшують або зменшують норму годівлі на 0,4-0,5 корм. од. на кожні 10 кг молока, якщо його фактична жирність більша або менша на 0,5 % від вказаної в таблиці норм годівлі[1].
Раціони для корів складають з наявних у господарстві кормів. На 100 кг живої маси згодовують 0,5-2 кг грубих кормів, 5-10 кг соковитих, в тому числі 7-8 кг високоякісного силосу. У раціонах з сіном доброї якості близько 25-30% грубих кормів можна замінити високоякісною соломою ярих. За великих даванок соковитих кормів, і особливо силосованих, грубих дають мінімальну кількість (до 0,5 кг на 100 кг живої маси) і, навпаки, під час максимальних даванках грубих дають мінімальну кількість соковитих кормів. В обох випадках корова отримує достатню кількість сухих речовин[5].
Даванку концентрованих кормів орієнтовно встановлюють з розрахунку на 1 кг молока та величини надою. Так, за 10-кілограмового надою дають до 100 г концентратів в розрахунку на 1 кг молока, за надою від 10 до 15 кг - 100-150 г, від 15 до 20 кг - 150-200 г, від 20 до 25 - 250-300 г, а за надою 25 кг і вище - 300-350 г (до 500 г). Часто даванку концентратів збільшують в більшій мірі[5].
Для складання раціонів важливо врахувати, що за силосного типу годівлі треба включати корми, які багаті на легкоферментуючі вуглеводи — цукрові, напівцукрові або кормові буряки. Цукрових буряків коровам слід давати 0,6-0,8 кг на 1 кг молока, але не більше 15-18 кг на добу. Кормових ж буряків — згодовують до 2-2,5 рази більше, ніж цукрових .Свіжого жому дійним коровам дають до 10 кг на добу, кислого — до 5 кг[2].
Забезпечення корів цукром визначають за співвідношенням його до перетравного протеїну — оптимальне відношення цукру до протеїну коливається в межах 0,8-1,2:1.
Дійні корови відчувають підвищену потребу у вітамінах. У розрахунку на одну кормову одиницю їхнього раціону повинно припадати 4050 мг каротину і від 900 до 1200 ІО вітаміну Б[2].
Під час згодовування кормів з годівниць спершу дають концентрати, потім соковиті і в кінці грубі, але можна згодовувати і їх суміш. Часто на основі різних кормових компонентів та добавок виготовляють повнораціонні комбікорми, які повністю забезпечують потреби тварин у поживних речовинах і енергії . Роздавання кормів рекомендують проводити після доїння..
У сухостійний період перед отеленням необхідно організувати повноцінну годівлю корів для нормального росту плоду, розвитку вимені, відкладання поживних речовин в прозапас тощо[10].
Для биків-плідників годівля повинна бути індивідуальною, а раціон складають з врахуванням інтенсивності використання, віку і живої маси. На 1 корм. од. корму в раціоні бика повинно припадати 140 г перетравного протеїну, 7 г Са, 6 г Р і 70-90 мг каротину[9].
Велику рогату худобу утримують залежно природно-економічних умов і технології виробництва продукції за різними системами: стійлово-пасовищною, стійлово-табірною і стійлово-вигульною.
Для стійлово-пасовищної системи характерно, що тварин цілий рік утримують в спеціально обладнаних приміщеннях — корівниках, а в літній період ще й щоденно виганяються на пасовища.
Стійлово-табірне утримання практикується в районах з обмеженими площами пасовищ. Зимою худобу утримують в корівниках, а протягом всього літа в літніх табірних приміщеннях поблизу кормових угідь. Тварин в літній період годують в основному скошеними зеленими кормами і силосом, інколи використовують недалеке випасання[2].
Стійлово-вигульна система передбачає утримання худоби в приміщеннях і на вигульних площадках біля ферм протягом всього року.
На промислових сільськогосподарських підприємствах застосовують — прив'язне і безприв'язне утримання великої рогатої худоби з різними модифікаціями[2].
Під час утримання на прив'язі корів розміщують у 2 або 4 ряди по 50 голів в кожному. Приміщення обладнуються годівницями із вмонтованими в них автопоїлками і при в'язями для кожної тварини, транспортерами для збирання гною, засобами для доїння корів, системою освітлення тощо.
Утримання тварин на прив'язі дозволяє точніше нормувати годівлю, краще проводити догляд, але, разом з тим, збільшує затрати праці на прив'язування і відв'язування, роздачу кормів тощо[5].
Безприв'язне утримання худоби не передбачає прив'язування тварин, які знаходяться на глибокій підстилці. Корови розміщуються в приміщеннях без внутрішнього обладнання. Кожного дня на одну корову використовують до 3 кг підстилки. Гній збирають 1-2 рази на рік. Поряд з таким корівником обладнують вигульний двір і допоміжні приміщення для годівлі і доїння тварин[5].
Безприв'язне утримання значно знижує затрати праці, але використовується менше, так як має ряд суттєвих недоліків, пов'язаних з труднощами в нормуванні годівлі кожної тварини, підвищеною їх рухливістю та ін[10].
Свиней
У свинарстві (у тому числі — домашньому) виділяють три типи годівлі:
- концентровану, за якої середній рівень концентрованих кормів у раці- оні становить за поживністю 80–85% (цей тип домінує в регіонах з великим виробництвом зерна та в господарствах, де такі продукти з різних причин є доступними щодо ціни);
- напівконцентровану, за якої середній рівень концентрованих кормів у раціоні становить за поживністю 50–75% (це найпоширеніший тип годівлі);
- малоконцентровану, за якої середній рівень концентрованих кормів у раціоні становить за поживністю 40–45% (така годівля поширена в господарствах із незначними доходами)[3] .
Переваги концентрованого типу годівлі очевидні з огляду на порівняне здешевлення зерна та зернових продуктів. Це поступово починають розуміти селяни, адже, навіть за статистикою, протягом 1990–2001 років зерно подорожчало (в індексному обчисленні) в 1,4, а свинина (абсолютний рекордсмен) — у 2,63 рази. У домашніх господарствах це співвідношення досить легко можна зменшити, використавши сезонне коливання цін на зерно та свинину[7].
Годівля і утримання свиноматок залежить від їх використання. До моменту парування самки повинні бути середньої вгодованості, не допускається як голодування, так і ожиріння тварин. Раціони насичуються соковитими і грубими кормами. Найкращими зеленими кормами для годівлі є люцерна, конюшина та інші бобові культури. Влітку свиноматок найкраще утримувати в таборах з використанням пасовищ. На кожні 100 кг живої маси холостої матки згодовують 1,5-1,8 корм. од. кормів[1].
Поросних свиноматок у зв'язку з інтенсивним ростом плоду, особливо у другу половину поросності, годують інтенсивніше. Особливо велика потреба в цей період тварин у протеїні. Тому в раціонах годівлі збільшують кількість концентрованих кормів, частково кормів тваринного походження і зменшують кількість грубих[3].
Годують поросних свиноматок 2-3 рази на добу кормом у вигляді густої мішанки. Перед годівлею напувають.
Утримують поросних маток перші 2 місяці виношування плоду групами по 8-10 голів, на 3-му місяці — по 2, а на 4-му, за 10-15 днів до опоросу, кожну матку поміщають окремо. Перед опоросом свиноматка повинна знаходитись у продезінфікованому станку з м'якою підстилкою. Опороси проходять без сторонньої допомоги[1].
Як відомо, населення утримує свиней у домашніх та селянських (фермерських) господарствах. Ми у своїй розвідці зупинимося на першому напрямі, оскільки селянські (фермерські) господарства поступово набуватимуть рис аграрних підприємств із властивими їм технологічними підходами. У домашніх господарствах зазвичай утримують від 1–2 до 3–4 дорослих свиней, у тому числі свиноматку з відповідним шлейфом приплоду. Тому за цільовим призначенням домашні господарства можна поділити на три групи:
- отримання м’яса для власних потреб;
- отримання м’яса для власних потреб і продажу;
- отримання м’яса і приплоду для власних потреб і продажу.
Свиней зазвичай утримують стійлово, у спеціальних клітках у хліву, влітку інколи на вулиці, доволі часто — поруч з іншими господарськими тваринами і птицею[6].
Розділ 2. РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА.
2.1. Завдання.
1. Назва м’ясного виробу – ковбаса сирокопчена зерниста
2. Потужність цеху – 10100 кг/добу
3. Забійний вихід ВРХ – 70,9%
4. Забійний вихід свиней – 73,4%
5. Перед забійна маса молодняку ВРХ – 550 кг
6. Перед забійна маса свиней – 116 кг
7. Маса новонародженого теляти – 41 кг
8. Маса новонародженого поросяти – 1,08 кг
9. Витрати корму на 1 кг приросту живої маси ВРХ – 43,5 МДж.
10. Витрати корму на 1 кг приросту живої маси свиней – 24,8 МДж.
11. Порода ВРХ – швіцька
12. Порода свиней – українська м’ясна
2.2 Виконання завдання
2.2.1. Робочі розрахунки
1) Визначаємо кількість сировини на 100 кг ковбаси варено-копченої московської:
Яловичина вищого ґатунку 45%;
Шпик свинячий хребтовий 55%.
2) Розраховуємо необхідну кількість основної сировини, необхідної для виробництва ковбаси варено-копченої московської
Яловичина вищого ґатунку – 45%=1010*55%=455 кг;
Шпик свинячий хребтовий – 55%=1010*45%=555 кг.
3) Після визначення потреби у кількості м’ясної сировини по сортах, знаходимо загальну потребу у м’ясі:
Вихід жилованого м’яса вищого ґатунку до загальної маси жилованого м’яса становить 20%
Вихід шпику свинячого хребтового до загальної маси жилованого м’яса становить 4%
Потреба у загальній жилованій яловичині становитиме :
455кг/20%=2275 кг;
Потреба у загальному шпику свинячому хребтовому становитиме :
555кг/4%= 13887,5 кг.
4) Визначаємо потребу у м’ясі на кістках (загальну масу м’яса)
Вихід жилованої яловичини другої категорії вгодованості становить 71,5%;
Вихід жилованої свинини без шкури становить 75,3 %;
Потреба у яловичині становитиме :
2275кг/71,5%=3181 кг;
Потреба у шпику свинному хребтовому становитиме :
13887,5кг/75,3%=18442 кг.
5) Визначаємо живу масу тварин (кількість сировини) за формулою:
А=(В*100)/С
АВРХ=(3181*100)/70,9=4488 кг живої маси;
Асвиней= (18442*100)/73,4=25126 кг живої маси.
6) Визначимо кількість тварин за формулою:
N=A/M
N –кількість тварин;
A – маса тварин;
M – маса однієї тварини.
NВРХ =4488/550=8 голів;
Nсвиней =25126/116=216 голів.
2.2.2. Розрахунок витрат кормів для тварин
7) Визначаємо абсолютний приріст тварин за формулою:
Априріст = ЖМк-ЖМп,
Априріст – абсолютний приріст;
ЖМк – кінцева жива маса;
ЖМп – початкова жива маса.
Априріст ВРХ = 550-41=509 кг;
Априріст свиней = 116-1,08=114,92 кг.
8) Визначаємо загальні витрати енергії корму на приріст живої маси за формулою :
В=Априріст*N*K,
ВВРХ=509*8*43,5=177132МДж;
Всвиней=114,92*216*24,8=590976МДж.
9) Знаючи орієнтовну структуру та поживність кормів розраховуємо потребу у кормах для тварин:
Потреба у кормах великої рогатої худоби
| ВРХ | ||||
| Корм | Вміст ОЕ у 1 кг | Структура раціону, % | Потреба ОЕ, МДж | Потреба кормів, кг |
| Сіно лучне | 6,85 | 10 | 17713 | 2585 |
| Силос кукурудзяний | 2,3 | 20 | 35426 | 15402 |
| Сінаж вико-вівсяний | 3,68 | 10 | 17713 | 2585 |
| Трава лучного пасовища | 2,29 | 30 | 53139 | 15941 |
| Комбікорм | 11,70 | 25 | 44285 | 3785 |
| Молоко незбиране | 2,28 | 5 | 8856 | 3884 |
| - | - | 100 | 177132 | - |
Потреба у кормах для свиней
| Свині | ||||
| Корм | Вміст ОЕ у 1 кг | Структура раціону, % | Потреба ОЕ, МДж | Потреба кормів, кг |
| Трав’яне борошно | 8,62 | 3 | 17729,3 | 2056,8 |
| Буряки кормові | 1,74 | 10 | 59097,6 | 33578,2 |
| Картопля варена | 3,34 | 10 | 59097,6 | 17693,9 |
| Трава люцерни | 1,99 | 10 | 59097,6 | 29697,3 |
| Комбікорм | 13,50 | 65 | 384134,4 | 28454,4 |
| Молоко незбиране | 2,88 | 2 | 11819,5 | 4104 |
| - | - | 100 | 590976 | - |
ВИСНОВОК
Сутність нормованої годівлі полягає в тому, що тварини в залежності від виду, статі, віку, живої маси, фізіологічного стану, характеру і рівня продуктивності повинні отримувати в сухій речовині раціону строго певні концентрації доступної їм енергії, протеїну , окремих амінокислот, вуглеводів, жирів, факторів вітамінного і мінерального живлення. Норми концентрації поживних речовин знайшли широке практичне розповсюдження і застосовуються в якості обов'язкового елемента при складанні оптимальної рецептури раціонів і комбінованих кормів за допомогою електронно-обчислювальної техніки.
Потреба тварини в енергії залежить від багатьох факторів - виду, породи, віку, рівня продуктивності, фізіологічного стану, фізичних навантажень, умов утримання та ін.
Потреба тварини в енергії може бути визначена по балансу енергії в організмі з використанням дихальних апаратів або камер і в спеціальних науково-господарських дослідах. Для визначення потреби в енергії у дрібних тварин (вівці, свині, птиця, кролики) може бути використаний метод забою контрольних тварин.
Показником енергетичної цінності кормів і раціонів тварин служить зміст обмінної енергії або кормових одиниць в 1 кг натуральних кормів або в 1 кг сухої речовини.
Енергія спожитих кормів витрачається тваринами на процеси, пов'язані з обміном речовин в організмі, підтримкою температури тіла, мускульної роботою, і на освіту продукції.
В цій роботі ми саме визначали норму кількості кормів ,поживних речовин , раціон харчування та утримання свиней і великої рогатої худоби .
Отже, розвиток тваринництва є однією із вирішальних умов підвищення матеріального і культурного рівня життя народу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Електронні ресурси http://pidruchniki.com/1809120862389/tovaroznavstvo/viroschuvannya_utrimannya_sviney
2. Електронні ресурси: http://pidruchniki.com/1116021362382/tovaroznavstvo/godivlya_utrimannya_hudobi
3. Електронні ресурси: http://ukranimals.ru/tvarini/1823-ukrainska-m-jasna-poroda-svinej.html
4. Електронні ресурси: http://dovidkam.com/sadigorod/gospodarstvo/shvicka-poroda-koriv-opis-ta-xarakteristiki.html
5. Електронні ресурси http://propozitsiya.com/ua/godivlya-y-utrimannya-visokoproduktivnih-molochnih-koriv
Свинарство і технологія виробництва свинини: Підручник для підготовки фахівців у аграрних вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації із спеціальності «Зооінженерія»./ В.І. Герасимов, Л.М. Цицюрський, Д.І. Барановський, В.М.Нагаєвич, В.П. Рибалко, М.В. Чорний, В.Ю Засуха, В.В. Писаренко. За ред. В.І. Герасимова.-Х.:Еспада,2003.-448 с.
Технологія виробництва свинини. Науково-метод. посіб./ уклад.: Козир В. С. , Халак В. І., Зельдін В. Ф. та ін. – дніпропетровськ: ІМА-прес. -2009. -196 с.
Технологія виробництва продукції свинарництва/ За загальною редакцією Хоменко М.П./ Підручник.-Вінниця: Нова Книга,2006.-336 с.
Технологія виробництва продукції тваринництва / О.Т. Бусенка. — К.: Вища освіта, 2005. — 496 с.
Технологія виробництва продукції тваринництва : підруч. / [Бусенко О.Т., Скоцик В.Є., Маценко М.І. та ін.] ; за ред. О.Т. Бусенка. — К. : «Агроосвіта», 2013. — 492 с.