1   2   3   4
Ім'я файлу: лфк нервової системи (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 108кб.
Дата: 11.02.2020
скачати

Післялікарняннн період реабілітації проводиться у реабілітаційному центрі, спеціалізованому санаторії, поліклініці, лікування в яких періодично повторюється. Застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, механо­терапію, працетерапію.

Лікувальна фізична культура використовується на всіх етапах реабілітації цього періоду і у різних формах її слід застосовувати про­тягом всього життя пацієнта. ЛФК призначають диференційовано залежно від групи, до якої входять хворі, що базується на оборотності і необоротності змін після травми хребта і спинного мозку.

У хворих І групи фізична реабілітація спрямована на відновлення пра­цездатності. ЛФК має такі завдання: підтримання впевненості у позитивно­му результаті лікування і повернення до праці; нормалізація тонусу м'язів, м'язово-суглобового відчуття, координації рухів, відновлення рухових нави­чок, ходьби без опори; тренування серцево-судинної, дихальної систем; від­новлення і підтримання здатності перенесення фізичних навантажень побу­тового і виробничого характеру. Для реалізації цих завдань застосовують ранкову гігієнічну і лікувальну гімнастику, самостійні заняття, гідрокінези-терапію, лікувальну ходьбу, прикладні вправи та ігри. У комплексах ліку­вальної гімнастики передбачають вправи, що зміцнюють м'язи, поліпшують їх витривалість, удосконалюють координацію рухів, рівновагу, коригують поставу, розвивають і покращують ходу. Тривалість заняття з лікувальної гім­настики разом з іншими формами ЛФК та з урахуванням пауз для відпочин­ку — від 1,5 до 2,5 год.

Подальше удосконалення ходьби проводять у звичайних умовах і у воді. Хворого вчать ходити з опорою на милиці по рівній площині, слідовій доріж­ці, переступати через невисокі брусочки, далі — ходити без корсета. Потім йо­му пропонують ходити з однією милицею і палицею, двома палицями, з мили­цями без фіксації одного колінного суглоба, а потім двох; ходити без апаратів з палицями і без них. При здатності хворого у положенні стоячи робити махо­ві рухи ногами, згинати їх у колінному і кульшовому суглобах, піднімати над підлогою на 5-7 см починають навчати ходьби по східцях. Реабілітолог має дотримуватись такого правила: при підйомі спершу ставиться на сходинку но­га, яка більш рухлива і до неї приставляється друга, тобто та, що має гіршу сту­пінь рухливості. При спуску, навпаки, спочатку опускається більш паралізова­на нога. Треба не забувати і про інше — на кожному етапі зміни опори слід оволодіти усіма варіантами ходьби: вперед, назад, вправо, вліво, повороту на одному місці, але тільки в сторону ноги з гіршою рухливістю. При ходьбі, а також при виконанні вправ з опорою на кисті і пальці рук рекомендується одягати рукавички для запобігання потертості та інших травм шкіри, сухожиль пальців, променевозап'ясткового суглоба і для попередження сухожильних контрактур.

У воді в кожному занятті для збереження рухів у суглобах проводять па­сивні рухи. При паралічі нижніх кінцівок роблять одночасні згинання у кульшовому і колінному суглобах, відведення і приведення у кульшових суглобах, згинання і розгинання, приведення і відведення в гомілковостоп-них суглобах. При появі довільних активних рухів і для подальшого їх роз­витку використовують рухи кінцівкою з підтримкою реабілітолога і відпо­відні вихідні положення. Хворого вчать переносити масу тіла з однієї ноги на Другу, пересуватися. Спочатку ходьбу у воді можна проводити з фіксаці­єю суглобів тутором з поліетилену, гумовими надколінниками. Хворі ходять, тримаючись за поручні, канати, перекладинку, трапецію монорейки та ін. Далі вони намагаються ходити з пінопластовими поплавками, а потім — без них. Заняття у воді проводиться щоденно від 15 до ЗО хв при температурі во­ди 30-33 °С для хворих з в'ялими формами парезів і 35-37 °С — зі спастич­ними.

У хворих II групи наслідком комплексного лікування ушкодження хребта і спинного мозку будуть залишатись часткові рухові порушення, ЛФК спрямо­вана на максимально можливе відновлення рухових функцій і постійну ком­пенсацію частково втрачених. Завдання її: усвідомлення необхідності і реаль­ності досягнення можливого рівня рухової активності, нормалізація м'язового тонусу і м'язово-суглобового відчуття, поліпшення координації, сили і витри­валості м'язів; ліквідація тугорухливості у суглобах і контрактур, розвиток компенсаторних рухів; навчання ходьби з опорою по рівній площині і східцях, користування візком, міським транспортом, керування мотовізком, автомаши­ною; тренування серцево-судинної і дихальної систем, підготовка і підтриман­ня здатності перенесення побутових і полегшених трудових навантажень, за­гальне зміцнення організму. Застосовують ранкову гігієнічну і лікувальну гім­настику, самостійні заняття, лікувальну ходьбу, гідрокінезитерапію, рухливі і спортивні ігри за спеціальними правилами.

Заняття лікувальною гімнастикою проводять, переважно, у вертикальному положенні, що сприяє більш швидкому формуванню рухових навичок, розвит­ку опорної функції, здатності ходити. У комплексах переважають спеціальні вправи, більшість з яких виконують при постійному зоровому контролі, що ра­зом з тактильними відчуттям сприяє правильному виконанню рухів. Для змен­шення спастичності продовжуються махові рухи, перекатування кисті чи сто­пи по обертовому валику, роблять пасивні розгинання і згинання пальців кис­ті з наступними однонаправленими рухами у полегшених положеннях, вправи з дрібними предметами, пластиліном та у воді. При в'ялих парезах вправи спрямовані, насамперед, на відпрацювання функції хапання ураженою рукою. Включають вправи з рухами стегнами у різних напрямках з максимальною ам­плітудою, напруженням сідниць, з одночасним втягуванням промежини і зад­нього проходу, що сприяє нормалізації функції тазових органів, вольовому се­човиділенню чи дефекації.

Великої уваги приділяють розвиткові опороздатності нижніх кінцівок та зміцненню м'язів плечового пояса і рук, що забезпечують ходьбу хворого на милицях або з іншою опорою, переміщення з ліжка на стілець, на крісло-каталку чи візок і користування нею, а у подальшому, при мож­ливості, — мотовізком чи автомашиною з ручним керуванням. Під час занять хворого вчать знімати і одягати ортопедичні апарати на ноги, робити вправи без них, з опорою і без неї, освоювати пересування вперед, убік, назад.

Заняття у воді проводяться, приблизно, так само, як і у попередній групі. Однак при парезі чи паралічі не тільки нижніх, а й верхніх кінцівок, що вини­кає при ушкодженні шийного відділу спинного мозку, активні рухи починають з піднімання і опускання надпліччя, зведення лопаток, рухів у плечових і лік­тьових суглобах, а далі — в нижніх кінцівках. З такими хворими у воді повин­ні знаходитись два реабілітологи: один з них допомагає пацієнту утримувати голову і верхню частину тулуба, а другий — фіксує ноги. Для полегшення під­тримання хворого у вертикальному положенні, а також для безпеки рекомен­дується на грудну клітку одягати пробковий пояс або гумовий круг.

Хворі III групи, у яких комплексне лікування не спроможне ліквідувати наслідки травми спинного мозку через необоротні зміни в ньому, ЛФК спря­мована на розвиток пристосувальних і замісних рухів. її завдання — мобіліза­ція волі на досягнення максимально можливого рівня компенсацій рухових по­рушень; вироблення нових координаційних зв'язків і замінних рухів, зміцнен­ня здорових м'язів; протидія і боротьба з тугорухливістю і контрактурами, по­рушеннями функцій тазових органів; оволодіння найпростішими побутовими навичками та здатності самостійно одягати ортопедичні апарати, пересування за допомогою підручних засобів; підвищення загального тонусу організму. Застосовують ранкову гігієнічну і лікувальну гімнастику, самостійні заняття, гідрокінезитерапію.

Комплекси лікувальної гімнастики складають із загальнорозвиваючих і дихальних вправ, з активних, пасивних і активно-пасивних вправ для кінцівок і тулуба, вправ на розслаблення, посилання імпульсів до руху. Слід застосову­вати вправи, що підсилюють збережені рухові функції до рівнів, що перевищу­ють вихідні параметри; навчити нових рухів, що відповідають функції паралі­зованих м'язів і виконуються м'язами, котрі близько розташовані і за функці­єю наближаються до них. Застосовують вправи і положення, що спрямовані на перевиховування порочних компенсацій. Так, недостатність пронації перед­пліччя компенсується внутрішньою ротацією у плечовому суглобі при зігнутій у лікті руці, а його супінація може відбуватися при такому самому положенні руки за рахунок двоголового м'яза.

При здатності хворого сидіти застосовують вправи у воді для окремих кін­цівок та їх сегментів у резервуарах малої ємкості. В них виконують рухи у про-менезап'ясткових суглобах, пальцях кисті, гомілковостопних суглобах і паль­цях ніг. Використовують ванни, де виконують активно-пасивні вправи з допо­могою лямок, петель, блоків, поплавків та інших пристосувань, а також нама­гаються навчати ходьби у басейні.

Хворих наполегливо і безперервно вчать виконувати різнопланові рухи кистями і пальцями, відпрацьовуючи спочатку важільні і штовхальні рухи ни­ми, а після — хапальні. Оволодіння такими діями дає можливість хворому приступити до тренувань у проведенні туалету — умивання, чищення зубів, причісування, гоління електробритвою.

Всі вправи для оволодіння побутовими рухами хворі мають виконувати ба­гаторазово під час самостійних занять. їх вчать знімати і одягати ортопедичні апарати, пересідати у візок і користуватися ним або пересуватись іншими засо­бами. Спроможність хворого пересуватися і частково обслуговувати себе змен­шує його залежність від сторонньої допомоги і дає йому наснагу у подальшо­му занятті фізичними вправами. Щоденні заняття різними формами ЛФК три­вають 1,5-2,5 год.

Неврози

Неврози — це функціональні захворювання нервової системи, що харак­теризуються розладами вищої нервової діяльності. За І.П. Павловим, в основі розвитку неврозів лежать зрив вищої нервової діяльності, зумовлений пере­напруженням подразнюючого або гальмівного процесів, порушення їхньої рухливості. Головною причиною неврозів є гостра або хронічна психічна трав­ма. Вони можуть виникати також внаслідок травми голови, хронічної інтокси­кації, тривалих інфекційних захворювань, патології залоз внутрішньої секре­ції, дефектів виховання.

Перенапруження подразнюючого процесу виникає внаслідок різних тяж­ких переживань, складних життєвих ситуацій, як результат мікросоціальних конфліктів, постійного почуття страху та небезпеки, безвихідних, на думку па­цієнтів, життєвих обставин. Перенапруження гальмівного процесу спричиняє необхідність постійно і тривалий час стримуватись, не виявляти своїх думок, почуттів, бажань.


Розрізняють такі основні види неврозів: неврастенію, істерію, невроз нав'язливих станів. У виникненні того чи іншого виду неврозу суттєве значен­ня мас тип нервової діяльності, перевага першої (підкоркової") або другої (кор­кової) сигнальних систем.

Неврастенія — це нервове виснаження, перевтома, що проявляються од­ночасно підвищеною дратівливістю і слабкістю. Це найбільш поширений вид неврозу і розвивається він у осіб з урівноваженими сигнальними системами внаслідок надмірного по силі і тривалості перенапруження нервової системи, що перевищує межі її витривалості. Неврастенія проявляється у гіперстеніч-ній, перехідній і гіпостенічній формах.

Гіперстенічна форма спостерігається найчастіше, у клінічній картині переважають емоційні порушення. Хворі на цю недугу дратівливі, рухли­ві, метушливі, нетерплячі, сердиті, погано володіють собою і часто кон­фліктують. Вони скаржаться на швидку втому, поганий сон, головний біль, що підсилюється при розумовій роботі, у них часто спостерігається ла­більність вазомоторів обличчя, шиї і верхньої частини грудної клітки, тремтіння пальців витягнутих рук, язика, повік, що підсилюється при хви­люванні.

Перехідна форма неврастенії характеризується швидким переходом від стану збудження до апатії, виснаженням хворих. В другій половині дня вони стають непрацездатними, сонливими, з'являється нестійкість настрою, вразли­вість. Хворі скаржаться на зниження працездатності і швидку втому, підвище­не серцебиття, коливання артеріального тиску, аритмію, статеву слабкість, що проявляється у передчасній еякуляції.

При гіпостенічній формі неврастенії працездатність хворих різко зни­жується, швидко настає розумова і фізична втома. Вони мляві, повільні, уникають оточення, задумливі, вразливі, пригнічені, прислуховуються до своїх почуттів, вважають себе тяжко хворими. У таких осіб вдень помічаєть­ся сонливість, а вночі безсоння, спостерігаються вегетативні розлади, гіпо­тензія.

У спортсменів можуть виникати ознаки неврастенії з переважними симп­томами гіперстенічної хвороби, особливо у видах спорту, що потребують під­вищеної уваги і пильності, постійного зорового напруження та готовності мит­тєво реагувати на дії суперника чи партнера (воротарі, авто- і мотогонщики та ін.). Провокуючими чинниками можуть бути також часті порушення режиму тренувань і відпочинку, передчасні фізичні навантаження після травм і захво­рювань та ін.

Істерія — це функціональний розлад вищої нервової діяльності, при якому порушується співвідношення між першою і другою сигнальними сис­темами з перевагою першої. Виникає вона, переважно, в осіб з художнім ти­пом нервової системи, під впливом сильної психічної травми та тривало дію­чих психотравмуючих чинників. Першопричинами цього виду неврозу може бути неправильне виховання у дитинстві, що сприяє розвитку самолюбства, егоїзму, надмірній думці про свою особистість при відсутності життєвих на­вичок, працелюбства. Хворим на істерію властиві підвищена емоційна збудливість, невмотивовані прояви емоцій, вередливість, переоцінка своїх можли­востей, конфліктність з оточуючими, легка навіюваність і самонавіюваність, манірність, схильність до перебільшень і обманів, бажання звернути на себе увагу.

Найяскравішим проявом істерії є істеричний напад, що починається з відчуття підкочування клубка до горла, далі — плач з викриками, який пере­ходить у регіт. Емоційна розрядка набирає характеру рухового збудження з судомами, вигинанням тіла дугою та ін. Напад триває 2-3 хв та більше. На відміну від епілептичного нападу особа не втрачає свідомості, тілесних уш­коджень собі не завдає. Напад звичайно має демонстративний характер у від­повідь на небажану ситуацію або дію. Істеричний напад виникає в присут­ності сторонніх осіб і не виникає, коли хворого ніхто не може побачити і по­чути.

Істерія може симулювати органічні захворювання нервової системи у вигляді парезу або паралічу (моно-, пара- або геміплегії), що супроводжуєть­ся пониженням або підвищенням тонусу м'язів у паралізованих кінцівках, але рефлекторних порушень при цьому не помічається. Хворі охоче демон­струють свою безпорадність і не роблять ніяких спроб подолати цей параліч. Серед рухових проявів істеричного характеру може з'являтися абазІя-астазія, яка проявляється у тому, що при достатньому рівні м'язової сили і повному обсязі активних рухів у ногах в положенні лежачи хворий не може ні стояти, ні ходити.

У період між нападами у хворих не спостерігається ні неврологічних, ні психічних розладів. Істеричні напади частіше спостерігаються у жінок у віці від 15 до 25 років. Вони загострюються несприятливими життєвими ситуація­ми, але з віком істеричні риси звичайно згладжуються.

Невроз нав 'язливих станів — це функціональний розлад нервової діяль­ності, при якому переважає друга сигнальна система. Виникає такий невроз пе­реважно в осіб з мислительним типом нервової системи при зриві вищої нер­вової діяльності. Провідну роль у захворюванні відіграють нав'язливі стани, що періодично виникають: думки, страхи, рухи. Хворі нерішучі, невпевнені у собі і своїх діях, схильні до постійних вагань і сумнівів, надмірно розсудливі, замкнуті. Відзначаються нав'язливі страхи: боязкість особистого зараження, онкологічного захворювання, серцевого нападу, божевілля, закритих примі­щень, висоти, самотності, дрібних звірів та ін. Напади страху можуть супро­воджуватися різними вегетативними розладами, тахікардією, пітливістю, зблідненням обличчя. При нав'язливих діях хворий виконує який-небудь сте­реотипний рух (покашлює, підморгує, кривляється). При клінічному обсте­женні об'єктивних суттєвих змін в організмі хворого, що пов'язані з неврозом, не виявляється.

Лікування неврозів комплексне і проводиться в психоневрологічних дис­пансерах, лікарнях, поліклінічних та санаторно-курортних закладах. Переду­сім слід усунути несприятливі чинники, що спричинили захворювання. Далі використовують психотерапію, медикаментозні препарати, що нормалізують співвідношення процесів збудження і гальмування, а також застосовують фізичну реабілітацію у вигляді ЛФК, лікувального масажу, фізіотерапії і працетерапії.

У лікарняний період реабілітації використовують ЛФК, лікувальний ма­саж, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру використовують диферен­ційовано, залежно від виду неврозу з перших днів перебування хворого у стаціонарі згідно з призначеним постільним або напівпостільним, іноді вільним руховим режимом. її завдання: покращання психоемоційного стану хворого і його вольових якостей; врегулювання співвідношень процесів збудження і гальмування в ЦНС та сприяння вирівнюванню їх динаміки; ко­ординація функцій кори і підкірки головного мозку, першої та другої сиг­нальної систем; покращання діяльності внутрішніх органів. Використову­ють ранкову гігієнічну і лікувальну гімнастику, самостійні заняття, прогу­лянки.

Заняття з ЛФК починають із загальнорозвиваючих і дихальних простих вправ, які виконують в повільному темпі, без напруження, з паузами для від­починку. Тривалість заняття — 10-15 хв. Вона поступово збільшується до 25-30 хв. У подальшому з метою адаптації хворого до фізичного навантажен­ня вводять вправи з дозованим напруженням, невеликими обтяженнями, більш складною координацією. Заняття проводять індивідуально та з невеликою групою.

Завдання, зміст і методику проведення занять диференціюють залежно від виду неврозу, клінічних проявів захворювання, віку, статі і функціональних можливостей хворого. Хворим на неврастенію та істерію слід у більшій мірі пояснювати, а хворим на невроз нав'язливих станів — показувати. Команди мають бути спокійними, а пояснення — чіткими. Реабілітологу необхідно вик­ликати і підтримувати впевненість хворих у своїх силах, не фіксувати увагу па­цієнтів на неправильному виконанні вправ і обов'язково підбадьорювати при вірному виконанні рухів.

При неврастенії головним завданням ЛФК є тренування процесу активно­го гальмування, відновлення і впорядкування збуджувального процесу. Занят­тя проводять у ранковий час, тривалість і кількість вправ нарощуються посту­пово, щоб не втомити хворого. Рекомендується проводити заняття із заспокій­ливою музикою, помірного і повільного темпу, з поєднанням мажорного та мі­норного звучання.

При істерії основними завданнями ЛФК є: зниження емоційної лабільнос­ті хворих, підвищення активності вольової діяльності і другої сигнальної сис­теми. Заняття проводять за відсутності сторонніх осіб з кількістю не більше 10 хворих з музичним супроводом у темпі, що поступово сповільнюється. Ко­манди подають повільно, плавно, розмовною мовою. Важливим методичним прийомом є виконання вправ за поясненням реабілітолога без показу, а у нас­тупному — напам'ять. Слід спокійно і наполегливо вимагати точного виконан­ня всіх вправ, помічаючи і виправляючи помилки.

Підвищення вольової діяльності досягають виконанням силових вправ на приладах у повільному темпі з навантаженням на великі м'язові групи. Для зни­ження емоційного тонусу застосовують такий прийом: на початку заняття вико­нують вправи у прискореному темпі, що поступово знижується, і наприкінці за­няття він найменший. Для цього ж у заключній частині заняття рекомендовано вправи на розслаблення і відпочинок у положенні лежачи чи сидячи протягом кількох хвилин при максимальному розслабленні м'язів із заплющеними очима.

У випадках істеричних паралічів, в основі яких лежать функціональні по­рушення в зоні рухового аналізатора, гальмування його визначених ділянок, слабкість подразнюючого процесу в другій сигнальній системі ЛФК має бути спрямована на ліквідацію цих змін. Лікувальна гімнастика поєднується з дією на хворого через другу сигнальну систему, переконуючи його у необхідності рухатися, допомагати реабілітологу виконувати пасивні рухи, а потім намага­тися самостійно їх відтворити. Хворого необхідно переконати у тому, що фун­кції руху у нього збережені і у відсутності паралічу. Пасивні вправи паретич-ними кінцівками викликають потік імпульсів до рухового аналізатора і виво­дять його зі стану гальмування. Застосовують рухи здоровими кінцівками, що викликають аналогічні зрушення в ЦНС. Доцільно використовувати вправи та ігри, які потребують концентрації уваги, активної роботи м'язів і не втягнуті в контрактури і паралічі. При цьому слід поступово включати рухи паралізова­ною кінцівкою.

При неврозі нав'язливих станів основні завдання ЛФК такі: відвернути увагу хворого від нав'язливих думок, підвищити психоемоційний тонус, змен­шити надмірну перевагу другої сигнальної системи, стимулювати рухливість коркових процесів. Для реалізації цих завдань у комплекси лікувальної гімнас­тики слід включати емоційні за характером відомі хворим вправи, що викону­ються автоматично, без фіксації уваги на точності виконання, у швидкому тем­пі. Виправляти помилки слід шляхом показу вірного виконання вправ одним із хворих, не роблячи зауважень тим, у кого вправа не вдалась. Тон реабілітоло-га і музичний супровід можуть бути жвавими і бадьорими. Йому потрібно ре­агувати на позитивні емоції хворих, підбадьорювати їх, сприяти спілкуванню одного з одним.

Заняття проводять за індивідуальним і малогруповим методом. При фор­муванні груп в них доцільно включати кількох хворих, що вже одужують, доб­ре засвоїли виконання вправ. Це пов'язано з тим, що у більшості невротичних хворих погана координація рухів, вони незграбні і неспритні, соромляться сво­єї неповноцінності. Для виправлення такого становища після відповідної пси­хотерапевтичної підготовки хворого, роз'яснення важливості виконання кон­кретних фізичних вправ у прості за змістом комплекси лікувальної гімнастики поступово включають складніші вправи.

Для підвищення емоційного тонусу хворих заняття проводять ігровим методом, застосовують вправи з опором, що виконують у парах. Допомага­ють перебороти невпевненість у собі, страхи такі вправи, як ходьба по коло­ді з поступовим підвищенням висоти, стрибки з підвищення, вправи у подо­ланні перешкод, на приладах, у рівновазі. Для переборення страху серцевого нападу, страху вмерти від інфаркту міокарда (при відсутності органічних пе­редумов для цього) хворим спочатку рекомендують лише бути присутніми на заняттях. Потім їх залучають до нешвидкої ходьби по колу, виконання прос­тих вправ для ніг, тулуба, далі рекомендують ходьбу по рейці, гімнастичній лаві, прості вправи з гімнастичними палицями, згодом — кидання м'яча, під­скакування, елементи спортивних вправ, рухливі ігри та інші циклічні впра­ви. У заключній частині занять не потрібно досягати повного зниження емо­ційного тонусу, тому що хворий має закінчити заняття у бадьорому, доброму настрої.

У післялікарняннй період реабілітації використовують ЛФК, лікуваль­ний масаж, фізіотерапію, працетерапію.

Лікувальну фізичну культуру слід проводити протягом всього життя пацієнта. її завдання: підтримання інтересу до занять фізичними вправами та впевненості у своїх силах і у можливості протидіяти розвитку і ліквідації неврозу; нормалізація процесів збудження і гальмування в ЦНС та їх динаміки; формування і закріплення психоемоційних реакцій, адекватних жит­тєвим ситуаціям, здатності керувати ними; покращання функцій серцево-су­динної І дихальної систем, травної системи; загальне зміцнення організму, удосконалення фізичних якостей, підготовка і підтримання фізичної і профе­сійної працездатності. Використовують ранкову гігієнічну і лікувальну гімнас­тику, самостійні заняття, гідрокінезитерапію, прогулянки, теренкур, туризм, їз­ду на велосипеді, ходьбу на лижах, веслування, ігри. Групи доцільно формува­ти змішаними за видами неврозу, щоб взаємовплив пацієнтів був однотипним, інакше заняття можуть викликати і підсилювати прояви хвороби. З дозволу лі­каря пацієнти можуть займатися у групах здоров'я за місцем проживання, від­відувати басейн.

Комплекси лікувальної гімнастики і методику проведення занять склада­ють з урахуванням виду неврозу. У заняття вводять спеціальні вправи, що сприяють покращанню уваги, швидкості і точності рухів, координації, вихову-ють спритність, швидкість реакції, уміння подолати перепону. Використову­ються вправи, які викликають різкий гальмівний процес — раптова зупинка або перебудова рухів відповідно до команди під час ходьби, бігу. Для тренуван­ня вестибулярного апарату застосовують вправи з заплющеними очима, колові рухи головою, нахили тулуба у різні боки. При позитивній реакції на наванта­ження додають стрибки, зіскакування, вправи зі скакалкою, рухливі і спортив­ні ігри.

Хворим на істерію пропонують одночасно виконувати асиметричні впра­ви (різні завдання для лівої та правої руки, лівої та правої ноги), що активізує побудову диференційованого гальмування в корі великих півкуль. Включення силових вправ на приладах у повільному темпі з навантаженням на великі м'язові групи дає можливість розвивати активно-вольові акти.

1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас