Розділ Ризик та його ключові характеристики сторінка 2

1 2

Ім'я файлу: Курсова робота. Невизначеність і ризик. Вимірювання ризику. Зниж
Розширення: docx
Розмір: 54кб.
Дата: 14.06.2022
скачати
Пов'язані файли:
Как за 1 месяц избавиться от целлюлита и сделать попу круглой.do
Донцул А.В. Економ_чне обгрунтування.docx
проект з фізики джерела звуку.docx
Копия особливеWord.docx
Шкода лікеро.docx
6.pdf
Бізнес планування тема 1.pptx
Кратiк_1_економ.pdf
літ чит.docx
EM_RGR.doc
urkul539.doc
зпз1.docx
таке.docx

Глава 3

Способи зниження ризику

3.1 Основні способи зниження ризику
Високий рівень ризику проекту призводить до необхідності пошуку шляхів його штучного зниження. У практиці управління проектами застосовують такі способи зниження ризику [10, c.89]:

• придбання додаткової інформації

• диверсифікацію;

• об'єднання ризику;

• розподіл ризику між учасниками проекту

• хеджування;

• резервування коштів;

• покриття непередбачених витрат

• опціони та інші цінні папери.

Розглянемо кожен з перелічених способів зниження ризику.

Важливу роль в зниженні ризиків інвестиційного проекту відіграє придбання додаткової інформації. Мета такого придбання - уточнення деяких параметрів проекту, підвищення рівня надійності та достовірності вихідної інформації, що дозволить знизити ймовірність прийняття неефективного рішення. Способи отримання додаткової інформації включають її придбання в інших організацій, проведення додаткового експерименту і т. д.

Повна і достовірна інформація - товар особливого роду, за який треба платити, але ці витрати окупаються в результаті отримання суттєвої вигоди від менш ризикованого інвестування.

Розглядаючи все вищесказане, можна зробити висновок, що в даний час необхідність оцінки ризиків інвестиційних проектів вже ні у кого не викликає сумнівів, хоча процес оцінки неточний і часто виникає спокуса проігнорувати міркування, що стосуються ризику, оскільки вони туманні.

Проте ризик проекту слід оцінювати і включати в розгляд в процесі прийняття інвестиційного рішення.

Диверсифікація: Під диверсифікацією розуміється інвестування фінансових коштів в більш ніж один вид активів, тобто це процес розподілу інвестованих коштів між різними об'єктами вкладення, які безпосередньо не пов'язані між собою. Фірма у своїй господарській діяльності, передбачаючи падіння попиту або замовлень на основний вид робіт, готує запасні види робіт або переорієнтує виробництво на випуск іншої продукції.

Застосування фірмою диверсифікованого портфельного підходу на ринку цінних паперів (комбінація різноманітних цінних паперів) дозволяє максимально знизити ймовірність недоотримання доходу. Диверсифікація передбачає два основних способи управління ризиками - активний і пасивний.

Активне управління являє собою складання прогнозу розміру можливих доходів по основній господарської діяльності від реалізації кількох інвестиційних проектів.

Активна тактика фірми по просуванню продукції передбачає, з одного боку, пильне відстеження, вивчення і реалізацію найбільш ефективних інвестиційних проектів, захоплення значної частки ринку зі спеціалізацією по однорідному випуску продукції, а з іншого боку, - максимально швидку переорієнтацію одного виду робіт на інший, включаючи можливу передислокацію на іншу територію, ринок.

Пасивне управління передбачає створення незмінного ринку товарів з певним рівнем ризику і стабільне утримування своїх позицій в галузі. Пасивне управління характеризується низьким оборотом, мінімальним рівнем концентрації обсягів робіт.

Об'єднання ризику - це ще один із способів мінімізації або нейтралізації фінансових ризиків. Фірма має можливість зменшити рівень власного ризику, залучаючи до вирішення загальних проблем в якості партнерів інші підприємства і навіть фізичних осіб, зацікавлені в успіху спільної справи. Для цього можуть створюватися акціонерні товариства, фінансово-промислові групи; підприємства можуть придбавати або обмінюватися акціями один одного, вступати в різні консорціуми, асоціації, концерни.

Таким чином, під об'єднанням фінансового ризику розуміється метод його зниження, при якому ризик ділиться між декількома суб'єктами економіки. Об'єднуючи зусилля у вирішенні проблеми, кілька підприємницьких фірм можуть розділити між собою як можливий прибуток, так і збитки від своєї діяльності. Як правило, пошуки партнерів проводяться серед тих фірм, які мають у своєму розпорядженні додаткові фінансові ресурси, а також інформацію про стан і особливості фінансового ринку.

Розподіл ризику між учасниками проекту. Звичайна практика розподілу ризику полягає в тому, щоб зробити відповідальним за ризик того учасника проекту, який в стані краще всіх розраховувати і контролювати ризики. Однак часто буває так, що саме цей партнер недостатньо міцний у фінансовому відношенні, щоб подолати наслідки дії ризиків.

Фірми-консультанти, постачальники обладнання і навіть більшість підрядників мають обмежені кошти для компенсації ризику, які вони можуть використовувати, не наражаючи на небезпеку банкрутства.

Розподіл ризику реалізується при розробці фінансового плану та контрактних документів.

Як і аналіз ризику, його розподіл між учасниками проекту може бути якісним і кількісним.

Якісне розподіл ризику має на увазі, що учасники проекту приймають ряд рішень, які або розширюють, або звужують діапазон потенційних інвесторів. Чим більший ступінь ризику учасники мають намір покласти на інвесторів, тим важче учасникам проекту залучити до фінансування проекту досвідчених інвесторів.

Тому учасникам проекту рекомендується при веденні переговорів проявляти максимальну гнучкість у питанні про те, яку частку ризику вони згодні на себе прийняти. Бажання обговорити питання про прийняття на себе учасниками проекту більшої частки ризику може переконати досвідчених інвесторів знизити свої вимоги.

Хеджування. Для здійснення різних методів страхування валютного і процентного ризиків в банківській, біржовий та комерційній практиці використовується хеджування (від англ. Hedge - захищати).

Хеджування - це процес страхування ризику від можливих втрат шляхом перенесення ризику зміни ціни з однієї особи на іншу.

Угоди, предметом яких є поставка активу в майбутньому називаються терміновими. Угоди, що мають на меті негайну поставку активу, називаються касовими.

Першу особу називають хеджером, другу - спекулянтом. На терміновому ринку присутній і третій учасник - арбітражер. Арбитражер - це особа, яка отримує прибуток за рахунок одночасної купівлі-продажу одного і того ж активу на різних ринках, якщо на них спостерігаються різні ціни. Контракт, який служить для страховки від ризиків зміни курсів (цін), називається "хедж".

Хеджування здатне захистити хеджера від втрат, але в той же час позбавляє його можливості скористатися сприятливим розвитком кон'юнктури. Хеджування здійснюється за допомогою укладання термінових контрактів: форвардних, ф'ючерсних і опціонних.

Форвардний контракт - це угода між двома сторонами про майбутню поставку предмета контракту, яка полягає поза біржею і є обов'язковим для виконання.

Ф'ючерсний контракт - це угода між двома сторонами про майбутню поставку предмета контракту, яка укладаться на біржі, а її виконання гарантується розрахунковою палатою біржі.

Опціонний контракт - це угода між двома сторонами про майбутню поставку предмета контракту, яка укладаться як на біржі, так і поза біржею і надає право однієї зі сторін виконати контракт або відмовитися від його виконання.

Предметом угоди можуть виступати різні активи - валюта, товари, акції, облігації, індекси і інше.

Резервування коштів на покриття непередбачуваних витрат. Створення резерву коштів на покриття непередбачуваних витрат являє собою один із способів управління ризиками, що передбачає встановлення співвідношення між потенційними ризиками, які впливають на вартість проекту, і розміром витрат, необхідних для подолання збоїв у виконанні проекту.

Основною проблемою при створенні резерву на покриття непередбачуваних витрат є оцінка потенційних наслідків ризиків.

При визначенні суми резерву на покриття непередбачуваних витрат необхідно враховувати точність первісної оцінки вартості проекту і його елементів в залежності від етапу проекту, на якому проводилася ця оцінка. Воно передбачає встановлення співвідношення між потенційними ризиками, що змінюють вартість проекту, і розміром витрат, пов'язаних з подоланням порушень в ході його реалізації.

Зарубіжний досвід допускає збільшення вартості проекту від 7 до 12% за рахунок резервування форс-мажор.

Експерти рекомендують такі норми непередбачених витрат (табл.).
Таблиця 3.1 - Рекомендовані нормативи резервів

на непередбачувані витрати [8, с. 35-40]

Вид витрат	Зміна непередбачуваних витрат, %
Витрати / тривалість робіт виконавців	+ 20
Витрати / тривалість робіт іноземних виконавців	+ 10
Збільшення прямих виробничих витрат	+ 20
Зниження виробництва	– 20
Збільшення відсотка за кредитом	+ 20

Крім резервування на форс-мажорні обставини, необхідно створення системи резервування на підприємстві для оптимального управління грошовими потоками.

Йдеться про формування резервного фонду, фонду погашення безнадійної дебіторської заборгованості, підтримки оптимального рівня матеріальних запасів і нормативного залишку грошових коштів та їх еквівалентів.

Резервування коштів є по суті самострахуванням (внутрішнім страхуванням) підприємства.

При цьому слід мати на увазі, що страхові резерви у всіх їх формах хоча і дозволяють швидко відшкодувати понесенні втрати, проте «заморожують» використання достатньо відчутною суми інвестиційних ресурсів.

В результаті цього знижується ефективність використання власного капіталу підприємства, збільшується його залежність від зовнішніх джерел фінансування.
3.2 Опціони та інші цінні папери
Опціон - спекулятивна операція, яка полягає в наданні права (але не зобов'язання) на покупку чого-небудь в встановлену дату в майбутньому за ціною, обумовленою сьогодні, але що включає комісійні продавцеві.

Фінансові інструменти, або деривативи, - зобов'язання і права, які обертаються на ринку. До них, зокрема, відносяться цінні папери, ф'ючерси та опціони. І якщо цінні папери - інструмент широко відомий і ризикований, то опціон - продукт дещо інший, але не менш цікавий.

Опціон дає своєму власникові право купити або продати протягом встановленого терміну що-небудь за фіксованою ціною.

Продавець опціону приймає на себе зобов'язання, за яким він повинен що-небудь купити або продати. А його покупець вирішує, реалізовувати йому своє право чи ні. Тобто для нього такий контракт не є обов'язковим для виконання на відміну, наприклад, від ф'ючерсної угоди, яка повинна бути виконана обома сторонами.

Якщо ціна, закріплена в опціон, буде вигіднішою за вартості, яка сформувалася до цього часу на ринку, покупець отримає прибуток у вигляді різниці між ними. Таким чином, його втрати обмежені тільки вартістю самого опціону - премії, яку він сплачує продавцю за те, що той бере на себе всі ринкові ризики. Якщо ціна змінилася в вигідному для вкладника напрямку, то він виконує опціон і отримує прибуток, якщо в невигідному - він його не виконує і нічого не втрачає, крім спочатку сплаченої за нього премії.

Саме на опціонних контрактах побудовані нові структуровані банківські продукти. Частину коштів інвестор вкладає в покупку опціонів на обрані ним акції, а решту суми направляє на банківський депозит або в надійні облігації компаній, які приносять стабільний гарантований дохід у 8-11% річних.

Інвестиційні продукти побудовані так, що відсоток, отриманий від розміщення грошей в облігаціях або на депозитах, покриває витрати на опціони, тому вкладник у будь-якому випадку поверне назад всі вкладені кошти. При цьому в разі сприятливого розвитку подій на ринку він отримує додатковий дохід, який може досягати десятків, а іноді й сотень відсотків річних.

Класифікація опціонів.

Опціони бувають двох типів: опціони на покупку (call options), які дають право купити ф'ючерсний контракт, товар або інші цінності, і опціони на продаж (put options), що дають право продати цей контракт.

Опціони на покупку надають покупцеві право купити актив у продавця опціону за ціною виконання в установлені строки або відмовитися від цієї покупки. На першому етапі вкладник купує опціон, якщо очікує підвищення курсової вартості активу (акцій). На другому він реалізує (або не реалізує) дане опціоном право на покупку активу.

Опціони на продаж надають своєму покупцеві право продати актив за ціною виконання в установлені терміни продавцю опціону або відмовитися від його продажу. Вкладник купує опціон, якщо очікує падіння курсової вартості активу.

Опціони відрізняються за співвідношенням ціни виконання і поточної вартості, закладених в їх основу.

Як працює продукт на практиці.

Якщо керівник організації хоче інвестувати свої кошти в акції великої компанії, але при цьому не готовий ризикувати, просто купуючи цінні папери і очікуючи зростання їх вартості, йому слід вибрати один їз структурованих банківських продуктів.

Проведемо порівняльний аналіз вигод і втрат при укладанні звичайного депозитного договору і структурованого опціонного контракту в різних ринкових ситуаціях.

Спочатку у компанії є 104 500 грн, виділених на інвестування.

Якби організація вклала всі 104 500 грн. на депозит під 4,5 відсотка річних, то прибуток склав би:

104 500 x 1,045 - 104 500 = 4702,5 грн.

Всі гроші на депозит під 4,5 відсотка річних компанія направляти не планує. Тільки 100 000 будуть переведені на рахунок, інші 4500 підуть на придбання опціонного контракту на покупку акцій з терміном виконання 365 днів.

Розглянемо дві протилежні ситуації [9, с. 78].

1) Ринок акцій виправдав очікування, і зростання вартості цінних паперів склав 20 відсотків за рік, опціонний контракт покупцем виконаний.

Прибуток від депозиту складе 100 000 x 4,5% = 4500 грн.

Прибуток від виконаного опціонного контракту складе:

100 x (1200 - 1000) - 4500 = 15 500 грн.

Разом прибуток складе: 4500 + 15 500 = 20 000 грн.

Іншими словами, до 104 500 вкладеним у компанії додасться 15 500 грн, і на рахунку виявиться 120 000 грн. Таким чином, рентабельність банківського продукту складе 15 відсотків.

2) Ринок акцій не виправдав очікування, і їх вартість за рік не змінилася, опціонний контракт покупцем не виконаний.

Прибуток від депозиту складе: 100 000 x 4,5% = 4500 руб.

Втрата від опціонного контракту дорівнює його номінальній вартості і складе 4500 рублів.

При закінченні інвестування у підприємства залишаться її ж 104 500 рублів.

Отже, компанія в будь-якому випадку залишиться при своїх грошах. Однак, з огляду на високий рівень інфляції, коли жоден із існуючих депозитних продуктів все одно не здатен покрити збитків від знецінення, тільки при підборі кваліфіковано сформованого структурованого продукту є шанс не тільки врятувати свої кошти, а й збільшити капітали компанії.

Проте все ж можливі ситуації, коли інвестор може втратити частину вкладених коштів. Наприклад, в разі дострокового вилучення грошей з банку клієнт може отримати збиток, так як дохід по фіксованому вкладенню не встигне компенсувати витрати на опціонну премію. Однак в разі, якщо ринок акцій виріс (а значить, збільшилася і вартість опціону), клієнт може достроково вилучити кошти з прибутком, продавши опціон. Тобто тут має місце все-таки форс-мажорна ситуація, яка не залежить від властивостей банківського продукту, а тільки від поведінки інвестора і від його фінансових планів.
Таблиця 3.2 - Порівняльний аналіз двох видів

банківських продуктів [13, с. 336-342]

Характеристики продукту	Депозит	Структурований продукт
Рівень доходу	Обмежено договором банківського вкладу	Підсумковий прибуток заздалегідь невідомий
Рівень ризику втрати вкладу	Відсутній	Відсутній
Дохід	У середньому 9-10 % річних у грн	За несприятливої ринкової ситуації - 0 відсотків, за сприятливої кон'юнктури - до 40 відсотків річних

Отже, депозитно-опціонний продукт цікавий для інвесторів, не схильних до ризику, які бажають зберегти вкладений капітал при будь-якому розвитку подій і одночасно прагнуть не втратити можливості отримання додаткового доходу за рахунок розвитку фондового ринку. Адже передбачити вартість акцій дуже складно, оскільки операції на ринку цінних паперів досить ризиковані і не завжди підходять вкладникам, які в основному зберігають гроші на банківських рахунках зі ставкою в 9-10 відсотків річних. Сьогодні ж депозит навіть не зберігає гроші від інфляції, яка за найбільш заниженими оцінками становить 10-12 % на рік. Отже, потреба в нових банківських продуктах є вже зараз.
Висновки
Невизначеність - це неповне або неточне уявлення про значення різних параметрів в майбутньому, породжуваних різними причинами і, перш за все, неповнотою або неточністю інформації про умови реалізації рішення, в тому числі пов'язаних з ними витрати і результати.

Ризик - це діяльність, пов'язана з подоланням невизначеності в ситуації неминучого вибору, в процесі якої є можливість кількісно і якісно оцінити ймовірність досягнення передбачуваного результату, невдачі або відхилення від мети.

Слід зазначити, що різниця між ризиком і невизначеністю належить до способу надання інформації і визначається наявністю (у разі ризику) або відсутністю (при невизначеності) імовірнісних характеристик неконтрольованих змінних. Невизначеність і ризик у підприємницькій діяльності відіграють дуже важливу роль, укладаючи в собі протиріччя між планованим і дійсним, тобто джерело розвитку підприємницької діяльності.

У всьому світі бізнес незмінно пов'язаний з ризиком, а на ринку що розвивається ця закономірність постає особливо гостро. У своїй діяльності підприємці стикаються з різними видами ризиків. Наступ кожного з них неминуче призводить до моральних і матеріальних втрат.

Основними засобами рішення проблеми ризиків є: уникнення їх, утримання, передача.

Другим, більш деталізованим елементом управління ризиками є прийняття рішення про інструмент зниження ступеня ризику. Зниження ступеня ризику - це скорочення ймовірності та обсягу втрат. Для зниження ступеня ризику застосовуються різні прийоми. Найбільш часто в світовій практиці управління бізнесом застосовують такі способи зниження ризику: придбання додаткової інформації, диверсифікацію, об'єднання ризику; розподіл ризику між учасниками проекту, хеджування, резервування коштів, покриття непередбачених витрат, опціони та інші цінні папери.

Список використаних джерел
1. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т. 2. – К.: Ника-Центр, 2009. – 512 с.

2. Бланк И.А. Финансовый менеджмент: Учебный курс. – К.: Эльга, Ника-Центр, 2006. – 656 с.

3. В. Кулішов Мікроекономічні ризики та альтернатива вибору у умовах невизначеності результату Молодь і ринок №2 (85), 2012

4. Донець Л.І. Економічні ризики та методи їх вимірювання: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 312 с.

5. Зоріна О. А. Методи аналізу фінансових ризиків [Електронний ресурс] / О. А. Зоріна. – Режим доступу : http://eztuir.ztu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/4746/1/21.pdf.

6. Ілляшенко С. М. Економічний ризик : навчальний посібник. 2-ге вид., доп. і перероб. / С. М. Ілляшенко. – К. : Центр навчальної літератури, 2004. – 220 с.

7. Кучеренко В.Р., Карпов В.А., Карпов А.В. Економічний ризик та методи його вимірювання: Навчальний посібник. – Одеса, 2011.

8. Лобанов А. Регулирование капитала на покрытие рыночных рисков // Деньги и кредит. – 2011. – №8. – С. 35–40.

9. Первозванский А.А., Первозванская Т.Н. Финансовый рынок: расчет и риск. - М.: Инфра-М, 2014. – 192 с. – С.78

10. Райзберг Б. А. Основы бизнеса: Учебное пособие. – М.: Дело, 2011.- 236 с. – С.89

11. Самуэльсон П. Экономика. – Том 1 / П. Самуэльсон. – М. : НПО “АЛГОН”, 1994. – 225 с.

12. Т. А. Васильєвої, Я. М. Кривич Економічний ризик: методи оцінки та управління : навч. пос. – Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2015. – 208 с.

13. Чеготов М. В., Лобанов А. А. Построение кривой доходности на основе аналитического обращения функциональной связи между рыночными данными и параметрами облигаций // Управление финансовыми рисками. – 2011. – №4. – С. 336–342.

14. Эрроу К. Восприятие риска в психологии и экономической науке / К. Эрроу // THESIS. – 1994. – № 5. – С. 81–90.
1 2

скачати