Таблиця 2. Динаміка дефіциту бюджету України
| Показники | Розмір дефіциту державного бюджету України, щорічні дані | |||||||||
| 2010 | 2011 | 2012 | 2013 | 2014 | 2015 | 2016 | 2017 | 2018 | 2019* | |
| Дефіцит (-) / профіцит (+) Державного бюджету України, млрд. грн. | -64,4 | -23,6 | -53,4 | -64,7 | -78,1 | -45,2 | -70,2 | -47,9 | -94,1 | -99,4 |
| у % до ВВП | 6,0 | 1,8 | 3,7 | 4,2 | 4,9 | 2,3 | 2,9 | 1,6 | 2,7 | 2,5 |
Найбільшу питому вагу в обслуговуванні державного внутрішнього боргу в поточному році отримають виплати по ОВДП 2018 року (6,4 млрд. Грн.), ОВДП 2019 року (4 млрд. Грн.) І ОВДП 2020 року (3,5 млрд. грн.).
В обслуговуванні державного зовнішнього боргу в 2019 р періоді найбільшу питому вагу матимуть витрати за позиками МВФ (1,6 млрд. Грн.) І євробондів 2018 року (3,5 млрд. Грн.).
Мінфін в 2019 р планує здійснити зовнішніх запозичень на 42 млрд. 667,5 млн. Грн. На внутрішньому ринку буде здійснено запозичень на суму близько 92 млрд. 863 млн. Грн., Або 68,5% від загальної суми запозичень. На зовнішніх ринках, з урахуванням запозичень за спеціальним фондом державного бюджету України - 42 млрд. 667,5 млн. Грн., Або 31,5%. Основними за обсягом фінансування є проект покращення автомобільних доріг, проект розвитку міської інфраструктури та проект з передачі електроенергії.
Державний і гарантований державою борг України на 31 грудня 2020 р склав 516,405 млрд. Грн. або 64,607 млрд. дол. У порівнянні зі станом на 31 грудня 2011 року (473,122 млрд. грн.), борг України виріс на 9,1%.
| | загальний борг | зовнішній борг | внутрішній борг | |||
| на 31.12.2012 | 515 510,6 | 9.0% | 308 999,8 | 206 510,7 | ||
| на 31.12.2013 | 584 114,1 | 13.3% | 300 025,4 | 284 088,7 | ||
| на 31.12.2014 | 1 100 564,0 | 88.4% | 611 697,1 | 488 866,9 | ||
| на 31.12.2015 | 1 572 180,2 | 42.9% | 1 042 719,6 | 529 460,6 | ||
| на 31.12.2016 | 1 929 758,7 | 22.7% | 1 240 028,7 | 689 730,0 | ||
| на 31.12.2017 | 2 141 674,4 | 11.0% | 1 374 995,5 | 766 678,9 | ||
| на 31.12.2018 | 2 168 627,1 | 1.3% | 1 397 217,8 | 771 409,3 | ||
| на 31.10.2019 | 2 045 441,8 | -5.7% | 1 216 065,1 | 829 376,7 | ||
Внутрішній борг України за минулий рік зріс на 19,5% - до 207,51 млрд. Грн. (25,96 млрд. Дол.), Зовнішній борг на 3,2% - до 308,89 млрд. Грн. (38,65 млрд. Дол.). Частка внутрішнього боргу зросла на 3,47% - до 40,18%. Частка зовнішнього боргу відповідно зменшилася до 59,82%.
Таблиця 4. Державний та гарантований державою борг України в 2019 р. (млн. грн.)
| | загальний борг | зовнішній борг | внутрішній борг |
| на 31.01.2019 | 2 171 916,8 | 1 397 067,4 | 774 849,5 |
| на 28.02.2019 | 2 111 898,5 | 1 351 571,1 | 760 327,3 |
| на 31.03.2019 | 2 146 643,8 | 1 372 157,7 | 774 486,1 |
| на 30.04.2019 | 2 124 804,9 | 1 337 319,4 | 787 485,5 |
| на 31.05.2019 | 2 106 493,2 | 1 308 921,5 | 797 571,8 |
| на 30.06.2019 | 2 102 409,6 | 1 309 333,7 | 793 075,9 |
| на 31.07.2019 | 2 066 922,5 | 1 246 005,3 | 820 917,2 |
| на 31.08.2019 | 2 067 125,2 | 1 250 869,4 | 816 255,8 |
| на 30.09.2019 | 1 997 752,1 | 1 159 842,8 | 837 909,3 |
| на 31.10.2019 | 2 045 441,8 | 1 216 065,1 | 829 376,7 |
| на 30.11.2020 | 1 990 775,8 | 1 165 251,0 | 825 524,8 |
Державний борг в 2020 р виріс на 11,7% - до 49,93 млрд. Дол. Збільшення відбулося в основному за рахунок внутрішнього держборгу, який підвищився на 17,8% - до 23,8 млрд. Дол. У той же час , зовнішній держборг збільшився на 6,6%, склавши на кінець року 26,1 млрд. дол. Зменшилася з 2 млрд. дол. практично до нуля заборгованість перед зарубіжними комерційними банками, але були випущені євробонди на 4,85 млрд. дол.
Варто відзначити, що згідно з проектом євробондів України, сукупний держборг до кінця 2020 р виросте до 38,5% ВВП.
Відповідно до Закону України про держбюджет-2020, граничний обсяг державного боргу на 31 грудня 2020 р передбачений в сумі 483 млрд. 31 млн. 984 тис. Грн. [5].
При вирішенні питань державного боргу важливу роль відіграє здорова макроекономічна політика. Розвинена система управління державним боргом не може запобігти виникненню кризи при слабкій бюджетно-податкової, грошово-кредитної або валютно-курсовій політиці. Уряд повинен намагатися досягти економічної прийнятності та обґрунтованості рівня і темпів зростання державного боргу і можливості його обслуговування, не відступаючи від цільових орієнтирів в межах своєї макроекономічної політики.
Рисунок 1. Прогнозні обсяги погашення державного боргу України 2020-2024 роках, млрд. грн.
Таким чином, в процесі формування боргової стратегії держави, потрібно забезпечити реалізацію таких заходів:
§ забезпечити ефективне використання державних позик на інвестиційні цілі, а не на споживання;
§ посилити роль внутрішніх ринкових позик в процесі фінансування дефіциту бюджету в щодозовнішніх;
§ зменшити частку іноземної валюти в державний борг;
§ удосконалити систему прогнозування всього блоку взаємопов'язаних показників, які безпосередньо впливають на формування державного боргу України;
§ підвищити рівень інформаційно-аналітичного забезпечення боргової політики.
2.3. Вплив державного боргу на економіку України.
Державне врегулювання економічних питань має спиратися на знання, отримані шляхом аналізу, прогнозування, синтезу отриманих матеріалів. Незнання даних речей може призвести до істотного збою в економіці країни, але це не означає, що це є основною причиною виникнення державного боргу. Виділяють ще ряд причин, таких як:
- непередбачені обставини (все те, на що можуть бути витрачені величезні кошти державного бюджету, серед них можна виділити природні катастрофи, військові дії, теракти і т.д.);
- бюджетний дефіцит (погашається державними позиками, які згодом переростають в державний борг);
- економічна політика, яку проводить держава (тут варто відзначити зміну надходжень податків в державну структуру, при цьому обсяг витрат на врегулювання державних завдань залишається незмінним);
- інфляція, як один з факторів скорочення надходжень грошових коштів в державу;
- соціальні причини (зростання рівня населення похилого віку, що тягне за собою пенсійні виплати, допомога людям, які опинилися у важкій життєвої ситуації).
Під управлінням державним боргом розуміють систему заходів, що приймаються державою з метою погашення позик, визначення умов і випуску нових цінних паперів. Система управління державним боргом складається з наступних частин: об'єкта, предмета і суб'єктів. Під об'єктом розуміється саме поняття державного боргу (Управління в широкому сенсі - стратегічне). Суб'єктами в цій системі виступають законодавчі органи влади і виконавчі органи влади. Предметом державного боргу є сам державний борг, але як фінансовий інструмент (управління у вузькому сенсі - тактичне).
Під управлінням в широкому сенсі розуміється діяльність держави, в якій вони виступають в якості позичальника. У вузькому сенсі управління розуміється як ряд процесів, пов'язаних з випусків і розміщенням державних боргових зобов'язань, а також з регулюванням ринку державних цінних паперів.
Основні принципи управління державним боргом:
- обов'язковість виплат;
- узгодженість;
- єдність обліку;
- дотримання всіх норм і правил.
Управління державним боргом вимагає від держави системності і функціонального підходу. Управління може включати методи прямого і непрямого впливу. Прямий метод включає в себе додаткові методи, такі як інституційний, технічний і т.д. непряме врегулювання дозволяє впливати на макроекономічні та мікроекономічні важелі. У процесі управління державним боргом повинні вирішуватися наступні завдання:
- ефективність використання наявних ресурсів, їх раціональне
перерозподіл;
- підтримання стабільної фінансової політики держави, а також його
престижу на міжнародній арені;
- мінімізація вартості залучених зовнішніх позик.
В даний час існування державного боргу є об'єктивно обумовленим явищем для країн з ринковою економікою. У період трансформації економіки питання державного боргу є актуальним і для України. Кожна держава, бажаючи якомога ефективніше використовувати свої фінансові ресурси, активізувати підприємницьку діяльність, намагається залучити додатковий капітал, що є передумовою виникнення державного боргу.
Державний борг (DG) - це загальний розмір накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіциті за винятком бюджетних надлишків [1, с.13].
Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.
Внутрішній державний борг (D) - заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом. Зовнішній державний борг (DI) - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями [2, С.15-17]. По суті, наявність зовнішнього боргу передбачає передачу частини створенного продукту за межі країни. Зростання зовнішнього боргу знижує міжнародний авторитет країни і підриває довіру населення до політики її уряду [3, с.45].
Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:
збільшення державних витрат без відповідного зростання
державних доходів;
цікліческіе спади й автоматичні стабілізатори економіки;
скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідної
коригування (зменшення) державних витрат;
вплив політичних бізнес-циклів - надмірне збільшення державних
витрат напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та
збереження влади [3, С.124-125].
Однією з проблем боргової політики України залишається відсутність
стратегічних орієнтирів у сфері управління державним боргом. Реалізація
визначених заходів відбувається у відповідь на поточні потреби в сфері державних фінансів, а управління зовнішнім державним боргом України зводиться переважно до вирішення короткострокових завдань бюджетної політики. Крім того, боргова політика для кредиторів і потенційних інвесторів не прозора, з завуальованим характером інформації про зовнішні позики і державних гарантії, інформація про позики місцевих органів влади не повна, а система обліку, моніторингу та контролю за станом заборгованості державного сектора економіки - відсутня.
Суттєвою проблемою боргової політики України протягом останніх років залишається надмірне використання урядом зовнішнього позикового капіталу, що породжує загрози дестабілізації державних фінансів. Саме тому майбутня стратегія повинна передбачати зменшення обсягів розміщення зовнішніх державних позик і досягнення оптимальної структури боргового портфеля держави. Взаємовідносини України з іноземними кредиторами і міжнародними фінансовими організаціями повинні відповідати критерію гармонійного поєднання процесів глобалізації з одночасним дотриманням відокремлених національних інтересів і стратегічних орієнтирів [4, с.98-101]. У сукупність боргових зобов'язань держави включається також гарантований державою борг, що виникає в результаті прийнятих на себе Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування його урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, зокрема податки, можна стверджувати, що величина боргу - це взяті авансом у населення податки.
В більшості країн світу величина державного боргу регулюється законодавчо. Державний борг підрозділяється на капітальний і поточний. Капітальний державний борг представляє всю суму випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи нараховані відсотки, які повинні бути виплачені за цими зобов'язаннями. Поточний державний борг становить витрати по виплаті доходів кредиторам за всіма борговими зобов'язаннями держави і по погашенню зобов'язань, термін оплати яких настав [6, с.9-11]. Певний інтерес представляють результати порівняльного аналізу зростання державного боргу України і її ВВП. Як бачимо, держборг поки що ще далеко не дотягує до річного ВВП, залишаючись в діапазоні 30-40% [7].
Виходячи з даних таблиці можемо побачити, що ситуація не зовсім критична і Україна в змозі погасити борг. Також спостерігається зростання ВВП, а це позитивний показник для економіки держави. Однією з головних завдань української економіки в даний час є зменшення боргової залежності та удосконалення системи управління державним боргом. Для цього необхідно вдосконалити управління борговими ризиками, поліпшити прогнозування боргової політики та її координацію з податкової, бюджетної та грошово-кредитною політикою [8, с.34]. Таким чином, при вирішенні питань державного боргу важливу роль відіграє здорова макроекономічна політика. Розвинена система управління державним боргом не може запобігти виникненню кризи при слабкій бюджетно-податкової, грошово-кредитної або валютно-курсовій політиці. Уряд повинен намагатися досягти економічної прийнятності та обґрунтованості рівня і темпів зростання державного боргу і можливості його обслуговування, не відступаючи від цільових орієнтирів в межах своєї макроекономічної політики.
Так, в процесі формування боргової стратегії держави, потрібно забезпечити реалізацію таких заходів:
забезпечити ефективне використання державних позик наінвестиційні цілі, а не на споживання;
посилити роль внутрішніх ринкових позик в процесі фінансування дефіциту бюджету в щодозовнішніх;
зменшити частку іноземної валюти в державний борг;
удосконалити систему прогнозування всього блоку взаємопов'язаних показників, які безпосередньо впливають на формування державного боргу України;
повисіть рівень інформаційно-аналітичного забезпечення боргової політики.
Важливо також розробити загальновизнану методику розрахунків боргового навантаження і комплексну систему показників, які, крім загальної платоспроможності, включали б також індикатори гранично безпечної боргового навантаження на бюджет.ержавою гарантій за зобов'язаннями третіх осіб [5, с.12].
Тепер звернемося до найбільш гострої проблеми – врегулювання державного боргу. Врегулювання та управління державним боргом - це контрольований нормами права комплекс заходів держави по використанню боргових відносин, націлених на закриття боргових зобов'язань. Провідну ступінь в управлінні державним боргом країни займають цінні папери. Управління державним боргом може бути як прямим, так і непрямим. Під непрямими методами розуміється, наприклад, видача гарантій під залучення кредитів приватними особами і підприємствами.
Головну роль в регулюванні ринку державних паперів здійснює Центральний Банк. Але його робота в якості найбільшого оператора в даному ринку підпорядковується завданням, що володіють перевагами для цього органу: контролю над валютним вагою, захисту режиму обмінного курсу рубля, підтримки банківської концепції. Подібні цінності монетарної влади роблять неефективним застосування ринкових елементів для надання функцій з управління державним боргом.
Значимість інших основних учасників ринку державних паперів - Ощадбанку - ще більш суперечлива. Вони володіють власними комерційними інтересами, часто мають відмінності від державних, і зобов'язані, крім цього, забезпечувати інтереси вкладників.
Державний борг може лягти важким тягарем на майбутнє покоління, що призведе до негативних наслідків. Регулювання розмірів внутрішнього і зовнішнього боргу та утримання його на відповідному рівні є однієї і завдань країни з управління державним боргом.
Так, Бюджетний кодекс України визначає граничні розміри державних і муніципальних запозичень, витрат на обслуговування боргу, потреба розробки і прийняття програм внутрішніх і зовнішніх запозичень, граничні масштаби дефіцитів бюджетів. Нині політика позик, що проводиться Міністерством Фінансів, в компетенції якого знаходиться управління державним боргом, підпорядковується нинішнім потребам країни, не забезпечуючи в потрібному обсязі вирішення стратегічних завдань з управління державним позикою. Граничні розміри внутрішнього і зовнішнього боргу формуються щороку законами та рішеннями про бюджетах на будь-якому рівні управління. Саме тому важливо використовувати методи щодо врегулювання державних позик. Управління державним боргом може бути стратегічним і оперативним.
Стратегічні питання щодо врегулювання державного боргу дозволяються Президентом і Урядом, законодавчими та виконавчими органами влади суб'єктів і муніципальних утворень. Елементом стратегічного управління виступає прогноз соціально - економічного розвитку , суб'єкта , муніципального району. Такі прогнози розробляються Урядом терміном на один фінансовий рік.
Існують два основних шляхи стратегічного вирішення питань державного боргу. До першого шляху слід віднести жорстокість контролю над фінансовими потоками всередині країни. Тут повинні здійснюватися заходи по боротьбі з нелегальним вивезенням капіталу з країни. До цього можна віднести заниження рівня цін на експорт, митний корупцію, розрахунки через офшори. Другий шлях - це зміна інвестиційного клімату всередині держави. Для України він найбільш сприятливий, тому що може включати в себе поліпшення податкової системи, збалансованість бюджету, боротьбу зі злочинністю, корупцією, аферами. Оперативні питання щодо врегулювання державного боргу дозволяються Урядом, Міністерством фінансів, а також Центральним Банком. Дані органи визначають порядок емісії та обігу боргових зобов'язань, контролюють терміни випуску окремих позик, а також стежать за виплатами за борговими зобов'язаннями. Центральний банк відповідає за обслуговування внутрішнього державного боргу, а Зовнішекономбанк - за зовнішній борг. Здійснюється дана робота при узгодженні з Міністерством Фінансів.
В управлінні державним боргом є такі методи, як конверсія, консолідація, відстрочка погашень і ін. Розглянемо детальніше.
Метод конверсії полягає в тому, щоб змінити рівень прибутковості позик. Найчастіше держава знижує розмір відсотка за позиками, що скорочує витрати з державного бюджету.
Консолідація - перенесення виплат за позиками на більш пізній термін. Але також з цим і підлягає достроковому погашенню боргу, якщо це дозволяє державний бюджет. Відстрочка погашень - метод управління державним боргом, який полягає в перенесенні виплат і відсотків по ним на більш пізній термін. Відмінністю від консолідації є те, що припиняються не тільки виплати державного боргу, але й відсотки по ньому. На даний момент проблема державного боргу вирішена не повністю. Але України активно розробляє плани, методи і стратегії по врегулюванню зовнішніх і внутрішніх позик в найкоротші терміни.
Досвід країн Азії і Латинської Америки 90-х років ХХ століття свідчить, що умовні зобов'язання є досить ризиковими і можуть привести до значних фінансових витрат державного бюджету. Наприклад, в Бразилії в 1994-2002 роках приблизно третина приросту державного боргу пояснювалася визнанням урядом умовних зобов'язань [8, c. 16]. Враховуючи це, умовні зобов'язання держави повинні враховуватися в складі фінансових зобов'язання уряду і оцінюватися в поєднанні з іншими макроекономічними факторами, які генерують фінансові ризики. Згідно з рекомендаціями МВФ, агреговані дані по всіх фінансових інструментів повинні відображатися в звітах органів державного управління як довідкові статті. На жаль, в Україні ця вимога не виконується, умовні зобов'язання держави (крім наданих урядом гарантій за зовнішніми боргами державних підприємств) не враховуються і в відповідних звітах не відображаються.
Професор Інституту економіки та прогнозування НАН України Вахненко Т.П. [8, c. 14-28] виділяє наступні складові умовних зобов'язань уряду України: гарантований державний борг; вклади фізичних осіб в банках України; зобов'язання уряду щодо відновлення заощаджень громадян в
Ощадбанку і Держстраху СРСР; негарантований державою зовнішній борг державних банків; негарантований державою зовнішній борг нефінансових підприємств з часткою державної власності. Найбільш вагомі й високо ризиковані умовні зобов'язання істотно підвищують кредитні ризики для кредиторів уряду і всебічно оцінюються рейтинговими агентствами. Практично всі міжнародні рейтингові агентства оцінюють кредитний рейтинг
Україна як негативний (див. Табл. 2) і вважають, що він не дотягує до рейтингам кредитної інвестиційної категорії. З огляду на те, що надані під державні гарантії кошти мають великі ризики бути перекладеними на державний бюджет при їх поверненні, державні гарантії слід розглядати як прихований зростання прямого державного боргу і дефіциту державного бюджету. Крім того, надання гарантій за позиками, які будуть обслуговуватися за рахунок державного бюджету, призводить до більших витрат, ніж за прямими запозиченнями держави як суверена.
Академік НАН України В.М. Геєць вважає, що політика надання державних гарантій за кредитами позбавлена чітких структурних пріоритетів і зважених фінансових розрахунків. У таких умовах ростуть ризики дестабілізації державних фінансів України в середньостроковій перспективі. На його думку, розмір офіційного державного боргу України наблизився до критичного значення, а при обліку найбільш ризикових видів умовних зобов'язань уряду - вже перевищив його. Для країн з низьким і середнім рівнем доходів своєрідною «точкою відсікання» (що відповідає середній боргової навантаженні на рік, що передував року виникнення боргової кризи), є рівень в 43% ВВП [9, c. 101].
Крім цього, на рівні держави відсутня інформація щодо ефективності використання кредитних коштів, залучених від іноземних держав, МФО і банків для реалізації інвестиційних програм (проектів). Дані кошти зараховуються в спеціальний фонд державного бюджету і стають державними коштами. У 2020 році було залучено кошти для реалізації 29 інвестиційних проектів, в 2013 році - для 27 проектів. Однак оцінити реальну ситуацію щодо використання кредитних коштів можливо лише шляхом перевірок контролюючих органів. У більшості випадків реалізація інвестиційних проектів за кредитні кошти затягується понад встановлені строки, кредитні кошти не використовуються в повному обсязі, закуплені за кредитні засоби технологічні лінії і обладнання лише частково вводяться в експлуатацію, а проведені в рамках інвестиційних проектів заходи не дають очікуваних результатів. Наприклад, роботи в рамках
Проекту реабілітації гідроелектростанцій, які здійснювалися за рахунок коштів МБРР, повинні були завершитися в 2020 році, проте термін виконання перенесений на 2021 рік. Придбане за кредитні кошти обладнання зберігається на складах [3]. Таким чином, залучені державою іноземні кредитні ресурси для реалізації інвестиційних програм (проектів) не впливають в достатньою мірою на їх динаміку і ефективність.
Вчені-економісти по-різному дають визначення сутності поняття «державний борг». Як зазначають у своєму дослідженні І. В. Бруслиновська та В. І. Матвійчук «перший період формування державного боргу припав на 1991-1994 роки. На внутрішньому ринку основним кредитором був банк України. Розрив виробничих зв’язків з країнами, що утворювали Радянський Союз, через вихід України з його складу, та введення власної грошової одиниці призвели до зростання обсягів державного боргу. Даний етап відзначився безсистемним характером зовнішніх запозичень. У другому періоді (1995-1996 роки) вперше було прийнято рішення про випуск державних цінних паперів – облігацій внутрішньої державної позики. Це дозволило відмовитися від кредитів Національного банку, які фактично були прихованою емісією. Набуло розвитку фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок казначейських векселів, що призвело до зростання рівня внутрішнього боргу. Третій період (1997 рік – перша половина 1998 року) відзначився активним запозиченням на внутрішньому та зовнішньому ринках у зв’язку зі світовою фінансовою кризою, яка стала зовнішнім шоком для України. Лише протягом 1997 року було отримано 610 млн. дол. США на покриття дефіциту бюджету та реалізацію державних програм. Четвертий період припадає на другу половину 1998 року – 2000 рік. Кінець 1998 року характеризувався загостренням кризових явищ вітчизняної економіки. У цей період вперше здійснено низку операцій із реструктуризації державної заборгованості, що дозволило уникнути дефолту. П’ятий період (2001-2007 роки) відзначався виваженим підходом до формування державного боргу. Цей період характеризувався зменшенням співвідношення обсягів державного боргу та ВВП (14,8% у 2007 р. в порівнянні з 45,3% у 2001 р.) як за рахунок зростання економіки, так і ефективного підходу до проведення боргової політики. Шостий період (2008-2009 роки) є періодом загострення світової фінансової кризи, падіння вітчизняної економіки, зростання дефіциту державного бюджету та погіршення боргової безпеки через стрімке нарощування державного боргу. Сьомий період (2010 рік – теперішній час) характеризується посиленням боргового навантаження на економіку України, що обумовило зниження довгострокових та короткострокових кредитних рейтингів країни» [14, C. 194-195]. Дефіцит бюджету є причиною збільшення державного боргу в країні. З табл. 2 видно, що протягом 2010- 2019 рр. найбільші показники дефіциту державного бюджету припадали на 2014, 2018 та 2019 роки, хоча у відсотковому значенні, порівнюючи з обсягом ВВП, варто сказати, що найбільші його показники були у 2010 та 2014 роках. З кожним роком державний борг країни збільшується через те, що Україна невзмозі погасити його, а кошти потрібні для вже існуючого боргу. За період 2019-2020 рр. державний борг України збільшився в 3,35 раза. В 2020 р. державний борг збільшився порівняно з 2019 р. у 3,31, а в 2019 р. – у 5,07 раза.
Дефіцит бюджету є однією з провідних проблем не тільки в економіці України, а й інших країнах. Головними цілями фінансової політики, що проводиться РФ по врегулюванню державного боргу є:
- забезпечення стабільного обслуговування як зовнішнього, так і внутрішнього державного боргу;
- вдосконалення обліку і моніторингу боргу;
- впровадження новітніх технологій з управління та обслуговування
державних позик.
Зниження обсягів зовнішнього боргу і системна заміна його внутрішнім, формування Стабілізаційного фонду і Фонду державного добробуту, удосконалення інституційних підходів до управління державним боргом, безумовно, вважається ознакою ефективного управління та розвитку бюджетно-кредитної політики країни. Органи державної влади застосовують всі повноваження по розвитку прибутку федерального бюджету з метою закриття боргових зобов'язань і обслуговування державного боргу країни.
Надаючи для України можливість отримання зобов'язань в режимі внутрішнього і зовнішнього боргу, Бюджетний кодекс визначає при цьому процедуру встановлення кількісних меж таких зобов'язань і процедуру їх виконання. Боргова і валютна політика країни нерозривно взаємодіють один з одним, тому що державний борг впливає на економічне зростання, грошову звернення, а також на рівень інфляції в країні. Коли внутрішні і зовнішні позики виходять за рамки можливостей країни, то це викликає скорочення коштів, що виділяються на соціальні, інвестиційні та багато інші сфери мети.
Для того щоб економічний борг не став проблемою для країни і не порушував її економічну безпеку, необхідно грамотно використовувати зайняті кошти і правильно регулювати питання, пов'язані з державним боргом. Правильне управління боргом веде до зростання економіки країни. Але при його врегулюванні не варто забувати про ряд показників, наприклад ВВП, ВНП, які не повинні перевищувати граничної оцінки.
В даний час Україна має дефіцитний бюджет. Збільшуються суми внутрішнього і зовнішнього державного боргу. Виходячи з цього, можна зробити висновок про те, що економіка має тенденції до збільшення боргових зобов'язань. Але, при належному рівні контролю, державний борг перестає бути негативним чинників в економічній політиці держави, а прийняття ефективних способів по скороченню боргових зобов'язань сприятливо позначиться на економіці України.
Список використаних джерел.
1. Бюджетний кодекс України (редакція станом на 01.01.2020). URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/2456-17.
2. Короленко С. М. Аналіз сутності та стану державного боргу. Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності. 2016. Вип. 14. С. 131–137. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tpaeiv_2016_14_20.
3. Базилевич В. Д., Базилевич К. С., Баластрик Л. О. Макроекономіка : підручник. Київ : Знання, 2007. 703 с.
4. Ватаманюк З. І., Панчишин С. М., Ревенчук С. К. та ін. Економічна теорія : макро- і мікроекономіка : навч. посіб. Київ : Альтернативи, 2005. 608 с.
5. Вахненко Т. П. Особливості формування державного боргу та управління його складовими в період фінансової кризи. Фінанси України. 2009. №6. С. 14–28.
6. Дубницька Н. І. Державний борг. Перехідні економічні системи. Львів, 2007. Вип. 6. С. 107–108.
7. Загородній А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. Київ : Знання, 2002. 566 с.
8. Капаєва Л. М., Лях М. С. Фінансове право : навч. посіб. Київ : Центр навчальної літератури, 2004. 248 с.
9. Макконелл Р., Брю С. Макроекономіка : пер з англ. Львів : Просвіта, 1997. 671 с.
10. Економічний енциклопедичний словник : У 2 т. Т.1. За ред. С. В. Мочерного. Львів : Світ, 2005. 616 с.
11. Романенко О. Р., Огородник С. Я., Зязюк М. С. та ін. Фінанси : навч.-метод. посіб. Київ : КНЕУ, 2003. 387 с.
12. Руденко Ю. М. Вплив державного боргу на економічний розвиток України. Формування ринкової економіки. 2007. № 8. С. 162–171.
13. Мірошниченко І. С. Зовнішня заборгованість України як чинник впливу на економічну безпеку держави в умовах Глобалізації. Облік і фінанси. 2014. №3 (65). С. 102–109.
14. Бруслиновська І. В., Матвійчук В. І. Державний борг України : причини виникнення та шляхи його скорочення. Вісник МНУ. 2016. С. 192–197.
15. Державний бюджет і бюджетна стратегія 2012-2014 : стабілізація та сталий розвиток в умовах реформування економіки України : у 4 т. ДННУ «Акад. фін. управління»; за ред. Ф. О. Ярошенка. Київ, 2011. Т. 1 : Стабілізація державних фінансів у контексті стратегії реформ. 2011. 920 с. С. 52–55.
16. Інформаційна довідка щодо державного та гарантованого державного боргу України. URL: https://mof.gov.ua/uk.
17. Коляда Т. А. Управління державним боргом у контексті стабілізації державних фінансів України. Економічний часопис-ХХІ. 2015. №7-8(1). С. 82-85. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecchado_2015_7-8%281%29__21.
18. Присяжнюк О. О. Проблема вдосконалення управління державним боргом. Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету. 2012. Вип. 32(2). С. 136-139. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Znpchdtu_2012_32%282%29__31.
19. Офіційний сайт Інституту бюджету та соціально-економічних досліджень. URL: http://www.ibser.org.ua.
20. Доброскок С. С. Удосконалення системи управління державним боргом і посилення стійкості державних фінансів. Вісник Житомирського державного технологічного університету. 2017. №2. С. 77-80. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vzhdtu_econ_2017_2_14
1 2