ЗМІСТ
ВСТУП 1
РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕТЕРМІНАНТ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО РИНКУ 3
1.1 Характеристика та склад кам’яного вугілля 3
1.2. Чинники формування попиту і пропозиції на світовому ринку 8
РОЗДІЛ 2. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО РИНКУ КАМ’ЯНОГО ВУГІЛЛЯ 11
2.1. Світове споживання кам’яного вугілля 11
2.2. Світове виробництво кам’яного вугілля 15
РОЗДІЛ 3. ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ВУГІЛЬНОГО СЕКТОРУ В УКРАЇНІ 18
3.1. Оцінка позиції України на світовому ринку 18
3.2. Аналіз географічної структури вугільного сектору 23
ВИСНОВКИ 29
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 31
ВСТУП
Видобувна промисловість є важливою частиною економіки, оскільки Україна має значний потенціал природних ресурсів, які можна експортувати в об’ємах і обсягах, і займає лідерство за багатьма видами продукції добувної промисловості. Проте деяких видів корисних копалин недостатньо для потреб країни, що призводить до необхідності імпорту, особливо товарів, таких як нафта і газ. Першочерговим завданням є пошук шляхів ефективного управління видобутком, використанням, експортом і значенням корисних копалин.
Однією з найбільших тенденцій у світовій економіці є швидке економічне зростання в країнах, що розвиваються. Головним рушієм цього зростання є міжнародна торгівля. З цієї причини при аналізі добувної промисловості важливо дивитися на динаміку зовнішньоекономічних характеристик.
Однією з головних причин кризи в галузі є те, що ціни на вугілля не забезпечують покриття експлуатаційних витрат, не кажучи вже про витрати на ремонтно-технічне обслуговування та капітальні інвестиції. Середня вартість вугілля значно вища і тенденція до збільшення цієї різниці. Якщо у 2004 році ціна становила 80% від кількості, то у 2018 році – 75% [11]. Експерти МЕА вважають, що спотворення ціни на вуглець відбувається через вугільну промисловість, державні асигнування на продовольство та вплив покупців приватних монополій [37].
Висока ціна на вугілля призводить до значних збитків, які з року в рік зростають. З того часу, 2014 року, збитки зросли з 1,5 млн грн. [15] до 4276,5 у 2018 році [10], тобто у 2018 році втрати на 1 т продукції склали 152 грн. Тому вугільна промисловість України традиційно є збитковою і щорічно потребує значних державних дотацій. Так, у 2018 році вугільна галузь профінансована на суму 7475,68 млн грн. [10], що становить близько 3% річного бюджету України. Також виділені кошти витрачаються на відшкодування втрат вуглецю. Так, у 2018 році на покриття збитків було спрямовано приблизно 60% від загального обсягу коштів, передбачених на підтримку галузі.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми дослідження економічних аспектів добувної промисловості, в тому числі в умовах експорту та імпорту, використовуються для роботи таких вчених, як В.І. Лешенко, Н.В. Осадча, О.В. Галясовська, В. Волков, Л. Горошкова, Т. Тарасова, А. Черчата, В. Андрусов та інші, не применшуючи знань цих учених, вважаємо за доцільне проаналізувати зовнішньоекономічну діяльність України та визначити проблеми. та надію на розвиток імпорту та експорту добувної промисловості України.
Метою роботи є аналіз зовнішньоекономічної діяльності України та встановлення проблем та очікувань щодо зростання імпорту та експорту добувної промисловості в Україні.
Відповідно до мети роботи були поставлені наступні завдання:
Дослідити видобуток та споживання вугілля, його експорт та імпорт;
Проаналізувати світовий ринок кам’яного вугілля;
Розглянути глобальне забезпечення доступів до кам’яного вугілля;
Провести аналіз економічних аспектів вугільного сектору України.
Об’єктом роботи є вугільна промисловість. Предметом роботи є дослідження світового ринку кам’яного вугілля.
РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕТЕРМІНАНТ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО РИНКУ
1.1 Характеристика та склад кам’яного вугілля
Щільна осадова порода чорного, іноді сіро-чорного кольору. Полірує смолу або метал. Елементний склад органічної речовини твердого вуглецю: 75-92% вуглецю, 2,5-5,7% водню, 1,5-15% кисню, 2-48% летких речовин.
Вологість 1-12%. Вища теплотворна здатність у сухому зольному стані - 30,5-36,8 МДж/кг.
Належить до низовин; сапропеліти і гумідосапропеліти представлені у вигляді лінз і невеликих пластів. Утворення вуглецю характерне практично для всіх геологічних систем - від девону до неогену (включно); активно формувався в кам'яновугільний, пермський і юрський періоди.
Залягає шарами і лінзоподібними відкладеннями різної потужності (від десяти сантиметрів до кількох сотень метрів) на різних глибинах (від виходів на поверхню до 2500 м і глибше).
Він утворився зі складу органічних продуктів рослинних решток, які зазнали змін (метаморфізму) в умовах високого тиску навколо гірських порід земної кори і відносно високих температур. Характеризується середнім складом органічної маси, зі слабкими лугами не реагує ні в нормальних умовах, ні під тиском.
Бітумні камені, на відміну від карбункулів, представлені переважно ароматичними структурними сполуками. Жирні кислоти та складні ефіри не були знайдені в кам'яному вугіллі, і мало їх було змішано з парафіновою структурою.
Деревне вугілля ділиться на глянсове, напівглянцеве, напівматове, матове. За переважанням тих чи інших петрографічних компонентів розрізняють вітриновий, клариновий, дюрен-клариновий, кларин-дуриновий, дюреновий і вугільний плав.Шари можуть бути складені одним із зазначених вище літотипів, часто чергуючись між собою. Як правило, родовища світлого вугілля малозольні через малий вміст мінеральних домішок.
Відомо 4 структурних типи вуглецевої органічної речовини: телінітовий, посттелінітовий, преколінітовий і коллінітовий, які є послідовно одним процесом утворення лігнінцелюлозних тканин. Окрім цих 4 видів, до генетичних груп вуглецевої твердості входить також лейптинитове вугілля. Кожна генетична група поділяється на 5 класів, що відповідають типу речовини мікрокомпонента вуглецю.
У процесі занурення вугленосної товщі на глибину в умовах підвищення тиску і температури відбувається послідовне перетворення органічної маси, зміна її хімічного складу, фізичних властивостей і молекулярної будови. Усі ці перетворення позначаються терміном «регіональний метаморфізм вугілля». На кінцевій (вищій) стадії метаморфізму кам’яне вугілля перетворюється в антрацит з яскраво вираженою кристалічною структурою графіту. Крім регіонального метаморфізму, іноді мають місце перетворення від впливом тепла вивержених порід, що знаходяться поряд із вугленосними товщами (перекривають або підстилають їх) — термальний метаморфізм, а також безпосередньо у вугільних пластах — контактовий метаморфізм. Зростання міри метаморфізму в органічній речовині кам’яного вугілля простежується послідовним збільшенням відносного вмісту Карбону і зменшенням вмісту Оксигену і Гідрогену. Послідовно знижується вихід летких речовин (від 50 до 8 % в перерахунку на сухий беззольний стан); змінюються також теплота згоряння, здатність спікатися і фізичні властивості вугілля. Зокрема лінійно змінюються блиск, відбивна здатність вітриніту, насипна маса вугілля та інші властивості. Інші фізичні властивості (пористість, густина, щільність, спікливість, теплота згоряння, пружні властивості тощо) змінюються або за яскраво вираженим параболічним законом, або за змішаним. Як оптичний критерій стадії метаморфізму вугілля використовують показник відбивної здатності вітриніту; його застосовують також і в нафтовій геології для встановлення стадії катагенного перетворення осадової товщі, що містить органічну речовину. Відбивна здатність вітриніту в масляній імерсії (Rо) послідовно зростає від 0,5–0,65 % для вугілля марки Д до 2–2,5 % для вугілля марки П. Щільність та густина кам’яного вугілля залежать від петрографічного складу, кількості і характеру мінеральних домішок та міри метаморфізму.
Найбільшою густиною (1300–1500 кг/м3) характеризуються компоненти групи фюзиніту, найменшою (1280–1300 кг/м3) — групи вітриніту. Зміна густини з підвищенням міри метаморфізму відбувається за параболічним законом з інверсією в зоні переходу до групи жирних; у малозольних різновидах вона знижується від вугілля марки Д до марки Ж у середньому від 1370 до 1280 кг/м3 і послідовно зростає для вугілля марки П до 1340 кг/м3.
Загальна пористість вугілля змінюється також за екстремальним законом. Для вугілля Донецького вугільного басейну марки Д вона становить 22–14 %, вугілля марки К — 4–8 % і збільшується (вочевидь, внаслідок розпушення) до 10–15 % для вугілля марки П.
Пори у вугіллі поділяють на макропори — середній діаметр 500 Ч 10-10 м та мікропори (5–15) Ч 10-10 м; проміжок займають мезопори. Макропористість зменшується зі збільшенням стадії метаморфізму, мікропор — навпаки. Ендогенна (розвинена в процесі утворення вугілля) тріщинність, що оцінюється кількістю тріщин на кожні 5 см блискучого вугілля, контролюється стадією метаморфізму вугілля: вона зростає до 12 тріщин при переході бурого вугілля в довгополуменеве, має 35–60 для коксівного і послідовно зменшується до 12–15 при переході до антрацитів. Такій же закономірності підлеглі зміни пружних властивостей вугілля — модуля Юнга, коефіцієнта Пуассона, модуля зсуву (зрізу), швидкості ультразвуку.
Механічна міцність кам’яного вугілля характеризується їхньою дробимістю, крихкістю та твердістю, тимчасовим спротивом стисненню. Вугільна речовина є діамагнітною, мінеральні домішки характеризуються парамагнітними властивостями. Магнітна сприйнятність вугілля зростає зі збільшенням їхньої стадії метаморфізму. За тепловими властивостями кам’яне вугілля наближається до теплоізоляторів.
Головні технологічні властивості, що визначають його цінність: спікливість і коксівна здатність. Стандартний показник спікливості — індекс Рога (RI) і товщина пластичного шару, яку визначають за допомогою так званого апарата Сапожникова.
Класифікація
Існує багато видів класифікації кам’яного вугілля: за речовинним складом, петрографічним складом, генетичні, хіміко-технологічні, промислові та змішані.
Генетичні класифікації характеризують умови накопичення вугілля, речовинні і петрографічні — його речовинний і петрографічний склад, хімікотехнологічні — хімічний склад вугілля, процеси формування та промислової переробки, промислові — технологічне групування видів вугілля залежно від вимог промисловості.
Класифікації вугілля в пластах використовують для характеристики вугільних родовищ.
За основу промислової класифікації вугілля в окремих країнах приймають різні параметри властивостей і складу вугілля: в США класифікують за теплотою згоряння, вмістом зв’язаного Карбону і відносним вмістом летких речовин, в Японії — за теплотою згоряння, так званим паливним коефіцієнтом і міцністю коксу або нездатністю до коксування.
У СРСР до 1954 як основна промислова класифікація діяла розроблена в 1930 так звана донецька класифікація. Її ще називають марочною і генетичною, оскільки покладені в її основу зміни властивостей вугілля віддзеркалюють їхній зв’язок із генетичним розвитком органічної речовини вугілля. В Україні використовували стандартизовану класифікацію вугілля. За середнім виходом летких речовин і характеристикою нелеткого залишку з урахуванням спікливості і величини теплоти згоряння кам’яне вугілля поділяли на 10 основних марок: довгополуменеве (Д), газове (Г), газовожирне (ГЖ), жирне (Ж), коксове жирне (КЖ), коксівне (К), коксове друге (К2), слабкоспікливе (СС), опіснене спікливе (ОС) і пісне (П). Від марки Д до марки П вміст Карбону послідовно збільшується від 76 до 92 %, вихід летких речовин зменшується з 42 до 7–12 %. У кожній з марок, крім Д і Г, за технологічними властивостями виділяють декілька технологічних груп. Для Донбасу виділяють такі марки вугілля: Д, Г, ГЖ, Ж, К, ОС, П; для Львівсько-Волинського басейну: Д, Г, ГЖ, Ж. Класифікація вугілля весь час удосконалюється. Однією з перспективних вважають геолого-промислову класифікація, концепція якої запропонована наприкінці 20 ст. (С. Пожидаєв [1956; Україна] та інші).
Станом на кінець 2019 діє варіант класифікації вугілля за Стандартом України «Вугілля буре, кам’яне та антрацит» (ДСТУ 3472:2015).
Поширення, запаси і ресурси
Найбільші розвідані запаси кам’яного вугілля в Україні зосереджені в Донецькому та Львівсько-Волинському вугільних басейнах.
За кордоном — у Карагандинському, Південно-Якутському, Мінусинському, Буреїнському, Тунгуському, Ленському, Таймирському (РФ), Аппалачському, Пенсильванському (США), Нижньорейнсько-Вестфальському (Німеччина), Верхньосілезькому (Польща), Остравсько-Карвінському (Чехія), Шаньсі (Китай), Південноуельському (Велика Британія) та інших басейнах.
Станом на 01.01.2019 балансові запаси кам’яного вугілля марок A+B+C1 в Україні складають (у тисячах т): 41 402 940.00; категорії С2 — 11 233 218.00.
Переробка і використання
Кам’яне вугілля використовують як технологічну, енерго-технологічну і енергетичну сировини під час виробництва коксу і напівкоксу з отриманням великої кількості хімічних продуктів (нафталін, феноли, пек тощо), на основі яких одержують добрива, пластмаси, синтетичні волокна, лаки, фарби тощо. Один із найбільш перспективних напрямів використання — скраплення (зрідження) — гідрогенізація вугілля з отриманням рідкого палива. Під час переробки кам’яного вугілля отримують також активне вугілля, штучний графіт тощо; в промислових масштабах вилучають ванадій, германій і сірку; розроблені методи отримання галію, молібдену, цинку, свинцю. Існують різні схеми неенергетичного використання кам’яного вугілля на основі термохімічної, хімічної та іншої переробки з метою їхнього повного комплексного використання і забезпечення охорони довкілля.
На початок 21 ст. кам’яне вугілля в Україні розглядали як надійний ресурс забезпечення національної енергетичної безпеки. Для задоволення потреб економіки Україна щорічно використовувала близько 100 млн т вугілля, з яких майже 80 млн т видобували вітчизняні підприємства. 2015 світове споживання вугілля — 3839,9 млн т нафтового еквівалента) або 7312 млн т вугілля.
1 2 3 4 5 6