1.5 Структура діяльності тренера
Професійні функції тренера переломлюються в компонентах його діяльності: проектувальному, конструктивному, організаторському, комунікативному і гностичному.
У практиці конструктивний компонент виражається у відпрацьовуванні структури занять, особливостей методики рішення дидактичних задач, плану тренування. Гностичний компонент супроводжує проектуванню і конструюванню навчального процесу, тому що тренер аналізує і синтезує свій досвід, здобуває педагогічні і спеціальні знання. На виконавчому етапі, коли система "тренер — юний спортсмен" замкнута, переважають комунікативний і організаторський компоненти, що знаходять висвітлення в календарно-тематичному і поурочному плануванні.
Проектувальний і конструктивний компоненти — це здатність тренера до передбачення і проектування життя дитячого спортивного колективу, а також власної діяльності і поводження; розробка конкретних оздоровчих, освітніх, виховних задач; проектування якостей, що повинні бути виховані в юних спортсменах; встановлення обсягу і змісту видів спортивної діяльності; методична розробка окремих напрямків діяльності дитячого спортивного колективу.
Прямим проявом конструктивної діяльності є система планування навчально-виховної роботи. План (програма) роботи тренера передбачає єдність учбово-тренувальної, виховної й організаторської роботи; цілеспрямованість, систематичність і безперервність виховного впливу на всі сторони життя і діяльності спортивного колективу й особистості; самодіяльний характер діяльності спортивного колективу. Нарешті, він повинний забезпечувати відповідність усіх заходів рівневі вихованості юних спортсменів, їх віковим і психологічним особливостям. Тут названі лише основні вимоги до планування, що передбачають ще і дотримання цілого ряду інших методичних умов. Але, з одного боку, багатофакторність планування, а з іншого боку — недостатня теоретична і методична розробленість цього компонента діяльності нерідко приводять до того, що плани виховної роботи тренерів являють собою механічний набір тих або інших виховних заходів, позбавлених зв'язки з задачами виховання і навколишньою дійсністю.
Організаторський компонент — це здатність тренера організувати діяльність спортивного колективу, саму спортивну роботу з урахуванням включення в неї кожного юного спортсмена; розвивати і створювати традиції спортивного колективу й ін. Кожна педагогічна дія тренера має організаторський характер. По образному вираженню А. С. Макаренко, гарна педагогіка — це є, по суті справи, гарна організація. Організаторський компонент включає багатство різнопланових, різнохарактерних дій: формування організаторських умінь юних спортсменів, навчання їхнім способам дій, керівництво роботою активу команди, забезпечення взаємодії спортивних колективів, а також прийоми спонукання підлітків до дій, використання обліку, контролю, системи заохочень.
Створення чіткої структури організаторської діяльності тренера багато в чому підвищує ефективність його роботи. Однак тренери нерідко зводять свою організаторську діяльність лише до досягнення формальних результатів (бачачи свою мету лише в тім, щоб усі зібралися в потрібний час у потрібному місці, провели ту або іншу справу і т.д.) і випустять з уваги головне — виховну ефективність проведеної справи. Підлегла цілям виховання, організаторська робота здобуває зовсім іншу структуру і якість.
Комунікативний компонент — це здатність тренера встановлювати педагогічно доцільні відносини з юними спортсменами, їхніми батьками, адміністрацією школи і підприємства, що шефствує; розширювати і зміцнювати контакти з різними спортивними колективами. Тренер повинний установлювати ділові й емоційні контакти, що забезпечують виконання всіх інших функцій і компонентів його діяльності. Ніж легше він вступає у відносини і зв'язки з окремими дітьми і колективом, чим більш здатний розуміти, співчувати, співпереживати, чим більш точні його ідейно-моральні оцінки, тим вище виховна ефективність його праці.
Гностичний компонент — це здатність до вивчення й оцінки досвіду керівництва дитячими спортивними колективами, застосування його в практиці своєї роботи; аналіз власного досвіду, а також досвіду своїх колег, постійна самоосвіта.
Цей компонент педагогічної діяльності тренера включає вивчення й аналіз: а) об'єкта діяльності (окремого вихованця і колективу), його стану, розвитку, усіх змін, що у ньому відбуваються; б) умов, засобів, форм і методів, за допомогою яких дана діяльність здійснюється, об'єктивних і суб'єктивних факторів, що впливають на весь характер спортивно-масової і виховної роботи; в) достоїнств і недоліків у розвитку особистості самого тренера.
РОЗДІЛ 2. ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ В РОБОТІ ТРЕНЕРА
2.1Індивідуальний підхід у навчанні і вихованні
Індивідуальний підхід розглядається в радянській педагогіці як один з найважливіших принципів навчання і виховання і визначається як діяльність навчальних (тренера), що припускає "тимчасову зміну найближчих цілей щодо сторін змісту, методів і організаційних форм навчально-виховної роботи з урахуванням індивідуальних особливостей особистості учня для реалізації найбільш успішного розвитку її соціальної типовості й індивідуальної своєрідності. Індивідуалізація педагогічного процесу має два аспекту. По-перше, виховний вплив повинний досягати кожного юного спортсмена. По-друге, індивідуальний підхід вимагає знання індивідуальних особливостей і умов життя кожного юного спортсмена, обліку їхній у навчанні і вихованні. Це означає, що тільки знаючи індивідуальні особливості й умови життя юного спортсмена, можна відбирати мети, зміст, методи, засоби й організаційні форми навчання і виховання. Зрозуміло, маються на увазі не кінцеві цілі, не загальний обсяг змісту виховання (вони визначаються вимогами суспільства), а приватні цілі і зміст конкретних етапів формування особистості юного спортсмена.
Поняття "індивідуальний підхід" звичайно ототожнюють з поняттям "індивідуалізація методів". Цим терміном позначається досить широке коло педагогічних дій тренера: вибір способів, прийомів, комбінацій, темпу учбово-тренувального заняття відповідно до рівня підготовки і рівнем розвитку спортивних здібностей підлітків, облік індивідуальних особливостей особистості, виховання й умов життя юного спортсмена; вибір найбільш доцільних засобів розвитку творчої активності дітей у спортивному і громадському житті команди; систематичний аналіз досягнутих результатів з метою визначення подальших задач індивідуальної роботи або зміни способів педагогічного впливу у випадках, коли робота виявляється недостатньо ефективною.
Індивідуальний підхід припускає знання індивідуальності, тобто того особливого, неповторного, що відрізняє однієї людини від всіх інших і включає природні і соціальні, фізичні і психічні, уроджені і придбані властивості.
Індивідуальний підхід з необхідністю включає й особистісний підхід. Він вимагає знання й обліку у виховній роботі з юним спортсменом властивостей його особистості, що для зручності їхнього розгляду можна звести в наступні основні групи: динамічні, комунікативні, пізнавальні, емоційні і психофізіологічні. До динамічного відносяться властивості, що лежать в основі активності особистості, виконують функцію спонукання до діяльності, додають їй вибірковість і спрямованість. Це потреби, мотиви, бажання, інтереси, мети, потяги, установки особистості, ідеали, переконання, світогляд, темперамент.
Комунікативні властивості особистості обумовлюють якісна своєрідність спілкування [12].
Пізнавальні властивості містять у собі такі процеси психіки, як відчуття, сприйняття, представлення, уява, мислення і мова.
До емоційної сфери особистості відноситься широке коло явищ — від настроїв до вищих почуттів. Індивідуальна своєрідність емоційної сфери особистості обумовлюється властивостями вищої нервової діяльності, перевагою активності одного з відділів вегетативної нервової системи, самооцінкою, положенням у системі міжособистісних відносин і т.п.
Засоби і прийоми для здійснення принципу індивідуального підходу тренер вибирає в залежності від конкретних умов навчально-виховної роботи. Йому дуже важливо установити контакт із вчителями і батьками своїх вихованців, щоб загальними погодженими діями впливати на формування характеру підлітка. У здійсненні принципу індивідуального підходу неоціненну роль може зіграти дружба команди з відомими спортсменами.
Індивідуальний підхід вимагає обліку можливостей і здібностей кожного юного спортсмена. Крім того, індивідуальний підхід варто розглядати не тільки як вплив тренера на юного спортсмена, але і як вплив на підлітка всього колективу, тому що індивідуальний розвиток юного спортсмена визначається взаємодією насамперед трьох сил: тренера, колективу й особистості, що формується.
2.2 Індивідуальний підхід у навчанні як захід педагогічного впливу
Навчання як специфічний вид діяльності являє собою двосторонній процес, у якому розрізняються викладання (діяльність навчальних) і навчання (діяльність учня). Задача навчання полягає в тім, щоб підняти "функціональні можливості людини до визначеного заданого рівня" (Е.А. Климов). Специфічний і продукт цієї діяльності — нові знання, уміння і навички, здібності учнів. І викладання, і навчання припускають адекватний взаємозв'язок, що забезпечує існування системи. При порушенні цього взаємозв'язку навчання перестає існувати або протікає неефективно.
У реалізації дидактичного принципу індивідуального підходу яскраво виявляється діалектика пізнання об'єктивного заходу педагогічного впливу стосовно конкретного учня. Індивідуально-диференційований підхід здійснюється в умовах колективного навчання і ні в якій мері не означає його ліквідації, він як своєрідне пристосування об`єктивнихвимог до особливостей суб'єкта припускає відшукання в типологічних, видовому індивідуальних характеристик для того, щоб процес засвоєння проходив в оптимальному режимі для кожного контингенту юних спортсменів. Адже те, що є надмірним для однієї частини підлітків, виявляється півзаходом для інший, тому що за даними психологічних досліджень і спостережень практики навчальні можливості учнів неоднакові.
Індивідуально-диференційований підхід у навчанні оперує в основному якісними поняттями: рівень навченості і рівень працездатності. Ці рівні рухливі і не завжди прямо пропорційні. Під працездатністю розуміється комплекс факторів, що характеризують особистість юного спортсмена у відношенні психофізіологічних можливостей і тривалості доступних їй зусиль у спортивної діяльності. По цим двох показниках підлітки розділяються на групи з різними рівнями спортивних здібностей і фізичної підготовленості.
Функціональні можливості організму завжди в чому-небудь індивідуально різні. Навіть у групі людей одного віку, статі і рівня попередньої підготовленості не знайти і двох з абсолютно однаковими можливостями. Індивідуальні розходження виявляються й в освоєнні рухів, і в характері реакції організму на фізичне навантаження, і в динаміку його адаптаційних (пристосувальних) перебудов. Усе це зобов'язує строго індивідуалізувати процес підготовки юних спортсменів [11].
Індивідуалізація процесу спортивної підготовки підлітків основана на органічному сполученні двох напрямків — загально підготовчого і спеціалізованого. Загально підготовчий напрямок припускає освоєння обов'язкового мінімуму життєво важливих рухових умінь, навичок і зв'язаних з ними знань, а також досягнення визначеного рівня різнобічного розвитку фізичних якостей. Основний зміст програми занять у рамках даного напрямку незалежно від індивідуальних схильностей. Індивідуалізація ж виявляється головним чином у методах навчання і виховання, а також додаткових засобах.
Спеціалізований напрямок припускає заглибленеудосконалювання в обраній діяльності. Тут уже не тільки методи, але і зміст занять визначається в залежності від індивідуальних схильностей, обдарованості підлітків. Сполучення обох напрямків створює умови для всебічного й у той же час глибоко індивідуалізованого фізичного удосконалювання.
Індивідуальний підхід у процесі навчання і виховання юних спортсменів необхідний при рішенні будь-якої приватної задачі, будь те формування знань, умінь і навичок або виховання фізичних і моральних якостей. Він виражається в диференціації навчальних завдань і шляхах їхнього виконання, норм навантаження і способів її регулювання, форм занять і прийомів педагогічного впливу відповідно до індивідуальних особливостей що займаються.
Винятково важливо цілеспрямоване вивчення юних спортсменів у процесі тренування за результатами їхньої праці, умінням виконувати практичні завдання, здібності переборювати труднощі в спортивній діяльності. Знання всіх індивідуальних особливостей підлітків, їхнього дійсного відношення до спорту і мотивів спортивної діяльності дозволяє диференціювати завдання по ступені труднощів, розвивати здатності найбільш обдарованих, підтягувати відстаючих до середнього рівня.
Відповідно до дослідження Л. Ф. Моносової були встановлені деякі додаткові педагогічні уміння, володіння якими дозволяє з великим успіхом здійснювати диференційований педагогічний вплив.
Конструктивні уміння: 1) уміння на основі уважного вивчення юних спортсменів, з урахуванням рівнів навченості і працездатності, розбити них на діючі рухливі групи в залежності від спортивної задачі; 2) уміння, виділивши безумовний мінімум знань, умінь і навичок, намітити програму заповнення пробілів; 3) оцінка труднощів спортивної задачі і диференціювання її щодо груп із середніми і низькими спортивними можливостями; 4) підбор навчального матеріалу "із прицілом" на різні навчальні групи і на різні етапи тренування; 5) визначення моментів зіткнення роботи груп або сполучення фронтальної, групової й індивідуальної роботи; 6) чітке визначення часу на кожен вид вправ конструювання своєї діяльності з управління тренуванням груп на різних етапах заняття; 7) можлива диференціація домашнього завдання у відношенні мети, способу, а іноді терміну виконання.
Організаторські уміння: 1) організація цілеспрямованої діяльності кожної навчальної групи; 2) організація взаємодії груп на різних етапах заняття(взаємодопомога, взаємоконтроль); 3) здійснення одночасного керівництва діяльністю груп [13].
Комунікативні уміння: установлення доброзичливих відносин не тільки між тренером і юними спортсменами, але і між групами підлітків.
Пізнавальні (гностичні) уміння присутні в кожнім з перерахованих вище умінь, але особливо яскраво вони повинні виявлятися в постійній діяльності по вивченню юних спортсменів, що включає строгу фіксацію підсумків спостереження. Комплекс названих умінь є мінімально необхідним атрибутом майстерності тренера, що усвідомлює важливість індивідуального диференційованого підходу в навчанні.
2.3 Розвиток спортивної активності в підлітків з урахуванням їх індивідуальності
Індивідуальність підлітка не є якесь зовсім виняткове і іманентно властиве йому чисто біологічна, уроджена властивість, незалежне від умов життя і виховання. Б. М. Теплов підкреслював, що "ніяка психологічна особливість людини не визначається тільки властивостями нервової системи. Вона завжди є результатом виховання в широкому змісті цього слова. Але в одних дітей життєві можливості взагалі і виховні зокрема падають на один ґрунт (визначені властивості нервової системи), в інших — на іншу".
Особистість формується під впливом взаємодій і відносин, що впливають і на інших людей, отже, сприяють формуванню якихось загальних, типових соціально-класових і соціально-психологічних рис. Ряд типових психологічних особливостей у підлітків дозволяє об'єднати них в умовні: групи. У свою чергу, виділення типових груп: юних спортсменів допоможе тренерам більш цілеспрямовано впливати на особистість підлітка, не ізолюючи його від колективу і тих відносин, у яких він знаходиться. Як основну ознаку, по якому здійснюється умовний розподіл юних спортсменів на групи, виділяються потреба підлітка в спортивній діяльності і наявність у нього відповідного досвіду ; її реалізації. Виявлення особливостей груп дає змогу визначити тенденцію в розвитку активності в спортивній діяльності як колективу, так і особистості кожного підлітка.
I група — підлітки з яскраво вираженою зацікавленістю в спортивній діяльності і наявністю умінь і навичок задоволення цієї потреби. Основна задача тренера: дати хлопцям нове поле спортивної діяльності, досить складне, але в той же час посильне, використовуючи вже придбані ними навички й уміння. Як правило, ця група є нечисленною, у неї входять кращі юні спортсмени, але з ними потрібно працювати і до них необхідний індивідуальний підхід.
II група — підлітки з яскраво вираженим прагненням до спортивної діяльності, що, однак, не мають навичок здійснення цього прагнення. Тренерові в роботі з такими підлітками доцільно показати способи, що допомогли б їм зайняти ведуче місце в команді, навчити їхній добре виконувати спортивні вправи, комбінації, прийоми.
Підлітки, віднесені до III групи, виявляють інтерес тільки до окремих спортивних комбінацій, прийомам, але не в цілому до спортивної діяльності і не мають достатні навички її здійснення. Основна задача тренера: використовуючи інтереси і схильності, знання й уміння підлітків, поступово підвести них до задоволення участю в спортивній діяльності, включаючи в систему вправ комбінації різної складності.
Юні спортсмени, віднесені до IV групи, не виявляють великого інтересу до спортивної діяльності, не мають визначені навички її здійснення. При роботі з підлітками цієї найбільш важкої групи тренерові доцільно виявити і нейтралізувати причини їхнього негативного відношення до спорту, щоб, внісши відповідні корективи в мотивацію, уключити них в активну спортивну діяльність усієї команди. У зв'язку з цим необхідно ставити перед підлітками цієї групи в процесі спортивної діяльності як загальні колективні задачі, так і індивідуальні стосовно кожного юного спортсмена.
Основою методики індивідуального підходу є цілеспрямований педагогічний вплив на підлітка з метою включення його в активний пошук нових способів тренування.
При організації спортивної діяльності підлітків тренер повинний керуватися положенням про єдності свідомості і діяльності. Залучення хлопців у спортивну діяльність починається з опори на бажання підлітка опанувати конкретним видом спорту. Але опанувати навіть цікавим для нього видом спорту підліток зможе, тільки нагромадивши визначені навички і досвід виконання ряду конкретних, іноді досить складних вправ і комбінацій. Тому при організації спортивної діяльності треба звертати увагу також на внутрішню позицію підлітка, що міняється в залежності від ступеня зацікавленості конкретними способами, прийомами виконання спортивних вправ, від наявності навичок і досвіду в оволодінні технічними і тактичними прийомами конкретного виду спорту, відносин у команді і групі. Опора на вже наявні інтереси підлітка дозволяє формувати і розвивати нові, поступово розширюючи сферу його зацікавленої участі в спортивній діяльності. Таким чином, діяльність по інтересі варто розглядати як важливий засіб включення підлітка в різноманітну спортивну діяльність команди, як можливість формувати його індивідуальність, виховувати гармонійно розвиту особистість [4].
Зміст спортивної діяльності підлітків на початковому етапі залежить від приналежності їхній до тієї або іншої виділеної групи. Наприклад, у роботі з підлітками I групи можна починати з передачі отриманих спортивних знань і умінь іншим членам команди, тобто ці підлітки є активними помічниками тренера в організації тренувань, інструкторами спорту. З підлітками ж II групи варто починати з нагромадження досвіду виконання й організації спортивної діяльності. Різні і форми роботи в одній групі, тому що активність підлітків при участі в окремих видах спортивної діяльності різна. Різноманіття форм і видів спортивно-масової роботи з юними спортсменами створює сприятливі умови для включення їхній у ті види діяльності, що найбільше відповідають їх індивідуальним особливостям.
Поділ підлітків на групи має лише відносне, методичне значення. Групи не статичні. У процесі навчально-виховної роботи юні спортсмени постійно переміщаються з групи в групу в напрямку більш високого рівня спортивної вмілості.
Аналіз результатів проведеного дослідження показав наступне: 1) вихідні характеристики відносини підлітків до спортивної діяльності різні — від ініціативності, самостійності, ретельності до неучасті в діяльності і навіть створенні перешкод для інших; 2) процес становлення спортивної активності в більшості підлітків протікає стрибкоподібно, що порозумівається не тільки психологічними особливостями віку й індивідуальних можливостей, але і виборчим відношенням до спортивної діяльності. Підвищення активності підлітків у спортивній діяльності насамперед зв'язано з досягненням високих спортивних результатів.
1 2 3 4