РОЗДІЛ 1. ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА ЯК СПОСІБ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ
Теоретичні основи поняття фіскальної політики
Фіскальна політика — це регулювання доходів і витрат держави. Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, згладжування циклічних коливань економіки, зниження рівня безробіття). Держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподаткування.
Фіскальну політику реалізує уряд як механізм суспільства загалом. Тому в певних межах урядові рішення щодо видатків та оподаткування можуть змінюватися, щоб впливати на рівноважний реальний ВВП в інтересах загального добробуту. За допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшити циклічне коливання, досягати повної зайнятості, сприяти економічному зростанню, впорядковувати державні фінанси, боротися з інфляцією.
Основною метою фіскальної політики є досягнення макроекономічної стабільності та нормального рівня безробіття на основі розвитку виробництва за допомогою зменшення податків і збільшення державних інвестицій.
Використання тих чи інших методів фіскальної політики залежить від стану економіки. Коли в разі економічного зростання спостерігається високий сукупний попит, а це загрожує вибухом інфляції, уряд підвищує ставки податків, водночас обмежуючи державні витрати. І навпаки, за умов спаду або кризи економіки ставки податків знижуються, а державні бюджетні видатки зростають.
Основними функціями фіскальної політики є:
- перерозподіл національного доходу;
- вплив на стан господарської кон’юнктури;
- нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм.
Фіскальна політика має досить простий інструментарій для впливу на господарське життя: податки і видатки. Саме за допомогою зміни податків та видатків і забезпечується вплив на макроекономічні процеси.
Державний бюджет складається з дохідної та видаткової частин. Доходи бюджету – усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, спрямування яких передбачено законодавством України. Але основним джерелом доходів держави в цивілізованому суспільстві є податки. Податки за економічним змістом – фінансові відносини між державою та платником податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.
Функціями податків є:
- розподільна (перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичними особами);
- фіскальна (централізація частини ВНП у бюджеті на загальносуспільні потреби);
- регулювальна (вплив податків на різні аспекти діяльності їхніх платників);
Мета дії податкової системи – не тільки формування державного бюджету, але і ведення державної відтворювальної політики, що неможливо без створення сприятливих умов. Вона покликана не тільки виконувати фіскальні функції, але і регулювати інноваційно-інвестиційні процеси. Податкова система повинна бути засобом перерозподілу ресурсів суспільства на майбутні цілі виробництва. Підтримка через податкову систему передбачає не тільки відновлення і розширення матеріальної бази, але і створення та впровадження нових технологій і техніки, перехід на нові види товарів, поліпшення їхньої якості та зниження витрат виробництва. Для того, щоб економічний механізм України функціонував на основі принципів ефективності відтворення, податкова система повинна містити елементи підтримки заходів для підвищення якості та конкурентоздатності продукції, збільшення інвестицій у нову техніку і технології.
Можливість поповнення бюджету за рахунок оподаткування є достатньо очевидною. Але в реальному житті це може виявитись зовсім не так, оскільки можна зіткнутися з безліччю інших проблем. Кожен податок, у якій би формі його не стягували, зменшує зацікавленість у продуктивній діяльності. Цю тенденцію достатньо чітко дослідив Артур Лаффер і вона ввійшла в економічну науку під назвою “крива Лаффера”. Намагаючись збільшити податкові надходження за рахунок підвищення податкових ставок або акцизів, швидко досягають такої межі, коли може зменшитись податкова база, отримувані доходи або обсяги реалізації. Наслідком такого зменшення стане скорочення власне податкових надходжень. Звідси випливає доволі парадоксальний висновок: лібералізація податкової системи може забезпечити збільшення податкових надходжень. Крива Лаффера є аргументом на користь лібералізації оподаткування.
У найближчій перспективі перехід до меншої податкової ставки може означати зменшення надходжень до бюджету. Але з часом відбуватимуться певні зміни. Передусім збільшаться чисті доходи, а отже, зростуть і заощадження. Це сприятиме збільшенню інвестицій, зростанню виробництва, зайнятості, а отже, і збільшенню доходів, які є базою оподаткування.
Фіскальну політику слід розглядати як систему заходів, за допомогою яких держава впливає на економіку через структуру податкових платежів (податків та зборів) до бюджетів всіх рівнів і державних цільових фондів (які не входять до бюджету) та відповідних видатків з них. Тому, крім податків, до інструментів фіскальної політики необхідно віднести і внески до позабюджетних державних цільових фондів (єдиний соціальний внесок).
1.2. Зміст та види фіскальної політики
Дискреційна фіскальна політика - це цілеспрямована зміна величин державних витрат, податків і сальдо державного бюджету в результаті спеціальних рішень уряду, спрямованих на зміну рівня зайнятості, обсягу виробництва, темпів інфляції і стану платіжного балансу.
Недискреційна фіскальна політика – автоматична зміна державних витрат та податків у результаті циклічних коливань сукупного доходу. Така політика передбачає автоматичне збільшення (зменшення) чистих податкових надходжень у держбюджет у періоди росту (зменшення) ВВП, що справляє стабілізуючий вплив на економіку.
Чисті податкові надходження представляють собою різницю між величиною загальних податкових надходжень у бюджет і сумою виплачених урядом трансфертів.
При дискрецинной фіскальній політиці з метою стимулювання сукупного попиту в період спаду цілеспрямовано утворюється дефіцит держбюджету внаслідок збільшення видатків чи зниження податків. У період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.
Дискреційна політика уряду пов'язана зі значними внутрішніми часовими лагами, тому що зміна структури державних витрат чи ставок оподатковування припускає тривале обговорення цих заходів у парламенті. Розрізняють внутрішні і зовнішні лаги фіскальної політики.
Внутрішній лаг – це проміжок часу між моментом економічного спаду чи шоку і моментом вживання відповідних заходів економічної політики.
Зовнішній лаг – проміжок часу між прийняттям відповідного заходу економічної політики і моментом появи результатів від цієї міри.
У середньому лаги складають 1-2 року. Якщо заходи економічної політики були прийняті до початку циклічного спаду чи під час спаду, то пік впливу може проявитися в протилежній фазі циклу (тобто в підйомі), що підсилить циклічні коливання. При недискреційній фіскальній політиці бюджетний дефіцит і надлишок виникають автоматично, у результаті дії вбудованих стабілізаторів економіки.
"Вбудований” (автоматний) стабілізатор– економічний механізм, що дозволяє знизити амплітуду циклічних коливань рівнів зайнятості і випуску, не прибігаючи до частих змін економічної політики уряду. Такий механізм поєднує в собі дві складові: з одного боку, це прогресивна система оподаткування доходів, а з іншого боку, це система державних трансфертів.
Ступінь вбудованої стабільності економіки залежить від величин циклічних бюджетних дефіцитів і надлишків, що виконують функції автоматичних “амортизаторів” коливань сукупного попиту.
Циклічний дефіцит – дефіцит державного бюджету, викликаний автоматичним скороченням податкових надходжень і збільшенням державних трансфертів в умовах спаду економіки.
Циклічний надлишок – надлишок державного бюджету, викликаний автоматичним збільшенням податкових надходжень і скороченням державних трансфертів в умовах підйому економіки.
У фазі циклічного підйому податкові відрахування автоматично зростають, а трансфертні платежі автоматично знижуються. У результаті зростає бюджетний надлишок і стримується інфляція.
У фазі циклічного спаду податкові надходження автоматично скорочуються, а трансферти ростуть. У підсумку збільшується бюджетний дефіцит в умовах відносного росту сукупного попиту й обсягу виробництва, що обмежує спад.
Проведення фіскальної політики має особливості та виявляється через деякі форми й змістову обґрунтованість. Вона може бути стимулюючою й стримуючою.
Стимулюючу дискреційну фіскальну політику застосовують переважно у періоди спаду економіки. Вона забезпечує зниження падіння виробництва, що важливо, але за рахунок дефіцитного фінансування.
Застосовують стримуючу дискреційну фіскальну політику в умовах інфляційного зростання. Така державна політика орієнтується вже на позитивне сальдо бюджету.
Механізм дискреційної фіскальної політики досить простий. Але, оскільки в реальній економіці діють паралельні й різноспрямовані, а часом непередбачувані фактори, то вироблення оптимальної фіскальної політики – завдання гранично складне.
Поряд із дискреційною фіскальною політикою, важливу роль у регулюванні економіки відіграє так звана автоматична фіскальна політика, або політика автоматичних (вбудованих) стабілізаторів.
Як показує світовий досвід, податки – найдемократичніший спосіб економічного регулювання, оскільки вони автоматично реагують на зміни економічного стану, виконуючи важливу стабілізувальну роль в економічній діяльності, без необхідності будь-яких заходів з боку уряду.
Визначені пріоритетні напрями антикризової політики відповідають ризикам для вітчизняної економіки, які актуалізувала глобальна фінансово-економічна криза, а тому не є дискусійними. Проте доволі неоднозначними з погляду економічної та соціальної ефективності виявилися механізми реалізації поставлених завдань. Фінансування заходів у межах кожного напряму потребувало додаткового обсягу бюджетних коштів. Водночас в умовах зниження ділової активності складним завданням стало збереження фінансової бази держави, принаймні на рівні попередніх періодів.
Сьогодні значну загрозу макроекономічній стабільності становить:
- ризик так званого «технічного дефолту», оскільки дефіцит фінансових ресурсів та політичний чинник, імовірно, сприятимуть тому, що доходи бюджету спрямовуватимуться передовсім на фінансування захищених статей, а питання погашення зобов’язань вирішуватиметься або через реструктуризацію боргів уряду, що означатиме технічний дефолт України, або через нові боргові зобов’язання;
- посилення фіскального тиску на економіку, в результаті розроблення урядом великої кількості нормативно-правових актів, метою яких є збільшення податкових надходжень до бюджету. Деякі з них мають конструктивне спрямування, оскільки розширюють податкову базу за рахунок боротьби з ухилянням від сплати податків, проте наслідки інших можуть бути досить критичними. Особливо відчутно фіскальний тиск планується посилити на державний сектор економіки;
- прихована емісія грошей.
Особливістю фіскального регулювання економічного зростання в Україні стало спрямування його на досягнення результатів протягом короткострокових періодів. Недостатньою є спрямованість фіскальної політики на досягнення високої якості економічного зростання, перетворення внутрішнього споживчого попиту на дієвий фактор економічного зростання, державне фінансування розвитку інфраструктури. Для забезпечення довгострокового економічного зростання потрібна активна фінансова політика.
1.3 Завдання фіскальної політики
Головне завдання фіскальної політики є стабілізацію економічного циклу.
Основною стратегічною ціллю уряду будь-якої країни має бути забезпечення економічного розвитку та зростання соціальних стандартів життя громадян. Концептуальним базисом фіскальної політики є дотримання попередньо визначених показників та параметрів фіскальної політики, які б були безпечними та достатніми для підтримання економічного зростання і не дозволяли значних перекосів у соціально-економічному розвитку.
Фіскальна стійкість – це здатність держави в умовах економічних дисбалансів зберегти намічений позитивний тренд економічного розвитку та утримати основні фіскальні показники (бюджетного дефіциту, розміру видатків, доходів бюджету та рівня боргу країни) в безпечних межах. Відповідно до напрацювань учених та пропонованих у світі методик розрахунку показника фіскальної стійкості, вони зводяться до наступного.
Методика, яка часто використовується у країнах Європи, передбачає розрахунок індикативних показників, які повинні забезпечувати значення державного боргу та дефіциту бюджету на наперед заданому рівні. Зокрема, у статті Тимошенко М. В. зазначається: «… у звітах Єврокомісії стійкість державних фінансів у цілому визначається з погляду здатності уряду взяти на себе фінансовий тягар боргу, як сьогодні, так і в майбутньому, й не допустити розкручування «боргової спіралі». За відсутності чіткого теоретичного визначення фіскальної стійкості в країнах ЄС використовуються практичні підходи, що добре зарекомендували себе з виявлення й оцінки проблем стійкості, розробки системи превентивних і коригуючих заходів щодо державних фінансів на базі розрахунків індикаторів стійкості». Такі висновки вчений отримав, спираючись на звіти Єврокомісії та працю Balassone F. та Topalova P. Водночас автор зазначає: «У цілому показники фіскальної стійкості визначають величину розривів балансу бюджету, які мають бути закриті гіпотетично, для досягнення стійкої динаміки державного боргу. Ці показники є індикаторами ступеня невідкладності та глибини бюджетних корегувань». Також вчений говорить про наявність двох індикаторів S1 та S2 – показників, які кількісно оцінюють розриви стійкості та дають змогу розробити заходи виваженої бюджетної політики. У зміст індикаторів дослідник вкладає зміну показників податкових надходжень чи зміну динаміки видатків бюджету, які всього лише корегуються задля дотримання в кінцевому результаті попередньо заданого рівня державного боргу.
Схожими є висновки В. Й. Башка, який у своїй праці «Фіскальна стійкість та бюджетні правила в Україні», зводить поняття фіскальної стійкості до можливості погашати та обслуговувати державний борг, а також стримувати його в певних параметрах у розрахунку до ВВП. Фіскальну стійкість як важливу складову системи антициклічного та антикризового регулювання економіки розглянуто у праці Р. І. Копича «Практичні підходи до визначення фіскальної стійкості країн Центральної та Східної Європи», який зазначає: «… кризові явища 2008- 2009 року, що позначилися значним зростанням дефіциту бюджету і державного боргу, лише посилюють увагу до проблеми стійкості фіскальної позиції (або фіскальної стійкості) країн Центральної та Східної Європи».
Також під фіскальною стійкістю (англ. fiscal sustainability) зазвичай розуміють забезпечення такого поточного сальдо бюджету, що гарантує фіскальну платоспроможність (англ. fiscal solvency) – безперешкодне обслуговування державного боргу на довгострокову перспективу. Проаналізовані визначення фіскальної стійкості не дають повної впевненості у їх абсолютній об’єктивності. Вважаємо, що такі висновки є недостатньо обґрунтованими, адже борг країни та дефіцит бюджету не є єдиними показниками, які визначають фіскальну стійкість. З позиції фіскальної політики, державний борг та його рівень є лише показником додаткової потреби держави у фінансових ресурсах, яка виникає при нездатності фінансувати видатки уряду за допомогою податкових надходжень та інших неподаткових доходів бюджету країни. А дефіцит бюджету формується в умовах зміни двох параметрів, зростання видатків чи зниження доходів бюджету. Тому надзвичайно важливо, розглядаючи фіскальну стійкість, враховувати динаміку і тенденції не лише фактичних показників боргу і дефіциту, а й показників податкового навантаження та значень видатків з бюджетів країни. Розглядаючи фіскальну стійкість лише з позиції можливості своєчасного та повного погашення боргових зобов’язань урядом, ми не зможемо чітко виокремити проблеми, з якими може зіштовхнутися уряд на шляху проведення фіскальної політики. Зважаючи на те, що фіскальна стійкість належить до розраховуваних показників, визначення якого здійснюється за різними методиками, вважаємо за доцільне при розрахунку останнього брати до уваги, окрім показників боргу країни, показники податкового навантаження, значення видатків уряду та їх спрямування.
Зокрема, таку методику визначення фіскальної стійкості розглядає Genorio H., який стверджує, що фіскальна стійкість повинна означати не лише досягнення стабільності державного боргу на «безпечному» рівні, але й запобігання підвищенню податкового тиску та підтримання на прийнятному рівні державних інвестицій і видатків на науководослідну діяльність.
Доцільно розглянути позицію Організації економічного співробітництва та розвитку, яка також звертає значну увагу на дослідження фіскальної стійкості як інструменту запобігання економічним та соціальним диспропорціям в Україні. На офіційному сайті організації зазначено: «Фіскальна стійкість – це здатність уряду підтримувати баланс державних фінансів у довгостроковій перспективі. Забезпечення довгострокової фіскальної стабільності вимагає, щоб уряди брали участь у постійному стратегічному прогнозуванні майбутніх надходжень та зобов'язань, факторів зовнішнього середовища та соціально-економічних тенденцій, щоб відповідно до них мати здатність ефективно проводити фінансове планування. Високі та зростаючі рівні боргів шкодять фіскальній позиції урядів та можуть спричинити постійне зростання заборгованості, зменшуючи потенціал економічного зростання, коли кошти перестають інвестуватися. Багато країн – членів ОЕСР продовжують стикатися із зростанням співвідношення державного боргу до ВВП з моменту фінансової та економічної кризи. Витрати, пов'язані з вирішенням поточного економічного спаду, а також прогнозованим збільшенням витрат, пов'язаних із старінням населення, є серйозними проблемами для стабілізації державних фінансів».
Такі висновки підтверджують, що фіскальна стійкість – це не лише процес якісного обслуговування боргу країни, а й здатність комплексно, усебічно забезпечувати ефективну політику в податковій, видатковій та борговій сферах державою.
Вартими уваги є погляди російських вчених Е. Горюнова, Л. Котлікоффа та С. СінельниковаМурильова, які у своїй праці «Теоретические основы бюджетного разрыва как показателя долгосрочной фискальной устойчивости и его оценка для России» зазначають: «Оцінка бюджетної стійкості є, перш за все, прикладною задачею. Органам державної влади, які займаються розробкою бюджетно-податкової політики, потрібен аналітичний інструментарій, який дозволяв би оцінювати ризики бюджетної дестабілізації».
Тим самим автори підтверджують необхідність розгляду фіскальної стійкості з позиції комплексності розгляду показників, а не лише з позиції можливості погашати борг країни.
Також дослідники зазначають, що бюджетна стійкість – це характеристика, що відноситься до деякого конкретного фіскального режиму, який визначається структурою і обсягом доходів і витрат (зобов'язань) бюджету.
Проаналізувавши різні погляди вчених на сутність фіскальної стійкості, можемо зробити загальний висновок. Це показник, який передбачає вироблення такої стратегії уряду, відповідно до якої необхідно досягти таких показників фіскальної політики, коли держава буде здатна забезпечити збалансований процес у сфері видатків, обслуговування та погашення боргу країни, при оптимальному рівні перерозподілу податкових платежів. Що полягає в можливості уряду забезпечити такі показники:
– здатність фінансувати в повному обсязі соціальні гарантії громадянам;
– здатність уряду в повному попередньо визначеному обсязі виплачувати заробітну плату працівникам, доходи яких фінансуються з бюджетів усіх рівнів;
– можливість уряду виплачувати грошові кошти пенсіонерам та за необхідності погашати дефіцит пенсійного фонду з бюджету країни;
– здатність фінансувати інші соціальні видатки бюджету;
– можливість уряду фінансувати видатки капітального характеру, які здатні забезпечити підвищення конкурентоздатності та привабливості галузей економіки країни;
– обслуговувати і погашати борг країни;
– забезпечити оптимальний рівень податкового навантаження.
Провівши емпіричне дослідження сутності поняття «фіскальна стійкість», пропонуємо розуміти його таким чином – це індикативний показник, який відображає здатність уряду країни в повному обсязі фінансувати наперед визначені видатки соціального та економічного характеру за допомогою власних джерел – податкового та неподаткового характеру, або ж за допомогою державних запозичень, обслуговування та погашення яких у майбутньому повинні бути дешевшими, ніж приріст соціально-економічних ефектів, фінансованих за їх рахунок (Зростання ВВП і приріст доходів бюджету повинні бути більшими у відсотковому відношенні, ніж вартість боргу країни). А дотримання фіскальної стійкості не повинно перешкоджати економічному розвитку та зростанню доходів громадян на висхідних стадіях економічного циклу, а при негативній економічній кон’юнктурі та зниженні рівня добробуту громадян повинна сприяти швидкій зміні тренду на протилежний.
Відповідно до запропонованої моделі фіскальну стійкість потрібно розглядати як колообіг певних фінансових процесів, які на рисунку 1 позначені суцільною та штрихпунктирною лініями:
1-ий процес – позначено штрихпунктирною лінією. Характеризує забезпечення видатків бюджету за рахунок приросту доходів, водночас потреба залучення додаткових коштів бюджету на погашення і обслуговування державного боргу зменшується, що також призводить до зниження фінансування видатків за рахунок державного боргу. У таких умовах переважно спостерігається зменшення дефіциту бюджету, або ж його профіцитність. Зменшується боргове навантаження в країні. Доходи зростають у результаті підвищення рівня економічної активності, зростання добробуту громадян, також можливе зростання податкового навантаження. Держава здатна збільшити видатки бюджету переважно на соціальний захист громадян. Цей сценарій є позитивним, передбачає можливість формування фіскальної стійкості на довгострокову перспективу, дає змогу створити фіскальний простір, що забезпечує ефективне фінансування додаткових видатків бюджету у майбутньому.
2-ий процес позначено суцільною лінією. Фіскальна стійкість у відношенні до боргу досягається завдяки зростанню доходів бюджету, які спрямовують на його погашення і обслуговування. У той час, як видатки бюджету фінансуються за рахунок кредитних ресурсів. За таких умов відбувається зростання дефіциту бюджету і точно неможливо забезпечити профіцит бюджету. Можна зазначити, що другий сценарій є негативним, адже забезпечує фіскальну стійкість лише в короткостроковому періоді, тоді як у майбутньому створює ризики для виникнення негативних економічних наслідків – зростання податкового навантаження, відсутності необхідної кількості ресурсів для виконання покладених на уряд функцій, загрозливе зростання державного боргу.
Фіскальна стійкість – це показник, який знаменується збалансованістю трьох параметрів – податкового навантаження, видатків бюджету та державного боргу, які повинні знаходитися в межах, достатніх для ефективного забезпечення належної кон’юнктури в умовах економічного зростання та економічних спадів.
Також, визначаючи фіскальну стійкість країни, варто врахувати такі індикатори, як: фактичний та бажаний рівень доходів громадян, попередній та бажаний рівень безробіття, теперішні та майбутні витрати держави на оплату допомоги по безробіттю, пенсій, заробітної плати працівників бюджетної сфери, важливо також урахувати демографічні показники, адже саме проблема старіння населення сьогодні є однією із головних проблем нездатності уряду забезпечити достатній рівень зростання соціальних виплат та пенсій у майбутньому. Такі індикатори прямо впливають на динаміку економічних процесів країни.
Однак фіскальну стійкість не можна розглядати лише як розрахунковий індикативний показник, а також як сукупність певних дій та рішень уряду щодо досягнення оптимальних параметрів фіскальної політики, які були б ефективними при забезпеченні економічного розвитку та подолання криз та сприяли б розвитку добробуту громадян. Для цього необхідно, щоби уряд проявив волю до прийняття виважених та ефективних рішень у фіскальній сфері, які створять можливість забезпечити соціально-економічний розвиток країни.
Р. В. Цицик зазначає, що в широкому розумінні фіскальна стійкість є таким станом державних фінансів, що дозволяє уряду проводити передбачувану і послідовну соціальну-економічну політику зростання, незважаючи на дію зовнішніх та внутрішніх шоків протягом тривалого періоду.
Саме недопущення впливу зовнішніх та внутрішніх шоків за допомогою дієвих та виважених кроків у сфері фіскальної політики, побудови ефективної самодостатньої фіскальної системи є основною метою уряду на шляху забезпечення економічного розвитку та зростання, подолання економічних спадів та депресій. Висновки вченого ще раз підтверджують доцільність розглядати фіскальну стійкість як симбіоз податкової, видаткової та боргової політик країни, які, функціонуючи в певних заздалегідь оптимально встановлених межах, здатні позитивно впливати на економічну кон’юнктуру держави.
Основним завданням уряду країни є здатність забезпечити фіскальну стійкість не лише в короткостроковому, але і середньостроковому та довгостроковому періодах. Досягти такої мети можна за умови виважених та прорахованих кроків у сфері фіскальної політики. Лише всебічний аналіз макроекономічних показників, показників соціального характеру, вміння правильно прогнозувати їх значення на середньострокову і довгострокову перспективу може дати очікувані результати економічного зростання: досягнення заданого приросту ВВП, доходів громадян, високого рівня соціального захисту, розвитку технологій та зростання інвестицій в економіку країни. Для уряду саме такі цілі повинні бути пріоритетними при реалізації фіскальної політики.
Якщо уряд прийме рішення про проведення реформ у фіскальній сфері, їх ефективність можна перевірити, порахувавши показник фіскальної стійкості. Потрібно чітко розуміти, що якщо та чи інша реформа є ефективною в короткостроковому періоді, вона може бути нівельована на довгострокову перспективу. Якщо країна, використовуючи свої природні багатства, забезпечує значні надходження екологічного податку сьогодні, то в майбутньому, використавши такий потенціал, вона отримає суми цього податку значно менші, що і вплине на загальний баланс доходів бюджету. У такій ситуації уряд повинен спрогнозувати можливі перекоси в доходах. Те ж саме стосується видатків бюджету, зокрема, старіння громадян країни в будь-якому випадку призведе до потреби збільшення видатків на пенсійне забезпечення, що може стати проблемою залучення додаткових ресурсів та спричинити певні дисбаланси. Саме тому уряд країни завжди повинен окреслити свої пріоритети, врахувавши можливі зміни соціально-економічних параметрів на довгострокову перспективу і не обмежувати себе короткими термінами. Короткострокове планування фіскальних показників може бути небезпечним для соціально-економічного розвитку на довгострокову перспективу. Тому середньо- та довгострокове планування повинні стати пріоритетом номер один у державному управлінні економічними та соціальними процесами країни.
Показник фіскальної стійкості відображає можливість держави за певних економічних та соціальних умов забезпечити виконання взятих на себе бюджетних та боргових зобов’язань. У той час, як з позиції теорії економічної циклічності динаміка макроекономічної та соціальної кон’юнктури здатна перебувати в чотирьох станах – стадіях економічного циклу. Через що дії уряду на кожній із них будуть відрізнятися і матимуть неоднаковий характер. Що також впливає на конструкцію застосовуваних інструментів фіскальної політики на кожній із стадій економічного циклу.
В умовах економічного підйому уряд країни може вдатися до підвищення податкового навантаження, скорочення соціальних видатків та відмови від додаткового залучення державних боргів. Саме за таких умов країна формує фіскальну стійкість, бюджет країни збалансований, дефіцит знаходиться в межах допустимих показників або ж може змінитися на повністю збалансований, коли доходи бюджету відповідають їх видаткам, чи за певних умов може виникати профіцит бюджету. В умовах стрімкого економічного зростання соціальні стандарти життя населення зростають, відбувається підвищення рівня доходів громадян, держава здатна скоротити виплати по безробіттю, підвищити рівень доходів працівників бюджетної, комунальної сфер. Змінити розмір пенсійного забезпечення з одночасним зниженням видатків бюджету у відношенні до доходів.
В умовах економічного буму (найвищої стадії економічного зростання) уряд здатен підвищити податкове навантаження, скоротити соціальні видатки і, що найголовніше, створити бюджет профіцитного типу, спрямувавши надлишкові кошти на формування стабілізаційного фонду країни. За таких умов у країні досить різко скорочуються фінансові зобов’язання перед зовнішніми та внутрішніми кредиторами, економіка країни зростає швидкими темпами, також підвищується рівень добробуту громадян. Держава отримує надлишок коштів. Уряд країни має вдатися до проведення заходів стримування перегріву економіки – за умов стрімкого економічного зростання, надмірного попиту на товари, може запуститися маховик інфляції, яка негативно впливатиме на стан економіки країни в майбутньому. Через що перегрів економіки є таким самим негативним явищем, як економічна депресія. Тому дії уряду щодо запобігання таким процесам повинні бути ефективними та рішучими, забезпечуючи вилучення надлишкових коштів в громадян, підвищення податкового навантаження, ефективний перерозподіл коштів через видатки, формування стабілізаційного бюджетного фонду. Такі заходи є запорукою розвитку економіки і можливістю зниження економічних шоків у майбутньому.
Наступним можливим сценарієм формування фіскальної стійкості є стадія економічного спаду. Саме на цій стадії, в умовах порушення позитивної фіскальної динаміки, держава повинна вдаватися до зниження податкового навантаження, адже на етапі порушення ділової активності податкові платежі надходять повільніше, що часто порушує планові показники бюджету країни. На фоні зниження соціального рівня життя, виникає потреба додаткового фінансування першочергових потреб населення, що і призводить до необхідності перегляду видаткової частини бюджету в бік зростання. Проте в умовах відсутності можливості отримати додаткові надходження у вигляді податків, уряд приймає рішення про залучення коштів у кредиторів, що призводить до зростання боргу країни.
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОЇ ДИНАМІКИ В УКРАЇНІ В 1991-2018 рр
2.1. Оцінка динаміки основних макроекономічних показників
Економічний розвиток країни належить до основних понять, що характеризують національну економіку. Аналіз праць вітчизняних дослідників дає змогу зробити висновок, що сучасна наука трактує економічний розвиток як процес переходу від одного етапу економічного розвитку до іншого, коли на кожному подальшому етапі виробляються, окрім старих груп товарів та послуг, абсолютно нові, використовуються новіші технології та способи організації виробництва.
Для вимірювання економічного розвитку використовують різні показники, статистичний аналіз яких дає змогу оцінити спрямованість і тенденції розвитку, а також чинники, що на нього впливають. На макрорівні основним показником розвитку економіки країни є валовий внутрішній продукт (ВВП). Згідно з визначенням економічного словника ВВП – це узагальнений економічний показник, розрахований у системі національних рахунків, який оцінює остаточні результати поточного виробництва на території країни за певний проміжок часу, як правило, за рік. Він розраховується як сума доданої вартості, створеної у виробничій та невиробничій сферах, і спожитого основного капіталу у вигляді амортизації. Чим більше значення показника, тим вище рівень розвитку країни.
Разом з показником загального ВВП використовують показник ВВП у розрахунку на душу населення (на одну особу), який є вартістю вироблюваної в економіці кількості товарів та послуг, що в середньому припадає на одну особу. ВВП на душу населення не тільки виражає рівень розвитку економіки країни, але й використовується як індикатор рівня добробуту населення. Ним також часто користуються під час зіставлення економічного розвитку країни з іншими країнами.
Загальний ВВП і ВВП на душу населення, розраховані за поточними цінами (дійсними на момент здійснення операції), називаються номінальними. Однак номінальний не завжди правильно відображає тенденцію розвитку економіки та зростання добробуту населення з огляду на можливі зміни цін на товари та послуги. Для усунення впливу чинника зміни цін та визначення справжнього (зіставного) обсягу товарів і послуг за низку років потрібно вирахувати реальний ВВП у цінах одного базового року, для чого застосовується дефлятор ВВП (індекс цін). Якщо ж у дослідженні йдеться про порівняння або зіставлення країни з іншими країнами, то використовують так звані показники ВВП за паритетом купівельної спроможності населення. ВВП за паритетом купівельної спроможності на душу населення є мірою випуску продукції/послуг на душу населення в доларах постійної купівельної спроможності. При цьому нівелюється вплив інфляційних процесів.
Порівняльний аналіз економічного розвитку України та країн Європи розпочнемо з розгляду загального ВВП. Аналіз номінального ВВП України протягом понад 20 останніх років демонструє позитивну тенденцію до зростання протягом усього періоду, за винятком хіба що 2009 р., який припав на період світової економічної кризи 2008–2009 рр. Згідно з прогнозами Світового банку в найближчі два роки (2019–2020 рр.) також очікується зростання ВВП України до 4%. Тенденція до зростання стосується також номінального ВВП на душу населення
| Роки | ВВП, всього, млн. грн | ВВП, на душу населення, грн |
| 2008 | 990 819 | 21 419 |
| 2009 | 947 042 | 20 564 |
| 2010 | 1 079 346 | 24 798 |
| 2011 | 1 299 991 | 29 980 |
| 2012 | 1 404 669 | 32 480 |
| 2013 | 1 465 198 | 33 965 |
| 2014 | 1 586 915 | 36 904 |
| 2015 | 1 988 544 | 46 413 |
| 2016 | 2 385 367 | 55 899 |
| 2017 | 2 982 920 | 70 224 |
Але рівень інфляції, як показано нижче, вищий за ріст ВВП, тому реальні доходи населення зменшилися. І, як буде нижче написано, це пов’язано з неефективністю фіскальної політики в Україні.
2.2. Міжнародний досвід регулювання економіки
Залежно від економічних умов розвитку та теперішнього стану економіки, фіскальна політика держави може бути обґрунтована як із неокласичного, так і з кейнсіанського погляду. Акцент фіскальної політики згодом зміщується залежно від пріоритетних цілей економічного розвитку країни на певному етапі. На підставі світового досвіду виокремлюють три типи фіскальної політики:
– політика максимальних податків (через введення нових податків, високих податкових ставок та зменшення податкових пільг, податкових канікул);
– політика розумних податків (низькі податкові ставки, збільшення податкових пільг);
– політика економічного розвитку (застосування високих податкових ставок, але надання відповідних компенсацій і пільг).
Обрані фіскальні політики, своєю чергою, застосовують відповідні фіскальні механізми, здебільшого важливу роль відіграє характер економіки країни та історичні передумови розвитку ринку.
Незважаючи на те, що на сьогодні для більшості країн характерне помірне оподаткування, необхідне для досягнення стабільного економічного росту, сприятливого податкового клімату та розвитку економічної діяльності, питома вага податкових платежів від ВВП здебільшого різниться. Так, від 40 до 50 % ВВП становлять податкові відрахування в таких країнах, як Італія, Австрія, Франція, Бельгія, Норвегія, Фінляндія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Данія. Важливою характеристикою є структура податкових систем – розподіл податкових платежів на прямі та непрямі. Наприклад, у США, Японії, Великій Британії та Канаді переважають прямі податки, а у Франції – непрямі.
Найвищий рівень централізації ВВП спостерігається в Скандинавських країнах, також там найбільший обсяг державного сектору та найвищі соціальні гарантії. Термін «шведська модель» було введено наприкінці 60-х років XX ст., коли економіка Швеції зростала швидкими темпами та проводилася велика кількість реформ. Ця модель фіскального механізму характерна для найбільш розвинутої форми держави добробуту та поєднує в собі невтручання держави у виробничу діяльність підприємств (децентралізацію ринкової системи виробництва) і перерозподіл частини прибутку через систему оподаткування і державний сектор для підвищення життєвого рівня населення. Шведська модель передбачає, що держава забезпечує безкоштовну шкільну освіту, виплати молодим сім’ям, пенсійне забезпечення та охорону здоров’я громадян. Населення сплачує податки залежно від розміру власного доходу, однак кожен може розраховувати на однакові послуги з боку держави.
Кожному громадянину присвоюється єдиний фіскальний (соціальний номер), що замінює всі види номерів із медичного та пенсійного забезпечення, внутрішніх органів та служб. Також податкові органи мають доступ до єдиного центру реєстру нерухомості, де містяться всі дані про власників таких об’єктів.
Модель фіскального механізму США передбачає створення сприятливого клімату для бізнесу, підтримку підприємницької діяльності. Державне регулювання обмежене, тоді як існує багато податкових пільг. Для системи США характерним є високий рівень податкових надходжень до бюджету, що забезпечує спроможність держави реалізувати різноманітні програми соціального захисту для населення та розвивати економічний потенціал. У США діє трирівневий механізм стягнення податків: на федеральному рівні, на рівні штатів та органів територіального управління.
Для німецької економічної моделі характерне регулювання не тільки методами монетарної та фіскальної політики, а й включення інших сфер – інвестиційної політики, трудових відносин. Загальну гнучкість податкової системи забезпечують регулярний перегляд податкових ставок та пільг залежно від економічної динаміки. Значний акцент робиться на спрощенні комунікації фіскальних органів та платників, а також на простій сплаті податків, з використанням інтернет-технологій.
Радикально від європейських систем відрізняються азіатські, оскільки вони формувалися під впливом традицій та релігійних переконань. У фіскальних механізмах Китаю та Японії соціальні гарантії переважно покладено на роботодавців, що зумовлює формування відповідної бюджетно-податкової системи.
Фіскальні органи в країнах ЄС зазвичай працюють за системою «єдина декларація – єдиний рахунок – єдиний платіж – єдина адреса (платежу)». Особовий рахунок громадянина у фіскальній службі ведеться так само, як звичайний рахунок у будь-якому банку: за дебетом відображаються всі прямі податки, а за кредитом – всі суми переплат або повернень за моментом звітного періоду. Сплатити податки платник може на визначені рахунки фіскальної служби в банку або на пошті за єдиним дорученням та одним рахунком. Фіскальні органи самостійно розподіляють необхідну суму за окремими податками платника, переплати ж за бажанням особи повертаються на її банківський рахунок. Ситуація, коли в платника податків за одним із податків є переплата, а за іншим – борг, за таких умов є неможливою.
Модель фіскального регулювання та застосування інструментів регулювання залежить від економічного стану та податкових традицій. Фіскальні механізми впливу через довготерміновий характер наслідків є вагомим рушієм економічного розвитку. Податковий та бюджетний менеджмент має задовольняти не лише інтереси окремих економічних агентів, а й підтримувати в цілому державний вектор економічної та соціальної політики.
Формування фіскального механізму має базуватися на принципі орієнтованості на платника податків, що фактично дає змогу перейти від суто податкового стягнення до добровільної сплати податків та стимулювання економічного розвитку країни.
Спільною рисою для всіх країн є те, що уряди намагаються безпосередньо впливати на виробництво через зниження податків, що забезпечує стимулювання інвестицій та заощаджень. Одночасно відбувається урізання витрат бюджету завдяки реалізації певних державних програм.
Міжнародний тренд 1: Податкове стимулювання інноваційної діяльності підприємств У контексті сприяння інноваційній діяльності в зарубіжному досвіді широко використовуються податкові дослідні кредити та коефіцієнти, що зменшують суму витрат на інноваційну діяльність. Країни, для яких необхідність сприяння інноваційній діяльності постала раніше за Україну, не тільки розробили програми стимулювання, а й проводять роботу з удосконалення їхнього інструментарію. Флагманами у стимулюванні інновацій у Європі вважають Францію, яка використовує дослідницькі податкові кредити, та Велику Британію, де традиційно застосовуються спеціальні вирахування з витрат. Важливим, зокрема для українських економічних реалій та тенденцій до бюджетної децентралізації, є досвід канадських податкових програм. Вони передбачають не загальнодержавні бюджетні пільги, а податкові преференції від органів місцевого самоврядування. У світовому досвіді розмір пільг варіює залежно від розміру підприємства та загальної важливості сектору в економіці країни. Тож більші податкові пільги зазвичай надають меншим підприємствам та об’єктам господарювання, що зайняті в пріоритетних секторах економіки. З огляду на те, що програми податкового сприяння інноваційній діяльності зазвичай не передбачають конкурсної основи та вибірковості, їх характер не може бути корупційним, чого, однак, не можна сказати про такі податкові програми в Україні.
Міжнародний тренд 2: Сприяння малому бізнесу Практика Великої Британії, де всі підприємства сплачують однакову ставку податку на прибуток, може запропонувати досвід застосування спрощеної податкової звітності без деталізації про діяльність, активи та зобов’язання для малих підприємств, річний дохід яких не перевищує 15 тис. фунтів стерлінгів.
Також малі підприємства звільняються від сплати податку на прибуток з витрат, що спрямовані на інформаційні та телекомунікаційні технології, а дохід від такої діяльності оподатковується за зниженою ставкою у 20 %. Малий бізнес має окремі преференції, як-от відтермінування погашень заборгованості, система знижок на штрафи за прострочення. Окрім того, підприємства з оборотом до 0,6 млн фунтів стерлінгів сплачують ПДВ один раз на рік. Частково вирішують проблему ліквідності і пільгові умови податків на майно. Також розвинутою є система грантів із бюджету, що є технічною підтримкою малим підприємствам задля сприяння найважливішим, на погляд уряду, проектам. Наприклад, максимальний грант у розмірі до 45 тис. фунтів стерлінгів може отримати підприємство на розроблення та впровадження новітніх технологій. Малі підприємства з чисельністю працівників до 10 мають право отримати грант на вдосконалення виробництва та продукції в сумі до 10 тис. фунтів стерлінгів.
Канада, що значно постраждала під час економічної кризи, коли безробіття в країні сягнуло 8,7 %, а державний борг зріс до 34 % від ВВП, провадить фіскальну політику, що забезпечує підтримку зайнятості, низьких податкових ставок та загальної інвестиційної привабливості. Наразі в країні надаються пільгові кредити малому бізнесу для заохочення наймання додаткових працівників, подовжується термін дії податкового кредиту у 15 % при розробці корисних копалин, надається до 100 млн доларів США протягом двох років на дослідження та розроблення екологічно чистих джерел енергії.
Німеччина пішла далі в корпоративному оподаткуванні на рівні корпоративного прибутку, нерозподіленого прибутку та дивідендів. Застосовується певна система податкових заліків, а підприємства, що реалізують урядову економічну програму, отримують податкові пільги.
Податкова система США також має певні преференції для малого бізнесу: є низка норм, що спрощують податкову звітність, а підприємства з низькими прибутками оподатковують їх за нижчими ставками. Також у бюджеті передбачено пільги, що стосуються розроблення екологічної енергетики, розширені податкові кредити на наукові дослідження, стимули для підтримки малого інвестиційного бізнесу.
2.3. Шляхи удосконалення фіскальної політики в Україні
За рейтингом податкових систем Paying Taxes 2017 (див. табл. 2), що складає компанія PriceWaterhouseCoopers, Україна посіла 84 місце зі 169 досліджуваних країн. Загальне податкове навантаження на прибуток в Україні становить 51,9 %, що більше, ніж у Німеччині (48,9 %), Великій Британії (30,9 %), Швеції (49,1 %), США та Канаді (21 % та 44 % відповідно).
З усіх розглянутих країн в Україні найбільший час, що витрачається на сплату податків, – 356 годин. Однак кількість платежів на рік менша, ніж у середньому по інших країнах. Індекс повернення податків, що включає систему показників, пов’язаних із часом повернення ПДВ та повторним зверненням за податком на прибуток, є досить низьким – 79,26 %, порівняно з розвинутими країнами.
Українська податкова структура відрізняється від зарубіжних нижчим фіскальним значенням податку на прибуток та доходи фізичних осіб. Така ситуація пояснюється тим, що за низької податкової культури загалом, недосконалості фіскального законодавства та зловживань з боку податкових органів, а також за умов низьких доходів фізичних та юридичних осіб забезпечити переважання в податковій структурі прямих податків неможливо. Посилюється це ще й тим, що через фінансово-економічну кризу реальні доходи підприємств в Україні падають, а кількість збиткових підприємств зростає. З огляду на це, забезпечення значної частини податкових надходжень з податків на доходи та прибуток можливе лише шляхом надмірного оподаткування економічних агентів, що руйнує стимули до економічної діяльності.
Податком, що наповнює бюджети в Україні, переважно є податок на додану вартість (див. рис.), частка якого в структурі податкових надходжень зростає. Одночасно довго тяжів до зменшення податок на прибуток підприємств, лише в 2016 р. платежі за цим податком почали зростати, однак його відсоток у структурі надходжень постійно зменшується, що можна пояснити як тим, що підприємства за останні роки здебільшого показують збитки, так і тим, що рівень тіньової економіки постійно зростає. За 2011–2016 рр. зріс також відсоток ПДФО від загальної суми податкових надходжень.
Зарубіжна практика засвідчує намагання різних країн відмовитися від податків на додану вартість, однак, попри спроби здійснити це, країни повертаються до його використання знову, оскільки альтернативи цьому непрямому фіскальному інструменту ще не знайдено
Очевидно, дискурс щодо податкових реформ в Україні є незавершеним. Проблеми складності податкового адміністрування та відсутності податкового стимулювання малого та середнього бізнесу є нині досить гострими. З огляду на прагнення України до європейської інтеграції, потрібно звернути увагу на зарубіжну традицію фіскальних інструментів та механізмів, що підтвердили свою ефективність на практиці:
– полегшувати податкове адміністрування та впроваджувати електронну звітність;
– надавати податкові пільги та податкові кредити для підприємств, що займаються інноваційною діяльністю;
– здійснювати податкову підтримку малого бізнесу;
– заохочувати інвестиційну діяльність, розвиваючи фіскальні стимули.
ВИСНОВКИ
Таким чином, розглянувши теоретичні осонови поняття фіскальної політики, ми зрозуміли, що фіскальна політика — це регулювання доходів і витрат держави. Фіскальну політику слід розглядати як систему заходів, за допомогою яких держава впливає на економіку через структуру податкових платежів (податків та зборів) до бюджетів всіх рівнів і державних цільових фондів (які не входять до бюджету) та відповідних видатків з них. Тому, крім податків, до інструментів фіскальної політики необхідно віднести і внески до позабюджетних державних цільових фондів (єдиний соціальний внесок).
Її поділяють на два види:
Дискреційна фіскальна політика - це цілеспрямована зміна величин державних витрат, податків і сальдо державного бюджету в результаті спеціальних рішень уряду, спрямованих на зміну рівня зайнятості, обсягу виробництва, темпів інфляції і стану платіжного балансу.
Недискреційна фіскальна політика – автоматична зміна державних витрат та податків у результаті циклічних коливань сукупного доходу. Така політика передбачає автоматичне збільшення (зменшення) чистих податкових надходжень у держбюджет у періоди росту (зменшення) ВВП, що справляє стабілізуючий вплив на економіку.
Головне завдання фіскальної політики є стабілізацію економічного циклу для рівномірного зростання економіки.
Оцінили динаміку основних макроекономічних показників, таких як ВВП та інфляція, в Україні і дійшли висновку, що фіскальну політику треба модернізувати на основі міжнародного досвіду регулювання економіки.
Розглянули приклади міжнародного досвіду регулювання економіки на основі деяких розвинутих країн Европи та США. Проаналізували і знайшли можливі шляхи удосконалення фіскальної політики в Україні, деякі із них:
– полегшувати податкове адміністрування та впроваджувати електронну звітність;
– надавати податкові пільги та податкові кредити для підприємств, що займаються інноваційною діяльністю;
– здійснювати податкову підтримку малого бізнесу;
– заохочувати інвестиційну діяльність, розвиваючи фіскальні стимули.
Також треба покращити правову систему в Україні. Фіскальні органи в країнах ЄС зазвичай працюють за системою «єдина декларація – єдиний рахунок – єдиний платіж – єдина адреса (платежу)». Особовий рахунок громадянина у фіскальній службі ведеться так само, як звичайний рахунок у будь-якому банку: за дебетом відображаються всі прямі податки, а за кредитом – всі суми переплат або повернень за моментом звітного періоду. Формування фіскального механізму має базуватися на принципі орієнтованості на платника податків, що фактично дає змогу перейти від суто податкового стягнення до добровільної сплати податків та стимулювання економічного розвитку країни.
Спільною рисою для всіх країн є те, що уряди намагаються безпосередньо впливати на виробництво через зниження податків, що забезпечує стимулювання інвестицій та заощаджень. Одночасно відбувається урізання витрат бюджету завдяки реалізації певних державних програм.
СПИСОК ВИКОРАСТНИХ ДЖЕРЕЛ
Агапова Т.А. Макроэкономика: учебник/ Т.А. Агапова, С.Ф. Серегина; под ред. А.В. Сидоровича. — 2001. — 448 с.
Бадрак О. Поліпшення конкурентної позиції України засобами фіскальної політики / О. Бадрак. — 2006. — С. 13—19.
В. Д. Бантон Фіскальна політика та механізм її реалізації / В. Д. Бантон, В. І. Тарангул — Ірпінь, 2010. — 30 с.
В.С. Савчук Трансформаційна економіка: Навч. посіб./ В.С. Савчук, Ю.К. Зайцев, І.Й. Малий та ін.; за ред. В.С. Савчука, Ю.К. Зайцева. — К.: КНЕУ, 2006.
Василик О.Д. Державні фінанси України: підручник / О. Василик, К. Павлюк. — Центр навчальної літератури, 2003. — 608 с.
Й. С. Завадський Економічний словник / Й. С. Завадський , Т. В. Осовська, О. О. Юшкевич — Киів, 2006 — 183 с.
Кучерявенко Н. П. Курс налогового права : Особенная часть : в 6 т. / Н. П. Кучерявенко.— X.: Право, 2002.— Т. 4: Косвенные на-логи. — 2007. — 534 с.
Котлярська О. В. Управління міським бюджетом за програмно-цільовим методом. Навчальний посібник./ Котлярська О. В., Голинська О. В., Мєтєлева І. Д., Саідова А. С. — Київ, 2007. 180 с.
Л. К. Воронова Словник фінансово-правових термінів / Л. К. Воронова — Київ, 2012– 558 с.
Нгуен Ші Данг. Моделювання і прогнозування макроекономіч-них показників в системі підтримки прийняття рішень управлін-ня державними фінансами : автореф. дис. на здобуття наук, сту-пеня канд. техн. наук : спец. 05.13.06 „Автоматиз. системи упр. та прогрес, інформ. технології" / Нгуен Ші Данг. — К., 2007. —20 с.
Нгуен Ші Данг. Моделювання і прогнозування макроекономічних показників в системі підтримки прийняття рішень управління державними фінансами : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. техн. наук : спец. 05.13.06 „Автоматиз. системи упр. та прогрес, інформ. технології" / Нгуен Ші Данг. — К., 2007. —20 с.
Нікитенко Д.В. Фіскальна політика розвитку підприємництва в трансформаційній економіці / Д.В. Нікитенко. — Київ., 2005. — 209 с.
Никольский П.С. Финансы в системе хозяйственного механизма управления промышленностью. — М.: Финансы и статиска, 1982. — С. 60.
О. Гетьман Гальма економічного зростання / О. Гетьман — Київ, 2020
Райзберг Б.А. и др. Современный экономический словарь/ Б.А. Райзберг, Л.Ш. Лозовский, Е.Б. Стародубцева. — 2-е изд. — М.ИФРА-М, 1999. — С. 369.
СтатБюро / https://www.statbureau.org/ru/ukraine/inflation-charts-yearly
Т. Коляда Тенденції податкого регулювання підприємництва в умовах посткризового періоду розвитку України / Т. Коляда — Киів, 2012
Ташмурадов Т.Т. Международный опыт налогообложения:
Юткина Т.Ф. Налоги и налогообложение: учебник. — 2-е изд., перероб. и доп. — М.: ИНФРА-М, 2002. — 576 с.
Я.А. Жаліла Пріоритети реформування податкової політики України: як перейти від фіскалізму до стимулювання ділової активності? [Аналітична доповідь]/ Я.А. Жаліла. — К.: НІС, 2010. — 80 с.
1 2