Кримінальне право по відношенню до медиків
Медичний працівник з позиції кримінального права розглядається з урахуванням двох особливостей. Перша полягає у сприйнятті медика як загального суб’єкта вчинення злочину. Друга – зводиться до сприйняття медичного працівника як спеціального суб’єкта вчинення злочину, пов’язаного з фактом здобуття медичної освіти. Керуючись такими особливостями, а також можливістю медика виконувати певні службові обов’язки, всі злочини, за які медичні працівники можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності, поділяються на три групи:
1. Професійні медичні злочини.
2. Службові медичні злочини.
3. Злочини, за які медичні працівники притягуються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
До першої групи відносяться злочини, які пов’язані з професійною діяльністю медичних працівників. До суспільно небезпечних діянь, заборонених ККУ під загрозою покарання і пов’язаних з медичною діяльністю, відносяться:
— неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131);
— розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132);
— незаконне проведення аборту (ст. 134);
— неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей (ст. 137);
— незаконна лікувальна діяльність (ст. 138);
— ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139)
— неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140);
— порушення прав пацієнта (ст. 141);
— незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142);
— порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143);
— насильницьке донорство (ст. 144);
— незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145);
— підміна дитини (ст. 148);
— незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151);
— незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 319);
— порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 320);
— порушення правил боротьби з епідеміями (ст. 325) тощо.
Другу групу злочинів, за які медичні працівники можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності, складають суспільно небезпечні діяння, які пов’язані з виконанням медиком службових обов’язків. У ККУ передбачено склади злочинів у сфері службової діяльності. Деякі з них можуть мати відношення і до медичних працівників, але тільки до тих, які є службовими особами. Мова йде про такі злочини, як:
— розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст.132)
— неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей (ст. 137)
— порушення права на безоплатну медичну допомогу (ст. 184);
— зловживання владою або службовим становищем (ст. 364);
— перевищення влади або службових повноважень (ст. 365);
— службове підроблення (ст. 366);
— службова недбалість (ст. 367);
— одержання хабара (ст. 368) та інші.
Висновок експерта: форма і зміст
Поняття і види експертиз
У відповідності зі ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза — це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.
Можна виділити наступні ознаки судової експертизи:
1) застосування спеціальних знань у формі дослідження до певного об'єкта і предмета. При цьому під спеціальним розуміють застосування експертами професійних знань, що не є загальновідомими. Дослідження припускає одержання нових даних, які суду до цього не були відомі;
2) здійснення експертизи особливим суб'єктом — експертом і за дорученням суду;
3) дотримання процесуальної форми;
4) одержання нових фактів і оформлення результатів у вигляді висновку експерта.
Обставинами, при яких доцільно призначити експертизу, можуть бути наступні: а) необхідність одержання об'єктивної думки фахівця, не зацікавленого в прийнятті рішення або здійсненні дії; б) конфліктна ситуація у сфері управління, здійснення владних повноважень, наявність спірних позицій по тому самому питанню, коли необхідна думка незацікавленого фахівця; в) потреба вирішити проблеми, що перебувають на стику різних галузей науки, техніки; г) коли межі проблеми ширше меж сумарного знання; д) коли про це вказується в законі або підзаконному акті.
Судова експертиза є опосередкованим засобом доказування, проводиться спеціальним суб'єктом з метою одержання фактів, які можуть бути встановлені тільки за допомогою експертного дослідження, результати якого оформляються спеціальним документом — висновком експерта.
Зміст предмета судової експертизи необхідно розглядати з двох позицій — наукової і практичної. З погляду наукової галузі знання предметом науки про судову експертизу є закономірності формування властивостей об'єктів і їх зміни у зв'язку зі здійсненням правопорушення. З погляду практичної діяльності предметом судової експертизи є фактичні дані (обставини справи), установлювані на основі спеціальних наукових пізнань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо і дослідження матеріалів цивільної справи.
По відношенню до конкретної експертизи її предметом є експертне завдання, що треба буде розв'язати експертові в ході і за результатами дослідження на основі відповідного обсягу спеціальних пізнань із використанням засобів, що перебувають у його розпорядженні, і методів.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11