ВОЛЕЙБОЛ: ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ
2.1. Історія виникнення волейболу
Винахідником волейболу вважається Вільям Дж. Морган, викладач фізичного виховання коледжу Асоціації молодих християн у місті Холіоке (штат Масачусетс, США). У 1895 р. У спортивному залі він підвісив тенісну сітку на висоті 197 см. І його учні, число яких на площадці не обмежувалося, стали перекидати через неї баскетбольну камеру. Морган назвав нову гру “мінтонет”. Рік потому на конференції коледжів асоціації молодих християн у Спрінфілді за пропозицією професора Альфреда Т.Хальстеда гра одержала нову назву — “волейбол”. А в 1897 р. у США були надруковані перші правила волейболу.
Спробуємо простежити за розвитком предка волейболу. Збереглися, наприклад, хроніки римських літописців ІІІ століття до нашої ери. У них описується гра, у якій по м’ячу били кулаками. До нашого часу дійшли і правила, описані істориками в 1500 році. Гру тоді називали “фаустбол”. На площадці розміром 90´20 метрів, розділеною невисокою кам’яною стіною, змагались дві команди по 3-6 гравців. Гравці однієї команди прагнули перебити м’яч через стіну на сторону суперників.
Пізніше італійський фаустбол став популярним у Німеччині, Франції, Швейцарії, Австрії, Данії й інших країнах Європи. Згодом і площадка, і правила змінилися. Так, довжина площадки була зменшена до 50 метрів, а замість стіни з’явився шнур, натягнутий між стовпами. Строго визначився і склад команди — 5 чоловік. М’яч перебивали через шнур кулаком або передпліччям, причому вже обумовлювали три торкання м’яча. Можна було перебивати м’яч через шнур і після відскоку від землі, але в цьому випадку дозволялося одне торкання. Гра тривала два тайми по 15 хвилин. Ця спортивна гра з’явилася давно, але її вік відраховується тільки з 19 століття тому, що перші правила волейболу були надруковані в 1897 році. Природно, зараз вони багато в чому відрізняються від первісних, волейбол росте й удосконалюється.
На початку ХХ сторіччя “літаючий м’яч” з’явився в Канаді, Японії, на Філіппінах, у Бірмі, Індії, Мексиці. В роки І Світової війни волейбол почав поширюватися в країнах Європи. У нашій країні волейбол широко поширився після революції 1917 року.
У Росії у волейбол почали грати в Нижньому Новгороді, Казані, Хабаровську, Владивостоці, пізніше — у Москві, а ще пізніше — в Києві.
Офіційною датою народження вітчизняного волейболу прийнято вважати 28 червня 1923 р., коли в Москві відбувся товариський матч волейболістів Вищих художніх і театральних майстерень і Державної школи кінематографії.
У 1925 році з ініціативи секції ігор у Москві скликається актив, на якому були прийняті перші в нашій країні правила гри, у цьому ж році відбулися перші офіційні змагання з волейболу. З 1927 року проводиться щорічна першість Москви. У наступні роки волейбол одержує повсюдний розвиток.
У 1928 році в Москві відбувся чемпіонат СРСР, що ввійшов у програму IV Всесоюзної спартакіади. У ньому брали участь команди з усієї країни. Однак, незважаючи на бурхливе поширення і популярність нової гри, і цілий ряд новинок, що привезли на цей чемпіонат команди, спортивна майстерність волейболістів знаходилася ще на досить низькому рівні.
У 1932р. була утворена Всесоюзна волейбольна секція, з 1959 р. — Федерація волейболу СРСР.
У 1933 р. був проведений перший чемпіонат СРСР. Перші чотири турніри називалися Всесоюзними волейбольними святами, у яких брали участь збірні команди Москви, Ленінграда, Горького, Ростову-на-Дону, Свердловська, Баку, Дніпропетровська, Києва, Мінська, Ташкента, Тифліса, Харкова. Чемпіонати СРСР серед клубних команд стали проводитися з 1938 р.
У цей період волейбол у країні був справді масовою грою. Визнаними лідерами вітчизняного волейболу вважалися М.Вихрева, Е.Війт, З.Козлова, О.Кочержинська, О.Неугодова, В.Осколкова, К.Прокоф’єва, К.Топчієва, Н.Алексєєв, Б.Ареф’єв, Ю.Багон, А.Баришніков, М.Вільрат, В.Демидов, Б.Нольде, А.Пономарьов, А.Русанов, А.Степанов, Є.Філатов, В.Філіппов. А.Чинілін, А.Якушев, які заклали фундамент вітчизняної школи волейболу.
Велика Вітчизняна війна загальмувала розвиток волейболу. Але незважаючи на величезні труднощі воєнного часу, спортивне життя в країні не завмирало. У 1943 році розігрується першість Москви, у 1944 році першість і кубок Москви з волейболу. У 1945 році знову проводиться першість СРСР. Чемпіонами країни стали московські команди “Динамо” (чоловіки) і “Локомотив” (жінки). На цих змаганнях чоловіча команда “Динамо” (Москва) широко застосовувала в захисті взаємодію захисних ліній і розігрування прийнятих м’ячів, а в нападі використовувала весь простір по довжині сітки для виконання нападаючого удару. Така організація гри і принесла команді титул чемпіона СРСР і дала поштовх подальшому розвиткові тактики волейболу.
Після ІІ Світової війни лідируюче положення в країні займали жіночі команди “Локомотив”, “Динамо”, “Спартак” (Москва), “Спартак” (Ленінград) і чоловічі — “Динамо”, ЦДКА (Москва), ДО (Ленінград), “Спартак” (Київ), у яких виступали видатні майстри Т.Баришнікова, А.Жарова, М.Кононова, С.Кундиренко, Т.Петрова, В.Озерова, А.Пономарьова, В.Свиридова, А.Чудіна, П.Воронін, В.Гайліт, С.Нефьодов, М.Піменов, К.Рева, В.Саввін, В.Ульянов, В.Щагін, А.Ейнгорн, А.Якушев, які завоювали золоті медалі на перших чемпіонатах світу і Європи.
Першості країни, які пройшли у 1946-1947 р., а також успішний виступ радянських волейболістів на міжнародній арені послужили поштовхом до подальшого розвитку волейболу в СРСР. У 1947 році радянські волейболісти, беручи участь у змаганнях на міжнародному фестивалі демократичної молоді в Празі, зайняли перше місце. У цьому ж році створюється Міжнародна федерація волейболу (ФІВБ). Після виступу на Всесоюзній волейбольній секції волейболісти СРСР стають учасниками всіх міжнародних змагань.
У 1949 році чоловіча команда радянських волейболістів завойовує звання чемпіона в першій офіційній першості світу. Наші збірні команди чоловіків і жінок перемагають і в першості Європи. Свої чемпіонські титули вони підтверджують і в наступні два роки. Влітку 1952 року першість світу проводилася в Москві. Радянські волейболісти і волейболістки в цих змаганнях стали найсильнішими у світі.
Ще в 1924 р. на Олімпійських Іграх у Парижі відбулися показові матчі з волейболу, під час яких Асоціація волейболу США виступила з ініціативою включити волейбол в офіційну програму Олімпіад. Проте олімпійським видом волейбол був визнаний тільки в 1957 р. на сесії МОК у Болгарії. Перший волейбольний турнір у програмі Олімпійських Ігор був проведений через 7 років у Токіо. У жінок вищі олімпійські нагороди завойовували команди Японії, СРСР, КНР і Куби, а у чоловіків — збірні СРСР, Японії, Польщі, США, Бразилії і Нідерландів.
Включення в 1964 році волейболу в програму Олімпійських ігор значно підвищило вимоги до гри волейболістів.
У 1947 р. у Парижі з ініціативи представників Бельгії, Бразилії, Угорщини, Єгипту, Італії, Нідерландів, Польщі, Португалії, Румунії, США, Уругваю, Франції, Чехословаччини і Югославії була утворена Міжнародна федерація волейболу (ФІВБ). Всесоюзна секція волейболу (згодом Федерація волейболу СРСР) була прийнята у ФІВБ рік потому, а Всеросійська федерація волейболу — член ФІВБ із 1992 р. У даний час ФІВБ поєднує 218 національних федерацій і за числом своїх членів є найбільшою спортивною організацією у світі.
ФІВБ проводить наступні змагання: чемпіонати світу (з 1949 р. для чоловіків, з 1952 р. для жінок), Кубок світу (з 1965 р. для чоловіків, з 1973 р. для жінок), Всесвітній кубок чемпіонів (з 1993 р.), Світова ліга (з 1990 р. для чоловіків), Гран-прі (з 1993 р. для жінок), першість світу серед юніорів (з 1977 р.), першість світу серед дівчат і юнаків (з 1989 р.). В останні роки періодичність змагань ФІВБ виглядає в такий спосіб: щорічно Світова ліга і Гран-прі, раз у 2 роки — першості світу серед дівчат, юнаків і юніорів, раз у 4 роки — чемпіонат світу, Кубок світу, Всесвітній кубок чемпіонів.
Розвитком волейболу у своїх регіонах також займаються Азіатська, Африканська і Європейська конфедерації, Конфедерація Північної, Центральної Америки і країн Карибського басейну, Конфедерація Південної Америки.
У вітчизняному волейболі вихована велика плеяда гравців світового класу: Є.Артамонова, Л.Булдакова, Є.Годіна, С.Горбунова, Т.Грачова, Л.Каленик, М.Кумиш, Г.Леонтьєва, Л.Логінова, Л.Михайловська, Н.Морозова, В.Огієнко, М.Панкова, Н.Радзевич, А.Рижова, І.Рискаль, Р.Салихова, Т.Саричева, Т.Сидоренко, І.Смирнова, Н.Смолєєва, Е.Тищенко, Т.Третьякова, Є.Тюріна, Л.Тюріна, Л.Чернишова, І.Бугаєнков, Н.Буробін, Ю.Венгеровський, Д.Воскобойніков, Г.Гайковой, С.Динейкін, В.Дорохов, В.Зайцев, А.Єрмілов, А.Козаков, В.Коваленко, В.Кондра, В.Кравченко, А.Кузнєцов, Є.Лапинський, В.Лоор, О.Молибога, Г.Мондзолевкий, Р.Оліхвер, С.Орленко, Ю.Панченко, Ю.Поярков, А.Савин, П.Селіванов, Е.Сибіряков, А.Сорокалет, Ю.Старунський, С.Тетюхин, К.Ушаков, Н.Фасахов, Д.Фомін, В.Хамутцьких, Ю.Чесноков, О.Шатунів, І.Шулепов, Р.Яковлев і багато хто інші.
В усьому світі визнаний авторитет наших тренерів Г.Ахвледіані, Ю.Клещева, Н.Карполя, В.Платонова, А.Якушева.
Існує ще один різновид гри — біч-волей (волейбол на піску, пляжний волейбол). У волейбол на піску в двадцяті-тридцяті роки грали в Болгарії, Латвії, СРСР, США, Франції, Чехословаччині. Біч-волей з двома гравцями на площадці з’явився в США у 1930 р. Наприкінці ХХ століття біч-волей одержав дуже широке поширення у світі й у 1993 р. на сесії МОК у Монте-Карло він був визнаний олімпійським видом спорту.
Зараз офіційний календар ФІВБ включає наступні змагання з біч-волею: турніри в програмі літніх Олімпійських ігор (з 1996 р.), чемпіонати світу (з 1987 р. для чоловіків, з 1992 р. для жінок) і Світовий тур (з 1989 р. для чоловіків, з 1993 р. для жінок), етапи (турніри) якого протягом сезону проводяться в різних країнах.
У СРСР перші офіційні змагання з біч-волею були проведені в 1986 р. У 1989 р. був розіграний Кубок Москви й у тому ж році вперше був розіграний Кубок СРСР серед чоловіків. У 1989 р. волейболісти СРСР дебютували у чемпіонаті світу й у Світовому турі.
2.2. Зміст і правила гри
У волейбол грають на площадці розміром 9´18 метрів. Уся площадка розділена на дві рівні половини середньою лінією, над якою підвішується сітка. Висота сітки залежить від віку і статі граючих. У грі беруть участь 12 гравців (по 6 гравців з кожної сторони), і ведеться вона м’ячем вагою 250 грам і окружністю 65-68 сантиметрів.
Зміст гри в тому, щоб не дати м’ячеві упасти на своїй площадці, додаючи зусилля для падіння його на стороні протилежної команди. Дії граючих обмежені правилами, виконуються ігровими прийомами: подачею, передачею, ударом нападаючого і блокуванням. Вихідними положеннями для ігрових прийомів будуть стійки (при діях на місці) і переміщення (при діях у русі).
Гра складається з трьох або п’яти партій, у кожній рахунок ведеться до 15 очок. Перемагає та команда, що виграє дві партії із трьох або три з п’яти. Якщо першу партію виграє одна команда, а другу інша, то проводиться третя, вирішальна. Аналогічні умови і при грі з п’яти партій. Після кожної партії команди міняються площадками.
Розташування гравців на площадці наступне. Три гравці займають місце на передній лінії біля сітки, інші — на задній лінії, але так, щоб можна було контролювати всю площадку. Волейболісти, що знаходяться на передній лінії, беруть участь у прийомі і передачах м’яча, нападають, блокують, підстраховують один одного. Гравці задньої лінії подають подачу, приймають і передають м’яч, підстраховують, але не мають права виходити на передню лінію для атаки і блокування.
Гра починається з подачі м’яча однією з команд. Право на першу подачу визначається жеребкуванням, що проводить суддя з капітанами команд. Причому капітан команди, що виграв жереб, одержує право на вибір площадки або на першу подачу.
Коли гравці займають свої місця на площадці, суддя подає команду починати гру. На подачу приділяється не більше 5 секунд. Один гравець виконує подачі доти, поки його команда не зробить помилку. Якщо це відбулося, то м’яч передається суперникові. У цьому випадку команда, що відіграла подачу, робить перехід гравців із зони в зону за годинниковою стрілкою.
Кожна команда, приймаючи м’яч з подачі суперника, має право на три почергових торкання. Якщо два гравці однієї команди одночасно торкаються м’яча, то зараховується два торкання. Якщо ж м’яч затримується над сіткою між руками гравців різних команд, то гра зупиняється. Робиться повторна подача для розиграшу спірного м’яча.
М’яч вважається таким, що вийшов із гри, якщо він пролетів за обмежувальними стрічками на сітці, що кріпляться над проекцією бічних ліній, або торкнувся предметів поза площадкою. Бічні і лицьові лінії (розмітка) входять у площу ігрового поля.
Команда втрачає право на подачу або суперник виграє очко, якщо:
– м’яч падає на своїй площадці;
– команда робить більше трьох торкань;
– м’яч кинутий або затриманий;
– м’яч торкнувся тіла гравця нижче пояса;
– гравець торкається сітки;
– гравець робив два торкання підряд;
– ступня гравця цілком є на боці суперника і не торкається середньої лінії;
– гравець робить нападаючий удар на стороні суперника;
– гравець задньої лінії з площі нападу перебиває на сторону суперника м’яч, що знаходиться вище верхнього краю сітки;
– гравець задньої лінії брав участь у блокуванні і торкнувся м’яча;
– команда порушує розміщення в момент подачі;
– гравець під час удару по м’ячу користується підтримкою товариша по команді;
– гравець одержує персональне зауваження;
– гравець торкається м’яча або гравця протилежної команди, коли м’яч є на боці супротивника;
– навмисно затягується гра;
– заміна гравця відбулася неправильно;
– вимагається третя перерва для відпочинку після попередження;
– використано понад 30 секунд на другу перерву для відпочинку;
– гравець без дозволу судді іде з площадки під час перерв у грі;
– гравці починають дії для того, щоб перешкодити суперникові;
– порушені правила блокування.
Партія вважається виграною, якщо одна з команд набрала 15 очок з перевагою не менше, ніж у два очки. При рахунку 14:14 гра продовжується доти, поки одна з команд не досягне переваги в 2 очка (16:14; 17:15 і т.д.)
Команда має право на дві перерви по 30 секунд у кожній партії. Дозволено заміну гравців, але не більше шести в кожній партії.
Волейболісти повинні мати однакову форму. Тапочки не повинні мати каблуків. Гравцям забороняється мати прикраси, що у ході гри можуть з’явитися причиною травми. На майки наносять номера (з 1-го по 99-й), причому в команді не повинне бути двох і більше гравців з однаковими номерами на майках.
Під час гри до судді може звертатися тільки капітан команди. Гравець не має права:
– заперечувати рішення суддів і робити зауваження на їх адресу;
– поводитися нетактовно стосовно суперника або робити образливі зауваження на адресу гравців команди суперника.
Кожен гравець зобов’язаний добре знати правила гри, строго їх виконувати і дотримувати норми поведінки.
Специфіка волейболу почасти зосереджена в самій його назві: “волей” — на льоту, “бол” — м’яч.
Однією з важливих задач у волейболі є задача визначення траєкторії і швидкості польоту м’яча й уміння своєчасно “вийти на м’яч” — зайняти зручне вихідне положення для прийому передачі нападаючого, блокування. Здатність швидко вирішувати такі задачі можна розвивати спеціальними вправами.
Провідну роль відіграють швидкість і сила у визначених поєднаннях. При цьому першорядне значення має швидкість м’язового скорочення і регулювання швидкості рухів. Особливе значення надається просторовій точності рухів, вкрай необхідній при перших і других передачах м’яча, подачах, ударах.
Важлива швидкість рухової реакції і здатність керувати часом рухів.
Ще одна відмітна риса волейболу — складність і швидкість рішення рухових задач в ігрових ситуаціях. Волейбол повинен враховувати розташування гравців на площадці, угадати дії партнерів і розгадати задум супротивника, швидко зробити аналіз сформованої обстановки, винести рішення про найбільш доцільну дію, ефективно виконати цю дію. При швидкісній грі ступінь і терміновість рішення задач, що залежать від швидкості дій гравців, значно підвищуються.
2.3. Волейбол в Олімпійському русі
Як вже згадувалося раніше, у 1924 році під час VІІІ літніх Олімпійських ігор у Парижі відбулися показові змагання з волейболу, а представники США виступили з ініціативою про включення волейболу в офіційну програму Олімпійських ігор.
У 1932 році під час X літніх Олімпійських ігор у Лос-Анджелесі відбулася дискусія про уніфікацію правил гри і створення міжнародного органа з керівництва волейболом у світі.
Історичне рішення про визнання волейболу олімпійським видом спорту відбулося 24 вересня 1957 року на 53-й сесії Міжнародного олімпійського комітету, а в 1964 році волейбол був уперше включений у програму олімпійських змагань.
В олімпійську програму змагання з волейболу і серед чоловіків, і серед жінок, уперше були включені на Іграх XVІІІ Олімпіади в Токіо в 1964 році. Золоті медалі в першому олімпійському турнірі чоловічих команд вибороли волейболісти збірної СРСР, а в жіночому турнірі олімпійськими чемпіонками стали волейболістки Японії. У Мехіко на Іграх XІХ Олімпіади в 1968 році й у чоловічому, і в жіночому волейбольних турнірах передували збірні СРСР. У Мюнхені, де в 1972 році проходили Ігри XX Олімпіади, кращими в змаганнях з волейболу виявилися чоловіча команда Японії і жіноча збірна СРСР, срібні і бронзова медалі дісталися відповідно волейболістам НДР і СРСР та волейболісткам Японії і Корейської Народно-демократичної Республіки.
На Іграх XXІ Олімпіади в Монреалі в 1976 році найсильнішими були чоловіча збірна Польщі і жіноча команда Японії, друге і третє місця в чоловічому турнірі зайняли збірна СРСР і команда Куби, у жіночому — відповідно волейболістки СРСР і Республіки Корея.
У зв’язку з тим що Ігри XXІІ Олімпіади в Москві в 1980 році бойкотувалися рядом країн, у змаганнях з волейболу не брали участь команди Японії, США, Республіки Корея. Як у чоловічому, так і в жіночому турнірах перемогли збірні СРСР.
На Ігpax XXІІІ Олімпіади в Лос-Анджелесі в 1984 році, через бойкот більшістю соціалістичних країн, у волейбольних турнірах не брали участь команди СРСР, Польщі, Болгарії, Куби, НДР. Олімпійськими чемпіонами вперше стали волейболісти США і волейболістки Китайської Народної Республіки.
У Сеулі на Іграх XXІ Олімпіади в 1988 році, одержали можливість зустрітися на олімпійській арені майже всі найсильніші волейбольні команди, позбавлені цього через бойкоти на Іграх або в Москві, або в Лос-Анджелесі. З волейбольної еліти не було в Сеулі лише спортсменів Куби, оскільки керівництво цієї країни продовжило практику бойкоту. Золоті медалі виграли чоловіча збірна США, другий раз підряд, і жіноча збірна СРСР, срібні нагороди завоювали волейболісти СРСР і волейболістки Перу, а бронзові медалі дісталися чоловічій команді Аргентини і жіночій команді КНР.
На Іграх XXV Олімпіади в Барселоні в 1992 році, титул чемпіона в чоловічому волейбольному турнірі уперше виграли спортсмени Бразилії, а в жіночому — також уперше — спортсменки Куби. Власниками срібних олімпійських медалей стали волейболісти Нідерландів і волейболістки Об’єднаної команди країн СНД. Бронзові нагороди в обох турнірах — як у чоловічому, і в жіночому — завоювали збірні США.
Програма змагань з волейболу на Іграх XXVІ Олімпіади в Атланті в 1996 році залишилася незмінною: розігрувалися два комплекти нагород — один у чоловічому турнірі й один у жіночому.
У чоловічому олімпійському волейбольному турнірі брали участь 12 команд. Серед претендентів на медалі були, насамперед, збірна Італії. Вона на той час володіла майже всіма титулами — чемпіонів світу, чемпіонів Європи, переможців Світової ліги — і не вистачало тільки олімпійських лаврів. Фаворитом була команда Бразилії — чемпіон Ігор XXV Олімпіади в Барселоні 1992 року. Срібний призер цих Ігор — команда Нідерландів. Виступали збірні Росії, США, Куби. Сенсації почалися вже в групових турнірах, де команди, розділені на дві шістки, суперничали за вихід у чверть фіналу — туди потрапили по чотири кращих з кожної групи. Болгари перемогли з рахунком 3:2 хазяїв змагань — збірну США, якій не допомогли ані рідні стіни, ані гаряча підтримка тисяч американських болільників. Потім волейболісти Югославії в одній четвертій фіналу обіграли з рахунком 3:2 бразильців. У півфіналах зустрілися італійці з югославами і голландці з росіянами. Отут сенсацій не відбулося. У фінал упевнено вийшли найсильніші — команди Італії і Нідерландів. У грі за третє місце команда Югославії перемогла збірну Росії. Напружений фінал Італія — Нідерланди, у якому чаша ваг коливалася то в одну, то в іншу сторону, завершилася в п’ятому сеті перемогою волейболістів Нідерландів, що вперше стали олімпійськими чемпіонами.
У жіночому волейбольному турнірі на Іграх 1996 року в Атланті також брали участь 12 команд. У числі претендентів на олімпійські медалі були збірні Куби, Китайської Народної Республіки, Бразилії, Росії, Нідерландів, США, Перу. Отут особливих сенсацій не було. В одній четвертій фіналу кубинки, олімпійські чемпіонки Барселони, виграли 3:0 у збірної США. Волейболістки Бразилії з таким же рахунком перемогли команду Республіки Корея, а китаянки — збірну Німеччини, росіянки ж здолали голландок з рахунком 3:1. У півфінальних зустрічах команда КНР обіграла збірну Росії — 3:1, а кубинські волейболістки — збірну Бразилії — 3:2. У грі за третє місце команда Бразилії з рахунком 3:2 перемогла збірну Росії, завоювавши бронзові нагороди і залишивши суперниць без олімпійських нагород. У фіналі кубинки досить упевнено здолали китаянок і знову стали олімпійськими чемпіонками.
За час, протягом якого волейбол входить у програму Ігор Олімпіад — з 1964 року по 1996 рік включно, найбільша загальна кількість олімпійських нагород різного достоїнства була завойовано волейболістами і волейболістками колишнього СРСР — 12 медалей (7 золотих, 4 срібних, 1 бронзова). Далі слідують Японія — 8 медалей (3 золотих, 3 срібних, 2 бронзових), США — 5 медалей (2 золотих,1 срібна, 2 бронзових), Куба — 3 медалі (2 золотих, 1 бронзова), Бразилія — 3 медалі (1 золота, 1 срібна, 1 бронзова), Китайська Народна Республіка — 3 медалі (1 золота, 1 срібна, 1 бронзова).
За всі роки, протягом яких на Іграх Олімпіад проводяться змагання з волейболу, 22 спортсмена — 8 чоловіків і 14 жінок, стали дворазовими олімпійськими чемпіонами.
Більше всіх у цьому виді спорту олімпійських медалей різного достоїнства завоювала ігрок збірної СРСР Інна Рискаль — чотири нагороди: крім двох золотих медалей (Мехіко-68 і Мюнхен-72), у неї є ще і дві срібні (Токіо-64 і Монреаль-76).
Діапазон віку, у якому волейболісти і волейболістки завойовували звання олімпійських чемпіонів, досить широкий. Наприклад, наймолодшою олімпійською чемпіонкою стала кубинка Регла Торрес, що першу з двох своїх золотих олімпійських медалей у Барселоні 1992 року виграла у віці 17 років. Найбільш солідний вік, у якому волейболістка одержала олімпійську нагороду найвищого достоїнства, — 34 роки. Стільки було Людмилі Булдаковій, СРСР, коли вона в Мюнхені 1972 року вдруге стала олімпійською чемпіонкою. Серед чоловіків наймолодшим олімпійським чемпіоном у цьому виді спорту виявився бразилець Марсело Телез Неграо, якому в момент перемоги команди його країни на Іграх 1992 року в Барселоні було 19 років і 302 дня. Самий дорослий серед волейболістів олімпійський чемпіон — Георгій Мондзолевський, СРСР. Свою другу золоту медаль у Мехіко 1968 року він завоював у 34 роки і 274 дні.
У таблиці 2.3.1 можемо відображені всі країни-учасники змагань з волейболу на Олімпійських Іграх з 1964 по 1996 роки.
Таблиця 2.3.1
Країни-учасники змагань з волейболу на Олімпійських Іграх (1964-1996 рр)
| Рік проведення | Місце проведення | Чоловіки | Жінки |
| 1964 | Токіо | СРСР, Японія, Чехословаччина, Румунія, Болгарія, Угорщина | СРСР, Японія, Польща, Румунія, США, Корея |
| 1968 | Мехіко | Польща, Болгарія, СРСР, НДР, Японія, Чехословаччина, | Японія, Польща, СРСР, Перу, Корея, Чехословаччина |
| 1872 | Мюнхен | Японія, НДР, СРСР, Болгарія, Румунія, Чехословаччина | СРСР, Японія, КНДР, Корея, Угорщина, Куба |
| 1976 | Монреаль | Польща, Японія, СРСР, Куба, Корея, Чехословаччина | Японія, СРСР, Корея, Угорщина, Куба, НДР |
| 1980 | Москва | Польща, СРСР, Болгарія, Румунія, Бразилія, Югославія | Куба, Перу, СРСР, Болгарія, НДР, Угорщина |
| 1984 | Лос-Анджелес | США, Бразилія, Італія, Канада, Корея, Аргентина | Китай, США, Японія, Перу, ФРН, Корея |
| 1988 | Сеул | США, Аргентина, СРСР, Бразилія, Нідерланди, Болгарія | СРСР, Перу, Китай, Японія, НДР, Бразилія |
| 1992 | Барселона | Бразилія, Нідерланди, США, Куба, Італія, Японія | Куба, ОК СНД, США, Бразилія, Японія, Нідерланди |
| 1996 | Атланта | Нідерланди, Італія, Югославія, Росія, Бразилія, Куба | Куба, Китай, Бразилія, Росія, Нідерланди, Корея |
1 2 3