Ім'я файлу: Реферат ТДП Радченко.docx
Розширення: docx
Розмір: 47кб.
Дата: 07.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
КП Радченко Влад.docx
Розширення: docx
Розмір: 47кб.
Дата: 07.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
КП Радченко Влад.docx
Мiнiстерство Освiти i Науки України
Харкiвський Унiверситет
Кафедра гуманітарних та фундаментальних юридичних дисциплін
РЕФЕРАТ
Структура механізму держави
Виконав:
Студент групи ДПК 21/21
Радченко Владислав Олександрович
Перевірив:
Кандидат юридичних наук
Маслова Наталья Григорівна
Харків 2022
Традиційно українська наукова еліта механізм держави тлумачить під кутом зору інституціонального підходу. У цьому розумінні механізм держави є атрибутом держави, що відображає інституціональний аспект державності, зміст якого становить система державних організацій, а саме державних органів, державних підприємств та установ, які покликані забезпечити реалізацію завдань та функцій держави. Йому притаманні такі ознаки:
1) механізм держави - це система взаємозв'язаних, взаємодіючих, ієрархічно підкорених державних органів, державних підприємств та установ;
2) організаційна структура та відносини між елементами механізму вибудовується на принципі субординації (мають ієрархічний характер):
- рішення вищестоящих елементів механізму є обов'язковими для нижчестоящих;
- державні підприємства та установи здійснюють свою діяльність під керівництвом державних органів;
3) структурні елементи механізму держави є юридичними особами;
4) створюється та функціонує на державній формі власності;
5) мета існування механізму держави - забезпечення реалізації завдань і функцій держави.
Наведені ознаки у сукупності дають змогу відмежувати державні організації від недержавних структур у політичній системі суспільства. Але таке розмежування переважно має інституційний характер і не виключає необхідності взаємодії усіх елементів політичної організації суспільства. Державний механізм діє та розвивається не ізольовано від інститутів громадянського суспільства. Його взаємодія, наприклад з органами місцевого самоврядування, які не належать до системи органів державної влади, має дві правові підстави: ґрунтується на спільності завдань, які розв'язуються у сферах економіки та соціального розвитку і можливості наділення органів місцевого самоврядування окремими державними повноваженнями. Цим органам мають бути передані необхідні матеріальні та фінансові ресурси для їх реалізації. Держава контролює реалізацію переданих повноважень.
Україна останні десятиріччя просувається шляхом роздержавлення усіх сфер життєдіяльності суспільства до ринкової економіки, усе більша кількість державних установ і підприємств переходить до недержавного сектора, відповідно зростає частка приватного. З огляду на це має змінюватися і виявлятися роль державного механізму в суспільстві.
Нині формування правової держави і громадянського суспільства відбувається на трьох рівнях суспільних відносин.
На першому рівні, що охоплює сферу сім'ї, побут, освіту, опанування культурними цінностями, вплив державного механізму через державні органи має бути обмеженим, спрямованим на створення всебічних умов для розвитку цих суспільних відносин.
На другому рівні суспільних відносин, що стосується сфер власності та економіки, матеріального та духовного виробництва, обміну предметами, продуктами, результатами діяльності, діяльність державно-правових інститутів повинна бути більш інтенсивною. Проте вплив держави через державні органи на ці суспільні відносини має бути законодавчо чітко визначеним з метою запобігання обмеженню діяльності індивідів, соціальних груп і об'єднань громадян, пов'язаної зі створенням основ громадянського суспільства: вільної конкуренції, самоврядування, спроможності самостійно розвиватися і визначати свій розвиток.
На третьому рівні суспільних відносин у сфері політики державний механізм має забезпечувати захист суверенітету, національної безпеки держави, стабільність суспільства; охорону всіх форм власності, правопорядку прав та інтересів громадян; економічну стратегію і створення ринку якісних товарів споживання, виконання соціальних функцій.
Держава, матеріальним уособленням якої є державний механізм, повинна діяти винятково в тих сферах громадського життя й у тих обсягах, якими громадянське суспільство не може управляти самостійно для забезпечення своєї життєдіяльності й еволюційного розвитку (Т. Пікуля).
Частину механізму держави, а саме систему всіх державних органів, що наділені державно-владними повноваженнями з метою безпосереднього управління суспільством та виконання завдань та функцій держави називають державним апаратом.
Державному апарату притаманні певні ознаки:
1) він є системою, тобто упорядкованою сукупністю державних органів, пов'язаних між собою загальними принципами побудови та функціонування, єдиною кінцевою метою діяльності. До апарату держави належать законодавчий орган (парламент), президент, виконавчі органи (уряд, міністерства, державні комітети, відомства тощо), судові органи (конституційні, верховні, господарські та інші суди), контрольно-наглядові (прокуратура, омбудсмен та інші), правоохоронні органи (міліція, збройні сили, митні органи тощо);
2) основою побудови та розподілу компетенції між органами державного апарату є принцип поділу влади;
3) діяльність державного апарату відбувається в одній із правових форм державної діяльності (правотворчій, правозастосовчій, правоохоронній, контрольно-наглядовій, установчій).
Наведений перелік ознак не є остаточним і може бути уточнений та доповнений. Наприклад, деякі науковці вважають, що кожний орган державного апарату має матеріальні засоби для здійснення управлінських функцій (Ю. Вєдєрніков); що державні органи мають свій правовий статус, але такими характеристиками наділяється будь-яка державна організація, зокрема державні органи, а тому запропонований перелік ознак є оптимальним для характеристики апарату держави.
Сучасна юридична наука розробила три основні моделі побудови державного апарату:
1) централізовано-сегментарну, згідно з якою органами державної влади визнають тільки загальнодержавні (центральні) органи, які функціонують на всій території держави (парламент, президент, уряд), а також їх представників на місцях. Місцеві виборні органи розглядають як органи місцевого самоврядування, що мають власну сферу діяльності. Така модель побудови державного апарату характерна для сучасних демократичних країн. Вона є найефективнішою в умовах політичної стабільності в державі;
2) моноцефальну, за якої уся система державних органів єдина. її очолює особа або орган, наділений усією повнотою влади, який, у свою чергу, наділяє нею нижчестоящі органи, як правило, призначені органами вищого рівня. Така система має жорстко ієрархічний характер, максимально персоніфікована та пірамідальна за побудовою. Місцеві органи влади представляють не органи місцевого самоврядування, а органи влади. Моноцефальна модель державного апарату притаманна антидемократичним режимам, оскільки добре пристосована для здійснення централізованого контролю за суспільством. Він утворюється переважно в умовах політичної нестабільності у післяреволюційний період або у результаті військових переворотів;
3) монотеократичну, за якої поєднується єдиновладдя глави держави, підкріплене релігійними догмами, та тривале зберігання родових правил поведінки. Глава держави є одночасно і вищою духовною особою. Відсутній поділ влади та парламентаризм. Така модель притаманна для держав, які проголосили іслам державною релігією (Іран, Саудівська Аравія, Катар).
В Україні державний апарат побудований відповідно до централізовано-сегментарної моделі, оскільки основою його організування та діяльності є певна система принципів - основоположних засад, які визначають основні підходи до формування і функціонування державних органів. Основними з них уважають:
1) принцип пріоритетності прав і свобод людини. Передбачає обов'язок для державних органів та службовців визнавати, реалізовувати та охороняти прав і свобод людини. Цей принцип закріплено у ст. З Конституції України. Обов'язки держави, закріплені в цій нормі, виконують за допомогою однієї з внутрішніх функцій держави - функції охорони прав і свобод громадян, усіх форм власності, правопорядку. Тому охорона та розвиток політичних, економічних, соціальних, культурних, особистих прав і свобод громадян є змістом діяльності всіх державних організацій;
2) принцип демократизму. Втілюється у широкому залученні громадян до формування та організування діяльності державних органів. Його елементами є:
а) принцип народовладдя, який передбачає, що джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 5 Конституції України). Представницькі державні органи поділяють на первинні, обрані народом (парламент та глава держави) і вторинні, сформовані за допомогою первинних (усі інші органи державної влади);
б) принцип поділу влади. Основою поділу державних органів на фундаментальні гілки влади (законодавчу, виконавчу і судову) є теорія поділу влади - структуротвірний та функціональний принцип раціональної організації і контролю за діяльністю інститутів з боку державної влади.
У державно-правовій практиці України цей принцип уперше було проголошено у Декларації про державний суверенітет України, а пізніше в ст. 6 Конституції України, яка закріпила його ширше, наголосивши, що органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Це має істотне значення для забезпечення функціонування державних структур на основі законності, у межах своєї компетенції. Поділ влади забезпечує чітке функціонування механізму держави, оскільки не дає змоги жодній з гілок влади узурпувати владні повноваження інших. Саме з цією метою фундатори теорії поділу влади як її основу обрали принцип стримувань і противаг. До їх системи належать визначення різних термінів повноважень парламенту і президента, призначення різних строків їх виборів, право парламенту притягнути президента до відповідальності через імпічмент, право президента на розпуск парламенту, спільне призначення президентом і парламентом деяких вищих посадових осіб. Принцип поділу державної влади передбачає не лише жорсткий поділ функцій та компетенцій між владними структурами, а й регламентує механізми їхньої тісної взаємодії для вирішення проблем державного будівництва (Ю. Тодика, М. Цвік, В. Шаповал, Ю. Шемшученко).
Поділ влади не є абсолютним. Він означає єдність влади на основі загальних політико-правових принципів і цілей гуманного суспільства, вимагає тісної взаємодії всіх владних структур. Водночас практика побудови владних структур у багатьох сучасних демократичних країнах свідчить, що поділ влади на окремі гілки здійснюється з огляду на первинність законодавчої влади, яка від імені народу приймає закони, створює судові, а також спеціальні органи виконавчої влади, визначає їхні повноваження з метою реалізації законів шляхом активної виконавчо-розпорядчої діяльності та примусу.
в) принцип взаємної відповідальності та взаємодопомоги особи і держави. Передбачає обмеження державної влади правами і свободами людини та громадянина (влада визнає невідчужуваність прав громадян). Держава через державні органи має забезпечувати справедливість та рівність у відносинах із громадянином, інститутами громадянського суспільства, іншими державами на підставі норм права і одночасно нести політичну та юридичну відповідальність за їх порушення. Обов'язковість закону для державної влади забезпечує система гарантій: відповідальність уряду перед первинними представницькими органами; дисциплінарна, цивільно-правова або кримінальна відповідальність посадових осіб держави за порушення прав і свобод конкретних осіб, за перевищення влади, зловживання службовим становищем; імпічмент президента тощо. До форм контролю з боку громадськості за виконанням обов'язків державних структур належать: референдум, опитування, звіти депутатів перед виборцями.
Відповідальність особи перед державою ґрунтується на таких самих принципах. Застосування державного примусу має відбуватися у межах діючого законодавства, відповідати тяжкості скоєного правопорушення.
3) принцип законності. Полягає в точному та неухильному дотриманні та виконання норм права усіма громадянами, державними органами та іншими суб'єктами права. Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України;
4) принцип професіоналізму та компетентності. Забезпечує сприятливі умови для залучення найкваліфікованіших та високопрофесійних кадрів до діяльності державного апарата, гарантує вирішення основних питань державного життя в інтересах населення держави;
5) принцип ненасильства. У роботі державного апарату основна роль належить організаційним та виховним методам, а метод примусу має допоміжне, другорядне значення;
6) принцип гласності та врахування громадської думки. Забезпечує відкритість діяльності державних органів, право кожного на отримання інформації, яка стосується його прав та законних інтересів, а у ширшому розумінні - формування громадської думки про діяльність державного апарату;
7) принцип поєднання колегіальності та єдиноначальності. Забезпечує поєднання демократичних та бюрократичних засад державного апарату.
Називають й інші принципи побудови та функціонування апарату держави, зокрема: поєднання виборності та призначеності; економічність та науковість; позапартійність державних службовців (М. Матузов, О. Малько). Урахування їх дасть змогу забезпечити максимальну ефективність державного управління суспільством.
Отже, апарат держави - це не механічне поєднання окремих органів цього апарату, а їх чітко організована і впорядкована цілісна система.
Вирішальний вплив на функціонування і постійний розвиток державного апарату як єдиної цілісної системи - здійснювали такі чинники: спільність економічної основи державних органів - системи господарства і різноманітних форм власності на засоби виробництва; єдність політичної основи державних органів; наявність загальних принципів побудови і функціонування різноманітних державних органів - складових частин державного апарату; спільність кінцевих цілей і завдань, що стоять перед різними державними органами.
До ознак, що багато в чому визначають функціонування держапарату як єдиної системи, належать і ті, що пов'язані з забезпеченням усіх його ланок єдиними організаційними, фінансовими, а в разі необхідності - і примусовими засобами, загальною спрямованістю їхньої діяльності на проведення політичної лінії і вираження інтересів усього суспільства чи окремих соціальних прошарків.
Окрім державного апарату, складниками механізму держави є державні організації, що під керівництвом державних органів практично реалізують завдання й функції держави:
1) державні установи (заклади), які утворені компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на основі відокремленої частини державної власності і належать до сфери його управління (системи охорони здоров'я, медичної допомоги й медичного страхування, відпочинку, соціального захисту, освіти, культури тощо).
2) державні підприємства - самостійні суб'єкти господарювання, створені компетентними органами державної влади на основі державної власності для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому гл. 7 Господарського кодексу України та гл. 7, 8 Цивільного кодексу України.
Підприємства можна створювати як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Вони діють на основі статуту, якщо законом не встановлено інше. Являються юридичними особами, мають відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом (п. 2, 3,4 ст. 62 Господарського кодексу України).
Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду, до механізму української держави в повному обсязі належать державні унітарні підприємства, утворені компетентними органами державної влади в розпорядчому порядку на основі відокремленої частини державної власності і належать до сфери його управління (ст. 63).
Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції.
Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за ним на праві господарського відання чи оперативного управління.
Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначений органом, до сфери управління якого належать підприємство, і є підзвітним цьому органові.
Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства (ст. 73).
Державні комерційні підприємства є суб'єктами підприємницької діяльності, які зобов'язані приймати та виконувати доведені до них в установленому законодавством порядку державні замовлення і державні завдання, враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку (ст. 74, 75).
Казенне підприємство створюють у галузях народного господарства, в яких:
- законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;
- основним споживачем продукції виступає держава;
- за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;
- переважаючим є виробництво суспільно необхідної продукції, яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;
- приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом (ст. 76).
Казенне підприємство створюють за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про його створення визначають обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізацію і ліквідацію казенного підприємства проводять відповідно до вимог Господарського Кодексу України за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства.
Аналіз чинного законодавства дає змогу дійти висновку, що державні підприємства та установи, на відміну від державних органів: не наділені владними повноваженнями, тобто не є носіями державної влади; здійснюють функції управління в межах підприємства або установи; керуються у своїй діяльності статутом.
У юридичній літературі наведені погляди не є загальновизнаними. Деякі науковці вважають, що саме підприємство є державним органом (В. Лаптєв, Д. Генкін). Багато дослідників висловлюють аргументовані заперечення проти такої позиції (Ю. Козлов, А. Альохін). Дехто з юристів органом держави визнає не саме підприємство (установу), а його адміністрацію (А. Піголкін), з чим не можна погодитись, оскільки органом держави є не одна або кілька осіб, а певна державна структура загалом.
Не варто протиставляти державні підприємства та установи державним органам, бо всі вони належать до державних організацій, що діють у єдності та узгодженості. Державний апарат (як сукупність державних органів) забезпечує практичне здійснення функцій держави завдяки діяльності установ і підприємств, якими він керує.
До основних напрямків удосконалення механізму сучасної демократичної держави належать:
- створення державою належних умов для запровадження принципів самофінансування щодо елементів механізму держави;
- децентралізація і скорочення штату службовців державного апарату;
- удосконалення роботи з кадрами державного апарату, підвищення професіоналізму державних службовців;
- реорганізація державного апарату з метою усунення дублювання повноважень його структурних елементів;
- неухильне дотримання в організації та функціонуванні державного апарату конституційного принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову;
- переорієнтація роботи державного апарату на проблеми забезпечення повної та безперешкодної реалізації прав і свобод людини та громадянина;
- розроблення правових процедур вирішення конфліктів між елементами державного механізму;
- підвищення ролі судових органів, забезпечення їх незалежності.
Найдоцільніше застосовувати ці напрями удосконалення механізму демократичної держави комплексно.