Ім'я файлу: Реферат на тему _ _ Міжнародно-правовий механізм захисту прав І
Розширення: rtf
Розмір: 377кб.
Дата: 11.04.2020
скачати
Розширення: rtf
Розмір: 377кб.
Дата: 11.04.2020
скачати
4. Спостерігач за правами людини
Спостерігач за правами людини займається захистом прав людини в усьому світі.
Посаду спостерігача було засновано у 1978 році. Зараз організація складається з більше ніж 150 знавців своєї справи, що працюють по всьому світу. Серед них є юристи, журналісти, академіки, експерти з різних галузей знань.
Спостерігач за правами людини найбільша в світі організація, що захищає права людини та базується у США. Організація вивчає стан дотримання прав людини в усьому світі. Отримана інформація передається у засоби масової інформації. Проводяться зустрічі з представниками урядів для ініціювання змін в політиці та проведення заходів для покращення ситуації щодо наявності порушень прав людини. За умов надзвичайної ситуації організація проводить компанію, спрямовану на зменшення військової та економічної підтримки держави, що грубо порушує права людини.
5. Комісія з прав людини
Комісія з прав людини є головним органом ООН з прав людини та може займатися різними питаннями, що торкаються цих прав. Комісія почала свою роботу у 1947 році.
Комісія складається з 53 держав, третина яких щорічно переобирається ЕКОСОРом. Сесії проходять щорічно. Комісія готує дослідження по правам людини, рекомендації та проекти міжнародних документів; виконує спеціальні доручення ЕКОСОРу, в тому числі й розглядає заяви, що торкаються порушення прав людини та займається розглядом повідомлень відносно цих порушень; здійснює тісне співробітництво з усіма іншими органами ООН, до компетенції яких входять питання прав людини. Комісія грає головну роль в процесі контролю за дотриманням прав людини в усьому світі, оскільки саме в межах комісії окремі держави або недержавні установи мають змогу піднімати будь-які питання, що торкаються прав людини.
6. Комітет з прав людини
Утворений у рамках Пакту про цивільні і політичні права (ст. 28 - 45). Комітет складається з 18 чоловік, що обираються на чотири роки таємним голосуванням зі списку осіб, що надає Генеральний секретар ООН та працюють у власній якості, а не як представники своїх країн. Бажана участь осіб, що наділені високими моральними якостями та визнаною компетенцією у галузі прав людини. При виборах приймається до уваги справедливий географічний розподіл членів і представництво різних форм цивілізації й основних юридичних систем.
Комітет вивчає доповіді, що направляються йому державами, і відправляє їх зі своїми пропозиціями і зауваженнями в ЕКОСОР. Так звані “заключні зауваження” є думкою комітету про стан справ з виконанням Пакту у відповідній державі. У зауваженнях відображуються обєктивні фактори та труднощі, що ускладнюють здійснення Пакту, позитивні аспекти, головні проблеми, що викликають занепокоєння Комітету, та рекомендації щодо мір, які можуть забезпечити більш ефективне використання положень Пакту у межах національного законодавства та практики.
Хоча зауваження Комітету не мають обовязкової сили з юридичної точки зору, ігнорування їх державами свідчило б про недобросовісне виконання зобовязань по Пакту.
Комітет має повноваження розглядати повідомлення від окремих осіб, які стверджують, що вони є жертвами порушення тією або іншою державою учасником Пакту будь-якого з прав, зазначених у Пакті.
Комітет не є судовою установою та його рішення є не “постановами”, а “міркуваннями”. Разом з тим, міркування Комітету висловлюються мовою судових постанов, та накопичений досвід свідчить про те, що держави уважно ставляться до них.
Будь-яка держава учасник Пакту може подати до комітету повідомлення з приводу того, що інша держава-учасник не виконує власних зобовязань по Пакту. Але це можна робити лише в тих випадках, коли обидві сторони визнали компетенцію Комітету отримувати та розглядати такі повідомлення. До нашого часу не було подано жодної скарги такого роду.
7. Комітет проти катувань
Комітет утворений у рамках Конвенції проти катувань і інших жорстоких, нелюдських чи принижуючих достоїнство видів поводження і покарання (ст. 17 - 22).
Комітет складається з 10 експертів, що виступають в особистій якості, тобто не представляють визначені держави. Експерти обираються державами - учасниками Конвенції з числа осіб, що мають юридичний досвід. Термін діяльності в якості експерта - два роки з правом переобрання.
Комітет проти катувань, одержавши достовірну інформацію про систематичне застосування катувань на території держави - учасника Конвенції, що признали компетенцію Комітету, упра-ві:
- запропонувати державі-учаснику співробітничати в розгляді отриманої інформації;
- призначити одного чи кілька своїх членів для проведення конфіденційного розслідування, включаючи відвідування території цієї держави з її згоди, а по завершенні розслідування вони повинні терміново представити доповідь з результатами Комітету і державі-учаснику.
Дуже важливо, що робота Комітету носить конфіденційний характер і проходить при співробітництві з відповідною державою-учасником, на території якої і ведеться розслідування. Це дозволяє державі брати участь у зазначених процедурах без збитку для свого міжнародного престижу. По закінченні робіт, повязаних з розслідуванням, та після консультації з державою-учасником Комітет може прийняти рішення про включення короткого звіту про результати розслідування до своєї щорічної доповіді. Лише в цьому випадку діяльність комітету обнародується, в інших випадках уся діяльність та документи, повязані з розслідуванням, є конфіденційними.
Будь-яка особа, що стверджує, що вона є жертвою порушення концепції тією або іншою державою-учасником, що признала Конвенцію, може подавати повідомлення до Комітету проти катувань.
8. Комітет з економічних, соціальних та культурних прав
Засновано в 1985 році. Головною функцією комітету є спостереження за виконанням державами учасниками положень Пакту про економічні, соціальні та культурні права. Згідно з статтями 16 та 17 Пакту, держави-учасники зобовязані подавати до комітету періодичні доповіді з описом законодавчих, судових та інших заходів, здійснених ними для захисту закріплених у Пакті прав. Крім того, держави зобовязані надавати інформацію, що б свідчила про те, в якій мірі вони здійснюють відповідні права та в яких галузях вони зустрічаються з труднощами.
Після аналізу доповіді Комітет приймає зауваження. Вони відображують думку єдиного експертного органу, здатного виносити такі висновки.
9. Комітет по ліквідації расової дискримінації
Комітет по ліквідації расової дискримінації було створено в 1970 році згідно з статтею 8 Міжнародної конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації для контролю та розгляду дій, що здійснюються державами з метою виконання зобовязань у межах концепції. Члени комітету не отримують вказівок ззовні. Вони не можуть бути звільнені від виконання власних обовязків або замінені без власної згоди. Держави учасники зобовязані подавати доповіді про міри, прийняті для реалізації положень Конвенції. Держави-учасники конвенції та окремі особи мають змогу подавати скарги про наявність порушення положень конвенції з боку держав-учасників Конвенції.
10. Комітет по ліквідації дискримінації по відношенню до жінок
Комітет утворений у рамках Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації жінок (ст. 17 - 22). З часу створення у 1982 році, за єдиним виключенням, Комітет повністю складається з жінок, що представляють широкий спектр різноманітних професій (юристи, викладачі, дипломати). Вони виступають також в особистій якості. Експерти обираються державами - учасниками Конвенції терміном на чотири роки з обліком справедливого географічного розподілу, представництва різних форм цивілізацій та основних правових систем.
Комітет розглядає усі форми дискримінації у відношенні жінок. Також розглядаються скарги, що надходять. При цьому Комітет співробітничає з державами-учасниками Конвенції в розгляді і вирішенні даних скарг.
За результатами своєї діяльності Комітет представляє щорічну доповідь до Генеральної Асамблеї ООН про пророблену роботу. Туди ж включаються пропозиції і рекомендації загального характеру на основі вивчення доповідей і інформації, одержуваної від держав. Але в наш час вони є досить обмеженими, як по обсягу охоплення так і по практичним наслідкам.
11. Комітет з прав дитини
Комітет з прав дитини було створено в 1991 році у відповідності із статтею 43 Конвенції про права дитини, складається з 10 експертів, що мають відповідні повноваження.
Згідно з статтею 44 Конвенції, держави-учасники зобовязуються надавати комітету доповіді про прийняті ними міри по закріпленню визначених в Конвенції прав та про прогрес, досягнений у виконанні цих прав. На основі вивчення доповідей Комітет може виносити пропозиції та рекомендації загального характеру, які препроводжуються зацікавленій державі та повідомляються Генеральній Асамблеї разом з зауваженнями держав, за умов їх наявності.
До Комітету входять 10 експертів. Вони обираються державами - учасниками Конвенції терміном на чотири роки з правом переобрання. Як звичайно, при цьому повинні враховуватися принципи справедливого географічного розподілу і представництва основних правових систем.
Комітет може запитувати в держав-учасників інформацію про виконання ними вимог Конвенції, про фактичне положення дітей у країні. Він збирає й аналізує інформацію про положення дітей у різних країнах, виробляє відповідні рекомендації й один раз у два роки через ЭКОСОР представляє доповідь Генеральній Асамблеї ООН зі своїми пропозиціями і рекомендаціями.
Комітет працює в тісній взаємодії з різними спеціалізованими установами ООН (МОП, ВОЗ, Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) і деякими іншими), а також з іншими урядовими і неурядовими організаціями.
12. Управління Верховного комісару ООН у справах біженців
УВКБ ООН було створено 1 січня 1951 року згідно з резолюцією Генеральної асамблеї 428(V) від 14 грудня 1950 року, строком на три роки. З того часу мандат УВКБ періодично подовжується.
Згідно з статтею 1 Уставу УВКБ, головною задачею Верховного комісару є надання міжнародного захисту біженцям та пошуку вирішення проблеми біженців шляхом сприяння урядам для полегшення добровільної репатріації біженців або їх асиміляції у нових країнах. Функції Верховного комісару визначені як “зовсім аполітичні” й “гуманітарні та соціальні” по своєму характеру. Насамперед, це:
сприяння заключенню та ратифікації міжнародних конвенцій про захист біженців, контроль їх виконання та внесення поправок;
сприяння проведенню заходів по полегшенню положення біженців та скороченню числа біженців, що потребують захисту;
сприяння зусиллям, спрямованим на заохочення добровільної репатріації біженців або їх асиміляції в нових країнах;
полегшення допуску біженців на територію різних держав;
сприяння переводу майна біженців;
отримання від урядів інформації відносно числа біженців на їх території та розташування;
сприяння координації дії різних організацій тощо.
Верховний комісар в своїй діяльності керується політичними вказівками Генеральної асамблеї та ЕКОСОРу. В наш час Верховний комісар надає допомогу більш ніж 22 мільйонам біженців в усьому світі.
13. Міжнародний суд
Міжнародний Суд є одним з головних судових органів Організації Об'єднаних Націй(п.1 ст. 7 Статуту ООН). Його основне призначення полягає у вирішенні будь-яких міжнародних суперечок, що будуть передані йому державами, що сперечаються. Суд функціонує постійно.
Статут Міжнародного Суду разом із главою ХІ Статуту ООН, невід'ємною частиною якого він є, був розроблений на конференції в Думбартон-Оксе (1944 рік), у Комітеті юристів у Вашингтоні і на конференції в Сан-Франциско 1945 року.
Усі члени ООН є одночасно учасниками Статуту Суду, а не члени ООН можуть стати такими учасниками на умовах, обумовлених Генеральною Асамблеєю ООН за рекомендацією Ради Безпеки. Суд відкритий для кожної окремої справи і для інших держав-неучасників Статуту на умовах, обумовлених Радою Безпеки (стаття 35 Статуту).
Міжнародний Суд складається з п'ятнадцяти чоловік, що утворюють колегію незалежних суддів, обраних поза залежністю від їхнього громадянства з числа осіб високих моральних якостей, що задовольняють вимогам, пропонованим у їхніх країнах для призначення на вищі судові посади, чи являються юристами з визнаним авторитетом в області міжнародного права.
Суд обирає Голову і Віце-голову на три роки з правом їхнього переобрання. Суд абсолютною більшістю голосів, таємним голосуванням обирає свого секретаря на семирічний термін із правом переобрання. Функції секретаря суду дуже великі і визначені докладно в Статуті і Регламенті Суду. Діяльність секретаріату Суду здійснюється в чотирьох сферах:
- судова, що полягає, наприклад, у добірці різних судових і історичних прецедентів, законодавчих і договірних текстів, а також думок юристів;
- дипломатична, виявляється, зокрема , у різного роду повідомленнях від імені суду;
- адміністративна і фінансова, що стосується питань персоналу, приміщень, підготовки бюджету тощо;
- лінгвістична - виконання роботи з редагування і перекладу різних документів.
Крім п'ятнадцяти членів Суду, при розборі окремих справ можуть брати участь так називані судді ad hoc, тобто судді, що обираються у відповідності зі ст 31 Статуту на вибір держави-сторони в суперечці, якщо вона не представлена в судовій присутності. Судді ad hoc не є постійними членами Суду і беруть участь у засіданні тільки по конкретних справах для розгляду яких вони призначені. Судді ad hoc беруть участь у розгляді справи на рівних правах з іншими членами Суду.
Суд може також запросити асессорів для участі в засіданні по розгляду визначеної справи. На відміну від суддів ad hoc, асессори не мають право голосу й обираються самим Судом, а не сторонами. Суд може також доручити іншій особі чи організації на свій вибір здійснення експертизи чи розслідування.
Суд розташований у Гаазі, однак, це не перешкоджає йому виконувати свої функції в будь-якому іншому місці. Члени Суду зобов'язані знаходитися в розпорядженні Суду повсякчас, за винятком часу перебування у відпустці і відсутності через хворобу чи по інших серйозних підставах.
Засідання Суду відбуваються в повному складі, крім випадків, спеціально передбачених у Статуті. Для утворення судової присутності достатній кворум у дев'ять суддів.
Провадження в Суді ведеться на французькій або на англійській мовах, хоча кожна сторона в справі може користатися й іншою мовою, переводячи документи на одну з двох офіційних мов.
Кожна справа проходить, як правило, дві стадії - письмову й усну. Письмова стадія триває звичайно кілька місяців, оскільки потрібно надання кожною зі сторін у справі письмових пояснень-меморандумів. Як правило, справа починається передачею в Суд угоди двох держав, так званого компромісу про розгляд справи в Суді. Якщо держава прийняла на себе зобов'язання підкорятися компетенції Суду, справу проти неї може бути почато однобічним письмовим звертанням держави-позивача.
Усний розгляд настає, коли справа вважається готовою до слухання. Ця стадія триває звичайно кілька днів, рідше - тижнів. Сторони виступають через представників і можуть користатися допомогою повірених і адвокатів. Після такого розгляду проходить закрита нарада Суду. У публічному засіданні з'являється лише рішення Суду. Воно приймається простою більшістю голосів суддів, при поділі голосів порівну вирішальний голос належить голові.
Держави не зобов'язані визнавати юрисдикцію Міжнародного Суду, але, якщо по конкретній справі вони її визнали, то зобов'язані виконати рішення Суду по такій справі.
Після винесення Судом рішення, що є остаточним і оскарженню не підлягає, сторони мають лише право звернутися в Суд із проханням витлумачити рішення (у випадку суперечки про самий зміст чи визначення сфери його дії) чи з проханням про його перегляд на підставі знову відкритих обставин, що при винесенні Судом рішення не були відомі ні Суду, ні стороні, що клопоче про перегляд.
Якщо яка-небудь сторона в справі не виконує зобов‘язання, покладені на неї рішенням Суду, інша сторона може звернутися до Ради Безпеки, що може, якщо визнає це необхідним зробити рекомендації чи вирішити про вживання заходів для приведення рішення у виконання.
Компетенція Суду поширюється лише на суперечки між державами. Суд не може розглядати суперечки між приватними особами і державою і тим більше суперечки між приватними особами. Але і суперечки між державами можуть розглядатися лише за згодою всіх сторін. Таким чином, компетенція Суду є для держави не обов'язковою, а факультативною.
З утворенням Міжнародного Суду ООН було зв'язано чимало надій і навіть ілюзій. Передбачалося, що Міжнародний Суд зможе внести істотний вклад у реалізацію цілей Статуту ООН. Однак йому не вдалося завоювати досить широкого визнання з боку членів світового співтовариства, на практиці держави зі сторожкістю відносяться до діяльності Суду.
14. Міжнародний кримінальний суд
Статут Міжнародного кримінального суду було прийнято на Конференції уповноважених представників держав, що відбувалася у Римі з 15 червня по 17 липня 1998 року. Прийняття Римського статуту відображує рішучість міжнародної співдружності покласти край безкарності осіб, що чинять серйозні злочини. Суд має юрисдикцію щодо злочинів геноциду, злочинів проти людяності, військових злочинів та злочинів агресії, доповнюючи національні органи кримінальної юрисдикції у випадку, коли держава не бажає або не здатна реалізувати кримінальне переслідування відповідним чином. Суд складатиметься з 18 суддів. Статут суду стане діюдим після того, як 60 держав ратифікують його. На 24 серпня 2000 року 114 країн підписали Статут та 21 ратифікувала його.
15. Міжнародна організація праці
МОП створена в 1919 році. Угода про встановлення звязку між МОП та ООН була затверджена 14 грудня 1946 року, й відтоді МОП стала першою спеціалізованою організацією, повязаною з ООН. Ціль МОП забезпечення в світі соціальної справедливості для працівників, а також сприяння та захист прав людини та головних свобод, необхідних для досягнення цієї цілі. МОП є унікальною організацією в тому сенсі, що при розробці її політики представники працівників та підприємців мають рівну кількість голосів.
МОП розробляє міжнародні стандарти (в формі конвенцій та рекомендацій) в таких галузях, як свобода асоціацій, заробітна плата, довжина робочого дня та умови праці, винагорода за працю, охорона праці, соціальне страхування, робоча інспекція, тощо. З часу заснування МОП було прийнято більше 300 конвенцій та рекомендацій.
16. Організація Обєднаних Націй з питань освіти, науки та культури
Статут ООН з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) було прийнято у листопаді 1945 року, він вступив у силу 4 листопада 1946 року. Ціль ЮНЕСКО “сприяння закріпленню миру та безпеки, посилюючи співробітництво між народами шляхом освіти, науки та культури заради забезпечення загальної поваги до справедливості, законності, прав людини та головних свобод, визнаних Уставом ООН, для усіх народів, без розрізнення раси, полу, мови та релігії”.
Заснована Комісія по конвенціям та рекомендаціям, що має повноваження розглядати скарги про порушення прав людини у галузі освіти, науки, культури, інформації. Скарги можуть бути подані як від імені жертв порушень, так і від недержавних організацій, що мають інформацію про такі порушення. Як правило, Комісія намагається привести сторони до дружнього розвязання питання. Комісія розрізняє “випадки” та “питання”. Термін “випадки” стосується індивідуальних випадків, тоді як термін “питання” означає ситуації масових та систематичних порушень прав людини. В межах ЮНЕСКО діє декілька механізмів контролю за дотриманням стандартів в галузі прав людини, особливо у відношенні до свободи слова, права на освіту та права на вільну участь в культурному житті суспільства.
1 2 3