1   2   3
Ім'я файлу: 18.05-tdp-P21-22.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 507кб.
Дата: 18.03.2021
скачати
УІІ. Поняття «правове регулювання», його предмет, метод і мета.
Правове регулювання характеризує спеціально-юридичний механізм дії права на. поведінку та діяльність його адресатів. У результаті правової регуляції формується юридична основа, встановлюються орієнтири для організації діяльності учасників відносин, що регулюються даною нормою і напрямів досягнень фактичних цілей права.
Правове регулювання - це здійснюване громадянським суспільством або державою за допомогою правових засобів упорядкування, охорона та розвиток суспільних відносин.

Ознаки правового регулювання:
- є різновидом соціального регулювання;
- здійснюється громадянським суспільством або державою;
- мас нормативно-результативний характер - здійснюється за допомогою цілісної системи правових засобів, що забезпечують втілення в життя норм права для досягнення необхідної мети
(результату);
- має організаційний характер - за допомогою правового регулювання відносини між суб'єктами набувають певної правової форми (в нормах права закріплюється міра можливої або належної поведінки)
- має цілеспрямований характер - спрямоване на задоволення прав, свобод, законних інтересів суб'єктів права;
- має конкретний характер - завжди пов'язане з реальними (конкретними) відносинами.
Предмет правового регулювання - це конкретні вольові суспільні відносини, що регулюються правом чи об'єктивно потребують правового регулювання.
Властивості предмету правового регулювання:
- суспільні відносини мають вольовий характер, тобто право регламентує лише свідомі та вольові дії людей (психічно хворі, обмежені в дієздатності особи, люди під гіпнозом не можуть усвідомлювати свої дії, а тому їх поведінка не може регулюватися нормами права);
- право регулює лише ті суспільні відносини, що об'єктивно потребують регуляції та можуть бути об'єктом такого регулювання;
- право регулює найбільш важливі суспільні відносини, що мають значення для всіх суб'єктів правовідносин.
Стадії правового регулювання загалом поділяють на:
1. Правова регламентація суспільних відносин (правотворчість). На цій стадії відбувається процес розробки юридичних норм як загальнообов’язкових правил поведінки, які спрямовують поведінку учасників суспільного життя шляхом встановлення їхнього правового статусу. Для суб’єктів права (індивіда чи організації) окреслюється коло можливих прав і обов’язків. Норми права орієнтують учасників правового життя на досягнення цілей, які вони поставили, попереджають про можливість настання як позитивних, так і негативних наслідків поведінки людей у сфері правового регулювання. Одночасно на цій стадії реалізуються інформативні можливості права, здійснюється активний вплив на свідомість, волю, отже, активну поведінку людей у сфері правового регулювання.
2. Виникнення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків — це стан переходу від загальних приписів правових норм до конкретної моделі поведінки конкретних суб’єктів. На цій стадії загальні права та обов’язки суб’єктів перетворюються на їх суб’єктивні персональні права й обов’язки.
Наприклад, абстрактне право на одержання вищої освіти стає суб’єктивним правом на навчання у конкретному ВНЗ, право на працю взагалі — правом на трудову діяльність у певній організації, установі, на конкретному підприємстві та певній посаді. На цій стадії формуються правовідносини, юри-» дичним вираженням яких є взаємні суб’єктивні права та обов’язки сторін. Водночас не зовсім правильно пов’язувати виникнення суб’єктивних прав і обов’язків тільки з правовідносинами.
Персоніфіковані суб’єктивні права й обов’язки можуть виникати, здійснюватися як у правовідносинах, так і поза ними (наприклад право власності, авторське право на художній твір тощо).
3. Реалізація (фактичне використання) суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Ця стадія характеризується втіленням ужиття тих прав і обов’язків конкретних суб’єктів, які вони мають у тій чи іншій правовій ситуації. Ця стадія може займати тривалий період. Наприклад, для довготривалих правовідносин (перебування в шлюбі, трудових правовідносин) на цій стадії здійснюється захист порушених прав і свобод суб’єктів, усуваються перепони на шляху їх досягнення, тобто реалізуються правозабезпечувальна, правоохоронна функції права.
Правове регулювання охоплює:
- специфічну діяльність держави (її нормотворчих органів) або громадянського суспільства, пов'язану з виробленням норм права і з визначенням юридичних засобів забезпечення їх дієвості. У цьому аспекті змістом правового регулювання охоплюється різноманітна діяльність нормотворчих органів держави, пов'язана з вибором типу, методів, способів регламентації, визначенням співвідношення нормативних та індивідуальних засобів регулювання, що об'єктивно необхідні у певних соціально-економічних і політичних умовах для забезпечення нормального функціонування
громадянського суспільства, його інститутів, організації життєдіяльності людей на цивілізованих засадах;
- діяльність безпосередніх учасників суспільних відносин, спрямовану на пошук і використання засобів юридичного регулювання, для узгодження своєї поведінки з нормами права (їх принципами, цілями, призначенням). Це обумовлює необхідність врахування специфіки духовно-культурної сфери, зокрема національні та релігійні особливості учасників правовідносин.
Метод правового регулювання - це сукупність способів і прийомів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини визначеного виду.
В юридичній літературі, зазвичай, виділяють такі основні методи правового регулювання'.
- централізоване регулювання (метод субординації або імперативний метод) -впорядкування здійснюється зверху до низу на владно-імперативних засадах (найчастіше цей метод використовується в адміністративному праві). Засобами централізованого регулювання є нормативно-правові акти
(закони та підзаконні нормативно-правові акти). Він передбачає встановлення заборон, обов'язків, покарань;
- децентралізоване регулювання (метод координації або диспозитивний метод) - на хід і процес такого регулювання впливають учасники правових відносин шляхом укладання договорів, здійсненні односторонніх правомірних юридичних дій (найчастіше цей метод використовується в цивільному праві). Головним засобом децентралізованого регулювання є індивідуальні акти1. Способи або ж шляхи регулювання відносин державою розкривають специфіку методів регулювання і отримують свій особливий вираз в нормах права.
Способи правового регулювання:
- дозвіл-це надання особі права на її власні активні дії (роби, як вважаєш за потрібне). Прикладом здійснення правового регулювання за допомогою цього способу може бути будь-яка норма права, що надає суб'єкту право на одержання тих чи інших благ. Для самозахисту українцям дозволено купувати газові пістолети та балончики, а представникам окремих професій - зброю під гумову кулю (порядок видання дозволів регламентовано відповідною Інструкцією, що затверджена Наказом МВС України
№ 622 від 21.12.98 р.). Дозвіл превалює в основному в галузях, що належать до сфери приватного права;
- зобов'язання (веління) - покладання на особу обов'язку активної поведінки (роби тільки так), наприклад, обов'язок забезпечення обвинуваченому права на захист (ч. І ст. 47 КПК України);
- заборона - це покладання на особу обов'язку утримуватися від вчинення дій певного роду
(тільки так не роби), наприклад, заборона примушування давати показання (ст. 373 КК України), позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК України). Більшість норм особливої частини
Кримінального кодексу України фактично і є заборонами, оскільки вони встановлюють відповідальність за певні дії і тим самим їх забороняють.
У правовому регулюванні використовуються різноманітні комбінації цих способів. На основі норм права, що містять зобов'язання складаються правовідносини активного типу, а на основі норм, що містять заборону - правовідносини пасивного типу, а на підставі норм, що містять дозвіл - як активного, так і пасивного типу. При централізованому регулюванні привалюють заборона та зобов'язання, а при децентралізованому -дозвіл.
Трьом способам правового регулювання (дозволу, зобов'язанню, забороні) відповідають безпосередні форми реалізації норм права: використання, виконання, дотримання (про них йшла мова у п. 2.1.6.1).
Тип правового регулювання - це особливий порядок правового регулювання, що виражається в певному поєднанні способів для задоволення інтересів суб'єкта права.
Види типів правового регулювання:
- загальнодозвільний - ґрунтується на загальному дозволі, в межах якого закон встановлює заборони на здійснення конкретних дій. Базується на принципі - дозволено все, що прямо не заборонено законом. У контексті цього типу виникають цивільні, трудові, сімейні, житлові та інші правовідносини (особа має право укладати будь-які угоди, на власний розсуд, за винятком тих заборон, що передбачені в законі - у відповідності з п. 2.2.2 Інструкції про організацію діяльності міліції охорони Державної служби охорони при МВС України затверджену Наказом МВС України № 1433 угода щодо охорони об'єктів укладається лише з представниками Державної служби охорони і здійснюється нарядами міліції охорони. Працівникам інших служб та підрозділів міліції працювати за сумісництвом з охорони власності забороняється;

- загальнозабороняючий - ґрунтується на загальній забороні, в межах якої закон встановлює конкретні дозволи. Базується на принципі - заборонено все, що прямо не дозволено законом
(дозволено тільки те, що прямо передбачено законом). За цим типом встановлюються правові статуси та функції державних службовців, посадових осіб тощо (у відповідності зі ст. 15 Закону України "Про міліцію", працівник міліції має шість підстав для застосування вогнепальної зброї, сьомої не існує).
Основні напрями правового регулювання в Україні:
- закріплення та охорона нових суспільних відносин. Наприклад, в Україні на конституційному рівні закріплені право на свободу об'єднання в політичні партії і громадські організації, право на підприємницьку діяльність, право приватної власності; охорона довкілля, винаходу, авторства тощо;
- заборона певних суспільних відносин і поведінки, наприклад, посягання на конституційний лад, шлюб між родичами, заснування комерційних банків посадовими особами правоохоронних органів, створення партій у військових формуваннях та ін.;
- зміна характеру відносин у певній сфері, наприклад, поряд з обов'язками держави у сфері охорони та захисту прав і свобод людини та громадянина у Конституції України (ст. 55) визначено, що кожний має право будь-якими способами, не забороненими законом засобами, захищати свої права
і свободи від порушень І протиправних посягань. Одним із таких способів є приватна охоронна діяльність;
- стимулювання розвитку певних суспільних відносин, наприклад, стимулювання державою участі в охороні громадського порядку і державного кордону громадян, у ст. 18 Закону України "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону" передбачено заходи заохочення громадян за участь в охороні громадського порядку і державного кордону; - сприяння (за допомогою нових норм права) виникненню та формуванню нових відносин і суспільних явищ.
Наприклад, ст. 16 Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" впорядковано нове суспільне явище-створення ініціативної групи всеукраїнського референдуму. Вона створюється на зборах громадян України, в яких беруть участь не менше ніж 200 осіб, що мають право на участь у референдумі
Висновок: сучасне українське суспільство, яке знаходиться у перехідному стані, належить до соціальних систем посттоталітарного типу. Для таких систем перехідний період — «це просторово- часовий інтервал екстремально-хаотичного розвитку соціуму, у ході якого один тип організації трансформується в інший за допомогою комплексу деструктивно-конструктивних конфліктів». При цьому під соціальним конфліктом розуміється наявність об'єктивних чи суб'єктивних суперечностей, які дістають вияв у протиборстві (зіткненні) їх носіїв (сторін). Наявність же великої кількості різноманітних конфліктів значно актуалізує проблему пошуку механізмів, засобів, за допомогою яких можна якщо й не ліквідувати їх (це неможливо, зважаючи на визнання конфлікту однією з рушійних сил розвитку суспільства), то ввести у цивілізовані межі та надати їм переважно конструктивного характеру.
З урахуванням сказаного одним з найефективніших можна вважати нормативний механізм регулювання соціальних відносин. Причому завдання норм полягає в тому, щоб підтримувати соціальні спільноти у цілісному, життєздатному, активно-функціональному стані, забезпечувати порядок у суспільстві, запобігати небезпечним проявам внутрішньовидової агресії, спрямованим проти собі подібних. Іншими словами, під час крутих історичних поворотів, коли будь-яка система відчуває серйозні перевантаження, саме соціальні норми утримують її від незворотних інволюцій та розпаду.
Усі соціальні норми мають спільну нормативну природу і характеризуються притаманними їм рисами. Так, вони визначають типовий і нормальний для даного часу та середовища певний стандарт поведінки, слугують орієнтирами під час вибору соціальне схвалюваних дій і водночас виступають засобом контролю за ними. Ці норми формуються в процесі життєдіяльності людей і в цьому смислі є невід'ємними від їх носіїв, переслідують досягнення єдиної мети — забезпечення порядку та організованості у суспільних відносинах.

1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас