Реалізація місцевої політики захисту прав дітей

1 2

Ім'я файлу: 36850.docx
Розширення: docx
Розмір: 74кб.
Дата: 08.09.2023
скачати
Пов'язані файли:
36850.docx

Державний торговельно-економічний університет

Кафедра публічного управління та адміністрування
ВИПУСКНА КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА

на тему:

РЕАЛІЗАЦІЯ МІСЦЕВОЇ ПОЛІТИКИ ЗАХИСТУ ПРАВ ДІТЕЙ

З ІНВАЛІДНІСТЮ

Студентки 2 курсу, 6 групи, спеціальності 281 «Публічне управління та адміністрування» освітньої програми «Публічне управління та адміністрування»	(підпис студента)	Фуртас Вероніки Олександрівни
Науковий керівник к.держ.упр.	(підпис керівника)	Динник Ірина Петрівна
Гарант освітньої програми канд. екон. наук, доцент	(підпис гаранта)	Дьяченко Ольга Володимирівна

Київ 2023

Державний торговельно-економічний університет
Факультет економіки, менеджменту та психології

Кафедра публічного управління та адміністрування

Освітній ступінь: магістр

Спеціальність: публічне управління та адміністрування

Освітня програма: публічне управління та адміністрування

Затверджую

Зав. кафедри
« » 2023 р.
Завдання

на випускну кваліфікаційну роботу студентові

Фуртас Вероніці Олександрівні

Тема випускної кваліфікаційної роботи : «Реалізація місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю»

Затверджена наказом ректора від « »2023 р. № 3716

Строк здачі студентом закінченої роботи : 20.11.2023
Цільова установка та вихідні дані до роботи

Мета роботи: є теоретичне обґрунтування й розробка пропозицій щодо напрямів удосконалення реалізації місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю.

Об’єктдослідження: суспільні відносини, які виникають у процесіреалізації місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю.

Предметдослідження: теоретико-методичні та прикладні основиреалізації місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю.

Зміст випускної кваліфікаційної роботи (перелік питань за кожним розділом):

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ МІСЦЕВОЇ ПОЛІТИКИ ЗАХИСТУ ПРАВ ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ

1.1. Основні етапи та напрями реалізації місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю

1.2. Підходи до оцінювання ефективності реалізації місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РЕАЛІЗАЦІЇ МІСЦЕВОЇ ПОЛІТИКИ ЗАХИСТУ ПРАВ ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ

2.1. Тенденції розвитку місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю Київською обласною радою

2.2. Оцінка ефективності реалізації місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю Київською обласною радою
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ МІСЦЕВОЇ ПОЛІТИКИ ЗАХИСТУ ПРАВ ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ КИЇВСЬКОЮ ОБЛАСНОЮ РАДОЮ
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Календарний план виконання роботи (проекту)

№ пор.	Назва етапів випускної кваліфікаційної роботи (проекту)	Строк виконання етапів роботи
№ пор.	Назва етапів випускної кваліфікаційної роботи (проекту)	за планом	фактично
1	Визначення напряму дослідження та затвердження теми ВКР	до 12.11.2021	12.11.2021
2	Затвердження плану ВКР науковим керівником	до 10.12.2022	10.12.2022
3	Подання науковому керівнику наукової статті	до 25.08.2022	25.08.2022
4	Подання науковому керівнику на рецензування 1-го розділу ВКР	до 02.09.2022	02.09.2022
5	Подання науковому керівнику на рецензування 2-го розділу ВКР	до 16.09.2022	16.09.2022
6	Подання науковому керівнику на рецензування 3-го розділу ВКР	до 30.09.2022	30.09.2022
7	Подання науковому керівнику готової ВКР	до 24.10.2022	24.10.2022
8	Попередній захист ВКР	31.10-04.11.2022	04.11.2022
9	Зовнішнє рецензування ВКР	07.11-11.11.2022	11.11.2022
10	Подання ВКР на кафедру	до 16.11.2022	16.11.2022

Дата видачі завдання «10» січня 2022 р.

Науковий керівник випускної кваліфікаційної роботи

__________________________________________________________________

(прізвище, ініціали, підпис)

Гарант освітньої програми Дьяченко О.В.
Завдання прийняв до виконання студент Фуртас В.О.
Відгук наукового керівника випускної кваліфікаційної роботи :

Науковий керівник випускної кваліфікаційної роботи ___________

(підпис, дата)

Відмітка про попередній захист Дьяченко Ольга Володимирівна ___________

(підпис, дата)

Висновок про випускну кваліфікаційну роботу :

Випускна кваліфікаційна робота студента Фуртас В.О.
може бути допущена до захисту екзаменаційній комісії.
Гарант освітньої програми: Дьяченко О.В._________________________

(підпис)

Завідувач кафедри: Новікова Н.Л.____________________

(підпис)

«20» листопада 2023 р.

ЗМІСТ

ВСТУП	3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ МІСЦЕВОЇ ПОЛІТИКИ ЗАХИСТУ ПРАВ ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ	6
1.1. Основні етапи та напрями реалізації місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю	6
1.2. Підходи до оцінювання ефективності реалізації місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю	15
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РЕАЛІЗАЦІЇ МІСЦЕВОЇ ПОЛІТИКИ ЗАХИСТУ ПРАВ ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ	23
2.1. Тенденції розвитку місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю Київською обласною радою	23
2.2. Оцінка ефективності реалізації місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю Київською обласною радою	21
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ МІСЦЕВОЇ ПОЛІТИКИ ЗАХИСТУ ПРАВ ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ КИЇВСЬКОЮ ОБЛАСНОЮ РАДОЮ	24
ВИСНОВКИ	27
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	28
ДОДАТКИ	30

АНОТАЦІЯ
Фуртас В. О. Реалізація місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю
Випускна кваліфікаційна робота на здобуття ступеня магістра за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування» освітньою програмою «Публічне управління та адміністрування». Державний торговельно-економічний університет, 2023.

У випускній кваліфікаційній роботі досліджується теоретична та практична сторона реалізації місцевої політики, спрямованої на захист прав дітей з інвалідністю, з основним акцентом на Київській області. У роботі аналізуються основні аспекти та напрями цієї політики, а також вивчаються методи оцінки її результативності.

Робота також включає в себе аналіз розвитку місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю у Київській області та проведення оцінки її успішності на прикладі діяльності обласної ради.

Ключові слова: захист прав дітей з інвалідністю, місцева політика, київська область, ефективність політики, соціальні програми, дитячі права, інвалідність у дітей, удосконалення політики.
SUMMARY
Furtas V. O. Implementation of the local policy for the protection of the rights of children with disabilities.
Final qualifying work for obtaining Master of specialty 281 "Public Management and Administration", educational program "Public Management and Administration". State University of Trade and Economics, 2023.

The final qualification work examines the theoretical and practical side of the implementation of local policy aimed at protecting the rights of children with disabilities, with the main emphasis on the Kyiv region. The work analyzes the main aspects and directions of this policy, as well as studies the methods of evaluating its effectiveness.

The work also includes an analysis of the development of the local policy for the protection of the rights of children with disabilities in the Kyiv region and the evaluation of its success on the example of the activities of the regional council.

Key words: protection of the rights of children with disabilities, local policy, Kyiv region, policy effectiveness, social programs, children's rights, disability in children, policy improvement.

ВСТУП
Актуальність теми дослідження полягає в соціальній важливості захисту прав дітей з інвалідністю. Ця група дітей має право на рівні можливості та доступ до всіх сфер життя, і їхнє повноцінне включення в суспільство є питанням соціальної справедливості.

Захист прав дітей з інвалідністю завжди було однією з найбільш актуальних та важливих справ у сучасному суспільстві. Особливо важливою стає ця проблема в контексті дітей з інвалідністю, які часто стикаються з ускладненнями та обмеженнями, які ускладнюють їхні життя та розвиток. В Україні та багатьох інших країнах по всьому світу було прийнято низку законів і політичних рішень для захисту прав цієї вразливої категорії дітей.

Проте, актуальність цієї теми не зменшилася та надалі залишається високою. Розвиток суспільства, зміни в умовах життя та освіти, а також еволюція медичних технологій вимагають постійного перегляду та вдосконалення місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю. Діти з інвалідністю мають право на повноцінне життя та доступ до освіти, медичних послуг, соціальної підтримки та інших можливостей, необхідних для їхнього розвитку та самореалізації.

Аналіз рівня розробленості теми. Дослідження питань правового захисту дітей та формування відповідної державної політики завжди залишаються в центрі уваги науковців. Багато вчених в Україні, таких як В. Довженко, З. Кияниця, Ю. Павленко, Л. Волинець, Н. Комарова, Ю. Парамонов, С. Бичков, Н. Болотіна, М. Кравченко, Е. Лібанова, Н. Нижник, О. Палій, Т. Русанова, В. Скуратівський, Н. Стаховська, Б. Сташків, А. Стойка, А. Халецька, О. Хомра та інші, досліджували конституційно-правовий статус дитини в Україні, питання державної політики стосовно захисту прав дітей та їхнього соціального благополуччя.

З точки зору міжнародного права, права дитини досліджувались такими вченими, як О. Гончаренко та Л. Красицька. Особливу увагу приділялося правам дітей з особливими потребами, і це питання вивчали такі науковці, як В. Нагорна та С. Корнієнко. Їх дослідження відіграють важливу роль у розумінні та розвитку правового захисту цієї вразливої групи дітей.

Дослідженням питань інвалідності, реабілітації та соціального захисту інвалідів присвятили свою увагу такі науковці, як С. Богданова, О. Іванова, Р. Кравченко, К. Міщенко, О. Петроє, Т. Семигіна, І. Сирота, А. Шевцова та інші. Натомість дослідження, в яких розглядається становлення системи утвердження прав дітей з інвалідністю в Україні, аналізується законодавство та положення щодо захисту прав та благополуччя дітей з інвалідністю, на сьогоднішній день є недостатньою кількістю досліджень.

Метою роботи є теоретичне обґрунтування й розробка пропозицій щодо напрямів удосконалення реалізації місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких дослідницьких завдань:

- розглянути основні етапи та напрями реалізації місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю;

- узагальнити підходи до оцінювання ефективності реалізації місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю;

- проаналізувати тенденції розвитку місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю Київською обласною радою;

- здійснити оцінку ефективності реалізації місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю Київською обласною радою;

- сформулювати пропозиції щодо визначення напрямів удосконалення реалізації місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю Київською обласною радою.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі реалізації місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю.

Предметом дослідження єтеоретико-методичні та прикладні основи реалізації місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю.

Методи дослідження. У ході написання кваліфікаційної роботи були використані загальні та спеціальні наукові методи. Серед них більше застосовувалися методи аналізу та синтезу як для написання першого розділу, а саме в питанні розкриття основних етапів та напрямків реалізації державної політики стосовно реалізації захисту прав дітей з інвалідністю. Використовувалися методи аналізу та синтезу для розкриття теми другого розділу в питанні аналізу ефективності реалізації соціальної політики щодо захисту прав дітей з інвалідністю, а саме – оцінці ефективності реалізації місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю.

Також у другому розділі нами застосовувався метод узагальнення та структурного аналізу.

При написанні третього розділу роботи, зокрема стосовно удосконалення реалізації місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю, ми також застосовували метод узагальнення та структурного аналізу. Для опису забезпечення механізму реалізації місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю були застосовані метод спостереження, статистичний та графічний.

Інформаційною базою дослідження є законодавство України, статистичні дані державних органів влади, дослідження вітчизняних та іноземних вчених, матеріали міжнародних та всеукраїнських конференцій, різноманітні аналітичні огляди.

Структура та обсяг випускної кваліфікаційної роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та пропозицій й списку використаних джерел з … найменувань. Матеріали роботи містять … рисунків та … таблиці. Загальний обсяг роботи складає … сторінок, основної частини …сторінки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ МІСЦЕВОЇ ПОЛІТИКИ ЗАХИСТУ ПРАВ ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ
1.1. Основні етапи та напрями реалізації місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю
Реалізація місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю вимагає дотримання певних теоретико-методичних засад і підходів.

За останні десять років багато європейських країн, у тому числі Україна, не враховують зазначених змін при формуванні державної соціальної політики стосовно дітей з інвалідністю. Надалі надають пріоритет «медичному» підходу до цієї проблеми, замість «соціального», і це справді впливає на якість та зміст заходів, спрямованих на зменшення негативних наслідків інвалідності. Саме цей "медичний" підхід створює бар'єри перед широкою інтеграцією людей з інвалідністю в суспільне життя та обмежує їх можливості реалізувати свої права як повноправних громадян країни [12].

Зміна уявлень та підходів до інвалідності є необхідною для розвитку більш інклюзивного суспільства. Соціальний підхід передбачає, що суспільство повинно забезпечити доступ до освіти, здоров'я, культури і всіх інших сфер для всіх, незалежно від їхньої фізичної чи психологічної інвалідності. Важливо також сприяти активній участі інвалідів в суспільному житті та надавати можливості для реалізації їхнього потенціалу. Реформування державної соціальної політики щодо дітей з інвалідністю в Україні та інших країнах Європи є важливим завданням для створення справедливого та інклюзивного суспільства, де всі громадяни мають рівні можливості і права [5].

Ідея захисту прав дитини існує протягом багатьох століть і пережила значні еволюційні зміни. Проте, важливий підйом у цьому процесі стався у XIX столітті, коли сформувалася концепція активного захисту прав дітей. Саме в цей період відбулися значні події, що сприяли становленню міжнародного визнання прав дитини. Англійська філантропка Енглантайн Джебб заслуговує особливого згадування у цьому контексті. Вона заснувала фонд, спрямований на надання допомоги тисячам нужденних дітей. Цей фонд пізніше був реорганізований у Міжнародний союз захисту дітей. Діяльність Енглантайн Джебб відіграла ключову роль у поширенні усвідомлення про необхідність захисту прав дітей і визнання цієї проблеми на міжнародному рівні [3].

Саме завдяки таким подіям та видатним особистостям, права дитини отримали початкове міжнародне правове визнання, що пізніше виявилося базою для розробки Конвенції ООН про права дитини та інших міжнародних документів, що зараз є основою для захисту та підтримки дітей у всьому світі.

Першим міжнародним документом, де вперше порушувалася проблема захисту прав дитини, була Женевська декларація, що була прийнята Лігою Націй у 1923 році [6]. Ця історична декларація була спрямована на створення умов, які забезпечували нормальний фізичний і психологічний розвиток дитини, а також визнавала право дитини на допомогу, належне виховання та захист. Цей документ став важливим кроком у напрямку усвідомлення необхідності захисту прав молодших громадян на міжнародному рівні. Він встановив важливі принципи, які лягли в основу подальшого розвитку міжнародного законодавства та політики в галузі захисту прав дитини. Важливо підкреслити, що ця декларація стала підґрунтям для подальших міжнародних інструментів, зокрема, Конвенції ООН про права дитини, яка була прийнята багато років пізніше і є однією з найважливіших конвенцій у галузі прав людини [6].

У 1959 році Генеральна Асамблея ООН прийняла іншу важливу Декларацію прав дитини [2]. Цей історичний документ визначав десять основних принципів і відзначав, що соціальний захист, умови для фізичного, розумового, морального і духовного розвитку дітей повинні бути забезпечені законом незалежно від таких параметрів, як колір шкіри, мова, стать і релігія. Ця Декларація ставила перед державами завдання створити необхідні умови для здорового і нормального життя дітей і гарантувати їхню свободу і гідність.
Цей важливий документ підкреслював, що діти мають бути у центрі уваги суспільства і повинні отримувати першочерговий захист та підтримку. Він також закликав до захисту дітей від будь-якої форми недбалого ставлення, жорстокості та експлуатації. Ця Декларація стала важливим кроком у визнанні прав дитини на міжнародному рівні і передбачала надання дітям можливості нарощувати свій потенціал у безпечному і підтримуючому середовищі [8].

У 1989 році Генеральна Асамблея ООН прийняла історичну Конвенцію про права дитини [3]. Цей міжнародний правозахисний документ встановлював важливі зобов'язання для держав щодо захисту та гарантування прав дітей. Конвенція ґрунтувалася на чотирьох ключових принципах [10]:

- Конвенція наголошувала на необхідності ставити інтереси дитини на перше місце при прийнятті рішень та розробці політики, що стосується дітей;

- документ визнавав право кожної дитини на забезпечення їхнього фізичного, морального, розумового, психологічного і соціального розвитку в оптимальних умовах;

- Конвенція підкреслювала важливість активної участі дітей в суспільному житті і виховання їх як повноправних громадян;

- документ закликав до припинення будь-якої форми дискримінації дітей і забезпечення рівних прав для всіх.

Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини 27 лютого 1991 року, зобов'язавшись дотримуватися її принципів та надавати дітям на своїй території необхідний захист і підтримку для їхнього гідного і повноцінного розвитку.

Упродовж ХХ століття на території України політика держави у сфері захисту прав та благополуччя дітей пройшла кілька важливих етапів та зазнала розвитку наступним чином:

Перший етап (1991-1995 роки) характеризувався прийняттям важливих законів, які встановили основи системи захисту прав дітей в Україні. Зокрема, були прийняті закони "Про освіту," "Основи законодавства України про охорону здоров'я," "Про державну допомогу сім'ям з дітьми," "Про фізичну культуру і спорт," і багато інших. У 1992 році в Україні була створена мережа центрів соціальних служб для молоді, які мали відповідати за соціальну роботу з дітьми, підлітками та молоддю. Також на цьому етапі були відкриті Служби у справах неповнолітніх, які взяли на себе завдання соціально-правового захисту дітей. Вони займалися подоланням бездоглядності, безпритульності, а також проводили профілактичну роботу щодо злочинності серед неповнолітніх [1].

Другий етап розвитку політики захисту прав та благополуччя дітей в Україні (1996-2000 роки) відзначився значними досягненнями та реформами у цій сфері. На цьому етапі були прийняті важливі закони та створені інституції, спрямовані на покращення умов для дітей і молоді, зокрема відбулось створення Міністерства у справах сім'ї та молоді та Міжвідомчої комісії з питань охорони дитинства відображало зростаючу увагу до цих питань на рівні державного управління, а також ухвалення ряду законів, серед яких варто виділити закони "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії," "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам," "Про загальну середню освіту," "Про позашкільну освіту," "Про професійно-технічну освіту," "Про молодіжні та дитячі громадські організації," "Про прожитковий мінімум," "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" створило законодавчу базу для забезпечення соціальних та освітніх потреб дітей та молоді.

Затвердження першої соціальної програми у сфері охорони дитинства, зокрема Національної програми "Діти України" на період 1996-2000 років, свідчило про зобов'язання держави створити сприятливі умови для розвитку дітей і гарантувати їхнє благополуччя. Цей етап був важливим кроком в розвитку політики захисту прав дітей в Україні та вказував на зростаючу увагу суспільства та держави до цієї важливої сфери [4].

Третій етап розвитку політики захисту прав та благополуччя дітей в Україні (2001-2005 роки) був відзначений прийняттям ряду важливих законів та системних змін у сфері дитячого захисту. Відбулось ухвалення законів "Про охорону дитинства," "Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю," "Про дошкільну освіту," "Про попередження насильства в сім'ї," "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування," "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей," "Про соціальні послуги" створило законодавчий фундамент для захисту та соціального обслуговування дітей та сімей.

Прийняття Сімейного кодексу України стало важливим кроком у регулюванні сімейних відносин та прав і обов'язків членів сім'ї, а початок реформи державної системи опіки та піклування про дітей було суттєвою подією. У 2005 році був утворений Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини, що сприяло покращенню координації та ефективності заходів у сфері дитячого захисту.

Цей етап характеризувався системними змінами та законодавчими новаціями, спрямованими на забезпечення кращого захисту та благополуччя дітей в Україні[10].

Четвертий етап розвитку політики захисту прав та благополуччя дітей в Україні (2006-2010 роки) був періодом важливих реформ і нововведень у сфері дитячого захисту:

Розпочалася реформа державної системи опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування. В рамках цієї реформи була впроваджена нова модель надання державної соціальної підтримки дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, яка полягала у "гроші ходять за дитиною." Ця ініціатива мала на меті забезпечити більшу ефективність та транспарентність соціальної допомоги цій категорії дітей.

Був прийнятий важливий документ для захисту прав дітей - Закон України "Про загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року." Ця програма визначала стратегічні кроки та завдання для України у виконанні зобов'язань, що випливають з Конвенції ООН про права дитини.

Четвертий етап був періодом системних змін і покращень у сфері захисту прав дітей в Україні, спрямованих на забезпечення їхнього благополуччя та соціального розвитку [2].

П'ятий етап розвитку політики захисту прав та благополуччя дітей в Україні (2011-2015 роки) відзначився важливими ініціативами та подіями. У 2011 році був запроваджений інститут дитячого омбудсмена. Цей омбудсмен займався захистом прав дітей і виступав їхнім представником у відносинах з органами влади та суспільством. Ця ініціатива сприяла зміцненню механізмів захисту прав дітей в Україні.

У 2013 році Україна приєдналася до Європейської мережі омбудсменів з прав дітей (ENOC), що відкрило нові можливості для міжнародного співробітництва та обміну досвідом у сфері дитячих прав. Функції з розробки та виконання державної політики з питань охорони дитинства та захисту прав дітей були передані до компетенції Департаменту сім'ї та дітей, який був створений при Міністерстві соціальної політики України. Ця ініціатива спрямовувала зусилля держави на покращення умов для дітей та забезпечення їхнього благополуччя.

П'ятий етап був періодом активних заходів для зміцнення та розвитку системи захисту прав дітей в Україні та забезпечення їхнього гідного життя та розвитку [8, с. 45].

Шостий етап розвитку політики захисту прав та благополуччя дітей, який триває з 2016 року і триває дотепер, відзначається постійним формуванням і удосконаленням державної політики в сфері дитячого захисту з урахуванням актуальних суспільних викликів. На цьому етапі особливу увагу приділяється захисту прав дітей з інвалідністю. Ця тема стала однією з найважливіших у сучасному суспільстві. Відповідно до Статті 23 Конвенції ООН про права дитини, соціальна політика держави повинна спрямовуватися на створення умов для гідного життя дітей з інвалідністю, сприяти їхній адаптації до суспільства та сприяти активній участі у ньому.

В Україні активно впроваджуються заходи для забезпечення повноцінного існування дітей з інвалідністю. Це включає в себе створення доступних середовищ, надання рівних можливостей для отримання освіти, доступ до медичної допомоги та реабілітації, а також підтримку для їхньої соціальної інтеграції та активного участі в житті суспільства. Цей етап є важливим у розвитку дитячого захисту в Україні, оскільки він відзначає зростаючу увагу до потреб та прав дітей з інвалідністю та активний пошук шляхів покращення їхнього життя та благополуччя [8].

Це важливе питання, яке раніше було виключною компетенцією держави, тепер починає розширюватися на різні рівні управління - від центральних до місцевих органів влади та громадських структур у громадах. Децентралізація відповідальності означає, що не лише держава, але і місцеві органи влади та громадські організації приймають активну участь у забезпеченні повноцінного життя цієї категорії дітей. Такий підхід підкреслює важливість спільних зусиль різних рівнів влади та громадських організацій у забезпеченні прав та благополуччя цих дітей і сприяє більш ефективному та інклюзивному підходу до їхнього життя та розвитку.

Місцева політика щодо захисту прав дітей з інвалідністю розвивається на декілька ключових напрямків, спрямованих на створення сприятливих умов для розвитку, соціалізації та інтеграції цих дітей в суспільство. Першим і важливим кроком в реалізації ефективної політики захисту прав дітей з інвалідністю було забезпечення точного та повного зібрання даних про цю категорію дітей. Місцеві органи влади розробили механізми ідентифікації та реєстрації дітей з інвалідністю, що дозволило зрозуміти масштаби проблеми та визначити пріоритети для подальших дій.

З метою забезпечення ефективної політики в цьому напрямку була сформована відповідна законодавча база. Представники місцевих органів влади, спираючись на статистичні дані та соціальний захист дітей із інвалідністю на рівні місць, активно долучилися до розробки та прийняття законів, положень та стандартів, що гарантують права дітей із інвалідністю. Дані закони охоплюють різні аспекти їхнього життя, включаючи право на доступ до освіти, медичної допомоги, соціальних послуг, реабілітацію та інші соціальні гарантії. Ці кроки сприяють створенню більш інклюзивного та сприятливого середовища для дітей з інвалідністю, допомагають зменшити їхню соціальну вразливість та забезпечують більше можливостей для їхнього розвитку та взаємодії в суспільстві [11].

Наступним важливим кроком в реалізації місцевої політики з захисту прав дітей з інвалідністю стало створення доступного середовища для них. В першу чергу, на рівні громад почали будувати та модернізувати інфраструктуру, обладнувати приміщення та будівлі підйомниками та пандусами, що гарантує безбар'єрний доступ дітей до різних послуг та установ. Цей крок сприяє тому, щоб діти з інвалідністю мали можливість вільно користуватися інфраструктурою та послугами, що їм необхідні.

Одночасно з цим розпочалося формування толерантного та інклюзивного соціального середовища, спрямованого на створення умов, в яких діти з інвалідністю відчувають себе повноцінними членами суспільства. Це означає, що у громадах почали активно працювати над усуненням стереотипів та перешкод, які можуть виникати в їхньому спілкуванні з іншими людьми. Інклюзивне середовище сприяє соціальній інтеграції та активному участю дітей з інвалідністю у різних аспектах суспільного життя [7].

У державі та громадах почали активно розглядати можливості впровадження освітніх та реабілітаційних послуг як невід’ємну частину політики захисту прав дітей з інвалідністю. Це стало ключовим напрямком реалізації місцевої політики щодо захисту цієї категорії дітей. Важливою частиною цього процесу було забезпечення доступу дітей з інвалідністю до якісної освіти та реабілітаційних послуг, що сприяє їхньому розвитку та інтеграції в суспільство.

Крім того, важливим напрямком місцевої політики було інформування суспільства про проблеми та потреби цих дітей. Місцеві органи влади та громадські організації активно сприяли поширенню інформації про права дітей з інвалідністю, а також про проєкти та програми, спрямовані на підтримку цієї категорії дітей. Це сприяло більшому розумінню та підтримці їхніх потреб у суспільстві.

Сучасні соціально-економічні умови вимагали використання концепцій, положень і методів соціальної педагогіки та практичної діяльності для розв'язання наведених проблем. Основною метою цього було оптимізувати виховні можливості соціальних інститутів, зокрема щодо підтримки та формування позитивного впливу, а також зменшення негативних соціальних чинників, які впливають на формування особистості дітей з інвалідністю.

В цьому контексті головним напрямком місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю стало створення інклюзивного середовища, де кожна дитина, незалежно від своїх особливостей, мала можливість розвиватися, отримувати освіту, медичну допомогу та соціальну підтримку. Це вимагало систематичних та комплексних заходів, спрямованих на зміну свідомості суспільства, налагодження співпраці та забезпечення доступу до всіх необхідних ресурсів. У результаті соціально-педагогічна практика щодо захисту прав дітей з інвалідністю пройшла якісні та позитивні зміни, сприяючи більш повному задоволенню їхніх потреб та інтересів [6].

Справді, становлення соціальної політики та її реалізація з урахуванням прав дітей, зокрема дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування, та дітей з інвалідністю, завжди були актуальними та об'єктом наукових досліджень. Низка видатних українських вчених і педагогів присвятили свої наукові роботи різним аспектам соціально-педагогічної діяльності у цій сфері.

Зокрема, Н. Агаркова, І. Ковчина, Л. Кальченко, Я. Кічук, О. Караман та інші досліджували основи соціально-правового захисту дітей і молоді. Ю. Васильков та Л. Волинець присвятили свої роботи історії розвитку прав дітей. І. Трубавіна та Т. Кравченко вивчали зміст та форми соціально-педагогічної роботи з сім'єю як провідним інститутом соціалізації особистості. І. Рогальська та С. Савченко розглядали теоретико-методичні засади соціалізації дітей та молоді [13].

Окремі науковці, такі як О. Безпалько, досліджували соціально-педагогічну роботу з дітьми в територіальній громаді. Питання доброчинності у сфері освіти в Україні вивчали вчені, серед яких Н. Сейко та інші. У вивченні проблеми здійснення прав дітей значущу роль відіграють такі українські науковці, як Т. Бессонова, І. Беха, В. Кременя, В. Оржеховська, С. Сисоєва та інші. Всі ці дослідники сприяють поглибленню розуміння та вирішенню проблем, пов'язаних з дотриманням прав дітей в Україні [2].

Однак попри значний обсяг наукових досліджень та методичної літератури у галузі соціальної педагогіки, виявляється, що питання соціально-педагогічного забезпечення прав дітей з інвалідністю залишаються менше дослідженими та обговорюваними в порівнянні з іншими аспектами соціальної роботи з дітьми. Подальший аналіз наукових та аналітичних досліджень показує, що система захисту прав дітей в Україні залишає бажати кращого, особливо в частині дітей з інвалідністю. Ця система не завжди здатна забезпечити повноцінну реалізацію їхніх прав через недостатність ресурсів та недостатнє покриття всіх аспектів цієї проблеми.

Отже, необхідно зосередити увагу на подальшому дослідженні та аналізі діяльності органів державної влади в галузі захисту прав дітей, зокрема дітей з інвалідністю. Це допоможе виявити прогалини та розробити конкретні заходи для поліпшення системи захисту прав цієї категорії дітей та забезпечення їхнього повноцінного розвитку та соціальної інтеграції.
1 2

скачати