Психологія особистості в управлінській діяльності

1. Теорії особистості та їх використання в управлінській практиці.
2. Активність особистості як форма вияву її індивідуальності, творчості та професіоналізму в управлінні.
3. Соціальна позиція та роль особистості в організації.
4. Рівень домагань особистості та їх значення в управлінських відносинах.
5. Соціальні норми як регулятори поведінки особистості у професійній сфері.

Теорії особистості та їх використання в управлінській практиці
•
Проблема мотивів та стимулів (Сміт)
•
Проблема мотивації Тейлора
•
Ієрархія потреб Маслоу (самоактуалізація, егоїстичні потреби, соціальні потреби, потреба в безпеці, фізіологічні потреби)
•
Регулятори мотивації Вудкока та Френсіса (робоче середовище, винагороди, відчуття безпеки, особистісний розвиток та ріст, відчуття приналежності, «інтерес та виклик»).

Активність особистості як форма вияву її
індивідуальності, творчості та професіоналізму в управлінні
•
Активна взаємодія особистості з природою та суспільством
•
Активність особистості – прагнення розширювати сферу своєї діяльності, здатність нести в собі потенціал сили та творчості
•
Активність є формою вираження потреб особистості, її характеристикою як суб’єкта життєдіяльності
•
Злиття індивіда з соціумом – ідентифікація
•
Виділення, збереження свого «Я» - автономізація
•
Активність особистості реалізується в системі цільових установок, цінностей та ціннісних орієнтацій, що визначають мотиваційну сферу особистості, спрямованість інтересів, нахилів, вибір способів діяльності та спілкування.

Активність особистості як форма вияву її
індивідуальності, творчості та професіоналізму в управлінні
Найтиповішими мотивами, здатними спонукати керівника до управлінської активності, є:
•
прагнення змінити статус і зробити кар'єру;
•
бажання розв’язати складне управлінське рішення, від якого залежатиме успіх усієї організації; бажання принести користь організації;
•
інтерес до управлінських справ;
•
сподівання на те, що організація стане більш незалежною і самостійною;
•
бажання посилити вплив на персонал;
•
можливість виявити себе і свої здібності тощо.
Бажання досягти мети спричинює пошукову активність, спрямовану на зміну ситуації (вибір способів поведінки, координація зусиль, саморегуляція та ін.).
Складний процес формування активності особистості завершується реальним вибором бажаного, тобто задоволенням потреб, але тільки за умови, що зовнішні спонуки не суперечать вже існуючим в особистісній структурі цінностям, не викликають внутрішнього дискомфорту, когнітивного дисонансу (інтелектуального конфлікту, за якого нова інформація суперечить усталеним думкам, уявленням), а нова орієнтація, що виникла в результаті вибору, відкриває особистості простір для задоволення своїх потреб.

Активність особистості
Активна взаємодія з навколишньою дійсністю є запорукою розвитку особистості. При цьому вона не тільки перебуває в злагоді з природою, суспільством, культурою, а й діє всупереч їм. Парадоксальність такої гармонії та дисгармонії особистості особливо помітна під час дослідження рівнів її розвитку.
Філософ Август Мілтс виділяє такі рівні розвитку особистості:
1. Рівень зникнення особистості. Моралі на цьому рівні або зовсім немає, або вона є маскою, декорацією. В
історії відомі політичні режими, де більшість населення є всього об’єктами управління, «гвинтиками» державної машини, у суспільстві з’являється численна армія наглядачів. Все це духовно і фізично нищить людину, творчі сили суспільства.
2. Рівень «текстуальної», однозначної людини догматичного складу, яка за текстом не здатна бачити підтексту. «Текстуальна» людина живе в більш-менш замкнутій системі, розглядає реальність із позиції
«абсолютного і правдивого спостерігача». Однозначна людина чітко поділяє людей на друзів і ворогів, оптимістів і песимістів, прогресивних і регресивних, матеріалістів та ідеалістів тощо.
3. Рівень здорового глузду. На цьому рівні особистість здатна сприймати підтекст, символіку, різноманітність життя, але вороже ставиться до поглядів, що суперечать загальноприйнятим істинам.
4.Рівень обдарованих, талановитих людей з високим творчим потенціалом, з нестандартним мисленням.
Вони не можуть обмежитися виконанням роботи лише за вказівкою зверху, а завжди прагнуть внести в неї
особистісне начало, готові до ризику, відповідальності за вчинене.
5. Рівень геніїв. їхня діяльність пов’язана з особливими обдаруваннями, особистою відвагою. Вони становлять незначний відсоток населення.

Активність особистості
•
Активна особистість передусім є суб’єктом власної життєдіяльності, який різнобічно взаємодіє із зовнішнім (соціальним) середовищем, перебираючи на себе конкретні соціальні ролі. Саме в цьому виявляється соціальна активністьособистості.
•
Соціальна активність є свідченням цілісності особистості, готовності до соціальної взаємодії і виявляється у формі усвідомлення смислу життя, здорового суперництва, примноження своїх достоїнств тощо. Однак серед керівників нерідкісним є ставлення до ділових, завзятих, наполегливих осіб як до небезпеки для свого існування. Такі керівники не готові працювати в умовах розкриття творчих потенцій персоналу. їхні інтереси вступають у конфлікт з інтересами суспільства, яке особливо зацікавлене в людях мислячих, активних і знаючих.
•
Соціальна активність особистості – глибинні, різнобічні зв’язки особистості із соціумом, рівень реалізації як суб’єкта суспільних відносин.
•
Окрему категорію становлять люди, наділені безпредметною активністю, яка є соціально небезпечним, соціально небажаним явищем, проявляється у формах девіантної (збоченої) поведінки: соціальна бездіяльність, відмова, бойкот, уникнення від розв'язання проблем, нігілізація громадської думки, активне заперечення авторитетів, правил, норм поведінки та ін.

Активність особистості
•
Активність залежить як від внутрішніх, так і від зовнішніх чинників. Співвідношення їх породжує різні типи вияву активності, показує процес перетворення зовнішніх умов на соціально-психологічні установки, очікування. Належність до активності таких психологічних особливостей, як мотиви особистості, її спрямованість, здібності, ціннісно-смислові орієнтації, визначає власне психологічну характеристику активності.
Психічні процеси і властивості особистості формуються в умовах дійових зв'язків людини із соціумом.
•
Рушійною силою психічного розвитку як саморуху є суперечності, розв’язати які можна завдяки активності людини та соціального середовища. Саме індивід визначає участь у формах цілісного вияву активності (діяльності і поведінки), її якість, тобто міру стосовно розв’язуваних завдань. У ставленні до себе суб’єкт також виявляє відповідну активність.
Зовнішні (соціальні) чинники діють на людину як стимул чи гальмо. Отже, конкретні суспільно-історичні, соціально-психологічні умови, соціальне середовище, навчання, виховання, відіграючи важливу роль у розвитку психіки людини, зумовлюють процес формування особистісної активності. Володіючи певною психологічною самопрезентацією (через індивідуальні психологічні особливості) і вступаючи у взаємодію з

Активність особистості
•
Самоактуалізація – відчуття своєї внутрішньої природи, чесність і прийняття відповідальності за власні дії, можливість кращого життєвого вибору, постійний процес розвитку свого потенціалу до максимально можливого.
•
Особистість, яка реалізує потребу в самоактуалізації й розвитку активності, характеризують ефективне сприймання реальності; прийняття себе, інших, природи; спонтанність, простота, природність; концентрація уваги на проблемі (на відміну від концентрації уваги на собі); незалежність, потреба у відокремленості; свіжість сприймання; містичність і досвід вищих станів; почуття причетності, єдності з іншими; глибокі міжособистісні стосунки; демократичний характер відносин; розмежування засобів і цілей; філософське почуття гумору; креативність; опір окультурюванню (А. Маслоу).

Активність особистості
Критерії розвитку особистості (Л. Бурлачук):
•
природний перехід особистості від однієї вікової фази психічного становлення до іншої;
•
перехід особистості від меншої повноти й багатства втілення вселюдського буття в індивідуальному житті до більшої
повноти й багатства;
•
розширення особистістю свого життєвого простору, оволодіння новими видами життєдіяльності;
•
перехід від менш змістовних до більш змістовних життєвих цілей;
•
досягнення творчих життєвих результатів.
Особистість, яка розвивається і є внутрішньо вільною, творить себе і навколишній світ.
Це творення є ядром її буття і знаходить вияв у всіх аспектах індивідуальної життєдіяльності – спілкуванні, вчинках, збагаченні свого духовного, морального, професійного складу тощо.
Для неї важливе вираження своєї індивідуальності, неповторності, унікального ставлення до навколишнього світу.
Особистість, яка піклується про свій саморозвиток, творить світ, відкриває об'єктивні суперечності життя.
Інтерпретуючи суперечності, вона перетворює їх на проблемність, яка потребує вирішення. Якість «проблемності» надає життю особистості нового змісту. Особистість вже не може проходити повз те, що відбувається, а цілеспрямовано аналізує його, намагається зрозуміти й встановити причинно-наслідковий зв’язок подій, конструктивно вирішити суперечності адекватним для свого «Я» шляхом; особистість, що розвивається, постійно перебуває в стані самопізнання.
Вона володіє здатністю до рефлексії, що допомагає їй виходити за межі безпосередніх життєвих ситуацій, узагальнювати значення свого «Я», розуміти сутність своїх життєвих відносин. Завдяки цьому переносить центр уваги із ситуативного на
істотне, опосередковане: відбувається перехід від розвитку окремих психічних властивостей до узагальнення й розвитку цілісності свого «Я».

Активність особистості
Будь-який опис людської активності передбачає відповіді на такі основні питання:
•
що людина робить, яка її предметна діяльність і як вона до неї
ставиться;
•
якими є її взаємини з іншими людьми, кого вона любить, кому симпатизує, надає перевагу і чи відповідають їй взаємністю;
•
наскільки вона здатна до саморозкриття, вияву власної активності й розуміння інших людей.
Відповіді на ці запитання визначають зміст рефлексивного «Я», ступінь задоволення життям, міру вияву активності особистості.

Активність особистості
Потенціал розвитку особистості закладено в ній самій, у її потребах і здібностях, особливо в спрямованих на саморозвиток.
Більшою мірою це стосується творчих здібностей особистості, які забезпечують вищий рівень її розвитку як у професійній, так і в повсякденній життєдіяльності.
Умови що ситмулюють розвиток творчого мислення суб’єктів і об’єктів управління виокремлюють:
•
ситуації незавершеності або відкритості (на відміну від регламентованих, суворо контрольованих);
•
спонукання до постановки питань;
•
стимулювання відповідальності й незалежності;
•
акцент на самостійних розробках (варіанти розв’язання управлінських
•
завдань і проблем), спостереженнях, почуттях, узагальненнях тощо.

Активність особистості
•
Значну роль у розвитку креативності (творчості) особистості відіграє соціальна група, в якій особистість включається у процес спільного
(групового) розв’язання творчих завдань. Взаємодія особистості з іншими
(нарівні зв'язку «Я—Ти», «Я—Ми»), а також з опонентами («Я—Вони») стимулює творчі процеси, сприяє розв’язанню актуальних для групи управлінських завдань. Продуктивність групового впливу підвищується, коли
індивідуальні інтереси поєднуються з притаманним кожному учаснику стилем мислення в процесі розв'язання управлінських завдань. Показниками креативності в процесі групового розв’язання управлінських завдань є:
•
кількість асоціацій, свобода мислення;
•
експресивність, уміння переключатися з одного об’єкта на інший;
•
адаптаційна гнучкість і оригінальність.

Активність особистості
•
Творчість є важливою психологічною ознакою керівника. Вона характеризує вияв здібностей, уміння особистості створювати щось нове, інноваційність поведінки самого керівника.
•
Формування психологічної готовності до певного виду діяльності, творчого вияву, індивідуальних здібностей має суттєве практичне значення.
Непрофесіоналізм, закостенілість форм і методів діяльності спричинюють значні втрати у всіх сферах життєдіяльності особистості, породжують міжособистісну напругу, конфлікти і психологічний дискомфорт, унеможливлюють досягнення професійних, життєвих вершин.
•
Саме тому з поняттям «високий професіоналізм людини» пов’язують не тільки глибокі й широкі знання, ділові навички, уміння технологічно діяти у найскладніших ситуаціях, а й яскравий розвиток здібностей, здатність нестандартно мислити, пошукова активність, що є запорукою творчого вирішення управлінських проблем.

Соціальна позиція та роль особистості в організаціі
•
Статус - своєрідний центр зосередження прав і обов’язків, схема становища особистості в суспільстві. Статус особистості задається наявною системою суспільних відносин і об’єктивно визначається місцем особистості в соціальній структурі.
•
Позиція особистості - характеризує суб’єктивний (активний, діяльнісний) бік становища особистості у структурі суспільства. У складних за своєю природою суспільних відносинах кожна особистість може займати кілька позицій, що відрізняються одна від одної за своїм значенням, визначеністю та іншими ознаками.
Наприклад, людина може займати професійну позицію, сімейну, суспільно- політичну, культурну, національну тощо.
•
Згідно з соціологічним підходом, під позицією розуміють місце (соціальне становище), яке посідає особистість в системі відносин певної соціальної структури.
За психологічним підходом позицію розглядають як внутрішній компонент, який належить до структури особистості (як складну систему відносин особистості, установок і мотивів, цілей та цінностей).
•
Кожну позицію особистості в тому чи іншому соціальному середовищі завжди аналізують відповідно до інших позицій.

Соціальна позиція та роль особистості в організаціі
•
Соціальна роль - це нормативна система дій, яка очікується від індивіда відповідно до його соціальної
позиції (становища), місця в конкретній системі соціальних відносин.
•
Роль розглядається як динамічний аспект статусу (статус є позицією в суспільстві, а роль є моделлю поведінки відповідно до цієї позиції), як реалізація зв’язків, заданих позиціями особистості в суспільстві.
•
Роль особистості - це соціальна функція, нормативно схвалений спосіб поведінки, яка очікується від кожного, хто займає дану позицію, тобто являє собою типову реакцію на типове очікування.
•
Професійну роль можна розглядати як спосіб досягнення соціальних цілей – статусу, високої посади в організації, здобуття досвіду, особистісного росту, реалізації себе у професійній сфері. Професійна роль зображує соціальні очікування, формальні обов’язки, суспільні стереотипи, етико-правове оформлення ролі, тобто зовнішні регулятори.
•
Важливою соціально-психологічною характеристикою особистості є її ранг. Ранг особистості, її масштаб
і значення для суспільства визначаються багатьма факторами, серед яких найважливішим вважається продуктивність основних видів діяльності особистості, зокрема творчої діяльності. Завдяки цьому забезпечується створення особистістю суспільно значущих матеріальних і духовних цінностей, визначається її внесок у скарбницю суспільних благ.
•
Рангу особистості відповідають її престиж, репутація, авторитет, популярність у групі, колективі, суспільстві

Соціальна позиція та роль особистості в організаціі
Функціональна роль кожного учасника трудового колективу визначається посадовими інструкціями, в яких зазначається мета та ціль певної роботи, обов'язки і права працівників, види їхніх офіційних взаємодій з іншими членами колективу (майстром, директором).
Зрозуміла і чітка посадова інструкція забезпечує основу для розуміння своєї функціональної ролі кожним працівником. А нечіткість інструкції
призводить до негативних наслідків у діяльності працюючих.
Водночас у посадовій інструкції повинна передбачатись і деяка самостійність, щоб надати творчості процесу роботи.
У цілому вчені наголошують на оптимальному рівні деталізації різних посадових інструкцій, оскільки від якості цих інструкцій залежать виробничі показники працівників і міжособистісні стосунки.

Рівень домагань особистості та їх значення в управлінських відносинах
•
Рівень домагань - прагнення особистості посісти певне місце у шкалі цінностей.
•
Рівень домагань свідчить про те, що особистість чекає від себе такого ступеня складності виконання завдань, який її
задовольнить.
•
Рівень домагань особистості вперше експериментально вивчає К.
Левін наприкінці 20-х рр. XX ст.

Рівень домагань особистості
•
Кожна людина в процесі діяльності завжди ставить перед собою певні цілі. У процесі досягнення цих цілей людина здебільшого переживає почуття задоволення.
•
З огляду на це той чи інший рівень домагань особистості зумовлений ЇЇ прагненням переживати успіх і уникати поразки. В цілому відома невідповідність між рівнем домагань і рівнем можливостей їх задоволення є суттєвим моментом у розвитку особистості. Ця невідповідність мобілізує діяльність особистості, змушує її активізуватися.

Рівень домагань особистості
Рівень домагань особистості формується під дією певних чинників:
•
стандарти успіху, які наявні в тих чи інших соціальних групах, в які залучена особистість,
•
рівень її самоповаги,
•
минулий досвід,
•
успіхи і поразки в процесі досягнення своїх цілей,
•
міра інтерналізації відповідної соціальної ролі (на рівень домагань значний вплив має перший успіх чи неуспіх у досягненні мети в ранньому дитинстві).

Рівень домагань особистості
•
Розглядаючи рівень домагань особистості в трудовій діяльності, вчені простежують його залежність від віку, освіти, статі, соціального становища особистості.
•
З віком (до певного періоду) рівень домагань, пов'язаний із творчими потребами, підвищується, а потім знижується. Ці переломні точки в різних професійних групах різні.
•
Наприклад, для представників робітничих професій ця точка обмежена періодом 19—25 років, інженерно-технічного персоналу — ЗО—35 років.

Рівень домагань особистості
•
Збільшується зростання домагань із зростанням рівня освіти. За даними дослідження, вищий рівень домагань, пов'язаний із задоволенням потреби у творчості, простежується зі збільшенням рівня освіти і управлінського персоналу. З підвищенням рівня освіти працівників збільшуються і їхні вимоги до свого колективу. Із зростанням освіти робітника збільшується і рівень домагань щодо рівня заробітної плати.
•
Зв'язок між статтю працівників і рівнем домагань один із перших досліджував В.
Ядов. Було виявлено, що в цілому запити жінок до змісту праці і розміру зарплати суттєво нижчі, ніж у чоловіків (Відмінність у рівні домагань пояснюється соціальними, а не психологічними чинниками).
•
Н. Наумова зазначає, що характер взаємозв'язку статі і рівня домагань залежить передусім від професійної групи. В одних професійних групах рівень домагань жінок нижчий, а в інших може бути таким, як і в чоловіків. Стосовно умов праці, то рівень домагань жінок набагато вищий, ніж чоловіків. За даними В. Абрамкіна
(досліджували чоловіків і жінок, які працювали в різних виробничих умовах), у чоловіків середнє значення індексів задоволеності окремими чинниками вище на
10— 32 % , ніж у жінок.

Рівень домагань особистості
•
За даними досліджень, рівень домагань людини зумовлений соціальним становищем її батьків. Найбільше задоволені своєю працею на виробництві діти селян, далі — діти робітників, а потім
—
діти інженерно-технічних працівників та службовців.
•
Багато залежить від того, як особистість оцінює свої можливості.
Експериментально з'ясовано, що простежуються такі тенденції —
одні особи адекватно оцінюють свої можливості, другі схильні до постійної переоцінки їх, треті — до такої ж недооцінки своїх можливостей. В останньому випадку навіть досягнутий особистістю одномоментний успіх не призводить до підвищення рівня домагань (Ф. Хопе).

Рівень домагань особистості
•
Для молодої людини яка не вступила у вищий навчальний заклад і бажає вступити на наступний рік, самооцінка успіхів у підготовці до вступних іспитів буде важливішою, ніж якість досягнення на тимчасовій роботі.
•
Особливий інтерес викликають дослідження, які розглядають рівень домагань і соціометричний статус у колективі. На підставі досліджень виявлено, що індивіди з низьким соціометричним статусом характеризувались вищим рівнем домагань щодо зарплати, ніж
індивіди з високим соціальним статусом. Крім цього, працівники з високим соціальним статусом прагнуть до досягнень у виробництві менше, ніж робітники з низькім соціальним статусом, але більше, ніж індивіди із середнім соціальним статусом. Тут залежність має криволінійний характер.
•
Учені досліджували специфіку домагання працівників щодо зарплати, яка є важливим стимулюючим чинником. Вони виявили, що наявна так звана "соціальна норма" зарплати, з якою людина-працівник порівнює величину своєї отриманої зарплати. Як виявили дослідження, ця "норма" залежить від статі, віку, галузі, в якій працює людина, її
професійної групи, кваліфікації. Ті, у кого заробітна плата нижча від цієї "норми", виявляють незадоволеність оплатою, відчувають дискомфорт.
•
За даними досліджень, "соціальна норма" у чоловіків-працівників вища, ніж у жінок, у висококваліфікованих вища, ніж у низькокваліфікованих.

Рівень домагань особистості
•
Задоволеність зарплатою, як відомо, пов'язана як з потенційною, так і з реальною плинністю кадрів.
•
Виявлено дані, які свідчать про взаємозв'язок між задоволеністю працівників зарплатою і продуктивністю їхньої праці.
•
Ставлення працівника до своєї зарплати досить суттєво впливає на ефективність виконання ним своєї соціальної ролі у виробничому колективі.
•
Завдання оптимізації діяльності особистості в системі управлінських відносин потребує виявлення чинників, які можуть впливати на динаміку (тобто зміну) рівня домагань відповідно до певних соціальних ролей.
•
Дослідження виявили, як успіх чи неуспіх у трудовій діяльності впливають на рівень професійних домагань особистості. Було з'ясовано, що працівники, які працюють ефективніше, характеризувалися здебільшого високим рівнем професійних домагань і відповідною їм стійкою, адекватною самооцінкою. І це закономірно, бо формування зазначених рис особистості зумовлене її трудовими успіхами та їх оцінюванням іншими членами колективу. І навпаки, через постійні невдачі, особливо в перші роки роботи, поступово закріплюється у свідомості особистості й оточуючих думка про неможливість взагалі досягти успіху. У результаті це призводить до заниження самооцінки й рівня професійних домагань.

Соціальні норми як регулятори поведінки особистості у професійній сфері
•
Поведінка особистості як об'єкта управління будується на підставі відповідних соціальних норм. Ці норми можна визначити як історично сформовані стандарти поведінки та діяльності, виконання яких для індивіда і групи є необхідною умовою залучення їх у соціальне ціле (або створення соціального цілого).
•
Норма з латинської мови — взірець. Це наявний у соціальній спільності чи групі стандарт, зіставленням з яким визначається прийнятливість і досконалість об'єктів, процедур і продуктів діяльності (зокрема, юридичні, моральні, мовні норми).
•
Основним змістом норми є передусім вимоги суспільства.
•
Соціальні норми кожної групи виявляються у відповідних правилах і у вигляді засобу, по-перше, для орієнтації поведінки кожної особистості в тій чи іншій ситуації, по-друге, для соціального контролю за їх поведінкою з боку певної
спільності людей.
•
Можна стверджувати, що групові (або соціальні) норми є стандартом поведінки в малій групі, регулятором відносин, які в ній наявні.

Соціальні норми
Характеристика функціонування норм у малій групі:
•
Норми є продуктом соціальної взаємодії і виникають у процесі життєдіяльності групи, а також вводяться до неї більшою соціальною спільнотою (наприклад організацією).
•
Група не визначає норм для кожної можливої ситуації, вони формуються лише щодо дій і ситуацій, які мають певну важливість для групи.
•
Норми можуть застосовуватися до ситуації загалом, безвідносно до окремих членів групи і ролі, яку вони відіграють, а можуть лише регламентувати виконання соціальних ролей, тобто бути рольовими стандартами поведінки.
•
Норми вирізняють за мірою їх прийняття групою: деякі норми схвалюють майже всі учасники групи, натомість інші підтримує лише незначна кількість.
•
Норми відрізняються також за мірою і широтою девіантності (відхилення), що допускаються, і відповідним діапазоном санкцій, які у цьому разі застосовують.

Соціальні норми
•
Групові норми регулюють діяльність групи як організаційної одиниці в
її прямуванні до певної мети.
•
Форми вияву і дії цих норм різноманітні й охоплюють широкий діапазон: від зовнішніх ритуалів до морального та естетичного вибору.
•
Функціонування групових норм безпосередньо пов'язане із соціальним контролем за поведінкою індивіда. Дотримування групових норм забезпечується відповідними санкціями.
•
Соціальні санкції (лат.— непорушна, жорстка постанова) — це засоби соціального контролю, які виконують функцію інтеграції групи, регулюють поведінку її членів.
•
Виокремлюють позитивні санкції, тобто заохочення до дій, бажаних для групи, схвалюваних нею, та негативні — як покарання за небажані дії.

Соціальні норми
•
Соціальні норми виконують функції орієнтації поведінки, її оцінювання та контролю за нею.
•
Забезпечують певну уніфікацію поведінки членів групи
•
Регулюють відмінності в середині групи
•
Створюють статусно-рольову структуру групи, підтримуючи таким чином стабільність її існування.
•
Забезпечують існування групи як цілісної системи у суспільній діяльності.
•
Цілі, які ставить перед собою індивід, значною мірою визначаються саме груповими нормами.
•
Вплив групи на індивіда виявляється в його бажанні узгоджувати свої дії з нормами, прийнятими в групі, й уникати тих дій, які можна розглядати як відхід від них.
•
Індивід не може вважатися повноцінним членом групи, доки він психологічно не залучений до неї, тобто доки він не прийняв групові норми за стандарти своєї власної поведінки.
•
Якщо він не погоджується із чинними груповими нормами, то можна бути членом групи лише номінально, але не психологічно.
•
Водночас норми можуть бути чинником ригідності групи та особистості, обмежувати їхню діяльність у нових чи незвичних ситуаціях, гальмувати процеси групового та індивідуального розвитку.

Соціальні норми
•
Ті чи інші соціальні норми мають як малі, так і великі групи (класи, етнічні спільності).
•
Соціальні норми, які виробляються в малих групах, тісно пов'язані з масовою свідомістю спільності, до якої ця група належить.
•
Увиробничих групах на неформальній основі часто виникають неписані стандарти рівня продуктивності праці, які не можна перевищувати
(Хоторнський експеримент). Ці неформальні стандарти регулюються різними груповими санкціями. Таке обмеження продуктивності є одним зі стихійних способів боротьби працюючих з під- вищеною
інтенсивністю праці з боку роботодавців.
•
Соціальні норми виникають не тільки в результаті цілеспрямованої
діяльності офіційних організацій, але й стихійно, тобто неофіційно.
Особливо це яскраво виявляється на рівні малих груп.

Соціальні норми
•
Як показали дослідження, на промислових підприємствах первинні виробничі колективи ставлять до своїх учасників різні вимоги:
—
розвиток трудової активності;
—
підвищення професійної майстерності;
—
підвищення загального рівня культури;
—
підвищення рівня спілкування в колективі.
•
Характер вимог колективу до особистості залежить від соціально-демографічних особливостей колективу і належного рівня культури його учасників.
•
Цікаві спостереження провели угорські психологи І. Балінта та М. Мурані, що стосувались ставлення членів бригади до безпеки праці. Було виявлено, що в одному виробничому колективі сформувалися такі норми, як невиконання деяких правил техніки безпеки
(
застосування поясів безпеки під час роботи на висоті). І нові члени колективу, щоб завоювати повагу, також не виконували правила безпеки, що спричиняло травматизм.
•
Отже, одним із визначених чинників ефективного управління особистістю у виробничому колективі є врахування тих соціальних норм, які склалися, а також знання їх специфіки і сили впливу на працівників.

Соціальні норми
•
Ефективність соціальних норм як регуляторів поведінки простежується здебільшого у випадках, коли група, до якої належить індивід, водночас є референтною, такою, з якою особистість себе більшою мірою ототожнює. Тоді соціальні цінності й норми цієї референтної
групи є для індивіда еталоном діяльності (хоча сам індивід до її складу може і не належати).
•
Наприклад, молодий робітник низької кваліфікації для себе референтною групою вибирає висококваліфікований колектив і свою групову діяльність співвідносить з груповими нормами саме цього колективу.
•
Щоб пояснити поведінку тієї чи іншої людини, необхідно передусім звернутися до цінностей і норм її референтної групи. Переважно кожна людина таких референтних груп має декілька і залежно від чинників орієнтується то на одну, то на іншу.

Соціальні норми
•
Дослідження виявили зв'язок між віком, статтю працівників та
їхніми орієнтаціями на певні норми.
•
У цілому систематичне вивчення соціальних норм працівників
(залежно від соціально-демографічних і професійно- кваліфікаційних характеристик) є необхідною умовою ефективного стимулювання трудової діяльності й оптимізації
управлінських відносин.