2.2. Вплив переконань та спрямованості на становлення стилю життя у підлітковий період розвитку особистості
Виховання підростаючого покоління наразі має бути орієнтоване на розвиток соціальності особистості, складовими якої є активність, мобільність, зрілість, оскільки в сучасних умовах вже не можна обмежитися лише засвоєнням людиною суспільно визнаних норм і правил та досвіду. У підлітковому віці розширюється сфера соціальних стосунків, які дають підлітку новий соціальний досвід, хоча й не завжди позитивний. Підлітки одночасно належать до багатьох соціальних груп. У них вони формуються, розвиваються, спілкуються і взаємодіють з іншими. У груповій взаємодії відбуваються становлення та самореалізація особистості підлітка, можливість проявити активну позицію.
Поняття “активності особистості” в психологічному плані, такими психологами, як Л. Божович, О. Леонтьєв, B. Мерлін, Л. Славіна розкривається з точки зору уявлень про природу якості особистості як системи дій, потреб і мотивів поведінки. Активність як якість особистості, з одного боку, характеризують суспільно цінні мотиви, з іншого – активна поведінка, уміння не тільки пристосовуватися до обставин, а й враховувати і змінювати їх, відповідно до засвоєних моральних вимог. Як зазначає С. Рубінштейн, розвиток активності особистості відбувається в результаті засвоєння суспільних цінностей у процесі спілкування зі значимими іншими людьми [26].
Даючи визначення поняттю активність, треба розглядати її як елементарну ланку структури соціальних відносин, функціональну одиницю у системі суспільного поділу праці.
Активність особистості – (від лат. activus — діяльний) діяльне відношення людини до світу, здатність людини робити суспільно значимі перетворення матеріального й духовного середовища на основі освоєння суспільно створеного історичного досвіду людства; проявляється у творчій діяльності, вольових актах, спілкуванні та ін.
Активність особистості – умова і результат психічного розвитку індивіда, що виявляється в його діяльності. Може бути спрямована на позитивні перетворення, поліпшення власного життя та життя інших або на їх руйнацію [29].
Критеріями сформованості активності особистості більшість науковців визнають: зміст і норми діяльності; спрямованість соціальної орієнтації; мотиви, кількісні та якісні показники суспільно-громадської діяльності; міру її інтенсивності; почуття відповідальності.
Основою для прояву активності є загальні цінності, інтереси та потреби окремої особистості. Активність формується і залежить від мотивів поведінки, світогляду, характеру, темпераменту, потреби самореалізації і самовизначення, ціннісних орієнтацій.
В свою чергу, ціннісні орієнтації – складний соціально-психологічний феномен, що характеризує спрямованість і зміст активності особи, визначає загальний підхід людини до світу, до себе, що додає сенс і напрям особистісним позиціям, поведінці, вчинкам. Це відносно стійке, соціально обумовлене відношення людини до сукупності матеріальних і духовних благ і ідеалів, які розглядаються як предмети, цілі і засоби для задоволення потреб життєдіяльності особи [18]
Ціннісні орієнтації можна розглядати як ставлення суб’єкта до умов свого буття – ставлення, яке існує як результат свідомого, оціночного вибору життєво-значущих предметів і об’єктів. Саме тому у педагогічній літературі можна зустріти розуміння ціннісних орієнтацій як підстави (соціальні, політичні, економічні, моральні, естетичні і т. п.) оцінних думок суб’єкта про навколишню дійсність, тих або інших її сторонах, сферах, об’єктах, утворюючих змістовну сторону спрямованості особистості.
У науковій літературі немає єдності в трактуванні такого поняття як “ціннісна орієнтація”. Дослідники часто використовують різні терміни. О. Леонтьєв визначає ціннісні орієнтації як “усвідомлені уявлення суб’єкта про власні цінності”. При цьому він указує, що ціннісні уявлення, окрім орієнтацій, включають також ціннісні стереотипи, ціннісні перспективи, ціннісні ідеали. Сенс поняття “ціннісні ідеали” полягає в тому, що людина здатна оцінювати власні цінності і проектувати в уяві своє просування до цінностей, які відрізняються від сьогоднішніх. Ціннісна перспектива ж відображає уявлення людини про її цінності в конкретному майбутньому [15].
Наступного розуміння ціннісних орієнтацій дотримується І. Суріна: “Ціннісні орієнтації – це оцінне відношення особи або групи до сукупності матеріальних і духовних благ, які розуміються як предмет (або його властивості), цілі і засоби для задоволення потреб особи (групи); виражаються ціннісні орієнтації в ідеалах, особовому сенсі життя і виявляються в соціальній поведінці особи (групи).” Іншими словами, ціннісні орієнтації – це орієнтації на систему цінностей [34, c. 96].
Говорячи про ціннісні орієнтації, Божович Л.І. визначає чотири основні варіанти життєвого шляху особистості: конформістський шлях (шлях пристосовництва); асоціальний (прагнення піти від суспільства); антигромадський злочини, порушення закону); шлях свідомої духовної творчості і самоствердження, прагнення до самореалізації [5].
На думку Хухлаєвої О.В., існує два види орієнтації на цінності, які виявляються в мотивах поведінки: орієнтація на пасивне засвоєння або споживання тієї або іншої цінності і орієнтація на творчість – діяльність по створенню певної цінності. Наприклад, відвідини виставок, дискотек, диспутів, лекцій, вечорів відпочинку може розглядатися як пасивна орієнтація. А участь в їх організації – активна [38].
Психологічними детермінантами формування активності саме підлітка є специфічні новоутворення цього віку. Підлітковий період – час активної соціалізації особистості та становлення характеру. Саме цей період є сензитивним для розвитку певних соціальних властивостей. Життєдіяльність підлітка у сучасних умовах пов’язана з впливом на неї чинників різного походження. Серед основних важливих для підлітків чинників впливу важливе місце займають групи ровесників.
Підлітковий вік – це складний та активний період становлення особистості, коли визначаються її основні соціальні установки, певні ставлення до себе, до людей, до суспільства, набувають більшої чіткості риси характеру і основні форми міжособистісної поведінки. По мірі дорослішання дитини розширюється коло її соціальних зв’язків, розвиваються комунікативні навички і особистісні якості, загострюється потреба у самостійності, незалежності від дорослих, необхідність здійснювати власний життєвий вибір в тих чи інших життєвих ситуаціях. Таке прагнення до незалежності і недостатня готовність до вмілого її використання досить часто спричинює у підлітків внутрішній і зовнішній конфлікти: для внутрішнього характерне нерозуміння дитиною самої себе, своїх бажань і потягів, що стимулює її до такого пошуку шляхом перевірки власних можливостей і здібностей у різних, у тому числі екстремальних ситуаціях, супроводжується частою зміною настрою і бажань; для зовнішнього – непорозуміння з найближчим оточенням (батьками, ровесниками, педагогами), демонстративна поведінка, дії і вчинки, всупереч очікуваним іншими. У такий спосіб перевіряються не тільки власні можливості, а й межі дозволеного [35].
Специфічні проблеми пов’язані з тим, що, як відзначає Л.А Регуш, перехід зі світу дитинства в дорослий світ у культурних суспільствах штучно подовжений: в умовах насиченого інформаційного простору сучасні діти дорослішають значно раніше, однак, в основному, у фізіологічному плані раннє статеве дозрівання), на рівні поінформованості (виявляють велику обізнаність у різних сферах життя), але мало включені у практичну діяльність і мають незначний власний соціальний досвід. Підлітковий вік характеризується становленням унікального «Я», без чого неможлива подальша автономізація особистості, освоєння нею активної життєвої позиції стосовно себе й світу [23].
Таким чином, враховуючи те, що підлітковий вік є перехідним від дитинства до дорослості, більшість вчених вважає, що в цьому віці процес розвитку проходить найбільш складно та суперечливо, оскільки саме на цей період припадає перебудова організму, змінюються стосунки з однолітками та дорослими, інтереси у навчальній та пізнавальній діяльності.
2.3. Оптимізації процесу становлення стилю життя у підлітковий період
Підлітковий вік є періодом первісного становлення сенсу життя. Разом з тим відомо, що на цьому віковому етапі відбувається також інтенсивне формування ціннісних орієнтацій на освіту, його особистісний сенс усвідомлюється школярами і знаходить відображення в уявленнях про головні цілі власного навчання і засобах їх досягнення. Є підстави вважати, що процеси становлення змісто-життєвих орієнтацій та ціннісних орієнтацій на освіту взаємопов'язані і взаємозумовлені. Пошук сенсу життя, втілює в собі ієрархію найбільш значущих життєвих цінностей, задає орієнтири для відповіді на питання про пріоритетні цілі освіти, а виявлення цінностей освіти, веде, в свою чергу, до прояснення сенсу життя. У ряді філософських робіт відзначається, що, задаючи питання про сенс освіти, можна дійти до розуміння глибинного значення життя як такого [10].
Підлітковий вік є періодом інтенсивного формування системи ціннісних орієнтацій, що впливає на становлення характеру і особистості в цілому. Це пов'язано з появою на даному віковому етапі необхідних для формування ціннісних орієнтацій передумов: оволодіння понятійним мисленням, накопиченням достатньої морального досвіду, заняттям певного соціального стану. Поява переконань в юнацькому віці свідчить про значне якісному переломі в характері становлення системи моральних цінностей.
Формування сенсу життя і ціннісних орієнтацій підлітків - складний і тривалий процес, який передбачає наукове знання психологічних механізмів, що лежать в основі ціннісних орієнтацій, і умов їх розвитку. І надто важливим визначитися в розумінні природи ціннісних орієнтацій (ЦО). Вивчення психологічних особливостей формування ЦО варто вести з позиції системного підходу, що дозволяє розглядати дане психологічну освіту як результат процесу взаємодії людини зі світом. З точки зору змісту, ЦО - загальна спрямованість особистості на те, що для неї в життєдіяльності значимо й важливо. [13]
В ЦО як психологічний механізм можна виділити три аспекти:
- суб’єктивний;
- інтернаціональний;
- об'єктивний.
До суб'єктивного аспекту можна віднести придбання життєвого досвіду у всіх сферах життя, самоаналіз і рефлексію, задоволення собою, духовний розвиток, самопізнання, спогади і мрії.
Інтернаціональний аспект ЦО - це все цінне, що є для людини в самому процесі взаємодії з оточуючими людьми і предметами. Наприклад, значимість хороших відносин, життєвий комфорт і хороша обстановка, співчуття і співпереживання іншим, взаємодопомога і взаєморозуміння, дружба і добрі, сердечні стосунки, цікаві і творчі люди.
У об'єктивний аспект ЦО включаються: досягнення матеріальних благ і цінних речей, побут, соціальні блага, привілеї, слава і шана, одяг, машина, культурне оточення. Але, звичайно, найбільше об'єктивний аспект ЦО характеризують загальнокультурні цінності, екзистенційні цінності, мета і сенс життя людини. Сюди ж можна віднести естетичні та релігійні цінності, тобто все те, що дається людині Світом, і про що він здогадується, тільки досягнувши певного рівня самосвідомості, рефлексії [14].
Суб'єктивний, об'єктивний та інтернаціональний аспекти ЦО пронизують три рівня регуляції особистісної поведінки. На найвищому рівні (за ступенем узагальненості і часу) - детермінації, регуляції життєдіяльності людини визначальну роль відіграють загальнолюдські та екзистенційні цінності. Це знаходить вираз в орієнтації на: певний життєвий шлях, творчу активність, радість життя, розуміння «добра і зла», ідеали моделі бажаного майбутнього і, звичайно, в усвідомленні мети і сенсу буття. Так, підлітки можуть вважати для себе самим важливим стати ерудованими, освіченими і культурними людьми. Коли ж вони переходять в старші класи, то ці цінності найчастіше включають моральний аспект, тобто бути не просто культурним, а ще чуйним, доброзичливо ставитися до людей. Ступінь активності в реалізації цих цілей теж змінюється, тобто наростає c плином часу, а, досягнувши деякого максимуму, знижується і т. д.
На даному рівні регуляції життєдіяльності людини проявляється, перш за все, його залежність від широкого соціального оточення, від особливостей національної культури, від традицій, звичаїв і ритуалів, тобто від усього того, що найчастіше позначають одним словом - культура. Саме вона закладає через культуру психічної діяльності (ритуал, традиція, звичай тощо) основні, життєво-важливі цінності. Цей рівень - регулювання життєдіяльності людини ми називаємо рівнем віддалених перспектив. [20]
Далеко не все те, що для людини важливо і значимо, може бути реалізовано в поведінці. Це залежить від ряду обставин і причин суб'єктивного й об'єктивного планам. І, зокрема, від того, чи має для людини якийсь сенс здійснювати той чи інший вчинок, прагнути до обраної мети. Те, що людина ставить перед собою мети, ще не говорить про те, що він буде їх досягати і знає, як це зробити. Цей момент дуже важливий в плані розуміння того, як людина управляє своєю поведінкою.
Таким чином, саме через уяву, єдність інтелекту і афекту йде трансформація, зміна і детермінація цінностей і поведінки людини. Уява в даному випадку виконує функцію містка між тим, що для людини є цінним і бажано і тим, якого результату він хоче домогтися в реальному житті. У процесі програвання в уяві можливих ситуацій реалізації прийнятих людиною цінностей відбувається їх осмислення, і вони стають елементами внутрішнього світу людини. В реальній життєдіяльності це виражається в тому, що люди не тільки вибірково ставляться до навколишнього світу, а й з різним ступенем активності реалізують поставлені цілі або готові це зробити. Цей рівень в психологічному механізмі регулювання поведінки, на якому особистість відкриває для себе сенс вчинків і дій, програє можливі ситуації реалізації цінностей і цілей емоційно-чуттєво ставиться до них, готова діяти певним чином можна назвати рівнем проектування. [19]
Конкретні ситуації відрізняються від уявних, але ті можливі шляхи досягнення цілей, які людина за допомогою уяви і мислення готує заздалегідь, переносяться в реальне життя. І тут вони знаходять форму мотивів. У деяких ситуаціях життєдіяльності мотиви спонукають людину здійснювати певні вчинки і діяння. Цим вони регулюють і спрямовують його поведінку. Досягнення цілей, отримання певного результату, реалізація програми поведінки має для людини особистісний сенс. Особистісний сенс може бути пов'язаний у школярів з самоствердженням серед однолітків, встановленням відносин і т. д.
Чітко виступає факт орієнтації підлітків на моральні якості, в яких виражається ставлення до людини взагалі і до товариша зокрема. Майже кожен підліток виділяє в ровеснику якість хорошого товариша і хоче бути схожим на нього в цьому плані. Поряд з цим підлітків залучають якості мужності, представлені комплексом морально-вольових рис. Якості, в яких виявляється ставлення до навчання, праці, громадській роботі, найбільш значущі для молодших школярів, у підлітків спочатку втрачають свою цінність, але потім знову зростає рівняння на ділові якості, що свідчить про зростаючий усвідомленні важливості навчальної діяльності. Важливо відзначити, що на протязі підліткового віку підвищується увагу до якостям, в яких виражається ставлення особистості до себе. [11]
Сказане раніше дозволяє зробити наступний висновок. Молодь як соціальна група, виконує певну функцію в соціальному розвитку свого покоління. Всі норми і цінності черпаються молоддю з культур дорослого суспільства. В цілому суспільство однолітків навчає юнаків практиці моральних норм дорослих. Засвоєння ціннісних орієнтацій допомагає школяреві досягти певної внутрішньої незалежності від дорослих, затвердити своє «Я». [15]
Таким чином, розглядаючи в цілому особливості формування ціннісних орієнтацій підлітків, можна сказати, що цей необхідний і важливий елемент особистісної структури повністю сформований лише у однієї третини хлопців і дівчат.
У 24% учнів ціннісні орієнтації тільки починають формуватися, і поки ще немає підстав стверджувати, що вони перетворилися в стійке властивість особистості. Значна частина підлітків поки ще не усвідомила свою життєву позицію, не визначила свого особистого ставлення до цінностей навколишнього світу. Їх ціннісні орієнтації, як необхідний елемент структури зрілої особистості до початку юнацького віку виявилися несформованими, що дозволяє охарактеризувати ступінь їх особистої зрілості як не цілком відповідну віковим і соціальним критеріям розвитку. Наявність певної системи цінностей особистості представляється необхідним психологічним умовою для формування такого важливого особистісного утворення, як виникнення зрілих життєвих планів, особистісного та професійного самовизначення учнів.
Але для того, щоб зрозуміти закономірності процесу особистісного самовизначення, недостатньо тільки виявити систему ціннісних орієнтацій учнів, важливо зрозуміти, в якому відношенні вони знаходяться у всій мотиваційній сфері особистості: як співвідноситься між собою те, що людина цінує, свідомо вважає найбільш важливим, і то, чого він реально хоче, до чого свідомо чи несвідомо прагне.
Висновки до другого розділу
Здійснено теоретичний аналіз науково-методичних джерел, який засвідчив, що підлітковий вік є сенситивним для розвитку самосвідомості особистості, формування образу «Я» та його диференціації на Я-реальне і Я-ідеальне. У підлітковому віці під впливом уявлень про ідеал та ідеальне формуються життєві орієнтири, плани, прагнення особистості. Ідеальне «Я» визначається як динамічна система настанов, що характеризує уявлення індивіда про те, якого образу «Я» він прагне досягнути у своєму розвитку.
Нами було з’ясовано, що базовими складовими компонентами ідеального «Я» підлітка виступають індивідуально-психологічна, яка містить риси характеру, рівень самооцінки, термінальні й інструментальні цінності, статеві відмінності, а також соціально-поведінкова компонента, що включає характер взаємодії з дорослими, статус серед ровесників, ідеали для наслідування та професійні наміри учня основної школи. Ідеальне «Я» підлітка є залежним від впливу соціального оточення, зокрема дорослих та однолітків.
Було встановлено, що провідними психологічними умовами становлення ідеального «Я» підлітка є збалансування Я-реального і самооцінки, рефлексія соціальних відносин, ідентифікація власного соціального статусу, а педагогічними – оптимізація ціннісних орієнтацій та ідеалів в умовах шкільного навчання, стимулювання досягнень у навчальній діяльності, виховання культури користування засобами медіа-середовища.
Визначено закономірності становлення ідеального «Я» підлітка, а саме: наявність ідеалу (конкретної людини або узагальненого інтегрованого образу) як взірця для наслідування; внутрішній зміст ідеалів підлітків змінюється залежно від вікових особливостей, зокрема для молодшого підліткового віку характерним є ідеал конкретної людини, а для підлітка старшого віку характерним є інтегрований образ.
Встановлено, що несприятливим для становлення ідеального «Я» підлітків є суперечливість уявлень підлітка про себе у теперішньому і майбутньому часі, недостатня чіткість ціннісних орієнтацій в та ідеалів, негативне ставлення до самопізнання й саморозвитку.
Аналіз психолого-педагогічних умов становлення Я-ідеального учнів основної школи засвідчив, що розвиток позитивного ідеального «Я» є процесом збагачення ціннісних уявлень і орієнтацій підлітка щодо себе, своєї успішності в різних видах діяльності та статусу серед ровесників.
1 2 3 4