Профілактика сімейного насиилля.
Закордонні консультативні служби, що працюють із проблемами насильства в родині, приводять наступні рекомендації для консультантів:
- дайте жертві насильства можливість розповісти свою історію;
- допоможіть їй усвідомити свої почуття;
- будьте уважні до відмінностей між жінками різних національностей, культур і класів;
- поважайте культурні цінності й вірування, що здійснюють вплив на її поведінку;
- пам’ятайте про відмінності між сільською й міською жінкою, зокрема пам’ятайте про фізичну ізоляцію й особливі культурні цінності першої;
- знайте, що її не потрібно рятувати: просто допоможіть їй оцінити власні ресурси й систему підтримки;
- пам’ятайте, що вона перебуває в стані кризи, що знижує ефективність її власних захисних реакцій, що допомагають справлятися із проблемами;
- допоможіть їй знову знайти силу й емоційну рівновагу [8].
У психотерапевтичній теорії і практиці виділяють наступні стадії роботі з наслідками насильства:
1. Рішення вилікуватися. Або симптоми настільки сильні, що неможливо далі терпіти, або людина свідомо вирішує, що потрібно щось міняти, і звертається по допомогу.
2. Стадія кризи. Людина зустрічається із сильними почуттями, з болем. Ця стадія дуже важка для клієнта, тут важливо, щоб він міг подбати про себе.
3. Згадування. Якщо створено довіру до психолога, піде розповідь про те, що відбулося. Дуже важливо, щоб клієнт згадав стільки, скільки він може витримати.
4. Віра. Ця стадія важлива, якщо людина сумнівається в точності спогаду. Для клієнта дуже важливо повірити собі й своїм спогадам.
5. Подолання мовчання. Розповідь подробиць того, що відбулося. Це, як правило, супроводжується почуттями сорому й страхом налякати слухаючого, також можливий страх перед повторенням насильства. Якщо людина зважилася розповісти про це психологові, то потім вона може зважитися розповісти про це ще кому-небудь: другові або подрузі. Тоді зникає внутрішня ізоляція.
6. Зняття із себе провини за те, що відбулося. Людина може звинувачувати себе в тому, що не змогла себе захистити, або в тому, що в момент насильства отримувала задоволення. Не можна переконувати жертву, що вона зовсім не винувата - вона цьому не повірить. Не треба намагатися зруйнувати віру клієнта у свою провину. Важливо допомогти клієнтові зняти із себе відповідальність за те, що сталося.
7. Підтримка “внутрішньої дитини”. Всередині кожної дорослої людини є дитина радіюча і дитина страждаюча. Багато з людей, що пережили насильство в дитинстві, не вміють радіти життю. На цій стадії необхідно встановити контакт із “пораненою дитиною всередині себе”, використовуючи малюнки, рухи і т.п.
8. Повернення довіри до себе. Підвищення самооцінки. Тут відбувається визначення особистих границь клієнта, які були порушені насильством, а тепер знову можуть повернутися під контроль клієнта.
9. Оплакування втрати. Тобто прощання з тим, що було втрачено в момент насильства.
10. Гнів. На стадії оплакування звичайно назовні виходить і злість, довгий час стримувана всередині.
11. Розкриття й конфронтація. Ґвалтівник - це людина, що живе поблизу. Важливо виразити йому свій гнів. Можна написати лист, можна розіграти це в психодрамі. 12. Пробачення. Мається на увазі пробачення себе. Пробачати ґвалтівника не потрібно, тому що це може бути ще одною жертвою, що принесе йому постраждала. Зміст пробачення в тому, щоб відпустити ґвалтівника від себе.
13. Знаходження духовності. Повернення уявлення про те, що світ добрий і гарний. Зникає відчуття віддаленості від світу, нездатності відчувати красу. Вертається зв’язок між Я і тілом. Відроджується довіра до людей.
14. Вирішення травми й рух далі. Це момент, коли люди почувають, що їм вдалося ввімкнутися в життя. Поступово треба говорити про те, що терапія закінчується. Наступає час попрощатися із клієнтом [1].
У висновку слід зазначити, що сьогодні жінки все частіше зіштовхуються з такими кризовими ситуаціями, вихід з яких вимагає допомоги компетентних фахівців - соціальних працівників, психологів, педагогів, здатних не тільки розібратися в цих ситуаціях, виявити причини їх виникнення й можливі наслідки, але й підібрати найбільш раціональний шлях виходу із кризи.
Отже, дана проблематика потребує подальшого психолого-педагогічного вивчення, та удосконалення шляхів профілактики та надання фахової допомоги жертвам домашнього насильства.