Ім'я файлу: urekt309.doc
Розширення: doc
Розмір: 253кб.
Дата: 18.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Японський стиль ведення переговорів.docx
Розширення: doc
Розмір: 253кб.
Дата: 18.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Японський стиль ведення переговорів.docx
Ризики муніціпальних забезпечень
Розглянемо ризики кредитів на прикладі муніціпальних запозичень.
Муніціпальні запозичення є важливим джерелом фінансового забезпечення розвитку місцевого самоврядування.
Упродовж 90-их років ХХст. Практика муніціпальних запозичень активно впроваджується у колишніх соціалістичних країнах. Як наслідок, з одного боку, органи місцевого самоврядування почали відігравати дедалі активнішу роль у соціально-економічному розвитку цих країн. З іншого боку, почав інтенсивно зростати муніціпальний борг, який є складовою частиною сукупного державного боргу. Стоїть питання мінімізації цих боргів. Ця проблема актуальна і для України.
У середині 90-их років більше 10 міст України вийшли на ринки позичкового капіталу, включаючи м.Київ. Починаючи з 2003р. м.Київ почало активно залучати ресурси не лише із внутрішнього ринку позичкового капіталу, а й здійснило два великих зовнішніх запозичення.
На жаль, вітчизняне законодавство не гарантує мінімізації ризиків муніціпальних запозичень, про що засвідчує дефолт м.Одеси за позикою 1997р.
Класифікація ризиків муніціпальних запозичень:
Ризик дефолту – основний ризик. Виникає із причин (вихідні ризики):
зниження доходів муніципалітету;
ризик ліквідності муніціпальних цінних паперів;
інфляційний ризик;
можливість виникнення занепокоєння в інвесторів та кредиторів;
валютний ризик.
Якщо розглядати приклади дефолтів на муніципальному рівні в розвинутих державах, то класичним прикладом буде дефолт м.Нью-Йорка (США) в 1975р.. Це найбільш фінансовий центр світу.
Витрати Нью-Йорка в той час зростали дуже швидкими темпами. Понад мільйон мешканців міста жили за рахунок соціальної допомоги із міського бюджету, яка щороку збільшилась на 8%. Кількість муніціпальних службовців у розрахунку на 10000 населення становила понад 500 осіб – по середньому показнику по США – 200 осіб. Витрати на 1 жителя Нью-Йорка перевищували $1200 США на рік, в той час коли, наприклад, у Чікаго вони становили - $240.
Всі ці фінансові потреби місто вирішувало випускаючи муніціпальні облігації, залучались колосальні кошти під великі будівельні проекти, більшість яких покривалися муніціпальними запозиченнями. По розрахунку американських фінансистів ці об’єкти повинні були швидко самоокупитися.
В цей же час почалися глобальні фінансові та політичні катастрофи: війна у В’єтнамі, ОПЕКщодо країн, які підтримували Ізраіль, енергетична криза у США та нестабільність фондового ринку країни.
Хибна політика муніціпальних запозичень, коли залучені кошти спрямовувались в глобальні проекти, які не могли себе швидко окупити, коли не враховувались всі ризики боргів, і привели до дефолту.
Дефолт міста був і в Україні. Це дефолт м.Одеси у 1998р., коли нераціонально використовувались запозичені кошти, не було розроблено програми погашення та обслуговування боргу з визначенням джерел фінансування і програм цільового використання коштів.
Макроекономічні ризики (основний ризик).
Похідні ризики:
інфляційний ризик – приводить до зміни ринкової кон’юктури;
ризик зміни політичної ситуації у країні;
валютний ризик.
Ці ризики приводять до можливості настання фінансової кризи та економічного спаду в країні.
Макроекономічні ризики багатоаспектні. Можливість і ймовірність настання фінансової кризи в країні приводить до паніки інвесторів, коли цінні папери масово продаються, а кредитори надають фінансові ресурси по дуже великим цінам.
Ризик політичної ситуації в країні приводить до валютного ризику, а в сукупності все це приводить до ризикових запозичень на муніціпальному рівні.
Класичним прикладом таких ризиків є революція 1917 року, коли станом на 1.01.1913р. загальна вартість муніціпальних облігацій Росії складала 471,2 млн. руб.. Всі муніціпальні облігації випускались на тривалий термін від 30 до 49 років. Внаслідок зміни політики кредитори 65 міст – позичальників загубили все, бо облігації втратили свою вартість.
Правові ризики включають в себе:
можливість зміни міжнародних правових норм;
можливість зміни загально-державних правових норм;
можливість зміни правових норм муніципалітету.
Ці ризики зводяться до можливих форм власності на комунальне майно, що належить муніципалітету та може бути використане як застава під запозичення;
це можливість зміни міжнародних правових норм у галузі здійснення муніціпальних запозичень.
Особливо важливий такий ризик при залученні коштів на зовнішніх ринках, коли кредитор та позичальних є суб’єктаим різних держав з різними правовими основами.
Ризики виникають із зміною законодавчої бази, яка регулює запозичення що і сталося з розпадом Радянського Союзу та інших соціалістичних держав, або із відсутністю правових норм, які регулюють місцеві запозичення.
Шляхи мінімізації ризиків муніципальних запозичень:
з метою оцінки ризиків містам присвоюють кредитні рейтинги, які оцінюють спроможність емітента (в даному випадку міст) в повному обсязі виконувати свої фінансові забов’язання.
Кредитний рейтинг оцінки кредитоспроможності емітента, дає можливість учасникам ринку приймати обгрунтовані фінансові рішення, що зменшує витрати в зв’язку із залученням позичкового капіталу.
Кредитний рейтинг є незалежною оцінкою рейтингового агенства щодо кредитоспроможності емітента.
Він грунтується на принципах:
колегіальності;
принципі інтерактивності , який передбачає регулярні зустрічі з керівництвом муніципалітету, інші постійні контакти, враховує думки інших сторін;
принципі конфіденційності інформації, коли агенство гарантує нерозголошення переданої аналітикам фінансової інформації.
стабілізація фінансів міста, перш за все бюджетна стабільність, яка дає змогу визначити функції та сфери відповідальності міста;
підвищення рівня життя населення: зарплата, пенсії, малий бізнес, програми сприяння зайнятості , підвищення квалфікації, залучення іноземного капіталу;
Структурні реформи у сфері промисловості, послуг, транспорту, охорони здоров’я, освіти, пенсійного забезпечення, управління, бізнесу. Це також створення макроекономічних, правових та управлінських передумов для малоризикованого ринку муніципальних запозичень.
Муніципальні запозичення – це важливий інструмент забезпечення фінансування розвитку міст та інших територій. Водночас такі запозичення пов’язані із системними ризиками. Головні із них ризик дефолту, макроекономічні та правові ризики.
Зарубіжна практика свідчить, що ігнорування місцевими адміністраціями таких ризиків неодноразово приводило до дефолтів органів влади, що не оминуло і Україну.
V. Кредитна система
Поняття і структура кредитної системи
Кредитна система – це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини.
Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та викоритсання цих коштів на умовах повернення і платності з метою задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.
Іншими словами, кредитна система – це сукупність кредитних відносин, форм кредиту, методів кредитування і кредитних установ.
Організаційна структура кредитної системи включає в себе різноманітні кредитні установи, які поділяються на три групи:
Центральний банк
Банківські установи
Спеціалізовані кредитні установи.
Банк – це особлива установа, що акумулює тимчасово вільні грошові кошти, надає їх в кредит, здійснює розрахунки та інші фінансові операції.
Важлива роль у становленні в Україні соціальної ринкової економіки, стабілізації грошово-кредитної системи та налагодженні ділової активності підприємств, належить Національному банку України, який був створений у 1991р., діяльність якого регулюються законом України “Про банки і банківську діяльність”.
З метою підтримки стабільності банкіської системи та розширення її кредитних можливостей, Національний банк надає комерційним банкам кредити, які використовують для задоволення тимчасових потреб банків, для кредитування цільових програм, пов’язаних з реорганізацією і модернізацією виробництва, розвитком окремих галузей народного господарства та структурною перебудовою економіки України.
Надання кредитів повинно здійснюватись через аукціон, що забезпечить створення рівноправних умов доступу комерційних банків до централізованих кредитних ресурсів.
Національний банк – це центральний банк, який проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності національної грошової одиниці.
При банку є кредитний комітет, який формує кредитну політику банку, розробляє структуру залучених коштів та їх розміщення, готує рішення щодо надання великих кредитів і рівня відсоткової ставки на окремі кредити.
Центральний банк або НБУ є носієм кредитної політики, тобто системи заходів банка та держави в кредитній сфері з метою регулювання грошового обігу і досягнення різних економічних та соціальних цілей.
Іншими словами, центральний банк реалізує грошово-кредитну та валютну політику уряду, здійснює емісію, управляє офіційними резервами, є банком держави та всіх інших кредитних інститутів.
Банківський сектор або банківські установи
До банківських установ відносяться:
Комерційні банки, які безпосередньо забезпечують процес кредитно-розрахункового і фінансового обслуговування економіки.
Залежно від форм власності комерційні банки бувають:
унітарні, засновані на єдиновладі. Це державні та приватні банки;
банки з колективною формою власності.
Унітарні банки мають функції унітарних. В україні до них відносяться Укрощадбанк та Укрексімбанк.
Інвестиційні банки;
Ощадні банки;
Іпотечні банки;
Земельні банки;
Поштово-чекові банки;
Торгові банки.
Національний банк України, та банки, котрі виконують функції центральних, не вступають в кредитні відносини із суб’єктами господарювання і вступають в кредитні відносини лише з банками. (Це емісійні банки).
Неемісійні банки вступають в кредитні відносини із суб’єктами господарювання: підприємствами, установами, організаціями.
Банки виникають на основі товарно-грошових відносин і тому існують при різних суспільно-економічних формаціях.
Основні функції банків:
посередництво в кредиті;
посередництво в платежах;
акумулювання вільних коштів і перетворення їх в кредит;
створення кредитних засобів обігу.
Інвестиційні банки – мобілізують ресурси та надають позики шляхом випуску і розміщення облігацій та інших забов’язань. Інвестиційні банки виступають посередниками між інвесторами і тими кому потрібна позика; надають кредити покупцям цінних паперів.
Ощадні банки – залучають заощадження і тимчасово вільні кошти населення; це як правило невеликі кредитні установи, що діють в регіональному масштабі.
Спеціалізовані банки – спеціалізуються на кредитуванні певної галузі економіки або господарської діяльності (земельні банки, поштово-чекові банки, торгівельні банки), тобто характеризуються вузькою спеціалізацією.
Напр., комунальні банки призначені для кредитування та фінансування житлового і комунального господарства. Більша частина їх акцій належить місцевим органам влади.
Небанківські кредитно-фінансові інститути.
В останні роки на національних ринках позикових капіталів розвинутих країн важливу роль стали відігравати спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути, які посіли важливе місце в накопиченні та мобілізації позичкового капіталу.
До числа цих установ слід віднести:
страхові компанії;
пенсійні фонди;
інвестиційні фонди;
фінансові компанії;
кредитні спілки;
ломбарди.
Ці інститути суттєво потіснили банки в акумуляції заощаджень населення і стали важливим постачальником позикового капіталу.
Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути – зосереджують свою діяльність на окремих, як правило, невеликих сегментах ринку фінансових послуг, функціонуючи для певного типу клієнтури або пропонуючи відносно вузький спектр можливих операцій.
Зростанню впливу небанківських установ сприяли три основні передумови:
зростання доходів населення;
активний розвиток ринку цінних паперів;
надання цими установами спеціальних послуг, які не можуть надавати банки.
В Україні ці інститути не досягли високого рівня із-зі низького рівня доходів в основній масі населення.
Страхові компанії.
Це спеціалізовані небанківські структури, що виконують функції страхування, тобто за рахунок підприємств, організацій, населення формують цільові фонди грошових коштів та здійснюють виплати з них при настанні певних подій (страхових випадків).
Пенсійні фонди.
Створюються для виплати пенсій працівникам та службовцям. Накопичуючи пенсійні відрахування для виплати пенсій, в західних країнах фірма може інвестувати ці кошти в акції акціонерного товариства.
У бюджет пенсійного фонду спрямовуються і добровільні внески підприємств, громадських організацій та громадян.
В Україні кошти пенсійного фонду направляються на виплату пенсій військовослужбовців строкової служби, особам, які входять до органів внутрішніх справ та національної безпеки, інші напрямки.
Страхові компанії та пенсіні фонди на відміну від банків можуть акумулювати грошові зощадження на довготривалі строки, а значить кредитувати довгострокові інвестиції. Основні форми діяльності цих установ на ринку позикових капіталів зводяться до накопичення заощаджень населення, за рахунок яких надаються кредити через облігаційні позики корпораціям та державі, через мобілізацію акцій. Крім того вони надають іпотечні та споживчі кредити.
Інвестиційні фонди – це особливий вид фінансово- кредитних установ, що забезпечують посередництво в інвестиційному процесі.
Фінансові компанії – це небанківські інститути кредитної системи, що спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів з відстрочкою платежу.
Розраховані на недовготривалий період кредитування і здійснюються в невеликих масштабах.
Кредитні спілки – це кооперативні організації, що створюються з метою акумуляції заощаджень своїх членів та їх взаємного кредитування.
Кредитні Спілки утворюються на для короткострокового кредитування їх учасників (для будівництва або ремонту будинку, купівлі автомобіля, унше).
В Україні до небанківських установ відносяться також каси взаємної допомоги і ломбарди.
Ломбарди – це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна.
Ломбарди – це державні госпрозрахункові підприємства, які перебувають в розпорядженні місцевих Рад або в системі установ побутового обслуговування.
Ломбарди видають позики на строк до 3-ьох місяців у розмірі 75% від вартості оцінки заставлених речей і до 30% - вартості виробів з дорогоцінних металів – за державними цінами.
Для розвитку своїх операцій ломбарди користуються банківськими кредитами.
Каси взаємної допомоги – громадська кредитна установа, призначенням якої є надання допомоги членам свого колектива без стягнення відсотків строком на три місяця. Така каса існує за рахунок членських внесків, пені за несвоєчасне повернення позик та дотацій профспілкових організацій.
Міжнародний кредит
Поняття про особливості міжнародного кредиту
Міжнародний кредит – це рух позикового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин. Він надається державами, банками, іншими юридичними особами одних держав уряду, банкам та юридичним особам інших країн на умовах терміновості та платності.
Принципи міжнародного кредиту:
поверненість, якщо отримані кошти не повертаються до кредитора то має місце безповоротна передача грошового капіталу;
терміновість, яка забезпечує повернення кредиту в певний строк;
платність, яка відображає дії закону вартості та умов кредиту;
забезпеченність, яка проявляється в гарантії погашення кредиту;
цільовий характер – визначення конкретних об’єктів позики, застосування її в першу чергу з метою стимулювання експорту.
Принципи міжнародного кредиту виявляють його зв’язок з економічними законами і використовуються для досягнення поточних та стратегічних завдань економічної політики держави.
Відсоткова ставка складається із двух складових: базвої ставки і надбавки до цієї ставки, яка є предметом предметом договору між позичальником і кредитором. Надбавка до відсоткової базової ставки коливається від 0,1 до 2% річних і залежить від ступені ризикованності кредиту.
Поруч з фіксованими ставками застосовують плаваючі відсоткові ставки, які через певний інтервал переглядаються з врахуванням ринкових коливань в залежності від нестабільності в екноміці держав, інфляції, валютних криз.
Кредиторами і позичальниками виступають суб’єкти різних країн.
Особливості міжнародного кредиту:
в якості кредиторів та позичальників виступають приватні юридичні особи (банки, компанії), державні установи та організації, міжнародні валютно-кредитні організації;
позикові кошти використовуються в країні позичальника, як капітал, який приносить відсотки;
джерелом позикового відсотку є праця зайнятих в системі суспільного виробництва в країні-позичальника.
Функції та роль міжнародного кредиту
Міжнародний кредит виконує наступні функції:
перерозподіл капіталів між країнами з метою забезпечення розширеного відтворення;
посилення концетрації і централізації капіталу.
Через механізм міжнародного кредиту позиковий капітал направляється в ті сфери, яким видається перевага у відповідності з поьочними та стратегічними завданнями національного капіталу з метою забезпечення максимальних прибутків.
Прискорюється концентрація та централізація капіталу.
Капітали однієї країни (або підприємців) збільшуються за рахунок приєднання до них коштів з інших країн.
Розширюються межі індивідуального нагромадження. Міжнародний кредит здавна виступав фактором перетворення індивідуальних підприємств в акціонерні товариства, створення нових фірм.
В певних межах кредит дає можливість розпоряджатися капіталом, власністю та працею інших країн.
За допомогою виконання взаємно-пов’язаних функцій міжнародний кредит грає двояку роль: позитивну і негативну.
Позитивна роль міжнародного кредиту полягає в прискоренні розвитку виробничих сил шляхом забезпечення безперервності процесу відтворення та його розширення. Він впливає на зовнішньоекономічні відносини, інтернаціоналізації виробництва та обміну, утворенню та розвитку світового ринку.
Кредит стимулює зовнішню торгівлю, утворюючи додатковий попит на ринку.
Кредит створює сприятливі умови для іноземних приватних інвестицій.
Негативна роль міжнародного кредиту полягає в утворенні та закріпленні в країнах-боржниках вигідного для іноземних монополій економічного та політичного режимів, в поглибленні та загостренні диспропорцій в економіці.
Міжнародний капітал полегшує розвиток найбільш прибуткових галузей та затримує розвиток галузей, в які не залучається іноземний капітал.
Міжнародний кредит є важелем спекуляції та фактором загострення економічних та валютних криз.
Посилюється конкурентна боротьба за ринки збуту, сфери застосування капіталу, джерела сировини, при цьому монополії активно використовують кредит для придбання джерел сировини.
З метою закріплення своїх позицій країни-кредитори, міжнародні та регіональні валютно-кредитні та фінансові організації можуть проводити політикукредитної дискримінації та кредитної блокади.
Кредитна дискримінація – це встановлення гірших умов отримання, використання або погашення міжнародного кредиту для певних позичальників в порівняння з іншими з метою вчинення на них економічного та політичного тиску.
Основні заходи кредитної дискрімінації: кредитні обмеження; підвищення відсоткових ставок, комісійних винагород та зборів; скорочення всього строку кредиту або пільгового періоду; вимога додаткового забезпечення; ратове скорочення суми кредиту, інші метди.
Самою жорстокою економічною санкцією є кредитна блокада – відмова надавати кредит тій або іншій країні.
Кредитна блокада тісно пов’язана з економічною блокадою. Може оформитись урядовими наказами, або декретами, але частіше проводиться неофіційно у вигляді відмови надати кредит з різних причин.
Форми та види міжнародного кредиту
Форми кредитів:
товарні;
валютні.
Види кредиту:
приватні кредити;
фірмові, надані юридичними особами;
банківські;
державні позики;
міжнародні кредити надані на односторонній та двухсторонній основі;
змішані кредити за участю приватних кредиторів та держави.
Міжнародні комерційні кредити, які є різновидом комерційного кредиту в сфері сфері міжнародних економічних відносин, представляють собою позики фірми однієї країни фірми іншої країни у вигляді поставки товарів з відстрочкою платежу.
Отримали розвиток форми кредитування зовнішньої торгівлі на основі лізингу, факторингу, форфейтингу.
Лізинг – це угода про аренду (обладнання, літаки, пароплави, інше).
Факторинг – це купівля спеціальною комісією грошових вимог експортера до імпортера.
Форфейтинг – купівля на певних умовах боргових вимог на повний строк, застосовується при поставках обладнання на великі суми з тривалою розстрочкою платежу.
Міжнародні валютно-фінансові організації
Після другої світової війни виникли міжнародні валютно-кредитні організації, основною функцією яких є здійснення міждержавного валютно-кредитного регулювання. Позичальниками виступали держави, у яких після наслідків війни виникли потреби у фінансових ресурсах для вирішення своїх проблем і під’йому народного господарства.
Кредити міжнародних валютно-кредитних організацій пов’язані один з одним. Сторона, яка прагне отримати позику, повинна надати детальну інформацію про своє економічне та фінансове становище, на основі яких створюються рекомендації, обов’язкові для виконання.
Основними кредиторами виступають міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації.
Найважливішу роль серед них відіграють: Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Цей банк являється установою Світового банку.
МВФ було створено з метою регулювання відносин між країнами-членами. З одного боку стежить за виконанням своїми членами визначених правил поведінки в галузі валютно-фінансових відносин своїх членів; з другого – надає ресурси для фінансування дефіцитів платіжних балансів тих країн, які цього потребують.
При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-боржниками додаткові політичні та економічні завдання. Цей порядок називається принципом обумовленності. Країни-члени повинні вносити спеціальні квоти для участі членства у МВФ. Від цих квот залежить місце країни у світовій екноміці та відповідно і необхідні кредити.
МБРР надає довгострокові позики країнам-членам та гарантує кредити, які надані цим країнам приватними банками та іншими кредиторами на двусторонній основі.
Право брати участь у діяльності банку мають тільки члени МВФ. Право голосу визначається розміром внеску до його капіталу.
На сьогодні основними міжнародними організаціями, з якими активно співпрацює Україна є Міжнародний валютний фонд, Світовий та Європейський банки реконструкції та розвитку.
Але, на жаль, позичені кошти використвуються в Україні неефективно.
Причинами цього є:
низький рейтинг інвестиційної привабливості української економіки;
економічні та політичні ризики;
відсутність стабільності законодавства;
низький рівень розвитку валютного ринку;
відсутність гарантій повернення кредитів;
низький рівень розвитку виробничої та соціальної інфраструктури та інформаційно-комунікаційних систем.
1 2 3 4