Ім'я файлу: ЮРИДИЧНІ ФАКТИ ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ.doc
Розширення: doc
Розмір: 183кб.
Дата: 28.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
М.Булгаков. Собаче серце.docx
Розширення: doc
Розмір: 183кб.
Дата: 28.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
М.Булгаков. Собаче серце.docx
2.2ДРУГА ЧЕРГА СПАДКУВАННЯ
До другої черги спадкоємців за законом, згідно зі ст. 1262 ЦК України, належать рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Право на спадщину зазначених осіб виникає у разі відсутності попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття або відмови від спадщини, якщо черговість не змінена нотаріально посвідченим договором між спадкоємцями.
На рівні зі спадкоємцями другої черги (або інших черг) може набути право на спадкування за рішенням суду і особа, яка є спадкоємцем наступних черг за умови, що вона тривалий час опікувалася, матеріально забезпечувала спадкодавця, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. У випадку прийняття спадщини ким-небудь із спадкоємців першої черги, спадкоємці другої черги до спадкування не закликаються, за винятком випадків, зазначених у ст. 1259 ЦК України.
До спадкоємців другої черги належать як повнорідні, так і неповнорідні брати та сестри спадкодавця за кровним спорідненням.
За змістом ст. 26 С К України повнорідними є брати та сестри, які мають спільних батьків. Неповнорідними вважаються брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька. У медичній термінології рідні брати та сестри від спільних батьків вважаються єдинокровними, а народжені від однієї матері або спільного батька -- єдиноутробними.
Зведені брати і сестри, які не мають спільних батьків, не спадкують один після одного. Так само не є спадкоємцями один після другого двоюрідні брати та сестри. За правом представлення двоюрідні брати та сестри спадкують частку майна, яка належала б за законом їх матері або батькові, а також тітці, дядькові спадкоємця, якби вони були живими на час відкриття спадщини (ч. 4 ст. 1268 ЦК України).
Спадкоємцями другої черги стають також дід та баба спадкодавця як з боку батька, так і з боку матері. Вони закликаються до спадкування за тих самих умов, як рідні брати та сестри після смерті або оголошення померлим онука чи онуки. Підтвердженням їх кровних зв'язків можуть бути Свідоцтво про народження сина або дочки, Свідоцтво про народження онука чи онуки, а також судове рішення [5, 75].
Дід та баба спадкують нарівні з рідними братами та сестрами у рівних частках, якщо ніхто із спадкоємців першої черги не прийняв спадщину.
2.3ТРЕТЯ ЧЕРГА СПАДКУВАННЯ
До третьої черги спадкування за законом належать рідні дядько та тітка спадкодавця. Вони закликаються до спадкування одночасно за відсутності спадкоємців перших двох черг, неприйняття або відмови їх від спадщини, а також у разі усунення від спадщини, в установленому законом порядку.
За походженням рідні дядько та тітка є рідним братом та сестрою матері або батька померлої особи. Родинні зв'язки підлягають підтвердженню документами або судовим рішенням. Такими документами, зокрема, можуть бути Свідоцтво про народження батьків спадкодавця, а також їх сестер і братів, в яких зазначаються спільні батьки актовими записами органів РАЦС про їх народження, іноді записами в паспорті, якщо в них є відомості про родинні зв'язки цих осіб [5, 76].
Якщо відсутні зазначені документи або в них немає відомостей про родинні відносини спадкоємців, факт перебування у родинних відносинах має бути підтвердженним судовим рішенням. Справи про встановлення таких фактів розглядаються за заявою претендента на спадщину в порядку окремого провадження.
2.4ЧЕТВЕРТА ЧЕРГА СПАДКУВАННЯ
У четверту чергу право на спадкування мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК України).
Включення до числа спадкоємців членів сім'ї спадкодавця має важливе суспільне значення. Це, насамперед, можуть бути особи, які перебували у «фактичних шлюбах» зі спадкодавцем, а також пасинки, падчерки та будь-які інші особи, які належать згідно із законом до членів сім'ї спадкодавця і спільно проживали з ним протягом п'яти років. До четвертої черги можуть входити і далекі родичі (четвертого -- шостого ступеня споріднення), які є спадкоємцями п'ятої черги, так і ті, які не включені до неї, якщо вони проживали зі спадкодавцем не менше п'яти років та були членами його сім'ї.
Доречно відмітити, що поширення законодавцем права на спадкування на осіб, які проживають однією сім'єю, є справедливим актом держави, якого чекала значна частина населення України. Не секрет, що багато сімей у сучасних умовах створені без реєстрації шлюбу і тривалий час піклуються один про одного, набувають майно, укладають правочини, народжують дітей.
Поняття сім'ї визначено ст. 3 СК України. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки. Подружжя вважається сім'єю навіть тоді, коли з поважних причин не проживають спільно (умови роботи, навчання, догляду за батьками тощо). Права члена сім'ї має також одинока особа.
Сім'я створюється не лише на підставі шлюбу, кровного споріднення чи усиновлення (удочеріння), а й на інших підставах, що не суперечать закону і моральним засадам суспільства.
Отже, зі змісту зазначених положень можна дійти висновку, що у разі доведення факту проживання жінки та чоловіка однією сім'єю такі «фактичні шлюби» набувають юридичного значення, а жінка та чоловік, які проживають однією сім'єю, мають рівні з подружжям (законних шлюбів) право на спадкування. Відмінність їх правового статусу лише в тому, що один із подружжя закликається до спадщини після смерті другого в першу чергу, а особи, які перебувають у фактичних шлюбах у четверту чергу, за відсутності спадкоємців попередніх черг [5, 77].
Належність до четвертої черги має бути доведена спадкоємцями будь-якими засобами доказування, встановленими законом.
Доказуванню підлягає:
1) факт спільного проживання зі спадкодавцем;
2) безперервність сімейних зв'язків;
3) тривалість проживання однією сім'єю не менше п'яти років.
Довести зазначені обставини без звернення до суду малоймовірно. Нотаріус не зможе повірити запевненням спадкоємців та свідків про спільність сімейних зв'язків та тривалість проживання зі спадкодавцем. Довідки житлово-експлуатаційних організацій, органів самоврядування, як правило, ґрунтуються на неперевірених заявах претендента на спадщину або на свідченнях сусідів, друзів спадкоємця. Зазвичай, нотаріуси такі довідки вважають недостатньо аргументованими, упередженими. В них, як правило, відсутні ознаки сім'ї, тривалість спільного проживання, підтвердження зазначених у довідці обставин тощо.
Тому право на спадкування ймовірних спадкоємців четвертої черги може бути доведеним і реалізованим на підставі судового рішення про встановлення факту проживання однією сім'єю.
2.5П’ЯТА ЧЕРГА СПАДКУВАННЯ
Останню, п'яту чергу спадкоємців за законом, складають особи, які належать до інших родичів споріднення і не походять один від одного, а також утриманці спадкодавця, якщо вони не були членами його сім'ї.
До п'ятої черги спадкування за законом також включені утриманці спадкодавця, якщо вони не були членами його сім'ї. За наявності спадкоємців відповідного ступеня споріднення п'ятої черги утриманці спадкують нарівні з ними. Поняття утриманців визначено абзацом 2 ч. 2 ст. 1265 ЦК України. Ними вважаються неповнолітні або непрацездатні особи, які не були членами сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержували від нього матеріальну допомогу, що була для них єдиним або основним джерелом засобів для існування. Утриманцями можуть бути як родичі спадкодавця, так і будь-які інші особи. Одержання матеріальної допомоги має носити постійний характер утримання у грошовій або натуральній формі.
Поняття утриманців, визначене ЦК України, істотно відрізняється від поняття утриманців, яке зазначалося у ст. 531 ЦК УРСР (1963). До таких спадкоємців цей Кодекс відносив лише непрацездатних осіб, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. За наявності інших спадкоємців непрацездатні утриманці спадкували нарівні з тією чергою, яка закликалася до спадкування. Перебування на утриманні пов'язувалося з місцем проживання спадкодавця і безперервністю однорічного терміну до настання смерті спадкодавця.
РОЗДІЛ 3.ПОНЯТТЯ СПАДЩИНИ
Спадкування - придбання майна, яке залишилося після смерті іншої особи (спадкодавця). Існують два види спадкування: за заповітом і за законом. Згідно із законом України успадковують найближчі родичі померлого, зазвичай в тому випадку, якщо він не залишив заповіт; за заповітом майно може отримати будь-хто - не тільки фізичні особи, але також приватні організації і сама держава. Вступити в права спадкування за законодавством України потрібно впродовж 6 місяців після відкриття спадщини. У разі якщо протягом шести місяців спадкоємець не заявив про свої права з поважних причин або в разі якщо спадкоємець не знав і не повинен був знати про відкриття спадщини суд може поновити строк успадкування майна. За визнанням спадкоємця прийняли спадщину суд визначає частки всіх спадкоємців у спадковому майні залишилися після померлого, так само при необхідності визначає заходи щодо захисту інтересів нового спадкоємця на належну йому частку / частки в майні, що успадковується після померлого. Раніше видані свідоцтва про право на спадщину визнаються за рішенням суду недійсними. Так само спадок може бути прийнято спадкоємцем після закінчення строку прийняття спадщини без звернення до суду за умови згоди у письмовій формі від всіх спадкоємців, які прийняли наследство.Еслі така згода в письмовій формі дається спадкоємцями не в присутності нотаріуса, їх підписи на документах про згоду повинні бути засвідчені в порядку, зазначеному в абзаці другому пункту 1 статті 1153 ЦК РФ. Згода спадкоємців є підставою анулювання нотаріусом раніше виданого свідоцтва про право на спадщину і підставою видачі нового свідоцтва.
Майно, що отримується при спадкуванні, називають спадщиною. спадковим майном. спадкової масою. Спадщина померлого переходить до інших осіб у порядку універсального правонаступництва, тобто в незмінному вигляді як єдине ціле і в один і той же момент.
3.1 ПРИЙНЯТТЯ СПАДЩИНИ
Глава 87 ЦК регулює здійснення права на спадкування. Згідно зі ст.1268 ЦК спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.
Тобто прийняття спадщини є юридичною дією (одностороннім правочином) спадкоємця, що виражає його згоду бути спадкоємцем спадкодавця. Не можна прийняти лише частину спадкового майна. Якщо спадкоємець вже прийняв спадщину, то він не може відмовитися від неї.
Акт прийняття спадщини має зворотну силу. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцю з моменту її відкриття. З цього ж часу прибутки від майна є його власністю і він має нести усі витрати щодо спадкового майна.
Згідно зі ст.1269 ЦК спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття останньої не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини [6, 15].
Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла 14 років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.
Стаття 1270 ЦК встановлює строки для прийняття спадщини. За загальним правилом для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що її не прийняв. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для її прийняття, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття останньої.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
3.2 ВІДМОВА ВІД ПРИЙНЯТТЯ СПАДЩИНИ
Право на відмову від прийняття спадщини -- спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК.
Відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином, прямо вираженим (шляхом подання відповідної заяви нотаріусу) небажанням спадкоємця прийняти майно. Відмовитися від прав спадкування можуть спадкоємці як за законом, так і за заповітом. Строк для відмови -- шість місяців з дня відкриття спадщини. Наступне скасування заявленої відмови не допускається. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.
Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування.
Неповнолітня особа віком від 14 до 18 років може відмовитися від:прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування.
Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, тільки з дозволу органу опіки та піклування. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття (ст.1273 ЦК).
Право на відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи -- спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.
Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь. Якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, котра є підпризначеним спадкоємцем. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених ст.ст.225, 229-231 і 233 ЦК.
3.3 ПЕРЕХІД ПРАВА НА ПРИЙНЯТТЯ СПАДЩИНИ
Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, який залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців (ст.1276 ЦК).
Спадковою трансмісією називається перехід у спадщину права на прийняття спадщини. Право на прийняття або на відмову від прийняття спадщини, яке виникло внаслідок її відкриття, може переходити у порядку спадкування. Тому спадкоємці особи, яка має право на спадкування, якщо вона померла до прийняття відкритої спадщини, мають право здійснити це замість неї. Такий перехід права на прийняття спадщини, не прийнятої померлим спадкоємцем, іменується спадковою трансмісією, а особи, які успадковують замість померлого трансмітента, -- трансмісарами.
Спадкова трансмісія можлива за наявності двох умов: якщо спадщину відкрито (спадкодавець помер) і слідом за спадкодавцем помирає спадкоємець, не встигнувши у встановлений законом строк прийняти спадщину або відмовитися від неї. Спадкову трансмісію не можна ототожнювати зі спадкуванням за правом представлення.
Відмінності спадкової трансмісії від спадкування за правом представлення полягають у такому:
1) спадкування за правом представлення можливо лише у разі спадкування за законом, а спадкова трансмісія -- у разі спадкування як за законом, так і за заповітом;
2) у разі спадкування за правом представлення спадкоємцями можуть бути лише спадкоємці спадкодавця, які вказані у ч.3 ст.1266 ЦК, а при спадковій трансмісії успадковують будь-які спадкоємці особи, яка не встигла прийняти спадщину;
3) спадкування за правом представлення має місце у тому випадку, якщо спадкоємець, який мав би право на спадкування, помер до смерті спадкодавця, тобто до відкриття спадщини, а спадкова трансмісія настає, якщо спадкоємець помер після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти.
У новому ЦК поновлене поняття "відумерлість спадщини". У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем її відкриття [6, 21].
Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Територіальна громада, яка стала власником» відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, заявлені відповідно до ст.1231 ЦК. Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до ст. 1283 ЦК (ст. 1277 ЦК).
3.4 ПОДІЛ СПАДЩИНИ МІЖ СПАДКОЄМЦЯМИ
Згідно зі ст.1278 ЦК частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки у натурі.
Спадкоємці, які протягом не менш як одного року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спадщині, яка їм належить.
Спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі цього майна, у межах їх частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що мають істотне значення.
Таким чином, у разі прийняття спадщини кількома спадкоємцями відбувається поділ спадщини -- спадкоємці стають співвласниками майна, співкредиторами і співборжниками відповідно до тих прав і обов'язків, що перейшли до них у порядку спадкового правонаступництва. Як правило, поділ спадщини здійснюється за взаємною згодою всіх спадкоємців. У разі спору справа про поділ майна розглядається у судовому порядку.
При поділі спадщини або виділенні частки одного із спадкоємців майно поділяється у натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення. Якщо спадкоємцями є громадяни, то поділ або виділення залежить від їх розсуду. При спадкуванні за законом спадкове майно поділяється порівну. При спадкуванні за заповітом майно поділяється відповідно до вказівок заповідача.
Якщо спадкодавець перебував у зареєстрованому шлюбі, то поділу підлягає не все майно, нажите подружжям у шлюбі, а лише частка, що належить померлому. Із загального майна має бути виділена частка вдови (вдівця). Це не виключає її (його) участі як спадкоємця у поділі спадщини.
Якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (чч.2, 3 ст.1272 ЦК), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації [6, 22].
Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання у натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію (ст.1280 ЦК).
ВИСНОВКИ
Я досліджувала одну з актуальних проблем сучасного цивільного права - спадкування за законом. Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.
Спадкування -- це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) - ст.1216 ЦК.
Спадкування є загальним (універсальним) правонаступництвом, оскільки права та обов'язки померлого переходять до спадкоємців одночасно як єдине ціле. Спадкоємець не може прийняти лише частину прав, а від інших відмовитися. Це -- безпосереднє правонаступництво, оскільки спадкоємці одержують права та обов'язки безпосередньо після померлого на підставі акта прийняття спадщини.
Розширення кола спадкоємців за законом, є, без сумніву, прогресивним кроком на шляху удосконалення спадкових правовідносин, оскільки ЦК УРСР 1964 р. не повною мірою забезпечував права та законні інтереси громадян. Можливість скорочення числа випадків закликання держави до спадкування за наявності родичів спадкодавця навіть самого найвіддаленішого ступеня споріднення значною мірою сприяє становленню громадянського суспільства, а також укріпленню й розвитку основних засад цивільного законодавства.
Однак слід бути відвертим, визнаючи той факт, що в такому значному розширенні кількості черг спадкоємців за законом є і негативні моменти. По-перше, досить проблематичною вбачається можливість встановлення самого місцезнаходження віддалених родичів, що може викликати труднощі зі вступом у спадщину у спадкоємців наступної черги, які були присутніми у місці відкриття спадщини, оскільки нотаріус може вимагати доказів відсутності вступу у спадщину попередньої черги.
По-друге, зазначені особи могли не тільки не піклуватися про спадкодавця, а й взагалі не знати про його існування, що також викликає сумніви з приводу доцільності закликання їх до спадкування.
І насамкінець, таке розширення безумовно спричинить багато суперечок щодо спадщини, оскільки право на спадкування за законом отримає значно більше коло осіб, тому буде значно більшою і кількість зацікавлених осіб в оспорюванні заповіту та більше можливостей оспорити вступ у спадщину.
Перспективи ж подальших розвідок у цьому напрямі вбачаються у вирішенні питань, що стосуються шляхів удосконалення механізму прийняття спадщини за законом спадкоємцями, присутніми та відсутніми у місці відкриття спадщини, особливостей спадкування усиновленими та усиновлювачами, визначення кола спадкоємців за законом четвертої черги за ступенем споріднення, а не за сімейним зв'язком.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №№ 40-44. - Ст. 356.
3. Цивільний кодекс України: Коментар // За заг. редакцією проф. Харитонова Є.О та доц. Калітенко О.М. - X.: ТОВ «Одіссей», 2003. -- 856 с.
4. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 21-22. - 135 с.
5. Буркацький Л. К.Спадкове право України: теорія, коментарі, практика, зразки заяв: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Л. К. Буркацький. - К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2008. - 384 с.
6. Васильченко В. Спадкування за законом у новому цивільному кодексі України // Юридична Україна. - 2004. - № 6. - С. 15-23.
7. Зобов'язальне право: теорія і практика. Навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / О.В. Дзера, Н.С. Кузнецова, В.В. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 912 с.
8. Ковальчук Я. Коло спадкоємців за законом відповідно до положень ЦК України 2004р. // Юридична Україна. - 2005. - № 7. - С. 57-61.
9. Панченко М.І. Цивільне право України: Навчальний посібник. - К.: Знання, 2005. - 583 с.
10. Фурса С.Я., Фурса Є.I. Спадкове право. Теорія та практика. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2002. - 496 с.
11. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера, Д.В. Боброва. - К., 2004. - Кн.2. - 736 с.
12. Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. - К.: Істина, 2003. - 776 с.
1 2