Ім'я файлу: studcon-org-00007951.rtf
Розширення: rtf
Розмір: 540кб.
Дата: 15.09.2023
скачати
Пов'язані файли:
Стратегія розвитку спорту і фізичної активності України до 2032
Розширення: rtf
Розмір: 540кб.
Дата: 15.09.2023
скачати
Пов'язані файли:
Стратегія розвитку спорту і фізичної активності України до 2032
КУРСОВА РОБОТА
з Теорії держави і права
на тему: Поняття і структура норми права
ЗМІСТ
Вступ
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НОРМИ ПРАВА
1.1. Поняття та ознаки норми права
1.2. Класифікація норми права
РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРА НОРМИ ПРАВА
2.1. Категорія «структура норми права» як ознака його нормативності
2.2. Класична трьохелементна структура норми права
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ НОРМОТВОРЧОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ
3.1. Поняття і ознаки нормотворчості
3.2. Функції та принципи нормотворчості
3.3. Нормотворча діяльність міністерств в Україні: проблеми реалізації
Висновки
Список використаних джерел
ВСТУП
На певному етапі розвитку суспільства постає потреба в упорядкуванні існуючих в ньому відносин. Неможливо уявити людське суспільство без регулювання поведінки людей за допомогою певних зразків, моделей, масштабів. Сукупність, система певних норм формує певний правовий інститут, підгалузь, галузь права, право вцілому.
На них й складаються, в результаті багаторазового повторення, норми, на які в майбутньому орієнтується суспільство. Норма права, як загальнообов’язкове правило лежить в самій основі і конкретно-регулятивного впливу права на суспільні відносини. Але й норма права має складну структуру, насамперед – ядро, навколо якого «обертаються» її елементи і з’являються її ознаки. Виділити норму права з тої оболонки, якою вона окутана в процесі свого появлення не так просто тому, що вона (норма права) може збільшуватись, ділитись та видозмінюватись.
Актуальність цієї теми полягає у вивчені поняття і структури норм права.
Метою та завдання дослідження є загальна характеристика норм права.
Об’єктом дослідження є функції та принципи нормотворчості.
Предметом дослідження є визначення ролі правових норм в суспільному житті людини та їх класифікація, аналіз їх співвідношення та взаємодії.
Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури.
Перший розділ «Загальна характеристика норми права» присвячений поняттям, ознакам на класифікаціям норм права. У другому розділі «Структура норм права» вивчається структура норми права. У третьому розділі «Проблеми питання нормотворчого процесу в Україні» розглядаються поняття, ознаки, принципи та функції нормотворчості.
Визначаються і елементи логічної структури норми права, за допомогою формули «якщо – то – отже». Елементу «якщо» відповідає такий елемент норми права, як гіпотеза, елементу «то» – диспозиція, «отже» – санкція. Таким чином, відповідно до наведеної конструкції норма права логічно складається з гіпотези, диспозиції та санкції.
У сучасній юридичній науці дослідження даної проблеми пов'язано з іменами Пиголкіна А. С., Вопленко Н. Н., Черданцева А. Ф., Хабриєвої Т. Я., однак єдиного підходу до питань тлумачення в авторів немає. Особливо суперечливі думки радянських і закордонних учених, але всі вони погоджуються, що норми права це велике надбання людства.
Проблема тлумачення є однієї з традиційних проблем юридичної науки. Вона має самостійне значення в процесі наукового або повсякденного пізнання державно-правового життя. Необхідність чіткого розуміння про зміст чинних норм виникає в ході правотворчої роботи. Процес тлумачення неминучий при реалізації правових норм органами суду прокуратури, арбітражу, інших державних органів, при укладанні угод і договорів господарськими структурами, у діяльності партій, суспільних об'єднань, при здійсненні цивільних юридичне значимих дій і так далі.
Реалізація права, тобто перетворення правових норм у життя, досягаються свідомою діяльністю людей. Люди повинні усвідомлювати зміст норм, розкривати для себе їх, зміст. Тлумачення – складова частина процесу застосування правових норм, без нього неможлива їхня правильна реалізація.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НОРМИ ПРАВА
1.1. Поняття та ознаки норм права
На думку професора Венгерова, норма права – це загальнообов’язкове правило поведінки, встановлене або визнане державою, забезпечене можливістю державного примусу, яке регулює суспільні відносини.
Визначення поняття норми права, близько до визначення Венгерова, дає професор Котюк. «Норма права – це офіційне, формально визначене, загальнообов’язкове правило поведінки, яке встановлюється або санкціонується державою, охороняється нею від порушень, направлене на регулювання найбільш важливих суспільних відносин і охорону соціальних цінностей шляхом встановлення юридичних прав і обов’язків суб’єктів права».
Генетично норма права з’являється в результаті «неополітичної революції» для регулювання суспільних відносин, пов’язаних із становленням виробничої економіки, розвитком міст-держав та інших видів державності, нових форм сімейно-шлюбних відносин, духовного та соціального життя ранньокласових суспільств і т. п. І по змісту, і по формі норма права відрізняється від «мононорм» первісного суспільства.
Відрізняється вона й від норм моралі, інших соціальних норм своєю формальною визначенністю, чіткою письмовою фіксацією та – що, можливо, найголовніше – можливістю державного примусу для забезпечення виконання.
Норма права набуває своє загальнообов’язкове значення не в силу примусовості, забезпеченості можливістю державного примусу, а тому, що охоплює найбільш типові, найбільш повторювані соціальні процеси, причинно-наслідкові зв’язки, зразки поведінки. Норма права – це правило не тільки для одиничного випадку, а для всієї органічної сукупності таких однотипних випадків. І в цьому полягає її велика соціальна цінність.
З’являючись як результат осмислення колективним розумом, суспільною свідомістю реальних й соціально важливих процесів суспільного буття, норма права надає цим процесам або корисне, соціально ціннісний напрямок розвитку, або впорядковує, стабілізує ці процеси, встановлює стійкий врівноважений стан, або ж здійснює й те й інше. Тому нормативний зміст права, появлення норм права – це велике культурне надбання людства, елемент цивілізації.
З’явившись як регулятор витрат землеволодільців, як спосіб обліку результатів праці та їх розподілення, норма права розповсюдила свою дію й на політичні, соціальні структури суспільства, переплілась з державними структурами, стала одним з найважливіших початків формування і здійснення державної влади.
Норма права ще й тому створює соціально-врівноважений стан, що у кожного з індивідів формується очікування відповідної поведінки іншого члена суспільства, тобто передбачену поведінку, яка дозволяє будувати і свою поведінку, і своє ставлення до іншого члена суспільства.
І соціальна цінність норми права полягає як раз і в тому, що створюючи цю психологічну настанову індивіда, вона формує соціально стійкий суспільний стан. Іншими словами, норма права ще й тому надбання культурного розвитку людства, що, регулюючи поведінку своїх конкретних адресатів в типових випадках, вона також формує в них й очікування передбаченої, зрозумілої поведінки інших членів суспільства, їх взаємовідношення. [1, с. 45].
Ознаки норми права:
Правило поведінки регулятивного характеру – норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату.
Загальнообов'язкове правило поведінки – норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності.
Правило поведінки загального характеру – норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата – неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).
Формально-визначене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру – норма права закріплює права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших – забезпечити це право). Формальну визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших писаних джерелах права.
Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку – норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності.
Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу – держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права. [2, с. 89].
1.2. Класифікація норм права
Складність суспільних відносин, що регулюються правом, та багатоаспектність самої категорії «право» визначає можливість класифікації норм за різноманітними критеріями.
Класифікація норм права – це їх поділ на окремі види за певними суттєвими ознаками, які визначають специфічну роль кожного із різновидів норм у регулюванні суспільних відносин.
Класифікація надає можливість:
1) чітко визначити місце кожної з норм у системі права;
2) охарактеризувати функції норм та їх місце у механізмі правового регулювання;
3) визначити межі регулятивного впливу держави на суспільство за допомогою права;
4) встановити шляхи вдосконалення правотворчої та правозастосовчої практики й підвищити її ефективність;
5) вивчити особливості кожного з різновидів норм та можливості їх взаємодії;
6) визначити призначення кожного з різновидів норм;
7) визначити особливі способи впливу норм на суб'єктів права.
Визначимо основні критерії класифікації норм права.
- за суб'єктами правотворчості розрізняють норми, що приймаються громадянським суспільством у процесі проведення референдумів, та норми, що приймаються державою шляхом діяльності спеціально створених структур, до повноважень яких належать законотворчі та правотворчі функції.
- залежно від способу об'єктивації розрізняють звичаєві, гетерономні та автономні.
Звичаєві норми не встановлюються певними суб'єктами, виникають поступово, відображаючи суспільні відносини, які формуються та набирають соціально значимого характеру. Після санкціонування з боку держави вони стають правовими та мають форму правового звичаю.
Гетерономні норми встановлюються певним авторитетним суспільним чи державним органом в односторонньому порядку та владно встановлюють суб'єктам певний варіант поведінки. Вони мають форму нормативно-правового акта.
Автономні норми формуються самими суб'єктами права і являють собою результат узгодженості їх інтересів. Мають форму колективних чи міждержавних договорів.
- за юридичною силою норми класифікують на законодавчі, що вміщуються у тексті закону та мають вищу юридичну силу, і норми підзаконних актів, які приймаються державно-владними структурами на основі, на виконання і відповідно до закону (норми, вміщені у постанові Кабінету Міністрів чи указі Президента).
- за предметом правового регулювання розрізняють норми конституційного, адміністративного, цивільного, трудового, сімейного, земельного, фінансового, кримінального права та ін.
- за функціями у механізмі правового регулювання норми поділяють на:
а) вихідні (установчі), що визначають основи та принципи правового регулювання, його мету, завдання.
(Напр., норми Конституції України, що закріплюють основи конституційно-правового статусу громадян.) ;
б) загальні, що вміщуються в загальній частині галузі й поширюються на більшу частину її інститутів;
в) спеціальні норми, що належать до окремих інститутів галузі права і регламентують певний вид відносин з урахуванням їх особливостей.
(Норми цивільного права, що регламентують інститут інтелектуальної власності.)
- за функціями у процесі впливу на суспільство:
а) регулятивні, що регулюють поведінку суб'єктів права шляхом надання їм певних прав чи покладання обов'язків.
(Право на укладення трудового договору на одному чи декількох підприємствах.)
На основі цих норм за наявності певних умов виникають регулятивні правовідносини, спрямовані на реалізацію прав та обов'язків суб'єктів;
б) охоронні норми спрямовані на регламентацію засобів юридичної відповідальності та засобів захисту суб'єктивних прав (норма кримінального права, що встановлює відповідальність за вбивство).
Їх роль у регулюванні суспільних відносин зводиться до виникнення на їх основі охоронних правовідносин, які враховують особливості правопорушень;
в) спеціалізовані норми мають доповнюючий характер, не є підставою виникнення правовідносин і забезпечують дію регулятивних і охоронних норм (норма кримінального права, що дає дефініцію злочину).
- за способом правового регулювання регулятивні норми класифікують на:
1) уповноважуючі, що підкреслюють наявність певних можливостей у суб'єкта вчиняти позитивні дії у власних інтересах (норма трудового права, що встановлює право на відпустку) ;
2) зобов'язуючі, які покладають активні обов'язки як необхідність вчиняти певні позитивні дії, що забезпечують реалізацію суб'єктивних прав (норма Конституції, що встановлює обов'язок платити податки) ;
3) забороняючі норми, що встановлюють пасивні обов'язки утриматись від певних дій, які порушують суб'єктивні права (норма трудового права, що передбачає заборону порушувати Правила внутрішнього трудового розпорядку).
- за характером норми класифікують на:
- норми матеріального права, що визначають права та обов'язки суб'єктів у різноманітних сферах (Конституційна норма, яка встановлює правило про охорону приватної власності законом) ;
- норми процесуального права, які визначають порядок дій суб'єктів у випадку порушення норм права, регламентують процедурні та організаційні питання (норми Регламенту Верховної Ради України, що встановлюють порядок розгляду та прийняття законопроекту).
- за ступенем визначеності прав і свобод суб'єктів розрізняють:
а) абсолютно-визначені норми, які вичерпно визначають умови дії норми права та обов'язки суб'єктів; наслідки, що настають внаслідок порушення норми. Ці норми не потребують конкретизації правозастосовчими актами.
(Позов, поданий недієздатною особою, суд залишає без розгляду.) ;
б) відносно-визначені норми, що не вміщають вичерпних вказівок на умови дії норми, права та обов'язки суб'єктів і наслідки їх невиконання чи порушення та потребують прийняття правозастосовчого акта. Вони, у свою чергу, поділяються на:
1) ситуаційні, що передбачають можливості безпосереднього регулювання відносин актом правозастосування (норма що встановлює порядок здійснення нотаріальних дій) ;
2) альтернативні, що встановлюють можливість регулювання відносин шляхом вибору одного із варіантів поведінки (норма, що передбачає можливість укладення трудового договору на одному чи декількох підприємствах) ;
3) факультативні норми, які поряд з основним варіантом вирішення питання вміщують факультативний, який має доповнюючий характер (норма, що встановлює правило, відповідно до якого нотаріально не засвідчена угода є недійсною, якщо вона не виконана фактично).
– важливим критерієм класифікації норм є можливість поділу спеціалізованих норм. При цьому необхідно зазначити, що деякі автори не визнають можливості виокремлення спеціалізованих норм як правових, оскільки вони не встановлюють прав і обов'язків суб'єктів, їх відносять до когнітивних норм, що мають не правовий, а інтелектуальний характер.
Однак більшість вчених визнають самостійне значення спеціалізованих норм, виділяючи у їх складі:
- загальні норми, які визначають елементи регульованих відносин у загальному вигляді (норма, що визначає предмет конституційного законодавства; проголошення України республікою (ст. 5 Конституції) ;
- дефінітивні норми, що спрямовані на закріплення юридичних понять (норма, що визначає поняття злочину, трудового договору, юридичної особи) ;
- декларативні норми, які закріплюють правові принципи (норма конституційного права, що закріплює принцип законності, розподілу влади) ;
- оперативні, які визначають момент набрання чинності актом чи втрати ним юридичної сили (норма про вступ у юридичну силу Закону України «Про пенсії») ;
- колізійні норми, що встановлюють правила застосування норм у випадку їх протиріч.
Деякі автори серед спеціалізованих норм виділяють норми-презумпції, що закріплюють припущення щодо певного юридичного стану; норми-строки, що вказують на час настання певних юридичних наслідків; норми-преюдиції, які виключають будь-яке оспорення існування вже доведеного факту, закріпленого у юридичному акті; норми-конструкції, що узагальнюють складні за своїм складом юридичні явища.
-. за методом правового регулювання розрізняють:
- імперативні норми – категоричні приписи, що мають чітко обов'язковий характер та безпосередньо визначають поведінку суб'єктів суспільних відносин, не надаючи можливості обрати варіант поведінки (норма конституційного права, яка визнає права і свободи особи вищою соціальною цінністю) ;
- диспозитивні норми надають можливість суб'єктам права самостійно встановлювати для себе певні взаємні права і обов'язки (норма, що встановлює можливість працювати на одному чи декількох підприємствах).
- за сферою дії розрізняють норми:
- загальної дії, що поширюються на всю територію держави і на всіх суб'єктів (норми Конституції та законів) ; [3, с. 44].
1 2 3