Політичне, релігійне та культурне життя українства у період після 1848 року
У ХІХ ст. і Росія, і Австро-Угорщина пройшли через реформаційні перетворення, котрі визначили перехід цих країн до якісно нового соціально-економічного стану, до економіки.
Так, під впливом революції в Австрії пройшли радикальні реформи. Імператорським патентом 1848 р. оголошувалось про звільнення селян від панщини та інших повинностей на користь дідичів у Галичині, Буковині та Закарпатті. Основні Засади селянської реформи були викладені в царському маніфесті від 19 лютого 1861 р. та «Загальному положенні про селян, звільнених від кріпосної залежності». Ці документи вирішували основні питання: ліквідація особистої залежності селян від поміщиків; наділення селян землею й визначення за неї повинностей; викуп селянських наділів.
На них поширювалися економічні права, які визнавалися раніше за вільними особами: купувати й продавати майно, відкривати різні підприємства тощо. Проте селяни не були повністю зрівняні у правах з іншими станами, їх право пересування обмежували, паспорти їм видавали лише на рік, тоді як іншим станам – безстрокові.
Згодом були проведені реформи в політичній сфері У 1862 р. реалізується поліцейська реформа. У кожному повіті створюється повітове поліцейське управління на чолі зі справником, призначеним губернатором. З 1878 р. у станових приставів з’явилися помічники – поліцейські урядники. У містах створювали міську поліцію на чолі з поліцмейстером.
У 1864 р. уряд провів земську реформу. Створювалися земські установи (губернські, повітові) – збори та управи. Збори складалися з гласних, які обиралися на 3 роки від землевласників, міських і сільських громад. Виборча система забезпечувала перевагу поміщикам.
У 1870 р. почалося проведення міської реформи. У містах терміном на 4 роки обирали міські думи. Члени думи – гласні – обирали міського голову й міську управу. У виборах до самих дум могли брати участь платники податків, які досягли 25 років. Вони також залежали від царської адміністрації і знаходились під її контролем.
У 1864 р. було проведено судову реформу – найбільш прогресивну з усіх реформ того часу. Замість станового вводили безстановий суд, замість закритого – «гласний», зі змаганням сторін – захисника й прокурора. Суд відділявся від адміністрації і проголошувався незалежним. Винність підсудного в окружному суді в серйозних кримінальних справах визначали присяжні засідателі, призначені за жеребом представниками населення з урахуванням майнового цензу. Проте справи представників не всіх верств населення підлягали розгляду в цих судах: для селян залишався становий волосний суд, для духівництва – консисторії, для військових та державних злочинців – спеціальні суди.
У 1862 – 1874 p. проводилась військова реформа. Країну було поділено на 15 військових округів, проведено переозброєння армії, реформувалась система військових навчальних закладів. Започатковувались військові гімназії, юнкерські училища, збільшувалася кількість місць у військових академіях. Замість рекрутських наборів з 1874 р. вводилася загальна військова повинність для всіх чоловіків, які досягли 21 року.
З 1862 р. почалася фінансова реформа. Усе управління грошовим господарством зосереджувалося в міністерстві фінансів, великі повноваження надавались заснованому Держбанку. Ліквідовувалася система відкупів територій і непрямі податки (за вино, тютюн, сіль), які почали збирати замість приватних осіб відповідні державні установи. Установлювалася гласність бюджету. Основний тягар податків, як і раніше, несло селянство. Велику роль у розвитку промисловості відігравав іноземний капітал, іноземні інвестиції. У деяких галузях він помітно переважав. В окремих регіонах України швидко зростав рівень концентрації виробництва. Виникали великі монополістичні об’єднання, котрі займали пануюче становище в економіці. Відбувався процес зрощування банківського капіталу з промисловим, що вело до утворення фінансового капіталу.
Реформи освіти. Збільшувалась кількість шкіл різного рівня, дозволялось відкривати приватні. Навчання розподілялося на класичне (гімназії, які готували учнів в університети) і реальне (училища, які готували в технічні інститути). Надавалась автономія університетам, які могли самостійно вирішувати свої адміністративні (вибори ректорів, деканів), наукові, фінансові та навчальні питання.
Усі ці реформи виявились прогресивними, але кожна з них залишала недоторканними значну кількість елементів докапіталістичного устрою. Головним серед цих залишків феодалізму – це необмежена парламентом і конституцією влада царя – самодержавство; велике поміщицьке землеволодіння і малоземелля селян; селянська община з колективною власністю на землю; відсутність у країні найважливіших демократичних свобод.
Проте в цілому реформи мали велике значення. Відбулася певна лібералізація суспільства, що сприяло прогресу країни, відкрило перспективи її розвитку на шляху перетворення з феодальної на буржуазну монархію.