Показати відмінності у вченнях стоїків різних періодів розвитку вчення сторінка 3

1 2 3

Ім'я файлу: стоїцизм.rtf
Розширення: rtf
Розмір: 665кб.
Дата: 14.12.2020
скачати
Пов'язані файли:
Реф. Скоропадський.doc
как позвонить киевстар.docx
Курсовая Чистовик.doc
Чистовик курсовой.doc
Реферат Чистовик 19.10.19.doc

Ще з раннього віку Марк був дуже захоплений філософом-стоїком Епіктетом. Його “Бесіди” вплинули і на двадцять книг Марка Аврелія (“Наодинці з собою”, “Роздуми”), що були написані в зрілому віці. Марк Аврелій часто повторює думки Епіктета, але про “плагіат” не може бути й мови, адже у того ж Епіктета можна знайти думки, що приписуються Зенону Кітионському, Клеанфу чи Хрісіппу. Це одна й та ж філософія (стоїчна), хоча і на різних етапах розвитку.

Марк Аврелій – справжній представник пізнього стоїцизму, оскільки також найбільшу увагу приділяє етиці, а не фізиці чи логіці.

Наскільки Марку Аврелію вдалося застосувати ті високі морально-політичні принципи, які ми знаходимо в його “Роздумах”. Відповідь на це запитання полягає в тому, що вчення Марка Аврелія не має розбіжностей з його практичною діяльністю. В його свідомості між стоїчною філософією та життєвою практикою не було ніякого антагонізму, для нього temporalia⁴¹ не повинна була розходитися з spiritualia⁴². Марк Аврелій далекий від усіляких утопій. Філософія залишається законом життя, але філософ повинен розуміти недосконалість людини. Неможливо насильно обновити світ, ввести новий порядок, адже правитель не може управляти і думками і почуттями людей. Марк Аврелій зневажає деспотизм, оскільки ще з дитинства був знайомий з республіканськими ідеями, які зберігались у його родині. Він не розрізняє чітко ці дві форми – вважає, що монархію можна виправдати, якщо монарх бачить в собі не лише володаря людей, а й людину.

Марк Аврелій розуміє стоїцизм як школу доброчесності та спосіб життя. Він не хвилюється про те, щоб відкрити свої думки про Бога; Аврелій хоча і робить поступку філософії, але ставиться до традиційної віри з благочестям. “Для чего мне такая жизнь во вселенной без богов и Провидения?”⁴³

Вчення Марка Аврелія виникли з почуття повної безпорадності, самотності людини як і у Епіктета: “Как быстро все исчезает: самые тела в мире, память о них в вечности!”⁴⁴ “Человек – это душонка, обремененная трупом, как говорил Эпиктет”.⁴⁵ Але усі ці почуття мізерності людського життя проявляються у Аврелія ще сильніше.

Сумуючи, Марк Аврелій прагне звернутися до божества, чим підсилює значення релігійного елементу в філософії. Стоїк вважає, що серед цього хаосу та неспокою життя необхідне внутрішнє, інтимне спілкування з богом. Він вимагає не просто стоїчної апатії і морального очищення, тут спостерігається вже явне наближення до неоплатонічного вчення про екстатичне очищення душі. Молитва для Марка Аврелія є символом покори людини перед світом, а не засобом щось змінити. “Мудрый и в молитве может лишь сказать природе: дай, что хочешь, и возьми, что хочешь”.⁴⁶

Мораль базується на покірності природі в цілому, вона створює ту якість духу, яка називається простотою: людина повинна бути простою. Також Марк Аврелій закликає любити ворогів своїх, створює ідеал всепрощення, він навчився бачити в людині “політичну тварину” і тому в його моралі багато місця відведено соціальним обов’язкам – у цьому він йде далі від Сенеки та Епіктета. У своїх “Роздумах” Марк Аврелій особливу увагу привертає до розгляду питання смерті. Як і Сенека, каже, що смерть – це не є щось страшне та сумне, саме життя – це вічне повторення, де смерть не відрізняється від народження. Марк Аврелій також допускає самогубство, але не схвалює Сенеківське театральне шукання смерті. Вважає,що після смерті душа або гине, або переходить у іншу форму. Така мораль відмовляється дати людині надію на загробне життя. Сам Марк Аврелій відчув тут якусь космічну несправедливість. Виникає почуття, що стоїчна мораль не здатна удосконалити світ, вона завжди буде лише для обраних. Саме через це стоїцизм не зміг зупинити розповсюдження християнства; відомо, що сам Марк Аврелій спонукав гоніння на християн. Не дивлячись на це, стоїцизм став добрим підгрунтям для розвитку християнства. Ним скористалась християнська думка, християнська література, особливо у системі моралі.

Зі смертю Марка Аврелія помер стоїцизм. Точніше, почалося його безсмертя. В тій чи іншій мірі, в тій чи іншій формі стоїцизм відрожувався в історії неодноразово.

“Будь подобен скале: волны беспрестанно разбиваются о нее, она же стоит недвижимо, и вокруг нее стихают взволнованные воды” (Марк Аврелій)
Висновки до Розділу 2
Здійснивши аналіз вчень, оглянувши розвиток стоїчної філософії, ми переконалися, що зародившись у Греції і зазнавши саме там розвитку основних доктрин, стоїчна філософія все ж найбільшої популярності набула у Римі. Це пояснюється тим, що розробка етичних проблем, зокрема проблем моралі зараз зацікавила б нас більше, ніж розгляд питань тієї ж логіки або фізики. Стоїцизм прекрасно увійшов у римське суспільство у ролі охоронця старих традиційних цінностей, деякі з яких були безнадійно втрачені через зіпсованість моралі. Стоїцизм дійсно став основним морально – етичним вченням Риму.

Це вчення було у розпорядженні менш освіченої меншості, але яка становила еліту римського суспільства.

Філософія стоїків була призначена керувати моральним життям окремої людини і цілого суспільства також виконувала функції релігії, відділяючись від неї все менш помітною межею. Стоїцизм претендував на роль “охоронця душ”, і це було визнане законним. Філософ перетворювався на провідника, він прагнув бути реформатором моралі, міг розрадити приреченого на страту, заспокоїти і розвіяти страх перед смертю; вмів дійти до будинку бідняка і палацу Цезаря. Пізніше у характері стоїчного мудреця з’являється безпорадність, відчуття приреченості, своєї мізерності. Це вже не ранньостоїчний мудрець, який велично і твердо стоїть на ригористичних позиціях своєї філософії, це слабка і жалюгідна людина, яка усвідомила свою недосконалість і прагне очистити свою душу, звільнитися від тягаря мирських проблем, звернувшись “до самої себе”, заглибившись у свій внутрішній світ. Якщо у ранніх стоїків ми бачимо раціональний підхід до розгляду існування Бога, то в період Пізньої Стої потреба в особистому спілкуванні з божеством значно зростає. Стоїцизм не зміг встояти під тиском християнства, і для цього була важлива причина. Відомо, що стоїчна проповідь моралі апелювала лише до розуму. Релігійне прозріння в житті людини, що стає для неї другим народженням, ніколи не вважалося стоїками якоюсь необхідністю. Самі стоїки відчували цей недолік у своєму вченні. У стоїцизмі немає джерела релігійних переживань, немає братерської близькості, яка створюється саме єдністю цих переживань. Стоїцизму не вистачає почуттів, адже римляни були “людьми з заліза”, вони не визнавали ніякої екстатичності, сліз благоговіння. Для об”єднання людині необхідне щось більше. Саме християнство це зрозуміло і його швидке поширення пояснюється саме цим. Проте, римський стоїцизм можна справедливо розглядати як “підготовчу школу” християнства, а самих стоїків (Сенеку, Епіктета, Марка Аврелія) як “шукачів Бога”.

РОЗДІЛ 3. порівняльний аналіз вчень представників школи стоїцизму та софізму
Cофісти - термін, яким у давньогрецькій літературі позначали вчителів мудрості і красномовства, філософів 2 пол. V – 1 пол. IV ст. до н. е., які вперше в Греції стали викладати своє мистецтво за плату. Хоча цей термін почали вживати в значенні майстерне, що вводить в оману міркування, саме по собі слово "софіст" означало просто "мудрець" і до середини століття не мало ніякого відтінку. Зміною значення слова історія зобов'язана супротивникам софістів, серед яких найбільш відомими є Сократ, його учні Ксенофонт і Платон, а також Арістофан,які висміювали софістику у своїх комедіях.

Говорячи про діяльність софістів і її суспільну оцінку, не можна не помітити, що багато чого з того, що внесли в суспільство софісти, було абсолютно новим, незвичним і шокуючим для людей, через це багато їх положень відкидалось і оспорювалось навіть не будучи грунтовно осмисленими.

Софістів можна назвати діячами давньогрецького Просвітництва, програмою якого є свобода в релігії і моралі, політиці та науці, мистецтві та культурі, проголошує від імені розуму.

Cпостерігається тенденція деякого відходу від натурфілософії та звернення до людини на основі давнього принципу "Пізнай самого себе". стає зрозумілим, що коріння софістики криються у суспільній обстановці того часу.

Хоч софістика була породжена демократією, вона в той же час підривала один з фундаментальних принципів останньої - принцип рівності. Софістика виявилася важко сумісною з демократією і з бажаннями "демосу" (народу), що стало однією з причин, що вона не змогла закріпитися в існуючому суспільстві.

Софістів теоретично більш цікавили способи докази і переконання, логіка суперечки, ніж зміст навчань. Між самими софістами, а також між ними і їх противниками йшли гарячі суперечки, і в якості предметів цих спорів найчастіше виступали дві проблеми: з одного боку, "природа" і "мистецтво" в людському суспільстві, з іншого, - людина і пізнання.

Що стосується першої проблеми, то софістів надзвичайно цікавило питання, що в суспільстві є природним, тобто існуючим "за природою", а що має штучне походження. Універсальне протиставлення природи мистецтва розгортається у софістів щодо трьох основних питань: виникнення суспільства і держави, законодавства, релігії.

Закони теж явище цілком штучне, і тому їх положення далекі від істини.. Варто відзначити, що подібна діалектика суспільного життя послужила підставою для релятивістських ідей софістів, тобто проголошення відносності всякого знання.

Що стосується релігії, то походження богів визначалося софістами як штучне, оскільки, як казав Протагор, ми нічого не можемо знати про богів.

Другий глобальною проблемою, що займала розуми софістів, була проблема "людина і пізнання", в процесі розв'язання якої вони приходять до релятивізму, тобто визнання того, що все в світі відносне.

Відомі три тези софістів:

- нічого не існує;

- якщо навіть щось і існує, то воно незбагненне;

- якщо воно і збагненно, то невимовно і незрозуміло для інших.

Значення діяльності софістів велике для світової науки.
Висновки до Розділу 3
Якщо порівнювати вчення софістів і стоїків то можна зробити висновки, що є небагато схожого в цих двох вченнях як і зі сторони самих вчень, так із поглядів окремих представників.Вчення стоїків має характер морального, етичного, духовного, тоді як вчення софістів має більш практичне значення в галузі логічного, наукового, аналітичного мислення.

Спостерігається незначний вплив вчень стоїків на вчення софістів в етичній і моральній площині.

Стоїки роблять людську істоту мізерною, немічною, стверджують існування Бога, богів; софісти ж навпаки стверджують, що боги є істотами штучними і їх придумали люди. Те ж саме вони говорять і про державу і закони – вони штучно створені людьми. Софістика існувала в періоди демократії, але підривала її, оскільки не підтримувала думку про рівність людей. Стоїки ж навпаки підтримували думку, що всі люди рівні, незалежно від походження, майнового стану.

Софістику підримували високі суспільні класи тому воні не закріпилася в грецькому і римському суспільствах, стоїцизм навпаки підтримував народ (демос).

Що ж до понять матеріалізму то їх підримували тільки деякі з софістів, стоїки – всі.

Проаналізувавши основи цих вчень можна зробити висновки що ці вчення які виникли в Греції і перемістилися згодом до Риму є різними, хоча вони виникли в одній і тій країні в один період.

ВИСНОВКИ
Проаналізувавши морально – етичні вчення римських стоїків, можна зробити висновок, що вони здійснили значний вплив на людство, держави в цілому світі. Ці вчення можна вважати основою моральних,духовних, християнських вчень, адже в період коли стоїцизм виник, людство ще не знало християнства.Порівнявши вчення стоїків і софістів можна сказати, що стоїчні вчення були більш моральні, духовні.Софістичні ж більш практичні. Такі принципи поступай так, як би ти хотів щоб поступали з тобою і звернення стоїків до Богів стали майбутніми християнськими вченнями. Деякі принципи лягли в основу систем права майже всіх країн світу, зокрема принцип рівності людей, проголошений ще ранніми стоїками.

Деякі їхні думки можна охарактеризувати як утопічні, фантастичні, зокрема про те що світ згорить, і всі душі і люди відродяться знову.

Їхні вчення, закладені ще багато століть тому, справедливо можуть використовуватися і в наш і не потрібно шукати нових моральних та етичних принципів. Їх можна знайти у вченнях стоїків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Аверинцев С. С. Плутарх и античная биография: автореф. дис. на соискание ученой степени кандидата филолог. наук : / С. С. Аверинцев. – М., 1967. – 16 с.
Аврелий Марк К себе самому / М. Аврелий. – М. : Алетея, 2000. – 79 с.
Аврелий Марк Наедине с собой / М. Аврелий. – К. : Черкассы, 1993. – 69 с.
Аврелий Марк Антонин Размышления : перевод А. К. Гаврилова / Марк А. А. – М. : Наука, 1993. – 70 с .
Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – М. : Мысль, 1979. – 629 с.
Эпиктет Беседы. – М. : Ладомир, 1997. – 45 с.
Левек П. Эллинистический мир : перевод с франц. Е. П. Чиковой / П.Левек. – М. : Наука, 1989. – 252 с.
Лосев А. Ф. История античной эстетики том 5 / А. Ф. Лосев. – М. : Исскуство, 1979. – 632 с.
Нерсесянц В. С. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Ред. В. С. Нерсесянц. – М. : НОРМА, 2006. – 151 с.
Сенека Л. А. Моральні листи до Луцилія / Л. А. Сенека. – Л. : Апріорі, 2011. – 323 с.
Степанова А. С. Философия Древней Стои: монографія / А. С. Степанова. – А., 1995. – 272 с.
Татаркевич В. Історія філософії: т. 1 Антична і середньовічна філософія / В. Татаркевич. – Л. : Свічадо, 1999. – 250 с.
Філософський словник / За ред. В. І. Шинкарука. – 2-ге вид. І доп. К. : Голов. ред. УРЕ, 1986. – 800 с.

1 Нерсесянц В. С. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Ред. В. С. Нерсесянц. – М. : НОРМА, 2006. – 20 с.

2 Нерсесянц В. С. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Ред. В. С. Нерсесянц. – М. : НОРМА, 2006. – 20 с.

3 Хрисипп( 279 – 208 рр. до н. е.) – давньогрецький стоїк, представник стародавнього періоду стоїчного вчення.

4 Сенека Л. А. Моральні листи до Луцилія / Л. А. Сенека. – Л. : Апріорі, 2011. – С. 13

5 «Обов’язок» стоїки розуміють як втілення законів космічного розуму

6 Тарн В. Еллинистическая цивилизация / В. Тарн Перевод с английского. – М. 1949

7 Vir bonus(лат.) – хороша людина(громадянин)

8 «Стоїчний Рим» Римська держава періоду ранньої республіки VI—III ст. до н. е.

9 Геракліт(535 – 475 рр до н.е.) – грецький філософ.

10 Palingenesia(лат.) – оновлений.

11 Аpocatastasis(грец.) – відновлення.

12 Тертуліан – видатний ранньохристиянський письменник і теолог.

13 Сократ(469 – 399 рр. до н.е. ) - давньогрецький філософ.

14 Нерсесянц В. С. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Ред. В. С. Нерсесянц. – М. : НОРМА, 2006. – 20 с

15 Нерсесянц В. С. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Ред. В. С. Нерсесянц. – М. : НОРМА, 2006. – 20 с

16 Кратет(4 – 3 ст. до н. е.) – давньогрецький філософ – кінік, учень Діогена Синопського.

17 Нерсесянц В. С. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Ред. В. С. Нерсесянц. – М. : НОРМА, 2006. – 20 с.

18 Нерсесянц В. С. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Ред. В. С. Нерсесянц. – М. : НОРМА, 2006. – 20 с.

19 Нерсесянц В. С. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Ред. В. С. Нерсесянц. – М. : НОРМА, 2006. – 20 с.

20 Нерсесянц В. С. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Ред. В. С. Нерсесянц. – М. : НОРМА, 2006. – 20 с.

21 Нерсесянц В. С. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Ред. В. С. Нерсесянц. – М. : НОРМА, 2006. – 21 с.

¹⁵ Нерсесянц В. С. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Ред. В. С. Нерсесянц. – М. : НОРМА, 2006. – 21 с.

22 Нерсесянц В. С. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Ред. В. С. Нерсесянц. – М. : НОРМА, 2006. – 24 с.

23 Кініки – давньогрецька сократівська філософська школа 4 століття до н. е.

24 Діоген Синопський(412 —323 рр. до н. е) - давньогрецький філософ-кінік.

25 Сенека Л. А. Моральні листи до Луцилія / Л. А. Сенека. – Л. : Апріорі, 2011. – С. 162

26 Сенека Л. А., трактат “Про благодіяння”

27 Сенека Л. А., " Лист до брата Галліона"

28 Сенека Л. А. Письма, XV.

29 Пам’ятний напис на могилі Епіктета.

30 Гай Музоній Руф( І ст. ) – римський філософ – стоїк, вчитель Епіктета.

31 Флавій Арріан(75 – 185 рр.) – древньогрецький історик, учень Епіктета.

32 Таронян I. 9, 19 – 21, Sonline.

33 Епиктет, Беседы 1. 20,21

34 Епиктет, Беседы ІІІ. 23,30 - 32

35 Лукиан, Демонант, 55; Епиктет. Беседы; фрагмент 1

36 Лукиан, Демонант, 55; Епиктет. Беседы; фрагмент 3

37 Лукиан, Демонант, 55; Епиктет. Беседы; фрагмент 3

38 Іоанн Златоуст(347 – 407 рр. ) – святий, один із засновників Константинопольського патріархату, оратор, мислитель.

39 Аврелій Августин(354 – 430 рр.) – філософ, проповідник, християнський богослов.

40 Марк Аврелий, Наедине с собой І, 17

41 Temporalia(лат.) – тимчасове.

42 Spiritualia(лат.) - духовне

43 Марк Аврелий, Наедине с собой ІІ, 11

44Марк Аврелий, Наедине с собой ІІ, 12.

45Марк Аврелий, Наедине с собой IV, 41

46Марк Аврелий, Наедине с собой Х, 14

1 2 3

скачати