Ім'я файлу: Вивчення декоративно-прикладного мистецтва.doc
Розширення: doc
Розмір: 374кб.
Дата: 23.05.2020
скачати
Розширення: doc
Розмір: 374кб.
Дата: 23.05.2020
скачати
2.3. Методика проведення уроків образотворчого мистецтва з декоративно-прикладного мистецтва
Декоративно-прикладне мистецтво – це унікальний розділ образотворчого мистецтва, який надає учням багато можливостей для духовного саморозкриття, творчого самовираження, розвитку здатності до життєвого самовизначення, дає змогу розкрити нахили до різних творчих професій: художника, дизайнера, модельєра, спеціаліста з комп’ютерної графіки. Засвоюючи такі навчальні поняття, як “композиції”, “форма”, “колір та об’єм”, школярі вчаться створювати образи на рівні переосмислених в емоційно-естетичному ключі уявлень про навколишній світ, вільно оперуючи фарбами, кольорами, лініями, формами та їх поєднанням.
Навчання декоративно-прикладному мистецтву дитини вимагає кваліфікованого керівництва. Але для того, щоб розвинути у кожного учня творчі здібності закладені природою, вчитель повинен сам розуміти декоративно-прикладне мистецтво, дитячу творчість, володіти необхідними способами художньої діяльності. Отже, навчання декоративно-прикладного мистецтва молодших школярів вимагає від вчителя знань змісту і методики навчання, а також необхідної підготовки в галузі мистецтва.
Велике значення українського декоративно-прикладного мистецтва полягає в естетичному та художньому вихованні дітей у сучасній початковій школі. Чимало педагогів, учених, методистів, художників і мистецтвознавців вивчали й аналізували український народний розпис. Їхні рекомендації зводяться, як правило, до двох варіантів. Один з них - найбільший вплив на естетичний розвиток молодших школярів має вільна імпровізація, виконання розпису одразу фарбами, а інший - виконання підготовчого малюнка і цілої низки підготовчих вправ.
Таким чином, специфіка предмета "Образотворче мистецтво" дозволяє вчителю широко використовувати інтерактивні методи та нестандартні форми організації уроку, які дають змогу підвищити ефективність засвоєння знань, поліпшити контроль над виконанням завдань, викликати у дітей інтерес до навчання.
Інтерактивні методи навчання - це специфічні методи організації пізнавальної діяльності, яка має передбачувану мету — створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність, самостійність. Відбувається колективна, групова, індивідуальна співпраця, коли вчитель і учні — рівноправні суб'єкти навчання. На уроках образотворчого мистецтва використання інтерактивних методів впливає на формування творчої активності учнів. За умови вмілого впровадження інтерактивні методи навчання дозволяють залучити до роботи всіх учнів класу, сприяють виробленню соціально важливих навичок роботи в колективі, взаємодії з колективом, навичок проведення чи підтримки дискусії, обговорення запропонованих тем з декоративно-прикладного мистецтва. Сьогодні на уроках декоративно-прикладного мистецтва широко використовують комп’ютерні технології. Кожен із таких уроків є сукупністю малюнків, світлин, анімацій, відеофрагментів, текстових пояснень, звукового супроводу, зразкового виконання практичних робіт, правил з техніки безпеки, правил роботи з різноманітними матеріалами, підсумкових запитань, використання таких інтерактивних технологій зацікавлює дітей, робить урок цікавим.
Багато відомих українських методистів, які багато наукових праць присвячують вивченню та методиці викладання образотворчого та декоративного мистецтва у загальноосвітніх школах, з метою підвищення дієвості навчально-виховного впливу творів декоративно-прикладного мистецтва на учнів рекомендують використовувати таку послідовність виконання декоративного малюнка:
- збір матеріалу, необхідного для виконання декоративного розпису (листя дерев, репродукції, фотографії);
- вивчення об'єктів, форми яких повинні втілитись в декоративні форми (листя, квіти, фрукти тощо);
- виконання декількох варіантів декоративних елементів;
- виконання ескізу декоративного малюнка невеликого розміру;
- виконання декоративного рисунка олівцем;
- виконання декоративного малюнка фарбами.
У відомій Петриківській школі вчитель В. Соколенко, прихильник навчання дітей розписів з наймолодшого віку, переконаний у доцільності виконання їх одразу фарбами, із визначенням кольорів та композиції.
Професор Є. А. Антонович, який чимало працював над дослідженням у галузі декоративного мистецтва, рекомендує послідовне вивчення техніки петриківського розпису, вироблення вмінь та навичок шляхом багаторазового виконання елементів аж до ґрунтовного їх засвоєння.
Ці та інші методи можна використовувати у педагогічній практиці, але остаточний вибір варто залишити за дітьми, вони самі оберуть свій улюблений метод малювання декоративних композицій. Основне, щоб методика враховувала вікові психологічні особливості дітей.
Індивідуальність у мистецтві взагалі є доволі важливою, а в декоративно-прикладному мистецтві - особливо. Як відомо, уславлені майстри декоративного розпису працювали, застосовуючи власні методи і техніку. Часто вони самі виготовляли пензлі, фарби та інше приладдя. Наприклад, Катерина Білокур починала малювати картину з однієї квітки і поступово заповнювала все полотно, а іноді, якщо цього полотна не вистачало, вона дошивала до нього додаткові шматки. Цілком інший метод малювання у Параски Хоми, яка спочатку виконувала дуже точний контурний малюнок олівцем всього розпису, а потім виконувала малюнок фарбами. Обидві художниці досягли вершин майстерності у своїй творчості. їх талант високо оцінений не лише в нашій країні, але й далеко за її межами.
Дітям, учням шкіл, які починають займатися декоративно-прикладним мистецтвом, слід виконувати допоміжні вправи для вивчення першооснови розписів характерних елементів, засвоїти технічні прийоми, колорит, основи композиції.
Завдання на уроках декоративно-прикладного мистецтва виконуються як по готовому контуру, так і без нього, прямо пензлем. Простими мазками при дотриманні ритму можна створити узор. Часто намічаємо олівцем межі узору і осьові лінії, а весь узор виконуємо пензлем без попереднього малюнка. Ці роботи розвивають окомір; через те що виправляти не можна, учні ретельно визначають відстань очима, перш ніж покласти мазок.
Підбір кольору для узору залежить від завдання, поставленого на уроці, від фону, на якому малюють узор, від фарб (акварель, гуаш). Треба пояснити учням значення виступаючих і відступаючих кольорів, показати, як розфарбовувати узор, щоб головне на малюнку не зникло, щоб кольори, що оточують головне, допомагали його виявити. Розповідаючи, як треба підбирати колір для узору, вчитель демонструє готові таблиці, на яких узор зображений на фоні теплого і холодного, теплого і холодного кольору розміщений на білому, сірому, чорному, світло-жовтому або блакитному фоні. Учні бачать, як по-різному сприймається колір залежно від поєднання з іншими кольорами, як один і той самий узор може сприйматись по-різному. В одному поєднанні узор ніби зникає, в іншому його добре видно. Розфарбовують 2-3 кольорами. Багато кольорів учні не зуміють використати. Треба показати, як при контрастному поєднанні кольору можна добавлянням чорної фарби погасити або послабити колір.
Завжди треба пам'ятати, що колір змінюється залежно від того, поруч з яким іншим кольором він перебуває. Блакитний біля фіолетового здається зеленуватим, червоний поруч з жовтим здається дуже яскравим, червоний біля фіолетового бачимо жовтуватим, блакитний поруч із зеленим набирає фіолетового відтінку, зелений поруч з жовтим здаватиметься голубуватим. Колір або зберігає свою яскравість, або зменшує її залежно від сусідніх кольорів.
Для орієнтування вчителям початкової школи, що викладають образотворче мистецтво й часто не знають, як приступити до підбирання кольору і розфарбовування, можна рекомендувати такі поєднання: пурпуровий з темно-зеленим, червоно-оранжевий з блакитно-зеленим, оранжевий з синім, жовто-оранжевий з синьо-фіолетовим і т.д. Яскраві кольори добре поєднуються з сірим кольором, а світлі з білим, світло-сірим, але білий з темними кольорами не завжди доцільний. Чорний колір добре застосовувати для роз'єднання тонів, в дуже малій кількості, коли відділяємо одну форму від іншої (в орнаменті). Поєднання чорного з темно-зеленим, темно-синім і фіолетовим рекомендувати дітям не слід - виходить похмуро, і дітям поєднання не подобається. Добре поєднується кіновар з синім, сурик з світлим жовто-зеленим, оранжевий з ультрамарином, темно-оранжевий із зеленим, з фіолетовим і ще краще, якщо додати третій колір - жовто-зелений. Жовтий колір, який дуже виступає навіть на великій відстані, добре поєднується з синім, особливо добре з ультрамарином. При добавлянні синього кольору жовтий змінює тон. Жовто-зелений колір добре поєднується з фіолетовим, з пурпуровим.
При розфарбовуванні великої площі блакитно-зеленим кольором добре залишати ділянки для фарбування суриком або кіновар'ю. Синій колір добре поєднується з червоним і жовтим і гірше із зеленим. Коричневий колір добре поєднується зі всіма кольорами. Згадані поєднання кольорів корисно застосовувати в орнаментальному малюванні, вони розвивають почуття гармонії кольору. Діти люблять також контрастні поєднання: їх можна застосовувати в орнаментальному малюванні. Вивчаючи колірні поєднання в роботі контрастними кольорами, вводимо і ахроматичні кольори.
Техніку виконання роботи фарбами вчитель демонструє перед класом на всіх уроках до тих пір, поки весь клас не оволодіє навичкою правильної роботи. Успіх уроків орнаментального малювання фарбами залежить від пояснення прийомів розфарбовування, від закріплення навичок роботи фарбами, від уміння підібрати колір, від розвитку колірного зору і почуття кольору, що досягається правильним підбором навчальних посібників, таблиць. Таблиці повинні бути такого розміру, щоб їх було добре видно з останніх парт.
Під час орнаментального малювання на уроках декоративно-прикладного мистецтва розвивається техніка роботи фарбами, що впливає на вироблення спеціальних навичок та естетичне виховання учнів. Наприклад: рівномірне розфарбовування, вміння не переходити через контур малюнка, вміння працювати всім пензлем і кінчиком пензля, вміння розфарбувати узор з пропуском. Щоб запобігти помилці під час розфарбовування, вчитель показує, як розфарбовується узор, в якій послідовності наносити фарби, що розфарбовується спочатку, як закінчити розфарбовування і як можна перекрити один колір іншим.
Візерунки і орнаменти являють самостійну область декоративного мистецтва. Візерунок представляє вільну композицію усіх елементів, орнамент вимагає дотримання ритмічної послідовності.
По програмі учні знайомляться з принципами складання орнаменту. Однак при цьому приділяється мало уваги вивченню ритму-основи орнаменту. Усі виконані завдання зазвичай відрізняються елементами (листки, квіти, тварини), але по ритму однакові. З великими можливостями ритмічного рішення робіт потрібно знайомити дітей вже у I класі. Для цього слід на дошці показати різні ритмічні рішення орнаменту. Роблять це наступним чином: вирізують з паперу листочки, геометричні форми, креслять на дошці смужку з майбутнього орнаменту і демонструють варіанти розміщення і групування елементів. Обов’язково слід звертати увагу дітей на необхідність визначення ритму орнаменту. Після цього декілька людей складають способом аплікації на дошці свої ритмічні рішення.
Будь-який орнамент і візерунок має основний мотив. Цим мотивом, або елементом, можуть бути плями, геометричні форми, предмети оточуючого світу. Іноді прекрасно поєднуються декілька мотивів (квадрати і листочки, штрихи і метелики, будівлі і люди).
У зображеннях, з яких складені візерунки і орнаменти, не завжди легко взнати предметні прототипи. Їх форма, як правило, спрощена, а колір змінений.
Малюючи предмети з натури, необхідно навчити дітей правильно передавати їх пропорції, форму, об’єм, колір, але малюнок з натури не завжди можна перенести на той чи інший предмет. Матеріал завжди диктує умови, які визначають якість зображення. Щоб зображення стало мотивом для візерунка чи орнаменту, його необхідно творчо переробити, або стилізувати.
Декоративна обробка елемента візерунка обумовлена рядом вимог. Перш за все необхідно рахуватись з призначення предмету. Мотиви для візерунка для оббивної тканини і для посуду потребують різного рішення. Потрібно враховувати розміри речі, величину візерунка, повтор його елементів, умови його розгляду (на великій відстані, зблизька). Необхідно враховувати і матеріал, на який буде нанесено візерунок. Папір для шпалер дає можливість ширше використовувати колір, передати тонкий штрих, а дерево обмежує ці можливості, зате дає інші — візерунок може бути виконаний методом інкрустації.
Декоративна обробка елементів візерунка перебуває в творчому узагальненні його форми, об’єму, кольору і здійснюється по конкретним, розробленим в декоративному мистецтві закономірностям. Переробляючи будь-яку природну форму, виявляють її ознаки. Так, наприклад, якщо ми вводимо у візерунок ялинку, слід передати звуження її до верхівки і характерний малюнок гілок. Ялинка може бути зображена по-різному, але схожість буде забезпечена.
Якщо ми хочемо для візерунка використати гілку калини, слід враховувати характер листочків, форму ягід. Відбираючи потрібне, ми тим самим вирішуємо питання, що можна відкинути. Декоративна обробка елемента візерунку завжди припускає певну схематизацію.
При підборі малюнка для орнаменту часто застосовуються симетричні зображення. Дуже важко ознайомити учнів початкових класів з симетричною побудовою елемента візерунка. В процесі роботи над такими зображеннями діти тренують око, точність руки.
Однак симетричне рішення елемента візерунку не являється єдиним можливим. Можна вирішувати мотив візерунка асиметрично, що не облишено своєрідної чарівності і декоративної виразності. Насамкінець, при декоративній обробці елементів можна сполучати принципи симетрії і асиметрії. Наприклад, листочки калини зображують симетрично, а грона ягід — асиметрично.
Необхідно також визначити, буде малюнок об’ємним чи плоским. В багатьох візерунках і орнаментах квіти, тварини, дерева зображуються узагальнено і умовно. Дається, наприклад, тільки світло і тінь; чи об’єм позначається декількома штрихами по формі.
Необхідно скомпонувати і кольорове рішення візерунка. Воно може бути різноманітним і залежати від предмету, на який буде нанесений візерунок. Зазвичай усі новачки, які приступають до кольорової обробки декоративного елементу візерунка, намагаються зберегти реальні кольори. Наприклад, зелена ялинка і коричневий стовбур; зелені листочки, коричневі гілки і червоні ягоди горобини. Таке спрощення приводить до того, що кольорове сполучення стає грубим, примітивно відтворюючим кольори натури, без врахування основної задачі оформлення речі. Так і по суті ця кольорова гама дуже далека від реальної, так як з неї виключається усе багатство відтінків, які ми спостерігаємо в дійсності.
При кольоровому рішенні елементів візерунку потрібно вибирати гарні сполучення, хоча і далекі від реальних кольорів, але які вдало реалізуються загальним задумом оформлення (наприклад, помаранчеві і голубі зайченята на фланелі, яка призначена для дитячих повзунків, або чорні, коричневі і пісочні кольори на сірому фоні оббивної тканини).
В орнаменті декоративні елементи розташовуються в певному порядку, або ритмі. Приклад найбільш простого ритму — рівномірний повтор одного і того ж елемента. Дещо ускладнюється ритм, коли зображення повторюється через інтервал.
Орнамент може складатись з декількох елементів: чашка, чайник або квітка, листок, метелик. Послідовність цих елементів може бути самою різноманітною: повтор одного предмету за іншим; повтор з пропуском, через клітку. Орнаментом зі складним ритмом в початковій школі приділяють менше увагою, однак самі діти часто складають їх, і вчитель тому повинен знати його особливості.
При ритмічній організації елементів орнаменту широко користуються систематичною будовою, але в останній час широко застосовуються декоративні композиції, складені по принципу вільного ритму і асиметрії. Тут елементи організують не в строгій послідовності, але все-таки зберігають загальний ритм.
Декоративні композиції, які вивчаються в початковій школі, можна розподілити на три групи: орнамент у смузі; візерунки, розташовані в якійсь замкнутій фігурі (квадрат, трикутник); безмежні візерунки (візерунок для тканини, шпалер).
Найбільш простим являється орнамент у смузі. Його малюють в певній послідовності; від загального до часткового. Спочатку намічають верхню і нижню межі смуги, потім ділять її на рівні частини, в кожній частині поміщають елементи орнаменту. Візерунок, призначений для квадрату чи кола, необхідно складати з врахуванням заданої форми.
Молодших школярів знайомлять з декількома композиційними схемами для візерунків в квадраті чи колі. Найбільш проста схема — візерунок-облямівка. Цей прийом часто комбінується з оформленням центру квадрата чи кола. Квадрат можна оформити по діагональні схемі, а коло — по діаметрам.
Композиція візерунка може бути побудована, виходячи із ділення кола і квадрата на чотири частини, причому в кожну частину вписується елемент візерунка. Можливі різноманітні комбінації із цих композиційних схем, наприклад, облямівка і діагональні рішення квадрату. Для оформлення квадрату і кола використовують візерунки і вільного ритму.
Послідовність складання візерунків в замкнених фігурах — від схеми до деталей. Якщо вибрано діагональні рішення квадрату, спершу намічають діагоналі, а потім промальовують елементи орнаменту. Якщо коло вирішено оформити діленням на частини, спочатку проводять вертикальні і горизонтальні діаметр и, а потім будують візерунок. Візерунок чи орнамент, які можна продовжити в усі сторони, називають безмежними. Вони мають дві основні композиційні схеми: вільну і сітчасту.
Сітчастий орнамент складається з сітки та елементів, розташованих в комірках. По характеру сітки він може бути з прямокутною, трикутною і ромбовидною основою. Щоб правильно побудувати сітчастий візерунок, його елементи вписують в раніше намічену сітку.
Візерунок без сітчастої основи будується по принципу вільного наповнення площини плямами, штрихами, зображеннями предметів. На перший погляд візерунок вільного ритму здається простим. Однак це не так. Композиція подібного візерунка потребує від складача великої культури і старанності. Бо ж вільний ритм має свої закономірності рівноваги плям, ліній. Візерунок вільного ритму будується одразу по всій площині паперу, виходячи із загальної протяжності.
Жваво і результативно проходять в II-IV класах уроки по оформленню візерунками посуду. Вчитель приносить в клас комплект посуду і пропонує дітям скласти для нього візерунок. Діти замальовують з натури посуду і прикрашають його. Візерунок може бути стрічковим, вільного ритму, в залежності від того, який розділ декоративного малювання опрацьовується. Важливо, щоб дитина вигадала його для даної форми і мала можливість подивитись, як виглядає посуд, прикрашений за її задумом.
У подальшому композиція узорів розробляється більш складна. Учні комбінують природні форми з геометричними, зв'язно передають на малюнках зображення ритмічних одиниць, часто в одну форму вмальовують іншу. Ці знання і навички формуються при методично правильно побудованих уроках, при постійному застосовуванні навчальних посібників, таблиць, малюнків, коли ставляться чіткі мета і завдання на кожний урок як щодо малюнка, так і кольору. При розфарбовуванні ставимо конкретні завдання з підбирання кольору в орнаменті. Наприклад, розфарбовування узору одним кольором в різну силу тону, хроматичним кольором з добавлянням чорної фарби та інші.
Якщо малюють аквареллю, то залишають білий фон, працюючи гуашшю, використовуємо кольоровий фон. Використовуючи обкладинки класних учнівських зошитів, маємо готовий сірий, сіро-блакитний, сіро-фіолетовий та інший фон. В молодших класах на кольорових обкладинках можна рекомендувати розфарбовувати кольоровими олівцями.
В орнаментальному малюванні на уроках декоративно-прикладного мистецтва, коли за бажанням діти розфарбовують самостійно, не можна обмежувати учнів в підборі кольору. Учні в творчих роботах часто знаходять оригінальні колірні вирішення, до яких треба ставитись схвально.
Головним у декоративно-прикладного мистецтві, як і в будь-якому іншому виді мистецтва, є цілеспрямоване багаторазове повторення вправ, які стануть основою творчості. Простота виконання, виразність, яскравість кольорових барв, значні можливості імпровізації роблять твори декоративно-прикладного мистецтва доступними і в початкових, і в середніх, і в старших класах національної української школи.
Навчання декоративного малювання можна починати з малювання візерунків. Декоративні роботи виконуються на основі декоративної переробки таких форм, як листки, квіти, метелики, жуки (стилізації, спрощення форм, кольору рослинного чи тваринного світу). Для розвитку в учнів почуття декоративності кольору при виконанні декоративних робіт слід застосовувати гуашеві форми (вони дають густий, приємний для ока колір) або виконувати завдання аплікацією з кольорового паперу.
Шкільною програмою передбачено на уроках декоративної діяльності навчити дітей розуміти поняття ритму, гармонійності кольорових відношень, рівноваги форми і кольору. Ці знання й уміння пізніше використовуються в різних видах діяльності.
Велику увагу слід приділити використанню лінії симетрії, чергуванню елементів. Для цього перед виконанням декоративної роботи дітям не треба викреслювати лінії на листках паперу, а досить поділити папір на потрібну кількість однакових частин шляхом згинання.
Будь-яке завдання по декоративному мистецтву повинно бути конкретним. Задаючи візерунок, вчитель повинен пояснити, для чого він призначається. Якщо для тканини, то для якої. Це змусить учнів продумати і визначити загальний художній образ речі.
По декоративному мистецтву діти із задоволенням виконують різноманітні цікаві завдання. Наприклад, в I-II класах широко використовується завдання „накрити на стіл”, тобто підібрати гарне кольорове сполучення для скатертини і кружки, або будь-якого іншого посуду.
Окрім тренування гарного кольорового сполучення на цьому уроці діти навчаються і композиції (якщо вибір кольорового паперу достатньо різноманітний, завдання виконується способом аплікації).
Аплікація — один з видів декоративної діяльності. Це спосіб створення орнаментів чи художнього зображення шляхом наклеювання різнокольорових шматочків паперу чи тканини. Аплікаційні зображення предметів завжди мають більш умовні форми, ніж в інших видах мистецтва. Ці форми носять узагальнений характер, не виділяються дрібні деталі як по контуру, так і всередині предмета. Обмежене також і кольорове рішення. Кольори в аплікації передають забарвлення предметів без поступових переходів від одного кольору до іншого. Для святкового оформлення аплікаційний спосіб зображення найбільш зручний, він створює великий естетичний ефект лаконічністю і яскравістю форм.
Аплікаційні роботи виконуються з кольорового паперу, з природних матеріалів — соломки, листків, трав, засушених квітів, з тканини, ниток, вирізок із газет і журналів.
На уроці образотворчого мистецтва при виконанні аплікації ні в якому разі на слід користуватися шаблонами. Як і на інших уроках, зразки робіт після демонстрування треба забрати, діти мають працювати самостійно. Перед виконанням аплікації можна виконати попередній ескіз.
Уроки аплікації — результативні уроки. Необхідно так спланувати роботу, щоб діти справились із завданням, щоб у кінці можна було зробити виставку учнівських робіт. І, звичайно, такі уроки, як і інші уроки образотворчого мистецтва, повинні бути творчими, а витвори дітей — різноманітними.
При виконанні декоративних робіт у I-II класах бажано користуватися готовими вирізаними формами (смуги, квадрати, корони, рушнички, рукавички). Це дає можливість всю увагу дітей зосередити саме на декоративному оформленні предметів. Такі роботи потрібно виконувати відразу, а для цього в урок бажано включити вправи, які навчили б дітей правильно користуватися пензликом.
Декоративний розпис учні виконують аквареллю чи тушшю на папері, по виліплених виробах, по виробах із пап’є-маше, паперової пластики.
Вже в II класі, а також і в III діти самостійно виконують візерунки й орнаменти, не копіюють, а лише використовують окремі елементи, самі створюють декоративну композицію.
У III, IV класах зміст декоративного малювання ускладнюється за рахунок створення ескізів декоративного оформлення предметів побуту.
Виконання шрифтових робіт теж належить до декоративної діяльності, оскільки виконує оформлюючу роль. Дітям I-IV пропонують такі теми: виконання святкової листівки, написання, оголошення, випуск стінної газети.
Звичайно, перед виконанням таких завдань дітей потрібно ознайомити з найпростішими видами шрифтів — рубленим, брусковим, з „веселими” шрифтами (коли кожна буква схожа на тваринку, пташку чи на персонажа казки), „бубличним” шрифтом, у якому всі букви мають вільну округлу форму. Окремі букви брускового шрифту можна виконати на папері в клітинку, там же можна запропонувати написати слово чи коротку фразу, щоб навчитися дотримуватися однакових проміжків між буквами, між словами.
Учні IV класу успішно працюють з плакатними перами тушшю. Звичайно, спочатку вони виконують вправи, окремі елементи букв, пізніше букви, лише потім — окремі слова. Необхідно стежити, щоб діти працювали охайно, акуратно, щоб користувалися в роботі горизонтальними лініями, проведеними олівцем для обмеження букв знизу і згори. На іншому уроці можна навчити дітей компонувати напис на листі паперу. Перед таким завданням бажано, щоб діти виконали кілька ескізних варіантів майбутньої листівки.
Як і на інших уроках образотворчого мистецтва, необхідно дотримуватися творчого підходу у виконанні завдань.
Лінії, які обмежують букви знизу і зверху, можуть бути і непаралельними, і криволінійними, все залежить від композиції. Можна навчити дітей писати букви пензлем.
При виконанні індивідуальних, а особливо колективних шрифтових робіт, можна використати прийом аплікації (при оформленні стінної газети, при роботі над плакатом). Потрібно знайти такий підхід, щоб робота була посильною для дітей даного віку. Наприклад, можна виконати аплікацією будь-який невеликий текст, користуючись лише двома елементами у формі продовгуватих листочків — довгого, і на третину коротшого). Довші листочки будуть утворювати висоту букви, коротші — складатимуть всі інші елементи — похилі, округлі. Необхідно провести дві паралельні лінії, які будуть обмежувати напис зверху і знизу, і рівномірно скомпонувати текст [7].
Як і на інших уроках, на заняттях декоративної діяльності учні під керівництвом вчителя повинні вести тлумачні термінологічні словнички, вчитися лаконічно і чітко пояснювати послідовність виконання завдань, брати активну участь в обговоренні виконаних робіт [2].
Отже, декоративно-прикладне мистецтво є стійкою системою створення образів, естетичних уявлень, історично сформованих у певному середовищі. Основне у виховних традиціях народного декоративного мистецтва - матеріал, техніка його обробки, характер виготовлення предметів, а також принципи і прийоми втілення образу. Вирішальну роль відіграють художні особливості сюжетних зображень, форми виробів, орнамент, виражені живописними, пластичними або графічними засобами. Залежно від характеру взаємозв'язків ці фактори формують специфічні риси окремих видів мистецтва. В історичному аспекті відбувається постійний процес відновлення і розвитку традицій, але принципи, особливості художньої форми у мистецтві народу зберігаються віками, традиції відбивають ту якість, яку ми називаємо класикою мистецтва.
Твори декоративно-прикладного мистецтва є особливо цінними для виховання та розвитку дітей у наших школах. Вони з усією переконливістю доводять, що найбільших успіхів досягає той, хто вміло поєднує теорію і практику, яка базується на досвіді вивчення основ мистецтва.
1 2 3 4 5 6