Ім'я файлу: Жінка, опалена війною.docx
Розширення: docx
Розмір: 633кб.
Дата: 10.03.2021
скачати
Пов'язані файли:
шмуклер.docx
Розширення: docx
Розмір: 633кб.
Дата: 10.03.2021
скачати
Пов'язані файли:
шмуклер.docx
Жінки на фронті.
Історія ще не знала такої масової участі жінок у збройній боротьбі за Батьківщину, яку показали радянські жінки в роки Великої Вітчизняної війни. Домігшись зарахуванняв ряди воїнів Армії, жінки та дівчата оволоділи майже усіма військовими спеціальностями і разом зі своїми чоловіками, батьками і братами несли військову службу у всіх родах військ Радянських Збройних Сил.
СнайпериФаїна Якимова, Роза Шаніна, ЛідіяВолодіна
Жіноча частина нашого народу разом з чоловіками, дітьми та людьми похилоговікувинесла на своїх плечах всі тяготи Великої війни. Жінки вписали в літопис війни чимало славних сторінок.
Жінкибули на лінії фронту: медиками, льотчицями, снайперами, в частинах ППО, зв'язковою, розвідницями, водіями, топографами, репортерами, навітьтанкістками, артилеристами і служили в піхоті. Жінки активно брали участь у підпіллі, у партизанськомурусі.
Жінки взяли на себе безліч «чисто чоловічих» спеціальностей в тилу, так як чоловікипішли на війну, і хтось повинен був стати за верстат, сісти за кермо трактора, стати обхідникомзалізниць, освоїтипрофесіюметалурга і т. д.
Цифри і факти
- Військова служба в СРСР є почеснимобов'язком не тількичоловіків, а й жінок. Цеїх право записано в ст. Тринадцята Закону про загальнийвійськовийобов'язок, прийнятому IV сесієюВерховної Ради СРСР 1 вересня 1939 р. У ніййдеться про те, що Народного комісаріату оборони і Військово-Морського Флоту надається право брати в армію і флот жінок, якімаютьмедичну, ветеринарну та спеціально-технічнупідготовку, а такожзалучатиїх на навчальнізбори. У воєнний час жінки, щомаютьзазначенупідготовку, можуть бути призвані в армію і флот для несеннядопоміжної та спеціальноїслужби. Почуттягордості і вдячностірадянськихжінокпартії і уряду з приводу рішеннясесіїВерховної Ради СРСР висловила депутат Верховної Ради СРСР Е.М.Кожушіна з Вінницькоїобласті: "Всі ми, молодіпатріотки, - сказала вона, - готовівиступати на захистнашоїпрекрасноїБатьківщини. Ми, жінки, пишаємосятим, що нам дано право захищатиїїнарівні з чоловіками. І якщопокличе наша партія, наш уряд, то ми все виступимо на захистнашоїчудовоїкраїни і дамовороговінищівноговідсіч ".
- Уже першізвістки про віроломнийнападНімеччини на СРСР викликали у жінокбезмежнийгнів і пекучу ненависть до ворогів. На зборах і мітингах, які проходили по всійкраїні вони заявляли про свою готовність стати на захистсвоєїБатьківщини. Жінки і дівчатайшли в партійні і комсомольськіорганізації, увійськовікомісаріати і там наполегливодомагалисявідправки на фронт. Середдобровольців, якіподали заяви про відправку в діючуармію, до 50% клопотаньбуловіджінок.
- За перший тижденьвійни заяви про відправку на фронт надійшливід 20 тис.москвичок, і через три місяцізарахування до лав захисниківБатьківщинидомоглися 8360 жінок і дівчатМоскви. У числіленінградськихкомсомольців, які подали в першіднівійни заяви з проханнямвідправити у діючуармію, 27 тис. заявбуловіддівчат. Відправки на фронт домоглисябільше 5 тис. дівчатМосковського району Ленінграда. 2 тис. з них стали бійцямиЛенінградського фронту і самовідданоборолися на підступах до рідногоміста.
Роза Шаніна. 54 знищенихворогів
- Створений 30 червня 1941 року Державнийкомітет оборони (ДКО) прийняв ряд постанов про мобілізацію жінок для несенняслужби у військах ППО, зв'язку, внутрішньоїохорони, на військово-автомобільних дорогах ... Було проведено кількакомсомольськихмобілізацій, зокремамобілізації комсомолок уВійськово-Морський Флот, у Військово-ПовітряніСили і військазв'язку.
- У липні 1941 року понад 4 тисячжінокКраснодарського краю звернулися з проханнямпослатиїх в діючуармію. У першіднівійнидобровольцямипішли 4000 жінокІвановськоїобласті. За комсомольськимипутівками стали червоноармійцямиблизько 4 тисячдівчат з Читинськоїобласті, понад 10 тисяч з Карагандинської.
- На фронті в різніперіодибилосявід 600 000 до 1 мільйонажінок, 80 тисяч з них булирадянськимиофіцерами.
- Центральна жіноча школа снайперськоїпідготовки дала фронту 1061 снайпера і 407 інструкторівснайперськоїсправи. Випускницішколизнищили у війнупонад 11280 ворожихсолдатів і офіцерів.
- Рязанськомупіхотному училищу в кінці 1942 року бувданий наказ - підготувати з жінок-добровольцівблизько 1500 офіцерів. До січня 1943-го в училище прибулопонад 2 тисячіжінок.
- Вперше в історії в рокиВітчизняноївійни в Збройних Силах нашоїкраїниз'явилисяжіночібойовіформування. Зжінок-добровольцівбуло сформовано 3 авіаційних полки: 46-й гвардійськийнічнийбомбардувальний, 125-й гвардійськийбомбардувальний, 586-й винищувальний полк ППО; Окремажіночадобровольчастрілецька бригада, Окремийжіночийзапаснийстрілецький полк, Центральна жіноча школа снайперів, Окремажіноча рота моряків.
- ПеребуваючипідМосквою, 1-й окремийжіночийзапасний полк такожготував кадри автомобілістів і снайперів, кулеметників і молодшихкомандирівстройовихпідрозділів. В особовомускладізначилося 2899 жінок.
- В ОсобливійМосковськійармії ППО служили 20 000 жінок.
- Деякіжінкибули й командирами. Можнаназвати Героя Радянського Союзу Валентину Гризодубову, яка протягомвсієївійникомандувала 101-м авіаційним полком далекоїдії, де служили чоловіки. Вона сама зробилаблизькодвохсотбойовихвильотів, доставляючи партизанам зброю, вибухівку, продовольство і вивозячипоранених.
- Начальником відділубоєприпасівуправлінняартилеріїарміїВійськаПольськогобулаінженер-полковник Антоніна Приставки. Закінчила вона війнупідБерліном. Середїїнагород ордена: "ВідродженняПольщі" IV класу, "ХрестГрюнвальда" III класу, "ЗолотийХрест Заслуги" та інші.
- У першомувійськовому 1941 сільськогосподарськоюпрацею, головним чином в колгоспах, булозайнято 19 млн. жінок. Цеозначає,щомайжевсі тяготи по забезпеченнюхарчуваннямармії і країни падали на їхніплечі, на їхтрудові руки.
- У промисловостібулозайнято 5 млн. жінок, причомубагатьом з них булидовірені і командніпости - директорів, начальниківцехів, майстрів.
- Культура, освіта, охороназдоров'я стали предметом турботи, головним чином, жінок.
- Дев'яностоп'ятьжінок в нашійкраїнімаютьвисокезванняГероївРадянського Союзу. Серед них і нашікосмонавти.
- СамечисленнепредставництвоучасницьВеликоїВітчизняноївійнисередіншихспеціальностейскладалижінки-медики.
- Іззагальноїкількостілікарів, яких у діючійарміїналічувалосяблизько 700 000, жінокбуло 42%, а середхірургів - 43,4%.
- Середніх і молодшихмедичнихпрацівників на фронтах служило більше 2 мільйонівчоловік. Жінки (фельдшери, сестри, санінструктори) становили більшість - понад 80 %.
- У воєнні роки була створена струнка система медико-санітарногообслуговуванняармії. Існувала так звана доктрина військово-польовоїмедицини. На всіхетапахевакуаціїпоранених - відроти (батальйону) до госпіталівглибокоготилу - самовіддано несли благороднумісіюмилосердямедики-жінки.
- Славніпатріотки служили у всіх родах військ - в авіації і морськоїпіхоти, на бойових кораблях Чорноморського флоту, Північного флоту, Каспійської і Дніпровськоїфлотилії, в плавучих військово-морськихгоспіталях і санітарнихпоїздах. Разом з кіннотникамивонийшли в глибокірейди по тилах ворога, були в партизанських загонах. Зпіхотоюдійшли до Берліна. І всюди медички надавали спеціалізованудопомогупостраждалим в боях.
- Підраховано, щодівчата-санінструктористрілецьких рот, медсанбатів, артилерійських батарей допомоглисімдесятивідсоткампораненихбійцівповернутися в лад.
- За особливумужність і героїзм 15 жінок-медиківудостоєнізвання Героя Радянського Союзу.
- Про подвиг жінок - військовихмедиківнагадуєскульптурнийпам'ятник в Калузі. У сквері на вулиціКірова на високомуп'єдесталіпідноситься на весь зрістфронтовамедична сестра в плащ-наметі, з санітарноюсумкою через плече. Місто Калуга в роки війнибулоосередкомчисленнихгоспіталів, яківилікували і повернули в стрій десятки тисячбійців і командирів. Тому-то й спорудили в святому місці монумент, у якогозавждиквіти.
Жінки – героїні Ралдянського Союзу.
Першою з жінок - Героїв Радянського Союзу військових років стала 18-річна партизанка Зоя Космодем'янська. Вищою мірою відмінності вона була удостоєна указом від 16 лютого 1942 р. (посмертно). А всього за подвиги в роки Великої Вітчизняної війни 90 жінок стали Героями Радянського Союзу, більше половини з них були удостоєні звання посмертно.
Сумна статистика: з 27 партизанок і підпільниць 22 нагороджені посмертно, з 16 представниць сухопутних військ - 13 посмертно. Варто відзначити, що 30 чоловік нагороди знайшли після війни. Так, указом від 15 травня 1946 шість льотчиць 46-го гвардійського Таманського авіаційного полку отримали «Золоті Зірки» Героїв, а до 20-річчя Перемоги були нагороджені відразу 14 жінок, щоправда, 12 з них посмертно.
Єдина серед Героїв іноземка - стрілець роти автоматників 1-ї Польської піхотної дивізії ім. Т. Костюшка - Анеля Кжівонь загинула 12 жовтня 1943 р., рятуючи поранених бійців. 11 листопада 1943 їй посмертно було присвоєно звання Героя.
Серед Героїв - Герой Радянського Союзу Людмила Павличенко. Самая результативна жінка снайпер - 309 убитих (в т.ч. 36 снайперів).
Останній раз в історії СРСР звання Героя Радянського Союзу жінкам було присвоєно 5 травня 1990 «Золотою Зіркою» була нагороджена Катерина Дьоміна (Михайлова) - колишня санінструктор 369-го окремого батальйону морської піхоти. Героями (посмертно) стали дві льотчиці - Катерина Зеленко та Лідія Литвяк. Старший лейтенант Зеленко 12 вересня 1941 на своєму бомбардувальнику Су-2 таранила німецький винищувач Ме-109. Зеленко загинула, знищивши ворожий літак. Це був єдиний таран в історії авіації, виконаний жінкою. Молодший лейтенант Литвяк - найрезультативніша жінка-винищувач, яка особисто збила 11 ворожих літаків і загинула в повітряному бою 1 серпня 1943.
Герой Радянського Союзу Лідія Володимирівна Литвяк. Най результативна жінка-винищувач Другої Світової. На її рахунку 14 збитих літаків противника.
Зоя Анатоліївна Космодем'янська, пам'ятник біля московської школи № 201.
Герой Радянського Союзу Людмила Павличенко. Найбільш результативна жінка снайпер - 309 убитих (в т.ч. 36 снайперів).
Пам'ятник Катерині Зеленко.
В тилу і окупації. «Остарбайтерки».
Окупація.
Сначала значительная часть населения, причем не только недавно аннексированных территорий, приветствовала германские войска как своих освободителей от коммунистического гнета. Очень многие молодые женщины и девушки начали усиленно знакомиться с немецкими офицерами и солдатами, приглашать их на свои квартиры, гулять с ними и т. д. Казалось как-то странным и удивительным, почему немцы имеют так много своих сторонников среди нашего населения.
Немцы сразу после прихода в город, кроме усиленной антисоветской агитации, провели широкую вербовку в тайную агентуру, особенно молодых девушек и женщин, в том числе бывших комсомолок…
Рятуючись від загибелі, міські жителі змушені були продавати, міняти на продукти харчування цінні речі, передусім одяг. Дістали широке розповсюдження так звані "мінки", тобто, ходіння городян у села Для обміну речей на продукти. "На дорогах, що вели до сіл, можна (ст.. 227) було зустріти робітників, лікарів, інженерів, чоловіків та жінок. Іноді йшли в 3-4 шеренги. Усі йшли на село.^езли речі на обмін. І часто на дорогах доводилося бачити померлих. Йшли жінки з дітьми на руках, везли дітей у тачках..." — так описував очевидець "паломництво" городян по хліб [ЦДАГОУ, ф.1, вп.23, спр.454, арк.21].
Картина бідувань народу буде неповною, коли не згадати про те, що в містах і селах набули нечуваного розмаху кримінальна злочинність, хабарництво, спекуляція. І що цікаво: багато німецьких вояків, які подавали себе "лицарями XX століття", хизувалися високим рівнем дисципліни, творили міфи про німецьку чемність та вихованість, Галантність щодо жіноцтва й т.ін., насправді виявилися розбещеними нечемами, грубими солдафонами, схильними до всіляких зловживань (хоча траплялися серед них і порядні люди). Очевидці розповідали, що в німців можна було купити все — від "аусвайса" (перепустки) до зброї.
Частина жіноцтва включилась у національний рух. Так, у кожній організації "Просвіти" було кілька секцій: антибільшовицької пропаганди, шкільна, жіноча, церковна, друку, агрономічна та ін. Просвітянські гуртки ставили аматорські спектаклі, контролювали роботу шкіл, провадили лекції, влаштовували концерти, виставки, гуляння, відзначали релігійні свята, видавали та розповсюджували (ст. 241) брошури, листівки. З членів "Просвіт", переважно людей інтелектуальної праці, створювався актив. Крім того, на спеціальних курсах, що працювали при таких організаціях у Києві, Харкові, Полтаві, готувалися кадри для їхніх провінційних відділень. Згідно зі статутом деяких "Просвіт", до їхнього складу могли входити тільки українці віком не молодші 18 років, які мали двох поручителів із числа членів товариства.
Та далеко не всі, навіть із числа скривджених радянською владою, робили однозначний вибір на користь її ворогів. Знаходилося чимало чесних людей, які, зазнавши утисків під час 'великого терору", в скрутних вирішальних ситуаціях не схиблювали в патріотичних переконаннях. Типовим може бути такий приклад. Найближчими бойовими друзями керівника підпільної організації І.Кудрі, залишеного в Києві НКВС, були Марія Груздова, Раїса Окіпна та Євгенія Бремер. Близьких родичів цих жінок (у Груздевої — чоловіка, викладача української мови, в Окіпної — батькавященика, в німкені Бремер — також чоловіка, полковника НКВС) було безпідставно репресовано в 30-і pp. Будучи заарештованими, Окіпна й Бремер не зрадили Батьківщину, мужньо прийняли мученицьку смерть у катівнях гестапо. М.Груздевій пощастило пережити окупацію.
Остарбайтери.
Щоб урятувати програму забезпечення німецької економіки дармовою робочою силою, нацистський уряд взяв курс на примусові методи вербування робітників. Якщо в західноєвропейських країнах при цьому укладалися трудові контракти, котрі, втім, нерідко були чистою фікцією, то на окупованій території України фашисти просто не вважали за потрібне вдаватися до якихось формальностей, які камуфлювали б голий і брутальний примус. У цьому, як і в інших злочинах нацистів, виявилися глибоке презирство та звірина ненависть представників "раси панів" до людей слов'янського походження. "Краще було б, щоб тямуща україн (СТ.174) ська жінка працювала біля домни в Німеччині, аніж здобувала освіту на Україні", — таким був один із характерних висловів Гітлера цього часу [Dallin A. German rule in Russia. — N-Y, 1957, c.461].
Принудительная вербовка населения — мужчин от 16 до 55 лет и женщин от 16 до 45 лет — возлагалась не на немецкие комендатуры, как на Украине и в Белоруссии, а на местные комиссии. Каждый мобилизованный получал единовременное пособие в 250 рублей, которое по его желанию могло быть выплачено семье. Кроме того, она получала в течение трех месяцев пособие по 800 рублей. В случае же неявки мобилизованного ответственность за него несли остальные члены семьи. Один или несколько из них, вне зависимости от возраста, должны были отправиться в Германию. В таких случаях не спасала и работа на местных предприятиях. За злостное уклонение от мобилизации виновные, а также старосты, не обеспечившие выполнения плана отправки рабочей силы в Германию, могли быть наказаны принудительными работами сроком до шести месяцев. На других оккупированных советских территориях за пределами Прибалтики за уклонение от отправки в Германию грозили расстрелом.
Нескінченними злигоднями, брутальним знущанням окупаційної влади супроводжувалися наступні етапи депортації. Людей збирали в колони приблизно по 1 тис. чоловік і пішки тижнями гнали за сотні кілометрів від лінії фронту в так звані приймальні табори. Лише з 1 по 9 вересня 1943 р. в таборах, розташованих на території тилового району групи армій "Південь", було розміщено близько 56 тис. евакуйованих". (ст.. 181) І в дорозі, і в таборах люди не отримували майже ніякого харчування; жінки з дітьми, незважаючи на морози, змушені були жити просто неба, лише небагатьом вдавалося знайти "притулок" у виритих ними земляних норах або куренях. Ті ж, хто намагався залишити маршову колону або втекти з переселенських таборів, розстрілювалися охороною на місці.
Радість від благополучного завершення поневірянь у Німеччині, прагнення бути корисними Вітчизні, віддячити їй за звільнення, бажан-ня чим скоріше взяти участь у відбудові народного господарства стали швидко зникати. Натомість приходили сум і нудьга, зневіра й страх. Одна з "остарбайтерок" зі сльозами зізнавалася: "Я вдень і вночі чекала приходу Червоної армії та свого визволення. А от тепер бійці до нас (ст.. 194) ставляться гірше від німців. Я не рада, що живу на світі" [Там само], її підтримувала товаришка по нещастю: "Яке ж це визволення, колинад нами так знущаються..." [Там само]. Як відзначається в цитованому вище документі, у багатьох "визволених радянських жінок" таке дикунське ставлення викликало обурення й протести. Жінки вважали, що "все було б добре, коли б над нами не сміялися, не знущалися, не ґвалтували, а ставилися б до нас як до радянських людей" [Там само].