Ім'я файлу: Специфіка життя та творчості Мілана Кундери.docx
Розширення: docx
Розмір: 27кб.
Дата: 15.12.2020
скачати
Розширення: docx
Розмір: 27кб.
Дата: 15.12.2020
скачати
Специфіка життя та творчості Мілана Кундери
План:
Травматизм початкового чеського періоду життя та творчість письменника
Сподівання, пов’я зані з подіями «Празької весни»
Катастрофічність завершення цих сподівань
Адаптація до французького способу життя
Осболивості громадської позиції та проблематика творчості у період після 1990 р.
Травматизм початкового чеського періоду життя та творчість письменника
Коли 1968 року радянські танки ввійшли у Прагу та Брно, Мілану Кундері виповнилося 39. На той час він уже був помітним літератором, автором кількох збірок поезій, п’єс та роману «Жарт», написаного за рік до окупації.
Як усі люди творчих професій, Кундера мав доволі ліберальні погляди, його дратували соціалістичний колективізм та нехтування такою важливою для митця індивідуальністю. Зрештою, чеські комуністи на той час доволі відрізнялися від радянських: скажімо, толерували інакомислячих, що й допомогло на початку 1968-го прийти до влади реформаторському урядові Александра Дубчека. Ініційовані зміни передбачали розширення спектра громадянських прав та рішучу лібералізацію економіки, що, звісно, аж ніяк не подобалося ідеологам у завше братньому СРСР. Наприкінці серпня того ж таки року об’єднані війська Варшавського договору впродовж кількох днів окупували всю територію країни, позбавивши чехів та словаків надто сміливих і вільнодумних перспектив. Кундера був серед тих, що закликали до рішучого спротиву, втім, марно. Так розпочався період його еміграції: спочатку внутрішньої, а потім і справжньої.
Меланхолійний настрій, приглушений тон усіх його романів виникають саме впродовж тих семи років, які він провів у окупованій Чехії, перш ніж опинитися 1975-го у Франції. Задуха підкореної країни, де ніхто більше не має права говорити чи писати, не оглядаючись на цензорів, де на кожному кроці зненацька з’являються агенти своєї та чужоземної охранки, де найкращі фахівці втрачають працю через недостатню лояльність до нового режиму й змушені перебиватися випадковими підробітками, – це реальність, із якої Міланові Кундері не вдасться вирватися, навіть опинившись на безпечному й забезпеченому Заході. Дивним чином йому щастить уникнути в’язниці, проте його книжки затавровано як антирадянські, заборонено й вилучено з бібліотек – промине більш як 20 років, перш ніж вони туди повернуться.
Сподівання, пов’я зані з подіями «Празької весни»
«Вальс на прощання» був написаний і виданий у 1970-ті, вже після подій «Празької весни», яка обернула великі сподівання на великий крах надій в 1968 році. Роман попри те, що описує побутову історію, є чудовою ілюстрацією тогочасного суспільного життя. Через прості життєві історії Кундера показує розчарування в політиці, яка не здатна змінити цей світ, яка в комуністичній Чехії подібно до піни з’явилася на поверхні і миттєво розчинилася, забравши з собою багато життів.
Кінець літа також може символізувати кінець сподіванням на щось добре у майбутньому. Попереду лише втома та одноманітність. Що стало причиною цієї сірої монотонності, яка робить життя людей нестерпним? Розчарування в великих ідеях. Нещире кохання. Нездатність довіряти одне одному. Брак взаєморозуміння. Усі відповіді є правильними.
Кожен з героїв став заручником власної слабкості і перетворився на пасивного спостерігача, який не здатен поставити себе на місце ближнього. Пасивний спостерігач може ототожнювати себе лише з катом. Герої роману ладні прийняти дух часу, який узаконює переслідування людей. У такому світі немає значення, кат ти чи жертва, адже усі пов’язані між собою і усі розділяють ту саму гірку чашу:
«Душа юрми, що колись ототожнювала себе з убогою жертвою, тепер ототожнює себе з убогістю переслідувачів»
В романі дуже точно відтворена атмосфера, де питання Раскольнікова зі «Злочину і кари» більше не актуальне. Людина може вбити іншу людину без докорів сумління. Люди живуть поза добром і злом. Життя – це безконечний діалог, який ведуть між собою люди з порожніми обличчями. Для Раскольнікова його злочин став важким тягарем, для сучасної людини – це легка ноша.
Однак літо, яке минуло, і осінь, що йде за ним у слід, це ще й неймовірна краса. Кундера відкриває для читача справжнє обличчя людини. Він показує, що все ще можливо віднайти красу життя, навіть там, де ця краса прихована за масками повсякденності, злостивості та заздрості. Відкрити красу іншого можливо тоді, коли любиш ближнього, коли не бачиш в кожному вбивцю.
Катастрофічність завершення цих сподівань
Після радянської окупації Чехословаччини у серпні 1968 року Мілан Кундера бере участь у "Празькій весні", за що був позбавлений можливості викладати. Його книги були вилучені з усіх бібліотек країни.
Через обвинувачення у співучасті в революційних подіях 1968 року письменника позбавили можливості публікуватися (з 1970 року).
У 1975 році Мілана Кундеру запросили професором у Рейнський університет (Франція). Він їде до Франції, щоб уже не повернутися на батьківщину. Після виходу роману "Книга сміху й забуття" (1979), в якому в характерній для автора гумористично-критичній манері аналізувались останні події, чеський уряд позбавив його чеського громадянства.
Наступні романи Кундери було заборонено видавати у Чехословаччині.
Лише у 1981 році Мілан Кундера отримує французьке громадянство (до того часу він перебував на території Франції як політичний емігрант).
Найзначнішим твором Кундери вважається роман "Невимовна легкість буття" (1984) — підсумкова праця автора в осмисленні подій "Празької весни".
Перебуваючи довгий час у Франції, Кундера настільки освоює французьку, що, починаючи з 1990 року, пише нею наступні романи: "Безсмерття" (1990), "Неспішність" (1995), "Справжність" (1997), "Байдужість" (2000).
Книги Мілана Кундери перекладені майже всіма мовами світу й вважаються класикою ХХ-го сторіччя, а самого письменника вважають — одним з видатних романістів другої половини ХХ-го століття.
"Невимовна легкість буття"
Цей роман — розповідь про життя трьох головних героїв — хірурга Томаша, його коханки Сабіни та дружини Терези. їхні взаємини тривають на тлі окупації радянськими військами Чехословаччини у 1968 році. Життя героїв ніби розпадається на три періоди: до "Празької весни", під час страшних подій, коли російські танки просто й буденно стоять посеред Праги, і після загибелі демократичних надій чехословацького суспільства. Всі події у романі мають політично-еротичне забарвлення, бо політичні катаклізми в суспільстві подаються паралельно з зображенням інтимного та громадського життя героїв.
Адаптація до французького способу життя
Меланхолійний настрій, приглушений тон усіх його романів виникають саме впродовж тих семи років, які він провів у окупованій Чехії, перш ніж опинитися 1975-го у Франції. Задуха підкореної країни, де ніхто більше не має права говорити чи писати, не оглядаючись на цензорів, де на кожному кроці зненацька з’являються агенти своєї та чужоземної охранки, де найкращі фахівці втрачають працю через недостатню лояльність до нового режиму й змушені перебиватися випадковими підробітками, – це реальність, із якої Міланові Кундері не вдасться вирватися, навіть опинившись на безпечному й забезпеченому Заході. Дивним чином йому щастить уникнути в’язниці, проте його книжки затавровано як антирадянські, заборонено й вилучено з бібліотек – промине більш як 20 років, перш ніж вони туди повернуться.
Розпач людини, котрій у вже немолодому віці доводиться зазнати краху всіх своїх сподівань, наростає в наступному його романі «Вальс на прощання» (1972) і сягає кульмінації у «Книзі сміху та забуття» (1978), написаній уже у Франції з чітким і жаским усвідомленням, що втекти від життєвої поразки неможливо. Набувши такого болючого досвіду, у 1984-му Кундера створює свій шедевр – роман «Нестерпна легкість буття», філософський розмисел про пошук людського щастя та призначення.
Осболивості громадської позиції та проблематика творчості у період після 1990 р.
Якщо людину, спеціально не вивчав чеську літературу, запитати, яких він знає чеських авторів, то відповідь буде, швидше за все, такий: «Гашек, Чапек, Кундера». Але якщо Гашека і Чапека, давно визнаних класиками, читали в різний час, то про Кундере в Росії дізналися в середині 1990-х років, а особливо популярними його книги були в кінці 1990-х - початку 2000-х.
У 1990 році Кундера закінчує роман «Безсмертя», чергуючи в ньому французький і чеський, а вже все наступні тексти (романи «Неспішність», «Справжність», «Незнання», «Торжество незначності», а також збірки есе) пише по-французьки , забороняючи переводити їх на чеську мову: «Бачити, як мене чужими руками переводять на рідну мову, здається мені збоченням».
Фактично після 1968 року і аж до початку 1990-х Кундера писав свої романи для перекладачів, розуміючи, що чеський текст не скоро добереться до читача. Тому в своїх книгах Кундера розкриває ключові поняття і їх етимологію, вибирає такі вирази, які є найбільш точними, однозначними і виключають можливі непорозуміння. Втім, чого ще чекати від автора, в чиїх текстах проблеми комунікації стали частиною художнього конфлікту?