Ім'я файлу: Опцiонний контракт. Пiдготовка до аукцiону. Американський опцiон
Розширення: rtf
Розмір: 516кб.
Дата: 18.05.2021
скачати
Розширення: rtf
Розмір: 516кб.
Дата: 18.05.2021
скачати
3. Американський опціон
Опціон - це похідний цінний папір, що засвідчує право його держателя купити, продати чи відмовитися від угоди стосовно цінних паперів (а також товарів, валюти) за обумовлену опціоном ціну і протягом терміну, що ним передбачено.
Опціон є одним із видів строкових угод, які можуть укладатися як на біржовому, так і на позабіржовому ринках.
Розрізняють американський опціон - право держателя може бути реалізоване будь-коли протягом опціонного строку і європейський опціон - реалізується лише після настання терміну виконання зобов'язань.
Продавець опціону зобов'язаний забезпечити безумовне і безвідкличне право покупця на здійснення операції чи відмову від неї. Розрахунки за операціями з опціонами здійснюються на день реалізації продукції сезонного виробництва, цінних паперів або валютних цінностей.
Розвиток похідних цінних паперів стимулює розвиток фінансового інжинірингу, внаслідок чого створюються нові фінансові інструменти шляхом їх комбінацій. Так, існують синтетичні опціони, які дають змогу знизити ризики при фінансуванні та інвестуванні - угоди "кеп", "флор", "колар", які розглянуті у попередньому питанні теми.
Інтернаціоналізація фінансових ринків призвела до появи нових фінансових інструментів - американських (АДР), європейських (ЄДП) і глобальних депозитарних розписок (ГДР). Вони підтверджують право власності на іноземні акції, що випускаються в інших країнах. Емітуються банками - депозитаріями акцій.
Депозитарна розписка (свідоцтво) - похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резидента на певну кількість цінних паперів іноземного емітента, загальний обсяг емісії яких обліковується в іноземній валюті. Депозитарні розписки - це документовані еквіваленти цінних паперів іноземного емітента для обігу на міжнародних фондових ринках. Основним папером тут є акція, тому можна сказати, що депозитарні розписки - це свідоцтва про депонування іноземних акцій. Ці фінансові інструменти можна визначити і як вкладення в активи емітента-нерезидента і по-середника-резидента за допомогою проміжних документованих форм. Як правило, ці розписки випускаються місцевими банками замість депонованих ними акцій іноземних емітентів.
Поява депозитарних розписок викликана тим, що на фондових ринках окремих країн існують обмеження на обіг іноземних фондових цінностей. Так, у США заборонений обіг основних фінансових інструментів іноземних емітентів, можуть мати обіг тільки похідні фондові цінності. Великі ж емітенти шукають зовнішніх джерел фінансування. У свою чергу, інтерес до закордонних паперів у місцевих інвесторів підтримується необхідністю найприбутковішого вкладення капіталу або посилення вкладень на основі їхньої міжнародної диверсифікованості. Також чималий інтерес іноземні цінні папери становлять і для венчурного (пошукового, ризикового) капіталу.
Акції і депозитарні розписки стосовно один одного є взаємозамінними паперами. При цьому власник депозитарної розписки є непрямим власником іноземного цінного папера.
Особливості депозитарних розписок полягають у тому, що вони надають можливість інвесторам брати участь у світовому фондовому ринку, не залишаючи меж вітчизняного.
Американські депозитарні розписки (АДР) вперше з'явилися в 1927 р. як досить простий механізм доступу американських інвесторів до цінних паперів іноземних емітентів; торгують ними на Нью-Йоркській фондовій біржі. У ролі номінального власника основних цінних паперів виступає спеціальний американський депозитарний банк, який є офіційним посередником між іноземним емітентом і американським інвестором. Банк розміщує АДР, збирає і виплачує дивіденди (конвертуючи їх у долари), проводить інвестиційне консультування й інформаційне забезпечення ринку АДР, працює з акціонерами від імені і за дорученням емітента. АДР можуть перебувати у вільному обігу як на біржовому, так і на позабіржовому ринках, якщо на це є дозвіл Комісії з цінних паперів та бірж СІНА (SEC).
Вихід на іноземні фондові ринки - досить складна, трудомістка, тривала й дорога процедура. її здійснення для більшості українських емітентів просто не під силу.
Існує не досить багатий російський та український досвід використання АДР. Так, на початку 1996 р. SEC зареєструвала випуск АДР "Сіверського трубного заводу". Під випуск АДР було зарезервовано 20 % акцій цього підприємства. Російська нафтогазова компанія "Лукойл" наприкінці 1995 р. впровадила програму АДР І рівня (можуть виставлятися лише на позабіржовому ринку та національній біржі СІА, пов'язані з поданням незначного обсягу інформації про емітента) щодо простих, а на початку 1996 року - привілейованих акцій. Наприкінці того ж року до програми АДР приєдналась ще одна російська нафтогазова компанія - "Газпром", а потім і ряд інших нафтогазових компаній. Поряд з підприємствами нафтогазового комплексу до програм АДР різного рівня включились ряд банків, підприємств енергетичної галузі та зв'язку. У 1998 р. зареєстрували випуск АДР І рівня "Укрнафта" та ще кілька українських компаній.
Для українських компаній, щоб вийти з ринком похідних цінних паперів на міжнародний фінансовий ринок, необхідний новий рівень фінансового менеджменту і маркетингу, підготовка всього спектра необхідної документації, готовність до розкриття економічної інформації, глобальна аудиторська перевірка підприємства іноземними фірмами, співробітництво з іноземними інвестиційно-консультаційними фірмами, а також із юридичними компаніями.
Об'єктивна необхідність розвитку ринку строкових контрактів в Україні існує давно. За своїм призначенням такий ринок має служити механізмом страхування фінансових ризиків в умовах нестабільної економічної кон'юнктури. Функціонування ринку дає змогу суб'єктам господарювання максимально мінімізувати свої ризики. Приваблює він також тим, що пропонує високоприбуткові інструменти інвестування вільних коштів. Особливо важливого значення це набуває за умови портфельного підходу до інвестування.
Але існують певні проблеми на шляху розвитку ринку похідних цінних паперів в Україні.
По-перше, активній роботі на ринку термінових контрактів перешкоджає відсутність обґрунтованої законодавчої бази, яка б відповідала реальній економічній ситуації в Україні та загальноприйнятим у світовій практиці поняттям і регулятивним механізмам, що діють на ринку деривативів.
По-друге, багато питань не вирішено стосовно бухгалтерського обліку операцій із ф'ючерсними контрактами та іншими похідними фінансовими інструментами.
По-третє, потреба у наявності розвинутого ринку базових активів, який повинен бути високоліквідним; протягом тривалого часу мати чіткі й незмінні правила торгів; характеризуватися прогнозованою динамікою - якщо ці умови не будуть виконуватися, ринок термінових контрактів не працюватиме.
У цілому ринок похідних цінних паперів не тільки служить ефективним механізмом страхування цінових ризиків, а й є високодохідним об'єктом інвестування вільних фінансових ресурсів. Великого розвитку ринок строкових угод набув на міжнародному та розвинених національних фінансових ринках. Для сучасного ринку похідних цінних паперів характерним є встановлення зв'язків між біржами, які працюють у різних частинах світу та різних часових поясах. Процеси глобалізації та інтеграції призводять до того, що події економічного чи політичного порядку, які відбуваються в одній частині світу, безпосередньо впливають на кон'юнктуру фінансових ринків в інших частинах світу.
Різновид термінових операцій становлять опціонні угоди: їхнім об'єктом є право купити {опціон "кол" - call option) чи продати (опціон "пут " - put option) фінансовий актив у майбутньому за ціною, зафіксованою в момент укладення угоди, тобто це - угода з нефіксованою датою поставки активу. Ціна поставки фінансового активу має назву "виконавча", або "страйк"-ціна. За придбання права купити чи продати валюту сплачується невелика премія. За сприятливого руху курсу впродовж терміну угоди це право реалізується, в протилежному випадку сплачена премія втрачається, і операція не відбувається (тобто опціон вигідний за умов цінових коливань, які перевищують розмір премії). Торгівля першими опціонами на цінні папери розпочалася на Чиказькій товарній біржі в 1975 р. Валютні опціони вперше з'явилися на Філадельфійській валютній біржі в 1982 р., а в 1984 р. - на міжнародному валютному ринку в Чикаго.
Валютні опціони - це контракти, які дають їхнім власникам право купити чи продати встановлену кількість валюти за визначеною в контракті ціною протягом певного періоду (американський опціон) чи в певний день (європейський опціон). Обсяги контрактів стандартизовані й дорівнюють половині стандартної партії ф'ючерсів за відповідними валютами.
При укладанні валютних угод використовують ціну продажу й ціну купівлі певної валюти. Оскільки в угодах беруть участь дві валюти, важливо розуміти, про яку з них ідеться: про ту, шо продається, чи про ту, що купується. Ця обставина має принципове значення для розрахунку суми платежу. Ціна угоди буде нижчою чи вищою залежно від того, яка валюта береться за основу і хто є ініціатором угоди.
Володіння опціоном надає права, ні до чого не зобов'язуючи. Цим він відрізняється від форварду, за яким учасники операції зобов'язані її провести згідно з договірною ціною, навіть якщо ринок змінився і вони не хочуть втрачати гроші. Як правило, опціон відрізняється і від ф'ючерсу, оскільки не передбачає щоденних платежів (винятки становлять ф'ючерсні опціони). Потенційні збитки за опціоном обмежені премією, і вони не перевищать цієї величини, якщо ринкові ціни рухатимуться у "неправильному" напрямі..
3.1 Види опціонів
Залежно від техніки застосовуються такі різновиди опціонів:
Альтернативні опціони. При такому опціонному контракті предметом угоди виступають два фінансові активи або різниця в ринкових цінах двох активів на момент виконання опціону.
Опціони на індекси. Такі опціони ґрунтуються на загальних фондових індексах, які характеризують визначений портфель цінних паперів. Індекс, який зазначається в контракті, має назву "страйковий індекс" (strike-index).
Опціони на ф'ючерсні контракти (options on futures) бувають тільки американськими. Об'єктом контракту у цьому випадку є ф'ючерс. Ф'ючерсний контракт виконується в будь-яку дату визначеного періоду, і власник опціону "кол" отримує в цей момент весь належний йому за цей період прибуток. Даний прибуток перераховується зі створеного для цієї мети накопичувального рахунку.
Ф'ючерсні опціони (futures-type options). Покупець колу погоджується щодня сплачувати райтерові суми відповідно до здешевлення ринкової вартості колу. На додаток до цього райтер надає покупцеві право купити визначену кількість валюти за договірною ціною. Як і у випадку з класичними ф'ючерсами, і покупець, і райтер фьючерсного опціону вносять депозит (маржу) і за необхідності регулюють залишок. Ціна опціону ніколи нікому не сплачується. Крім того, вона не може перевищувати ціну предмета застави.
Опціони на споти (options on spots). Американський кол на спот - контракт між покупцем та райтером. Покупець платить райтерові ціну (премію) за право (але не зобов'язання) купити певну кількість фінансового активу за встановленою ціною (exercise чи strike prices) в обмін на іншу валюту у визначений період часу. Наприклад, кол на фунти може дати право купити валюту в будь-який установлений час після підписання контракту. Торгівля опціонами відбувається за стандартними партіями (обсяги партій - ті ж самі, що й за ф'ючерсами). Більша частина опціонів мають дати погашення, які припадають на березень, червень, вересень та грудень. У Філадельфії, однак, вони погашаються через фіксовану стандартами біржі кількість місяців.
Ціни опціонів теж стандартизовані за інтервалами - в американських центах за одиницю іноземної валюти.
У небіржовому обігу (over-the-counter) від стандартизації можна відмовитися. Величина небіржової валютної партії, наприклад, звичайно буває набагато більшою, ніж у біржовій торгівлі. Через біржі проходить незначна частина обігу.
Так само, як і за ф'ючерсами, біржова опціонна торгівля здійснюється через клірингові палати, які гарантують дотримання довгих та коротких позицій за контрактами.
Використання валютних опціонів компаніями доцільне в таких випадках:
• коли час і сума валютних надходжень точно не визначені, а використання форвардних і ф'ючерсних контрактів не видається можливим;
• при захисті інтересів експортерів або імпортерів товарів, ціни на які в конкретній валюті чутливі до змін;
• при публікації прейскурантів на свої товари в іноземній валюті;
• для підтримки комерційної пропозиції за контрактами, що оцінюються в іноземній валюті, із закордонними партнерами;
• у разі потреби забезпечення одночасного страхування від комерційних і валютних ризиків.
Для банків основними напрямами використання валютних опціонів є страхування відкритої валютної позиції й захист інвестиційного портфеля, деномінованого в іноземній валюті.
Опціонний контракт істотно відрізняється від іншого виду термінової угоди-форварду-тим, що виконання його не є обов'язковим для власника, який може вибрати один із трьох варіантів дій: виконати опціон, залишити без виконання, продати його іншій особі до закінчення терміну опціону. Якщо опціон на валюту виконано, то дохід від опціону на купівлю можна визначити як різницю між ціною валюти за курсом "спот" на момент виконання контракту і ціною виконання за вирахуванням премії, сплаченої при укладенні контракту.
де /с - дохід від опціону на купівлю; Рs - курс "спот" на момент виконання контракту; Рo - ціна виконання (курс, зафіксований у контракті); n - сума опціонного контракту, Dn - премія опціону.
Дохід від опціону на продаж ( Ip)
Премія опціону визначається як процент суми опціонного контракту або як абсолютна величина за одиницю валюти і сплачується в момент продажу опціону незалежно від того, буде його виконано чи ні. Ціна опціону (премія) залежить від низки факторів: обсягу купівлі-продажу валюти, виду валюти, поточного валютного курсу (спот), ціни виконання, динаміки ринку, тривалості опціонного періоду, середньої банківської процентної ставки, співвідношення попиту і пропозиції. Про перспективи валютного ринку дають уявлення дані про форвардні курси валют, що публікуються в авторитетних фінансових виданнях, зокрема у "Financial Times". Основа розрахунків форвардних курсів - складні статистичні моделі.
Загальним правилом при визначенні доцільності здійснення опціонного контракту є зіставлення поточного валютного курсу на день виконання опціону з ціною виконання. Якщо на день виконання опціону спот-курс нижчий за ціну виконання, то вигідніше здійснити опціон "пут", і навпаки. Можна вважати, що прибуток і ризик продавця опціону прямо протилежні прибутку і ризику власника. Максимальний прибуток, що дорівнює сумі премії, продавець опціону може одержати в тому випадку, коли опціонне право не реалізоване. Якщо ж опціонний контракт виконано, то теоретично продавець може зазнати істотних збитків. Однак на практиці, завдяки досить надійному прогнозуванню тенденцій валютного ринку, таке трапляється нечасто, і премія враховує можливість взаємного розподілу ризиків покупця і продавця опціону.
Ціна опціону має дві складові: внутрішня (дійсна) вартість; зовнішня (тимчасова) вартість.
Внутрішня вартість пов'язана з можливістю одержання прибутку від виконання опціону відразу після його купівлі. Внутрішня вартість - це прибуток, що був би отриманий за опціон, якби він завершувався, іншими словами, це потенційний дохід власника опціону від його реалізації. Внутрішня вартість дорівнює різниці між ціною виконання опціону і спот-курсом на дату придбання опціону. Коли внутрішня вартість не є нульовою, то це опціон "з виграшем". Для опціону "кол" це ситуація, коли ціна "спот" перевищує ціну виконання, для опціону "пут" - ситуація, коли ціна виконання перевищує ціну "спот". Внутрішня вартість забезпечує нижню межу премії, виплачуваної за опціон, як у випадку опціону з виграшем, так і у випадку опціону з "програшем" (внутрішня вартість дорівнює нулю).
Різницю між премією опціону і його внутрішньою вартістю називають тимчасовою вартістю. Тимчасова вартість, чи ціна чекання, відбиває ризики в торгівлі опціонами. Вона є премією, яку покупець опціону згодний заплатити понад внутрішню вартість. Тимчасова вартість не може бути негативною, вона враховує нестійкість курсів на валютному ринку і тривалість терміну до завершення опціонного контракту, тобто відбиває очікування, що опціон до терміну виконання дасть виграш у ціні. Звичайно, чим довший проміжок часу до виконання опціону, тим вища його вартість. Зі скороченням терміну до виконання опціону тимчасова вартість зменшується. На момент виконання опціон має тільки внутрішню вартість і не має тимчасової (якщо і внутрішня на момент виконання дорівнює нулю, то опціон не має ніякої вартості). На тимчасову вартість (а виходить, і на ціну опціону) впливає розмах курсових коливань. За великого розмаху курсових коливань тимчасова вартість вища, оскільки більша ймовірність того, що до моменту виконання опціон виявиться "виграшним". Для продавця велика запитувана ціна виправдана більшою можливістю збитків.
Для проведення розрахунків за опціонним контрактом відводять два робочі дні, тому валютний опціон, якщо рішення про його виконання ухвалене, має бути пред'явлений до виконання не пізніше, ніж за два робочі дні до дати проведення розрахунків.
Залежно від місця продажу опціони поділяють на біржові опціони, що вільно обертаються, і позабіржові. Біржові опціони (traded option) продають і купують опціонні біржі - своєрідні фінансові інституції, що стали невід'ємною складовою фінансового ринку економічно розвинутих країн. Найвідоміші з них - Лондонська фондова біржа, Європейська опціонна біржа в Амстердамі (з 1978 p.), Чиказька, Монреальська та ін.
Біржові опціони можуть обертатися на вторинному ринку, вільно купуватися і продаватися третіми особами до завершення терміну опціонної угоди. Ці опціони стандартизовані за видами валют, сумами та термінами виконання. Стандартна специфікація валютного опціону містить такі реквізити: найменування валюти опціону; назва операції (купівля чи продаж); сума валюти; курс обміну; дата завершення опціонного періоду; умови виконання опціону.
Так само, як і у випадку ф'ючерсів, біржова опціонна торгівля здійснюється через клірингові палати, що гарантують дотримання довгих і коротких позицій за контрактами.
Позабіржові опціони (over-the-counter option) можна розглядати як винятково банківський інструмент. Такі опціонні угоди укладаються між покупцем і банком, як правило, індивідуально на договірних умовах і за специфікацією, що відповідає вимогам покупця. На ринку позабіржових опціонів банки працюють зазвичай з великими корпораціями. Торгівля опціонами здійснюється переважно на біржах.
Опціон як одна з форм угод на термін надає інвесторам великі можливості. Комбінуючи опціони різних видів, різні ціни виконання і дати завершення, інвестор (хеджер, спекулянт) може побудувати неординарні стратегії й дістати додатковий прибуток.
Стратегія "спред" являє собою сполучення двох і більше опціонів одного виду ("кол" чи "пут"). Прибуток і збитки інвестора при застосуванні даної стратегії обмежені. Розрізняють вертикальні й горизонтальні спреди. Вертикальні спреди конструюються шляхом продажу і купівлі опціонів з різними цінами виконання, але однією датою завершення. У горизонтальних спредах застосовуються опціони з однією ціною виконання, але з різними датами завершення.
Комбінації - це стратегії, що використовують опціони різних видів (іноді їх називають подвійними опціонами; стредли, стренгли).
3.2 Хеджування відсоткового ризику
Використання такого методу управління відсотковим ризиком, як хеджування, дає змогу повністю або частково нейтралізувати ризик зміни вартості активів чи зобов'язань у майбутньому за допомогою впровадження в обіг похідних фінансових інструментів (строкових угод). Використання строкових угод дає можливість отримати виграш (компенсацію) у випадку фінансової втрати в основній (балансовій) операції. І, навпаки, якщо за основною операцією банк отримає прибуток спекулятивного характеру (в разі сприятливих змін відсоткових ставок), то виконання строкової угоди буде пов'язане з втратами. Тобто хеджування полягає у створенні позабалансової позиції, яка дає змогу компенсувати фінансові втрати за балансовою позицією в разі реалізації відсоткового ризику.
Хеджування (hedge) - це спосіб зниження ризику втрат, зумовлений несприятливим для банків коливанням ринкових цін чи відсоткових ставок. Суть хеджування полягає в одночасному укладанні банком двох протилежних угод: однієї на продаж коштів, а іншої - на їх купівлю з поставкою у майбутньому. При цьому програш в одній з угод компенсується виграшем в іншій, і таким чином фінансові ризики мінімізуються.
Залежно від масштабів застосування виокремлюють два види хеджування:
мікрохеджування - хеджування прибутку за окремими активами і зобов'язаннями, або певної комбінації з них. Мікрохеджування використовується для захисту прибутку банку за окремими великими позиціями й угодами;
макрохеджування - хеджування прибутку в цілому або чистого відсоткового доходу.
У процесі хеджування відсоткового ризику банк укладає строкові фінансові угоди в обсягах і на строки, які дають можливість збалансувати відсоткові активи та зобов'язання. Хеджування відсоткового ризику здійснюється за допомогою таких строкових угод, як форвардні контракти, ф'ючерсні контракти, опціони та свопи.
Форвардний контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов'язання банку придбати (продати) кошти у визначений час і на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни (відсоткової ставки) продажу під час укладання форвардного контракту.
Укладання форвардних контрактів захищає учасників від зміни відсоткових ставок протягом форвардного періоду. Одним з учасників такої угоди є банк, а другим - клієнт, який звернувся до банку з метою отримання кредиту. Форвардні угоди можуть бути укладені й за депозитними операціями, при цьому фіксується відсоткова ставка за депозитом, який буде розміщено в банку на визначену дату в майбутньому. У разі укладання форвардного контракту будь-яка сторона має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди другої сторони контракту або у випадках, визначених чинним законодавством. Претензії щодо невиконання або неналежного виконання форвардного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту такого форвардного контракту. Продавець (емітент) форвардного контракту не може передати (продати) зобов'язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця форвардного контракту. Покупець форвардного контракту має право без погодження з другою стороною контракту в будь-який момент до закінчення строку дії (ліквідації) форвардного контракту продати такий контракт будь-якій іншій особі, включаючи продавця такого форвардного контракту.
Більш дійовим інструментом управління валютним ризиком є строкові контракти, що обертаються на біржі, тобто ф'ючерсні контракти та опціони. Використання цих строкових угод дає банку можливість оперативно відреагувати на відхилення у співвідношеннях відсоткових активів і пасивів та вчасно звільнитися від взятих за контрактом зобов'язань шляхом проведення протилежної за змістом біржової операції.
Ф'ючерсний контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) кошти у визначений час і на визначених умовах у майбутньому з фіксацією цін (відсоткових ставок) на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.
Використання ф'ючерсних контрактів аналогічне до форвардних, але відбувається за стандартизованими умовами: здійснюється тільки на біржах, під їх контролем, а форма й умови контрактів чітко уніфіковані (біржа чітко визначає обсяг операції, строк та відсоткову ставку). Розрахунки щодо купівлі-продажу ф'ючерсних контрактів здійснюються через розрахункову палату біржі, яка гарантує своєчасність і повноту платежів. До остаточної оплати ф'ючерс може перепродаватися на біржі. Як правило, ф'ючерсні контракти укладаються на короткостроковий період.
Опціон - стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) кошти на визначених умовах у майбутньому з фіксацією ціни (відсоткової ставки) на час укладання такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту. Перший продавець опціону (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов'язання щодо продажу коштів на умовах укладеного опціонного контракту. Покупець опціону має право відмовитися у будь-який момент від придбання коштів. Претензії стосовно неналежного виконання або невиконання зобов'язань опціонного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту опціону.
Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії. Опціон, що дає право його власнику на купівлю іноземної валюти, називається кол-опціоном, а на продаж - пут-опціоном.
Вартість опціону (премія) визначається продавцем і сплачується покупцем під час продажу опціону до виконання опціонного контракту незалежно від того, чи буде він взагалі виконаний. Опціонна премія (ціна опціону) є покриттям ризику емітента, що виникає під час здійснення опціонної угоди і не підлягає поверненню незалежно від дій покупця. Своєчасна сплата премії - єдине зобов'язання покупця опціону, на відміну від емітента, який має надати чіткі гарантії реалізації права власнику опціону у вигляді застави грошей. На ціну опціону впливають такі фактори:
ринкова ціна фінансових інструментів;
час, що залишається до закінчення строку опціону;
розмір відсоткових ставок, які виплачуються за цими фінансовими інструментами.
Своп (як метод хеджування відсоткового ризику) - це обмін відсотковими платежами, коли одна сторона (кредитор) зобов'язується сплатити другій стороні відсотки, одержані від позичальника за ставкою LIBOR (чи плаваючою) в обмін на зворотну виплату за фіксованою ставкою. Інакше кажучи, своп є операцією тимчасової купівлі з гарантією наступного продажу через певний час відсотків. При використанні своп-угод виграє сторона, яка краще спрогнозує динаміку ставок.
Виокремлюють такі види відсоткових свопів:
) прості, або "ванільні" (vanilla), свопи, які передбачають обмін фіксованої відсоткової ставки на плаваючу чи плаваючої ставки на фіксовану;
) базисні свопи, у результаті яких плаваюча ставка обмінюється на плаваючу, але розраховану на основі іншої базової ставки.
При укладанні угоди своп дата виконання ближчої у часі операції називається датою валютування, а дата виконання віддаленої у часі зворотної операції - датою завершення свопа.
Своп відсоткових ставок - це спосіб зміни загального рівня чутливості активів чи пасивів банку до зміни ринкових ставок. Своп також дає змогу досягти збалансованості строків активів і зобов'язань, а отже, одержати стабільні грошові потоки.
Сутність більшості відсоткових свопів полягає в тому, що позичальник із нижчим кредитним рейтингом одержує довгостроковий кредит за фіксованою відсотковою ставкою, яка значно нижча за ту, що її він міг би одержати на ринку самостійно, не укладаючи угоди своп.
Метод хеджування відсоткових ризиків широко використовується банківськими менеджерами в розвинутих країнах. В Україні, на жаль, ринок похідних інструментів ще не сформовано. Вітчизняні банки з метою хеджування відсоткового ризику можуть використовувати лише ф'ючерсні контракти та свопи. Найбільш поширеними є операції своп. Використання ф'ючерсів гальмується відсутністю чіткого законодавства щодо регулювання ф'ючерсних операцій.
Тому в сучасних умовах, коли фінансовий ринок далекий від досконалості, а прогнозування відсоткових ставок ускладнене, більш прийнятною для банків є орієнтація на стратегію фіксації спреду, яка знижує відсотковий ризик.
Висновок
. Опціонними контрактами торгують як на біржах, так і на позабіржовому ринку, тобто є біржові та позабіржові опціони. Біржові опціони - це стандартні контракти із зазначенням виду опціону (кол чи пут), ціни страйк, встановленої дати виконання, обсягів контракту, величини премії. Біржовий опціон зазвичай надається банком, а опціонний контракт складений так, щоб задовольняти потреби клієнта. Клієнт може визначати суму валюти, ціну та дату виконання і тип опціону (американський чи європейський). За умовами біржових опціонів є лише обмежений вибір валютної суми, ціни виконання і дати закінчення контракту.
Стандартизація необхідна для забезпечення відповідної ліквідності на біржових опціонних ринках. Біржові опціони, як правило, використовуються банками, включаючи ті, які шукають спосіб компенсувати торгівлю позабіржовими опціонами, наданими клієнтам.
Біржові опціони можуть не виконуватися. Оскільки умови опціонного контракту стандартні й угоди мають знеособлений характер, то продавці і покупці можуть анулювати власні зобов'язання, закривши свою позицію шляхом укладання угоди протилежного характеру.
Торгівля опціонами на біржі проводиться за тими самими правилами, що і торгівля ф'ючерсами. При здійсненні угоди покупець опціону перераховує суму премії на рахунок біржі (Клірингової палати), яка потім переводить її на рахунок продавця.
Клірингова палата щодня розраховує, який додатковий прибуток чи збиток (крім суми премії) мали б учасники опціонної торгівлі під час виконання контракту в цей день. Якщо розрахунки показують, що є додатковий прибуток у кого-не-будь з учасників торгів, то він переводиться на рахунок цього учасника. За наявності додаткового збитку Клірингова палата вимагає від учасника внесення цієї суми (так званої додаткової маржі) на рахунок біржі - Клірингової палати.
Для забезпечення гарантій того, що збитки будуть оплачені учасниками торгів, Клірингова палата вимагає від них внесення визначених грошових сум, що називаються початковою маржею, чи гарантійними депозитами. Обсяг гарантійного депозиту встановлюється Кліринговою палатою з урахуванням ризику, властивого цьому контракту, і валютного курсу.
Якщо учасник опціонних торгів вчасно не вносить суму додаткової маржі, Клірингова палата закриває позиції учасника, використовуючи як покриття можливих збитків суму гарантійного депозиту. На учасника торгів можуть накладатися додаткові стягнення аж до відсторонення його від подальшої участі в торгах.
Опціонні валютні операції укладаються не тільки на біржі, а й на позабіржовому ринку (позабіржові опціони) у великих фінансових центрах. Найбільші угоди укладаються у Нью-Йорку і Лондоні, де середній обсяг контракту становить 15- 25 млн дол. США, а великий - 50-100 млн дол. Великими центрами опціонної торгівлі є Франкфурт, Амстердам, Стокгольм, Гонконг, Сінгапур, Сідней, Токіо, Торонто, Лос-Анджелес.
Внаслідок ризику неплатежу опціонні контракти на позабіржовому ринку укладаються в основному тільки великими банками і фінансовими корпораціями, кредитоспроможність яких не викликає сумніву.
Позабіржові опціонні контракти не мають стандартних умов. Розмір премії залежить лише від взаємної згоди сторін. Узгоджується також і строк дії опціонного контракту, що може бути продовжений за згодою сторін.
У контракт можуть включатися додаткові умови, наприклад, за погіршення кон'юнктури може бути надане право із закінченням строку дії контракту купити і продати валюту за середньою ціною ринку, що сформувалася за минулий період.
Велику роль під час укладання опціонних контрактів на позабіржовому ринку відіграють брокерські контори, що є посередниками між фірмами чи банками, які бажають купити і продати валютний опціон. Після досягнення відповідної домовленості між сторонами в угоду вступає четверта сторона - фірма-індосант, що є гарантом виконання сторонами своїх зобов'язань. До функцій індосанта входить проведення взаєморозрахунку між сторонами угоди шляхом одержання заставного внеску від продавця опціону і премії покупця. На біржі функції індосанта виконує Клірингова палата. У процесі позабіржової торгівлі не завжди відбувається поділ посередницьких індосаторських функцій, іноді їх може виконувати та сама брокерська фірма чи банк.
Опціонні угоди на позабіржовому ринку можуть укладатися і без посередників. Погодивши деталі угоди між собою по телефону, партнери підтверджують її телексом зазвичай у той же день. Однак з огляду на значний ступінь ризику опціонні угоди укладаються тільки між партнерами, що мають давні фінансові зв'язки і першокласну кредитну історію.
Ф'ючерси й опціони є двома найважливішими та найліквіднішими інструментами ринку термінових угод, тому необхідно виокремити основні відмінності між ними.
Покупець (продавець) ф'ючерсу зобов'язується оплатити й одержати (отримати оплату і поставити) товар у майбутньому за заздалегідь погодженою ціною, а власник опціону має право, але не зобов'язання, купити чи продати (залежно від типу опціону) ту чи іншу кількість товару (включаючи фінансові інструменти) різної якості у визначений проміжок часу чи до встановленого періоду в майбутньому. Якщо покупець опціону бажає скористатися своїм опціоном, то продавець зобов'язаний виконати його. Для придбання цього права покупець опціону платить премію.
Таким чином, купуючи ф'ючерсний контракт, його покупець бере на себе повний ризик несприятливої для нього зміни ціни з необмеженими збитками. У випадку з опціонами, якщо ціна товару змінилася у несприятливий для покупця бік, його ризик обмежений тільки сплаченою ним премією.
Торгівля опціонами відбувається як на біржі, так і на позабіржовому ринку, а ф'ючерсами - виключно на біржовому ринку.
Якщо трейдер купує опціон, то платить тільки премію, але не платить ніякої маржі. Однак якщо він продає опціон, то зобов'язаний внести на рахунок маржі суму, що дорівнює максимально можливому розміру збитку за один день (ця величина розраховується за допомогою спеціальних програм, що будують моделі зміни ціни опціону під впливом тих чи інших факторів).
Література
1. Дубницкий В. И., Пилюшенко В. Л. Инфраструктура товарного рынка: Учеб. пособие. - Донецк, 2001. - 531 с.
. Ермакова М. А., Якубов А. Б. Биржи и их роль в рыночной экономике. - М.: СОМИПТЭК, 1997.
. Інфраструктура товарного ринку: Навч. посіб. / За ред. д-ра екон. наук, проф. I. В. Сороки - К.: НМЦВО МВОІН України, НВФ» Студцентр», 2002. - 608 с.
4. Постанова Національного банку України "Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з похідними фінансовими інструментами в банках України" від 31.08.2007 N 309
. Федько В. П., Федько Н. Г. Инфраструктура товарного рынка. Серия» Учебники, учебные пособия». - Ростов н/Дону: Феникс, 2000. - 512 с.
1 2 3