Ім'я файлу: Іспит з дисципліни Опадаткуання.docx
Розширення: docx
Розмір: 37кб.
Дата: 05.12.2020
скачати
Розширення: docx
Розмір: 37кб.
Дата: 05.12.2020
скачати
Питання на іспит з дисципліни «Оподаткування»
15.Податкові санкції
Податкова санкція - міра відповідальності за вчинення податкового правопорушення. Податкові санкції встановлюються і застосовуються у вигляді грошових стягнень (штрафів). Податкові санкції застосовуються як відповідна міра, що відображає негативну реакцію держави на податкове правопорушення. При цьому податкова відповідальність завжди носить публічно-правовий характер, що зумовлено суспільно значимою, публічно-правовою природою податкових правовідносин. Спори з приводу невиконання податкових зобов'язань знаходяться в рамках публічного, а не цивільного права.
Суми штрафних санкцій, що стягуються з осіб за порушення ними вимог податкового законодавства і які визначаються НК, виходять за рамки податкового боргу як такого. Цим вони відрізняються від недоїмок і податкової пені і по суті являють собою різновид публічно-правової відповідальності майнового характеру.
Податкові санкції носять майновий характер і застосовуються у вигляді штрафів. У сфері податкової відповідальності виправдане застосування всієї системи адміністративних стягнень. Застосування стягнень за податкові правопорушення має переслідувати цілі не компенсаційно-відновлювального (це завдання вирішує стягнення недоїмки і пені), а карально-виховного характеру.
Поряд з майновими санкціями цілком припустимо за податкові правопорушення застосовувати весь спектр заходів адміністративно-правової відповідальності, включаючи стягнення особистого і організаційного характеру.
При наявності хоча б одного пом'якшує відповідальність обставини розмір штрафу підлягає зменшенню не менше, ніж у два рази. При наявності обставини, що обтяжує відповідальність, розмір штрафу збільшується на 100%.
При вчиненні однією особою двох і більше податкових правопорушень податкові санкції стягуються за кожне правопорушення окремо без поглинання менш суворої санкції більш суворою.
Сума штрафу, що стягується з платника податків, платника збору або податкового агента за податкове правопорушення, що призвело заборгованість з податку (збору), підлягає перерахуванню з рахунків відповідно платника податків, платника збору або податкового агента тільки після перерахування в повному обсязі цієї суми заборгованості та відповідних пенею в черговості, встановленої цивільним законодавством РФ.
Податкові органи можуть звернутися до суду з позовом про стягнення штрафів з організації та індивідуального підприємця в порядку і строки, які передбачені НК; з фізичної особи, яка не є індивідуальним підприємцем, в порядку і строки, які передбачені НК.
Позовна заява про стягнення штрафу з організації або індивідуального підприємця у випадках, передбачених НК РФ, може бути подано податковим органом протягом шести місяців після закінчення терміну виконання вимоги про сплату штрафу. Пропущений з поважної причини термін подання зазначеного позовної заяви може бути відновлений судом.
У разі відмови в порушенні або припинення кримінальної справи, але за наявності податкового правопорушення термін подачі позовної заяви обчислюється з дня отримання податковим органом постанови про відмову в порушенні або про закриття кримінальної справи.
55. Плата за землю: суть, платники, об'єкти, ставки, пільги
За Конституцією України земля – основне національне багатство, яке перебуває під особливою охороною держави. Кошти від плати за землю повинні спрямовуватися насамперед на фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель у комплексі з іншими природоохоронними заходами, підвищення родючості грунтів, ведення державного земельного кадастру, землеустрою, моніторингу земель, створення земельного інноваційного фонду, відшкодування витрат власників землі i землекористувачів, пов’язаних з господарюванням на землях гіршої якості, економічного стимулювання власників землі i землекористувачів та поліпшення якості земель i продуктивності земель лісового фонду, надання пільгових кредитів, часткового погашення позичок i компенсації втрат доходів власників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації земель, порушених не з їх вини, проведення земельної реформи, а також для земельно-господарського устрою, розробки містобудівної документації i розвитку інфраструктури населених пунктів тощо.
На жаль, дію положень щодо обов’язковості спрямування коштів зі сплати за землю на зазначені цілі призупинено, проте це не применшує актуальності вирішення проблем справляння плати за землю за умов становлення ринкової економіки. Питання справляння цієї плати тісно пов’язане з обліком земельних ділянок, повнота та правильність ведення якого залежить від органів місцевого самоврядування, виконавчої влади та землевпорядних органів.
Плата за землю є одним із видів доходів місцевих бюджетів, що зараховується на рахунки відповідних рад (сільської, селищної, міської), на території яких розташовані земельні ділянки. Її розмір становить близько 12 відсотків від загальної суми надходжень коштів до місцевих бюджетів.
При справлянні плати за землю, здавалось би, не повинно існувати можливостей ухилення від оподаткування, оскільки земельну ділянку не можна сховати, i як об’єкт оподаткування вона порівняно легко піддається прозорому i чіткому обліку.
Однак стан обліку землі, який існує на сьогодні в державі, ведення земельно-кадастрової документації, дані якої є підставою для нарахування земельного податку, незавершення інвентаризації земель, відсутність документів на право власності чи користування землею, неповне проведення грошової оцінки земель населених пунктів та земель несільськогосподарського призначення, несвоєчасне оформлення документів на землю при укладанні договорів купівлі-продажу будівель, споруд (їх частин), неправильне укладання договорів на оренду землі (без зазначення реквізитів, передбачених чинним законодавством) суттєво ускладнюють порядок обчислення i сплати плати за землю, призводять до ухилення платників від сплати податку за землю, а також до втрат місцевих бюджетів.
Тому завдання органів державної податкової служби полягає в тому, щоб вся земля, яка використовується, оподатковувалась, i оподатковувалась правильно, що забезпечить повне i своєчасне надходження плати за землю до бюджету.
Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України i Автономної Республіки Крим, що видаються відповідно до нього.
Завдання земельного законодавства – регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю i господарювання, збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ i організацій на землю.
Гірничі, лісові та водні відносини щодо використання й охорони рослинного i тваринного світу, атмосферного повітря регулюються спеціальним законодавством України i Автономної Республіки Крим.
Оскільки земля є об’єктом власності українського народу, від імені якого ради народних депутатів наділені повноваженнями розпоряджатися нею, то для поліпшення справляння плати за землю повинні бути вироблені принципово нові підходи, i в першу чергу – більш дієва координація роботи органів місцевого самоврядування та земельних ресурсів на місцях з податковими органами. Сприяння рад народних депутатів роботі податкових органів по надходженню плати за землю дасть змогу створити умови для збільшення надходжень до місцевих бюджетів та фінансування соціальних програм.
Ради народних депутатів у межах своєї компетенції можуть передавати землі у власність або надавати у користування та вилучати їх. Свої повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.
Надання земельних ділянок у користування
Сільські, селищні ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного i гаражного будівництва, індивідуального i колективного садівництва, городництва, сінокосіння i випасання худоби, традиційних народних промислів.
Міська рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі та земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста.
Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів:
• із земель запасу для сільськогосподарського використання;
• із земель лісового i водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 i 79 Земельного кодексу;
• для ведення селянського (фермерського) господарства у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною радою народних депутатів.
Обласні ради народних депутатів надають земельні ділянки із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв’язку, трубопроводів, осушувальних i зрошувальних каналів та інших лінійних споруд.
Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) i виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації. Умови i строки розробки проектів відведення земельних ділянок i перенесення їх меж у натуру (на місцевість) визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт. Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк i в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель.
Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) i одержання документа, що посвідчує це право.
Використовувати земельну ділянку, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) i одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються i реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.
Необхідно зазначити, що раніше встановлений граничний термін оформлення державних актів продовжено. Постановою Верховної Ради України від 17.12.99 р. № 1312-XIV «Про земельну реформу» передбачено, що громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до набрання чинності Земельним кодексом України, повинні до 1 січня 2004 року оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається.
Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Однак на практиці деякі платники земельного податку свідомо не оформлюють відповідні документи на землю i направляють позови до арбітражних судів областей з приводу неправомірності дій органів державної податкової служби зі стягнення земельного податку, а арбітражні суди підтримують ці неправомірні дії платників податків та задовольняють їх позови. Це, в основному, ті суб’єкти, які одержали земельні ділянки до набрання чинності Земельним кодексом України, тобто до 15 березня 1991 року. У зв’язку з цим слід зазначити таке.
Розглянувши звернення ДПА України з приводу практики вирішення арбітражними судами спорів, пов’язаних зі сплатою земельного податку, Вищий арбітражний суд України поділяє думку ДПА України стосовно того, що відсутність оформлених документів на земельну ділянку не звільняє власників та землекористувачів від сплати земельного податку.
Така позиція Вищого арбітражного суду України грунтується на основі ст. 15 Закону України «Про плату за землю», згідно з яким власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. I саме про таку практику вирішення спорів, пов’язаних зі сплатою земельного податку, повідомлено арбітражні суди України у пункті 3 Оглядового листа Вищого арбітражного суду України від 07.02.2000 р. № 01-8/48 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю податкових органів».
Суб'єктами плати за землю (платниками) є юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм і форм власності, а також фізичні особи, які використовують земельні ділянки на титулах права власності та користування, у тому числі на умовах оренди.
Іноземні юридичні та фізичні особи, а також особи без громадянства сплачують земельний податок, якщо вони є власниками земельних ділянок несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також земельних ділянок несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. В усіх інших випадках вони можуть бути тільки орендарями земельних ділянок і сплачувати орендну плату.
Об'єктом плати за землю відповідно до ст. 206 ЗК України є земельна ділянка, яка являє собою частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Проте, слід зазначити, що згідно зі ст. 5 Закону України “Про плату за землю” до об'єктів плати за землю віднесено також земельну частку (пай), а до суб'єктів плати за землю — власників земельних часток (паїв). Зазначена колізія норм вирішується відповідно до п. З Прикінцевих положень ЗК України, в якому зазначається, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності Земельним кодексом, діють у частиш, що не суперечить йому. Крім того, земельна частка (пай) не може ототожнюватися з конкретною земельною ділянкою адже вона не визначена у натурі, а право на земельну частку (пай) — це право її власника вимагати виділення у натурі (на місцевості) конкретної земельної ділянки. Отже, віднесення земельної частки (паю) до об'єктів плати за землю, а власників земельних часток (паїв) — до суб'єктів суперечить природі земельної частки (паю) та праву на земельну частку (пай). Таким чином, власник сертифіката на земельну частку (пай) до визначення меж земельної ділянки у натурі та отримання документа, що посвідчує право власності на землю, не є платником земельного податку.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Проте, річна сума платежу:
не може бути меншою за розмір земельного податку, встановленого ст. 274.1 Податкового кодексу України;
не може перевищувати 12% нормативної грошової оцінки;
для баз олімпійської, паралімпійської та дефлімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, не може перевищувати 0,1% нормативної грошової оцінки.
Плата за суборенду земельних ділянок не може бути вищою за орендну плату.
Згідно з п.п. 284.1 ст. 284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.
Запорізькою міською радою прийнято Рішення №26 від 28.11.2018 «Про встановлення розміру орендної плати за землю», яке набуло чинності 01.01.2019. Існуючі договори оренди землі повинні бути приведені у відповідність до цього рішення шляхом заключення додаткових угод.
Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.
Орендар, який має намір привести у відповідність договір оренди землі, надає проект додаткової угоди (додаткового договору) про внесення змін до відповідних пунктів договору оренди землі, невід’ємною частиною якого є розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку (форма затвердженна КМУ) та витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (виданий ДГК).
Орендодавець, у разі згоди з його умовами оформляє додаткову угоду (додатковий договір) відповідно до вимог чинного законодавства і повертає один примірник додаткової угоди (додаткового договору) Орендарю або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у встановлений законодавством строк.
З 1 січня 2019 року звільнення від сплати податку, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб на земельні ділянки за кожним видом використання у межах граничних норм. А саме: для ведення особистого селянського господарства – у розмірі не більш як2 гектари; для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах – не більш як 0,25 гектара, в селищах – не більш як 0,15 гектара, в містах – не більш як 0,10 гектара; для індивідуального дачного будівництва – не більш як 0,10 гектара; для будівництва індивідуальних гаражів – не більш як 0,01 гектара; для ведення садівництва – не більш як 0,12 гектара.
Якщо фізична особа, визначена у п. 281. 1 ст. 281 Кодексу, має у власності декілька земельних ділянок одного виду використання і загальна площа таких земельних ділянок перевищує граничні норми відведення, то така особа до 26 квітня поточного року подає письмову заяву у довільній формі та копію документів, що посвідчують право такої особи на пільгу, (паспорт, пенсійне посвідчення, посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи», посвідчення «Учасник бойових дій», посвідчення «Інваліда війни, (першої і другої групи)», посвідчення «Учасник війни», посвідчення «Члена сім’ї загиблого» тощо) до контролюючого органу за місцем знаходження земельної ділянки про самостійне обрання (зміну) земельних ділянок для застосування пільги.
Пільга починає застосовуватись до обраних земельних ділянок з базового податкового (звітного) періоду, у якому подано заяву.
Тобто якщо у встановлений термін така фізична особа не подала до контролюючого органу відповідну заяву, то у поточному році будуть оподатковуватись усі земельні ділянки, які є у власності, крім земельної ділянки, на яку подано заяву у попередніх роках.
Якщо заява подана після 1 травня поточного року, то пільга починає застосовуватись до обраних земельних ділянок з наступного податкового (базового) періоду.
Землевласники та землекористувачі до 1 липня поточного року отримають податкове повідомлення-рішення про суму нарахованого податку. Вказані суми необхідно сплатити впродовж 60 днів. Тобто, кінцевий термін сплати податку за 2019 рік землевласниками та землекористувачами – 29 серпня 2019 року.
59. Порядок справляння єдиного соціального внеску
1. Для фізосіб-підприємців на загальній системі оподаткування, а також тих, хто займається незалежною професійною діяльністю:
- обчислення сум ЄСВ здійснюється на підставі даних річних податкових декларацій (річної звітності) та результатів перевірок діяльності таких осіб, що призвела до збільшення або зменшення розміру доходу, який підлягає оподаткуванню ПДФО. При цьому враховується кількість місяців, протягом яких така особа перебувала на обліку як платник ЄСВ. Базою нарахування ЄСВ є чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у податковій декларації, поділений на кількість місяців, протягом яких такий платник перебував на обліку як платник ЄСВ;
- ЄСВ сплачується один раз на квартал до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується ЄСВ. Сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожен місяць такого кварталу.
Якщо до 01.01.2017 р. було здійснено нарахування ЄСВ у розмірі, меншому за мінімальний страховий внесок, ДФС надсилає повідомлення-розрахунок (додаток 2 до Інструкції) із сумою доплати, яка підлягала сплаті за результатами підприємницької діяльності за звітний календарний рік.
2. Для фізосіб-спрощенців:
- база нарахування ЄСВ визначається такими платниками самостійно, але не може бути меншою за розмір мінімальної заробітної плати із розрахунку на місяць, але не більше за максимальну величину бази нарахування ЄСВ;
- ЄСВ, нарахований за календарний квартал, сплачується до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується ЄСВ.
Інструкцією встановлено, що для спрощенців, віднесених до 1 групи платників єдиного податку, сплачена сума ЄСВ з 01.01.2017 р. до 31.12.2017 р. може бути меншою за мінімальний розмір страхового внеску, але не може бути меншою за 0,5 мінімального страхового внеску.
3. Для членів фермерських господарств (далі – ФГ):
- ЄСВ нараховується після отримання частки розподіленого доходу (прибутку) від чистого прибутку ФГ у звітному році та за результатами перевірки діяльності таких осіб, що призвела до збільшення або зменшення розміру частки такого розподіленого доходу, який підлягає оподаткуванню ПДФО. При визначенні доходу (прибутку), з якого сплачується ЄСВ, враховується кількість місяців, протягом яких така особа перебувала на обліку як платник ЄСВ;
- ЄСВ сплачується один раз на квартал до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується ЄСВ. Сума ЄСВ в розрахунку за кожен місяць кварталу не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску незалежно від того, чи отримував такий платник ЄСВ чистий дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці.