1   2   3   4   5   6   7   8
Ім'я файлу: ФТНС_Питання_до_підсумкового_контролю.doc
Розширення: doc
Розмір: 505кб.
Дата: 14.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
Доповідь Завийбороди Н. ДО-46.docx

Питання до екзамену з навчальної дисципліни

«Фізична терапія при захворюваннях нервової системи»

  1. Фізична терапія в клініці нервових хвороб.

Фізіотерапевтичні процедури рекомендують пацієнтам з неврологічними захворюваннями, які вже пройшли основне лікування і перебувають на етапі реабілітації. У таких випадках процедури допомагають зняти біль і набряклість, прискорити відновлення нервів і навколишніх тканин. Крім того, фізіотерапія ефективна при посттравматичних станах - дозволяє позбутися від болю, поліпшити кровообіг і м'язовий тонус.

Фізіотерапія являє собою цілу галузь медицини, що використовують різні фізичні фактори (електричні імпульси, магнітні поля і т.д.) в лікуванні та реабілітації захворювань. У неврології фізіотерапія відіграє особливу роль в реабілітації пацієнтів при різних хронічних захворюваннях і наслідки перенесеної патології.

У неврології найбільш часто використовуються наступні методики фізіотерапії: Електростимуляція м'язів, ДДТ (диадинамические струми), електрофорез, магнітотерапія, електросон, Інтерференцтерапія, Теплове випромінювання, Лазеротерапія, Дарсонвалізація (дарсонваль), Ультразвукові впливу, УФО крові, Кріотерапія, Лікування п'явками (гірудотерапія), апаратна корекція постави.

Інтенсивність больового синдрому дозволить знизити виконання масажу (точкового, лімфодренажного, сегментарного, масажу кінцівок). Крім того, з його допомогою можна поліпшити лімфо- і кровотік в організмі, зменшити обмеження рухливості в суглобах, спастику м'язів.


  1. Будова нервової системи.

Нервова система (systema nervorum) – сукупність структур нервової тканини, які об'єднують діяльність усіх органів і систем організму в його постійній взаємодії з довкіллям. Для зручності вивчення анатомічно нервову систему людини поділяють на центральну і периферійну. Функціонально нервову систему прийнято поділяти на соматичну й автономну (вегетативну).


  1. Роль нервової системи в регуляції рухів.

Процес руху неможливий без участі нервової системи. Як скелет залишається нерухомим доти, поки м'язи не докладуть зусилля, так і м'язи не можуть скорочуватися до тих пір, поки їх не збуджує нервова система. Нервова система планує, починає і координує всі рухи. Нервова система впливає на всю фізіологічну діяльність організму. Нерви утворюють своєрідну мережу, через яку електричні імпульси передаються практично в усі ділянки тіла, а також приймаються з них. Головний мозок діє як комп'ютер, інтегруючи інформацію, що надходить, підшукуючи потрібну відповідь і потім інструктуючи відповідні частини тіла, як вчинити. Таким чином, нервова система забезпечує комунікацію і координацію взаємодій між усіма тканинами організму, а також із зовнішнім світом.


  1. Структура та функції нервової системи.

Структурно-функціональна одиниця нервової системи - нейрон - це нервова клітина, структурна одиниця нервової системи, що має дендрит - відросток, по якому нервовий імпульс переміщується до тіла нейрона, і аксон, по якому нервовий імпульс переміщується від тіла нейрона.

Нервова система людини коротко описується наступними функціями: забезпечення рефлексів; регуляція внутрішніх органів; забезпечення взаємодії організму з зовнішнім середовищем, шляхом пристосування тіла до зовнішніх умов і подразників; взаємодія всіх органів.


  1. Розвиток потенціалу дії в нервових клітинах.

Можна чітко виділити п'ять фаз розвитку ПД (потенціал дії):

1 - наростання (деполяризація), що триває близько 0,2-0,5 мс;

2 - овершут (від англ. overshoot - переліт);

3 - реполяризація. Останні ділянки цієї фази здебільшого уповільнені й мають назву "слідові потенціали";

4 - слідова деполяризація - швидкість реполяризації уповільнюється;

5 - слідова гіперполяризація - мембрана стає більш поляризованою, ніж при мембранному потенціалі.


  1. Передача збудження через нервово-м’язовий синапс.

Основними етапами передачі збудження в нервово-м'язовому синапсі є:

1) порушення мотонейрона, поширення потенціалу дії на пресинаптичних мембрану;

2) підвищення проникності пресинаптичної мембрани для іонів кальцію, ток кальцію в клітину, підвищення концентрації кальцію в пресинаптическом завершення завантажувального;

3) злиття синаптичних пухирців з пресинаптичної мембраною в активній зоні, екзоцитоз, надходження медіатора в синаптичну щілину;

4) дифузія ацетилхоліну до постсинаптичні мембрані, приєднання його до Н-холінорецепторів, відкриття хемозавісімих іонних каналів;

5) переважний іонний струм натрію через хемозавісімие канали, освіту надпорогового потенціалу кінцевої пластинки;

6) виникнення потенціалів дії на м'язової мембрані;

7) ферментативне розщеплення ацетилхоліну, повернення продуктів розщеплення в закінчення нейрона, синтез нових порцій медіатора.



  1. Центральна і периферична нервова система.

Центральна нервова система (ЦНС) (сіра і біла речовина): головний мозок та спинний мозок. Основна функція Центральної нервової системи - аналіз надходить ззовні інформації та вироблення відповідного сигналу (реакції).

Будова центральної нервової системи: 1) Вищий відділ ЦНС - кора півкуль головного мозку - це шар речовини (сіра речовина), що покриває півкулі головного мозку. 2) Середній та нижчий відділи ЦНС: мозочок, проміжний мозок, середній мозок, довгастий і спинний мозок.

Периферійна нервова система (ПНС) (нерви, нервові вузли, сплетіння): вегетативна (автономна) нервова система та соматична нервова система. Периферична нервова система включає 12 пар черепно-мозкових нервів, 31 пару спинномозкових нервів, нервові сплетення і вузли, розташовані по всьому тілу.


  1. Порушення рухової функції.

Порушення рухової функції виникають при ушкодженнях діяльності різних ланок нервової системи, однак найбільш тяжкими є ураження рухової системи, мозочка і базальних гангліїв. Ушкодження будь-якого компонента рухової системи супроводжується появою двох відмінних груп симптомів — негативних (симптоми випадіння, ослаблення чи втрати рухів), позитивних (симптоми вивільнення, розгальмовування і посилення рухів, поява незвичних рухів, рефлексів). Розрізняють наступні варіанти рухових розладів: гіпокінезії (обмеження діапазону рухів), гіперкінезії (виникнення зайвих рухів) й атаксії (розлади координації рухів).

Рухові розлади можуть бути результатом а) ушкодження мотонейронів, б) порушення нервово-м’язової передачі (передачі імпульсів від закінчень рухових аксонів до м’яза, який інервується цим мотонейроном). Загальними клінічними ознаками цих процесів є м’язова слабкість, ослаблення рефлексів відповідних м’язів, атрофія м’язів; особливо небезпечним є порушення функцій дихальної мускулатури.


  1. Порушення чутливості.

Порушення чутливості - пошкодження нервової системи, при якому організм перестає адекватно сприймати роздратування, яке виходить з навколишнього середовища або внутрішніх тканин.

Види порушень чутливості: зниження чутливості, підвищення чутливості.

1) Зниження чутливості: Зниження чутливості ділиться на три патології: аналгезія, гіперстезія і терманестезія. Аналгезії - зникнення чутливості до болю, симптом багатьох хвороб і травм нервової системи. Гіперстезія - зниження відчуття дотику. Терманестезія - втрата сприйняття холоду і тепла.

2) Підвищення чутливості: До посилення чутливості відносять гіпералгезія, гіперестезія і гіперпатію. Гіпералгезія - патологічно висока чутливість до болю. Гіперстезія - збільшення відчуття дотику. Гіперпатію - виникнення сильного почуття неприємного при впливі подразника. Відчуття часто зберігається надовго навіть після того, як дія подразника припинилося.

  1. Вегетативно-трофічні порушення.

Вегетативно-трофічні порушення характеризуються сухістю, злущуванням шкіри, явищами її пігментації, утворенням виразок і їх тривалим загоюванням, випаданням волосся або гіпертрихозом, змінюється форма пальців (барабанні пальці), з'являється гіперкератоз, ламкість нігтів.


  1. Порушення вищих кіркових функцій.

Праксис — уміння здійснювати цілеспрямовані рухи, вироблені досвідом і практикою за принципом умовних рефлексів. Гнозис — пізнавальна функція нервової системи. У здійсненні гнозису і праксису беруть участь асоціативні зони кори великого мозку, які розміщуються на стику різних аналізаторів.

Апраксією називають розлад цілеспрямованих складних дій при збереженні м'язової сили і механізмів координації. При цьому хворий не може вдягнутися, запалити сірника, користуватися ви­делкою чи ложкою, плутає напрям рухів тощо.

Агнозія — це порушення упізнавання тих подразників, які діють на організм. Розрізняють агнозію поверхневої і глибокої чутливості (порушення відчуття локалізації подразників, штрихо­вого, астереогноз), що виникає при ураженні кори тім'яної частки великого мозку.

Зорова агнозія вказує на патологічний процес у потиличній частці. При ушкодженні кори вискової частки виникає слухова, нюхова і смакова агнозія.


  1. Види і засоби фізичної реабілітації в неврології.

Основним методом реабілітації є застосування лікувальної фізкультури з механотерапією.

Підібрані вправи, які виконуються на сучасних тренажерах, дозволяють розслабити спазмовані м'язи, збільшити обсяг рухів в суглобах і хребті, поліпшити координацію. Корекція мови проводиться за допомогою досвідченого логопеда.

Інтенсивність больового синдрому дозволить знизити виконання масажу (точкового, лімфодренажного, сегментарного, масажу кінцівок). Крім того, з його допомогою можна поліпшити лімфо- і кровотік в організмі, зменшити обмеження рухливості в суглобах, спастику м'язів.

Апаратне фізіотерапевтичне лікування (ФТЛ) також є невід'ємною частиною реабілітації пацієнтів з даною патологією, так як дозволяє: поліпшити кровопостачання тканин головного мозку, знизити трофічні розлади, нормалізувати м'язовий тонус, посилити протизапальну і протинабрякову дію лікарських засобів, зменшити утворення спайок.

Найбільш ефективними і часто використовуваними видами фізіотерапевтичного лікування є: електростимуляція, терапія імпульсними струмами, опромінення видимими інфрачервоними променями, електрофорез, дарсонвалізація, ультратонотерапія, бальнеолікування і грязелікування.


  1. Засоби, методи й форми застосування фізичних вправ із лікувальною метою.

Фізичні вправи, застосовувані з лікувальною метою, поділяються на: гімнастичні, дихальні й спортивно-прикладні, ігри.

1) Гімнастичні вправи класифікуються за кількома ознаками: загальнорозвивальні й спеціальні; за анатомічними особливостями; за ступенем активності; за характером м'язового скорочення; за методичною спрямованістю.

2) Дихальні вправи поділяються на статичні й динамічні, загальні й спеціальні.

3) Спортивно-прикладні, вправи — це лікувальна ходьба, лікувальний біг, теренкур, стрибки, метання, лазіння, повзання, лікувальне плавання, фізичні вправи у воді, тренування побутових навичок і самообслуговування, елементи спорту.

4) Ігри підрозділяються на малорухливі, рухливі, спортивні.
Методика фізичного навантаження, застосовуваного з лікувальною метою, ґрунтується на основних загальнопедагогічних принципах: наочності, доступності, систематичності, поступовості й послідовності виконання вправ, індивідуальному підході.


  1. Механізм лікувальної дії фізичних вправ при захворюваннях і травмах нервової системи.

1) вправи сприяють зменшенню гальмування або застійного збудження, викликаних травмою або оперативним втручанням і посилюються наступною іммобілізацією;

2) активізується надходження в різні «поверхи» нервової системи сигналів про морфологічних дефектах і порушеннях, що відбулися в рухової функції;

3) навчання "техніці" руху сприяє формуванню і подальшої автоматизації компенсації як нового рухового акту, а потім навички;

4) стимулюючий вплив здійснюється рефлекторним механізмом (за рахунок тренуючого і трофічного впливу);

5) нормалізація діяльності різних органів і систем залежить більшою мірою від їх нейро регуляторного апарату, стан якого визначається впливом моторного аналізатора, що грає домінуючу роль в регуляції вегетативних функцій при м'язової діяльності.

  1. Механізм лікувальної дії масажу при захворюваннях і травмах нервової системи.

Лікувальна дія масажу виявляється трьома основними механізмами: нервово-рефлекторним, гуморальним і механічним. Масаж підвищує процеси гальмування в ЦНС, врівноважує основні нервові процеси, справляє знеболюючу, заспокійливу дію, нормалізує нервово-психічний стан і сон хворих.


  1. Спеціальні лікувальні заходи в клініці нервових хвороб.

Лікувальний масаж

Лікувальна дія масажу проявляється трьома основними механізмами:

  • нервово-рефлекторним;

  • гуморальним;

  • механічним.



  • Масаж справляє виразну дію на ЦНС при порушеннях її діяльності.

  • Дає можливість змінювати функціональний стан кори головного мозку.

  • Впливає на периферичну НС.

  • Покращує кровопостачання, окисно-відновні і обмінні процеси у нервовій тканині.

  • Стимулює регенерацію нерва при порушенні його безперервності.

Фізіотерапія

Застосовується на всіх етапах реабілітації. Лікувальна дія фізичних чинників проявляється шляхом нервово-рефлекторного і гуморального механізмів.

Фізіотерапевтичні процедури

  • Зменшують больові відчуття, парестезії, головний біль;

  • Відновлюють або покращують функцію нервово-м’язового апарату, суглобів;

  • Сприяють розширенню судин;

  • Справляють протизапальну, гіпосенсибілізуючу дію;

  • Загартовують організм;

  • Продовжують період ремісії при хронічному перебігу захворювання.

Механотерапія

Застосовується, переважно, у післялікарняний період реабілітації. Вона сприяє:

  • Усуненню контрактур;

  • Відновленню функції суглобів, сили і витривалості м'язів.

Працетерапія

  • Призначається відповідно до особливостей

проявів захворювання або травм нервової

системи та функціональних можливостей

рухового апарату,

  • при травмах і захворюваннях головного і спинного мозку якомога раніше

застосовують елементи самообслуговування.

Фізичні вправи

  • Активізують трофічні процеси;

  • Поліпшують крово- і лімфообіг, живлення і обмін речовин;

  • Стимулюють регенерацію нервових волокон і рубцювання пошкоджених тканин;

  • Зменшують ймовірність утворення вторинних деформацій, трофічних порушень у вигляді виразок, пролежнів.

  1. Мозковий інсульт: причини і види.

Інсульт — це гостре порушення мозкового кровообігу, внаслідок якого виникає пошкодження частини головного мозку. Інсульт найчастіше є ускладненням гіпертонічної хвороби і розвивається на фоні різкого підвищення артеріального тиску.

Існують два різновиди інсульту: геморагічний, що спричинений розривом мозкової артерії; ішемічний, коли артерія, що постачає кров у мозок, закупорюється тромбом або спазмується.

Причини: підвищений артеріальний тиск (при постійній гіпертонії стінки судин втрачають свою еластичність, і підвищується ризик їх розриву); захворювання серця (можуть спровокувати формування тромбу і закупорювання судин); підвищений холестерин (закупорює судини); цукровий діабет (можливий розрив судин через зміну їх структури при діабеті); аневризми судин головного мозку (є ризик розриву, який призводить до інсульту); порушення згортання крові (ризик закупорки судин); ожиріння (підвищення рівня холестерину в крові); куріння і вживання спиртних напоїв (ушкоджують судини та підвищують артеріальний тиск).


  1. Реабілітаційні заходи після інсульту в ранньому відновлювальному періоді в умовах клініки.

В ранньому періоді захворювання на мозковий інсульт ефективності відновного лікування в умовах стаціонару сприяють: рання госпіталізація хворого та об'єктивізація процесу, інтенсивна базисна проти інсультна медикаментозна терапія та комплекс своєчасно проведених, виконаних в оптимальних рухових режимах, заходів фізичної реабілітації.

Комплекс заходів фізичної реабілітації (ЛФК, масаж, психотерапія):

1)Завдання ЛФК включали: підняття психоемоційного стану хворого; поліпшення функцій серцево-судинної і дихальної систем, рухової діяльності і шлунково-кишкового тракту; запобігання застійної пневмонії, контрактур, пролежнів, атрофії м’язів і тугорухливості в суглобах уражених кінцівок.

Використовували лікувальну гімнастику, самостійні заняття у вигляді дихальних вправ, пасивних рухів кисті.

Комплекси лікувальної гімнастики складались з простих активних і пасивних вправ для здорових і пасивних – для уражених кінцівок, а також з дихальних вправ і на розслаблення, пауз для відпочинку. Пасивні рухи починались з проксимальних відділів кінцівок, поступово переходячи до дистальних.

2)З метою запобігання контрактур, деформацій і болі в суглобах, починаючи з першого дня занять, проводили масаж і пасивні вправи, які виконували у повільному темпі, суворо в одній площині з метою досягти максимального розслаблення спастичних м'язових груп. Особливої уваги надавали пасивним вправам: згинання і зовнішня ротація плеча, розгинання і супінація передпліччя, розгинання кисті і пальців, відведення великого пальця, згинання і ротація стегна, згинання гомілки, тильне згинання і пронація ступні, все це лежачи на спині, животі і на боці.

3)При переводі хворого в положення стоячи, перевіряли опорну функцію паретичної ноги, після чого ізольовано для кожної групи м'язів хворого вчили виконувати спеціальні вправи на зміцнення ослаблених і розтягування спастичних м'язів. Пропонували серію вивчених рухів для імітації ходьби (на місці, стоячи за спинкою крісла або спираючись на пересувний столик), а потім дозволяли просування вперед (спочатку в палаті, згодом – у коридорі відділення).

  1. Схема занять лікувальною гімнастикою після інсульту в ранньому відновлювальному періоді при постільному режимі.

1)Завдання: загальнотонізуючий вплив, профілактика застійних явищ у легенях, активізація периферичного кровообігу, поліпшення трофіки у паретичних кінцівках.

2)Вихідне положення: лежачи на спині, на боці.

3)Застосовуються: пасивна гімнастика, лікування положенням, активні вправи в дрібних суглобах здорових кінцівок, дихальна гімнастика, вправи для очей, масаж.

4)Темп повільний, амплітуда мала, тривалість заняття 10—15 хв. Лікування корекцією положення (положення, протилежне позі Верніке—Мана).

  1. Схема занять лікувальною гімнастикою після інсульту в ранньому відновлювальному періоді при палатному режимі.

1)Завдання: загальнотонізуючий вплив, зниження гіпертонусу м'язів, протидія синкінезіям, стимуляція рухів в активному розгинанні передпліччя й стопи, згинанні в колінному й тазостегновому суглобах паретичної кінцівки. Стимуляція відновлення активного розгинання пальців, кисті й стопи. Перехід у положення сидячи. Навчання самостійного переходу в положення стоячи;

2)Вихідне положення: лежачи на спині, на боці, сидячи, стоячи з опорою.

3)Застосовуються: пасивна гімнастика, корекція положенням, активні вправи в усіх суглобах здорових кінцівок, посилання імпульсу до скорочення розгиначів передпліччя й стопи, згинання в колінному й тазостегновому суглобах, пасивна й активна протидія синкінезіям; активні вправи за допомогою на розгинання й супінацію передпліччя, відведення, згинання й розгинання плеча, згинання ноги в колінному й. тазостегновому суглобах, самостійний перехід у положення сидячи, стоячи з опорою; різні види ходьби: сидячи, стоячи з опорою, по палаті, по коридору, з подоланням перешкод, по сходах; включають елементи самообслуговування у масаж.

4)Темп повільний й середній, амплітуда повна в здорових кінцівках, мала — у паретичнихі Тривалість заняття — 25—30 хв. Закінчити: процедуру лікувальної гімнастики необхідно коригованим положенням, протилежним

позі Верніке—Мана, протягом .15—30 хв.


  1. Схема занять лікувальною гімнастикою після інсульту в ранньому відновлювальному періоді при постільному режимі.

1)Завдання: загальнотонізуючий вплив, профілактика застійних явищ у легенях, активізація периферичного кровообігу, поліпшення трофіки у паретичних кінцівках.

2)Вихідне положення: лежачи на спині, на боці.

3)Застосовуються: пасивна гімнастика, лікування положенням, активні вправи в дрібних суглобах здорових кінцівок, дихальна гімнастика, вправи для очей, масаж.

4)Темп повільний, амплітуда мала, тривалість заняття 10—15 хв. Лікування корекцією положення (положення, протилежне позі Верніке—Мана).


  1. Схема занять лікувальною гімнастикою після інсульту в ранньому відновлювальному періоді при вільному режимі.

1)Завдання: загальнотонізуючий вплив, поліпшення трофіки тканин, паре­тичних кінцівок, зниження гіпертонусу м'язів, протидія синкінезіям, профі­лактика контрактур, тугорухливості, м'язової атрофії, тренування активних рухів у паретичних кінцівках. Відновлення навички ходьби. Розвиток побутових і трудових навичок.

2)Вихідні положення: лежачи, сидячи, стоячи з опорою, стоячи.

3)Застосовуються: активні вправи для здорових і паретичних кінцівок, дихальна гімнастика, навчання м'язового розслаблення, синхронне вико­нання вправ для здорових і - паретичних кінцівок, вправи із предметами, з обтяженням, ходьба з опорою, за допомогою, пригнічення синкінезій вольовим зусиллям/праце- і механотерапія; корекція положенням; масаж.

4)Темп середній, амплітуда — від малої до повної. Тривалість заняття

30—45 хв (за можливості 2 рази на день).


  1. Схема занять лікувальною гімнастикою після інсульту в пізньому відновлювальному періоді при тренувальному режимі.

1)Завдання: загальнотонізуючий вплив, усунення залишкових порушень рухової та іншої функцій, поліпшення постави, координації, рухів, удосконалювання активного розслаблення спазмованих м'язів, активних рухів паретичних кінцівок, зміцнення розтягнутих м'язів, збільшення амплітуди рухів, поліпшення керування рухами кінцівок і тулуба, активна протидія синкінезіям, удосконалювання механізму ходьби, правильної постави й ходи. Розвиток побутових і трудових навичок.

2)Вихідні положення: лежачи, сидячи, стоячи, у русі.

3)Застосовуються: активні рухи здоровими й паретичними кінцівками: синхронні, з обтяженням, з опором, з гумою, з предметами, у "шведської" стінки; вправи для зміцнення м'язів спини; плечового пояса; корекція дефектів постави; вправи за завданням, перед дзеркалом, на навчально-тренувальному стенді; вольове подолання синкінезій; швидкісно-силові вправи за завданням; ходьба по слідовій доріжці, з "переступанням"; найпростіші вправи в русі, вправи для поліпшення й тренування координації рухів, правильної постави; завдання з самообслуговування, працетерапія; робота на тренажерах; вправи у воді; лікувальне плавання.

4)Темп середній та із прискоренням, амплітуда середня й повна. Трива­лість заняття 40—50 хв (2—3 рази на день).



  1. Диференційовані реабілітаційні програми після інсульту в пізньому відновлювальному й резидуальному періодах захворювання.

Пошук нових методик індивідуальної кінезитерапії для хворих після інсульту постійно триває. Цікаві методики представлені багатьма авторами які пропонують на постклінічному етапі реабілітації велику увагу приділяти самостійним заняттям, а на амбулаторному - процедурам лікувальної гімнастики. Для цього хворий повинен знати техніку виконання рекомендованих вправ і послідовність їх виконання (лежачи, сидячи, стоячи, у русі). Необхідно чергувати активні форми (лікувальна гімнастика, ходьба, механо, працетерапія) з пасивним відпочинком і дихальною гімнастикою.

Реабілітологи вважають, що в пізньому відновлювальному й резидуальному періодах інсульту лікувальна гімнастика повинна буті спрямована головним чином на компенсацію порушених функцій, яка має ґрунтуватися на включені ланок, що підлягають охороні і функціональній перебудові. Акцент роблять на тренуванні побутових навичок й елементів самообслуговування, закріпленні окремих рухів, різних варіантів ходьби, виконання, вправ з предметами для розвитку практичних навичок (затоплення предметів, застібання, розстібання тощо).


  1. Реабілітаційні заходи при ішемічному інсульті.

Реабілітація хворих, які перенесли інсульт – це максимальне повне відновлення втрачених під час ураження центральної нервової системи функції, і пристосування пацієнта до наявних дефектів.

Фізична реабілітація та відновлення після інсульту включає в себе медикаментозну терапію, кінезіотерапію, пасивну та активну гімнастику, масаж, фізіотерапію, механотерапію та ерготерапію.


  1. Реабілітаційні заходи при геморагічному інсульті.

Реабілітаційні заходи включає в себе: 1) лікування положенням - важливо вміти правильно укладати хворого, так як це дозволяє мінімізувати ризик розвитку ускладнень і полегшити пацієнту подальше відновлення; 2) кінезіотерапія; 3) механотерапія; 4) фізіотерапія - у відновлювальному періоді та на етапі віддалених наслідків пацієнту можуть бути призначені електротерапія (у тому числі електрофорез), ультрафонофорез, магнітотерапія, лазеротерапія, теплолікування, бальнеотерапія; 5) масаж - на паралізованих кінцівках проводиться масаж в щадному режимі через 3-4 тижні від початку захворювання для поліпшення кровопостачання і нервово-м’язової провідності.


  1. Загальні принципи комплексної терапії при інсульті.

  1. Після інсульту відбувається відновлення функції дихання й серцево-су­динної діяльності.

  2. 3 поліпшенням загального стану з'являється раніше втрачена свідо­мість й орієнтування в просторі й зовнішньому середовищі.

  3. На 1 —2-гу добу з'являється геміплегія, яка поступово переходить при комплексній терапії в геміпарез, що може зникнути або супроводжуватися залишковими явищами.

  4.  На 3-тю добу при сприятливому перебігу хвороби проявляються міміч­ні рухи й реакція на біль, відбувається підвищення сухожильних рефлексів, відновлення порушеного ковтання й функції тазових органів.

  5. Через 1—3 тижні після інсульту параліч зменшується, відновлюється тонус м'язів, з'являються синкінезії й довільні рухи.

  6. Спочатку відновлюються грубі рухи, потім тонкі, спеціалізовані. При звичайній геміплегії спочатку відновлюються рухи в нозі, потім у руці, при­чому рухи в проксимальному відділі (тазостегновому, плечовому суглобах) відновлюються раніше, ніж у дистальному (стопа, кисть, пальці). Несприят­ливими для відновлення рухової функції є прояви болю, гіперкінезів і пору­шення трофіки.

  7. Афазія звичайно супроводжується правобічною геміплегією. Відновлен­ня мовлення при моторній афазії відбувається повільніше, ніж при амнестичній. Поліпшують стан хворого занят­тя з логопедом. При маловираженій сенсорній афазії хворі можуть себе обслуговувати, а при повній афазії з розладом розуміння мови — потре­бують сторонньої допомоги.




  1. Дифузний атеросклероз судин головного мозку.

Дифузна патологія мозкових судин вважається ускладненням атеросклеротичного захворювання. Недуга називають кардіосклерозом, так як уражається серцевий м'яз. Підступність дефекту в тому, що є ознаки схожі з серцевою недостатністю. Пацієнт скаржиться на сухий кашель, задишку, м'язову слабкість, набряклість ніг, зміни шкірного покриву, біль у правому підребер'ї.

Розвиток патології має стадійний характер: 1) Внутрішня оболонка судин дифузно інфільтрирується холестерином. 2) Холестерин локально накопичується у вигляді смужок або плям, формую бляшки, що володіють фагоцитарної активністю. 3) Бляшки уповільнюють кровотік, виступають в просвіт судин, викликаючи ішемічне ураження окремої ділянки мозку. 4) У подальшому це може призвести до некротизації судин, тромбозу і розвитку інфаркту головного мозку.

Симптоми: 1) Неврозоподібні - погіршення настрою, загальмованість або невмотивована ейфорія. 2) Астеноподобние - підвищена слабкість і швидка стомлюваність, труднощі при концентрації уваги, головні болі і напади нудоти. Стає складно запам'ятовувати нову інформацію, і виникають проблеми з її відтворенням. Пам'ять погіршується, хворим складно запам'ятовувати цифри та імена. 3) Психопатоподібні - істеричні реакції, зацикленість, запальність, злостивість, дратівливість. Поряд з цим з'являється буркотливість і неохайність.


  1. Хвороба Паркінсона: причини, клініка, реабілітація.

Хвороба Паркінсона - повільно прогресуюче дегенеративне захворювання центральної нервової системи, основними проявами якого є такі рухові порушення, як гіпокінезія, ригідність м'язів, тремор спокою, постуральні розлади.

Клінічна картина хвороби Паркінсона. Існує тетрада рухових симптомів хвороби Паркінсона: тремор, ригідність, гіпокінезія, порушення постуральной регуляції.

1) Тремор - найочевидніший і легковиявляемий симптом. Найбільш типовий для паркінсонізму тремор спокою, проте можливі й інші види тремору, наприклад: постуральний тремор або інтенційний тремор.

2) М'язова ригідність може бути малопомітною на початкових стадіях, частіше при дрожательной формі хвороби Паркінсона, але очевидною при вираженому синдромі паркінсонізму.

3) Гіпокінезія є облігатним симптомом паркінсонізму будь-якої етіології. На початкових стадіях хвороби Паркінсона виявлення гіпокінезії може утруднено, тому вдаються до демонстративним прийомам (наприклад, швидко стиснути і розтиснути кулак)

4) Постуральні порушення при хворобі Паркінсона проявляються досить рано (наприклад, асиметрія витягнутих вперед рук).

Причини: 1) Спадкова схильність людини (Якщо в роду були люди, що страждали від хвороби Паркінсона: батьки, дідусі/бабусі і т.д.;

2) Фізичне старіння організму, провокує природне зниження кількості нейронів головного мозку, що відповідають за вироблення нейромедіатора дофаміна;

3) Новоутворення в головному мозку;

4) Черепно-мозкові травми – що викликали порушення роботи головного мозку;

5) Нестача вітаміну Д, що активізує захист клітин головного мозку від руйнування;

6) Перенесені інфекційні захворювання, в тому числі енцефаліт;

7) Отруєння хімічними речовинами в інтоксикація організму.

Реабілітація: 1) Фізіотерапія – застосовується при реабілітації пацієнтів на всіх етапах прояву хвороби. Включає в себе комплекс вправ, спрямованих на зміцнення м’язів, корекцію патологічних рухів, а також на зміцнення м’язового корсету. Невід’ємною частиною ЛФК повинні стати індивідуальні або групові заняття у воді, вправи на бігових доріжках та інших спеціалізованих тренажерах;

2) Психологічна корекція – передбачає комплексну психологічну підтримку хворого на всіх етапах реабілітації. Хвороба Паркінсона впливає на зовнішність людини, його міміку, вираз обличчя, голос – це може доставляти гострий психологічний дискомфорт. Для того, щоб людина не соромилася свого стану і не закривалася від звичного соціального життя, психологи проводять індивідуальні бесіди, групові заняття, а також залучалися члени сім’ї;

3) Відновлення мови і ковтання – важливий етап реабілітації, що дозволяє мінімізувати вплив порушень роботи м’язів, які ведуть до появи дефектів мовлення і поступової втрати фізіологічної здатності ковтання. Метод передбачає залучення професійних логопедів-афазіолог;

4) Ерготерапія – спрямована на підтримку придбаних навичок хворого, необхідних для самообслуговування в повсякденному житті;

5) Когнітивна терапія – спрямована на відновлення нормального мислення хворого, поява впевненості в собі і своєму житті.

  1.   1   2   3   4   5   6   7   8

    скачати

© Усі права захищені
написати до нас