Поняття юридичної освіти.
Юридична освіта — певний освітній рівень, здобутий в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння системи правових знань, поглядів, переконань, умінь і навичок, формування особи, як громадянина, здатного до професійно-правової діяльності.
Юридична освіта є необхідною складовою кожного громадянина держави. Це один із визначальних чинників стабільної правової системи.
Фахівці розглядають «юридичну освіту», як складову більш загальної правової освіти, як галузь вищої освіти, як фундамент юридичної професії, як запоруку професійної компетентності правника, як середовище формування нового покоління правників, як один із інструментів реалізації соціальної функції права, як критерій соціальної стратифікації, як специфічний вид підприємницької діяльності, як шлях розбудови політичної кар'єри, як спосіб реалізації особистих амбіцій тощо. Відтак існує чимало думок щодо того, що являє собою юридична освіта.
14.Юридична освіта: види, форми, рівні.
У законодавстві України визначаються види, форми та рівні юридичної освіти. Найважливіші приписи, що регулюють ці питання, містяться в Законі України «Про освіту» та Законі України «Про вищу освіту». Згідно з ними доступ до юридичної освіти повинен забезпечуватися усім, хто має для неї необхідні здібності, мотивацію, а освіта повинна надавати особі адекватну підготовку на всіх етапах професійної юридичної діяльності протягом усього її життя.
Види юридичної освіти:
1) вища юридична освіта (здобувається особою у вищому навчальному закладі у результаті засвоєння інформації про державу і право, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації), яка має три освітні рівні: неповна вища освіта, базова вища освіта та повна вища освіта, за якими здобувається кваліфікація за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста та магістра. Існують різні форми одержання вищої освіти: денна (очна), вечірня, заочна, дистанційна, екстернатна;
2) післядипломна освіта (спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки правника шляхом поглиблення, розширення й оновлення його професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої професії, спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду), формами якої є перепідготовка, спеціалізація, розширення профілю (підвищення кваліфікації) та стажування;
3) навчання в аспірантурі чи докторантурі (створює умови для безперервної освіти, підвищення науково-педагогічної і наукової кваліфікації фахівців і здобуття наукового ступеня кандидата (доктора філософії) або доктора юридичних наук.
Важливу роль у здобутті правових знань грає самоосвіта. Для самоосвіти громадян створюються відкриті та народні «університети», лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіонавчальні програми (Національна юридична бібліотека України, телепрограма «Час суду»), веб-сайти, які збагачують правовими знаннями. Також відповідно до рішень Уряду забезпечується функціонування системи «Освіта впродовж життя», що є свідченням реалізації вимог принципу безперервності навчання.
15.Поняття державних стандартів вищої юридичної освіти.
Стандарт вищої освіти – це сукупність норм, які визначають зміст вищої освіти, зміст навчання, засоби діагностики якості вищої освіти та нормативний термін навчання, що розробляються з урахуванням відповідного міжнародного досвіду.
Систему стандартів вищої освіти складають:
1) державні стандарти вищої освіти (затверджуються Кабінетом Міністрів України, встановлюють вимоги до діяльності вищих навчальних закладів по всій країні, розробляються окремо з кожного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня, підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше, як один раз на десять років). Складові державних стандартів: перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними напрямами; перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями; вимоги до освітніх рівнів вищої освіти, вимоги до освітньокваліфікаційних рівнів вищої освіти;
2) галузеві стандарти вищої освіти – вимоги до процесу та результату підготовки фахівців у відповідній сфері професійної діяльності, які обумовлюють існування певних моделей підготовки юриста і містять такі складові:
1. Освітньо-кваліфікаційна характеристика випускників вищих навчальних закладів правознавчого профілю (цілі вищої юридичної освіти, професійної підготовки, місце правника у структурі галузей економіки держави, вимоги до, система виробничих функцій, типових завдань діяльності й умінь для їх реалізації). Розробляється на основі особливостей професійної діяльності юристів, переліку посад, які можуть обіймати випускники; затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі праці та соціальної політики.
Якість освіти – сукупність якостей особи з вищою освітою, що відображає її професійну компетентність, ціннісну орієнтацію, соціальну спрямованість і обумовлює здатність задовольняти як особисті духовні і матеріальні потреби, так і потреби суспільства. Якість підготовки юристів забезпечується за допомогою державного контролю і саморегуляції.
2. Освітньо-професійні програми підготовки кваліфікованих юристів – державні документи, які затверджуються Міністерством науки і освіти України, визначають зміст, обсяг, рівень освітньої й професійної підготовки, нормативний термін навчання правників, передбачають відповідні форми контролю і державної атестації. Вони розробляються у відповідності до освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки. Навчальні дисципліни поділяються на нормативні та вибіркові. Освітньо-професійна програма підготовки юристів складається з трьох циклів дисциплін: гуманітарної та соціально-економічної підготовки, природничо-наукової підготовки, професійної та практичної підготовки.
3. Засоби діагностики якості вищої освіти: визначають стандартизовані методики, які призначені для кількісного та якісного оцінювання досягнутого особою рівня сформованості знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних та громадянських якостей, використовуються для встановлення відповідності рівня якості вищої юридичної освіти вимогам освітніх стандартів.
3) Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів: визначаються безпосередньо навчальним закладом з урахуванням власної специфіки підготовки фахівців, ґрунтуються на державному стандарті вищої освіти. Стандарти юридичних навчальних закладів: перелік спеціалізацій за юридичними спеціальностями, варіативні частини галузевих стандартів, навчальні плани, програми навчальних дисциплін.
16.Освітньо – професійна програма.
Українське законодавство має широке означення терміну для всіх видів освіти.
Освітня програма — єдиний комплекс освітніх компонентів (предметів вивчення, дисциплін, індивідуальних завдань, контрольних заходів тощо), спланованих і організованих для досягнення визначених результатів навчання.
Існує також визначення терміну для вищої освіти.
Освітня (освітньо-професійна, освітньо-наукова чи освітньо-творча) програма — система освітніх компонентів на відповідному рівні вищої освіти в межах спеціальності, що визначає вимоги до рівня освіти осіб, які можуть розпочати навчання за цією програмою, перелік навчальних дисциплін і логічну послідовність їхнього вивчення, кількість кредитів Європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи, потрібних для виконання цієї програми, а також очікувані результати навчання (компетентності), які повинен опанувати здобувач відповідного ступеня вищої освіти.
17.Освітньо – кваліфікаційна характеристика випускника вищого юридичного закладу.
Кваліфікаційні характеристики фахівців розробляються з метою:
¨ визначення місця фахівця в структурі соціальної діяльності та основних вимог, характерних рис майбутньої професійної діяльності випускника навчального закладу;
¨ функцій фахівця, засобів і методів його праці, перспектив розвитку професії, шляхів підвищення кваліфікації;
¨ відпрацювання відповідних форм і методів організації навчального процесу, застосування певних засобів навчання, визначення змісту освіти та професійної підготовки фахівців, розробки програмно-методичного та інформаційного забезпечення навчального процесу (змісту навчання);
¨ створення системи діагностики якості освіти.
До основних властивостей КХ фахівців за спеціальністю "правознавство" (освітньо-кваліфікаційних рівнів: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр) відноситься те, що вона:
¨ має статус основного нормативного документа, що узагальнює зміст юридичної освіти, тобто відображає цілі професійної підготовки студентів;
¨ її зміст складається з системи типових професійних і соціально-службових задач, до вирішення яких повинен бути готовий майбутній фахівець на певному рівні юридичної підготовки;
¨ закріплює стандарт якості професійної юридичної підготовки, що відповідає спеціальності та кваліфікації, яка присвоюється випускнику, і описується системою типових задач і показниками якості їх вирішення;
¨ якість підготовки випускників характеризується якістю вирішення ними типових задач - показниками успішності професійної діяльності;
¨ дозволяє на підставі аналізу професійної діяльності прогнозувати, планувати та організовувати діяльність системи юридичної освіти щодо підготовки юридичних кадрів з вищою освітою;
¨ міністерства, відомства, об'єднання юристів мають приймати активну участь у всіх стадіях управління якістю професійної підготовки фахівця, особливо на стадіях її прогнозування та планування.
Структура КХ фахівця-юриста з вищою освітою включає:
¨ призначення КХ (де і з якою метою вона використовується);
¨ призначення фахівця-юриста (посади, на яких він, як правило, може працювати; спеціалізації фахівців та освітньо-кваліфікаційні рівні, які випускник за спеціальністю "правознавство" може набути самостійно або завдяки додатковій підготовці);
¨ структуру професійної діяльності юриста: функціональну та предметну;
¨ стандарт якості професійної підготовки фахівця-юриста з вищою освітою, що містить, зокрема: загальну характеристику фахівця як соціальної особистості; види діяльності та узагальнені типи професійних та соціально-службових задач, обов'язкових для всіх закладів, що здійснюють підготовку фахівців за даною спеціальністю, а також для професійних задач, що відповідають спеціалізації або включені за домовленістю із замовником фахівців-юристів (вузівська частина КХ); узагальнені структури діяльності, адекватні узагальненим типам професійних задач; вимоги щодо необхідного рівня опанування цією діяльністю.
Для забезпечення спеціалізацій підготовки в межах юридичних спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах, вищий навчальний заклад розробляє варіативний компонент освітньо-кваліфікаційної характеристики. Він враховує досвід підготовки фахівців даного напряму та вимог з боку існуючих моделей юридичної діяльності та кваліфікаційних характеристик посад юристів, прогнозу розвитку юридичної діяльності, і містить:
¨ перелік об'єктів (предметів) юридичної діяльності, з якими пов'язана діяльність фахівця-юриста;
¨ первинні посади, які може обіймати фахівець після закінчення вищого навчального закладу, а також посадові функції (посадові повноваження) у відповідності до нормативних документів (кваліфікаційні довідники посад керівників, фахівців та службовців, посадові інструкції міністерств та відомств і т. ін);
¨ структуру діяльності фахівця як логічну послідовність реалізації посадових прав та обов'язків (предмет, форми, методи, засоби, правила та умови юридичної діяльності);
¨ результати прогнозу зміни професійних і соціально важливих задач діяльності, які в майбутньому буде виконувати випускник вищого навчального закладу у своїй практичній діяльності на рівні компетенції наступних посад;
¨ перелік професійних функцій, типів професійної юридичної діяльності та конкретні види професійних дій (ведення юридичної справи, консультування, представництво інтересів суб'єкта тощо);
¨ перелік типових професійних задач (стереотипних, діагностичних, евристичних), які потрібно вміти вирішувати фахівцю-юристу;
¨ систему професійних знань та умінь (предметно-практичних, предметно-розумових, знаково-практичних, знаково-розумових), які необхідні фахівцю для вирішення типових задач, з визначенням рівня сформованості кожного з них;
¨ зміст навчання, у вигляді змістовних модулів освітньо-професійних програм підготовки фахівців, вибору тих чи інших форм, методів та засобів навчання, відповідного розподілу навчального часу, обсягу навчальних дисциплін і форм державної атестації, які обумовлені системою знань та умінь;
¨ вимоги до професійного відбору, зокрема вимоги до здібностей і підготовленості абітурієнтів у вигляді системи знань, умінь і навичок, на основі яких буде здійснюватися засвоєння змісту навчання у вищому навчальному закладі, а також психологічні властивості та якості особи як такі, що є протипоказаними до прогнозуємо! професійної діяльності; додаткові вимоги до попереднього освітнього або освітньо-кваліфікаційного рівня особи, спеціальних здібностей, вікових або інших обмежень, досвіду попередньої практичної діяльності;
¨ вимоги до властивостей і якостей випускника вищого навчального закладу та вимоги до державної атестації випускників вищих навчальних закладів тощо.
18. Юрист: загальна характеристика.
Юрист — це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, глибоко переконаний у винятковому призначенні права і законності для суспільства, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв´язанні юридичних проблем в ім´я захисту прав і законних інтересів громадян.
Професія юриста, як своєрідний вид соціальної діяльності, виділяється серед інших цілим рядом специфічних властивостей, зумовлених тою роллю, яку відіграють право і законність у житті суспільства. Охорона прав і законних інтересів громадян, безкомпромісна боротьба з правопорушеннями, висококваліфіковане розв'язання різноманітних юридичних проблем - є змістом повсякденної діяльності юристів і разом з тим являється їх професійним обов'язком. Саме юристи, які мають ґрунтовні знання, відповідну професійну підготовку, високу правосвідомість, чітке розуміння своєї відповідальності за долю людей, наділені владними повноваженнями і здатні ефективно впливати на зміцнення законності і правопорядку у державі.
Необхідність виконання юристами своїх професійних повноважень, громадянського обов'язку ставить перед ними особливо високі вимоги до особистих якостей. У першу чергу юрист має глибоко усвідомлювати, що свою місію він виконує будучи наділений високою довірою суспільства і держави, а тому його висока порядність, чесність, безкорисливість, об'єктивність, вдумливий підхід до кожної деталі справи, постійне прагнення до самовдосконалення повинні бути невід'ємними рисами його натури.
Характерною ознакою відданості юриста своїй справі, професійної зрілості є «загострене почуття справедливості». Для юриста це, насамперед, означає небайдужість до біди, нещастя інших людей, у тому числі і до таких, які через збіг складних життєвих обставин самі опинилися серед правопорушників. На відміну від інших громадян, юрист, саме завдяки своєму професійному хисту, спроможний не обмежуватися роллю спостерігача, а активно й ефективно домагатися відновлення порушених прав, встановлення справедливості. Зробити це – його професійний і громадянський обов'язок.
Специфічною рисою діяльності юриста є повсякденне зіткнення з найрізноманітнішими життєвими ситуаціями, юридичними казусами, які мають деякі спільні ознаки і у той же час часто істотно відрізняються. Досвідченим юристам добре відомо, що на практиці фактично не буває цілком ідентичних справ, випадків, абсолютно тотожних ситуацій, а відтак не може бути і стереотипів для їх вирішення. У професії юриста має місце нагальна потреба у творчому підході до встановлення істини у кожній конкретній справі, постійний пошук, можливість миттєво орієнтуватися у ситуації, готовність до прийняття нестандартних у межах закону рішень.
Для загальної характеристики професії юриста необхідно визначити ряд ознак, які дозволять висвітлити те особливе, що відрізняє її від інших професій. Юридична діяльність багато в чому за своїми ознаками відповідає вимогам організаційно-управлінської, творчої роботи. Таким чином, юридичну професію можна охарактеризувати такими рисами.
19. Основні риси юридичної професії.
Професійна діяльність юриста – це аналіз енергетичних джерел, якості і кількість зусиль, індивідуально, колективно і в усьому суспільстві цілеспрямовано порушених професіоналами-юристами для реалізації права.
Основні риси юридичної професії:
- Масовість професії юристів. Професійної юридичної діяльністю займаються сотні тисяч чоловік. Це слідчі, прокурори, судді, адвокати, юрисконсульти, нотаріуси. Отже, є широкі вона дуже обмежена підходящої роботи з людей різними здібностями, прагненнями, характером.
- Особлива відповідальність юридичної діяльності (зовнішня – перед кимось й внутрішня соціальність – собі). Від рад і рішень юристів залежить доля людей, їх майнові і немайнові відносини, стабільність економіки, інтереси автори і винахідника, порядок надворі і безпека громадян. Працівники юридичної професії часом приймають несприятливі й інших і тяжкі собі рішення. Помилки юристів (незаконний арешт, неправильне рішення арбітражного суду) можуть негативно зашкодити стані законності та правопорядку, на добробуті членів товариства.
- Конфліктність діяльності юристів. Юристи та його професійна діяльність постійно перебувають під тиском різних зусиль і інтересів. Індивідуальна робота юриста, діяльність судової системи, правоохоронні відомства, функціонування національного співтовариства юристів перебувають у певному конфлікті зі своїми оточенням. Суспільство намагається знизити витрати на діяльність юристів: повного розкриття злочинів, швидкого правосуддя, доступною юридичну допомогу й те водночас прагне захистити своїх прав, обмежують (намагаються обмежити) повноваження юристів. Усе це породжується природною суперечливістю соціальних інтересів, і також фахова діяльність юристів завжди будується з урахуванням компромісу з нашим суспільством.
- Престижність юридичної діяльності. Ця особливість юридичної професії має дві сторони. Юристи зазвичай шановні у своєму соціальному оточенні. Суспільство приділяє їм багато уваги. Про діяльність юристів зазвичай розмовляють із пошаною і пишуть існує попит книжки. У той самий час нерідко громадяни й суспільство своє насторожене ставлення до юристам. Їхню працю який завжди оплачується відповідно витраченим зусиллям. До їх поведінці ставляться особливо суворо. Помилки юристів, часом неминучі, викликають сувору критику.
- Інтелектуальна привабливість роботи юристів. Професійна діяльність юристів мотивує шукати істину, домагатися успіху, вміти вирішити завдання. Володіння фахових знань, вміння застосувати їх у практиці, знайти вихід зі складної ситуації дозволяє юристу відчувати свою потрібність, корисним професіоналом.
- >Колективність праці юристів. Юристи, хоч би яке становище вони обіймали, залежить від інших фахівців (юристів й не юристів). Вони працюють у галузі правових робіт. Результати їх праці взаємно забезпечуються діяльністю різних відомств. Рішення суду визначаються діяльністю адвокатів, юрисконсультів; вирок суду – слідчими, прокурорами. Тому нерозвиненість чи неефективність однієї з ланок системи чи учасників професійної діяльності негативно впливає індивідуальну професійну діяльність, і галузі у цілому.
Звертаючись на роботу юристів-професіоналів, слід зазначити її відповідальний, тяжкий й те водночас цікавий, багатоманітний і високоінтелектуальний характер. Юристи, здійснюючи професійну діяльність, несуть величезну відповідальність, оскільки результати цієї бурхливої діяльності сильно позначаються життя людей. Усі юристи однак перебувають під медичним наглядом суспільства, привертають до собі увагу. Це важка, проте не вельми потрібна робота.
1 2 3 4 5