Ім'я файлу: педагогічна та професійна етика (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 55кб.
Дата: 28.04.2020
скачати
Тема 4. Етична інфраструктураРозширення: docx
Розмір: 55кб.
Дата: 28.04.2020
скачати
Важливим фактором у розвитку і формуванні управлінської еліти в державі, її готовності до ефективної діяльності відіграє ступінь етизації управлінського апарату як складової професійно важливих якостей у контексті європейського виміру. В наш час, коли досить динамічно змінюється політична ситуація в державі, важливо сформувати якісний та сучасний управлінський апарат, який міг би вчасно та результативно реагувати на виклики сьогодення. Ці завдання покликана реалізовувати управлінська еліта як важливий елемент у системі державно-управлінських відносин. Отже, на нашу думку, доцільно визначити що таке управлінська еліта.
Управлінська еліта – це певна частина суспільства (найбільш впливова, така, що займає найвищі позиції, складається із авторитетних, спеціально підготовлених людей), яка керує здійсненням соціально-економічних процесів, працює в певних організаціях та має назву «правляча меншість». Оскільки весь народ та всі працюючі в організаціях не можуть управляти, люди висувають для цього гідних представників, від здібностей, умінь, ділових та особистісних якостей яких залежить якість управління, та, зрештою, успіхи в економічній, культурній та політичній галузях.
За цих умов вплив елементів етичної інфраструктури на формування еліти набуває комплексного характеру, оскільки вона доповнюються досвідом і практикою політичного менеджменту й державного управління нових країн Європейської спільноти. Варто зазначити, що в умовах європейських стандартів управління особливість процесів обміну й збагачення політичними та управлінськими артефактами між державними службовцями полягає в їх динамічності й багатосторонності [24].
Стратегічним напрямком розвитку еліти як складової частини державного управління на сучасному етапі є побудова нової системи владних відносин. Тому всі сторони або характеристики соціально-етичного потенціалу державної служби мають відповідати існуючій меті. До соціальноетичних елементів етичної інфраструктури ми відносимо політичну волю – по-перше, кодекси поведінки – по-друге, професійну соціалізацію – по-третє, та суспільний нагляд. На нашу думку, від ступеня їх реалізації залежить швидкість і якість розбудови управлінської еліти в Україні. зазначених соціально-етичних елементів можна віднести суспільно-історичний професійний досвід, професійну підготовку, використання надбань національної культури, включеність у процеси розвитку суспільної моралі. Формалізовано всі ці елементи зафіксовані в нормативно-правовій базі.
Метою статті є аналіз впливу етичної інфраструктури, зокрема її окремих елементів, на процес формування та розвитку державно-управлінської еліти в Україні. Об’єктом особливої уваги є законодавчі механізми утвердження організаційно-інституційних елементів, які являють собою етичну інфраструктуру.
Перед державою постала проблема створення та втілення механізму реалізації етичних норм та засад, які будуть дієвим інструментом задля формування управлінської еліти на всіх рівнях влади. Професіоналізм, моральна відповідальність та соціальна спрямованість – ось головні чинники еліти майбутнього. Сьогодні існує реальна потреба в такому документі, який би врахував усі найкращі здобутки сучасного державотворення як в Україні, так і закордоном у галузі етизації державноуправлінського персоналу. Проблема еліти не є новою в сучасній літературі. Навіть виникла ціла наука «елітологія», у межах якої особливе місце посідають питання сутнісних характеристик еліт.
На сьогодні можна виокремити такі риси, якими повинні володіти представники еліти: мужність (відвага), розум (мудрість), благородність. Поняття мужність (відвага) складають: самодисципліна, відповідальність за себе, своє покоління, свій час та епоху; розум (мудрість) – саморозвиток, самовдосконалення, усвідомлення своєї місії; благородність – честь (безкорислива відданість справі, високим ідеалам), аскетичний і стоїчний дух (цінності суспільства вищі за власну вигоду).
Управлінську еліту слід розглядати в трьох системах суспільства – політичній, економічній, культурній.
У політичній системі сюди належать керівники держави, міністерств та державних комітетів, члени парламенту, керівники обласних та районних адміністрацій, представники районних, міських та обласних рад народних депутатів.
До управлінської еліти в економічній сфері належать, насамперед. керівники підприємств, фірм, компаній, акціонерних товариств, а також керівники відповідних міністерств та комітетів. Це також політична еліта.
До управлінської еліти в культурній сфері належать ректори ВНЗ, директори технікумів, коледжів, шкіл, ліцеїв, гімназій, ПТУ, завідувачі дошкільних та позашкільних навчальних закладів, керівники міського, районного та обласного департаментів освіти і культури, керівники відповідних міністерств, голова і члени парламентського комітету з освіти і науки, президенти Академій наук та ін.
Серед головних елементів інфраструктури, які суттєво впливають на процес формування політичної еліти в державі, слід відзначити такі.
Кодекс – це відправний пункт для постійної роботи з покращення етичного клімату у відомствах і установах. Без встановлення правил і норм поведінки, опираючись на різноманітну кількість законодавчих актів, які підчас суперечать один одному, державні службовці не можуть працювати ефективно.
Поняття «етична інфраструктура» було запропоноване у доповіді «Ethics in the public service», підготовленій у 1996 р. Організацією за економічне співробітництво і розвиток. З того часу воно широко використовується у дослідженнях державної служби як усередині ОЕСР, так і в країнах, які не є її членами. Згідно з доповіддю, етична інфраструктура являє собою сукупність засобів, використовуваних для регулювання неналежної і заохочення належної поведінки державних службовців .
Формування етичної інфраструктури спрямоване, насамперед, на створення дієздатних структур, які б забезпечували якісну етичну підготовку політико-правової еліти, контроль його діяльності та науково-методичну підтримку розв’язання етичних проблем.
Встановлення стандартів якості роботи управлінської еліти та її поведінки по відношенню до громадян сприяє утвердженню нових підходів до організації діяльності державних службовців, зокрема у взаємодії з громадянами, насамперед у принциповій зміні характеру цієї взаємодії. Саме тому одним із перших напрямків здійснення адміністративної реформи в Україні визначено створення правової бази, що регламентує державне управління в Україні [4].
Кодекс поведінки – це угода між декількома органами/організаціями щодо визначених принципів і/чи стандартів, що обов’язкові для кожного з цих органів/кожної з цих організацій .
Кодекс визначає стандарти та норми поведінки і етики державних службовців, гарантії їх дотримання та відповідальність за їх порушення. Він призначений для інформування фізичних і юридичних осіб про те, якої поведінки вони вправі очікувати від державних службовців .
Кодекс поведінки може бути ефективним механізмом удосконалення роботи органу/організації, хоча остання повинна оцінити інші механізми і можливості для удосконалення своєї діяльності і вибрати найбільш ефективний.
Досвід зарубіжних країн засвідчує існування різних шляхів створення й прийняття етичного кодексу державних службовців. У більшості з них цю авторитетну форму добровільного і публічного прийняття зобов'язання дотримуватись у своїй діяльності етичних вимог приймають асоціації (товариства) державних службовців.
Кодекси, як правило, визначають стандарти, згідно з якими оцінюється практика управління і діяльність органу/організації. Стандарти показують, що означає добре управляти фінансовими та іншими ресурсами, що таке ефективний внутрішній і зовнішній контроль та звітність, що таке прозорість та відкритість. Кодекс, установлюючи такі стандарти, допомагає організаціям поліпшити їхнє управління і діяльність та краще виконувати свою місію перед громадськістю.
Для того, щоб бути ефективним елементом етичної інфраструктури, Кодекс повинен створюватися і діяти на основі принципів:
добровільності (кодекс створюється не для того, щоб регулювати діяльність інших органів/ організацій, а для того, щоб удосконалити власну роботу і допомогти іншим);
співробітництва (основне завдання коаліції органів/організацій-однодумців – це допомагати одна одній щодо відповідності стандартам у тих випадках, коли органи/організації намагаються відповідати стандартам, але в них це не виходить);
згоди і віри в ідею (робота над кодексом створює коаліцію органів/організацій, які використовують кодекс поведінки щодо переконання;
коаліція може розширюватися шляхом розширення кола однодумців, переконаних у користі кодексу).
Таким чином, створення етичного кодексу державної служби з метою регулювання державних послуг саме етичного змісту потребує формування єдиних засад та кодифікації.
В ході реформування системи державної служби необхідно здійснити комплекс заходів, спрямованих на підвищення адміністративної культури державних службовців та вдосконалення управлінської діяльності, домогтися зміни в громадській думці негативного іміджу елітарних (владних) кіл. Необхідно розробити критерії оцінки етичності надання державних послуг фізичним і юридичним особам, принципи взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з громадськістю та громадянами, запровадити принципово новий тип взаємовідносин між громадянами і державними службовцями, в основі яких були б пріоритет прав і свобод людини, повага до особистості, висока культура спілкування
Необхідним кроком на шляху до реалізації цих завдань має стати прийняття Кодексу загальних правил поведінки державних службовців та забезпечення контролю за його додержанням .Професійна етика державних службовців є елементом загальноприйнятої в Європейському Союзі системи управління якістю в державній адміністрації, що отримала назву «Спільної оцінної рамки». Контроль за її дотриманням здійснюється в рамках щорічної оцінки державної служби за базовими показниками ОЕСР/SIGМА: правовий статус державних службовців; законність, відповідальність та підзвітність державних службовців; неупередженість та чесність державних службовців; ефективність в управлінні державною службою і кадровий контроль; професіоналізм і стабільність державних службовців; підготовка державної служби до європейської інтеграції.
Уособлюючи державну владу і відповідаючи за здійснення державної політики, державний службовець повинен професійну компетентність поєднувати з дотриманням етичних та моральних норм та стандартів.
У свою чергу, потяг можновладців до елітарності має бути лише з однією метою – служити народу, а не вузьким власним інтересам. Саме тому першочергового значення для формування нової адміністративної культури набуває розробка і прийняття Кодексу поведінки державних службовців, в основі якого – дух «суспільного служіння» народу. На сьогодні ми маємо чимало наукових розробок, дискусій та обговорень щодо розробленого Проекту Кодексу Основних правил поведінки державних службовців, але прийнятий узаконений законодавчий акт відсутній
В етичній інфраструктурі державної служби передбачені елементи, які забезпечують етичну освіту та морально-професійну соціалізацію державних службовців. Пов’язано це з тим, що етика державних службовців значним чином залежить від їх моральної свідомості та готовності до моральної поведінки на засадах доброчесності. Формування цих чинників передбачає цілеспрямовану роботу як керівних органів держави, так і інститутів громадянського суспільства.
Система етичних стандартів характеризує й оцінює поведінку державного службовця з точки зору загальноприйнятих суспільних і, насамперед, загальнолюдських моральних цінностей, принципів і норм. Їх дотримання дає змогу державному службовцю гідно (бездоганно) виконувати свій професійний і громадянський обов’язок
Особливістю управлінської еліти в Україні є її відчуженість від інтересів людей, яким вона повинна служити і які делегували їй право управляти своєю діяльністю. Ціла низка інших ментальних особливостей наших співвітчизників серйозно ускладнює організацію управління в нашій країні. Така ситуація потребує особливої уваги не лише до формування якостей керівних кадрів, а й до створення теорії управління і формування нової управлінської культури в організаціях. Остання повинна базуватися на механізмі жорстко-демократичного менеджменту, здатного крок за кроком виштовхнути цілу низку гальмівних чинників, а також подолати правовий нігілізм, прагнення легко заробити гроші, розмитість цільових установок і відповідну цій розмитості безвідповідальність. Саме безвідповідальність, коли керівники (особливо державних структур) не відповідають за результати своєї діяльності, суттєво гальмують висування найбільш гідних представників ціннісної еліти на керівні посади.
У цій надто складній ситуації видається найбільш прийнятним законодавче впровадження етичної інфраструктури як головного дієвого засобу на шляху наближення владної еліти до пересічного громадянина, задля якого і була створена вся ця система.
Тема5. Ділова етика
Під час ділового спілкування легше встановлюється контакт між людьми, якщо вони говорять “однією мовою” й прагнуть до продуктивного співробітництва. При цьому засадами культури їх спілкування є етичні норми та ритуальні правила ділових взаємовідносин, знання й уміння, пов’язані з обміном інформацією, використання способів і засобів взаємовпливу, взаєморозуміння. Велике значення має моральний аспект ділового спілкування.
Етика ділового спілкування базується на таких правилах і нормах поведінки партнерів, які сприяють розвиткові співпраці. Передусім мова йде про зміцнення взаємодовіри, постійне інформування партнера щодо своїх намірів і дій. У деяких зарубіжних корпораціях і фірмах розроблено навіть кодекси честі для службовців. Доведено, що бізнес, який має моральну основу, є вигіднішим і прогресивнішим.
Спілкування включає цільові настанови, специфічні для кожного мовця, який розпочинає мовленнєву дію. Ділове спілкування неможливе без урахування правил мовної етики. Це найбільш уживані слова та вирази, якими люди звертаються одне до одного, виявляючи ввічливість, повагу, стриманість, такт. Нам по декілька разів на день доводиться вітатися, прощатися з людьми, бажати успіху, просити вибачення, співчувати комусь, радити, просити, запрошувати. Мовна етика є тією сукупністю мовних засобів, що регулюють нашу поведінку в процесі спілкування.
Для високоосвіченої людини врахування норм мовної етики обов’язкове, бо цим вона виявляє власну вихованість, культуру та представляє категорію людей, що виражає й захищає волю держави, й робить це коректно, виявляючи увагу та повагу до кожного відвідувача.
Уміння володіти словом – велика майстерність. Не секрет, що не завжди на належному рівні ведуться ділові переговори, виступи перед співробітниками чи незнайомою аудиторією. І, на жаль, частково огріхи припадають на невдало дібрані й промовлені слова. Наприклад, доповідачі у своїх виступах часто вживають російські слова в українському варіанті й навпаки (тобто калькують їх), або насичують мовлення просторіччям, регіональними, діалектними словами, професіоналізмами, нехтують правилами вимови
Частотним є вияв мовної некомпетентності – порушення структури слів. Іноді вимовляють: лєкція (треба лекція), тєма (треба тема), проблєма (треба проблема), навєрно (треба мабуть), поощряє (треба заоохочує), конєшно (треба звичайно).
Інколи плутають наголошення слів, що призводить до порушення смислу: Прошу (будь ласка) і прошу (звертаюся з проханням), шкода (про жалість, втрати) і шкода (даремно, не варто).
З’явилася проблема й з використанням звука [Ґ]. Дехто намагається вживати його взагалі замість [Г], або, навпаки, зовсім ігнорувати. У такому разі треба звертатися до орфографічного словника чи правопису.
Іноді мовці у виступах використовують книжні слова, складні терміни, різні граматичні звороти. Таке мовлення не сприймається слухачами, стомлює, створює дискомфорт, що засвідчує низький рівень підготовки доповідача.
Трапляється, що доповідач чи лектор нав’язливо звертається до слухачів «Вам ясно?», «Вам зрозуміло?». Запитання такого типу вказують на нешанобливе ставлення до слухачів й ображають їх. Отже, необхідно дотримуватися мовної етики.
Правила мовної етики залежать від мовних ситуацій, кожна з яких вимагає використання характерних для неї засобів. Наприклад, згоду виражаємо словесними формулами: Із задоволенням! З радістю! Будь ласка! Відмову – на жаль, не можу тощо; прохання – зробіть, будь ласка… Коли ваша ласка, допоможіть…
Найголовніші вимоги мовної етики – ввічливість, чемність, уважність і стриманість. До засобів мовної етики відносяться словесні формули висловлення ввічливості, особливі форми звертання, вживання пошанної множини (займенника Ви).
Звертання – найяскравіший і часто вживаний етикетний знак. Його специфіка полягає в тому, що воно називає співрозмовника й привертає його увагу. Для ділового спілкування форми звертання мають особливе значення, адже в одних випадках (з великою пошаною) ми звертаємося: пане міністре, пане Бойко, пані Шевчук, в інших – добродію Коваль, добродійко Величко, в особливих ситуаціях – громадянине Михайленко, громадянко Волкова.
В офіційному спілкуванні заведено вдаватися до пошанної множини (звертатися на Ви) незалежно від віку, посади співбесідника.
Для мовної етики важливими є також певні заборони, тобто те, чого не можна допускати при діловому спілкуванні. Таких «не можна « є декілька: голосно говорити, жестикулювати, нашіптувати щось одному з декількох співрозмовників, нагадувати людині про вік, фізичні вади. Є й низка інших мовних заборон: говорити суржиком, називати конкретну особу він, вона, цей, ця, висловлювати своє ставлення до когось (чогось) вигуками та ін.
Тема 6. Педагогічна етика
Важливу роль у забезпеченні такої соціально значущої діяльності, як діяльність учителя, вихователя, відіграє педагогічна етика, що розглядає моральні проблеми виховання та освіти, спілкування вихователя з вихованцем, визначає моральні цілі виховання, а
1 2 3